4.11.1901 р. До Якова Жарка
| 4 грудня 1901 р. |
Дорогий Якове Васильовичу!
Так от куди Вас доля замчала! Я здивувався, одібравши від Вас листа з Марнополя. Думка була, що Ви все на старій посаді, що, мовляв, на одному місці і камінь мохом обростає. Певне, що воно, може, так і було б, якби не мала дітвора, про будуччину котрої тепер треба дбати. Хоч самому, може, й погано, а як дітвора обсіла, то перше всього про неї треба клопотатися, бо ми вже з гори котимося, а їй треба на гору видиратися. Так воно давно було, так і надалі буде. Добре, що хоч довелося Вам з сім’єю укупі проживати: це задля виховання дітвори найголовніша потреба. Гаразд і те, що Ваш первенець радує Вас своїм поспіхом.
Віддали й ми свого першого до гімназії, та… він у нас не такий придатний до науки, як Ваш, хоча з сього боку ще скаржитися не можна. А от на порядки, що тут позаводили у гімназії, жаль бере. Ну, та й це, поки ще він при нас, – сількісь.
А погано те, що почав хворіти. Заніс з гімназії кір, то й тепер ще лежить у ліжкові, хоч він корем недугував ще дитиною. Дехто каже, що кір раз буває. А воно, виходить, брехня. Я й сам пам’ятаю, що недугував ним аж тричі. Оце, видко, і син пішов по батькові. Хвороба то така, що клопотатися б і нічого, та горе в тім, що треба багато часу на неї стратити, а через це може бути таке, що треба зостатися і на другий рік в класі. Оцього б то не бажалося. Ну, та то ще поживемо-побачимо…
Другі обидва сини (у мене їх тільки трійко, – старий я вже на те, щоб їх множити), слава богові, до якого часу здорові, хоч учора середульший узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу гулю на коліні. Лікар звелів перележати в ліжку який день-другий. От і другий лежить, а третій сумує, – до першого не пускаємо, щоб не заразився кір’ю, а з другим гратися – ніяково, – воно й сумує та надолужує кому-кому, а матері найбільше. Олександрі Михайлівні, як настане вечір – то то тільки й спочинок; лягає відпочивати коло 9 години. Я встаю, а вона лягає. Отак ми й живемо.
Як бачите, не Вам одному доводиться мед пити – усім воно однаково. Ви ще скаржитесь на те, що доводиться жити хоч і серед людей, а так як і не між людьми, бо своїх близьких немає. Звісно – це погано. У нас з цього боку краще. Оже як близьких людей почнуть нівечити, як оце тепер у нас, то я не знаю, що краще – чи між людьми жити, чи без їх. Тільки й утішає сподіванка, що то все поклик та брехня і що правда колись-то виявиться. А коли вона виявиться? Та краще цього не зачіпати, бо гидко стає на душі.
Я казав д. Дмитрієву про Ваше видання. Він відповів, що воно у книгарному складі і що можна буде там довідатися, як обстоїть діло з продажжю.
Задумали кияни і мене друкувати. Чув, що перший том уже повернувся з цензури. А як? Не знаю. Не знаю і того, коли вийде. Думка аж 5 томів випустити; на 5-й приберігаю "Повію", коли буде час її викінчити. Задля такої великої праці треба і багато часу. А в мене його не дуже-то: лиха доля на це скупа. На невеликі речі або на переклади, то ще можна розстаратися і часом, а на велику – сутяжно. Торік я переклав Лонгфеллову "Гайявату", а сього року, або краще – сії осені, написав 4-х-актову містерію "Спокуса". Перша – усім подобалася, а друга – навпаки. Оже я не дуже на це вдаряю, і думка, як її місяців через два перечитаю та ще перечищу, то відійшлю до "Київської старини", коли приймуть і цензура не забороне.
Задумав я, бачите, зробити ступінь у ще ніким не затриману сферу – філософію, тобто написати філософську драму. Задля нашої, тільки що ставшої на дибки мови це трудне діло. Треба було вибрати підходящу тему. Я і взяв задля неї легенду о грехопадении, щоб показати боротьбу двох сил: віри і розуму. Приходилось, з одного боку, держатися біблейського оповідання, а з другого – народних легенд, найбільше всього про чортовину. Як бачите, робота цікава. Може, я погано її виконав, так усі кажуть, що добре, а тільки сама тема не подобається. Якщо так, то се – сількісь! Ну, а Ви що поробляєте? Вашій дружині низенько уклоняюся, а Вас міцно цілую. Пишіть. До Вас душею і серцем прихильний
А. Рудченко.
Р. S. Не заносячи цього листа додому, спаліть його, щоб бува кір не передався і до Вашої дітвори, одхасни її, боже, від усякої хвороби! Кір, кажуть, дуже заразна неміч, то краще цього листа спалити, щоб ним Вашої дітвори не заразити.
Примітки
Вперше надруковано у виданні: Панас Мирний, Твори в п’яти томах, т. 5, стор. 403 – 405. Подається за автографом (ф. 5, № 1373).
…Так от куди Вас доля замчала! – 1901 р. Я. Жарко переселився з Маломихайлівки, на Катеринославщнні, де працював у земстві, до Катерииодара (нині Краснодар), де одержав посаду в комітеті попечительства про народну тверезість.
…Ваш первенець… – йдеться про сина Я. Жарка Василя Яковича.
Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 478 – 479.