2.9.3.3. Цивільна архітектура Київського Подолу

Парнікоза І.Ю.

Як свідчить аналіз топографічних матеріалів, центром Подолу весь описуваний період залишалася Червона, згодом знову Контрактова площа. Станом на 1943-50 рр. на Контрактовій площі вже не було величної споруди Богоявленського собору, дзвіниці Братського монастиря, споруд Братського, Грецького монастиря, зникли фонтан «Самсон» та церква Богородиці Пирогощої. Тривалий час на місці колишнього братського монастиря в будівлях колишнього Київського духовного училища (а перед цим Києво-Могилянської академії) розміщувалися Київське вище військово-політичне морське училище, філія Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (у Старому академічному корпусі) та лікарня. На території колишнього монастиря були також зведені нові будівлі.

У 1945-50-і рр. відбудовано значно пошкоджену трапезну церкву Братського монастиря (). Було також надбудовано колишній будинок штабу Пінської військової флотилії (перед цим торговельні ряди Братського монастиря), внаслідок чого постав корпус Київського вищого військово-політичного морського училища, що фронтоном виходив на Контрактову площу. Наразі це 3-й корпус Києво-Могилянської академії.

На Контрактовій площі вцілів Контрактовий будинок, який як ми вказували раніше, в післявоєнні роки на планах Києва подавався як єдина пам’ятка Подолу. На площі розміщувалися численні торговельні та ремісничі точки. Тут, як і в ХІХ ст. проводилися ярмарки та народні гуляння.

Домінантою контрактової площі був Гостинний двір. У післявоєнні роки цю будівлю використовували як товарну базу численні невеликі підприємства. Збереженню та акуратному вигляду споруди це не сприяло. Лише на короткий час фасади Гостинного двору привели у порядок і навіть забезпечили їх старовинними вивісками. Це сталося в 1955 р., коли характерний фасад старовинної будівлі потрапив відразу в два відомих фільми: екранізацію "Матері" М. Горького, здійснену Марком Донським та фільм "Матрос Чижик" Володимира Брауна ().

У 1972 р. розпочалося будівництво метрополітену на Подолі. Будівництво лінії Поштова площа – Петрівка, проходило переважно відкритим способом в умовах обмежених історичною забудовою Подолу. Це призвело до численних руйнувань. Проте Гостинному двору будівельники приділили особливу увагу: проходка під будівлею також велася закритим способом, а сама будівля на період проведення робіт додатково зміцнювалася ().

Зауважимо, що проведення метро на Поділ, супроводжувалося археологічними відкриттями садибної забудови часів Русі, які вперше породили ідею створення на Подолі підземного музею. Ескізи до його створення підготував київський архітектор А. Мілецький (Ерофалов-Пилипчак, 2010).

В 1977 р. на Контрактовій площі неподалік Гостинного двору на місці колишнього магістрату з’явився пам’ятник Григорію Сковороді (автори — скульптор Іван Кавалерідзе, архітектор Василь Гнєздилов). Згідно з першим проектом, запропонованим Кавалерідзе, Сковорода був босим, з Біблією під пахвою і хрестиком на шиї. Але цей варіант був відхилений партійним керівництвом. Тому вирішили прибрати натільний хрестик, Біблію в руках замінили сумкою, а на ноги одягли постоли. Відкрито пам'ятник 1 березня 1977 р. на тоді ще Червоній площі ().

Значно змінилася Контрактова площа у 1970-80-х рр. Прийшов нарешті час, коли було піднято питання про відновлення історичного середовища Подолу. У ті ж 1970-ті рр. вирішено перетворити застарілий і понівечений перебудовами Гостинний двір в демонстрацію архітектурної думки початку XIX ст. На підставі виявленого в ленінградському архіві креслення Рускі архітектори-реставратори Валентина Шевченко та Юрій Лосицький склали проект оновленої двоповерхової будівлі. Його реставрація з надбудовою повинна була стати складовою частиною сміливого і ефектного задуму тих же авторів – втілення в життя ідей Рускі і Гесте з одночасним відтворенням найцікавіших втрачених будівель Контрактової площі. Зокрема, передбачалося реалізувати весь задум зведення комплексу Гесте – поштамту – контактового будинку, відновити церкву Богородиці Пирогощі, ратушу, фонтан «Самсон» та відбудувати згідно первинному проекту Рускі двоповерховий гостинний двір.

Загалом, справа визнання київських будівель пам’ятками в цей час тільки починалася. 24 серпня 1963 р. Рада Міністрів УРСР затвердила список пам'ятників архітектори України, в який по Києву входили всього лише 38 позицій. Гостинного двору серед них не було. Але в подальшому список розширювався, і це зафіксувала постанова Радміну № 442 від 6 вересня 1979 року "Про доповнення до списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, які перебувають під охороною держави". У ньому були взяті під охорону держави багато відомих київських будівель (такі, як "будинок з химерами", "замок Річарда", "будинок Іпсіланті" і ряд інших), в тому числі і Гостинний двір – тоді ще по Червоній площі, 4.

До 1500-літнього ювілею Києва, який відзначався в 1982 році, був зроблений перший крок у перетворенні Контрактовій площі – відтворений фонтан "Самсон" з ротондою над ним. Наступним кроком мав стати Гостинний двір.

Реставратори підготували в 1981 р. проект двоповерхової будівлі – природно, з розміщенням в його стінах закладів торгівлі та служби побуту. Але керівники торговельних і побутових відомств не поспішали взяти майбутнє будівлю під свою опіку. Справа застопорилася. І тоді на допомогу прийшов Держбуд України. У 1983-му був складений новий проект, згідно з яким в Гостинному дворі розмістили інститут "Укрпроектреставрація" та науково-технічну бібліотеку з будівництва та архітектури. Тепер уже можна було починати роботи. Однак в ході підготовки до них виявилося, що реставрувати будівлю, що багато років неконтрольовано перебудовувалася в різних місцях і була пошоджена при прокладанні метро, вже практично неможливо. У підсумку вирішили просто знести старий Гостинний двір і вибудувати його заново, з нуля. Це, звичайно, позбавило пам'ятку автентичності, але в результаті колишніх переробок її і так небагато залишилося (, ).

Друга за своїм значенням подільська площа – Поштова площа у передвоєнний період також понесла втрати. Станом на 1943-1972 р. тут вже не було знесеної у 1930-ті рр. церкви Різдва. Проте зберігався увесь комплекс млина Бродського (від якого наразі лишився лише елеватор). На Поштовій площі знаходився також ансамбль споруд Поштової станції. Окрасою був також будинок поч. ХІХ ст. на розі вул. Набережно-Хрещатицької авторства Людвіга Станзані. Посередині Поштової площі була велика клумба.

Будівля дизельної електростанції на Набережному шосе поблизу Поштової площі в 1948 р. була трансформована з технічного приміщення на офісне. З цією метою була споруджена внутрішня поздовжня стінка та влаштовані нові перекриття. В якості адміністративної будівлі чотириповерховий корпус функціонує і зараз. В ньому розташоване управління комунального підприємства «Київпастранс» – колишнє ТТУ – Трамвайно-тролейбусне управління (Кальницький, 2016).

При будівництві станції метро "Поштова площа", Поштову площу докорінно переплановано, розширено (зокрема, вона поглинула нижню частину Боричевого узвозу) і зміщено на північ. У 1977–1979 рр. тут за проектом українського архітектора О. В. Ільяшенка був зведений пішохідний міст, який проходив над площею (знесений протягом реконструкції 2012–2013 рр.). В цей же час було розібрано будівлі комплексу Поштової станції (збережено лише саму станцію). У випадку Поштової станції цього часу необхідно згадати про ініціативу Олександра Лазоренко з створення колекції предметів дорожнього побуту ХІХ ст. і документів пов’язаних з розвитком дорельсового та доавтомобільного транспорту. Цією ідеєю Лазоренко запалилився у 1975 р. У результаті пошуків поштової карти Російської імперії 1793 р., “подорожні” (документи, які дозволяли користуватися конями) Пушкіна, Лермонтова, Шевченка, Гоголя і навіть “подорожню” батька самого товариша Леніна. В пошуках експонатів Лазоренко відвідав не один “блошиний” ринок, на іподромі знайшов старовинну кінську збрую. Скоро на дачі Лазоренко з’явилися старовинні меблі, кружки, лампи, ікони, величезна колекція дореволюційних світлин, пластинок, пістолет, яким мандрівники відлякували вовків, і ріжок, яким інформували пасажирів про прибуття до міста. Знайомі, довідавшись про захоплення Лазаренка приносили йому багато цікавих речей. Так з’явився довідник “Поради мандрівнику”, в якому вказувалося скільки верст від міста до міста чи скільки коштував проїзд, де можна перекусити, місцеві ціни та скільки треба дати ямщику на горілку. Багато прийшлося робити самому, наприклад поштову сумку-подушку, моделі старовинних колясок, диліжансів, повозок чи саней. Все це зберігалося на дачі під Києвом. Спочатку Олександр Миколайович проводив екскурсії для сільських пацанів. А в 1982 р. подарував це все Києву. Але його колекція лишалася в запасниках. В цей час саме збиралися знести будиночок Поштової станції біля річкового вокзалу. Лазоренко добився, щоб на будиночок повісили дошку, яка свідчила, що це пам’ятка історії та архітектурну будівлю ніхто немає права зносити. Хоча…був вже готовий проект, де замість поштової станції мала бути дорога. Будівлю реконструювали і “поселили” в неї Республіканське філателістичне товариство та музей-зібрання Лазоренка. В двох виділених приміщеннях розмістилася кімната станційного доглядача та прихожа для відпочинку мандрівників з самоваром та старовинними кружками. Усього біля 250 експонатів. З 1982 по 1990 р. Лазоренко ходив сюди як на працю. Проводив екскурсії. А коли стало важко ходити в музеї встановили гучномовець і Лазоренко проводив екскурсії, сидячи вдома телефоном. Музей дорожнього побуту був би родзинкою Києва, але в 1991 р. його пообіцяли викинути на брук. Лазоренко подарував колекцію Ніжинському краєзнавчому музею, де наразі на базі місцевої поштової станції розгорнуто експозицію. На поштовій станції донедавна залишався лише поштовий стовп, який на замовлення Лазоренка виготовили в одному з лісництв» (Марущак, 2001).

В процесі реконструкції Поштової площі також зник як промисловий заклад млин Бродського. При цьому єдину вцілілу з його комплексу будівлю — елеватор ¬ було адаптовано під книгосховище бібліотеки КПРС на суч. Європейській площі. Цікаво, що на фотографіях 1950-х рр. елеватор має маленьку додаткову вежу на покрівлі.

Під час будівництва станції метро було також фактично ліквідовано вулицю Боричів узвіз, забудову якої було знесено.

Як свідчать численні фотографії, впродовж описуваного періоду на усіх вулицях Подолу домінувала не багатоповерхова забудова кінця ХІХ-поч. ХХ ст. На периферійних вулицях Подолу було мало багатоповерхових дохідних будинків. Тут були невеликі кам’яниці, або переважно глинобитні будиночки. Велика кількість їх до 1980-х рр. залишалися по вул. Глибочицька, Кирилівська, Петрівська, Боричів Тік та багатьох інших. Зберігалася стара забудова по вулицям Гончарна, Воздвиженська та Дегтярна в урочищах Гончарі та Кожум’яки. Як свідчать старі фотографії тут стояли одно- та двоповерхові будинки – цегляні чи глинобитні. На вулицях було багато дерев. Втім, досить старі та позбавлені належного догляду ці будинки приходили в негідність і в 1980-х рр. масово зносилися.

Особливо негативний вплив на збереження історичного середовища північного Подолу мало будівництво другої пускової дільниці Куренівсько-Червоноармійської лінії, яке почалося в середині 1970-х років. Уся друга пускова ділянка була побудована з неглибоким закладенням і переважно відкритим способом. Це призвело до масового руйнування історичної забудови (). Особливо багато будівель було знесено саме в напрямку "Тараса Шевченка"; трасування лінії досі добре проглядається з супутникових знімків за трасою позбавлених забудови ділянок серед щільної історичної забудови. Зокрема у 1978 р. у зв'язку з прокладанням на цьому місці траси метрополітену знесли Єврейський молитовний будинок на Ярославській, 17 (Храми Києва, 2001).

Кінотеатр “Жовтень” в цей час вцілів. Щоправда його було трохи перебудовано, ховаючи конструктивізм 1920-х рр.

Саме в описуваний період улюбленою вулицею киян та гостей столиці став Андріїівський узвіз, який вів на Поділ. До речі, достатньо і зараз звернути у тутешні двори, щоб побачити в яких умовах тулилися кияни в післявоєнний період.

До суттєвої трансформації подільського середовища дійшло також у зв’язку з будівництвом найбільшого в Україні критого ринку «Житній» Будівництво, яке супроводжувалося знесенням частини історичної забудови закінчено у травні 1980 р. (Київ, ілюстрована історія, 2012).

Об’єм будівлі 65 тис. м3, корисна площа 8166 м2 (архітектори В.Г. Штолько, О.П.Монина, А.А. Бойченко). Триярусний торговельний зал розміром 102х54м розрахований на 1350 торговельних місць. Крім того на відкритому майданчику біля будівлі обладнано ще 150 місць. Самий нижній рівень знаходиться на відмітці головних входів до будівлі і заїзду до критого двору з рампами для розвантаження товарів. З рампи товари потрапляють у торговельний зал чи за допомогою електрокарів транспортуються у складські приміщення підвалу. Над критим двором між будівлею ринку та горою організована торговельна площа, з якої покупці через два входи можуть потрапити на другий рівень, пов’язаний сходами з нижнім рівнем. Вдале архітектурне-планувальне рішення будівлі. Організація торговельних місць на кількох рівнях забезпечує скорочення розмірів будівлі в плані, що важливо у зв’язку з тіснотою на ділянці. Конструктивна схема будівлі являє собою просторовий каркас рамного типу з збірного чи монолітного залізобетону. Центральний торговельний зал перекритий збірною залізобетонною перед цим напруженою висячою оболонкою з приведеною товщиною 5,7 см. Добре виконана дизайнерська обробка головних елементів конструкції будівлі: форма несучих та огороджуючих конструкцій добре узгоджена одна з одною. Цікаві малюнки ребер несучих панелей покриттів та форма несучих пілонів. В плануванні та обладнанні ринку використані досягнення торговельної техніки: холодильні камери для молока, зрошувальні прилади для фруктів та овочів, рефрижераторні камери. До кожного торговельного місця підведена гаряча та холодна вода (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Одночасно з будівництвом ринку поблизу розташували автостанцію «Поділ». Для її зведення також знесли частину історичної забудови.

Треба відзначити, що післявоєнні архітектори відчули специфіку Подолу. І хоч суттєвих руйнувань його історичному середовищу нанесли будівництво метро, побудова Житнього ринку тощо, проте післявоєнна радянська забудова Подолу вже намагалася врахувати історичну специфіку Подолу. В популярному виданні “Киев” М. Шулькевич та Т. Дмитренко пишуть (1978 р.):

“Одною з актуальних і складних проблем є реконструкція центральних районів Києва, зокрема Подолу. Він являє собою велику історичну цінність як частина давнього Києва. В результаті детального вивчення і інвентаризації всіх існуючих давніх будівель і споруд 178 житлових та цивільних споруд віднесено до категорії пам’яток історії та архітектури, 466 будівель являють цінність за своїми стильовими особливостями для ансамблю району, також наявні 27 меморіальних споруд. (за даними наступного видання 1982 р. – 55 пам'яток, що охороняються державою, більше 400 будівель, що являють цінність для ансамблю міста за своїми стильовими характеристиками і ще 27 меморіальних споруд. Враховуючи це, міськрада прийняла постанову визнати територію історичного Подолу зоною регульованої забудови з метою максимального збереження своєрідного обличчя цього району, яке складалося століттями.

Наразі на основі генерального плану розвитку Києва створено проект детального планування Подолу (архітектори Ю.А. Паскевич, Г.М. Слуцький, Є.В. Фролов, інженер Я.Б. Левітан). Існуюче планування Подолу має очевидні недоліки. Це перш за все велика щільність вуличної мережі і недостатня ширина вулиць та проїздів. В житлових кварталах розміщуються різні підприємства. Недостатня площа зелених насаджень загального користування. Процент забудови території складає від 25 до 33, а щільність житлового фонду – 3780м2/га, частина кварталів зайнята дрібними промисловими і складськими приміщеннями.

Ці недоліки враховані при складанні проекту детального планування і реконструкції Подолу. Загальне композіційно-планувальне рішення визначене з врахуванням його прибережного положення і збереженості пам’яток архітектури, які органічно увійдуть в нову забудову і частково будуть використовуватися для культурно-побутових і туристичних закладів, виставкових залів та музеї. Організовані на місці існуючих кварталів 3 мікрорайони та одна житлова група за функціональним зонуванням, обладнанням і благо устроєм будуть відповідати сучасним містобудівним вимогам.

Регульована зона Подолу, яка розкинулася вздовж Дніпра від річкового вокзалу до мосту на Рибальський півострів, займе площу 400 га. Реконструкцію цієї території заплановано здійснити поетапно. Перша черга включає Поштову та Червону площі, вул. Жданова, заповідну зону. Квартали будуть реконструюватися комплексно великомасштабними групами, що не порушують планування, яке склалося історично. Одночасно з реставрацією пам’яток архітектури буде ремонтуватися житловий фонд і споруджуватися нові будівлі з житловою площею 50 тис м2. В міру зносу аварійного та малоцінного житлового фонду буде створюватися неперервна система зелених насаджень. Зелені масиви розмістяться в зоні пам’яток архітектури. А також поруч з дитячими закладами та школами, об'єднуючи їх житловою забудовою за допомогою мережі пішохідних доріг. Озеленена і облаштована набережна буде слугувати місцем масового відпочинку населення. Її архітектурно-просторовій композиції та забудові приділено велику увагу.

На відрізку від Поштової площі до Верхнього валу з’являться 5-ти та 9-ти поверхові будинки (щоправда в наступному виданні 1982 р. згадується що тут з’являться лише 5-ти поверхові будинки, що не будуть закривати композицію забудови усього району — авт.). Основні магістралі — вул. Межигірську та Жданова (суч. Сагайдачного- авт.) намічається забудувати 9-ти поверховими витягнутими 9-ти поверховими будинками. Разом з збереженою забудовою вони створять своєрідний архітектурний акцент, контрастний з точковими 17-ти поверховими будинками, поставленими вздовж Верхнього та Нижнього валу, які стануть композиційною віссю району. Його дві головні домінанти два 30-ти поверхових адміністративних будинки передбачені в громадському центрі Подолу, розміщеному в районі Червоної площі та прилеглих вулиць.

Функціонально територія громадського центру розділена на три зони: культурно-просвітницьку, торговельну та адміністративну.

В культурно-просвітницьку зону включається будівля існуючого клубу “Славутич” (кол. Клуб “Харчовик” – авт.) і як пам’ятник – Контрактовий дім. Він буде використаний в якості невеликого концертного залу, крім того в цій зоні запроектовано клуб на 750 місць та бібліотека на 125 тис. томів. Червона площа буде слугувати для проведення урочистих зібрань, фестивалів та народних гулянь. Торговельна зона буде складатися з універмагу на 400 робочих місць (на розі Костянтинівської та Верхнього валу), реставрованого Гостинного двору, критого ринку, розташованого на території колишнього Житнього ринку і магазинів в перших поверхах 17-поверхових будинків вздовж вул. Нижній вал. Заклади торговельного і культурно-побутового обслуговування сконцентруються, головним чином на ділянках станцій метрополітену.

Особлива увага буде приділена реконструкції заповідної зони. Відновлять давню площу де проходило віче, а також відомий фонтан “Самсон”, Успенську церкву ХІІ ст., відкриють для експозиції залишки давніх споруд.

На території між Андріївською та Флорівською вулицями передбачається будівництво туристичного центру. Тут, зокрема розміститься великий готель. Для різних службових споруд широко будуть використовуватися підземні споруди. В деяких будівлях пам’яток архітектури розмістяться культурно-побутові заклади.

Оригінально буде вирішена проблема руху транспорту та пішоходів. Створюється пішохідний центр Поштова площа, вул. Жданова, Червона площа. Транзитні транспортні потоки підуть в обхід ядра Подолу двома меридіональними магістралями — Набережно-Хрещатицькою і новою, яку передбачається прокласти від Поштової площі до вулиці Фрунзе вздовж схилів. Проектується спорудити низку підземних переходів. Перші два з них перетнуть вулиці Героїв Трипілля та Верхній Вал”.

Окремі плани були також щодо урочища Гончарі-Кожум’яки:

“У колишніх ремісничих майстернях Гончарному і Кожумяцькому ярах і на схилах Копирева кінця передбачається побудувати парк-музей “Давній Київ” (архітектор А.М. Мілецький, інженер А.Н. Печенов, художник А.Ф. Рибачук та В.В. Мельниченко). Цей історико-археологічний заповідник увійде в систему історичних центрів Києва. На його території розмістяться 1-поверхові корпуси великої протяжності підняті на опори. Ці будівлі начебто повторять своєю формою абриси схилів. Конструктивно будівлі вирішені у вигляді мостового прольоту, в товщі якого розташовуються групи приміщень музею, Інституту археології, Будинку вчених АН УРСР, Українського товариства дружби і культурних зв’язків з зарубіжними країнами і союзу письменників України. З нової вулиці, яка за генеральним планом сполучатиме площу Ленінського комсомолу з Подолом, відкриються в цікавих ракурсах 1-поверхові корпуси на опорах, панорама озеленених схилів та алей. На другому боці магістралі, в урочищі розміститься музей давніх ремесел Києва.

В урочищах Гончарі-Кожум’яки в часи Русі розміщувалися ремісничі квартали. Пізніше цей район забудували 1- та 2-поверховим житлом. Проектом передбачається зберегти невеликі ділянки цих споруд як музейні об’єкти: тут будуть майстерні з виготовлення сувенірів, готелі та кафе. Між ними розташуються експонати давнього житла та майстерень, виявлені при археологічних розкопках” (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

У наступному виданні цієї ж книги “Киев” 1982 р., зокрема вказується:

“В рамках ДПТ Подолу організовується два планувальних підрайони, чітко розділені вулицями Нижній та Верхній вал. Передбачено систему пішохідних зв’язків, трасованих за головними напрямками вулиць середньовічного Подолу.

Культурно-просвітницька зона буде розташована в районі давнього центру Подолу — Червоної площі. На площі збереглися пам’ятки 12, 17 та 19 ст. Червона площа буде перетворена в історико-архітектурний заповідник з частковим відтворенням втрачених пам’яток архітектури і створенням єдиної архітектурної композиції, що гармонійно об’єднає фрагменти архітектури різних епох (архітектор В.П. Шевченко). Зокрема, в Контрактовому будинку реставрують концертний зал, де бували О. Пушкін, А. Міцкевич, Ф. Лист, О. Бальзак. Будуть відновлені будівля магістрату, церква Пирогощі, яка згадується у “Слові о полу Ігоря”. За первинним проектом буде відтворено гостинний двір. За комплексної реконструкції площі органічно ввійдуть в архітектурний ансамбль центр Дім культури “Славутич” (кол. плац культури “Харчовик” – авт.) і існуючі житлові будівлі, історичні ансамблі Флорівського монастиря та Київського братства, комплекси пам’яток архітектури Іллінської, Набережно-Микільської церков та Київської бурси. Червона площа стане не тільки центром туризму, але й місцем проведення урочистих заходів, народних гулянь та карнавалів”.

16.07.1979 р. прийнято рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів за №920 від 16.07.1979 р. “Про уточнення меж історико-культурних заповідників і охоронних зон пам’яток історії та культури в м. Києві”. Цим рішенням було затверджено межі історико-архітектурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури на території м. Києва та їх статус згідно з додатками №1,2.

Згідно додатку 1 до цього рішення на Подолі було оголошено:

1. Заповідники

1.1.5. Червона площа на Подолі в межах червоних ліній,

1.1.6. Район вул. Зелінського в межах вул. Андріївська, схили Старокиївської гори, Андріївський узвіз, Червона площа, вул. Жданова,

1.1.7. Флорівський монастир в межах: вул. Фролівська, вул. Лівера, пл. Притисько-Микільскої церкви, вул. Хорива, схили Замкової гори;

1.1.8. Садиба кол. Київського братства та кол. Києво-Могилянської академії в межах: вул. Г. Сковороди, вул. Волоська, вул. Іллінська, Червона площа;

1.1.1.9 Комплекс київської бурси, Іллінської церкви та церкви Миколи Набережного в межах: вул. Г. Сковороди, вул. Волоська, вул. вул. Набережно-Хрещатицької, Іллінської, вул. Почайнинської.

1.2. Археологічні заповідники

1.2.1. Територія парку-музею “Стародавній Київ” в межах: вул. Андріївський узвіз, Замкова гора, гора Дитинка, урочище Гончарі та Кожум’яки, вул. Велика Житомирська, вул. Смірнова-Ласточкіна (див. Схему).

2. Охоронні зони

2.1. Архітектурні охоронні зони

2.2.2. Район Подолу: в межах Поштова Площа, схили Старокиївської гори, схили Замкової гори, вул. Верхній та Нижній Вал, вул. Набережно-Хрещатицька.

2.2.8. В районі вулиці Межигірської.

2.2. Археологічні охоронні зони

2.2.1. Поштова площа, Володимирський узвіз, вул. Героїв революції, вул. Челюскінців, площа Жовтневої революції, вул. Ново-Пушкінська, вул. Сведлова, вул. Ярославів Вал, вул. Фрунзе (проектна траса), вул. Нижньо-Юрківська, схили гір (дивись схему) до Кирилівських висот, Врубєлівський узвіз, вул. Д. Коротченка, вул. Фрунзе, вул. Оленівська, вул. Набережно-Лугова, вул. Набережно-Хрещатицька.

3. Зони регулювання забудови

3.1. Зони регулювання забудови першої категорії:

3.1.2. Вул. Волоська, Ярославська, вул. Межигірська, вул. Щекавицька, вул. Костянтинівська, вул. Ратманського, схили Щекавицької гори, вул. Верхній та Нижній Вал.

3.2. Зони регулювання другої категорії.

3.2.2. Вул. Оленівська, вул. Набережно-Лугова, вул. Набережно-Хрещатицька, вул. Верхній та Нижній Вал, вул. Волоська, вул. Ярославська, вул. Межигірська, вул. Щекавицька, вул. Костянтинівська.

3.3. Зони регулювання третьої категорії.

3.3.2. Проспект Червоних козаків, залізниця до вул. Електриків (Рибальський острів), вул. Набережно-Хрещатицька, вул. Набережно-Лугова, вул. Оленівська, вул. Фрунзе, вул. Д. Коротченка, вул. Рилеєва.

3.4. Зони охоронюваного ландшафту

3.4.5. Правий берег Дніпра від Поштової площі до залізничного мосту по залізниці, вул. Алексієнка, вул. Тімірязєвська (Ботанічний сад), вул. Струтинського, бульвар Дружби народів, Звіринецька гора, Наводницька балка, навколо Старопечерської фортеці, вул. Січневого повстання, вул. Кірова, пл. Ленінського комсомолу, вул. Героїв революції, схили Старокиївської гори, Андріївський узвіз, вул. Глибочицька, вул. Соляна, вул. Отто Шмідта, вул. Нагорна, вул. Мельникова, вул. Д. Коротченка, вул. Фрунзе, підніжжя гори Щекавицької, гора Кисилівська, вул. Боричів узвіз.

Режим містобудівних обмежень для кожного з типів територій див.

Водночас так сталося, що більшості з планів, які б не-обернено трансформували обличчя Подолу не судилося бути реалізованими.

Про те це не означає що на Подолі не з’явилися нові будинки. Ще в 1950-х рр. на вулицях Подолу: Турівській, Почайнинській та інших з’явилися будинки в стилі «сталінського бароко».

Пізніший час залишив тут кількаповерхові будинки за оригінальними проектами, як на вулиці Сковороди, чи квартал між вул. Костянтинівською, Оленівською, Юрківською та Межигірською (проект реконструкції архітектора І. Шпари).

Звичайно були і невдалі, руйнівні для навколишнього середовища рішення. До особливо невдалих будинків цього періоду може бути віднесена стандартна панельна дев’ятиповерхівка зведена в районі 1960 р. на вулиці Набережно-Хрещатицькій.

в 1980-ті рр. також значна частина старої подільської забудови у відповідності до попередньо-описаних планів була просто знесена.

Проте не всі зношені історичні будинки зносилися. Окремі будівлі на подільських вулицях були реставровані. Зокрема, була проведена реставрація номерів «Дніпровський порт», в яких зупинявся О. Купрін, на розі вул. Сагайдачного та Поштової площі (вул. Сагайдачного, 4).