15. «А тії пророки, а тії святії...»

Юрій Федькович

А тії пророки, а тії святії,

Що мир розсаджали, як пальмовий сад,

Що сіяли правду, любов і надію, –

Чи й тим в часоморю вовік пропадать?

Не дай того, боже, бо того й немає!

Поборники правди вовіки муть жить.

Владики неправди – ті попропадають!

Не бог їх, а люди самі муть судить,

І йм’я їх прокляте задавлять в болото,

Обкрутять прокльоном, к нечистим пішлють;

А праведні вдягнуть порфіри і злото,

Правдати всю землю, розсуджувать муть

Неправого з правим, тирана з рабами!

І буде заплата, і будуть платить

Не пеклом, а кров’ю, гіркими сльозами:

Хто кілько розсипав – ме тілько і пить!

І всім буде кара, і всім надгорода!

Криваві потоки не пусто ринуть…

Не бог ме судити, а в руки народам

Віддасть він страшний свій і праведний суд.

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 349 – 350.