26.03.1900 р. До Якова Жарка

Дорогий і серцю любий Якове Васильовичу!

Ох, коли б Ви знали, скільки разів я збирався писати до Вас, та все що-небудь візьме та й переб’є. Найбільше всього забороняло недугування мого середульшого сина Мині. Ви знаєте самі, який він у нас пострибун. Дострибався до того, що у спинці заболіло-закололо. По першому разу швидко дали йому помочі – теплі ванни зразу вигоїли його хворобу. А от в січні жінка, йдучи у гості до їх учительниці, узяла і їх з собою. Там в учительниці є ровесники нашим і хлопчики, і дівчатка. Жінка сидить та з учительницею веде беседу, а дітвора грається собі у других хатах та пустує.

Мій Минька ні в чому міри не знає: уже коли йому пустувати – то щоб усі чули, коли борюкатися – то так, що хоч очі хай рогом лізуть!.. От і доборюкався до того, що як жінка зібралася йти додому, то Минько був, як жар, червоний, як хлюща – від поту. Треба було переждати яку там годину, поки прочахне хлоп’я. Прочах; прийшли додому – і нічого, швидко полягали спати. А на другий день уже скаржиться: спинка болить. Далі – дужче. Почали його в гарячому купелі купати – гірше, стріль та болячість не тільки в спинці засіла, а ще й на живіток пішла. Криком кричить хлоп’я! Питаємо лікаря: що таке? Мовчить та тільки сопе, а нічого не каже, тільки: "треба виждати". Ждемо, а воно все гірше.

Рішили раду скликати. Один каже: неврит, а два другі – невралгія. Почали хворого лічити. І от уже 2 з хвостиком місяці поминуло, а й досі хлопцеві поправки справжньої нема. Добре хоч те, що перестало так несамовито стріляти у спину та в живіт, як спершу стріляло; хоч і досі ще хлоп’я ходе іноді скарлючившись, а температура опівдні й до вечірньої години до 38° сягає.

Отаке-то, добродію мій любий, наше горе! Воно та казенна робота зовсім поїдали і той зайвий вечірній час, який іноді бував до сього. Через це і до Вас не зібрався писати, тим більше, що й досі не перечитав усіх Ваших творів. До сього часу передивився тільки "Пожежу", "Андрійка", "Дідуся", "Лишнього" і "Троє". "Пожежа", по-моєму, зовсім слаба. "Андрійко" – дуже добра приповістка; "Дідусь" – так собі; "Лишній" і "Артиста" – теж нічого, а "Троє" треба б переробити, треба як-небудь виявити, що гроші у Карпа витягли ті халамидники, з якими він ночував на постоялому, та не треба його вести у старці.

Невже крадіжка 1 р[убля] 40 к[опійок] доведе здорового чоловіка до христарадничання? Мені здається – ні. Буде побиватися чоловік, буде злитися, а щоб так духом занепасти – це вже показує, що і справді нікчемний чоловік. Мені здається, як переробити "Троє", то з їх вийде дуже хороша приповістка.

Якщо будете в Полтаві, як раніше писали, то про це ширше побалакаємо. З Дмитрієвим я балакав. Він казав, що одібрав Вашого листа і що спершу хай я передивлюся Ваші твори, а потім йому передам. З жидом теж щоти скінчені. Я не знав, що Ви останні гроші вислали Дмитрієву, а жид, якось стрінувши мене, питає: чи не можна б грошенят? Я сказав, що напишу вам. Ото і написав, не знавши, що гроші у Дмитрієва.

Обнімаю Вас. Не сердіться і не лайтеся! Вашій дружині мій низенький поклін.

Завжди Ваш П. Рудченко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 1370).

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 454 – 455.