Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дещо про нашу спортову термінологію

Богдан-Ігор Антонич

Наша спортова термінологія ще не усталена. Спорт у нас ще все є штучно годованою квіткою в невеликих гуртках прихильників по містах, не має ще за собою ніякої традиції. Прийшов до нас з-за кордону й приніс із собою чужу слівню. Витворився зрозумілий хаос. Справу ускладнює ще недостача яких-небудь зносин наших спортових гуртків із зазбручанськими. Повстає небезпека окремого галицького спортового жаргону, ніде поза Львовом незрозумілого. На пробу перегляньмо декілька найчастіше вживаних назв із ділянки зимового спорту.

Маємо тепер два його головні роди. У галицькій пресі називаються вони: лещетарство (або лещатарство) й совгарство, а відповідні прилади: лещети (або лещата) та совги. Ні один з цих термінів не є відомий на Наддніпрянщині. Правда, всі словники української мови знають слово: лещата, що означає прилад для стискання. Жоден із багатьох наших словників не подає його в значенні польських «нарт».

Слово «лещети» є виключно галицьке, але в нас дуже поширене, значить тільки спортовий пристрій, а тому не може викликувати непорозумінь. Немає, отже, підстави замінювати його на «лещата», як це роблять деякі наші часописи (нпр., «Діло» пише неконсеквентно раз «лещети», раз «лещата» – таж це два відмінні вирази). Відрізняє їх теж найновіший укр[аїнсько]-польський словник Е. Грицака та К. Кисілевського. Читаємо тут: «лещети = праса» та «лещети = нарти» (І частина, ст. 280, Львів, 1931). Кийки, що ними підпирається при їзді лещетами, називаються ціпками (ціпок, ціпка), реміння – в’язанням, лещети «ялозимо», а не «смаруємо».

Ще складніше словництво другого зимового спорту, що його називають у нас тепер «совгарством». Зачнім від його основи, від наших «совгів». Це вираз виключно галицький. Словники, що повстали за Збручем, записали оці назви: лижва, ковзан (побіч ковзань і скобзун). Найбільш офіційний для Наддніпрянщини словник Гр. Голоскевича (VII вид., 1930) знає лише два перші слова: лижва та ковзан. Вираз «совги» не тільки обмежений до Галичини, але ще й невигідний, бо визначає не лише прилад, але також і саму дію, саме «совгання» (нпр., «під звук музики відбувалися совги»). Тому краще було б для нас залишити оці «совги», а коли кожному по обох берегах Збруча зрозумілі «лижви» звучать нам чомусь чужо, то вже радніше сприйняти невідомі ще в Галичині «ковзани». (Застерігаюся, що не хочу бути тут законодавцем, рад би почути інші голоси в цьому напрямі; свою статтю уважаю за дискусійну).


Примітки

Подаємо за першопублікацією: Вогні. – 1932. – Ч. 4 (13). – С. 60. Підписано: «І. Ант.». Заголовок: «Дещо про нашу спортову термінологію» (у тексті вживається «термінологія»). Наступна публікація – у «Творах, 1998».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 561 – 562.