Освіта

Григорій Костюк

Щодо освіти М. Хвильового, то відомості теж дуже скупі, суперечливі й плутані. У «Хрестоматії нової української літератури» М. Плевако (Харків, в-во «Книгоспілка», 1925), як і в біо-бібліографічному збірнику А. Лейтеса і М. Яшека, [А. Лейтес і М. Яшек. «Десять років української літератури» (1917-1927), том 1-ий, біо-бібліографічний довідник, Харків, ДВУ, Г927, стор. 526-34.] що були опубліковані ще за життя письменника, подано, що після початкової школи освіту здобув самотужки. Це – напівправда. Коли йде мова про широку університетську освіту, то він справді здобув її самотужки. Коли ж мова йде про середню освіту, то тут справа виглядає інакше. На підставі фактів, що їх подав О. Ган, свідчень кузинки (двоюрідної сестри) М. Хвильового Л. Смаковської [О. Ган. «Трагедія Миколи Хвильового», стор. 16.] та спогадів товариша юнацьких років П. І. Шигимаги, [П. І. Шигимага. Факти до біографії Миколи Хвильового. «Вперед», український робітничий часопис, Мюнхен, листопад 1955, стор. 5-6.] про середню освіту Хвильового на сьогодні можна стверджувати таке: заходами матері й при матеріяльній опіці дядька М. Смаковського Микола закінчив початкову школу в селі Калантаєві. Це було близько від Зубівки. Тому Микола жив у Смаковських і звідси його щодня возили до Калантаєвської школи.

Після початкової школи його віддали до вищепочаткової школи в місті Красний Кут. Чому саме сюди віддали Миколу, залишається не з’ясованим. О. Ган мотивує це матеріяльною скрутою матері. Мені видається, що не це було головним. Адже ж М. Смаковський, а згодом і Савич продовжували опікуватися цікавим і спраглим знання юнаком. Чи не головну ролю тут зіграло те, що саме тоді в Краснокутській ремісничій школі викладав Миколин батько Григорій Фітільов. Можливо саме він настояв і переконав Єлисавету Іванівну віддати Миколу до вищепочаткової школи в Красному Куті. Ми не маємо, на жаль, жодних даних про його контакти з батьком у Красному Куті. Але неймовірним було б, щоб він не зустрічався з батьком. Можна навіть припускати, що саме в ці роки батько не тільки зустрічався з сином, а й брав його з собою на полювання, яке було невід’ємною частиною його життя. Саме в ці роки від батька ще юнаком-підлітком Микола запалився пристрастю мисливця, яка не покидала його до кінця життя. І чи не про ці виїзди з батьком на полювання пізніше Хвильовий-письменник у своїх «мисливських» творах так тепло і ніжно згадував.

«Тоді надходить задум, і переді мною виростає наш посьолок, батько мисливець і той прекрасний вечір, коли я в перший раз поїхав з ним на полювання. Пам’ятаю, ми приїхали на луки вночі… Наша підвода зупинилась у комишах. Кобилу випустили на пашу, а самі лягли на віз. Я довго не спав. Були міріяди зір, і я довго мріяв і дивився в небо. Потім я заснув. Сон був короткий і тривожний. А розбудив мене постріл. Батько вже стояв у комишах і зустрічав вранішній переліт. Парувала ріка й десь загорявся світанок. Пам’ятаю, я хотів тоді умерти – так прекрасно було й так билось моє молоде серце». [Микола Хвильовий. «Твори», т. 1-ий, Харків, 1927, ДВУ, На озера, стор. 195-196.]

Після закінчення краснокутської вищепочаткової школи Микола, під опікою й за допомогою дядька М. Смаковського, вступає до богодухівської гімназії. Тут він вчився до п’ятої кляси включно. По закінченні п’ятої кляси, з причин досі ще мало з’ясованих, його виключили з гімназії. О. Ган твердить, що виключили Миколу з гімназії за його активні зв’язки з нелегальною групою соціялістів-революціонерів, розповсюджування серед шкільної молоді і робітництва нелегальної протидержавної літератури та за неслухняність і зухвальство перед гімназійним начальством. Можливо. В тих умовах це було явище закономірне. Імперсько-російська русифікаторська атмосфера гімназії дуже сприяла цьому. Тим більше, коли ми знаємо, що українська стихія родини діда Тарасенка ще з дитячих років позначилася на свідомості Миколи, а остаточно оформили її відкритий і відразу вивчений майже напам’ять «Кобзар» Шевченка та впливи свідомих тогочасних українських діячів: учителя калантаївської школи О. Л. Сільванського та викладача російської мови і літератури краснокутської вищепочаткової школи А. Кривохатського. Тож Микола Фітільов уже прийшов до богодухівської гімназії з опозиційним, критичним настроєм.

Але які б здогади чи припущення ми тут не робили, незаперечним є одне: по закінченні п’ятої кляси Микола змушений був покинути гімназію. Повернувшись до матері на хутір Дем’янівку, він незабаром влаштовується на працю писаря рублівської волосної управи. Був це правдоподібно 1911 рік. Цим почався новий період у біографії Миколи Хвильового. Про цей період його життя маємо, на щастя, згадувані вже нами спогади вчителя П. І. Шигимаги, що вчителював у селі Бригадирівці, за три кілометри від Дем’янівки і близько волосного центру села Рублівки. П. І. Шигимага свідчить, що Микола, працюючи писарем рублівської волосної управи, одночасно, поза працею дуже багато читав, пильно вчився з гімназійних підручників далі й одночасно брав активну участь у драматичному гуртку, що його заснували молоді вчителі й діти місцевої інтелігенції. Драматичний гурток ставив переважно українські побутові драми: «Невольник», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Наталка Полтавка» та інші. Микола в цьому гуртку відзначався не абияким драматичним талантом. І що важливо, пише Шигимага, «Микола вже в цей час (1913-1915 – Г. К.) виявляв глибоку національну свідомість».

Наприкінці 1915 року П. І. Шигимага дістав посаду вчителя в Богодухові, де з того часу й оселився. На початку 1916 року приїхав туди й Микола Фітільов. П. І. Шигимага не говорить ясно, чого саме приїхав тоді до Богодухова Микола. Але декілька його зауважень (що Микола ще в Рублівці й Дем’янівці пильно студіював середньошкільну підручну літературу, що в Миколи були далекі родичі, збіднілі поміщики Савич і Смаковський, які «допомагали Миколі матеріяльно, коли він ходив до школи», про нову дружбу щойно прибулого Миколи з гімназистом Маліком тощо) наштовхує нас на таке припущення: виключений з п’ятої чи шостої кляси гімназії Микола повернувся до матері на хутір Дем’янівку.

Влаштувавшись на працю писаря рублівської волосної управи, він поза тим не тільки багато читав, не тільки брав активну участь у культурно-освітніх гуртках молоді (драм, гурток тощо), але й мріяв про закінчення гімназії бодай екстерно. І він до цього пильно готувався. Підготувавшись, він весною 1916 року вирушив до Богодухова складати екстерно гімназійні іспити. Не виключено, що для цього грунт перед гімназійною адміністрацією йому підготував хтось із його впливових родичів: Смаковський або Савич. До речі, як свідчить Шигимага, Микола тоді зупинився і жив у домі Савичів. Склавши екстерно іспити й діставши гімназійний диплом (атестат зрілости), Микола восени 1916 року пішов добровільно до війська.

Складати екстерно гімназійні іспити було тоді дуже розповсюдженим засобом для дітей бідніших соціальних верств. Саме тоді так зробили майбутні його найближчі друзі: М. Куліш, І. Дніпровський, О. Досвітній і багато інших. Найулюбленіші герої багатьох творів Хвильового, які часто є його альтер его, переважно молоді люди з гімназійною освітою: і редактор Карк із одноіменної повісти, і Стефан, Вероніка, Демо (з «Силюетів»), і Вадим, і Марія з «Синього листопаду» і, нарешті, Дмитрій Карамазов із «Вальдшнепів». Це численна галерія типів, що всі вони поспіль «вискочили з гімназійних штанців». Цей тип людини доби революції Хвильовий любив і знав найкраще.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1984 р., т. 1, с. 24 – 28.