Дія друга

Іван Карпенко-Карий

В хаті у Никодима. Чистенька кімната з грубою, з великим дзеркалом, з м’якою мебеллю в чохлах; стулля оббиті кожею. Під стінами ломберні столи. Двері посередині і двері збоку.

Ява І

Марина в платті до лиця. Плаття коротке з корсажем, білий хвартух, пов’язана платком, колір до лиця. На шиї коралі. Виходить з бокових дверей, довго крутиться перед дзеркалом.

Марина

Коли трошки пустить очі під лоб, то виходить дуже приятно!.. От біда мені ще з тією хусткою: ніяк не умовлю Никодима, щоб ходить по-модньому – з гребішком ззаду в косі, начоси в пуклях… Не хоче нізащо! Каже, це не личить в нашім стані. Глупості! Прибралася зовсім, а треба ще й по хазяйству…

Та й остогидло ж воно мені, не приведи господи! Спершу була забавка, а тепер мені здається, що поганчої роботи немає в світі: корови, телята, молоко, сметана, сир, гиндики, гуси, кури, свині, квашня всяка – тьфу! Замурзаєшся, запаскудишся, путящого плаття не надівай, ходи, як трубочист! Та я не дуже-то за ним упадаю, а Никодим сердиться. Никодим мій зовсім омужичився і хоче мене мужичкою зробить…

Перше грав на скрипці, а тепер і скрипку закинув, ніколи не грає, навіть і струн на ній, сердешній, немає, і все йому ніколи, все про діла, про хазяйство, а тут ще війна почалась, з москалями возиться, замурзаний, небритий, мов з кагли виліз – бррр!..

Тілько й душу одведеш, як прийде Франц Карлович з двору: і заспіва, і пошуткує, і навмання що-небудь гостро балакає, смішить мене, а сам аж облизується і як не вскоче мені в очі.

Входе Митя з двору.

Ява II

Марина і Митя.

Марина

Що скажеш, Митя?

Митя

Франц Карлович питають, чи Никодим Михайлович дома.

Марина

Скажи, нема, буде аж увечері, а Марина Івановна, скажи, самі дома сидять, скучають – чуєш? Скучають.

Митя

Чую. Скучають, бо нема Никодима Михайловича.

Марина

Ні, ти не кажи, що скучають за Никодимом, а прямо – одно слово тілько скажеш – скучають! Розумієш?

Митя

Розумію, щоб прийшов Франц Карлович.

Марина

Ха-ха-ха! Та ні! Нічого не кажи від себе, тілько те скажи, що я велю… Ну, а тепер на тобі цей платочок, пов’яжеш шию… (Сама хутко пов’язує). Бач, який синенький. (Веде його до дзеркала). А гарний платочок, правда?

Митя

Гарний…

Марина

Я тобі ще кращий подарую. Іди ж, та гляди нікому не розказуй нічого.

Митя

Хіба я дурний.

(Пішов)

Ява III

Марина, а потім Пріська.

Марина

Мале чортеня, а вже щось шупить, коли б він не пробрехався де-небудь, а то ще вийде лихо.

Входе Пріська.

А, Пріся.

Цілуються.

Пріська

На хвилиночку, провідать вас.

Марина

От спасибі, що забігла, бо я все одна та одна, аж обридло…

Пріська

Зате тихо; а у нас раз у раз, як в котлі.

Марина

А я люблю, коли багато мущин та женщин – весело.

Пріська

Та де там – тілько гризуться. Поки Франца Карловича не було, то ще нічого, а тепер і дівчата і молодиці прямо показились.

Марина

Ха-ха-ха! Та всі до одного? А він хіба до всіх?

Пріська

Хто його розбере, а тілько те й роблять, що бігають у контору до Франца. Мущини підглядають, казяться, виганяють.

Марина

Комедія.

Пріська

Так зацікавили тим Францом, що раз і мене скортіло глянути на нього.

Марина

Ну?

Пріська

Єй-богу!

Марина

І що ж?

Пріська

Я тілько що внесла в контору йому чай, а тут де не візьмися і мій Кость… Було ж мені: осоромив, з контори вигнав, а в коридорі як попав за горло, мало не задавив і так двічі штовхнув, що й досі бік болить… Тепер обминаю і контору і Франца, як чуму, нехай йому чорт, а Кость ненавидить так Франца, що прямо скаженіє, коли його побачить.

Марина

Ну й скажений же твій Кость, ото ревнивий!.. Та вони всі дурні, побий їх сила божа. Не можна вже з мущиною чужим ні побалакать, ні посміяться, ні пошуткувать, неначе не бачать, як у панів це мило. От за те вже люблю мого Никодима – ні крихти не ревнивий: з ким хочу балакаю, сміюся, пустую – йому байдужісенько! Ну, ну… Прісю, розказуй, що там ще цікавого?

Пріська

Та тілько й розмови, що про Франца, і не переслухаєш.

Марина

Що ж ще? Розказуй.

Пріська

Немає часу, нехай другим разом, бо я вже й так засиділась.

Марина

Ото! Тілько плюнула через поріг. Сиди, розказуй.

Пріська

Кажуть, що він дворянин, єй-богу! Правда, що барин наш йому і руку подають – я сама бачила, єй-богу! Кажуть, що Франц стріляв на якого-то пана за бариню… Дуеля, чи що, якась була… І нібито він прострелив того пана і за те сидів.

Марина

Та брехня! Вже люде як почнуть про кого що плескати, то й з паутини вірьовку зроблять.

Пріська

Може, й брешуть, бо й про вас плещуть.

Марина

Про мене? Ха-ха-ха? Що ж таке?

Пріська

Що нібито Франц за вами упадає.

Марина

Може, й упадає, а мені байдуже!

Пріська

(набік)

Говори, так тобі й повірили.

(До Марини)

Ну, прощайте. Іншим часом забіжу.

Цілуються. Пріська іде.

Марина

(вслід)

Забігай до мене, Прісю, частіш, будеш розказувать двірські новинки.

Ява IV

Марина

(сама)

Одначе Франц і справді сатана!.. Хіба принадить його ще більш до себе – нехай показяться дворові. (Перед дзеркалом). Куди ж їм против мене… Ану, справді закрутю я Франца! Ха-ха-ха! Хіба трудно! Мущини такі дурні, що тілько гарненько на них глянуть раз, другий, ненароком за руку дужче подавить, пошуткувать так, щоб натякнуть, що ніби до вподоби, то й буде бігати, як цуцик!.. Єй-богу, закрутю я Франца! А потім зразу одкоша! Ха-ха-ха! Принаймні не буде скучно!

Ява V

Никодим і Марина. Никодим одягнений в стару чумарку або сірий довгий сертук. Чоботи прості, штани в чоботи, жилетка з високим коміром, шия зав’язана чорною косинкою. Небритий. Застає Марину біля дзеркала, та одскакує.

Никодим

Чи тобі, Марино, не сором біля дзеркала крутиться? Хіба ти ще не надивилася на себе! Робота стоїть, а ти видивляєшся!

Марина

(обижено)

Ну так що ж? Ну і видивляюсь… Невже і мені замурзаться отак, як ти, що коли увійдеш, то й хату засмердиш!..

Никодим

А я знаю: кому смердить робота, тому смердітиме й робітник.

Марина

Який же ти робітник? Ти хазяїн, ще й управляючий.

Никодим

Отото-бо й є, що хазяїн, а хазяйство не панська горниця, де б можна було чисто наряжаться… По загонах та по конюшнях ходить, надівши фрака і щіблети, не пристало… Та й у пани, Марисю, нам лізти не годиться, а треба знать своє стійло… Окрім того, я управляючий, через село іде сила війська щодня, тут не то наряжаться, тут нема коли і вгору глянуть. Сама ж ти знаєш, чула, що діється…

Марина

Та знаю я і щодня чую про війну, про Севастополь! Знаю, що ти якесь велике діло робиш, бо смачну кашу вариш москалям, он вже все сало виварив… Щодня печеш пироги, вже скоро і сиру не настачиш.

Никодим

Господь з тобою, Марисю, схаменися! Що ти говориш? Чим ти мене попрікаєш?

Марина

А ти ж мене попрікаєш тим, що я видивляюся в дзеркало?

Никодим

Зрівняла! Ех, Марисю, Марисю! Нічого ти не тямиш. Ти тілько себе любиш! Краще мене слухай, як слухала, і вір тому, що я тобі скажу, то, може, не одно добре слово пристане до твого мертвого серця.

Марина

То в тебе серце мертве, а в мене живе.

Никодим

Та я знаю, що воно живе, тілько до сміху та до співу, а до людського горя мертве. Дивуюсь дивом: курча з перебитою ногою тобі більш жалю завдає, ніж. людське горе!..

Марина

Годі вже тобі проповіді читать. Ти мене усовістив доволі, тепер, щоб угодить тілько тобі, не то що, а коли почую, як москалі по-свойому один другого лають, я буду плакать від жалю. Ха-ха-ха!

Никодим

Ну, та й дурна ж ти, Марисю!

Марина

Я знаю, що дурна. Що маємо робить – ми стілько не вчилися, як ви.

(Вийшла)

Ява VI

Никодим

(сам, тяжко зітхнувши)

От і побалакали!.. Знову посварились… І навіщо я так гостро з нею говорив? Боже мій, навіщо? Люблю її, хочу, щоб вона стала моєю помічницею, другом, щоб було з ким душу одвести, а замість того гризуся без пуття і виходить тілько розрада! А може, і я тут винен, що дуже черство ставлю питання?.. Може… Треба якось інакше…

Ява VII

Ті ж і Пилип.

Пилип

Добридень, господарю!

Никодим

Спасибі, Пилип Дорофейович, сідайте!

Пилип

А ти знаєш, який сьогодня день?

Никодим

От же, єй-богу, забув… Стривайте… Здається, п’ятниця?

Пилип

Е, п’ятниця! Отото-бо й є, що не знаєш! Пилипа, братіку, Пилипа!

Никодим

А! Поздоровляю! (Цілується). Дай же, боже, здоров’я на многі, многі літа!

Пилип

Спасибі! Так от же знай і заходь увечері… Гості будуть, молодиці будуть! Держись шапка! Ха-ха-ха! Я забіг тобі сказать, а тепер прощай, скоро піп прийде, я тебе на молебень не просю, бо знаю, що ти не маєш часу вдень, зате увечері, коли не прийдеш, сам прийду до тебе і, єй-богу, пляшку вина червоного виллю на голову, побачиш!

Никодим

(сміється)

Як буде час, зайду.

Пилип

І слухать не хочу! Часу нема ніколи, а є охота – буде й час! Ти думаєш, я не працював? Напрацювавсь – от поти і ніг не чую під собою… А що з того? Все-таки дурний! Бо скілько не працюй, скілько не мудруй, будь хоч семи п’ядей у лобі, як прийде час – одкинеш, братіку, ноги… Я, братіку, тілько тоді і розумний, і багатий, і щасливий, як забуваю за все, про все, а забуваю за все, як гуляю… Ти ще не бачив, як Пилип гуляє? Ні? О! Держись шапка! Прощай!

Входе Роман.

Ява VIII

Ті ж і Роман.

Никодим

А що, Романе, скажеш?

Роман

Становий приїхали, просять вас, щоб місток сьогодня був готовий, антилерія йде.

Никодим

(до Пилипа)

Чуєте, і вночі прийдеться робить.

Пилип

Сказано – війна! Та зроблять і без тебе! І ми з покійним паном, царство йому небесне, воювали: турків били, венгерців били! Всіх розігнали, а проте гуляли, та ще й гуляли як…. Ми в гусарах служили… У! Держись шапка! І тепер весело, як згадаю! Гляди ж мені, місток містком, а Пилипа не забувай! Таким венгерським почастую, що тілько можна… нюхать, а ми будем пить. Прощай до вечора.

Никодим

(услід)

Прощайте!

Роман

Пилип Дорофейович ковтнули, уже тепер не відчепитесь. Сьогодня буде почотна компанія, а завтра з ким попало.

Никодим

Заслужив чоловік на те, щоб йому прощали його характер… Треба сьогодня, Романе, хоч пізно скінчить місток, бо пушки і пантони, то вага страшенна, по старому не перейдуть.

Роман

А ні. Зараз увійшла піхота і козаки.

Никодим

Нехай люде по наряду ідуть на місток, пошли побільше підвод туди з соломою і дерево, котре я показував, і хворост… Коли не зробимо до вечора, то будемо палить солому і при вогні скінчимо, щоб не було задержки.

Входе Мошко.

Іди ж, Романе!

Роман пішов.

Ява IX

Мошко і Никодим.

Мошко

(спокійно)

Гляньте!

(Показує волосся)

Никодим

Що це, волосся?

Мошко

Із собственной бороди.

Никодим

Лізе, чи що?

Мошко

І сто з тут удівітельного? Езелі я смикну, то й у нього полізе.

Никодим

Що ти говориш, у кого?

Мошко

Я не знаю.

Никодим

Та кажи-бо, Мошку, товком!

Мошко

Який тут товк, дазе без усякого товку – вирвали бороду…

Никодим

Як, хто?

Мошко

Хіба разві он мені рекомендовався?

Никодим

Одначе солдати чи хто?

Мошко

Солдат?! Солдат не посміє – козак!

Никодим

За віщо?

Мошко

А цорт його знає… У мене дазе пропасниця… а он суткує…

Никодим

Заспокойся, Мошку, я їм так не подарую. Що б ти хотів?

Мошко

Теперецки я б хотів вирвать і йому стілько волосся.

Никодим

Так не можна. Він попросить у тебе прошенія.

Мошко

А сто мені ето помозить?

Никодим

Не мороч мене, бо мені ніколи, ходім, там діло розберем.

Мошко

Я не піду, потому сто мозу постраздать… Он сумаседсий… Робіть сто ходіте, нате вам і поліцноє.

Никодим

Давай.

(Бере волосся)

Мошко

І сце нате вам квитки… За цей місять сто відер водки поставив, слідує полуцить цетиреста рублей.

Никодим

Віддай в конторі Францу Карловичу.

Входе Марина.

Як буде сир готовий, пришлеш на кухню.

(Вийшов. Мошко за ним)

Ява Х

Марина

(сама)

Домахо! Пошли зараз сир на кухню. І що це сьогодня увесь ранок Франц з думки не виходить? То сама про нього думаю, то хто-небудь говорить, чи не скуча він за мною?

(Співає)

Гарбуз білий качається,

Чого старий чіпляється і т. д.

(Підійшла до вікна)

Єй-богу, Франц іде! Подратую, попустую! Ха-ха! От і забавка!

Ява XI

Чаплинський і Марина. Чаплинський середніх літ. Франтоватий, нахальний.

Чаплинський

Доброго здоров’я!

Марина

Здрастуйте! Давненько бачилися, як у горосі, та й досі.

Чаплинський

А таки давно, я вже скучив за вами…

Марина

Та що ви брешете? Хіба в дворі мало молодиць?

Чаплинський

Та коли ж меж ними нема Марини Івановни…

Марина

Так і повірю.

Чаплинський

Чи ви знаєте диво?

Марина

Що там, яке диво?

Чаплинський

Осінь надворі, а соловейко співає й досі.

Марина

Що ви вигадуєте? Сідайте.

Сідають.

Де ж таки, щоб соловейко тепер співав?

Чаплинський

Співа! Зараз сам чув, своїми вухами чув. Я на спів іду, поспішаю, одчиняю двері, а він і замовк.

Марина

Ох, ви ябеда чортова! Бач, яке сплів: цебто я соловейко? А ви ж хто?

Чаплинський

Я? Ха-ха-ха? Я – перепел!

Марина

Перепел! Тьфу! Я думала що-небудь краще…

Чаплинський

Вам би орла хотілось, а я перепел. Орли високо літають; а я, бачите, на ваш голос, як на вабик, летю, розпустивши крильця. (Заграє). Фрр… і тут!

Марина

(очі під лоба)

О, якби ви кожний раз, коли я тут з нудьги співаю, прилітали. Ха-ха! То вас би давно вже в сітку піймали.

Чаплинський

Я й так під сіткою і вириваться не хочу – нехай хоч і в клітку посадять, аби й перепеличка була тут.

Марина

У, сатана! Отак почнете плескать, то глядіть, щоб перепелові крила не полатали… Ха-ха-ха!

Чаплинський

Осторожно можно!.. А де ж Никодим Михайлович?

Марина

Хіба ви не знаєте де? Коло москалів: і встрічає, і проводжає, і частує, і годує; не бриється, не вмивається, немає часу…

Чаплинський

Прийдеться у щолоці мочити цілий тиждень, щоб потім поцілувать? Ха-ха! А ви знаєте що? Цілуйте мене тимчасом.

Марина

Ідіть к бісу, ще справді на гріх підведете.

Чаплинський

Та я ж вам не раз казав, що цілуваться не гріх, єй-богу, не гріх! Це звичай християнський, здоровкаються – цілуються, прощаються – цілуються, дякують – цілуються. Який же це гріх? Звичай! От і ми заведемо такий звичай. Здрастуйте, Марино Івановно!

(Хоче поцілувать)

Марина

(шуткома відпихає)

Далі, далі, геть к чорту, бо ви й самі чорт! Я як гляну на вас, то мені так і здається, що ви той самий чортик, що людей спокушає. Ха-ха-ха!

Чаплинський

Не всіх. Я тілько до жінок приставлений. Та й що ж би то було за життя на світі, коли б не можна було ні жартувать, ні цілуваться.

Марина

Знаєте що? Я зараз покличу бабу Домаху – цілуйте її.

Чаплинський

То Домаха, та ще й баба, а то Мариночка!

Марина

Ну, ну, ну! Кому Мариночка, а кому й Івановна.

Чаплинський

Чи є в світі молодиця,

Як Марися білолиця?

Марина

Брешете, Гандзя! З пісні слова не викидають.

Чаплинський

Кому Гандзя, а мені Марися!

Ой скажіте, добрі люде,

Що зо мною тепер буде?

Марина

Як попаде Никодим, то буде з вас каліка. Ха-ха-ха!

Чаплинський

Добре вам сміяться, а я вже й так каліка нещасний.

Марина

(шуткома лякається)

Ой боже мій! Що ж там таке?

Чаплинський

Наче не знає? Бач, яка свята? Сама скалічила моє серце, а полічить не хоче.

Марина

А чим же вас лічить – я не знаю, скажіть, а то ще умрете, може, чарку горілки дать?

(Встає)

Чаплинський

(встає)

Ні, ні!

Ой Марисю, не цурайся

Та на божу волю здайся,

Пригорнись до серця мого

Та й не бійся ти нікого.

Марина

Дуже скорий!

Чаплинський

Марино Івановно! Не жартуйте… Я вас люблю, не вірите, єй, застрелюсь через вас. Марина. Ідіть сюди, я вже вас приголублю.

Чаплинський іде, Марина перед носом обертається і задом одходить від нього, жартуючи, а він за нею. Двері відчиняються, входе Никодим

Ява XII

Ті ж, Никодим і Кость.

Никодим

(дивиться на них)

Що це, танець якийсь, чи що?.. Чого ти в хаті все сидиш? Там отелилася корова, ти б пішла подивилася – нехай при тобі видоять її, телятко погодують. Прийшов, питаю, де ти? Кажуть, співає з конторщиком – саме по-хазяйськи!

Марина

Я не співала!

Чаплинський

Вже вибачайте, Никодим Михайлович, то я винен, я співав. Прийшов, знаєте, по ділу, вас не застав, розбалакались, те, се, а я вивчився оце недавно модної пісні і заспівав.

Никодим

Люде діло роблять, а ви, як півень той, раз у раз горлянку дерете! Іди ж, Марисю, подивись на корову, дай їй лад, та сир нехай при тобі зараз однесуть на кухню. Як не нагадаєш, ніколи сама не зробиш.

Марина

Прийшов гость, а я повинна гостя міняти на корову – учтиво, нічого сказать.

Никодим

Не гость, а свій чоловік, ми тричі на день бачимось. Такому гостеві можна сказать: ідіть собі, немає часу!

(Сіда, пише)

Марина

Остогидло мені це хазяйство.

(Пішла)

Кость

(про себе)

Здається, і Никодим вже тобі остогид. Франц на думці. Бачу я, що тут робиться, стривай, я тебе підстережу.

Никодим

(з запискою до Чаплинського)

А що ви хотіли спитать чи сказать!

Чаплинський

Миколай Михайлович веліли щот подать: скілько здержано на продовольствіє партії, – без вас я не можу цього щоту зробить.

Никодим

Так ви зведіть в ітог те, що у вас є, заходьте увечері до мене, і ми тут скінчимо щот. А мені ще треба їхать на місток.

Чаплинський

Ну, так до зобачення. Ти на місток, а я сюди – куй залізо, поки гаряче.

(Вийшов)

Никодим

Оцю записку віддаси Миколаю Михайловичу і скажеш йому на словах, що увечері я буду сам і розкажу докладно.

Кость

Ви, мабуть, забули, що увечері до вас прийде конторщик шоти робить?

Никодим

Так що ж? Він підожде мене тут.

Кость

Хіба, будучи у барина, за одним заходом, не можна зайти у контору? Чого ж тут чапля буде сидіть без вас… З Мариною Івановною на самоті?

Никодим

На самоті… Хіба що?

Кость

Нічого… А тілько оця чапля дуже ласа до молодиць… Особливо…

Никодим

Що особливо? Хіба ти що помітив?

Кость

Прямо сказать нічого… Але… Ви дома не буваєте. Марина Івановна одна, а він часто забіга баляси точить, співає… А знавши його ухватки до молодиць…

Никодим

Годі! Ні слова! Щоб я таких речей не чув від тебе більше! Іди!

Кость виходить. Никодим довго стоїть мовчки.

Я дома часто не буваю, Марина жартовлива, без мене скучає, може, пустує. (Роблено сміється). Чорт зна що лізе в голову… Який сором… Два-три слова запалили мій спокій… Звідкіля ж Костеві в голову ввійшло? (Ходе по хаті). Щось є.

(Іде до дверей, хутко одчиняє і гукає)

Яким! Верни Костя назад! Що мені сказав Кость? Франц ласий до гарних молодиць, особливо… Що він хотів сказать цим словом «особливо»… Побалакать з Костем? (Здригнув). Фу! Гидко! Образливо!

Входе Кость. Никодим дивиться на нього мовчки.

Кость

Чого ви покликали мене?

Никодим

Хто кликав?

Кость

Яким, до вас!

Никодим

А! Що я йому хотів сказать? Миколай Михайлович ще не обідав?

Кость

Зараз подають на стіл.

Никодим

Ну, більш нічого.

Кость хоче йти.

Слухай, Кость, скажи Францу Карловичу, щоб він мене дожидавсь з рощотами в конторі, а сюди щоб не приходив. Іди.

Кость вийшов.

Так найкраще. Він не прийде, я побалакаю з Мариною… Чого тут, справді, Франц буває частіш, ніж треба? Я чув, як він хвалив її хороші очі, – він залицяється до неї… Треба придивиться…

Ява XIII

Никодим і Марина. Довгенько мовчать. Никодим риється в бумагах. Марина що-небудь шиє або чулок в’яже.

Никодим

Марисю!

Мовчать.

Марисю!

Марина

Чого тобі?

Никодим

Мені треба з тобою поговорить. .

Марина

Наговорилися уже і так доволі.

Никодим

Не сердься! (Підходе, сіда біля Марини). Послухай!

(Хоче обняти її за стан)

Марина грубо одхиляється.

Бачиш, як ти уразливо мене одпихаєш… Так меж нами не буде ладу.

Марина

Нема й не буде.

Никодим

То краще вбить себе, ніж цілий вік так жить… Або втекти за тридев’ять земель.

Мовчать.

Слухай. Бог соєдиняє мущину і женщину докупи…

Марина

Знову почалась проповідь…

Никодим

Марино! Мені надоїла сварка й нелад меж нами. Просю тебе послідній раз мене послухать… Потім роби, як знаєш, аби ти знала, чого я хочу. Нас бог соединив докупи, щоб краще і легше жить було обом, щоб буть щасливими, наскілько можна більше… Для цього ми повинні працювать…

Марина

То й працюй!

Никодим

Не про мене річ, я за ділом кожную хвилину! Ти працювать не любиш, ти хотіла б день при дні справляти празник, наряжатись, танцювать, сміяться, співать. А через те зо мною тобі нудно, невесело, противно, і ти шукаєш розваги з Францом.

Марина

Повісь собі на шию того Франца, на біса він мені здався!

Никодим

Виходить, для утіхи! Франц всякі дурощі плете і, певно, хвалить, що ти гарна, а пусте твоє серце радісно б’ється – і біс цьому радіє… Я ж чув уже не раз твою розмову з ним, але мовчав… Сьогодня знову чув, як ти реготала тут, розжеврілась так, мов танцювали вдвох.

Марина

Ну й сміялася, так що з того?

Никодим

А те, що ти до Франца зуби скалиш, мало йому у вічі не вскочиш, а зо мною гризешся щодня…

Марина

Франц мене смішить, а ти лаєш…

Никодим

Бо він тобі чужий, йому не жить з тобою, йому байдуже, яка ти мужові жона і що ти за людина! На його думку, ти весела моргуха – от він і липне; а чужа жінка всім здається кращою, ніж справді вона є, бо її всі бачуть у празниковому настрої. Коли б твоїм був чоловіком Франц, то він би бив тебе щодня; а я щоб був тобі чужий, то ти б мені тоді у вічі лізла, як лізеш Францеві тепер… Хоч гірший, аби інший!.. О, коли б, що я кажу, ти зрозуміла, то ти б мене любила, шанувала і цієї розмови меж нами б не було, а то не любиш мене і слухати не хочеш…

Марина

Навіщо тобі моя любов здалася? Ха-ха-ха! Об чім забалакав! Іди до москалів, вже, певно, скучив. Ха-ха-ха!

Никодим

(несамовито)

Не говори чортячим язиком до мене! Бо ти холодними речами отруту мені в душу ллєш і доведеш мене до того, що не пожалую нічого: ані себе, ані тебе, я все життя своє виверну догори корнем! (Кричить). Ти серця, серця мені дай!

Марина

(перелякано)

Опам’ятайся, Никодиме, що з тобою, на тобі лиця немає.

Никодим

(тяжко переводе диханіє)

Господи, захисти мене від гніву…

Марина

(підходе до нього)

Заспокойся! Сядь… Ти натомився, ти не їв і досі, розтривожив себе… Ти заслабнеш. (Гладить його по голові). Я буду слухати тебе, не гнівайся на мене…

Никодим

Мариночко! Ти все для мене, заспокой мене, скажи мені: чи любиш ти мене?

Марина

Люблю, моє серце!

Никодим

Любиш?

Марина

Я буду слухати тебе, не гнівайся на мене. У мене ноги трусяться від страху, ти такий страшний зробився. Я ще тебе не бачила таким ніколи.

Никодим

І не побачиш! Віднині будем проганяти все, що згоду розриває. Сьогодня ввечері я тобі на скрипці буду грать, пам’ятаєш, як перше…

Марина

Я люблю, коли ти на скрипці граєш, тілько на ній і струн нема.

Никодим

Достанемо!.. От бач, коли ласкаво заговорила до мене, зараз і спокій, зараз і лад меж нами! Ох, життя людське химерне: від смутку до радощів один ступінь, але й від радощів не дальш до смутку! І, боже мій, я так з тобою забалакався, що забув про діло: мені ж ще треба їхать на місток.

Марина

Та цур йому, зоставайся дома.

Никодим

Радніший би, коли ж ніяк не можна. Посидю трохи і поїду. (Сіда біля Марини). Мені так гарно на душі, мов ті часи вернулися, коли ми тільки що побрались. Пам’ятаєш?

(Цілує Марину)

Марина

Ти б умився, бо від тебе загоном та кіньми несе.

Никодим

Нічого, зірко моя! Одежу можна скинуть, тіло можна вимить, то все пусте, аби від серця і душі коханням щирим пахло… А правда, Мариночко?

Марина

Та правда, а все ж таки умийся…

Никодим

Нехай увечері. А тепер глянь на мене, усміхнись мені… Так… (Дивиться на неї довгенько). Ах, Марино, моя голубко! Як я тебе люблю.

Марина

Чого ж у тебе сльози на очах?

Никодим

Так… Розтривожив себе! Пройшло!.. Зараз поїду на місток, справлюсь і мерщій додому! (Іде до дверей. На дверях стає, повертається). Не хочеться, а треба йти. Люба моя, пошли до Кирила, нехай дасть свою скрипку, поки я струн достану. Сьогодня хочу грать, всю душу в скрипку переллю, сьогодня тебе я зачарую, моя мила! Я скоро повернусь!

(Пішов)

Марина

Не барися ж!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 431 – 446.