Дія друга

Іван Карпенко-Карий

Улиця. Варчина хата, зліва від глядачів.

Ява І

Варка

(стоїть на порозі й виглядає)

Нікого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злість і досада здержує… Де ж він?.. Вже й вечір наближається, а на душі так погано, мов там прилип шматок чогось важкого і гне мене до землі!.. Ох!..

(Зачиняє двері й зникає в хаті)

Ява II

Виходить Ганна, з правого боку від глядачів.

Ганна

Сказився парубок, не іначе!.. І на вулиці не видко… Ждала обідать – не прийшов, галушки перестояли, як кваша, і сама через нього не обідала… Вже й вечоріє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дівчата?.. Вештається скрізь по вечорницях, може, яка й піднесла… чого доброго… ще пропаде!.. От наказаніє господнє! Кажу, женися, Гнате, – не слуха… Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цієї осені не оженю. Пора, а то зовсім розпаскудиться! І додому самій не хочеться йти, та треба, бо там свиня й корито з’їсть, така клята ненажера. Коли б мерщій опоросилась – тепер у городі поросята по карбованцю…

(Пішла уліво від глядачів)

Ява III

Справа виходять Омелько й Дем’ян.

Омелько

Та невже ти не брешеш?

Дем’ян

Єй-богу, ні! Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пішли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у черепку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку піднесуть, от сміха буде!

Омелько

Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злість йому й рушники подає за Степана!.. Хіба ти не знаєш Варки?

Дем’ян

Та знаю, що вона, аби свого доказать, піде й до чорта на обід; тілько ж Степан рябий, як сороче яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула…

Омелько

Так що ж, що рябий! Він здоровий, роботящий, кажуть, і гроші є… Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, піде й за рябого. Жаль. Гарна дівчина, хоч би й не Степанові, якщо не проштрапилась…

Дем’ян

А вона тобі до вподоби?

Омелько

Диво, кому ж вона не до вподоби?

Дем’ян

Та першому мені. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурі піде.

Омелько

То й добре! Я їх багато бачив на сахарному заводі, а таких нема!

Дем’ян

То сватай.

Омелько

Опізнився.

Дем’ян

От Степан візьме в обидві жмені гарбуза, а ти й засилай зараз старостів. Вона за тебе скоріше піде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

Омелько

Як?

Дем’ян

Та так. Я бачив, як ти під сіном обняв її та й сказав Гнатові, ну, а його й запалило.

Омелько

От навіжений! Я хотів пошуткувать, обняв її, а вона мені стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого він до мене чіплявся! Слухай! Гнат ще не зна про старостів, на вулиці його не видко, ходім до нього та розкажемо, і я помирюся з ним і його помирю з Варкою. Чорт зна за що посварились.

Дем’ян

Та йому про Варку байдуже! Хіба не бачив, як біля Софії увивався? Ну й майстер він біля дівчат!

Омелько

А коли байдуже, то посміємося разом з ним над Степаном; а потім прийдемо сюди, подивимося на сватання.

Дем’ян

Ну, ходім.

Ява IV

Зліва виходять Софія й Параска.

Омелько

От і дівчата! Куди?

Параска

Туди. А ви куди?

Дем’ян

А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?

Параска

Яке?

Дем’ян

Степан свата Варку.

Параска

Тю! Що ти мелеш?

Омелько

Побачите самі! (До Дем’яна). Ну, ходім мерщій, покличем Гната.

Параска

Хіба його нема на вулиці або у Миколи?

Дем’ян

Нема.

Пішли вліво.

Софія

Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема між хлопцями – чого я піду. Може, він до мене зайде, вчора обіщав.

Параска

Та ще побачишся.

Софія

Е, ні. Я завтра рано поїду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора гей він мені такого наговорив, що я мало не здуріла і не знаю, чи й вірить своєму щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.

Параска

То вже тобі так бог дає, що щастя в двір само йде, ти ж давно Гната любила…

Софія

Може, він шуткував…

Параска

Чого ж йому шуткувать?

Софія

А Варка?

Параска

Хіба не бачила, що глек розбили?

Софія

Хто його знає?.. Вони гуляли довго.

Параска

Ото сказала – гуляли!.. Одно – залицяться, а друге – повінчаться! Варка з Гнатом гуляла, а заміж – чула? за Степана йде. Так воно все! Поки гуляють – обриднуть одне другому, а дружаться з тими, хто судився…

Софія

То правда. Тілько мені чогось наче страшно… аж тремтю…

Параска

То тобі радісно, а ти думаєш – страшно… ти ще дитина!

Софія

Може. Слухай, сестро, як побачиш Гната… ні, не приходиться…

Параска

Сказать, щоб прийшов?

Софія

(киває головою)

Тілько, щоб ніхто не чув! (Цілує її). Яка ти добра! Прощай!

(Хутко вертається наліво)

Параска

(одна)

Така смирна дівчина та щира і люблю я її, мов сестру… А тут і справді, як хлопці не брешуть, чудне щось робиться! Не вспіла Варка посвариться з Гнатом, вже й старостів жде!.. Був, виходить, такий зарані на прикметі, що тілько моргнула, а він і тут… Горда та завзята, клята дівка, не дасть у кашу наплювать! Піду дівчатам розкажу, там, певно, вже збираються.

(Пішла вправо)

Ява V

З хати виходе Варка.

Варка

(одна)

Боже мій, що ж це зо мною діється? Голова горить вогнем, аж в ухах дзвенить!.. Вже й сонечко заходить, а Гната нема і не видко!.. Скоро вечір і старости прийдуть від Степана. Ох! Наче щось усередині порвалось! Здається мені, що з сонцем разом зайде навіки моє щастя!.. Боже, боже! Невже ж і справді мені судився Степан, а не Гнат?.. Невже та ідолка, Софія, так причарувала його відразу, що він навіки зо мною посварився? Ні, не повірю. Що ж робить? Ще можна дать Степанові звістку, щоб не присилав за рушниками!.. Піти самій до Гната? А!! Піду! Він дома… Він жде…

(Хутко надіва хустку на голову і йде поза свою хату наліво)

Ява VI

Зліва виходить 1-а і 2-а дівчата.

1-а дівчина

Здрастуй, Варко! Варко, здрастуй!.. Куди це вона так майнула? Кажу, здрастуй – мов оглухла, й не оглянулась…

2-а дівчина

Забрала собі в голову, що кращої й нема від неї…

1-а дівчина

І що там хорошого? Тьфу!..

2-а дівчина

Я тобі скажу: вона чарівниця! Всі кажуть, що її баба відьма…

1-а дівчина

Та я сама бачила, як вона на зорях ворожила: недурно ж парубки за нею так упадають.

2-а дівчина

Відьомське кодло!.. Ходім, сестро. Дивись, Гнат іде, наче крадеться! Вчора посварились, бач, який ходе? Зачарувала парубка.

Пішли направо.

Ява VII

Справа, з задньої куліси, виходе Гнат.

Гнат

(один)

Вулицею не піду, пройду мимо, бо, як побаче, скаже – нарошне її шукаю. І вгада! Цілий день блукаю: то за городами, то в саду у панськім, то за кладовищем – назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зілля!.. Побачить би тілько – усміхнуться, моргнуть – і годі!.. Не виходить же… А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нічого й їсти не хочеться. І що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потім присягалась, що любить мене!..

Одурів! Так, наче чорт у мене втисся. А Софії чого наговорив? Сором тепер і в вічі їй глянуть!.. Якби ненароком стрінуться… не виходить, завзята й вона. Хіба піти самому в хату? Ні, буде кепкувать, злість мене візьме,.. Чорт його побери, позичу очей у сірка, нехай трохи покепкує… піду… нехай її буде зверху…

(Пішов у хату)

Ява VIII

Омелько і Дем’ян ідуть зліва.

Омелько

Куди ж би він дівся? Ні дома, ні у Свирида, ні у Петра нема і не було. Свирид казав, що вранці бачив, як пішов поза городами у панську леваду. Чи не у Цимбала ворожить? Ха-ха-ха!

Дем’ян

Ну, як нема, то де ж його візьмеш? Ходім до Микити. Там хлопці збираються, може, й Гнат тимчасом прийде, а послі і всі сюди на сватання.

Пішли направо.

Ява IX

З хати виходить Гнат.

Гнат

Десь побігла! Мабуть, на вулицю… Мене шукає. Певно, і їй не легше, нехай же трохи ще помучиться, а мені тепер байдуже! Після сварки тілько поріг переступить важко, а переступив – і помирився! Як я рад, що переміг-таки себе, бо у мене таке каторжне серце: як розлютуюсь, то й не бачу нічого перед собою… Тепер від серця одлягло і зовсім полегшало… наче аж їсти захотілось. Піти додому, – там, мабуть, мати лютує, бо не знає, куди й дівся. А послі піду на вулицю.

Чути спів з правого боку.

Ні, додому послі… співають, там, певно, й вона мене жде – побіжу!.. Зайду ззаду, підкрадусь і затулю очі… Чи пізна? Пізна!

(Пішов управо)

Ява X

Зліва переходять кон Степан і старости.

Степан

Ходім же мерщій, смеркає, а дядько Матвій будуть нас ждать.

Староста

Не хапайся. Він надвечір табаку мне, то поки намне – поспієм… А Варка ж зна, що прийдуть старости?

Степан

Зна.

Староста

Гарну дівчину тобі висватаєм, могорич з тебе треба великий.

Степан

За могорич не турбуйтесь – буде; ходім тілько мерщій, нерано.

Староста

Нетерплячка бере? Ха-ха! Ходім!

Пішли направо.

Ява XI

Варка виходе хутко зліва.

Варка

О клятий, о бусурмене! Я вбиваюсь, мучусь, а йому байдуже: і дома цілий день нема! Він десь тепер сидить з Софією, обнявшись! Щоб же ти удавився! Бодай тобі добра не було, як ти водив мене цілий рік, а тепер насміявся надо мною! Ну, не я буду, коли чим-небудь і тобі не оддячу… а не я, то бог тебе накаже за твою неправду до мене!.. Боже мій! Який же смуток, який жаль у душу западає…

От-от старости прийдуть! Старости? Від нелюба, від Степана… А! Ні, не поможе! Не буду мучиться, не буду, не діждеш! Буду кепкувать над тобою, сміяться! Боже, боже, дай мені силу, дай мені сміх і радість, поможи мені помститься над моїм ворогом! Цілий рік була щаслива, пригорталася до нього, слухала, як билось у нього серце в грудях…

О, нащо ж я згадую? Нащо? Щоб більше мучиться?.. Тьфу! Тьфу! На все, що було! А як божився?.. Пекельна твоя душа, тепер божишся Софії… Мерщій, мерщій би старости!.. Весілля! Щоб Гнат бачив, що я весела і не журюсь! Я вже тебе забула, ненавидю, ти мені осоружний, ти вийняв сам з грудей моїх те серце, що тебе любило, тепер тут пусто, а в пустці місце знайдеться й Степанові…

(Пішла у хату)

Ява XII

Справа виходять 1-а і 2-а дівчата.

1-а дівчина

Іди хутче, лізеш.

2-а дівчина

Та стривай, я вже втомилась. Чого ти так женешся?

1-а дівчина

Та як же? У мене від цікавості аж дух захоплює! Степан свата Варку – і не дурний! Наче не зна, що вони любляться з Гнатом!.. Мені, сестро, і жаль Степана, і рада я буду подивиться на нього, як він вилізе з хати, підгорнувши хвоста, мов та собака, що піймалась на шкоді та покуштувала доброго дрючка! Нехай не лізе – хіба мало дівчат!.. І він туди ж, до Варки! Сховаймося, бо вже либонь ідуть. Тілько старости в хату – а ми під вікно.

Ховаються за хату.

Ява XIII

Справа виходять Степан і 1-й та 2-й старости. Степан пішов.

1-й староста

Ну, тепер понюхать, понюхать та й боже поможи! (Шука за халявою). Отак, нема!

2-й староста

Що там?

1-й староста

Захапався і ріжок з табакою забув дома.

2-й староста

Та ну його, хіба ти не обійдешся й години без тієї погані?

1-й староста

Не можу довго сидіть, як не нюхаю: зараз сердюсь і до всіх чіпляюсь… Я й уночі нюхаю, прокинусь і нюхаю, а не понюхаю – не засну! Побіжи, Степане, візьми на столі ріжок.

Степан пішов.

2-й староста

Чорт батька зна, що вигадав – нюхать. Вже далеко краще – курить. А то наб’є того носа табакою так, що й говорить не може… ще й вишнівка… тьфу!

1-й староста

Привик. Я тілько після сповіді не нюхаю та в страсну п’ятницю… і не повіриш: хоч на горищі сиди, так і порива лаяться, аж за серце смокче… прямо сумно! Так і кортить, так і кортить… Як же потягну добру пучку – зараз повеселію. Проста табака вже й не бере: ніс заляга, тепера посовітували мішать у табаку товченого стекла.

2-й староста

Стекла?! Ото! Для чого?

1-й староста

Щоб продирало у носі; а то як заб’ється ніс, то треба ходить роззявивши рота, бо носом вже не дихнеш.

2-й староста

Та кинь його к бісу, а то ще задавить.

Степан приносить ріжок.

1-й староста

(нюха)

Однаково умирать!.. Чудний ти: для чого тоді й ніс бог дав, коли не нюхать?.. Мене аж жаль бере, як гляну на твого носа: така чудесна посудина і так даремно пустує. Якби мені такий ніс, як у тебе, то я б нічого й не хотів.

2-й староста

Який же у мене ніс, що ти з посудою його рівняєш? Що ж то у мене ніс – як мазниця, чи що?.. Якби ти мені не кум, то я вилаяв би тебе, як послідню свиню.

1-й староста

Та не сердься, куме, хіба ти винен, що тобі такого носа вчеплено?

2-й староста

Отже, ти мене роздратуєш, і я не піду з тобою за старосту! Єй-богу, вернуся додому.

Степан

Та господь з вами! Ви за носа посваритесь, а я ж чим винен? Ідіть, ради бога, бо ще й поснуть у хаті, поки зберемося!

2-й староста

Нехай не вигадує…

1-й староста

Іди, йди, я вже не буду. Ти, бачу, жартів не знаєш.

2-й староста

(іде в хату)

Гарні жарти! Ще посудою продражнять.

1-й староста

(нюха)

Ніс – як галанський огірок, а він ще й сердиться…

(Пішов у хату)

Степан

(один)

Пішли. Слава богу!

1-а і 2-а дівчата виходять з-за хати.

Хтось вже й визира! Не люблю страх цікавих людей… У хату, кажуть, іти не можна, поки не покличуть, а надворі стовбичить якось чудно. Піду постою в сінях поки що.

Пішов. 1-а й 2-а дівчата виходять.

Ява XIV

1-а і 2-а дівчата.

1-а дівчина

Чи ти бачила? Уже пішов у хату! Виходить, Варка дає за нього рушники? Це так!..

2-а дівчина

(підходить до вікна)

Ні, Степана в хаті ще не видко. Хто ж то пішов? То ж він либонь.

1-а дівчина

Пусти, ще я загляну!

За лаштунками парубки співають і підходять все ближче.

2-а дівчина

Парубки йдуть. Чула, що казали? Будуть свистіть і тюкать на Степана… от бідний!..

Парубки

Та жила собі та удівонька

Та на край села.

Мала собі та удівонька

Сина-сокола! і т. д.

Пісня співається не гучно. Дівчата одна другу відтягують од вікна й заглядають. Прибігають з правого боку ще дівчата, тож заглядають у вікно. Сміх. Пісня стиха.

1-а дівчина

(сплеснувши руками)

Ох, ненько! Подала, подала рушники! От тобі й Степан!

2-а дівчина

(одтяга її)

Ні! Брешеш! Стривай, ще я гляну. Так і є! Степан увійшов. Здоровий та рябий! Де ж він був?..

1-а дівчина

(загляда через плечі)

А як же тепер Гнат?

Ява XV

Входять Гнат, Омелько, Дем’ян і парубки.

Гнат

Диви! І справді тут сватання.

Дем’ян

Я ж тобі казав.

Гнат

Глядіть же, братці, пропустимо старостів, а Степана оточимо й будем править могорич.

Дем’ян

Могорич? Ха-ха-ха! От чудасія! Він гарбуза винесе, та ще й могорич! Ну й видумав!

Омелько

Ми з Харитоном будемо свистіть що є духу!

Дем’ян

А ми з Петром тюкать, а ви всі регочіть.

Гнат

Тілько не зразу – цур не вискакувать попереду, то вже після, як він сам скаже, що гарбуза з’їв! Стривайте, я подивлюся, що там діється. (Підходе до вікна). Пропустіть.

(Його пропускають, він загляда у вікно).

Дем’ян

Щось довго копаються старости.

Гнат

(одскакує од вікна)

Зрадила!.. Так ти обманювала, сміялася надо мною!.. О гадюче, єхидне кодло, не діждеш же й ти празникувать весіллям свою зраду. Я тобі зараз голову розіб’ю.

(Витаскує з тину кілок і кидається в хату)

Дем’ян

(придержує його)

Що там? Чи ти не сказився?

Гнат

Пусти! Я уб’ю її, я спалю їй хату… я…

Омелько тож держить його.

Дем’ян

Та угамуйся, божевільний! Ти не тямиш, що кажеш! Що ти там побачив таке страшне?

Гнат

Старости вже рушниками перев’язані, а вона стоїть, усміхається, наче вік Степана кохала, ждала і рада, що діждалась… Пустіть, я її задавлю, анахтему!

Омелько

Опам’ятайся! Сам же ти відцурався від неї, чого ж тепер єретуєшся? І не сором тобі? Чого ти хочеш? Присилувать Варку, щоб тебе любила?..

Гнат

Ні… Я сам не знаю! За серце ухватило!.. Не сподівався, щоб так сталось!.. (Кида палицю). Пустіть, проходить. І дурний же я, і навіжений справді: посваривсь, відцурався і знову лізу!.. Тьфу!.. Не діждеш ти, щоб я так за тобою убивався і сам себе на страту вів!.. Бачу тепер, як ти любиш:, хто перший посватав, за того й рушники подала! Ходім, хлопці, у шинок: з мене могорич – я просватав Варку за Степана.

(Співа)

Гурт підхоплює. Дівчата відтягують одна другу од вікна

Коло млина, коло броду

П’ють голубки чисту воду.

Вони пили, буркотіли,

Ізнялися, полетіли.

Всі виходять.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 276 – 285.