Ярий, та не ярий

Богдан-Ігор Антонич

Недавно «Назустріч» (ч. 10 з 15 травня) принесла вірш Ярослава Ярого «Вістря серця». Вірш справді гарний, повний розмаху, як усе, що виходить з-під пера цього талановитого поета, тільки що не оригінальний.

Зіставлення «пейзажів» та «вітражів», автохарактеристика як «закоханого поганина» тощо – все те знайдемо в збірці Антонича з-перед трьох літ («Привітання життя», 1931).

Схожостей занадто багато, щоб вірити в припадкову подібність. Найвищою амбіцією поета повинна бути оригінальність. Пишемо це тільки тому, що бачимо в Ярого безсумнівний визначний поетичний хист.

Примітки

Подаємо за першопублікацією: Дажбог. – 1934. – Ч. 6, червень. – С. 87 – 88 (у рубриці «Наш мішок. Б’ємо по пальцях»). Не підписано. Рукопис зберігається у Львівській національній бібліотеці (від. рукоп, ф. 10, од. зб. 64). У «Творах, 1998» помилково вказано: «друкується вперше за автографом».

Ярослав Ярий – один із псевдонімів Вадима Лесича (справж. Кіршак Ярослав Володимирович; інший псевдонім – Ярослав Дригинич; 25.2.1909 – 24.8.1982) – українського поета, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача, автора поетичних збірок «Сонцеблиски» (1930), «Відчиняю вікно» (1932), «Різьблю віддаль» (1935), «Ліричний зошит (1953), «Розмова з батьком» (1957), «Крейдяне коло» (1960), «Кам’яні луни» (1965), «Предметність нізвідкіль» (1972), поеми «Напередодні» (1960), новел, нарисів, статей.

В архіві Б. 1. Антонича (Львівська національна бібліотека, від. рукоп, ф. 10, од. зб. 11) зберігається лист – відповідь Ярослава Ярого на репліку «Ярий, та не ярий». Подаємо його повністю (публікуємо вперше):

Болехів, дня 29 червня 1934

В. поважаний Пане Редакторе,

заки ще найшло мене останнє (6, червень 1934) число «Дажбога», вислав я Вам матеріал до друку на руки б. ред. Є. Ю. Пеленського. Думаю, що цей матеріал ред. Пеленський Вам передав.

Але в зв’язку з нотаткою п. н. «Б’ємо по пальцях» у ост. ч. «Дажбога», заставила мене ця незалежна комплікація фактів до прикрої для мене розв’язки, спровокованої в. зг. нотаткою – квестії.

Закиди висунені Вами під моєю адресою дозволю собі вважати (суб’єктивно) – делікатно кажучи – безосновними, ну і далі вже… неточними. Відносно основи закиду – то вона здається мені досить ясною, Ваша ж клаузула доброзичливості, мовляв – «Пишемо це тільки тому, що бачимо в Ярого безсумнівний визначний поетичний хист» – тільки підтверджує мій безсумнівний здогад про об’єктивну безосновність і решту.

Але постараюсь, дарма, що може не ввіру Вам, – виправити деякі неточності Вашого закиду: – «пейзажі» і «вітражі» – це слова не змонополізовані п. Антоничом, а зіставлення, про яке Ви говорили, єсть тільки в заголовку однієї частини (під таким дослівно заголовком) віршів у збірці п. Антонича «з-перед трьох літ», – у мому вірші такого зіставлення немає (хіба, що захочете цього конечно) – так про яку схожість можна тут говорити?

Про те, що є кілька тих самих слів (до речі – у мене в вірші, у п. Ант. – у наголовку низки віршів, зрештою низки не зовсім суцільної, навіть не циклу) – у мене, що і в п. Ант.??

Колись (зрештою, недавно) збирався о. др… і т. д. Г. Костельник у «Дзвонах» в «рецензії» на мою збірку – числити слова ідентичні (в моїй збірці), а Ви, мабуть, збираєтесь доходити – які – то знов слова вживаю я передше ужиті (допустім) п. Ант., чи ким іншим?.. Так само з «розкоханим» й пак «закоханим поганином».

Зарискуйте сумлінністю і погляньте до дотичної збірки п. Ант.; – я навіть докладно перевірив. Усі ці слова не вжиті мною навіть у ідентичному сенсі як у п. Ант., а схожість, (не припадкова, як твердите) існує в виключно по ідентичності змісту цих слів; годі ж бо, щоб ті самі слова (до того з виключним змістом, як ці) у кожного автора мали інший зміст.

Тепер остає це: «т – о – щ – о», все те найдемо…

Що значить «тощо»??? Допустімо, що й є ще… «тощо»… Але – «схожостей занадто багато, щоб вірити в припадкову подібність».

Це значить – «подібність» зумисна. Так ясно, – я вкрав… ну… й наголовок – «Б’ємо по пальцях» – вияснюють все..

Панове, чи не забагато це за один вірш, тільки через те, що був друкований у «Назустріч» – і, бо «як хто вдарити пса захоче, найде камінь» – або просто й… жменю грязі…

Це все прикре й боляче мені тим більш, що товариство й співробітництво з Вами було мені, щиро скажу, – симпатичне… І скажіть Самі, що з Вами робити???

Даю Вам до вибору, як захочете, – або дасьте мені відповідну серйозну сатисфакцію, яка перекреслила би квестіоноване в найближчих числах «Д.», – у формі від Вас залежній, а для мене вдоволяючій, – і тоді міг би я бути надалі Вашим співробітником, – або – коли цього не захочете, прохаю негайно відіслати весь мій матеріал, абсолютно нічого з нього (з тепер присланого і того, що маєте у теці віддавна) не друкувати у «Д.» – і прикро, але тоді мабуть… auf Nimmerwiedersehn!!…

Подаю Вам мою адресу: Ярослав Дригинич, Bolechów, Szewczenki 11

Цього листа не дозволюю публікувати і застерігаю собі всі права до цього листа!

З пошаною Ярослав Дригинич

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 629.