Біографічний коментар

Григорій Костюк

Нелегко, будучи відірваним від багатьох джерельних документів, писати докладну біографію М. Хвильового. Та такого завдання я навіть не ставлю перед собою. Це тема окремої великої студії. Тут я лише спробую, виходячи з наявних у нас матеріялів і фактів, упорядкувати, критично переглянути, ствердити чи спростувати ті біографічні дані, що на сьогодні, в тій чи іншій мірі, вплетені в біографію Хвильового. У деяких моментах я не цуратимусь здогадів і припущень, якщо вони випливатимуть з логічних і психологічно виправданих мотивацій. Такі моменти я передаю на суд щасливіших від мене дослідників, що зможуть мої припущення заперечити чи ствердити, опираючись на недоступні ще нам тепер документи і джерела.

Хвильовий – псевдонім. Справжнє прізвище його Фітільов Микола Григорович. Народився він 1-го грудня за старим чи 13 грудня за новим календарем 1893 року в селі Тростянці, Охтирського повіту на Харківщині. Батьки – сільські вчителі. Батько – Григорій Олексійович Фітільов, правдоподібно російського походження, із збіднілого роду дворян. За опозиційні настрої й нелегальну діяльність був виключений з Харківського університету. Це примусило його піти вчителювати на село. Призначення дістав у село Тростянці на Харківщині. Тут зустрів симпатичну панну Єлисавету, доньку Івана Івановича Тарасенка, бухгальтера маєтків власника великих гуралень Кеніга. Правдоподібно на початку 1890-их років вони одружилися. Першим у родині Фітільових народився син Микола. Після нього прийшло ще четверо дітей: донька Євгенія, син Олександер і ще дві доньки – Людмила й Валентина.

Разом з дітьми прийшла матеріяльна скрута. Учительського заробітку не вистачало на таку велику родину. Григорій Фітільов цим переймався мало. Він більше полюбляв рибальство і полювання. До цього ще долучився й химерний його характер та хвороблива пристрасть до міцних напоїв. Через кілька років це привело родину Фітільових до розколу. Року 1904 чи 5-го Єлисавета Іванівна, забравши дітей, переїхала тимчасово на хутір Зубівка до сестри, що була одружена з дрібним поміщиком М. Смаковським. Внезабарі Єлисавета Іванівна, діставши посаду вчительки, покинула гостинний дім Смаковських. Учителювала спочатку в селі Чернеччині на Богодухівщині, а згодом – на хуторі Дем’янівка, недалеко від Диканьки.

«Тут, – пише біограф, від якого запозичаємо всі ці відомості, – «на глухім шляху» прожила мати майбутнього письменника, поки всі діти не повиростали, а її найстарший син не став відомим далеко за межами України Миколою Хвильовим». [О. Ган. «Трагедія Миколи Хвильового». Німеччина, В-во «Прометей», рік видання не вказано, стор. 10-12.]

Так з 11 чи 12 років Микола виростав без батька. Крім матері, ним опікувалися два родичі по маминій лінії: відомий вже нам М. Смаковський і збіднілий ліберальний поміщик Савич. До послуг юного Миколи були їхні добре підібрані бібліотеки. Тут він з захопленням перечитував клясичну російську й західньоевропейську літературу. В бібліотеці Савича знайшов «Кобзаря» і ще деякі українські книжки. І це, треба думати, у великій мірі визначило його життєвий шлях. Кузинка Хвильового Л. Смаковська свідчила, що він (Хвильовий) ще підлітком знав напам’ять силу поезій Шевченка та інших українських поетів. [О. Ган. «Трагедія Миколи Хвильового», стор. 16.]

Григорій Фітільов, залишений на власну долю, вів життя безтурботного бурлаки. Часто міняв учительські посади, а то й залишався без праці й жив з випадкових заробітків і полювання. Перед Першою світовою війною його розбив параліч і він на самоті доживав віку в селі Котельні.

Це майже все, що ми знаємо про батьків Миколи Хвильового та про його дитячі роки.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1984 р., т. 1, с. 22 – 24.