Доба «Літературного ярмарку»

Григорій Костюк

Уже в грудні 1928 року вийшла перша книга «Літературного ярмарку». Це була справді нова й оригінальна поява на літературно-журнальному обрії. Вабила очі багатокольорова обгортка, панно із «Сорочинського ярмарку» і каруселя роботи мистця Анатоля Петрицького. Подібних видань українська література не мала ні до того, ні після того, включно з найновішими часами. Кожна книжка мала іншого редактора-автора інтермедій, що в дотепній формі в’язали різноманітний матеріял в єдине ціле. Через вступні слова, епілоги, інтермедії, листування, ніби обіжники Ярмаркому, жартівливі диспути письменників при активній участі Півника, Цигана, Оселедця, Зеленої Кобили, Чортика Зануди та інших дієвих персонажів з української мітологічно-побутової спадщини, – широким струмом ішла критика сучасного культурного і суспільного життя, критика його недоліків і похвала досягнень.

Звідси ж іншим струмом проривались нові теоретичні роздуми про сучасну літературу, її жанри, форми, стилі. Звідси звучав патос Великого відродження і похвала ідеї Великої Соборної Радянської України. Тут були скорбні слова про «многостраждальні від шляхетського та боярського батога Галичину й Буковину». Не забуто й українське. Закарпаття: Себто, ми також маємо на увазі і пана Масарика («Л. я.», книга перша, епілог, стор. 239). Цим же шляхом давалась відсіч ВУСППівським критикам з журналу «Гарт» і вульгаризаторам із київської «Літературної газети». Тут же висміювалась пропагована ВУСППом ідея єдиного стилю пролетарської літератури «монументального, критичного реалізму», як «моментального непорозуміння», як безкрилого натуралізму. І одночасно висувалась, як прапор, як творчий орієнтир, давня ідея Хвильового – нового стилю доби – активного романтизму чи романтики вітаїзму.

У пролозі до 9-ої книжки читаємо, що саме тепер читач «Літературного ярмарку» є присутній при народженні нового стилю, «де глибина думки поєднана із витонченим словом, калямбур з оригінальністю, сльозина із теплою пародією на саму себе і велика та глибока радість із тією журбою, що так прикрашує чоло мислителя». Література цього стилю підноситься «на найвищі філософські висоти». Вона одухотворена «вічним і ненаситним прагненням нового в змісті, чарівного і привабливого у формі».

«Вперше за всю нашу многостраждальну історію од поезії безпосереднього чуття ми переходимо до поезії систем, опрацьованих точністю теоретичної думки».

Автор спільно з читачем переконаний, що саме так формується і творчо стверджується стиль активного романтизму (романтики вітаїзму), який протистоїть офіційно-панівному «монументальному реалізму». Цей останній може лише збирати й віддзеркалювати сирий побутовий матеріял, окремі факти. Але це далеко не те, чого вимагає від літератури наш час. Це лише мертві окремі побутові факти. «Живе ж тільки комплексна система фактів, втілена в поетичний образ, як невмирущий символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епохи». Тому без сумніву «на зміну натуралістичній літературі, як мистецтву віддзеркалення окремих фактів, не зв’язаних між собою, – конче і швидко мусить прийти активний романтизм. Виросте він із кривих руху так званих великих чисел, із цілого колективного психологічного комплексу людей епохи змагання за соціялізм»… «Активний романтизм і тільки він має і мусить вловити і передати в образах засобами свого поетичного майстерства оту покищо невловлену «музику мільйонів» (Всі цитати взято з «Л. я.», кн. 9, стор. 2-6).

Я навмисне процитував ряд думок з одного лише прологу до кн. 9-ої, щоб цим ще раз підтвердити, що літературна дискусія, зокрема щодо стилю доби, не припинилася на початку 1928 року, що бої продовжувались, що ідея М. Хвильового активного романтизму, поставлена до дискусії ще 1925 року, в добу «Літературного ярмарку» 1929 року постала по-новому і з глибшою аргументацією.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1984 р., т. 1, с. 77 – 79.