Дія третя

Іван Карпенко-Карий

Улиця і дворище Мирона. (Мойсій, Матвій, Лука сидять у дворі).

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Ява І

Дід Микола іде вулицею.

Микола

Грабителі, всі грабителі! Та дарма, Харка вже приговорили під різки, ще її вас напарю!! Ач, які розумні: буки-аз-ба, віди-аз-ва! Я й до Мирона ще доберуся! Учений, мочений, смажений, скажений! Батька вигнав з двору, людей збунтував – на роботу не йдуть; якусь артіль-крутіль завів. Хоч і сам кидай хазяйство та тікай собі на вільні степи… Бісової пари перевертень! Сказано: з хама не буде пана. Скілько його там по школах не вишкрібали, скілько не парили, може, і в молоці виварювали, а мужик там десь на дні зостався!.. І приперло його сюди! Нехай йому старшина допроса учинить: по якому праву? Він з обчества виписався, – нехай іде на чотири вітри.

(Пішов).

Ява II

Мойсій, Матвій і Лука.

Мойсій

Ходім до Мирона Павловича. Він, певно, ще не знає, що Харка під різки присудили. Лука. А не знає.

Мойсій

Це так, це так! То, виходить, і нас ще будуть бити різками?

Лука

Мабуть.

Матвій

О ні! Мирон Павлович не допустять, та й Харка оборонять.

Мирон виходить з хати, кобеняк і палиця в руках.

Куди це ви зібрались?

Мирон

На варту. Сьогодня моя черга вночі біля худоби.

(Кладе кобеняк і палицю на призьбі).

Матвій

Та це таке діло, що будлі-хто з нас справить… Ви вже ті діла справляйте, що ми не можемо, а на варті чи я, чи Лука, чи Мойсей, та будлі-хто побуде. Слава богу, людей у спілці немало.

Мирон

І це діло, і то діло, і те, і те треба справлять. А хіба що знову трапилось?

Лука

Щодня вас мучимо.

Матвій

Харка, кажуть, дід Микола потягнув до волості на суд. Суддів підпоїв, і ті приговорили його під різки! Це вже побила лиха година! Це страмовисько!.. Він же тепер артільщик… Та нам очі виколють. Мало того, дід Микола підпоїть, то й нас будуть парить.

Мирон

За віщо ж?

Лука

Діло завелося за п’ять карбованців, що той йому винен.

Мирон

Ми ж йому віддали, та й за довги, здається ж, не б’ють.

Матвій

Так дід вигадав, що нібито Харко похвалявся підпалить його; що ніби його, старого, в груди штовхав, наплював межи очі…

Мирон

А свідки?

Матвій

Мабуть, знайшов. А п’яним суддям що?

Мирон

Та як же вони можуть напиватися, коли в той день, як іде суд, лавки з водкою заперті?

Матвій

О, то ви ще в волості не були, не бачили, як судять?

Мирон

Збирався скілько разів, та не мав часу.

Матвій

То-то бо й є!.. Лавки заперті! А хіба сьогодня не можна купить на завтра?

Мирон

І там у волості п’ють?

Матвій

Єсть друга кімната, зветься совіщательська. Так там так совіщаються з пляшками, що нарешті судді мало не падають.

Мирон

А волосний старшина?

Лука

Які-бо ви! Хіба старшина має сто очей? Він одвернеться, а там кок, кок, кок – і готові!

Мирон

Нехай прийде до мене Харко, я його розпитаю і завтра рано поїду до земського начальника за порадою. Будем жалітися.

Матвій

Обороняйте нас від сорому.

Мойсій

Повірите? Я, як побачив раз, що сікли, так цілий місяць сам соромився дивитись на людей. А коли б зо мною те сталося, так повісився б!

Матвій

Карпо ж повісився, його висікли, а він пішов і зараз-таки повісився.

Мирон

А-а!.. Невже всі люде так люблять, так ухвалили різки, що судді не соромляться відкривать перед громадою нагую срамоту?..

Матвій

Не всі ухвалили. Де ж таки, щоб всі! От же ви чуєте, як нам це не по душі!.. А Карпо так повісився… Були у нас і судді з молодих, так і нікого під різки не присуждали, соромились! А тепер старих вибрали, вони й жарять! Їм що, їх били, так і вони б’ють; за битого, кажуть, дають два небитих, та й то не беруть. Та ще горілка… Нап’ються, совість притуплять, ну й жар!

Мирон

Правда! Кріпосні каліки та горілка… Де ж тут совість, де сором? Вони, напившись, не посоромляться відкрить нагую срамоту і своїх батьків!

Матвій

Їм що! А бодай не казать… Так ви на варту не йдіть, я за вас. А то цілу ніч не спать і завтра до земського, та ще й в банк треба за землю клопотаться…

Мирон

Нічого. Привик.

Лука

Де ж таки? Це вже не годиться…

Матвій

Ні, вже як хочете, а ми всією артіллю зговорилися, щоб ви не вартували хоч уночі. Мало у вас діла? Ви й так іноді ледве на ногах держитесь: клопоти за все і за всіх!

Мирон

Ви мене тяжко обидите, коли за мене станете робить… Та годі про це. А от я вас порадую: Кукуріченко прислав мені листа: згоджується продать землю по 125 рублів. Завтра поїду в банк, дізнаюсь, скілько дасть на десятину, а вершки заплатимо з посліднього. Та ще, може, розстрочить.

Всі

Перервемся, а заплатимо!

Ява III

Ті ж, старшина з писарем.

Старшина

Доброго здоров’я!

Писар

Моє почтеніє!

Мирон

Добридень і вам!

Писар подає руку Миронові і трясе його за руку.

Старшина

А хто з вас Мирон Серпокрил? Мирон. Я.

Старшина

Не пізнав би. Хлопчиком малим ти у мене поганяв.

Мирон

Забув, чи у вас, чи в кого другого, а поганяв не раз.

Писар

Не тикайте на нього: він чин має.

Старшина

О?!

Писар

Вєрно.

Старшина

А хто ви тепер будете?

Мирон

Мирон, Павлів син, Серпокрил.

Старшина

Та я знаю. А що ви є таке: чи пан, чи мужик?

Мирон

Мужиків син.

Старшина

(до писаря).

Так що ж ви кажете, що він чиновник?

Писар

Видите, Мирон Павлович, що ви крестьянський син – ето ізвесно; но господин старшина сомніваються нащот вашого теперішнього званія…

Мирон

Тепер я колежський секретар.

Писар

Вєрно.

Старшина

Так ви вибачайте. Дивлячись на вас, цього не сказав би.

Мирон

А звісно, на лобі не написано – по одежі й зустрічають.

Писар

Вєрно!

Старшина

Так будем тепер балакать на ділікатну ногу.

Мирон

Мені байдуже, балакайте, як завгодно, я не ображаюсь.

Старшина

Розумно.

Писар

Вєрно.

Старшина

Жалуються на вас старики-хазяїни, що ви розвращаєте народ.

Писар

Вєрно.

Мирон

Чим?!

Старшина

Бачите-видите… на робочих у нас і так сутужно, робочі дорого, а ви збунтували людей; ніхто не хоче йти на роботу… ні за які гроші.

Писар

Вєрно.

Мирон

Не всі ж. Хіба спільщики? Та й тих я не одговорюю, хотять, то нехай ідуть, якщо нема своєї роботи. А от ви скажіть мені: підуть на чужу роботу Гречані, Балабуха, дід Микола? Не підуть?!

Старшина

А ні!

Писар

Вєрно.

Мирон

А чом же б їм і не піти?

Старшина

Чудне діло! Такі хазяїни свою роботу покинуть та підуть на чужу?

Мирон

То так же й другі люде: свою роботу мають і на чужу не йдуть.

Писар

Вєрно.

Мирон

Поки не було за що рук зачепить, люде ходили на поденщину, набирали на десятини в строки, а тепер, от хоч би й наша артіль, складається з шістнадцяти чоловік. Ми засіяли п’ятдесят десятин, оремо вже на пар, та й дома у кожного знайдеться діло. От люде і не йдуть на чужу роботу…

Писар

Вєрно.

Старшина

(до писаря)

Не збивайте, Яков Михайлович, а то ви і туди – вєрно, і сюди – вєрно!

Писар

Іменно, і сюди, і туди – вєрно!

Старшина

А що то за артіль така? Відкіля вона взялася? Де таке право єсть, щоб заводить артіль супротив хазяїв? Так і робітника не достанеш.

Писар

Вєрно.

Мирон

Ми артіль заснували не против хазяїв, а против біди. От я вам покажу зараз артільний договір, написаний і завірений по закону нотаріусом!

Старшина

Нотаріусом?! Покажіть…

Писар

Вєрно.

Мирон пішов у хату.

Старшина

Не кажіть, будь ласка, оцього вашого «вєрно», бо я збиваюся: і Мирон каже – вєрно, і я кажу – вєрно!

Писар

Харитон Харитонович! Так воно й єсть так точно, і ви говорите вєрно, но і він говорить вєрно. Що ж я можу сказать?.. Вєрно!

Старшина

Пущай-нехай… так… ви хоч мовчіть.

Писар

Постараюсь.

Старшина

(до людей)

Що ж, Мирон у вас чи за хазяїна, чи за прикащика, чи й сам робить з вами?

Матвій

Товариш, як і всі, а робить через силу. Вже ми його просимо, щоб не робив, бо нам його голова більше потрібна, ніж його руки; як звалиться, то ми без нього пропащі!

Писар

Вєр…

Старшина

Яков Мих…

Писар

Забув…

Старшина

Химерний чоловік!

Виходе Мирон.

Писар

Хто?

Старшина

А господи, чим ви слухаєте?

Писар

Обома вухами, вєр…

Мирон

От і договор.

Старшина

(до писаря)

А прочитайте…

Писар чита.

Я й сам грамотний, ви не думайте, тілько треба правду сказать, писане довго розбираю.

Писар

Вєрно.

Старшина

Що?

Писар

Договор по закону: і нотаріус, і номер, і печать. Вєрно.

Старшина

Так у чім же діло?

Писар

Багато написано, но от главное: «…чтобы отвыкать от злобы друг к другу, а учиться взаимному уважению и любви, мы, посоветовавшись между собою, руководствуясь 1528, 1529 и 1530 ст. X т., части 1-й и 89, 90 и первою частью 91 ст. XI т., части 2 уст[ава] торгового], порешили соединиться всем вместе и составить земледельческую артель для ведения одного общего хозяйства».

Старшина

А далі?

Писар

Все, що зароблять, – ділить нарівно між усіма спільщиками.

Старшина

А далі?

Писар

Підписи.

Старшина

Чиї?

Писар

Собственноручний всіх артільщиків.

Старшина

Так усі б то грамотні?

Лука

Мирон Павлович нас за зиму всіх грамоти вивчив, а договор весною робили.

Старшина

На законном основанії? Писар. Вєрно.

Старшина

Дивно! Яка ж вам користь отаке затівати?

Мирон

Хіба тут тільки мені користь? І вам, і всьому начальству користь, і всій громаді користь.

Писар

Вєрно…

Старшина

(до писаря)

Що?.. От бачите, – сказали «вєрно», а що вєрно, то й самі не знаєте.

Писар

Вєрно… не знаю, похопився, видите-бачите, вискочив з словом; но, правду сказать, єщо не понял…

Старшина

А ви не спішіть, бо хто спішить, той людей смішить.

Писар

Вєрно.

Старшина

(до Мирона)

Так яка ж користь? Розтолкуйте…

Мирон

Про це треба говорить довго, щоб все в подробицях з’ясувати. Скажу коротенько. Всяку повинність, чи натуральну, чи грошову, артіль сповнить скоріше і краще, ніж один чоловік. От і вам полегкість, бо менше клопоту. Знову, артіль – великий хазяїн. Вона хліб матиме од нового до нового, ще й в запасі і через те артільщики не будуть просить, щоб помогли прохарчуватися та обсіяти свої ниви! Виходить, начальству менше клопоту: всякі платежі артіль заплатить у свій час – казні користь і знову начальству полегкість… Нарешті, в достатках люди чесніші, живуть тихо, мирно, працьовито, не п’янствують, не безчинствують, а від цього всій громаді і всій околиці спокій! Оце й усе…

Писар

Вєрно.

Старшина

Отепер і я скажу: вєрно! Тілько все ж таки не розумію: яка від цього іменно вам користь!

Мирон

А коли всім добре, то й мені добре.

Писар

Вєрно.

Старшина

От ви і знову похопились, ану, розкажіть своїми словами!

Писар

(чуха потилицю)

Головоломно!

Старшина

То-то бо й є!

Мирон

От ви мені допрос учинили, тепер дозвольте вам учинить допрос: за що Харка Круглого присудили під різки?

Старшина

Певно, єсть приговор.

Писар

Вєрно.

Мирон

Несправедливий. Харко гроші дідові Миколі віддав, не грубив йому, дід з злості показав, а свідки і судді були п’яні.

Писар

Вєрно.

Старшина

То, виходить, і ви були п’яні?

Писар

Вєрно.

Старшина

Наказаніє господнє з вами.

Мирон

То вже вибачайте, а я поїду до земського начальника… У нас єсть теж свідки… В совіщательській судді п’ють могоричі…

Старшина

Що ж ти будеш робить? Поки не суддя, то й не п’є, а виберуть в судді і розпаскудиться.

Писар

Вєрно.

Старшина

(до писаря)

Так ви не записуйте приговора за Харка у книгу, бо самі ж кажете «вєрно», що були п’яні… А вам нічого їхать до земського: я бачу, що ви чоловік умний, стоющий, говорите діло, і ваші слова треба уважать.

Писар

Вєрно.

Старшина

Не перебивайте-бо!

Писар затуляє рота рукою.

Старшина

Нам таких людей, як ви, треба!

Писар в руку мурчить.

Старшина

(глянув на нього, похитав головою)

От у нас скоро вибори гласних в земство, так ми вас гласним виберемо!

Мирон

Спасибі! Я ще нічим не заслужив у громади такої честі.

Старшина

Ні, не кажіть! Виберем! Я сам буду про це стараться. Тимчасом, коли там що, пущай-нехай!.. А ви мені заявіть, я не дозволю, я теж чоловік не сліпий і розумію дещо.

Мирон

Спасибі вам, господин старшина! Я дуже радий, що з вами познайомився… Тепер як тільки що – до вас. Кому ж, як не вам, заступиться за обіженого.

Звісно, без помилки не можна, на те люде, а де люде – там і гріх.

Писар

Вєрно.

Старшина

От бачите, який вам сором, та ще перед таким стоющим чоловіком. Ви ж там, у волості, раз у раз і допускаєте п’янство.

Писар

(зітхнув)

Вєрно.

Старшина

Ото й погано, що все це «вєрно»! А ви повинні до соблазну не допускать. Писар (тихо). Вєрно.

Старшина

Так от же й знайте: що коли я застану у волості або на суді п’янство, то вас першого вижену, а суддів під суд.

Писар

Вєрно.

Старшина

Яков Михайлович! Ви б хоч чужого постидились… Хіба ви других слів не вмієте говорить, а тілько одно «вєрно».

Писар

Вєрно.

Старшина

(сміється)

Отак, як бачите! Земський начальник не може з ним говорить, аж за боки береться – так регоче, а він хоч би тобі вусом моргнув: вєрно – і край.

Писар

Вєрно, потому… Вєрно!

Старшина

Чуєте?.. Ну, прощайте! Бо й мені немає часу!

(Іде і вертається)

Ага! Скажіть, будь ласка, для чого ви так рано орете на пар?

Мирон

Милості просю чи в неділю, чи в празник зайдіть до мене, то я вам розкажу і книжку прочитаю.

Старшина

Гаразд! Прощайте!

(Ідучи, до писаря)

Приятний чоловік.

Писар

Вєрно.

Пішли.

Ява IV

Ті ж, без старшини і писаря.

Лука

Ну й чудні.

Мирон

Що ж, вони своє діло робили… Це вже багачі настренчили.

Лука і Матвій

Авжеж! Ну й ви ж їх загнали на слизьке.

Мирон

Не дуже… Старшина чоловік розумний, а писар – чудак… Мені здається, що він навмисне говоре оте «вєрно».

Лука

Авжеж, він тілько з начальниками так говоре, а з мирянами інакше… Всі начальники у нього говорять «вєрно», а через те він уже двадцять п’ять літ у нашій волості писарем і, кажуть, має вєрних тисячі три карбованчиків.

Мирон

От і лікар.

Входе лікар.

Ява V

Ті ж і лікар.

Лікар

Доброго здоров’я!

Цілуються.

А що тут у вас?

Мирон

О господи! Та тут цілий лазарет хворих, а до всіх хвороб ще й дифтерит дітей давить.

Лікар

Чом же не написав про дифтерит? Я б достав сиворотки задля прививки, та й земський лікар приїхав би зо мною.

Мирон

Коли ж я й сам дізнався тілько тоді, як уже за тобою поїхали. Так ми пошлемо до земського лікаря лист, а ти тимчасом іди у цю хату, подивишся, та коли можна, порятуй нещасну молодицю.

Лікар

Подивимось.

(Пішов).

Мирон

Побіжіть, товариші, загадайте хворим, щоб ішли до мене: лікар приїхав, може, кому дасть раду.

Матвій

Ти туди, Мойсію, а я сюди.

Розійшлися у різні сторони. Купер’ян виходе.

Ява VI

Ті ж. Без Матвія, Мойсія, і Купер’ян.

Купер’ян

(виходе)

Мирон Павлович! Ану зробіть з мене чоловіка!

Мирон

Та ви й так чоловік.

Купер’ян

Ні, я цехмейстер над тією соломою, що під голови кладу.

Мирон

А хіба вам так недобре?

Купер’ян

До цього часу було добре, а тепер надивився на вас, наслухався ваших речей і не можу спать, не можу пить, не можу їсти: проснулась совість… Хочу працювать, коли не для себе, то для других; єсть багато сиріт, вдов, бідних, нехай мій пай іде на них, а я буду жить, як жив, мені нічого не треба. Гляньте, який здоровий катюга, можу працювать за двох, вилежався!

Мирон

Чи правду ж ви говорите?

Купер’ян

Правду. Совість заговорила. Удавлюсь, коли збрешу. Вже й артіль – шість чоловік набрав, тілько поможіть.

Мирон

Збирайтеся, та завтра поїдемо у город, зробимо у нотаріуса договор артільний, грошей достанемо, хазяйство заснуєм – і нехай вам бог помагає.

Купер’ян

А до вас пристать не можна?

Мирон

Окрему артіль легше заснувать, а потім можна буде з’єднатися докупи.

Купер’ян

Ви ж будете і нашим порадником?

Мирон

З усієї сили.

Купер’ян

Так завтра у город? Побіжу порадую товаришів.

(Пішов).

Мирон

Господи, дай мені сили всю ту роботу зробить, яку задумав…

Виходе лікар.

Ну, як?

Ява VII

Ті ж і лікар.

Лікар

Помре!

Мирон

(тяжко зітхнувши)

Жертва тьми.

Лікар

На другий день після пологу встала – раз, з горища упала – два, догляду не було – три, воспаленіє брюшини – і край!

Мирон

Бідність, темнота і безпомічність гублять людей… Будем рятувать. Наїжджай, брате, щонеділі Два рази.

Лікар

З радістю, але треба аптечку хоч сяку-таку.

Мирон

Дай стать на ноги, це ж перший рік. Лікар. Знаєш що, Мироне, я пристану до тебе в спілку, коли діло піде благополучно. Працювать же біля хліборобства щодня я не матиму часу, а в вільний час робота знайдеться. Знову, не тільки ж артільщики та селяне будуть лічитися, а й околиця… а вона велика… Що зароблю, в артіль, а пай рівний з усіма.

Мирон

Так, братіку, так!.. Заведем школу, бібліотеку, больницю!..

Лікар

Не кипи. Помалу. Перше аптечку, поміч, раду в свій час, а там побачимо. Ти знаєш, я твої думки поділяю і рад служить на користь народного здоров’я усіма силами; я теж не пан який вельможний, а паламарів син і з дитячих літ виріс в селі, не розлучався і до сього часу з народом, то мені серед народа, як рибі в воді, до того ж, з нуждою я зрісся і ще не розпаскудився великими заробітками, бо тілько що практику почав, так не треба буде й силувать свою натуру: борщ, каша, часом кваша – і доволі!

Мирон

Я день і ніч марив про це, але боявся тобі говорить, щоб не осміяв. Всі думають, що я божевільний, утопіст, мечтатель, і я, перше всього, хотів ділом доказать свої слова, а тоді вже кликать і тебе, і других до помочі… Тепер же твоя згода пристать до спілки доказує, що я настоящий реаліст і раціоналіст! Може, я занадто гарячий, але це натура і нічому не шкодить, а в ділі я собі йду до мети тихо, спокійно, щодня поступово… Ти ж знаєш: вся артіль грамотна, жінки перше соромились брать книжку в руки, тепер почали вчитись, співають у церкві і співають чудово; батюшка – чоловік хороший, зимою читав людям священну історію, за це я йому помагав учить дітей в приходській школі… І цей рік чудовий випуск буде школярів… А на той рік…

Лікар

Тпру!.. Стій! Не забігай годом вперед. А знаєш, на мою думку, такі ідеї, як ідея спілки, кооперації, ховать не слід тілько в однім селі; не за тим свічку запалюють, щоб ставити її під стіл; слухай же: ти маєш усі права пройти в земство. Скоро будуть у нас вибори, і треба попасти поки в гласні, а там і в члени.

Мирон

Гласним – з радістю, тілько що мене ніхто не знає, то навряд чи й попаду, а членом не хочу, хоч би й певен був, що виберуть… хто що любе, нехай те й робе – більше задовольнення, більше щастя… Вільна праця біля землі, незалежність – от мої мрії.

Лікар

Там побачимо… Але об цім ще побалакаємо, а тепер ходімо лікарювати. (До хворих). Всі хворі?!

Ідуть хворі, хто шкандиба, хто з перев’язаним оком, хто так блід-ний сунеться помалу, деякі кашляють, аж свистить.

Ява VIII

Ті ж і хворий народ.

1-чоловік

Ой, під грудьми болить. Лікар. Заходьте в хату, я зараз прийду.

Всі ідуть в хату, жаліючись на хворобу.

Баба

У кульшу вступило, насилу йду…

2-чоловік

На крижі впав.

3-чоловік

Руки й ноги ломить.

Лікар

Ідіть, ідіть, там вже всі пожалуєтесь. Що ж у тебе є з лікарств?

Мирон

Хина, йод, шпигинар, бодяга, блекотне масло, камфорне масло, мурашиний спирт, добрий дьоготь…

Лікар

А дьоготь же для чого?

Мирон

Від кашлю добре помагає.

Лікар

Пожалуй… А оліум реціні?

Мирон

Єсть.

Лікар

Ну, чого нестане, з города пришлю.

Пішли.

Ява IX

Дід Микола

(виходе)

От грабителі! Крутільщики! Учений Мирон, бодай йому… Все переробив. Старшина не звелів писареві записувать в книгу приговора за Харка, каже, п’яні всі були!.. Пропала горілка і не провчу анахтему! Гей ти, артільщик!

(У хату до Харка). Крутільщик! Буки-аз-ба!

Виходе Харко.

Ява Х

Дід Микола і Харко.

Дід

Іди завтра поможи досіять ячмінь, чорт тебе бери, заплатю сорок копійок, я ж тобі допомагав колись, послухай же й мене хоч цей раз.

Харко

Не можу, діду, у мене жінка померла.

Дід

Померла?.. Бідолаха… шкода… Ну, тут нічого не зробиш… Померла… Царство небесне!.. Смерть… сказано…

Харко пішов у хату. Дід постояв трохи.

Померла… Царство небесне!.. От грабителі! До кого ж його й піти? На що Купер’ян цехмейстер над соломою, і той не хоче! Каже, в артіль пристав, завтра їде в город!.. Хоч здихай!

(Пішов).

Із хати виходять хворі. Марія іде з улиці.

Ява XI

Хворий народ і Марія без діда.

Марія

Що тут, бабо?

Баба

Лікар, дочко, лікар. Велів розтирать і лікарство дав, спасеть його бог.

(Пішла).

1-чоловік

Напоїв чимсь і зразу наче полегшало…

2-чоловік

Мирон розтер крижі якоюсь мастю і ще велів розтирать на ніч.

Решта виходить мовчки. Бронхитики кашляють, аж свистить.

Марія

Який Мирон добрий!.. Господи, і полюбила ж я його, то й вимовить не можна! Здається, і очей би з нього не зводила, та все слухала його розмову. Книжки мені дає читать хороші-прехороші. Хотіла однести йому оцю книжку.

(Виймає з-під хвартуха)

Та тепер там лікар, соромлюсь іти… А хочеться з ним побалакать… Два дні не бачила: ні дома не застанеш, ні на улиці не побачиш самого, все хтось до нього прийде або приїде… Хвилини не має спокою, його замучать, він так і захворіє! І обідать йому, бідненькому, немає кому зварить; сам, кажуть, варить… Боже мій, боже мій!.. Що якби?..

(Зітхає)

А він до мене прихильний… Та ні, йому і женитися немає часу.

Входе Матвій.

Ява XII

Марія і Матвій.

Матвій

Мирон Павлович дома, не знаєш?

Марія

Дома. Я їм книжку принесла, та там лікар.

Матвій

Покликать?

Марія

Лікаря? Ха-ха!

Матвій

Мирона.

Марія

Так він і піде.

Матвій

А чом ні?

Марія

Не до мене.

Матвій

Та хто його знає…

Марія

Вигадайте!

Матвій

А пішла б?

Марія

Куди?

Матвій

Ач, яка! Заміж за Мирона.

Марія

(соромливо)

У!.. Ще й допитують.

Матвій

Ні, справді?

Марія

А чом же.

Матвій

То я скажу йому, щоб сватав.

Марія

Отакої! Пристало якраз!..

Виходить Мирон.

Ява XIII

Ті ж і Мирон.

Мирон

Лікар заснув; нехай трохи одпочине, а ти, Матвію, запряжи, братіку, коні. Хоч уже й смеркає, але місячно, та й нехай, хто там на черзі, їде з оцим листом до земського лікаря.

Марія

Добривечір!

Мирон

Марія! От спасибі, що провідала.

Матвій

До речі, за чергу. Ви ж, Мироне Павловичу, сьогодня до скоту не йдіть на варту. Я за вас.

Мирон

Не вигадуй. Так не можна, це баловство: того не буду робить, другого не буду робить, то й вийде, що я хазяїн, а ви мої робітники. Я так не можу. Ти мені про це і не заїкайся, я повинен все те робить, що робить кожний артільщик.

Матвій

Так ви ж більше других робите.

Мирон

Язиком.

Матвій

Ох, не шануєте ви себе, нам не руки потрібні, а голова ваша.

Мирон

Годі тобі, Матвію, бо буду гніватись.

Матвій

Та я й мовчатиму; але ще раз скажу: не годилось би вам на варті цілу ніч біля худоби побиватись.

Мирон

От же розсердюсь.

Матвій

Бодай вас, які ви уперті. Прощавайте.

(Пішов).

Мирон

Сідай, Маріє, посидь зо мною… Вони б хотіли, щоб я, паничем діло, за прикащика був. Так я б краще у городі собі панував. Ревнують мене до роботи.

(Сміється).

Марія

Жаліють… Не треба так надривать себе.

Мирон

Так я ж і не надриваюсь, а роблю нарівні.

Марія

А трошки подались.

Мирон

Втягнуся.

Чуть дівочий спів. Слухають пісні.

Гарно, чудово!

Марія

Ви любите?

Мирон

Як же молодому серцеві та гарної дівочої пісні не любить.

Марія

Мені здається, що ви про це і не думаєте, ви й на парубка не похожі!..

Мирон

А на діда?

Марія

Ні, де ж таки! Ви молоді, а тілько такі степенні, як тілько старі люде бувають… Ніколи не гуляєте?

Мирон

Як не гуляю? А на весіллі у Дементія гацав он як!

Марія

Чула, та, на жаль, не бачила! І, боже, як би хотіла побачить вас веселим!..

Мирон

Так от я на твоїм весіллі потанцюю. Певно, цієї осені вийдеш заміж?

Марія

(зітхнула)

Ні.

Мирон

Чом же? Невже ні з ким не гуляла і не гуляєш? Невже нема пари?

Марія

Була, та загула!..

Мирон

Одкинувся?

Марія

Я сама одкинулась. Поки книжок не читала, то Клим здавався мені нічого собі парубок: а потім чим більше прислухалась до ваших речей, чим більше читала, тим Клим дурнішим все й дурнішим почав мені здаватися… До того дійшло, що мені було соромно слухать його розмову, взяла та й залишила.

Мирон

А Клим же як?

Марія

Довго мордувався. Бувало, кличе мене на улицю, – я не вийду; співає у леваді довго-довго – я не йду; зустрінемось – я мовчу або тікаю, одмовляючись, що ніколи; він це підстеріг та на злість мені почав до Горпини залицятись, думав, мене роздражне, а я аж зраділа… Та так помалу, помалу й розійшлися, слава богу!..

Мирон

Так ти вільна пташка тепер?

Марія

(встає)

Вільна! Нате вам книжку; коли можна, дайте другу!..

Мирон

(бере її за руку)

Сідай, посидь ще трохи; мені так гарно, як ти тут біля мене сидиш.

Марія

Ну, коли я вам не надоїла, то й посидю. Тілько у нас кажуть: дівці з парубком не пристало сидіть на призьбі, а треба десь так, щоб ніхто не бачив!.. Так то ж з парубком…

Мирон

Так і я ж парубок.

Марія

Парубок, та не такий, як другі.

Мирон

Такий самий, тілько що старіший.

Марія

Ні. Ви настоящий парубок, а то хлопчики… Тілько що ви в бороді.

Мирон

А ти хочеш, то я збрию бороду.

Марія

Ото! Де ж таки, щоб я була така дурна? Вам у бороді гарно; то зразу, а тепер око привикло – і гарно!..

Мирон

То тобі до вподоби моя борода? Марія. Атож! Така, як шовк…

Мирон

Слухай, Маріє.

(Притягає її ближче до себе).

Марія сама підсовується.

Чого ж ти голову так низько нахилила? Глянь на мене…

Марія дивиться на нього і зітхає.

Голубонько моя! Скажи мені що-небудь гарне-гарне…

Марія

Гляньте, як місяць високо піднявся та ясно як надворі, – отак у мене зараз на душі!..

Мирон

На небі місяць сяє, а біля мене зірка вечірняя блищить. Серденько моє!

(Тулить її до себе).

Марія не сперечається.

Маріє, підеш за мене заміж?

Марія

Жартуєте…

Мирон

Ні.

Марія

(про себе)

Може, випитує, чи дурна я, чи зразу повірю.

Мирон

Ні, зіронько моя, я тебе давно люблю, та не набрався смілості сказать тобі… Я несміливий з дівчатами.

Марія

Хіба дівчата кусаються?

(Дивиться на нього, а він на неї)

Вже правда, що ви несміливі.

(Обнімає його за шию, заглядаючи у вічі)

Ну ж бо!

Мирон

О, тепер і я вже сміливий!

(Цілує Марію).

Марія

(схоплюється і оглядається)

Мирон Павлович! Може, тут хто підгляда?

Мирон

Нехай, я завтра старостів пришлю.

Марія

(одходить)

Спіть же сьогодня гарно… а завтра скажете, що вам присниться! А цю книжку не віддам вам тепер, вона моя навіки, через неї у нас стала оця перша розмова.

(Повертається іти).

Мирон

Маріє!

Марія стає.

Вернись, посидь зо мною… Після такої розмови не хочеться з тобою розлучатись.

Марія

Серденько моє, милий мій!

(Біжить до нього).

На дверях лікар позіхає; хвилина замішки.

Нате вам цю книжку, мені ніколи!

(Побігла).

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 1 – 403.