Дія третя
Іван Карпенко-Карий
Декорація І дії.
Ява І
Олена, Степан і Остап.
Степан
Спить, кажеш? Ну, добре! Ми підемо до Стехи пиво пить, а як Станіслав встане, то скажеш, щоб приходив у пивну, ми його там будемо ждати. Єсть оказія, погуляємо добре, так і скажи.
Олена
Та я скажу, тілько наперед знаю, що він не прийде.
Остап
Чом? Ото вигадала! Коли це було, щоб Станіслав не прийшов у пивну, коли ми там, коли є добра оказія погуляти.
Олена
(таємниче).
От подивитесь, панове, не прийде. Мені здається, що пан нездужає.
Степан
(співчутливо).
Як нездужає? Що йому таке?
Олена
Бог його святий знає. Чи вони простудились, чи їм наврочено – не розберу. Як ото приїхали з хутора, зовсім не той чоловік став: смутний якийсь, ходить по хаті або сяде за стіл, схилить голову і дуже, дуже тяжко зітхає. Вже я йому й горілки ставлю і сливнянки, бо він її любив, і хорошу страву, так і не п’є, й не їсть, і не говорить. Тілько все собі щось мовчки думають та зітхають.
Степан
Чудно!.. Дивно!..
Олена
А вночі, панове, встає, довго по хаті ходить і тяжко знов зітхає. Я вже хотіла по знахарку вдариться, так боюсь, щоб не гримали, а спитать не посмію.
Степан
Не треба! Цур їй, тій знахарці, ще зовсім його збавить! Я таки примітив на хуторі, що він зовсім перемінився, то було все шуткує, а як ми були на хуторі, то я дивом дивувався: розказував, як його батько покійний женивсь і як дід женивсь, таке чорти батька зна що розказував, що прямо соромно було й слухать.
Остап
То він випив добре, та й сам не тямив, що молов! А ти, паніматко, скажи йому, що ми ждем, скажи, що давно гуляли так, як сьогодня погуляємо. Так погуляємо, що вся дурість, яка сидить у ньому, вийде разом з хмелем.
Олена
Та я скажу, тілько він не піде, я добре знаю!
Степан
Побачим! Ми зайдемо самі і силоміць його потягнемо. Прощай!
Виходять.
Станіслав в кімнаті зове: «Олено! Олено!» Олена хутко йде. Станіслав виходить назустріч сердитий. Він змарнів, волосся нечесане.
Ява II
Станіслав і Олена.
Станіслав
(сердито).
Де це ти ходиш, що не докличешся? Кличу, кличу, а ти й не обзиваєшся? Де ти ходиш, кажи мені!
Олена
Да я тутечки була, балакала з панами Степаном та Остапом. Вони вас дуже прохали, щоб ви прийшли у пивну, і вони туди пішли.
Станіслав
Нехай їдуть к бісу, не треба мені їх гулянки і так догулявся!
Олена
Дуже прохали, казали, є якась оказія погулять.
Станіслав
Кажу тобі, нехай ідуть к бісу, п’яниці, голодранці! Тілько знають по шинках тиняться. Коли б вони церкву так знали, як шинок, то було б краще.
(Задумується).
Олена
(злякано).
Пане!
Станіслав
(стрепенувшись).
Чого ти?
Олена
Мені здається, що ви нездужаєте?
Станіслав
Так що ж?
Олена
Може, піти до старої Горпини, нехай пошепче. Вам, мабуть, наврочили.
Станіслав
Іди собі! Наврочили! Знаю, що наврочили, так що й сто баб не відшепчуть.
Олена
А обідати лагодить?
Станіслав
Не хочу я обідать.
Олена
Ой лишечко! Як же то не обідать!
Станіслав
(нетерпеливо).
Іди собі до свого діла, обридла мені оця балачка нікчемна.
Олена
Іду вже, іду!
(Виходячи, обертається і хитає головою).
І що йому, бідному, за причина!
(Виходить).
Ява III
Станіслав
(сидить, обпершись руками на стіл, і поклав голову на руки, мовчить довго, потім встає).
А боже мій! Що це зо мною діється? Жив собі спокійно і весело, думав вік свій так прожить, а тут на тобі несподівано, як виходе. Налетіло лихо і гадюкою вп’ялось в моє серце, і смокче, і смокче – прямо ради собі не дам, місця спокійного не знайду… І чого я поїхав на той хутір? Ну, поїхав – не біда, а для чого я з Галею розмовляв, під деревом біля неї сидів. І це ще нічого, а то, прямо сказився, за руки її держав, в очі дивився, пісні слухав! От і дослухався… Побила мене лиха година… Я собі думав, що погуляю, пошуткую з гарною дівчиною, а вернуся додому, все забуду… Тим часом її погляд і голосочок залізли в саме серце, личенько її стоїть перед моїми очима, ні об чім думать не хочу, ніщо мені не миле; тілько і на думці Галя.
(У відчаї).
О боже ж мій великий! Нащо я поїхав на той хутір! Краще б я на той час ногу виламав.
(Закриває лице руками).
На порозі показується Янкель.
Ще цього принесла нечиста сила!
Ява IV
Станіслав і Янкель.
Янкель
(весело).
А, бесплодне древо! Що це ти такий сумний? Мабуть, добре пили? Як, знов з приятелями зійшовся?
Станіслав
(встає і переходить на другу сторону).
Та так щось, нездужаю!
Янкель
А й справді, ти таки змарнів дуже. Кажу тобі, годі пити!
Станіслав відвертається і кашляє.
Янкель
(в сторону).
І справді він нездужа, зовсім з лиця змінився!
(Підходить до нього).
Слухай-но, Станіславе, що я тобі скажу. Я тоді дуже злякався, як ти, не попрощавшись, майнув з хутора, мені здавалося, що ти або занедужав, або на мене розгнівався.
Станіслав
(добродушно).
Ні, Янкель, я на тебе й не думав сердитись, а затим поїхав, що мені надоїло сидіть на хуторі. Та й що там робить! Хоч вони й гарні люди і угождали мені, а все ж таки знаєш… той… скучно, я взяв та й поїхав.
Янкель
І я думав і Іванові сказав, щоб він не турбувався. А Галя таки обідилась, аж плакала!
Станіслав
(в сторону).
Знову почина за Галю, а бодай ти скис.
Янкель
Гарна дівчина. Вона мені так уподобалася, що я безпремінно хочу те діло покінчить.
Станіслав
Яке діло?
Янкель
О, забув? А щоб Галю таки заміж віддати.
Станіслав
(стривожено).
Хіба Галя заміж іде?
Янкель.
Я ж тобі казав.
Станіслав сідає за стіл, підпирає голову руками.
Станіславе, що з тобою? Чого ти так пополотнів?
Станіслав
(не підіймаючи голови).
Нездужаю.
(Зітхає).
Янкель
Поправишся, бог дасть! Ти чоловік молодий, здоровий, не лякайся! Слухай, я тобі розкажу, як я у Галі за свата став. Бачиш, у Ничипора, знаєш, що на старім хуторі живе, є син Андрій, парубок хороший, неп’ющий, смирний, робітник, ну й зажиточний-таки. Так батько його оженить хоче. Воно й пора. А я йому й сказав про Іванову дочку й похвалив її як треба. Ничипір став прохать, щоб я спитав Івана, чи можна його дочку за сина сватать. Я й спитав, а Іван каже, що хоче перше з тобою порадитись, що без твоєї ради нічого не зробить. Андрія він знає. Ничипора теж. Йому хлопець до душі, а все ж без твого слова нічого не хоче казати.
(Замовк і дивиться на Станіслава, котрий сидить потупившись).
Так що ти на те скажеш, Станіславе?
Станіслав
(мов прокинувшись).
Хто? Що? Я?
Янкель.
Та ти ж!
Станіслав
(махнув рукою).
Це не моє діло!
Янкель
Як то? Хіба не ти хазяїн хутора? Твоє ж діло, кому достанеться оренда!
Станіслав
Іван справно платить оренду, а до другого чого мені діла нема.
Янкель
Одначе ти, як був на хуторі, зовсім не те казав.
Станіслав
Мало що казав! Що хотів, те й казав.
Янкель
Як собі знаєш. Я тілько хотів тобі сказати, що Іван прийде до тебе за радою. А теперечки мені треба додому. Прощай!
Станіслав
(не дивлячись на нього).
Прощай!
Ява V
Станіслав
(один).
Так вона справді йде заміж! І йде за першого, який попадеться! О Галю! Не сподівався я від тебе цього!
(Задумано ходить по хаті, потім сідає і обпирає голову на руки).
Чуть стук колес від повозки.
(Станіслав підскочив).
Що це? А, то, мабуть, Олена.
(Зове).
Олено! Олено!
Ява VІ
Станіслав, на порозі показується Галя.
Галя
(тихо й печально).
Це я.
Станіслав
(поривисто встає).
Галя!!.
(Пауза).
Чого ти… що це ти… приїхала?
Галя
(тремтячим голосом).
То я… до Олени.
Станіслав.
До Олени?
Галя
Я її зустріла, то вона веліла підождати.
(Замовкла, бліда, з опущеними очима).
Станіслав
(пильно дивиться на неї, в сторону)
Як вона зблідла!
(Вслух).
Іди ж ближче, Галю! Сядь, посидь тут, поки прийде Олена.
Галя помалу входить, не піднімаючи очей, сідає.
(В сторону).
Бач, як понурила голову! Соромиться і в очі глянуть. Ой, як серце болить!
(Робить байдужий вигляд).
Як же ся маєш, Галю, як тобі жилось з того часу, як я виїхав?
Галя
(тремтячим голосом).
Нічого! Так собі.
Станіслав
А батько здоров?
Галя
Здоров.
Станіслав
Що ж у вас нового на хуторі?
Галя.
Нічого!
Станіслав
(в сторону).
Не признається, таїть.
(Іронічно).
Ото яка ти скритна! Кажеш нічого, а Янкель мені розказав, що… ти… заміж ідеш за Андрія Нечипоренка?! Що ж, він парубок бравий!
Галя ще нижче нахиляє голову і мовчить.
І як то у вас так скоро склалось. Дві неділі як я був – на хуторі і речей про те не було, а тепер вже й покінчили, а може, й рушники подали?
Мовчання.
Чи, може, ти це прийшла на весілля прохати?
Галя
(піднімає на нього очі, повні сліз).
О пане, гріх вам так мене мучити!..
Станіслав
Чого ж ти плачеш?
Галя
(закриваючись руками).
Ви мене обижаете!
Станіслав
Так ти не хочеш іти за Андрія? Він тобі нелюбий?
Галя заперечно хитає головою,
А чого ж ти ідеш за нього, коли він тобі не до серця! Хто тебе неволить?!
Галя
Батько!
Станіслав
Батько! Хіба йому з ним жити? Чом же ти не скажеш батькові, що не хочеш заміж за нелюба?
Галя
Я не смію.
Станіслав
Чом?
Галя
Батько каже, що він хороший жених, що вони люди багаті, що коли я не піду, то я його дуже обидю.
Станіслав
Це не причина, щоб загубити свій вік молодий. Як то можна піти за нелюба! Ти ж його не любиш, Галю?
Галя
Як я можу його любить, коли я його ніколи й в очі не бачила!
Станіслав
Так так і скажи батькові, що не хочеш, що… що…
Галя
(схвильовано).
О пане Станіславе! Коли б ви були ласкаві та побалакали з батьком. Вони б вас послухали. Мені так стидно вас прохати! Але я буду нещасна, коли вийду за Андрія… Я цілісінький тиждень і вдень і вночі плачу! Ви скажіть батькові, що я заміж не піду, ніколи не піду, що я йому увесь вік буду робить, як наймичка, берегти його і поважати, як дочка. Пане Станіславе! Голубчику ріднесенький, заступіться за мене… Нехай мене не силують заміж. Я повік вам буду дякувать.
(Становиться на коліна).
Голубчику! Спасіть мене, бо не витерплю, умру.
Станіслав
(піднімає її).
Галю! Чого ж так тяжко не хочеш заміж за Андрія? Ти, певно, любиш другого?
Галя
(з жахом).
Ні-ні!
Станіслав
А мені здається, що любиш!
Галя
(у відчаї).
Та ні ж, кажу!
Станіслав
Галю! Скажи мені, хто він? Треба ж мені знать, хто він, чи варт тебе, і я упросю батька, щоб віддав тебе за нього. Скажи, хто він?
(Підходить до неї, ласкаво).
Скажи, Галю, кого ти любиш?
Галя
(опустивши голову).
Не можу! Мені легше умерти, ніж вимовити його ім’я.
Голос Олени: «Галю, Галю! де ти?»
Галя
(злякано).
Ой лишенько, Олена!
Станіслав
(відчиняє двері в сад).
Іди через сад, я скажу їй, що ти не діждалась.
Галя пішла, з других дверей виходить Олена.
Ява VIІ
Станіслав і Олена.
Олена
Чи ви не бачили Галі? Я їй казала, щоб мене підождала, а її нема.
Станіслав
(трохи зніяковів).
Вона ждала довгенько і пішла, ніколи, бач, було, треба щось там купувати, чи що.
Олена
(хитаючи головою).
Та таки я винна, забарилась з кумою Ганною, а вона як почала прохати: «Зайди та зайди – подивися на хрещену». Я й пішла, так як обступила мене та дітвора, як комашня! Одно кричить: «Тітко Олено, дай бубличка!» Друге кричить: «Тітко Олено, дай яблучка».
(Добродушно сміється).
Станіслав
А ти любиш дітей?
Олена
Боже як люблю! Яка б я була щаслива, коли б довелось діток поняньчити. Коли господь своїх не дав, так хоч… я все сподівалася…
Станіслав
Чого?
Олена
А ви не будете сердитись, коли скажу?
Станіслав
(усміхаючись).
Ні, кажи!
Олена
Я все думаю: може, бог дасть, що вам уподобається хороша дівчина, ви женитесь, і буде в хаті молода хазяйка, підуть дітки, манюсенькі та гарнесенькі! Хазяйка буде хазяйнувати, а я буду діток няньчити та доглядать, а вони біля мене, як ті курчата біля квочки, тільки ціп, ціп, ціп.
(Блаженно сміється).
А ви, пане, хіба не любите діток?
Станіслав
Воно, мабуть, тілько клопітно з ними; кричать, пищать.
Олена
Та що ж, що кричать! Воно ж веселіше, а то хата, як домовина, – тихо та сумно; а будуть дітки, то щебетатимуть, мов пташки в садку.
Станіслав
(ходить по хаті тихо, підходить і зупиняється проти Олени).
Ти мені от що скажи, коли я женюсь, це я тілько так, для приміру, тобі не буде прикро, що є друга самостійна хазяйка?
Олена
(складаючи руки).
Крий боже! Мені ще краще. Я вже стара і часто сама міркую, що буде з вами, як мене звалить яка болість. Хто за худобою пригляне? Кругом чужі люди, рознесуть все добро. Скажіть мені, чи ви коли об цім думали?
Станіслав
А може, й думав!
Олена
Справді! Ні, ви все шуткуєте. А знаєте, що б я зробила на вашім місці?
Станіслав
А що б ти зробила?
Олена
Коли б я була на вашім місці, я б не шукала багатої. У вас і так, дякуючи богові та спасибі покійному батькові, усього багато, а знайшла б собі дівчину красиву, розумну, добру і хазяйственную. Щоб вона вас поважала та доглядала.
Станіслав
(пильно на неї дивиться).
І ти знаєш, де є таке золото?
Олена
Знаю, пане, і ви знаєте.
Станіслав здивовано дивиться на неї, вона тихо сміється. В дверях показується Янкель.
Ява VIIІ
Ті ж і Янкель, потім Іван.
Янкель
Оце я знову прийшов, привів орендатора твого.
Станіслав
Івана?
Янкель
Він мене сам прохав іти з ним до тебе.
(Зове).
Іване! Та йди вже в хату.
Входить Іван, знімає шапку і низько кланяється.
Іван
Здоровенькі були, пане! Янкель казав, що ви нездужаєте…
Станіслав
Та нічого, вже пройшло.
Янкель
(в сторону, нюхає табак).
Настав слушний час! Бог Авраама, Ісаака і Якова! Не остав раба твоего Янкеля!
Іван
(мне шапку в руках, кашляє).
Я прийшов, пане, до вашої милості по важному для мене ділу за радою. Вам Янкель вже розказував…
Станіслав
Знаю, знаю, ти хочеш спитать, що я скажу на те сватання…
Іван
Так, пане! На вас вся наша надія!
Станіслав
(перебиває його).
А як я скажу, що не згоден?
Янкель
(підскочив).
Як то ти не згоден?
Іван
(здивовано).
Чом же, пане? Парубок хороший, чесного роду, состоятельний, якого ще нам треба?
Станіслав
(рішуче).
Я не згоден!
Янкель і Іван
По якій причині?
Станіслав
(зупиняючись перед ними).
По тій причині, що я люблю Галю.
Янкель
О, хвала господу богу!
(Наближається до Станіслава з розкритими обіймами).
Дай я тебе поцілую за таке слово.
Іван
(стоїть розгублений).
Що це ви кажете, пане? Ви… ви любите Галю? Я не вірю, я не можу вірити, цього не може бути.
Станіслав
(виразно).
А воно так, Іване! Я люблю твою дочку і хочу на ній женитись.
(Жартуючи).
Чи зволиш прийнять старостів?
Іван широко розкрив здивовані очі. Янкель витирає сльози радості.
Іван
(нарешті прийшов у себе, серйозно).
Пане Станіславе! Чи ви подумали, що ви сказали, чи подумали, хто ви і хто ми? Подумайте, моя Галя – дівчина проста, невчена, ви багаті, вчені, чи вона ж вам пара?
Янкель
Чесний чоловік!
Станіслав
Думав, довго, добре думав і додумався до того, що кращої дружини мені не знайти на цілім світі. Тілько з нею я буду щасливий.
Олена
(входить).
Іване Петровичу! Галя тутечки питає, коли ви з нею поїдете, то вона вас підожде.
Станіслав
Скажи їй, щоб увійшла в хату.
Олена
(одкриває двері).
Зайди, Галю!
Галя входить, побачила батька і Янкеля, боязко зупиняється на порозі.
Ява IX
Ті ж і Галя.
Іван
(серйозним голосом).
Галю, підійди сюди, я маю щось тобі казати.
(Указуючи на Станіслава).
Пан Станіслав тебе сватає.
Галя злякано закриває лице руками.
Це для нас – велике честь. Я добре розумію, але мені дорожчого від твого щастя нема. Так ти від щирого серця скажи мені, чи ти підеш за пана Станіслава?
Галя схиляє голову на плече батька.
Кажи, дитино моя кохана.
(Гладить її по голові).
Кажи, моя рибонько, не бійся нічого, твоє щастя – моє щастя.
Станіслав
(тремтячим голосом, простягає руки до Галі).
Галю! Любиш мене?
Галя
(соромливо).
Люблю!
Станіслав
Голубко моя!
(Обнімає її).
В дверях показуються Остап і Степан, випивши, співають.
Ой вже ж чумак дочумакувався,
Чортма штанів і очкур порвався.
Гей ти, чумаче, небоже,
Чом ти не робиш, як гоже!
Станіслав
(весело).
Пожалуйте, панове, пожалуйте! Ви мені тепер потрібні.
(Кланяється їм).
Милості прошу, будьте у мене старостами.
Степан і Остап
(здивовано)
Старостами?! Чи ти не сказився?
Станіслав
Я сватаю Галю і пошлю вас старостами. Янкель!
(Простягає йому руку).
Ти мій найголовніший сват!
Олена
Слава тобі господи! І вам, пане Янкель, спасибі! От тепер і ми будем як люди!
(Кланяється Галі).
Поздравляю вас, наша молода господине, наша люба хазяйко.
Галя
(цілує її).
А ви мені за матір будете і добру учитимете, щоб я уміла своєму мужу угодить.
Степан і Остап
(все ще в дивуванні).
Диви! Здається, він і справді жениться! Що ж це? Що ж ми будемо робить?
Янкель
(кладе їм руки на плечі).
А робіть те, що заповідав всім людям господь: «Трудіться, плодіться, розмножайтесь і наповняйте землю».
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 404 – 414.