7. Поєдинок Гектора з Аяксом

Переклад С.Руданського

Ткань

І промовив Гектор, і вийшов із брами

З братом Олександром, і обидва в серці

Полум’ям палали до війни та бійки.

І як бог жажденним дає мореходцям

Вітер, коли саме руки заніміють,

Веслами тяжкими збиваючи море,

Так вони з’явились до троян жажденних.

І враз Олександер побив Менестея,

Сина Яритоя, що родився в Арні

Од Філомедузи й царя Яритоя.

Гектор Іонія ратищем ударив

В шию попід шолом і сили позбавив.

Главко Іпполохів, отаман лікійський,

Ратищем у рам’я вдарив Іфіноя,

Дексового сина, що на конях гнався,

І він пав із коней, і жили зніміли.

Та тільки уздріла сивока Паллада,

Що вони аргеїв стали побивати,

Льотом полетіла з вишини Олімпу

В Іліон набожний; а тут із Пергаму

Аполон троянський і собі пустився.

Зійшлися обоє край самого бука,

І первий промовив Аполон, син Зевсів:

«Що тебе підняло, Зевсовая дочко,

Бігти із Олімпу з силою такою?

Хочеш, щоб данаї виграли замогу?

А трояни гинуть, так тобі байдуже.

Но я тобі раджу, і се лучче буде,

Залишім ми бійку на сей день, один день,

А там нехай б’ються, аж поки не візьмуть

Славного Ільйону, коли вам, безсмертним,

По душі прийшлося місто зруйнувати».

Йому і сказала сивока Паллада:

«А добре, Стодію! Я й сама для того

Прийшла із Олімпу до троян, ахеїв.

Та як же ж ти мислиш бійку вгамувати?»

Аж до неї мовив Аполлон, син Зевсів:

«А от як! Подаймо Гекторові силу,

Щоб він кого-небудь визвав із данаїв

Один на одного виступить до бою.

А горді ахеї найдуть уже в себе

Такого, що вийде із Гектором битись».

Мовив, і Паллада на теє пристала.

І Гелен Пріамів пізнав божу волю,

На яку пристали і бог і богиня.

І враз приступився і Гектору мовив:

«Гекторе Пріамів, до Зевса подібний!

Послухаєш ради у рідного брата?

Так вели троянам і ахеям сісти,

А сам кого-небудь виклич із данаїв

Один на одного виступить до бою.

Ще ти не загинеш, ще тобі не врем’я,

Такий голос чув я од богів безсмертних».

І послухав Гектор і зрадів душею,

Став посередині, взяв ратище боком,

Упер у троян їм – і вони спинились.

Гамемнон-володар зупинив ахеїв.

І славна Паллада з богом Аполлоном

Узяли на себе шулякову постать

І, сівши високо на Зевсовім буку,

На військо дивились; а військо сідало,

Ратища, шоломи, щити колихало.

І як вітер хвилю по морю розкине,

Разом налетівши, і море чорніє,

То так зачорніли трояни й ахеї

На полі, і Гектор гукнув межи ними:

«Слухайте, трояни і славні ахеї,

Хай я вам розкажу, що маю на мислі!

Не прийняв Кроненко нашої умови

І нас разом з вами осудив на гибель,

Аж поки ви Трої у нас не візьмете

Або коло суден не падете прахом.

А є в вас, ахеї, самії храбренні,

Так которий має битися охоту,

Нехай той і вийде з Гектором до бою.

І скажу вам слово, і Зевс буде свідком:

Як він мене міддю повалить – так хай він

Бере мою збрую і несе на судна,

А тіло додому оддасть, щоб трояни

І жінки троянські на вогні спалили.

А дасть мені славу Аполлон побити,

Так я візьму збрую в Іліон набожний,

І повішу в храмі бога Аполлона,

А тіло позволю на судна узяти,

Щоб його ахеї з честю поховали

І над Геллеспонтом могилу зробили.

І скаже хто-небудь із пізнього люду,

Пливучи на суднах по чорному морю:

«Се давня могила того отамана,

Сильного, що Гектор поборов могучий».

Він скаже, і слава й моя не загине».

Мовив, но ахеї на теє мовчали;

Стид було не вийти, і страх було вийти;

Аж от підійнявся Менелай хоробрий,

І з біллю на серці став їх докоряти.

«Ох, мої хваленні! Баби, не ахеї!

Таж нам тепер сором по вік вічний буде,

Як ніхто з данаїв на нього не вийде.

Так будьте ж ви, сидні, прахом та землею,

Коли в вас немає ні честі, ні слави.

Я сам узброюся, а щодо замоги,

То вона залежить од богів безсмертних».

Мовив і пустився збрую одягати;

І вже б, Менелаю, життя твоє красне

В Гектора кінчилось, бо він хоробріший,

Та тебе спинили гетьмани ахейські.

І сам Атрієнко Гамемнон-володар

За правую руку взяв його і мовив:

«Гарячишся, брате! Но з тої гарячки

Нічого не буде; зупинися, буйний,

Та з тим Пріаменком Гектором не бийся.

Він за тебе луччий, його всі бояться,

Його і Ахіллес у тяжкому бою

Зустрічать боявся, за тебе храбріший.

Іди ж до дружини та сядь собі з нею.

Йому кого-небудь виставлять ахеї.

І хоч він хоробрий і в бійці неситий,

А склонить коліна і він, як поверне

З кривавого поля та тяжкого бою».

Мовив і порушив братовеє серце,

Бо говорив правду; він його послухав.

Слуги іздійняли з плечей його збрую,

І Нестор к аргеям устав і промовив:

«Оце тяжке лихо спало на Ахею!

Оце буде плакать Пелей старий сивий,

Славний мірмідонський врядник і порадник,

Що мене питався і так веселився,

Питаючи роду і сплоду ахеїв.

Та він як почує, що всі ви злякались

Гектора, так руки до богів протягне,

Щоб душа боляща у Невида стала.

Коли б Зевс, Паллада та Аполлон дали

Мені таку силу, як на Келадонті,

Де славнеє військо пілоське й аркадське

Билось коло Фії на руді ярданській!

Тогді у них первим Ерефаліон був,

Та ще й мав на плечах збрую Яритоя,

Того Яритоя, що його звичайне

Хлопці і дівчата булавенним звали,

Бо він бив не луком, не ратищем довгим,

А рвав булавою залізною строї;

Його ж то обманом і побив Лікург був

В такії тіснині, де була не к ділу

Булава залізна. Вдарив його нагле

Ратищем у пояс – і той хропнув тілом.

А сей ізняв збрую яко дар Аресів,

І сам, було, в нії одбував походи.

Но коли й Лікург сам удома постарів,

Він передав чурі Ерефаліону.

От він у тій збруї всіх молодців кликав,

І всі трепетали, ніхто не виходив.

А мене й забрало вийти та побитись

З силачем, і дарма, що я був молодший,

Вийшов, і Паллада дала мені славу.

Я вбив великаня, сильнішого в світі,

І геть-геть лежав він по землі простертий.

Якби ж мені вік той та кріпкая сила,

Гектор шоломенний мав би з ким побиться.

А ви і храбріші із цілого війська,

А нема в вас духу на Гектора вийти».

Мовив, і піднялось дев’ять отаманів.

Перше всіх піднявся Гамемнон-володар,

По йому Тидьєнко Діомед хоробрий,

А за ним Аякси, славнії молодці,

Далі Ідоменей і друг Ідоменів

Меріон могучий, рівний до Морія;

Далі син Евменів, Еврипіл хоробрий;

Тоант Андремонів і Одіссей мудрий –

Всякому хотілось із Гектором битись.

Аж до них промовив Нестор геринійський:

«На жереби здайтесь – кому жереб вийде,

Так той і потішить хоробрих ахеїв,

Та й сам своє серце втішить, як поверне

З кривавого поля та тяжкого бою».

Промовив, і кажний жереб свій означив

І кинув у шолом царя Гамемнона;

І військо молилось, руки підіймало,

І декотрий мовив, на небо дивлячись:

«Дай, боже, Аяксу, або Тідеєнку,

Або дай цареві злотої Мікени».

Мовили, потряс їх Нестор геринійський,

І з шолома жереб випав на Аякса,

Як вони бажали. Кликун і пішов з ним

І всім отаманам показав ахейським,

І всі одпирались і не пізнавали;

Коли ж напослідок прийшов і до того,

Хто клав його в шолом, себто до Аякса,

Сей протягнув руку, а той подав жереб;

І Аякс поглянув, пізнав, звеселився,

І кинув під ноги, і голосно мовив:

«Се мій, люди, жереб! І я тому радий

Бо таки надіюсь Гектора побити.

Но заким я збрую буду одягати,

Все ж ви помоліться славному Кроненку,

Стиха, щоб трояни про теє не знали,

Або і не стиха, нічого боятись;

Ніхто мене з поля силою не зіб’є,

Не візьме і боєм, бо й я в Саламіні,

Бачиться, не простим і жив і родився».

І тії молились славному Кроненку,

І декотрий мовив, на небо дивлячись:

«Зевсе з гори Іди, славний та великий,

Дай Аяксу славу і замогу мати!

А коли ти, батьку, і Гектора любиш,

Так обом даруй їм і силу і славу».

Аякс одягався в мідяную збрую,

І коли всю збрую зодягнув на себе,

Виступив, мов сильний Арес виступає

До людей на поле, коли їх Кроненко

Сваркою лихою доведе до бою.

Так Аякс великий, ахейська заслона,

Виступав, сміючись, і ступав широко

Кріпкими ногами і ратищем брязкав.

Аргеї раділи, на його дивлячись,

А у троян холод пробігав по жилах.

І в Гектора в грудях серце трепетало,

Та ні вже як було утікать і ніяк

За людей ховаться, бо сам же він кликав.

Аякс підступався, і щит був, як башта,

Міцний, семишкурий, у руках, що Тихій,

Славний швець ілійський, справив йому к бою

Він щит йому справив хибний, семишкурий,

З семи шкур волових і мідної дошки.

Аякс Теламонів і закрив ним груди,

І став нездалека, і Гектору мовив:

«Гекторе, тепер ти один на одного

Знатимеш, які в нас храбрії данаї

І без Пелеєнка сильного, Ахілла;

Він тепер на суднах лежить крутоносих,

Гнівний на неправду царя Гамемнона;

Но в нас є такії, що на тебе стануть,

І є їх немало. Починай же бійку!»

Аж до його й мовив Гектор шоломенний:

«Аяксе поважний, отамане війська!

Мене ти не пробуй, як тую дитину

Або молодицю, що бою не знає,

Бо я добре вмію бити й побивати.

Вмію і направо і наліво щитом

Повертать і в бою я не утомляюсь;

Умію я битись і з коней летючих,

Умію і пішо славити Ареса;

І тебе й такого я не хочу бити

З небачки, а прямо, коли тільки влучу».

Мовив, розмахнувся і ратищем кинув,

І вдарив Аякса у щит семишкурий

По верхнії міді, що восьмою була,

І цілих шість листів пройшла мідь холодна

І в сьомому встрягла. Тоді розмахнувся

Аякс Теламонів і ратищем кинув,

Вдарив Пріаменка по рівному щиту,

І щит його ясний ратище пробило,

І шитую броню на йому прорвало,

І на здуховинах сорочку розтяло,

Но йще він одскочив і од смерті спасся.

І знов вони разом ратища схопили,

І кинулись знову, мов ті леви хижі

Та кабани дикі, що їх не побореш.

Пріаменко того вдарив серед щиту

І не пробив міді, остріє погнулось;

А Аякс ударив у щит – і навиліт

Остріє прогналось, того зупинило,

Пройшло коло шиї, і кров заструмилась.

Но не кинув бою Гектор шоломенний,

Одступив і з поля підійняв рукою

Чорний, углуватий, здоровенний камінь

Та вдарив Аякса у щит семишкурий

В саму середину, аж мідь задзвеніла.

А Аякс, піднявши іще більший камінь,

Розмахнув, ударив зі всієї сили

І потрощив щита; каменем жорновим

Перебив коліна – він упав на спину

Щитом перекритий, но його Стодійний

Підійняв, і вже б їм на мечах погинуть.

Та прибули слуги Зевсові і людські,

Один од троянців, другий од ахеїв,

Тальтібій та Ідей, кликуни премудрі;

Вони межи ними ціпки протягнули

І премудрий Ідей став їм говорити:

«Годі із вас, дітки, перестаньте биться.

Обидва ви милі для хмарного Зевса.

Обидва ви й сильні, се бачили всі ми,

А ніч наступила, треба ночі слухать».

Аж до його мовив Аякс Теламонів:

«Ідею! Кажи ти Гектору про сеє,

Бо він у нас первий викликав до бою.

Так хай він і скаже, і я перестану».

Аж до його мовив Гектор шоломенний:

«Дав тобі бог кріпость і силу, Аяксе,

І розум, з ахеїв ти в ратищі первий.

Так ми на сьогодня бійку залишімо,

А там будем биться, поки не розлучить

Нас Мойра і слави не подасть котрому,

А ніч наступила, треба ночі слухать.

Іди і край суден весели ахеїв,

Приятелів щирих та свою дружину;

А я оце піду в Пріамове місто

Троян звеселити та пишних троянок,

Що за мене в храмі бога умоляють.

Давай же міняться пишними дарами,

Щоб за нас казали ахеї й трояни:

«У тяжкії вражді вони ізійшлися.

А в милій приязні вони розійшлися».

Мовив і дав меч свій в срібнії оправі

Із піхвою разом і ременем шитим;

А Аякс йому дав пояс червонястий.

І так розійшлися: той пішов к ахеям,

А той ік троянам. І тії зраділи,

Побачивши свого, що він їм здоровий

Вийшов із-під сили та з-під рук Аякса,

І повели в місто, не ждучи вже й бачить.

А ахеї також повели Аякса,

Радого побоєм, к царю Гамемнону.

Тільки що прибули в наміт Атрієнка,

Зараз Гамемнон-цар казав вола вбити,

Вола п’яти років славному Кроненку.

І враз його слуги обдерли, обмили,

Часті поділили, на рожни побрали,

Спекли, осторожно з вогню поздіймали,

Трохи одпочили, обід спорядили,

Сіли, і їх серцю нічого не бракло.

Аяксу окроме цілу хребтовину

Оддав Атрієнко Гамемнон-володар.

А коли вже добре поїли й попили,

Тогді старий Нестор почав свою раду,

Бо він був їм здавна порадником добрим.

Ото він розважно і став говорити:

«Атрієнку й ви всі, гетьмани ахейські!

Много в нас погибло патлатих ахеїв

І чорную кров їх Арес по Скамандру

Розточив, а душі перейшли к Невиду;

Так взавтра ахеям нічого вже битись,

Лучче ми зберімся, перевезім трупи

Мулами й волами, попалім край суден

Разом, щоби дітям кажний міг узяти

Кості, коли будем одпливать додому.

Висипмо над ними високу могилу

Одну, і край неї збудуймо ми башти

Кріпкі для ослони і себе і суден.

Зробім межи ними кріпкії ворота,

Щоб через них була кінная дорога.

Знадвору глибоким ровом обкопаймо,

Щоб він міг спиняти і людей і коней,

Бо коли б трояни війни не підняли».

Мовив, і пристали усі отамани.

А в троян в Ільйоні своя була рада

І сумна і буйна в Пріамовім домі.

Антинор передній почав говорити:

«Трояни! Дардани! Й помагачі наші!

Вислухайте, милі, що в мене на мислі:

Даймо ми Елену і всі її скарби

Тим двом Атрієнкам; тепер ми воюєм,

Присягу зломивши, то вже нам користі

Нічого і ждати, як не зробим сього».

Промовив і сів він, по ньому піднявся

Славний Олександер, чоловік Еленин;

Він до його й мовив бистрими словами:

«Немилая мова твоя, Антиноре!

Міг би ти що-небудь луччеє сказати;

А коли ти сеє од серця говориш,

Так, знать, боги в тебе розум одійняли.

Бо я всім троянам на теє одкажу

І одкажу прямо: жінки не оддам я;

А скарби аргейські, що в нашому дому,

Всі готов оддати і ще доложити».

Промовив і сів він. По йому піднявся

Сам Пріам Дарданів, судець богомисний,

І став їм розважно мовити й казати:

«Трояни! Дардани! Й помагачі наші!

Вислухайте, милі, що в мене на мислі.

Вечеряйте, милі, в городі звичайне,

Тільки стережіться та готові будьте.

А взавтра пішлемо Ідея до суден

Сказать Менелаю і Агамемнону

Думу Олександра, що війну спровадив,

Та ще й добрим словом спитать, чи не схочуть

Бійку залишити, заким трупи спалим;

А там будем биться, поки не розлучить

Нас Мойра і слави не подасть котрому».

Мовив, і всі раді на теє пристали.

Вечеряли разом строї коло строїв.

А свінуло, Ідей пішов аж до суден.

Він застав данаїв на раді край судна

В царя Гамемнона і став межи ними,

І голосно мовив кликун голосистий:

«Атрієнку й ви всі, гетьмани ахейські!

Мене і Пріам сам і другі трояни

Послали спитати, чи мила вам буде

Дума Олександра, що війну спровадив.

Скарби, які в Трою вивіз Олександер

Суднами, – коли б він перший був загинув! –

Всі готов він дати і ще доложити,

Но славної жінки царя Менелая

Не думає дати, хоч трояни й кажуть.

Ще мене послали спитать, чи не вгодно

Бійку залишити, заким трупи спалим.

А там будем биться, поки не розлучить

Нас Мойра і слави не подасть которим».

Промовив, мовчали усі отамани,

Аж промовив разом Діомед хоробрий:

«Тепер в Олександра не беріть ні скарбів,

Ні Елени – знати і малій дитині,

Що на троян сходить лихая погибель».

Мовив, і гукнуло все військо ахейське,

Дивуючись раді храброго Дивмида.

Тоді Гамемнон-цар до Ідея й мовив:

«Ідею! Ти чуєш ахейськую раду.

Як вони судили, так і мені мило.

А що палить трупи, так паліть, про мене;

Гріх не давать людям умерлих ховати;

Коли вони вмерли, треба їх спалити.

Свідок мені Зевс сам, Герин муж гримучий».

Мовив і ціпок свій підійняв к безсмертним,

І Ідей пустився знову до Ільйону.

Тим часом трояни і дардани разом

Сиділи на раді та Ідея ждали.

Тільки прийшов Ідей, став посередині

І передав звістку, всі стали збиратись,

Хто трупи носити, хто дрова возити,

Аргеї ж край суден збиралися також,

Хто трупи носити, хто дрова возити.

Тільки ясне сонце землю освітило

І з тихої річки, з моря-океану

Ізійшло на небо, вони й зострінулись,

Но трудно їм було кажного пізнати.

Так вони водою тільки обмивали,

Сльози проливали, на вози складали.

Пріам заказав їм плакать, так без плачу

Вони свої трупи на костир складали

І, їх попаливши, пішли до Ільйону.

Так саме й на другій стороні ахеї,

Сумуючи, трупи на вогонь складали

І, їх попаливши, одійшли до суден.

Рано, не світало, тільки ніч сіріла,

Ахейськеє військо до вогню збиралось.

Високу могилу в полі висипало

Одну і край неї башти будувало

Кріпкі, на заслону і себе і суден.

Ставило меж ними кріпкії ворота,

Щоб через них була кінная дорога;

Знадвору глибоким ровом обводило,

Широким, великим, і палі вбивало.

Так-то працювали чорняві ахеї,

А боги тим часом, сидячи у Зевса,

Дивувались дивом на працю ахейську.

Далі Посейдон їм почав своє слово:

«Та хто ж тепер, Зевсе, з надземного люду

Стане богам мислі свої одкривати?

Не бач, що ахеї коло своїх суден

Стіну збудували, кругом обкопали

Ровом і безсмертним приносів не дали?

Та слава їх піде до зорі-зірниці,

А про те й забудуть, що я з Аполлоном

Для Лаомедонта колись будували».

Аж Зевс хмароходний здихнув і промовив:

«Та що ж ти се мовив, Землетрясе сильний!

Хай там сього діла другий хто боїться,

Хто за тебе слабший силою й руками.

Твоя ж слава ходить до зорі-зірниці.

Вір мені на слово, що коли ахеї

Попливуть на суднах у рідную землю,

Ти, зваливши стіни, затопи їх морем,

І берег великий занеси пісками;

Хай стіна ахейська пропаде без сліду».

Так поміж собою вони розмовляли.

Смеркло, і кінчилось ахейськеє діло.

Вони волів били й вечерю робили;

А тим часом судна прибули із Лімну

З вином од Евнія, того Ізоненка,

Що його Ізону дала Іпсипіла.

Царям Менелаю і Агамемнону

Він тисячу відер прислав задаремне.

А другі ахеї то вже купували,

Хто на мідь блискучу, а хто на залізо,

Хто міняв на шкури, а хто на худобу,

А хто на підданих, – і справили учту.

Цілу ніч гуляли патлаті ахеї,

А в місті трояни й помагачі дальні.

І Зевс на їх лихо цілу ніч гримів їм

Сильними громами, і люди лякались,

Вино проливали; ніхто не смів пити

Наперед, а спершу проливав Кроненку,

Далі полягали і позасипали.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 3, с. 108 – 119.