Відозва першого всеукраїнського з’їзду радянських письменників

Богдан-Ігор Антонич

Оцю відозву передруковуємо з малими пропусками з київських «Вістей» (ч. 189 з 17 серпня 1934). Передаємо її нашим читачам як історичний документ, як яскравий приклад урядової совітської ментальності, як найкраще свідоцтво про літературні відносини в совітській Україні.

«Товариші письменники, учені, художники, артисти, композитори!

Два світи стоять один проти одного – світ будованого соціалізму і світ загниваючого капіталізму. Тут, у нас, в Радянському Союзі, величезне зростання виробничих сил, науки, культури: могутній розквіт соціалістичної промисловості, сільського господарства, будівнича творча робота десятків мільйонів трудящих під керівництвом партії великого Леніна, під керівництвом вождя і вчителя трудящих мас нашої країни і всього світу – т. Сталіна.

Соціалістичний лад, за який боролися покоління трудящих, про який мріяли найкращі представники людства, перетворився на живу дійсність. В Радянському Союзі, що переможно будує соціалізм, ліквідовано експлуатацію людини людиною, ліквідовано безробіття, злидні. Найкращі досягнення науки, культури, найпередовішої техніки стали здобутком десятків мільйонів трудящих. Радянський Союз, що переможно будує соціалізм, під керівництвом партії Леніна-Сталіна, наочно показує всьому трудящому людству шлях до визволення від гніту, експлуатації, злиднів, рабства, темряви й неуцтва.

Ми, учасники першого всеукраїнського з’їзду радянських письменників, горді свідомістю, що можемо в цю велику добу історичних перемог робітничого класу назвати себе вірними синами Радянської України й цілого великого СРСР Ми горді свідомістю, що можемо ствердити це своїм художнім словом, своїми творами, в яких відбити думки і почуття українських робітників і селян, що є одночасно наші думки і наші почуття.

Ми знаємо: те, що письменники СРСР, і ми, письменники Радянської України як складова їх частина, створили за проводом партії, становить уже сьогодні найпередовішу літературу в світі.

Російська радянська література дала твори, що вийшли далеко за межі СРСР і стали любимими книгами мільйонів трудящих капіталістичних країн і колоній, запалюючи їх на героїчну боротьбу проти гніту, поневолення, безправ’я – за визволення трудящих.

Після історичної ухвали ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх організацій, всі братні літератури народів СРСР здобули значні перемоги.

Очолювана найбільшим майстром художнього слова О. М. Горьким радянська література СРСР приходить тепер до свого першого всесоюзного з’їзду, до цього великого конгресу дружби і творчої співпраці, з досягненнями, що з них радіють всі трудящі.

Цими успіхами наша література зобов’язана повсякденному керівництву ленінської партії і, насамперед, любимому вождю трудящих всіх країн, мудрому керівникові, уважному і чулому другу радянської літератури – геніальному продовжувачеві безсмертної справи Леніна – великому Сталіну.

Свої успіхи українська радянська література здобула в братерській співпраці з передовою російською літературою та з літературами всіх народів нашої батьківщини.

Вороги нашої батьківщини, запроданці міжнародного фашизму, українські націоналісти, контрреволюціонери під керівництвом німецьких і польських фашистів будували і будують брудні зрадницькі плани відриву України від великої сім’ї народів СРСР, від Союзу Рад, що забезпечив історичне буття і розквіт Української Радянської Соціалістичної Республіки, її господарства, культури й науки.

Вони хотіли і намагаються продати радянську Україну в рабство…

Українські фашисти намагалися пролізти й до літератури, щоб використати відповідальне звання письменника для своєї контрреволюційної роботи.

Комуністична партія викрила перед цілим світом наміри українських націоналістів та їхніх натхненників. Комуністична партія (більшовиків) України розгромила потайні кубла націоналістичної контрреволюції, їхніх підспівувачів і прислужників на чолі з переродженцем Скрипником.

В цій історичній боротьбі діяла і наша письменницька зброя, звучало наше художнє слово, в яке ми вкладали всю свою зненависть до наймитів контрреволюції.

Ми знаємо, що своїми досягненнями за останній час українська радянська література зобов’язана безпосередньому повсякденному уважному більшовицькому керівництву ЦК КП(б)У на чолі з т. т. Косіором і Постишевим.

Саме у боротьбі проти класових ворогів, недобитків петлюрівщини й білогвардійщини, проти решток розгромленого куркульства та його агентури, в жорстоких сутичках з ними мужніла під керівництвом партії з безпосередньою допомогою Робітничо-Селянського Уряду УСРР молода література Соціалістичної Радянської України. Саме в цій боротьбі гартували свій революційний світогляд і зростали ми, українські письменники.

Поруч художників слова – комуністів, що їх твори здобули широку популярність серед трудящих України – І. Микитенка, І. Кириленка, І. Ле, І. Кулика, Кузьмича, Фефера, Усенка, Л. Первомайського, О. Корнійчука, Голованівського, Городского та інш. – повним чином заговорили безпартійні письменники, видатні українські поети і прозаїки.

Саме останніх років змужнівши як майстри художнього слова, дали свої нові твори П. Тичина, А. Головко, П. Панч, О. Копиленко, Г. Коцюба, М. Рильський, І. Кочерга, Ю. Смолич, М. Терещенко, М. Бажан, Гофштейн, Квітко та інш.

Поруч величезного зростання нової радянської інтелігенції і приходу до літератури молодих талантів з лав робітників та колгоспників, поворот і перехід кращих безпартійних українських письменників на позиції радянської влади став очевидним для всіх фактом. Ленінська національна політика партії стала для них дороговказом, як і всіх трудящих нашої батьківщини, перейнятих братерськими інтернаціональними почуттями.

Ми свідомі того, що цих здобутків Радянська Україна досягла в боротьбі проти наших смертельних ворогів-націоналістів. Ми завжди пам’ятаємо слова Леніна: «Буржуазний націоналізм і пролетарський інтернаціоналізм – ось два непримиренно ворожі лозунги, що відповідають двом великим класовим таборам усього капіталістичного світу і виражають дві політики (більш того: два світогляди) в національному питанні».

Ми завжди пам’ятаємо слова Сталіна, про те, що Жовтневу революцію робітничий клас творив під прапором взаємного довір’я і братерського зближення робітників та селян національностей СРСР, не в ім’я націоналізму, а в ім’я інтернаціоналізму.

Так, ми любимо Радянську Україну і цілий Радянський Союз, ми любимо свою мову, свою культуру, ми не віддамо їх смертельним ворогам українського народу: імперіалістам, фашистам.

Хай пам’ятають, що кожну хвилину ми словом і серцем, безмежною відданістю справі пролетарської революції і могутньою підтримкою нашої робітничо-селянської Червоної армії, озброєної передовою соціалістичною технікою – готові відстояти непорушність кордонів нашої великої, рідної батьківщини – СРСР.

Бо в ній – усе наше. Бо в ній життя належить нам. Бо в ній повітря вільне від міазмів розкладу і смерті. Бо в ній сонце сяє для нас.

Великий Сталін, найкращий друг і учитель радянських письменників, озброїв нас єдино вірним творчим методом – методом соціалістичного реалізму, що об’єднує нас на спільній політичній і творчій платформі і забезпечує найширший розвиток нашої художньої літератури. Користаючись цим методом соціалістичної правди, критично освоюючи культурну спадщину минулого, ми спроможемось у найближчі роки показати життя нашої батьківщини у всій його глибині і багатогранності.

Ми знаємо, як мало ми ще зробили, щоб цілком виправдати почесне і відповідальне звання письменників пролетарської революції і соціалізму.

Написані нами твори ще не відповідають своєю художньою якістю велетенським і прекрасним витворам нашої епохи.

Нам треба ще багато вчитися. Ми, радянські письменники, прикладемо всіх зусиль для того, щоб виправдати почесне, високе й відповідальне звання інженерів людських душ, щоб виправдати поставлені партією завдання перед літературою і надії мільйонних мас читачів.

Українська радянська література повинна дати і, ми певні, – дасть, десятки творів, які художнім словом будуть допомагати партії мобілізувати мільйони трудящих на дальшу боротьбу за могутнє піднесення і розквіт Радянської України, на дальше викорчування решток капіталізму в економіці і свідомості людей, на дальші перемоги в побудуванні соціалістичного суспільства.

Товариші письменники, учені, художники, артисти, архітектори, композитори!

Ми закликаємо вас бути гідними синами своєї батьківщини. Ми закликаємо вас подесятирити свої сили в творчій роботі.

Ми закликаємо вас бути справжніми бійцями за нове безкласове суспільство, справжніми будівниками соціалізму.

«Наша література – це пісня мрії, не абстрактний порив, а меч боротьби за справу соціалізму», – так палко і щиро вітав наш перший всеукраїнський з’їзд тов. Постишев.

Хай же стане мечем боротьби за справу соціалізму кожна ділянка розумової творчої праці.

Хай кожний працівник культури Радянської України своєю натхненною працею покаже перед цілим світом, що ми гідні сини робітничого класу і його партії, що ми гідні співучасними доби геніального Сталіна – мудрого і великого продовжувача безсмертної справи Леніна!».

Оцю відозву відчитав на останньому засіданні «першого всеукраїнського з’їзду радянських письменників» 13 серпня 1934 Микола Бажан. Чи він її також зложив, не відомо. Очевидно, з’їзд прийняв її одноголосно й беззастережно. Як читаємо в київських «Вістях» (ч. 186 з 14 серпня), «в обговоренні відозви виступили письменники: А. Любченко, Г. Коцюба, президент ВУАН акад. Богомолець, Панч, Гофштейн, Головко, Тичина, Ністер, М. Терещенко, Равіч, Рильський та Я. Савченко». Найприкріше в усьому, що в справу цієї відозви замішані прізвища Бажана, Тичини та Рильського. Сама відозва, очевидно, пояснень не потребує.

Примітки

Вперше опубліковано: Дажбог. – 1934. – Ч. 7, вересень. – С. 108 – 112. Не підписано. Публікація складається із вступного і підсумкового коментарів Б. І. Антонича та тексту відозви. Рукопис зберігається у Львівській національній бібліотеці (від. рукоп., ф. 10, од. зб. 53). У тексті відозви є абзац, що до публікації не увійшов (від слів «Нам треба ще багато вчитися…» до слів «…мільйонних мас читачів»). У «Творах, 1998» подано лише вступний та підсумковий коментарі Б. 1. Антонича без тексту відозви. Подаємо за публікацією у «Дажбозі», доповнюючи пропущений абзац із рукопису.

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 641 – 646.