Дія четверта

Іван Карпенко-Карий

У Никодима в хаті.

Ява І

Марина

(одна)

Ну, й як його не скучать? Вже й вечір, а Никодима нема.

Ява II

Входе Пріська.

Марина

О, добре, хоч ти прийшла.

Цілуються.

Чи не бачила ти Никодима?.. Як поїхав надвечір і досі немає.

Пріська

Та оце ж мене послали вам сказать, що Никодим поїхав у город, пани послали за покупками, бо у нас завтра бал.

Марина

А де ж дворецький?

Пріська

Пилип Дорофейович гуля, він менинник; послали за ним, а він одказав: у панів завтра бал, а у мене, каже, сьогодня. Такий.

Марина

Ото, господи, і додому не завернув, щоб хоч сказать, що їде. І раз у раз все Никодим та Никодим; так позвикали, що без нього й не дихнуть.

Пріська

Зате ж почот який, що захоче Никодим, то так і буде, навіть і Пилип Дорофейович при них вже став задніх пасти.

Марина

Та що мені з того, коли я його й дома не бачу? Послали б краще конторщика, усе одно байди б’є та тілько баб морочить.

Пріська

Уже правда. У Пилипа гості і Стрибуниха там, так і Франц туди подався.

Марина

Ха-ха-ха! Невже?

Пріська

Єй-богу. От підіть, самі побачите. І справді, чого вам скучать? Ідіть до Пилипа.

Марина

Якось непристойно: Никодим з двору і я з двору. Та ще той Франц там, щоб не подумали, що я за ним, і так його до мене справді прикладають.

Пріська

А я ж вам казала.

Марина

Нехай вони повісять його собі на шиї.

Пріська

Правду сказать, ви кращі всіх, от і завидують та й плещуть.

Марина

Хіба й справді я красива, Прісю? Що ж у мене красивого?

Пріська

Все. Ще кращі, як були – ні до кого й порівнять. Та хіба вас тілько баби ревнують? Он Кость сказився і не тілько мене – всіх жінок до Франца ревнує, а ненавидить його й на перехід, аж труситься, як його побачить! І що він йому зробив, сама не знаю. Прощайте!

Марина

Може б, посиділа?

Пріська

Та боюся, щоб Кость не сердився.

(Цілує Марину і виходить)

Ява III

Марина

(одна)

Кость і досі мене любить, бо ревнує, ха-ха-ха! От дурний! Це, певно, він усі перекази сплітає… Ще, чого доброго, може, й Никодимові сказав… Собака заздрісна! У, ненавидю… Що ж його робить? Ляжу спать!

(Розпускає коси перед дзеркалом)

Ну, й що в мене гарного? Очі чи брови? А певно, що я хороша, бо всі мущини, тілько гляну, так і мліють, ха-ха-ха! А клятий Франц тоді біжить сюди, коли не можна, а тепер його чортяка понесла на Стрибуниху задивляться… Чорт його побери, нехай дивиться на кого хоче, на біса він мені здався? А якби побачив мене отак з розпущеною косою…

За дверима чуть спів «І шумить і гуде».

Це старий Пилип, чого його несе?

(Хутко закручує волосся, а воно пада)

Ява IV

Марина і Пилип.

Пилип

Дрібний дощик іде,

А хто ж мене, молодую,

Та й додому одведе?

Держись шапка! Я Марину Івановну одведу! Ну, гайда з свого двору та до мого двору. У мене гостей повно, вина доволі, та ще й добре, бо з панського льоху, горілка міцна, пінна, настояна, є й перегінна, ще й музика грає! Держись шапка!

Марина

Що це ви, Пилип Дорофейович, знову загуляли?

Пилип

Іменинник! А чом мені, Марино, не погулять? Жінки нема й не було, діти не плачуть, всього доволі. Одслужив, слава богу, панам сорок літ, і дідові, і батькові, і внукові ще служу. Давно маю вольну, а волі не хочу, бо кращої волі, як я маю, ніхто не має! Так, Марино! Твій Никодим в почоті, але він друга стать: у нього одна з панами кров – брат, як не верти, а брат. Я ж тілько Пилип та й годі, а кличуть всі Дорофейович! Так, Марино? А як Дорофейович гуля – держись шапка! Усі мовчи! Ходім до мене!

Марина

Чого?

Пилип

Для комплекту!

Марина

Ні, Пилип Дорофейович, не піду без Никодима.

Пилип

Де ж ти візьмеш свого Никодима, коли він здуру поїхав у город.

Марина

Не здуру, а через те, що ви гуляєте.

Пилип

Ні, здуру! Бо я б послав Мошка, і Мошко справив би все діло, а ми б гуляли.

Марина

Чом же ви цього Никодимові не пораїли?

Пилип

Не застав, душа, не застав у дворі, а то б не пустив, єй, не пустив! Та байдуже, мені чоловіки без надобності, їх там і так доволі! Я люблю, щоб біля мене було з десяток гарних молодиць, а їх набралось тілько сім і ні одної ж такої, як ти, Марино, нема! Бровою моргнеш, поведеш оком – і старий Пилип сказиться.

Марина

А Стрибуниха?

Пилип

Капуста! Ех! Матері твоїй спасеніє, а батькові світлий рай. Ходім, там гості ждуть.

Марина

Ха-ха-ха! Та що це так ви заходились біля мене? Чи не нарошне випхали Никодима в город?

Пилип

Пі, пі, пі! Куріпочко моя! Якби молодший був, то випихав би Никодима кожний день я з двору, єй! А тепер… дитино моя… Ехе-хе! Тілько горілка добра та вино – жувать не треба! А як стару душу розігрієш, очі дивляться, мов молодії, та так тоді люблю, щоб гарні молодиці крутились біля мене, співали мені, танцювали, що… Ходім, ти ж не одна, у мене повно!

Марина

Не піду без Никодима, а якби він був дома, пішла б, хоч і без нього.

Пилип

А, коли так! Поїдемо зо мною зараз у погоню, ми доженем Никодима, куди йому втікти! У мене коні, що твій вітер, сама ти знаєш, сів, держи! І полетіли! Ходім, єй-богу, дожену і верну додому Никодима, а Мошка в город пошлемо.

Марина

Хіба вже більше не будете гулять ніколи? Нехай іншим часом, як буде й Никодим, зберемося.

Пилип

Зберемося, родино,

Щоб нам жито родило,

І житечко і овес,

І зібрався рід увесь.

Марина

І вже за всі рази я вам і заспіваю і потанцюю, тілько не тепер.

Пилип

Другим разом за всі рази? Нехай так. Поцілуй же мене, щоб хоч недурно я ходив.

Марина цілує його.

Не те! Так, як мертвого у руку. А, Марино! Доволен я усім от поти. Ти сама знаєш, усі знають, чого у Пилипа нема? Все! А верни мені літа мої молоді, золотії, дорогії – усе віддам: коней, скриню з карбованцями, корови, вівці і воли з возами! На чорта воно мені, оте добро, коли я старий пеньок! Рогоза гнила – і поцілунка такої кралі вже не чую…

Та колись ти б запалила мене, і Пилип горів би, як смола у пеклі… А тепер? Кочерга стара, пляшка без дна, солом’яник порожній, іди та пий горілку, бо більш нічого ти не вкусиш! Не хочеш потішить моє око своєю красою, не хочеш? Прощай! Колись будеш стара, як я, тоді ніхто на тебе не гляне і навіть і дід старий! Ех! Держись шапка!

(Виходе)

Ява V

Марина

(одна)

От тобі й дід, і молодих таких немає. А він правду каже: тілько змолоду й погулять, пожартувать… А потім і старий дід не гляне. І не гляне, бо й старе до молодого липне… Навіщо та старість? Жив би чоловік, скілько там йому назначено, і все б молодий та й молодий, а то… Ух, аж холод пішов поза плечима! Де воно все подівається: брови злиняють, очі погаснуть, і старий дід не гляне…

Бач, за молодість усе б віддав, та ба, не верне. А все ж і погуляв Пилип, та все йому мало; який же був він молодий! Певно, не пустував, не правив тілько теревені, як от Франц, а й сам горів і других палив… А й справді, чому оце я до Пилипа не пішла? Там компанія, весело… Тілько змолоду й пожить… Та й Никодим би не сердився, бо й він Пилипа поважа, от і дурна, от і каюсь! І все у мене так: і не зроблю, то каюсь, і як зроблю, то каюсь. Це Никодим мене так налякав, а до сьогодня я не була так полохлива.

Входе Франц.

Ай!

Ява VI

Марина і Франц.

Франц

Сова з місця – сокіл на місце!

Марина

Ото перелякали як! Чого лихе вас принесло, та ще у таку пору?

Франц

Та довго ждав, поки Пилип не вийшов.

Марина

Ідіть же й ви собі, відкіль прийшли! І не доведи вас господи отак бігать сюди, як ви бігаєте: і я пропаду, і вам буде худо.

Франц

Що ви вигадуєте, Марино Івановно, бог з вами! Що ж ми таке з вами робимо, щоб нам бояться! Тілько і гріха, що поцілувалися.

Марина

От бач, чортяка проклятий, що вигадує – поцілувалися! Брешете! Ви мене поцілували самі, силою, мало чого не бува – силою можна й задавить чоловіка.

Франц

Силою? Так що ж?.. Виходить, винен я, а вам чого ж бояться?

Марина

Говоріть! Хто там буде розпитувать? Все на мені окошиться, хіба я не знаю… Ідіть же, бо я боюся, щоб хто не підглядів. Бачите, Пилип гуля, то, чого доброго, його ще принесе сюди.

Франц

А як і Пилип прийде, то хіба що? Хіба не можна у вас і посидіть? Ви ж не в монастир завдані?

Марина

Чому й не посидіть… Нехай же другим разом, бо сьогодня особливо чогось боюся, – мені все здається, що за мною підглядають. Ідіть же, серденько.

Франц

Серденько?! О мій соловеєчко, як ти щебечеш гарно! Чи можу я піти від тебе, коли так хороше співаєш? Посидьмо вкупці, на самоті, ніхто ж нам не боронить.

Марина

Слухайте: Пилип зараз мене просив до себе, я не пішла, а вслід і ви прийшли до мене, от і скажуть – ждала.

Франц

Та що це з вами, Марино Івановно? З якої речі ви так боїтеся?

Марина

Никодим мене до вас ревнує.

Франц

Велике диво! Який же чоловік такої жінки не буде ревнувать… Ну, сядьмо ж тут, русалочко моя!

(Хоче взять її за руку, Марина не дає)

Марина

Нема охоти пустовать. Ідіть собі, я буду спать, та й вам пора. Приходьте завтра.

Франц

Дратує нарочито… Але не первина! Попробуєм на другий лад.

(Міня тон)

Так ви он як, Марино Івановно, зо мною обходитесь? Награлися – та й виганяєте. О, тепер я бачу, що попав в сільце! Ви тілько зо мною пустовали, щоб себе розважать в скуці, а я, дурний, вас покохав собі на лихо! Дурень, дурень – сам отруїв своє життя…

Марина

Ой, ой! А Стрибуниху, а інших? Ви всіх жартуючи кохали.

(Сіда)

Франц

(набік)

Ревнує до других.

(До Марини)

Тілько не вас, Марино Івановно! Багато зорь на небі блакитнім, а вечірняя краще всіх сяє… Я перше був веселий і радісно балакав з вами, бо мені здуру здалося, що і ви до мене горнетесь, тепер же бачу, що ви сміялись! Ну що ж, таке, виходить, моє щастя! Раз за все життя забилось щиро серце в грудях, а одповіді йому нема! Прощайте, більш не побачимось ніколи.

Марина

(не підніма голови)

Хіба ви куди поїдете, чи що?

Франц

Поїду, завтра ж і поїду! Чого мені тут ждать? Тепер мені скрізь буде одна мука. Так нехай же ворожа куля проб’є те серце, що осоружне стало найкращій молодиці. (Підсідає). І, умираючи, буду споминать мою – чужую єдиную Мариночку, що прогнала мене від себе без жалю і прогнала за те, що я її кохав, як бога!..

Марина

Хіба я проганяю вас?

Франц

(віре вже сам собі, що він і справді іде на війну. Обніма Марину за стан легенько)

Марисю, завтра з первою командою піду у Севастополь… Дайте мені на пам’ять оцей хрест з ваших грудей, поблагословіть мене, і я, умираючи, там далеко, на чужині, поцілую його, і мені легше буде смерть прийнять… Я знатиму, за кого умираю… Прощайте!

Марина

Не йдіть, мені вже жалко вас!

Франц

(набік)

Удається.

(Марині)

Вам жаль мене? Марино Івановно, Мариночко! Скажи, що любиш, і я зостанусь. Ну, глянь же на мене, хоч попрощаємось гарненько, бо це послідній раз балакаю з тобою.

Марина підніма голову.

Тілько найкращі зорі в небі таким промінням світять, як твої очі.

(Цілує її)

Марина

Що ви робите, пустіть, мені страшно стало… Я вся тремтю чогось…

(Схоплюється)

Франц

Не бійся, ми самі, все село і двір вже спить, Никодим далеко.

(Пригорта її до себе)

Марина

(лукаво)

Ідіть, моє серденько, додому, сьогодня мені страшно зоставатись з вами… Ну ж бо, пустіть… Приходьте другим разом, а тепер добраніч…

Франц

Скоріше хата ця завалиться, ніж я з неї вийду!

Марина

Так любите?

Двері тихо відчиняються, на порозі Никодим.

Франц

Будь я проклят, коли брешу.

Дивляться одне другому в вічі. Обнімаються, цілуються.

Ява VII

Ті ж і Никодим.

Никодим

Здрастуйте вам!

Франц і Марина стрепенулись, розступились.

Франц

Никодим!.. Вернулись?..

Никодим

Несподівано… Спасибі вам, Франц Карлович, що ви без мене жінку мою розважали…

Франц

Думаю, Марина Івановна скучатиме сама, піду посидю трохи. Зайшов та й засидівся. Прощайте, спокойної вам ночі!

Никодим

Може б, посиділи ще трохи.

Франц

Ні, спасибі, вже нерано.

Никодим

Ну, як хочете.

Франц виходить, за ним іде до дверей Никодим. В передній чуть голос Франца: «Чого вам треба? Пішли геть!» Входе Кость.

Кость

Зв’язать його велів. У мене все готово: обмажу дьогтем голову, натикаю пір’ям, і присиплю борошном, і так в контору заведу, й покину.

Франц

(за дверима)

Пустіть, змилуйтесь!

(Голос зникає)

Никодим

Роби, як знаєш.

Кость вийшов. Мовчать.

(Никодим сіда за стіл і, підперши голову руками, ніби давить її. Потім встає і до Марини)

Це так мене кохаєш?

Марина

(пада на коліна)

Прости! Я винна тілько в тім, що пустовала і жартами поцілувала Франца. Це все ти бачив, а більш нічого меж нами не було.

Никодим

Не треба більш!.. За те, що я тебе кохав, пилині впасти не давав на тебе, мені отрути в серце налила. Украла в мене те, що для людей дорожче самого життя, ти честь мою украла, ти серце вийняла з грудей моїх і розтоптала. Вон з мого дому! Гей, хто там!

Входе Роман.

Вели, Романе, запрягать воли, нехай виносять з дому все, що вона назве своїм, і одвезуть, куди покаже. Мені вели теж коней запрягать. Пошли зараз за Пилипом, буди його, нехай сюди іде мерщій.

Роман пішов.

(До Марини)

Пріч з моїх очей!

Марина

Куди ж я піду, я одна, як билинка в полі, нема де голову дурную прихилити, май милосердіє до мене, прости!

Никодим

Милосердіє, а потім прощеніє, а потім жити вкупці, як голубів пара, і щодня ждать нової зради! Та краще десять раз на день умерти в тяжких муках, ніж таке життя! Нема у мене милосердія до тебе, ти серце моє у камінь претворила, і камінь той тепер розтопче і твоє і моє життя. Зійди з очей і вибирайся з цього дому, тепер не твій він і не мій!

Марина

Куди, куди ж нещасна я подінуся і що мені робить у світі божім…

(Виходить у бокові двері)

Никодим

В душі моїй пустиня. Нехай же й тут навіки буде пустка, щоб ніхто ніколи вже не бачив ції оселі такою, як була, де жив я, як в раю, а потім рай той запалила моя невірная жона!

Ява VIII

Никодим і Пилип.

Никодим

Чули вже, вам все вже розказали?

Пилип

Чув і бачив Франца обмазаного дьогтем. Що ти робиш, опам’ятайся!

Никодим

Немає пам’яті, забув усе, одно безчестя бачу я перед очима, і самої тяжкої кари тепера не страшуся, і смерть мені миліша, ніж життя! Нічим ніхто мене не заспокоїть, і я покою не просю! Я зараз їду в Севастополь шукати забуття, а все своє добро роздам людям.

Пилип

Панова кров в тобі заграла; слухаю тебе і бачу я покійника перед очима, але і покійний пан частенько слухався Пилипа. Послухай же мене і ти. Все згарячу здається іншим, ніж тоді, коли ти трохи прохолонеш, і буде каяття – не буде вороття! Нема такого в світі горя, нема такої тяжкої урази і утрати, щоб чоловік того всього за довгий час спокійного і тихого життя не зміг забуть. Забудеш все і ти, як інші забувають, і угамуєшся, повір Пилипові старому і не руйнуй свого гнізда! Розламане життя нічим не склеїш і не вернеш. Зірви чим іншим злість свою, свою досаду… Побий Марину, зірви на ній своє ти серце, як зірвав його уже на Францеві – і край.

Никодим

Заспокоїться… Побить і заспокоїться… Після всього, що було… Не можна повернуть того, що вже згоріло. У домовині тілько спокій, а більш нігде його я не знайду. Убить хіба себе, смерть змиє все…

Пилип

Роби як хочеш, тілько знай, що все дурниця, все кров гаряча робе, коли ж ти прохолонеш, забудеш все, повернешся сюди і пожалієш, що не послухався старої голови.

Никодим

О, не кажіть мені нічого більше, не для поради я вас кликав! Коли б вас зараз за всі ваші послуги, за всі муки, які ви мали на віку у службі панській, з безчестям вас водили по селу і щоб послідній дурень, що в слід вам уступити не достоїн, сміявся вам у вічі, плював на вас, тоді б ви тілько зрозуміли усю вагу мого безчестя, словами зміряти його ніхто не зможе! Не зупиняйте ви мене, бо все одно не спинить вже ніхто, скоріше смерть, аніж таке життя.

Пилип

Ну, заспокойся… Бог з тобою, роби що хочеш, я мовчу, бо свого горя так не зважиш, як чуже.

Входе Роман.

Ява IX

Ті ж і Роман.

Роман

Готові вже воли і коні.

Никодим

А де ж та, як її тепер назвать – не знаю.

Роман

Жінка? Сидять там у кухні, плачуть, умлівають.

Никодим

Жінка? (Сміється гірко). Жінка… (У двері). Гей ви, жінка! Виходьте з пустки на світ білий!

Входе Марина.

Показуйте, куди ваш скарб везти.

Ява X

Ті ж і Марина.

Марина

Куди хотять, нехай туди і везуть.

(Пада навколішки)

Роман витира очі і виходить.

Не виганяй мене, прости! Я в цім нещасті винувата, воно ж мене навік другою зробить, ніж була.

Никодим

Устань – не поможе. Іди собі звідціль. (Б’є себе у груди). Тут пустка, камінь тяжкий, його ніхто не зворуше.

Марина

Прости. Я з дурощів і з розкошів не вміла шанувати те, що бог мені послав, в смішках та нарядах своє я щастя покладала, тепер за час короткий я зрозуміла більш, ніж за два роки безпечного життя з тобою. Мужу мій! Батьку мій, мій братіку рідненький, ти ж один на всім світі моя рідня, пожалій мене, не проганяй мене від себе!

Никодим

Не можу жить з тобою, бо тілько вийду з хати, мені здаваться буде, що ти обманюєш мене з другим! Не можу більше тебе бачить, ти будеш ятрити мою рану, я на хвилину не забуду твоєї зради, я зійду з ума і все одно тяжким гріхом скінчу своє життя, я отрую тебе або вночі заріжу… Іди собі!

Марина

Я ж тобі не зрадила, я тілько жартувала.

Никодим

Жартувала! Ха! Хто так жартує, як жартувала ти, тому недовго для потіхи віддать себе другому, щоб потім каяться і знов грішить! О-о! Ти знов розворушила кров мою, перед моїми очима знов стоїть коханець, стоїш ти, обнявшись, цілуєтесь… І це все бачив я і не осліп! Вон! Не можу жить з тобою…

Марина

(рида)

Боже мій, боже мій, що ж я наробила!

Никодим

Прощайте, Пилип Дорофейович! Поклоніться від мене Миколаю Михайловичу, розкажіть йому усе, що чули, я бачитись не можу з ним, мене задавить сором. З Бобринця я пришлю йому довіреность і заявлю свою послідню волю: все до снаги продать і гроші всі роздать рідні моїй і бідним чужим людям, яких я список прикладу. Прощайте! Коні готові, і я не можу тут хвилини зоставатись, мерщій звідціль, туди, де смерть справля своє весілля, де тисячі голов складають діти за свою неньку-матір, за свою землю рідну. Я спокутую там гріх тяжкий свій, свою безмірную любов до женщини, що витравила з мого серця всі вищі поривання і мало не довела до самоубийства.

Марина

Прости, не кидай, богом присягаюся буть вірною до смерті.

(Падає у ноги)

Никодим

(обніма Пилипа)

Прощайте, батьку!

(Хутко іде до дверей)

Марина

(за ним на колінах)

Прости! Помилуй! Зглянься!..

Никодим

(на порозі повертається)

Кайся, шануйся, не гріши і бог тебе простить; я ж мертвий вже для тебе… Прощай навіки!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 454 – 465.