Літературні записки

Богдан-Ігор Антонич

Гете

Кожний рік приносить із собою щонайменше кілька десятків усяких роковин, ювілеїв тощо. Уже такий звичай, що кругле число літ, яке відмежовує нас від якоїсь події, дає нам нагоду до споминів, до її святкування. Бувають річниці, щоб так сказати, домашні, бувають світової ваги. До цих останніх безперечно належить століття смерті І. В. Гете (1749-1832). Хто з вас не чув про Гете? Ніхто, усі чули: напевно відповісти. Так, уже в школі говорять нам про нього, уже в школі читаємо частини його творів, а шляхетні постаті Германа та Дороти лучаться часом раз на все в нашій уяві з не конче приємним спогадом «двійки».

Спомин цей відбирає нам пізніше на все життя охоту до читання нудного «класика». Це найгірша кривда, яку роблять творцеві «Фауста» надто ревні вчителі. Бо Гете заслуговує на те, щоб до нього вертати, мов до джерела вічно нового. Що ж можемо в нім знайти, чого напитися, за чим передусім треба нам тут шукати?

Про Гете почуєте всяке. Безсмертний, божеський, аполлінський геній німецької нації, пророк свого народу, народжений співець, виразник болю людини (Вертер), віщий поет і т. д. Такі та їм подібні фрази можна виголошувати без кінця. Таким робом можемо зробити з Гете (як узагалі з кожного великого письменника), що тільки хочемо. А Гете ще як підхожий до цього.

Величава, всестороння спадщина (разом з листами та приватними записками рівно 133 том[и]), в якій відбилися періоди творчості автора (від бурхливого, войовничого романтизму аж до довершеної, досконалої, класичної рівноваги, а під кінець життя знову перехід до морочливої символіки другої частини «Фауста») аж проситься, щоб її насвітлювати з різних сторін. Але значення Гете в іншому. Із своєю всесторонністю цей поет, драматург, повістяр, філософ, критик, ідеолог, теоретик, учений, природник, дослідник і т. д. є найбільшим виразником цього, що коротко називаємо «Європа» чи пак «європ[ейська] культура». Фаустівський світогляд є найкращим її завершенням. Сто літ уже йшли і ще довго йтимуть паломники до цього джерела чистого європеїзму. Для нас, народу між Сходом а Заходом, це джерело першої ваги.

Карло Май

В лютні ц. р. обходили урочисто в цілій Німеччині 90-ліття (25. II. 1842) й 20-ліття смерті (31. III. 1912) великого письменника на полі подорожничої повісті Карла Мая.

Твори Мая є до нинішнього дня найбільш займаючою лектурою для молоді. Як звісно, повстали вони виключно завдяки великій уяві та письменницькій інтуіції їх автора. Всі свої повісті написав Май, не опускаючи ні на крок родинного міста. Знання Заходу, Сіюксів, Білих Гір, Великих Озер і американської прерії завдячує Май тільки дрібничковим і безустанним студіям.

Твори Мая це один з прикладів, до чого може довести витривала праця над собою та письменницькі здібності автора.

Райнер Марія Рільке

Райнер Марія Рільке (4 грудня 1875 – 29 грудня 1926) – один з найвизначніших ліриків нової Німеччини. По вдачі й характері творчості неоромантик, водночас віддзеркалює в своїх писаннях чимало філософічних ідей та культурних струй, що перехрещувалися на грані двох століть, минулого й сучасного. Найважніші між їми – м’яке, обхоплююче все людство чуття, такий сказати б ліричний альтруїзм, далі захоплення героїзмом минулих часів, боготворення мистецтва, врешті подекуди воплочення могутньої ідеї в нішеанівській надлюдині.

Рільке – лірик. Його твори є незвичайно артистичним виявом перечислених угорі ідей і їм подібних, а зокрема можна подивляти їхню мистецьку форму, пластику стилю при якійсь діточій майже простоті вислову. Це однаково в творах, писаних в’язаною і нев’язаною мовою.

Найважніші його твори: «Weise von Liebe und Tod des Cornets Christoph Rilke», «Stundenbuch», «Malte Laurids Brigge», «Geschichten von lieben Gott».

Для нас Рільке близький тому, що шукаючи за сюжетами, що оформлювали б його ідеї, не раз звертав свої очі на Україну. До таких творів належить поема про Карла XII, деякі його лірики та два оповідання з «Казок про любого Господа», що їх саме даємо в перекладі.

Їхня вартість незвичайно велика, однаково артистична і мистецька. Ці два нариси дають неначе синтезу українського духа: з одного боку – безмежжя артизму української національної психіки, з другого – мужня шана справедливості, за яку хватаємо за оружжя і твердо боремося.

Перший з вичислених горі творів переклав на укр[аїнську] мову В. Залозецький (Літ. Наук. Вісник, 1924), багато лірик Рільке засвоїв нам Юрій Липа, найкращий перекладчик Рільке. Два оповідання з «Казок» являються оце вперше на українській мові.

Згадаємо вкінці, що чимало сучасних українських поетів, зокрема молодших, захоплювалося його творами.

Примітки

«Літературні записки» – рубрика часопису «Вогні», яка вийшла лише у двох подачах. Подаємо за першопублікаціями: Вогні. – 1932. – ч. 7 (16). – С. 95 – 96 («Гете», «Карло Май»); Вогні. – 1932. – ч. 9 (18). – С. 121 – 122 («Райнер Марія Рільке»). Друга подача не підписана. Оскільки підписана перша, другу вважаємо її продовженням. Наступна публікація – у «Творах, 1998».

«Weise von Liebe und Tod des Cornets Christoph Rilke» (нім.) – «Пісня кохання і смерті Корнета Христофа Рільке».

«Stundenbuch» (нім.) – «Часослов»; дослівно: «Книга годин».

«Malte Laurids Brigge» (повна назва: «Die Aufzeichnungen des Malte Laurids Brigge»; нім.) – «Нотатки Мальте Лаврідса Брігге».

«Geschichten von lieben Gott» (нім.) – «Розповіді про любого Бога»; «Розповіді про Бога Всеблагого».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 563 – 565.