Старт у творчий світ

Григорій Костюк

Весною 1921 року Микола Фітільов, скромний і нікому ширше невідомий працівник богодухівського відділу Народної освіти, прибув до Харкова. Здається, він не мав тут нікого з близьких друзів чи знайомих. Можна лише припускати, що його друг редактор «Богодухівщини» Борис Колос, давній товариш і однопартієць В. Блакитного-Еллана, листовно рекомендував останньому прийняти М. Фітільова в своє середовище. М. Фітільов увійшов у літературне середовище «Вістей» відразу, але не використав його для себе. Він не посів жодної платної посади у «Вістях» чи в ДВУ, а волів бути незалежним. Також він не використав у жодній мірі свого партійного квитка і не посів жодної, як тоді казали, «висококальорійної» посади в партійному чи культурно-громадському житті. За спогадами А. Любченка, [«Ваплітянський збірник», упорядкування й редакція Юрія Луцького. Видання Канадського Інституту Українських Студій, Едмонтон, 1977, стор. 33, 35.]

Хвильовий пригадав собі свій ще юнацький фах слюсаря і працював на одному харківському заводі. За інформаціями О. Гана, [О. Ган. «Трагедія Миколи Хвильового», стор. 31] він влаштувався на працю в культурно-освітньому секторі якоїсь військової частини в Харкові й з цього жив. У всякому разі все це для М. Хвильового було третьорядним. Він приїхав до молодої столиці пореволюційної України не по теплу посаду. Він приїхав з затаєною, але віддавна вимріяною думкою нарешті випробувати свої творчі сили в літературі. Він готувався до цього вдумливо й серйозно давно. І приїхав він не з порожніми руками. Він привіз із собою багато зшитків, виповнених прозою і поезією – його творів, що їх він довгі роки виношував, обдумував, багато разів переробляв і удосконалював.

Ми знаємо, що почав він писати давно, ще до революції 1917 року. Але з друком він не спішив. У своїй творчій лябораторії він пристрасно шукав свіжого, адекватного до нової доби слова, нових мистецьких засобів та нових сюжетних форм. І лише на початку 1920-их років М. Хвильовий вирішив, що настала його пора, що вже можна спробувати подати на суд широкого читача свої писання. Для багатьох читачів, що знають М. Хвильового як прозаїка, буде можливо несподіванкою довідатися, що дебютував він поезіями. Вже влітку 1921 року у виданні Всеукрліткому, виходить окремою книжкою поема «В електричний вік». Автором її був, до того нікому невідомий Микола Хвильовий. З того моменту Микола Григорович Фітільов умер назавжди. В українську літературу прийшов молодий дужий талант – Микола Григорович Хвильовий.

* * *

У Харкові тоді літературне українське життя ледве жевріло. Єдиний визнаний ширше поет був Василь Еллан, автор тоді вже збірки поезій «Удари молота і серця». Він же редагував єдину тоді в Харкові україномовну газету «Вісті», орган ВУЦВК. Навколо цієї газети й крутилося тоді все нечисленне літературне життя столиці. Трішки пізніше переїхав з Києва до Харкова Сергій Пилипенко – прозаїк, байкар і публіцист, який від 1922 року почав видавати другу велику всеукраїнського значення газету «Селянська правда». Якщо навколо «Вістей» В. Еллана купчилися початкуючі літератори міської робітничої та інтелігентської молоді, то навколо «Селянської правди» і Пилипенка почали гуртуватися молоді таланти села, що прагнули виявити себе в літературі.

Уже літом 1921 року навколо «Вістей» гуртуються: Володимир Коряк, недавній царський політкаторжанин, пізніше активний боротьбіст, темпераментний і модерний літературний критик-імпресіоніст, автор численних нарисів у збірниках «Червоний вінок» (1919), «Мистецтво» (1919), «Зшитки боротьби» (1920); Майк Йогансен, освічений і талановитий початкуючий поет, син професора німецької мови й літератури; несподівано завітав до «Вістей», демобілізувавшись з армії, замріяний ліричний поет Володимир Сосюра. У цьому гурті знайшов своє найкраще середовище і Микола Хвильовий.

Так постала перша «п’ятірна фаланга» молодих літераторів, яка в цьому «великому, але не величному» слобожанському місті, на початку 20-их років запалила перші смолоскипи нового пореволюційного літературного процесу. Спочатку були це альманахи («Штабель» – 1921, «На сполох» – 1921), потім – ідея періодичного літературно-мистецького журналу «Шляхи мистецтва», перше число якого вже вийшло було наприкінці 1921 року і, нарешті, ідея нового збірника, як маніфесту, як кредо нового покоління мистців революції. Таким принциповим словом нового покоління став збірник «Жовтень», що вийшов друком у листопаді 1921 року. Його переднє слово, що мало промовисту на той час назву «Наш універсал до робітництва і пролетарських мистців українських» підписали три молоді поети: Микола Хвильовий, Володимир Сосюра і Михайло Йогансен.

Відштовхуючись від усіх старих літературних шкіл і напрямків, у піднесено-романтичному стилі вони писали:

«Однаково одгетькуючи всіляких неоклясиків,.. що годують пролетаріят заялозеними формами з минулих століть, і життєтворчих футуристичних безмайбутників, що видають голу руйнацію за творчість, та всілякі формалістичні школи і течії (імажинізм, комфутуризм тощо) оголошуємо еру творчої пролетарської поезії справжнього майбуття.

Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва.

Формуємо загони. Організуємо регулярну армію мистців пролетаріяту.

Наші лави крилаті споюватимемо залізною дисципліною робочих ритмів і пролетарських метафор. В цьому попередники наші й пророки – Шевченко і Франко». [А. Лейтес і М. Яшек. «Десять років української літератури» (1917-1927), том 2, Харків, ДВУ, 1928, стор. 65.]

А їхній однодумець і теоретик Володимир Коряк свою провідну статтю «Етапи», в тому ж збірнику, закінчував такими знаменними словами:

«Перегортається нова сторінка історії. Не нова «школа», не новий «напрямок», не «течія» в рамцях старого мистецтва, але цілковите зірвання тяглости з усім попереднім, знищення всіх традицій. Початок нової ери». [Там же, стор. 64.]

На всьому цьому, як бачимо, лежить тавро теоретичної фразеології Пролеткульту. Але то не шкодило. Такий був стиль і дух часу. Згодом все це відсіялось. Підписані під «Універсалом» практично вже й тоді були антипролеткультівцями. А пізніше їхня мистецька позиція стала цілком протилежна до Пролеткульту. Важливо тут те, що збірник «Жовтень» та його «Універсал» виразно здеклярували нову добу літературного процесу. Саме ту добу, в якій доля судила Миколі Хвильовому зіграти велику новаторську і, зрештою, трагічну ролю.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1984 р., т. 1, с. 36 – 39.