Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Ява І

Гарно, по-панські вбрана комната. Олена і Одарка

Олена

(накриває стіл скатеркою).

Треба мерщій пораться, щоб справитись, поки пан Станіслав вернеться з церкви.

Одарка

А багато гостей буде обідати?

Олена

Ні, пан Станіслав не любе, щоб багацько народу було. Він на свої іменини зове тільки приятелів Степана Якимовича, та Остапа Івановича, та ще Янкеля, орендатора. Особливо Янкеля дуже любить, бо він розумний, і ще у його панотця, покійничка, ліс орендував. Окрім цих трьох, ще циган Йосип кожний год приходить поздравлять і на скрипці грать. Наш пан Станіслав – вже давно то було – витяг з води цього цигана, як він зовсім потопав, так з того часу Йосип поважа пана, як рідного батька. Потягни лишень, Одарко, з того боку скатерку, бач, криво лежить.

Одарка

(поправляє скатерку, гладить її рукою).

Яка хороша у вас пряжа – тонка та біла!

Олена

(самодовольно).

Еге! Це все ще сама стар хазяйка, царство їй небесне, пряла, сама і ткала, і білила. Дуже вона любила хазяйство, і хазяйка була на всю округу! Глянь в скриню, скільки тут добра!

(Одчиняє скриню).

Одарка

(сплеснула руками).

Боже милостиви Скілько тут добра! Та у вас всього багато – і хліба і скоту, і птиці всякої, і одежі, тілько одного немає…

Олена

Знаю, дочко, твою думку! Немає у нас молодої хазяйки та діточок маленьких!

Одарка

Чом же пан Станіслав не женяться?

Олена

(зітхнувши).

Не хоче…

Одарка

Ото диво! Чом? Такий гарний, здоровий ще й молодий і такий добрий, ласкавий!

Олена

Не хоче та й годі! Каже, що жінка буде заважать йому, що все поверне вверх дном, порозганяє його приятелів і таке інше вигадує.

Одарка

Воно-то так! Є всякі жіночки – і лежебоки, і такі, що чарочку люблять, і такі, що замість того, щоб своє хазяйство справлять, а вона до парубків аж труситься, дарма що жінка.

Олена

А є, єй такі, що й казати. Але є й хороші дівчата. Можна вибрати хазяйську дочку: смирну, роботящу, хіба мало таких? Вже й Янкель йому сватав хороших дівчат, а він тілько сміється. Янкель таки любить сватать! Він ще у панотця, покійничка, як бував, так нашого пана Станіслава на руках носив і бувало приговорює: «От як виростеш, я тобі гарну дівчину висватаю».

Одарка

За ним хороша жінка он яка була б щаслива!

Олена

Цитьмо! Здається, він сам прийшов!

Входить Станіслав з двома пляшками в руках.

Ява II

Ті ж і Станіслав.

Станіслав

О, добре! Вже й стіл засланий, а я горілочку і вишнівку приніс. А що, Олена, хороший обід буде?

Олена

Аякже! Такий день, та щоб не хороший обід був! Буде борщ, пампушки з часником, гуска…

Станіслав

Добре, добре, тілько всього не лічи, побачимо самі. А що, Йосип прийшов?

Олена.

Ні, ще немає.

Станіслав

Дивно! Він кожний год в день мого ангела приходить. Може, нездужає! Остап і Степан обіщали прийти обідать. А за Янкелем послали?

Олена

Посилали, так його дома немає. Жінці переказали, щоб прийшов. Я піду подивлюсь, щоб часом гуска не перепеклась.

(Виходить).

Ява III

Станіслав

(один, підходить до вікна і одкривае його).

Який гарний теплий день… Сонечко золотим своїм промінням облило всю землю, зовсім літо настає. Вже й вишня зацвіла, і ластівочки поприлітали. Треба б мені поїхати на хутір до Івана, там, певно, роботи почались.

(Сідає і потягається).

Як то добре живеться, коли чоловік нежонатий, вільний собі, як птаха, і нічим не зв’язаний. Жінка не бурчить, діти не кричать, що хочеш, те й робиш. Чи поїхать, чи піти куди, чи випить з приятелями – ніхто не заважає. А старий Янкель нічого не тяме, бо його нікуди вже не тягне, і раз у раз голову мені гризе: женись та женись! На біса мені женитися, коли так краще жити!

(Встає, підходить до столу і роздивляється).

Побачимо, чи все є на столі, що треба. Все! Отут сяде Степан, тут Остап, тут Йосип, а Янкель біля мене.

(Оглядає пляшки).

Для такого дня горілки з города привіз, хороша горілка! І наливка стара, міцна і густа, як мед.

Входить Янкель – чистенький старичок, опрятно одягнений в національнім костюмі, стає на порозі

Ява IV

Янкель і Станіслав.

Станіслав

О! Це ти, Янкель, вже прийшов, та йди в хату, чого на порозі стоїш?

Янкель

(входить, усміхається й хитає головою).

Знову горілка на столі! І що то з тебе буде, що ти все п’єш!

Станіслав

Хіба ти забув, що я сьогодня іменинник? Треба ж погулять в такий празник! Сідай лишень сюди, зараз прийде Остап і Степан – вип’єм, погуляємо!

Янкель

Ні, спасибі, не сяду. Ніколи. Я прийду опісля, а тепер діло є.

Станіслав

Яке там ще діло? Чи не заходився вп’ять кого-небудь женити?

Янкель

А може й так! Слухай же, пане Станіславе, позич мені, будь ласкав, п’ятсот карбованців.

Станіслав

Ого! Аж п’ятсот карбованців. Так-таки одразу?

Янкель

(утвердительно хитає головою).

Так-таки одразу…

Станіслав

Це ти для себе?

Янкель

Чи для мене, чи ні – я тобі їх сам верну.

Станіслав

Та ну-бо скажи, для кого?

Янкель

Ти знаєш Лейбу, що лавку має? У його є дочка, гарна дівчина, і її сватає той, що по ярмарках їздить. Парубок чесний, роботящий, так треба їм дещо в хазяйство справити.

Станіслав

А бодай тебе, який ти чудний! Сам гроша лишнього не маєш, а ще для чужих в петлю лізеш. А все від того, що ти любиш всіх сватати.

Янкель

(добродушно).

Ну, годі вже тобі вигадувать, добрим людям треба завжди помогти, так бог і нам поможе. Ну що ж, позичиш?

Станіслав

А оддаси?

Янкель

Далебі, оддам! Тільки вторгую за ліс, так і верну до копійки.

Станіслав

Вірю, вірю! Пожди трохи, принесу гроші.

(Виходить).

Янкель

(один).

Щира душа пан Станіслав, милостивий і прихильний до чужої нужди. Я не пам’ятаю, щоб він не поміг чоловікові, коли той попросе! Всім хороший парубок, одно тілько погано – женитися не хоче. А все через те, що злигався з тими гайдамаками, п’яницями, їм що! Напитися та за чужими жінками бігать. Сказано – гайдамаки! Станіславові ж зовсім непристойно, і кумпанія не його, і…

Входить Станіслав і кладе на стіл гроші.

Станіслав

Ось тобі й гроші, Янкель, жени своїх молодих та проси мене на весілля!

Янкель

(розтроганий).

Спасибі! Після покрови верну тобі гроші. Тим часом бувай здоров!

(Поспішно виходить).

Станіслав

(йому вслід)

Приходь же!..

Янкель

(обертаючись).

Прийду, спасибі.

(Виходить).

Ява V

Станіслав

Золота душа себе обідить, а кожному бідоласі поможе і визволить з оказії.

Янкель проходить мимо одкритого вікна.

Дай я його подратую. Янкель! А, Янкель!

Янкель

(показується за сном).

Чого тобі, Станіславе?

Станіслав

Бач, який ти недобрий! Других жениш, а про мене й забув! Посватай лишень і мені дівчину!

(Сміється).

Янкель

(махнув рукою).

Годі дратувати.

Станіслав

Ха-ха-ха! Розсердився старина!

Ява VІ

Олена і Станіслав.

Олена

Вже гості прийшли: Степан Якимович і Остап Іванович.

Станіслав

Добре, нехай вже ідуть у хату, та давай обідати, я тим часом одягнусь.

(Виходить).

Ява VІ

Остап, Степан і Олена.

Степан

Здоровенька будь, Олено! А де ж наш іменинник?

Олена

Заходьте у хату, пан зараз прийде.

(Виходить).

Остап

А добре ми пообідаємо сьогодня у іменинника!

Степан

Вип’ємо добре! Бач, скілько понаставлено! Що це? Полинкова чи рябинова?

(Бере пляшку й дивиться на світ).

Входить Станіслав, б’є його по плечу.

Станіслав

Покуштуєш, то знатимеш, що воно за добро! Здорові були, панове!

Степан і Остап

Поздоровляємо з ангелом!

Станіслав

Спасибі! Сідайте та будемо обідати. Олена! Став страву.

Олена подає миску, борщ і інше. Станіслав налива горілку. П’ють.

Степан

Добра в тебе горілка, це від нашого шинкаря?

Станіслав

Ні, з города привіз.

Остап

То-то я бачу – дуже хороша! А де ж Йосип?

Станіслав

Не знаю, чогось опізнився! А Янкель прийде опісля, він нашої страви не їсть, так хоч вишнівки вип’є. Їжте ж, панове, на здоров’я.

Їдять, Олена приносить страву. Станіслав наливає, п’ють.

Олена

(входить з букетом бузку).

Оце вам, пане, квіточки-первинка, тілько що розцвіли.

Станіслав

Які ж гарні та пахучі! Де ж це ти їх взяла, Олено?

Олена

Це Галя, Іванова дочка, з хутора принесла, каже, поздравить пана з ангелом прийшла.

Станіслав

Ага, це та маленька Галя! Де ж вона?

Олена

На кухні сидить.

Станіслав

Так зви ж її сюди, у кімнату.

Олена

(одкрива двері, кличе).

Галю! йди лишень у кімнату, пан кличуть.

Галя

(на порозі).

Не можу я, Оленочко, увійти!

Степан

Чи ба яка ясочка! А балака, мов соловейко щебече.

Станіслав

Галю! Іди ж у кімнату, чого соромишся!

Галя входить засоромившись.

Ява VIIІ

Ті ж і Галя.

Станіслав

Як же ти, Галю, виросла, зовсім-таки дівчина! Підійди ж ближче.

Галя

(в пояс кланяється).

Здрастуйте, пане!

Станіслав

Будь здорова, Галю! Сідай тутечки, пообідай з нами.

Галя

Не можу я, пане.

Станіслав

Чом не можеш? Сідай, сідай отут біля мене.

Галя стидливо сідає на краю лавки.

Спасибі, Галюсю, що мене згадала, і за квіти спасибі.

Галя

Батько казали, що ви іменинник, і звеліли однести свіжого масла та крашанок, а я бачу, що бузок зовсім вже розцвів, то раненько пішла, поки ще роса не спала, і наламала та й думаю: мабуть, пан бузок любить, так я йому його понесу.

Станіслав

І правда, що люблю! Спасибі тобі, Галю! Ми твої квіти поставимо на стіл, нехай пахнуть! Олено! Дай лишень глечик з водою та постав туди квіти.

Олена приносить глечик і ставить квіти.

Станіслав

Що ж батько – здоров?

Галя

Слава богу, здорові, веліли вам кланяться, поздоровити.

Станіслав

Спасибі! Ну, яка у вас зима була? Чи багато снігу лежить?

Галя

Багато! Хутір ледве манячив з-під снігу, так його занесло.

Станіслав

А сходи тепер як, певно, хороші?

Галя

Хороші, слава богу! Поле, мов килимом зеленим укрите.

Станіслав

І баштан зійшов?

Галя

Вже в три листки пішов, вчора сапали. Батько дуже прохали, щоб ви приїхали на хутір, вони мають з вами порадитись об якімсь ділі.

Станіслав

Приїду, безпремінно приїду!

За окном роздаються звуки скрипки.

Остап

Це Йосип грає! Пізнав його скрипку!

Станіслав

(піднімає палець).

Тихо!

Всі слухають, Остап похитується в такт. У вікні показується циган.

Йосип

(співає).

Гей, гей, та хто горя не знає,

Та нехай мене спитає, гей…

і т. д.

(Входить у хату).

Будь здоров, батьку! Дай тобі боже щастя і здоров’я на многії літа.

Станіслав

(біжить назустріч).

Здоров! Іди швидше у хату.

Ява IX

Ті ж і Йосип.

Станіслав

(обнімає його).

Який же я радий, що ти прийшов. Я думав, що ти занедужав або забув про мене!

Йосип

О, нехай за мене бог забуде, коли я тебе не поважаю, як рідного батька! Я був сиротою без роду, без племені, блукав по світу, а ти мене вирятував від смерті, пригрів, приют дав, і щоб я тебе забув? Ніколи, до смерті!

Станіслав

Ну, годі, годі згадувати про те, що було колись давно, краще вип’ємо гарненько. Сьогодня треба бути веселим: одно, що я іменинник, а друге – день, бач, який гарний та теплий, літечко боже наступає.

(Наливає горілки і підносить Йосипові і другим).

Степан

Розумна річ! Будьте здорові!

(П’є).

Всі п’ють. Галя сидить, потупившись. Станіслав одкриває новий штоф і всім наливає.

Станіслав

Всі приятелі в зборі, тілько Янкеля нема. Пийте ж, панове! Будемо здорові!

П’ють.

Галю! Чого ти сумна така? Випий лишень оцеї наливки, вона солодка.

(Подає їй чарку).

Галя

(приторкується губами до чарки).

Це пісня так зворушила мене, і досі серце щемить.

Янкель появляється у дверях.

Йосип

О, Янкель!

Всі

(радісно).

Янкель, Янкель, якраз прийшов впору.

Ява X

Ті ж і Янкель.

Станіслав

Насилу ти прийшов! Вже я хотів за тобою посилать. Сідай же випий хоч наливки, бо знаю, що горілки не вживаєш.

Янкель

Спасибі. Горілку нездорово пить, від неї розум пропадає у чоловіка. А вишнівки чарку вип’ю. Будь здоров, Станіславе! З днем ангела.

(П’є).

Степан

Янкель боїться горілки, як чорт ладану! А от же ми її п’ємо, і байдужечки!

Остап

Ще як гарненько вип’єш та закуриш люльку – і-і-і як весело! І помирати не треба!

Янкель

Бо бурлакам нічого більше не треба: тілько горілка та люлька, а якби ви, як усі хороші люди, були жонаті та мали діток, тоді б не те сказали, бо ви б знали, що в світі є для чоловіка другі радості й утіха.

Степан

(перебиває).

Це вже Янкель затягнув свою пісню. Я знаю, що далі буде: треба женитися та сімейством жити, правда?

Янкель

А хіба я не справедливо говорю?

Степан

А ти оції пісні не знаєш?

Який чорт мені надав так рано жениться,

Краще б я парубкував, ніж з жінкой возиться.

От бач, що розумний чоловік казав. Навіщо ті хлопоти? Холостому краще.

Янкель

Говори!

(Побачив квіти).

Чи бач, які гарні квіти! Де це ти їх узяв?

Станіслав

Це мені Галя, спасибі їй, принесла. На хуторі вже бузок зацвів.

Янкель.

Галя?!

Станіслав

Вона ж! Хіба ти її не пізнав?

Янкель

Так це ти, Галю! А я тебе й не пізнав. Як же ти виросла, зовсім-таки настояща дівчина стала.

Галя

Це я приїхала з хутора, батько послав пана поздоровить.

Олена

(появляється в дверях).

Галю! Парубок приїхав. Сказати йому, щоб він підождав?

Галя

Ні, Оленочко, треба їхати додому.

Станіслав

Та посидь, Галю, з нами, чого спішиш?

Галя

Батько веліли, щоб не барилася, дома багато роботи.

Станіслав

Нічого! Робота підожде.

Галя в замішанні перебирає хвартух, мовчить.

Олена

(тихо Станіславу).

Та не держіть, нехай вона їде, бачите, як соромиться, та й батько лаятиме, що забарилась.

Станіслав

Скажи, Галю, хіба тобі у нас скучно?

Галя

(конфузливо).

Не те що скучно, а батько будуть сердиться.

Станіслав

Ну, коли так, то краще їдь з богом додому. Спасибі тобі, що не забула, кланяйся батькові, скажи йому, що безпремінно приїду до вас на хутір.

Галя

Скажу. Прощайте…

(Низько кланяється і швидко виходить з Оленою).

Ява XI

Ті ж без Галі й Олени.

Янкель

Гарну, дуже гарну дочку має Іван. І як вона виросла, розцвіла, я давно її бачив, то й не пізнав. Пора вже й заміж. Та така дівчина не засидиться, з рук вирвуть, бо з неї вийде хороша хазяйка і жінка.

Станіслав

Ого-го! Хороша хазяйка і добра жінка. Ха-ха-ха! А бодай тебе, Янкель, бог любив! Чудасія з тобою! Як тілько побачиш дівчину або парубка, так зараз би їх і поженив.

Янкель

(серйозно).

Чого ж ти смієшся? Хіба не так? З Галі буде хороша хазяйка і добра жінка… Придивись, яка вона степенна, розумна, хоч і молода… Вже я бачу, що вона буде мужа шанувати, діток доглядати і худобу берегтиме.

Станіслав

Та годі вже тобі, старий! Аж слухати обридло, що ти все про те гаспидське сватання товчеш.

Остап

Ви, братця, не слухайте старого, а то ще візьме і переженить вас усіх.

(Регоче).

Янкель

А коли б і справді так сталось, то хіба тут є що таке нехороше?

Степан

(сердито).

Як то – що таке?

Янкель

Не дивуйтесь! На всім світі споконвіку такий закон, що кожному чоловікові треба жениться. Господь сказав в книзі битія – «розмножайтесь», і в євангелії писано – «щоб безплоднеє древо зрубать і кинуть в огонь». Цього не перемінить ніхто, бо коли б люди не женились, то мирові прийшов би кінець.

Всі регочуть.

Ви смієтесь! Сміятися можна…

Всі сміються, встають і затикають вуха.

Ну, чого ви регочете?.. Я діло говорю, а вони – го-го-го!

Станіслав

(утираючи очі).

Ой, щоб тебе, як ти нас насмішив! Безплодне древо і все таке! Не бійся, люди не переведуться. Знайдуться такі дурні, що й без нас наплодять людей. Глянь, як я живу, навіщо маю женитися, чого мені бракує? Хазяйство доглядає Олена, а я, що хочу, те й роблю: вип’ю – ніхто не бурчить, збереться кумпанія – гуляєм, і пісні співаєм, і горілочку тягнемо, і нікому до цього діла нема. Для чого я маю женитися? Щоб жінка голову гризла: того не роби, туди не ходи. А тепер – сам собі голова! Хіба не так, братці?

Степан

Так, так! Правдиві слова.

Остап.

Золоті слова!

Янкель

А ти думаєш, Станіславе, що все воно так і буде?

Станіслав

А чому ні?

Янкель

Вибачай, голубчику! Ти думаєш, що поки й не вмреш, то все будеш і молодий, і здоровий?!

Станіслав

Атож!

Янкель

Ні, голубчику, то тобі тепер так здається, що ти ще молодий; а літа швидко проходять, не вспієш оглянутись, як вже й старий, і сивий, і хворий. Хто догляне тебе? Жінка, а чужі люди не будуть доглядать, ні, цього не жди!

Станіслав

А Олена хіба не догляне?

Янкель

Олена не вічна, вона й тепер вже стара. А як візьмеш другу, молоду, так і вона собі візьме молодого та вдвох твоє добро переведуть по шинках, як ти хворий валятимешся без догляду.

Станіслав

(понурившись).

Воно, може, й так…

(Спохватившись).

А ну тебе, поки я ще молодий та здоровий, чого об цім думати!

Остап

А й правда! Нічого думати об тім, що буде! Тепер добре жити – так будемо пити. Будемо здорові!

(П’є).

Степан

Оце діло. Будемо здорові!

(П’є. До Янкеля).

Ну, скажи ти нам, Христа ради, навіщо нам женитися?

Янкель

Ну, а скажіть ви мені: де б ви були тепер, коли б ваші батьки тілько їли, пили та гуляли, так як от ви? Ваші батьки від ранньої до вечірньої зорі орали, жали, косили, збирали добро для своїх дітей, а ви добро, котре ваші батьки такою тяжкою працею зібрали, пропиваєте та проїдаєте без толку, і нікому від вашого безпутного життя ніякої користі немає, хіба тілько шинкарям.

Станіслав

Годі вже вичитувать, аж обридло слухати.

Янкель

Обридло! Правду важко слухать. Я вам ще от що скажу: ви не тілько не настоящі християни, а ще й нікчемні обивателі, від котрих і государству немає ніякої користі.

Станіслав

(обмахуючись руками).

Що це ти, чи не здурів! Як то государству немає користі? Хіба ми не платимо налогів, не одбуваємо повинностів?

Янкель

Як? А ось слухай: ви не хочете женитися і другим наказуєте, щоб не женились, а в такім разі – де некрутів взять? Людей год од году стане менше, а як німець або турчин нападуть на нас, то нікому буде й одбиватися. Хіба це добре так робить, хіба це чесно?

Степан

Годі-бо, старий, ворчать. Ти своїми речами тугу нагнав на всіх.

Янкель

Хоч нагнав тугу, а все-таки я вам скажу: що пан Станіслав нас на весілля скоро покличе.

Станіслав

(здивовано).

Та що це ти вигадуєш? Схаменись!

Янкель

Побачиш, женишся! Мені ворожка казала.

(Сміється).

Всі сміються. Степан витирає сльози од сміху.

Степан

Ну тебе в болото, як насмішив! Бач, ворожка чого нагадала! Го-го-го!

Остап

Го-го-го! Штукар старий шкарбан.

Янкель

(серйозно).

Я не шуткую, він жениться, от побачите!

Станіслав

(встає).

Ну, посміялися й годі. Ходімо лишень, братці, в пивну, там є гарна молодичка, чорнобрива та весела! Вона нас почастує добрим пивом, бо дома немає запасу. Олено! Прибери лишень, а ми підемо погуляємо.

Остап

Діло! Ходім.

Обнявшись, співають «Пиймо, панове, пиймо, юнаки» і виходять.

Янкель

(постояв, дивлячись їм услід, і направляється до дверей).

Ледарі!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 379 – 391.