Куток для еротоманів

Богдан-Ігор Антонич

«Неділя» це, безперечно, цікавий часопис. Мов у крамниці, знайдете тут усе. За одні сорок сотиків панна Кука має тендітний віршик до записника своєї товаришки, а пан посол – куток загадок і ребусиків. Єсть і шаховий, і кіновий, і жіночий. Досі не було тільки одного, а саме кутка для еротоманів. Аж ось недавно читаємо:

У келих білий губи тулю,

Мов п’яний: чари п’ю і ссу

А вітер легіт котить полем:

(Ні, це жіноче є десу…).

Ця перлина роботи одного з недільних «поетів» має декілька неясних місць. Отож, чи цей «келих» маємо розуміти в дослівний спосіб чи в образний, цебто чи автор «тулить губи» в якийсь справжній «келих білий», чи просто в «жіноче десу»? Ціла наведена строфа побудована на так званому в стилістиці негативному порівнянні (негативній, заперечній метафорі).

Поет уводить найперше «келих білий», згодом «вітер легіт», але накінець заперечує: «ні, це жіноче є десу». На жаль, порівняння не вийшло зовсім прозоро. Чи «десу» є замість «келиха», чи замість «леготу», чи, може, замість одного й другого? Зіставлення «десу» з «келихом», оперте на схожості зовнішнього вигляду, належить до одного з найчастіше вживаних типів порівнянь (відношення безпосередньої схожості – stosunek podobieństwa bezpośredniego).

Автор скріпляє зв’язок (асоціацію) обидвох понять епітетом «білий», цебто спільною прикметою барви. Хоч, до речі, «келихи» звичайно не бувають білі. Може, поет утотожнює білість із прозорістю, хоч знов «десу» здебільша не буває зовсім прозоре. Зрештою, уявлення білості та прозорості далеко не тотожні (ідентичні). А може, автор не думає про звичайний скляний «келих», а тільки про «келих» квітки. В такому випадку мали би ми нове порівняння, а саме «десу» до квітки.

Це очевидно було би значно вибагливіше та штудерніше порівняння другого ступня, посереднє порівняння («десу» – «келих» – квітка), оперте на аналогічній схожості (stosunek podobieństwa analogicznego). Підтверджує наш здогад дальший вислів поета: «чари п’ю і ссу». Очевидно, природніше «ссати» «келих» квітки, ніж звичайний скляний. Теж більш природне до квітки «тулити губи». Щодо порівняння «десу» з «леготом», то воно спирається хіба на прикметі м’якості, ніжності, приємності в дотику.

Одначе ще не всі питання, що в’яжуться з цим шедевром нашої лірики, зостали вияснені. Річ у тому, що саме «котить полем вітер», чи «легіт», чи «десу», чи одне й друге. Логічно беручи, висловитись «вітер котить легіт» це так, мовби сказати «редактор котить редактора» або «редактор котить свою голову». Таким чином, лишається тільки «десу», хоч годі уявити собі, як вітер може його «котити». Адже ж воно не є круглим предметом. При цьому, що за вишукана ситуація, щоб вітер котив полем «десу». Сумнівне, чи поет щось такого коли-небудь бачив. Не менш, власне, цей факт свідчить про буйність авторової уяви.

Кінчаючи формальний розгляд (аналізу) наведеного вірша, пізнавши незвичайну складність та вибагливість його мистецьких засобів, зволимо собі звернути увагу ще на одне, а саме на велику сміливість поета, що так одверто й щиро розкриває перед читачем свої найінтимніші нахили. Наш автор любить «тулити губи» в «жіноче десу» й знаходить у ньому «чари», що їх «п’є і ссе». Це, звичайно, має свою назву в сексуальній патології. Як людина з нормальними інстинктами, не маємо зрозуміння для нахилів поета, та проте мистецька вартість його твору виправдує редактора «Неділі» за його поміщення.

А втім, симпатичним редакторам бажаємо, щоб їхній новий «куток» приєднав їм бодай тисячу нових передплатників.

Примітки

Вперше опубліковано: «Твори, 1998». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 111). Підписано: «Мгр. Йорик». Мгр. – Магістр.

Йорик – королівський блазень у трагедії В. Шекспіра «Гамлет», до черепа якого звертається принц данський у сцені на цвинтарі.

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 630 – 631.