Дія третя

Іван Карпенко-Карий

Контора. Шкафа, письменний стіл, на столі книги, бумаги, щоти. Ліжко гарно заслане. Диван-канапка або турецький. Чамадан. В кутку коло дверей вішалка, на ній одежа літня і зимня. На стіні біля ліжка килим, на килимі рушниця, шабля, два пістоля.

Ява І

Чаплинський

(лежить на постелі, курить. Довго мовчить. Може мугикать старанний романс без слів)

Чи йти, чи не йти? (Знову мугиче романс). І чого мене так тягне до Марини? Пошлю записочку Марині, спитаюся, коли можна прийти. (Сіда і пише). Ні! Перше треба спитать, чи поїхав Никодим з дому. Митька!

Входе Митька.

Спитай Гаврила на конюшні, чи поїхав Никодим Михайлович на місток.

Митька вийшов.

А може, це буде дуже раптом, нехай би трохи поскучала, а я пожду слушного часу.

Ява II

Чаплинський і Палажка.

Палажка

(з порога)

Чи не заходили до вас Пилип дворецький?

Чаплинський

Заходьте, заходьте. (Бере її за руку). Ні, моя пташечка легкокрила, Пилипа не бачив. А нащо вам такий старий здався?

Палажка

У! Зараз на штуках… Пан кличуть, в город посилають, завтра бал у нас, багато буде гостей, офицерів.

Чаплинський

Виходить, буде на кому очі попасти.

Палажка

О-о-о! Ви думаєте, що всі так люблять пасти очі, як от ви?

Чаплинський

Я? Я ситий, Палазю. (Придивляється). Що то у вас на виду? Якісь ямки, то, певно, хлопці процілували.

Палажка

Ідіть собі геть! І видумаєте. Недурно кажуть, що до вас страшно заходить, бо зараз на гріх підведете, ха-ха-ха!

Чаплинський

От ви смієтесь, а ямки ще глибші, та так і просяться на поцілунок.

Палажка

Я ж кажу, що так! Треба тікать, бо ви, єй-богу, поцілуєте, – я знаю вас. Ай, я й забула! Оцю бумагу веліли Пилипові віддать. Нате. (Бистро йде і на порозі стає). Як Пилип прийде, то нехай зайде до пана… Тепер я вас не боюсь.

(Виходить)

Чаплинський

(дивиться у бумагу)

Гарненька кізка. Список покупок.

Входе Кость.

Ява III

Чаплинський і Кость.

Кость

Никодим Михайлович веліли вам сказать, щоб не приходили до них, а ждали у конторі, вони самі сюди зайдуть.

Чаплинський

(набік)

Чи не ревнує?

Входе Митька.

Митька

Никодим Михайлович уже поїхали на місток.

Чаплинський

Іди к бісу. (Виводить його). Хто тебе питав про це? (В дверях). Поклич сюди Пилипа Дорофейовича, скажи, пан звуть.

Митька

Шкода! Тепер Пилипа не докличетесь, бо він іменинник і гуляє, а як Пилип гуля, його ніхто не зачіпа – таке йому, виходить, уваженіє за довгу службу.

Чаплинський

Що ж його робить?

Кость

А що там?

Чаплинський

Завтра бал у нас, покупок на 300 руб. – ось і список. Хто ж поїде? Я в цім ділі не тямлю нічого. Хіба Никодим? (Про себе). Чудова думка! Прийдеться їхать йому, бо нема кого другого послать за таким важним ділом… Як же це зробить? Треба, мабуть, Миколаю Михайловичу сказать.

Кость

А, звісно, треба, бо вас же не послуха Никодим.

Чаплинський

Так так… То я зараз піду з докладом. А ти підожди мене тут, може, потрібен будеш.

(Вийшов)

Ява IV

Кость сам, потім Митька.

Кость

Як зрадів, що Никодима можна з дому випхать. Ой, горить моя душа до помсти! Коли б мені тебе з Мариною в сільце попасти. Митя! Митька йому прислуговує, від нього можна дещо випитать.

Входе Митька

Митя, чого ти так схуд?

Митька

Не знаю.

Кость

Я чув, що тебе конторщик обижає, кажи по правді… Я ж твій дядько, кому ж за тебе заступитись, як не мені.

Митька

За вуха смика сильно.

Кость

От бісова тінь, за вуха, кажеш, смика?

Митька

Смика! І за виски тяга.

Кость

Бач, ірод! Ти жалійся мені, як б’є, то я Никодимові Михайловичу скажу. Як він сміє!

Митька

І сьогодня смикав.

Кость

За віщо?

Митька

Він послав мене до Марини Івановни спитать: чи можна прийти, а я не так сказав, а він розсердився.

Кость

А він часто посилає тебе до Марини Івановни?

Митька

Я боюся казать, бо він велів мовчать, каже, що на конюшні випоре, коли скажу кому-небудь.

Кость

Не вір йому. Пан тебе люблять, Пилип Дорофейович люблять, і Никодим Михайлович люблять, то як же він посміє обижать, коли ми заступимось. Записки носиш?

Митька

Носю.

Кость

Так ти мені віддавай ті записки.

Митька

А як він битиме?

Кость

Не посміє, кажу тобі. Хто старший: чи Никодим, чи конторщик?

Митька

Никодим.

Кость

Так ти тікай прямо до мене, а я піду з тобою до Никодима, то Никодим не позволить і пальцем зачепить.

Митька

Добре.

Кость

Оце зараз куди ти ходив?

Митька

Ходив питать: чи поїхав Никодим Михайлович на місток.

Кость

Для чого ж йому це треба знать?

Митька

Не знаю.

Кость

Так ти на словах питав чи записку носив?

Митька

Ні, на словах. Записку тілько раз носив, колись давно.

Кость

Слухай. Коли Франц дасть тобі яку записочку до Марини Івановни, то принеси мені, я тобі два злоти дам і постараюсь, щоб ти мерщій в ліврейні вискочив, тоді не всякий буде тобою потурати. Так принесеш?

Митька

Принесу.

Кость

Іди на своє місце.

Митька вийшов.

Чує моя душа давно, що Франц до Марини, а вона до нього зуби скалить, тепер же бачу, що я не помиляюся. Сьогодня, якщо пан пошлють у город Никодима, він не пропусте слушного часу, та й я не пропустю, щоб їх накрить укупці. Аж ось коли для мого серця буде празник.

Ява V

Кость і Чаплинський.

Кость

А що, Франц Карлович?

Чаплинський

Прийдеться Никодимові у город їхать. Ось і записка, тут Миколай Михайлович просять його, щоб потрудивсь, поїхав. А ти іди зараз до Пилипа і скажи йому від Миколая Михайловича, щоб він гуляв сьогодня хоч до світа, а тілько, щоб завтра увечері для порядку був на балі.

Кость

А може б Митька нехай пішов.

Чаплинський

Він перебреше.

Кость

А й справді.

(Пішов)

Ява VI

Чаплинський сам, потім Митька.

Чаплинський

І хто б його вгадав зарані, що так станеться? Скатертею дорожка Никодимові у город, а мені до Марисі! А що коли й вона поїде з ним у город? Чого доброго… Жінки охочі ходить по лавках і хоч не куплять там нічого, зате розглядують усе і все торгують. Поїде. Єй-богу, поїде!.. Напишу їй записку, що буду вечором сьогодня в неї у гостях, коли вона цікавиться моїм залицянням, то зостанеться дома. (Сіда, пише записку). Митька!

Входе Митька.

Так Никодим Михайлович поїхав на місток?

Митька

Поїхав.

Чаплинський

Однеси оцю записочку і оддай Марині Івановні. Як я поїду в город, куплю горіхів і пряників. Тілько гляди мені, боже тебе борони віддать записочку кому другому – запорю! Віддай Марині Івановні в руки, чуєш?

Митька

Чую.

Чаплинський

Ну, хутко.

Митька пішов.

Ява VII

Чаплинський

(сам)

Марина щодня свариться з Никодимом: він її примусює до праці, а вона працює біля дзеркала… Жінки такі, як от Марина, страшенно себе люблять і раді слухать цілий день, аби красу її хвалили, щоб задивлялися на них, моргати другим люблять, дуже жартувать, а з жартів лихо все встає. До серця такої молодиці неважко підібрать ключа, і я, здається, підібрав! Побачимо, що то вийде з моєї експедиції до Марини.

Ява VIII

Кость і Чаплинський.

Чаплинський

А що?

Кость

Обіщав Пилип Дорофейович завтра увечері бути на балі… Ну й гульня ж там йде – ой, ой, ой. Бабів, бабів! Особливо там гарна молодичка є одна, Одарка Стрибуниха… Із Гембачевого приїхала, жінка хвершала… Еге, я й забув сказать. Пилип Дорофейович прохав вас, щоб зараз ішли до нього. Каже, обидить, коли не прийде. Аж три рази прохав, щоб прийшли.

Чаплинський

Не можна, діло є, треба покінчати щоти. Та й Никодиму Михайловичу передать записку треба.

Кость

От пусте. Записку я передам Никодиму Михайловичу, а щоти підождуть, бо все одно Никодим поїде в город. Та й Стрибуниху побачить варт.

Чаплинський

Невже така гарна?

Кость

На всю округу кращої немає.

Чаплинський

А Марина Івановна?

Кость

Куди їй – кошеня!

Чаплинський

О?! Цікаво. А що ти думаєш, ще рано – піду і справді. Посидю трохи, погуляю, а то ще Пилип розгнівається, що не прийшов. Ти ж, Костюшка, передай оці записки Никодиму Михайловичу, а як він поїде в город, то пришлеш до мене Митьку сказать про це, щоб, бачиш, знать, що діло зроблено… (Бере шапку). Бо я буду тривожитись… А як Стрибуниху звуть по батюшці?

Кость

Дарія Івановна.

Чаплинський

Побачимо, який у тебе, Костю, смак!

(Пішов)

Ява IX

Кость

(сам)

О, у мене кращий смак, аніж у тебе, бо ти з Мариною жартуєш потіхи ради, а я її кохав і досі ще кохаю, і ревную, і задавить готовий лукаву зрадницю.

(Вийма записку)

Ось документик! Записка Франца до Марини досталась у мої руки… Здається, коли б хто вільну бумагу дав, не так би радісно забилось серце, як тепер. Попався Франц, а через нього і Марина попадеться. Тепер, Марино, ми поквитуємось з тобою! Ти насміялась надо мною, проміняла мене на Никодима, мов старий черевик з ноги скинула, осоромила мене тоді перед усією двірнею… Тепер побачимо, як викрутишся ти сама від сорому, коли піймає Никодим тебе укупці з Францом. Митька! Треба все зробить як слід.

Входе Митька.

Ява Х

Кость і Митька.

Кость

А що, бачив тебе конторщик?

Митька

Тілько що бачив.

Кость

Що ж ти йому сказав?

Митька

Сказав, що записку віддав Марині.

Кость

А він що?

Митька

Велів прийти до Пилипа Дорофейовича і сказать йому, коли Никодим Михайлович поїде в город.

Кость

Так ти ж так і зроби, а я тобі ще злота дам узавтра.

Митька

Я все зроблю, як велите, а тілько коли виявиться, що я записку вам віддав, то я тоді признаюсь.

Кость

Не бійсь нічого. Іди.

Митька пішов.

Здається, Никодим сюди іде. Ой, аж страшно самому. Що то буде, коли йому записку покажу? Ну й оддубасить же він Марину.

Ява XI

Кость і Никодим.

Никодим

Ху! Натомився. (Сіда). Але місток готовий. Хоч зараз хай іде артилерія і пантони. Де ж Франц Карлович? Треба мерщій покінчити щоти та й додому.

Кость

Не дуже-то й додому. Прийдеться їхать вам зараз в город за покупками на бал, от і записка від пана.

Никодим

Це так!

Кость

До Пилипа гості наїхали. Гуля! Ви ж знаєте його, що у такім припадці він не поїде нізащо.

Никодим

Та знаю, іменинник… От лиха година! Мені за себе байдуже, а жаль бідну Марину: сьогодня думав вечір дома вже посидіть.

Кость

Марина Івановна не заскуча, вона до себе Франца жде!

Никодим

(схоплюється)

Що ти сказав? Як ти смів таке паскудство говорить на мою жінку? Гадюка!

Кость

Никодим Михайлович! Простіть мене за те, що я сказав, хоча сказав я щиру правду… Ви вірите жоні – вона ж сміється з вас і в гречку скаче.

Никодим

(хвата гирю)

Брешеш, сатана!

Кость

Я зараз докажу!

Никодим

Доказуй! А не докажеш, на шмаття голову твою я розтовчу!

Кость

(дає записку)

Читайте!

Никодим

(чита про себе, випуска гирю, шатається, сіда і ледве говоре)

Де взяв?

Кость

Перехопив… Я вже давно за ними примічаю.

Никодим

(піднімається і знову сідає)

Сміється над моїм коханням щирим… Обманює! О Марино, Марино, я на тебе молився, за що ж в життя моє отрути налила?

Кость

Никодим Михайлович! Заспокойтесь. Ще треба знать, чи прийметь же його Марина. Мало чого він не пише, а як вона його не впустить в хату?

Никодим

(опам’ятався, нервно)

О господи! Правда, правда! Вона не впустить… Ні, ні! То хвойдник той проклятий пробує, спокушає її невинну… Ах ти ж мезерна твар, пройдисвіт цілосвітній! Вигнать його з села, за межу вивезти, щоб тут і не смердів. Позви сюди атамана…

Кость

Стривайте, Никодим Михайлович! А чим же ви певні, що вони раніш не змовились і що Марина не впустить Франца, як ви поїдете з двору? Хто його зна, може, це не раз уже траплялось…

Никодим

Диявол ти проклятий! Ти більше знаєш, ніж говориш? Кажи, що мені робить, щоб правду знать, не муч мене.

Кость

Слухайте. Ви зробіть так: і їдьте і не їдьте. Для всіх ви поїдете, але із корчми пошліть у город Мошка, а самі ждіть, поки я вам не пришлю верховим звістки і тоді спішіть сюди, а я візьму людей надежних, і раз до вас Франц зайде у хату, звідтіль не вийде, поки ви його самі не пустите.

Никодим

Правда, правда… Вели запрягать коней… Треба застать його з Мариною укупі, допевнитись, що вона мене обманює, своїми очима їх побачить, як вони воркують… Як надо мною насміхаються… Я з ума зійду, поки діждусь кінця… Я боюся, щоб, раніше ніж укупі їх побачу, не висох мозок мій, не лопнуло у мене серце. Страшно мені робиться, я боюся їх застать укупі, я не хочу, щоб так сталось…

О боже! Змилуйся надо мною, молю тебе! Боже! Не допусти Марину до гріха! Склепи її очі сном таким міцним, щоб вона не чула, коли постукає до неї гад проклятий, нашли ти ворогу моєму тьму на очі, щоб, замість моєї хати, він попав в провалля глибоке, і спаси, спаси мою сім’ю від гибелі.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 446 – 454.