11.06.1901 р. До Сергія Єфремова
| 11 липця 1901 г., с. Нижні Млини |
Не знаю уже, з якими очима показатися мені перед Вами, високоповажний добродію Сергію Олександровичу! Приходиться лупати та й лупати… тільки всього. Вернувшись з Києва, я не забув своєї обіцянки: зараз же розшукав "Лихо", почав його перечитувати, щоб виправити деякі помилки перепищика та не зовсім ясно написані слова. А тут треба було на хутір (хоч не свій, а найнятий) сім’ю споруджати. Поки те впорядкував, старшого хлопця треба було на екзамен вести – пора настала до гімназії віддавати. Чотири дні хлопця мучили екзаменом та несамовитою спекою, що стояла та й досі ще стоїть у нас. І це все задля того, щоб його у приготовительний клас замістити, буцім екзамена не можна в один день зробити.
Отакі клопоти зовсім задурили голову мені, а спека так її розварила, що вона на вязах, мов шапка на ломаці від вітру на всі боки хилиться. Тільки й дихнеш що звечора або вночі. Горе ж те, що чоловікові ще треба й спати. За цілий день так ухоркаєшся, що на вечір нікчемний робишся ні задля чого, хіба задля сну… Отаким побитом моя зовсім не велика робота розтяглася аж на цілісінький місяць, і тільки вчора я з "Лихом" покінчив. Сьогодні його спорудив і назавтра шлю до Вас по тій адресі, що Ви пишете, тобто на мення Дурдуківського, бо маю думку, що посилка до 15 у Київ достанеться.
"Волів" переписуйте, бо цензурований список їх не в мене, а в старшого брата, його ж тепер немає в Петербурзі – поїхав по службі аж до Сибіру. Та, певне, він і не дасть свого списка. "За водою" недавно він передав мені через руки, щоб я звірив його з тим, що у мене є, – теж не зовсім до ладу переписаний. Як тільки звірю, зараз до Вас зашлю. Не знаю тільки гаразд, коли се зроблю, бо в таку спеку, як тепер у нас стоїть (28° в тіні), я зовсім нічого не можу робити, тільки потом обливатися та душею скніти. І купання не помагає. Та як воно й запоможе, коли вода, наче варена, – хіба трохи від окропу холодніша.
Що це таке, що "Літ[ературний] вісник" не доходе? Ось уже б повинно йому за липець бути, а ми не одібрали і за травень? Чи не припинила його зовсім цензура? До Вас завжди прихильний
П. Рудченко.
Примітки
Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 297).
Дурдуківський Володимир (1874 – 1938) – український педагог і громадський діяч, директор першої української гімназії імені Т. Шевченка в Києві, один із засновників видавництва «Вік». Писав статті на педагогічні теми.
«Літературиий вісник» – «Літературно-науковий вісник».
Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 475.