Дія друга
Іван Карпенко-Карий
Хутор. Селянський домик, огороджений тином. Сад. Посеред двору колодязь. Черешні з спілими ягодами. Далі став, верби. На тину обперті коси, граблі. Ранок.
Ява І
Ідуть косарі і громадильщиці, співають, за ними Галя.
Галя
(сердито).
Та цитьте, не співайте, пан Станіслав сплять ще.
Косар
А й справді цитьте, а то розбудимо.
Галя
Співайте собі у полі хоч до самого вечора.
Одкривається вікно, із котрого виглядає Станіслав.
Ява II
Ті ж і Станіслав у вікні. Галя перелякано дивиться на Станіслава.
Станіслав
(весело).
Чого це ти, Галю, неначе сердишся?
Галя
А того, що вони вас розбудили своєю піснею.
Станіслав
Я вже не спав.
Галя
Та то ви тілько так кажете, щоб я не досадувала.
Станіслав
Ба ні, далебі, не спав. Я цілісінький час все слухав, як соловейко щебече.
(До косарів).
Співайте, хлопці, я люблю слухати, коли гарно співають.
Косар
От бачите, панночко Галю, пан не тільки не сердяться, а ще й просять, щоб співали. Так заспівайте ж і ви з нами.
Галя
Я не вмію.
Косар
Ні! Вже цього не кажіть, бо ми добре знаємо, що ви хороше, як той соловейко, співаєте.
Станіслав
Ану, Галю, заспівай, а я послухаю.
Галя
(соромиться).
Та я не вмію!
Станіслав
Голубочко, Галю, не соромся, для мене, прошу тебе, заспівай!
Галя
(усміхаючись).
Коли так, то я буду співати, та тільки ви не осудіть.
(Співає).
Плавай, плавай, селезеню, по синьому морю.
Рости, рости, тополенько, все вгору та вгору,
Рости тонко та високо до самої хмари,
Спитай бога, чи діждуся, чи не діждусь пари.
Станіслав
Ох, як же ти гарно співаєш! Спасибі тобі! Тілько чого ти таку смутну пісню вибрала?
Галя.
Так прийшлося!
Косар
Ходімте, хлопці, пора, вже сонечко піднялось високо. Прощайте!
Станіслав
Бог на поміч, хлопці.
Пішли.
Галя
(їм кричить услід).
Починайте ж з межі, що біля великого лугу, чуєте?
Косарі
(здалеку).
Чуємо, Галочко, чуємо!
Співають «Вийшли в поле косарі». Пісня вдалині затихає. Станіслав задумано прислухається.
Ява III
Станіслав виходить із хати. Галя.
Станіслав
Гарно співають! Не знаю, що зо мною діється: перше бувало, як почую пісню – хочеться танцювать, а тепер якась печаль обгортає серце. Чи не старість підходить?
Галя
Яка там старість! Ви ще молоді.
Станіслав
Справді, Галю? А що ти думаєш, воно й справді, що ще молодий. Та й добре я зробив, що приїхав сюди на хутір. Тут і повітря хороше (нахиляється до Галі і сміється), і дівчина гарна… Спасибі Янкелю, що докучав.
Галя
Янкель? А йому що?
Станіслав
(усміхається).
Він чудак! Хоче мене оженити і так мені докучав з своїм сватанням, що я взяв та й утік сюди з дому, щоб його не бачити… Ото здивується старий, коли прийде і мене не застане дома.
(Сміється).
А я собі тут гуляю, а ти, моя Галочко, мене пестиш і добре годуєш, спасибі тобі!
Галя
Де вже там добре годую! На хуторі не можна того дістати, що в городі на базарі, де все є, чого схочеш, того й купиш.
Станіслав
Ні, Галю, ти така хазяйственна дівчина, дарма що молода. Боюсь, щоб не взяла мене охота зовсім тутечки остаться.
(Усміхається і дивиться на неї).
Галя
Шуткуєте, пане Станіславе…
Станіслав
Ні, я щиро кажу. А що, Галю, якби я справді зостався тут жити, що б ти сказала?
Галя
О! Батько були б дуже раді цьому.
Станіслав
(пильно дивиться на неї).
Ну, а ти?
Галя
(засоромившись, розгладжує рукою хвартух).
І я.
Станіслав
І ти?.. Та я скоро б тобі обрид.
Галя заперечно хитає головою.
Е, ти ще не знаєш мене, а я не завжди веселий. Іноді вередливий і сердитий. От як я скоро приїхав до вас, твій півень мені дуже докучав; я спать хочу, а він як скажений кричить. Півень же в тім не винуват, що бог йому дав такий звичай, а я дуже сердився. А тепер я вже привик так, що навіть і не чую, коли він співає.
Галя
Бо він вже не співа.
Станіслав
(злякано).
Чи не зарізала ти його? Шкода такого гарного півня!
Галя
Як можна! Півні співають тоді, як світає, а я взяла та й заткнула соломою всі щілини в повітці, де птиця ночує, в повітці темно, а півень думає, що ще ніч та й мовчить. Як же ви встаєте, я тоді й випускаю птицю.
Станіслав
Ач, яка ти хитра! І півня обманюєш.
(Сміється).
Галя
(хутко).
Ох, як я забалакалась! Пора до діла. І вам пора снідати, а опісля я вам черешень нарву.
Станіслав
Хіба черешня вже достигла?
Галя
(показує на сад).
Подивіться, яка вона вже стигла.
Станіслав
Та вона ж ще тілько червоніє.
Галя
Це така черешня. Вона червоніша й не буває.
Станіслав
Так попоштуй мене, Галю.
Галя
Зараз нарву.
(Весело вибігає в калитку саду).
Станіслав
Гарна дівчина, і проворна, і весела, і красива, як квітонька.
Галя
(показується на драбині, котру приставила до вишневого дерева).
Хочете черешні, пане?
Станіслав
Кинь мені трохи, Галю.
Галя
Стривайте, хочу достать оцю гілку, тут сама стигла черешня.
(Перегибається, щоб дістать гілку).
Станіслав
(полохливо).
Ой, чи кріпко ж стоїть драбина?
Галя
Кріпко! Достала-таки!
(Зв’язує пучок черешень).
Держіть руки, ловіть!
(Кидає черешні і, обпершись на дерево, дивиться, як він їсть їх).
А що, хороші?
Станіслав
(їсть).
Дуже хороші. Ніколи таких і не їв.
(Сідає на ослін).
Галю, чи на цій черешні соловейко щебече?
Галя
Ви вгадали, на цій.
Станіслав
А ти знаєш, чого соловейко щебече?
Галя
Авжеж, знаю. Чом же йому не щебетати? Сонечко його гріє, місяць йому світить, а на дереві у нього м’яке гніздечко, йому весело, от і щебече.
Станіслав
Бач, як ти добре все знаєш, неначе він сам тобі розказував.
Ява IV
Ті ж і Іван.
Іван
Добридень, пане, чи спокойно ночували?
Станіслав
Здрастуй, Іване, у тебе добре спиться: не душно, тихо, а виспишся, так от бачиш, Галя твоя черешнею потчує.
Іван
(дивиться на дерево).
Хіба вона вже поспіла?
Станіслав
Вже хороша.
Іван
Ви ще не снідали? Пожалуйте в хату! Моя стара вже й вареників наварила, і масло збила.
Галя
А я повнісінький горщик черешень нарвала.
Ява V
Галя сходить з драбини і зникає за тином. Іван сторониться і пропускає вперед Станіслава.
Іван
Пожалуйте!
Станіслав
(дивиться вслід Галі).
Знаєш, Іване, твоя Галя – то прямо, як перлина, моторна дівчина, і яка вона у тебе хазяйственна.
Іван
Хвала богові, дочка хороша, покірлива, роботяща, смирна.
Чутно голоси.
А хто це гомонить? Глянь! Це пан Остап і пан Степан приїхали! О, і Янкель, орендатор, з ними.
Ява VІ
Входять Степан, Остап і Янкель.
Станіслав
Ого-го! Всі приятелі з’їхалися! І ти, старий, тут! Здрастуйте, панове! От добре, що приїхали.
Степан
Ото, як жарко! Скажи, братику Іване, щоб розпрягали коняку і дали їй корму, а коли прохолоне, то нехай напоють.
Іван
Добре, пане, все зроблю.
(Виходить).
Ява VIІ
Ті ж без Івана.
Остап
(до Станіслава).
Ну, розказуй, як ти тут живеш? Чи не занудився? То ж диво – цілісіньких три неділі прожить на хуторі!
Станіслав
(здивувався).
Хіба вже три неділі? Не може то бути!
Степан
Авжеж, три неділі. Невже ти забув, як ми попрощались в пивній, а ти на другий день вранці поїхав?
Станіслав
Ото, диви, як прудко час плине, вже три неділі пролетіло.
Янкель
(набік, нюхає табак).
Так, виходить, йому тут було приятно жити… Може, що й буде з цього!.. Гм!.. Треба попробувать.
(Вслух).
Так ти, як я бачу, зовсім тут не сумував?
Станіслав
Ні на хвилину! Як там кажуть: хата тепла, люди добрі! Та ще молода хазяйка така привітлива, ласкава і такі вареники варе, що й не хочеш, а їж.
Янкель
А хіба я не казав: дай йому добрі харчі, то він усіх приятелів забуде зараз.
Степан
Та воно й видко, що добре загодували: бач, як рипу роздуло!
Остап
І очі салом залились.
(Сміється).
Станіслав
Та й справді, панове, що тут життя, як у Христа за пазухою, але не думайте, що я й справді забував про своїх приятелів. Ні, я усіх згадував. Про Янкеля як тілько згадаю, так зараз мені бажається, щоб він тут сидів біля мене в садку на ослоні й розказував про тих гарних дівчат, на которих йому хочеться давно мене посватати.
Янкель
Ти все шуткуєш, а якби я тобі розказав казку про холостого й жонатого, тоді б ти не сміявся над моїм сватанням.
Всі
Так розкажи, будь ласка, і ми послухаєм, коли що цікаве.
Степан
Я дуже люблю слухати казки, коли хто хороше розказує.
Янкель
Ну, так слухайте. Було собі колись два брати, один багатий, другий бідний. У багатого було всього доволі: і землі, і лісу, і овець, і коров, і всякого добра. Встане він раненько, вийде в поле – робота кипить. Постоїть, подивиться і піде на ставок, там рибу ловлять, льон і плоскінь мочать; піде в кошари, подивиться на овець, а вівці гарні, здорові, чисті, як перемиті, і біля них маненькі білесенькі ягнята скачуть; зайде в пасіку – бджоли гудуть, літають прудко одні за медом, другі з медом, – скрізь кипить робота. Вернеться в хату – пусткою тхне і тихо, як у могилі, аж сумно! Постіль біла, мовляв, стіна німа – ні з ким розмовляти. А у тім селі жила молода вдова Параска. Красива, не взяв її нечистий, біла, повна, чорнобрива, ще до того й веселої вдачі. Невесело багатому Іванові в пустій хаті. От мій Іван унадився до вдови ходити. Помалу, помалу він наче закохався, одначе оженитись не хотів, а так собі, як усі ледарі, ходив до Параски, щоб бавить час. А тут приїхав у село багатий пан, побачив Параску і переманив її до себе. Іван засумував ще гірше після такого облизня – і не їсться йому, і не спиться. І згадав тоді Іван, що у нього є в другім селі бідний брат Петро. Поїхав він одвідати його. Приїхав. Питає, де братова хата. Показали йому в кінці села хатку на курячих лапках, увійшов він у ту хатку малюсеньку та низеньку, піл, скриня, дві лавки та колиска висить – от і все багатство. Петро сидів, полудновав, і біля його молодиця, на руках у неї дитинка гарнесенька. «Добрий день, – каже Іван багатий. – Чи пізнаєш брата?» Петро так і кинувся до нього: «Братику, голубчику! Який же я радий, що тебе бачу. Чи по ділу, чи ненароком, чи навмисне приїхав?» – питає Петро. «Ні, – каже Іван. – Сумно мені одному жити стало, так приїхав подивиться, як ти живеш. Чи й тобі так сумно, як мені?» – «Ні, – каже Петро, – як то можна сумовать! Цілісінький день на роботі, а як прийду додому, то з жінкою побалакаю, пошуткую, то з дитинкою пограюсь, та так мені весело стане, наче я й не робив цілісінький день». – «Ти ж бідний», – каже Іван. «Який же я бідний? Чорт бідний, а поки руки здорові, так я не бідний. Я роблю, жінка робить, і є що їсти. А от дитина підросте, так і воно буде зароблять шматок хліба – гусей або телят буде пасти». – «От воно що, – подумав Іван. – Коли є дружина, так і бідний багатий, а як дружини немає, так і багатий бідний». Ну що, взяли в толк мою казку?
Станіслав
Годі тобі, старий, розказувать, а то ще охота візьме жениться.
Янкель
Так і женись, добре зробиш.
Степан
Я б цьому старому заказав балакать, бо він усякого з пантелику зіб’є!
Станіслав
Ходім краще у хату снідати.
Степан
Е, ні! Мені їхати треба, діло є. Я тілько на хвилину заїхав тебе провідати.
Станіслав
А ти, Остапе?
Остап
І я з Степаном. Діло є.
Станіслав
І Янкель з вами?
Янкель
Ні, я заночую, спочину трохи. Тут так мені приятно.
Станіслав
Оце добре, що зостаєшся, я тебе черешнею попотчую. Галю, а Галю!
Ява VIIІ
Ті ж і Галя (виглядає з дверей).
Галя
Це ви гукали?
Станіслав
Вийди, Галочко, сюди, я тебе об чімсь попросю.
Янкель
(в сторону).
Тепер розумію, чого йому тут так весело.
(Киває на Галю).
Станіслав
Слухай, Галю, попоштуй лишень нашого гостя твоїми черешнями, він ще сього літа їх не їв.
Галя
Добре! Я ще свіжих крашанок зварю, та масла, й сиру поставлю, нехай кушають на здоров’я.
Янкель
Спасибі тобі, Галочко!
Галя виходить.
І хазяйственна, і проворна, і весела дівчина, а очиці, мов зірочки, блищать.
Степан
Чуєш, як старий сич розходився! І він зна, де раки зимують!
Янкель
Атож! Хіба я не був молодий! Та й на старість розберу, де пшениця, а де кукіль.
Остап
Молодець, старина!
Станіслав
А якби ти побачив, яка вона рукодільниця! Як тонко пряде, як гарно мережки вишиває. Вона винесе свою роботу в садочок, сяде на ослоні і шиє, а я сяду біля неї й дивлюсь.
Степан
А ти ж на що дивишся, чи на мережку, чи на дівчину, га?
Станіслав сміється.
Остап
Гляди, щоб вона тобі часом не намережила.
Степан.
А як не намережить, то приворожить.
Станіслав
(махнув рукою).
Шкода, цього не буде!
Степан
Одначе їхати пора. Ходім, Остапе. Проведи нас, Станіславе.
Станіслав
Ходім. А ти, Янкель, їдеш?
Янкель
Ні, трохи спочину. Старі кістки спокою просять.
(Сідає).
Ох, ох, ох!
Станіслав
Ну, зоставайся, а я їх випроводю.
Остап і Степан
Прощай, старий!
Янкель
Щасливої дороги!
Всі пішли.
Ява IX
Янкель
(один, сидить на ослоні, задумавшись, потім встає, енергійно нюхає табак).
Він її любить! Він і сам не догадується ще, а я бачу, що він її полюбив. Вже коли чоловік придивляється, як вона пряде і шиє, – виходить, він її сподобав… Так! Як я її побачив на іменинах, тоді сам собі сказав: нехай Станіслав прикидається, скільки хоче, байдужим до дівчат, а ця дівчина візьме його серце. Так воно й зробилось. Недарма він тут три неділі сидить на хуторі та дивиться, як Галя мережки мережить!.. Гм… попався карась у ятір. Тепер треба дізнатися, чи він до вподоби Галі. Чи забилось і у неї серденько дівоцьке від його карих очей.
Ява X
Галя виходить з відрами, не бачить Янкеля, ставить відра біля колодязя і співає.
Сидить голуб на дубочку,
Голубка на вишні.
Скажи мені, моє серце,
Що маєш на мислі.
А я ж тобі присягала
Любити як душу.
Тепер мене покидаєш,
Я плакати мушу.
Будь щасливий із тією,
Котору кохаєш.
А над мене, вірнішую,
На світі не найдеш!
Буду бога я просити,
Щоб ти був щасливий,
Чи зо мною, чи з другою,
Повік мені милий!
Янкель
(підходить збоку).
Гарну пісню ти співала, Галочко!
Галя
(злякавшись).
Ой, лишечко, як я злякалась. Ви так тихенько підійшли.
Янкель
Я тут і стояв, тілько ти не примітила мене.
Галя
Я не знала, що ви ще тут.
Янкель
По воду прийшла?
Галя
По воду.
(Закидає відро і витягає воду з колодязя).
Янкель
Яка у вас в криниці вода холодна та чиста, як сльоза.
Галя
Може, напитися хочете, то пожалуйте.
(Нахиляє відро).
Янкель п’є.
Янкель
Спасибі тобі, Галочко! Так мене освіжило, неначе сили прибавилось!
(Сідає на край цямрин).
Знаєш, що я згадав?
Галя
Не знаю, хіба я знахарка, щоб чужі думки знати.
(Сміється).
Янкель
От я тобі розкажу. В священному писанії описано такий случай: один святий чоловік послав свого раба до сусіда, щоб він висватав для його сина сусідську дочку. Раб прийшов до сусіда на двір, дивиться, аж дочка витягає відро води з криниці. Він і попросив напиться, як от я.
Галя
Та й що ж?
Янкель
Вона йому і підставила відро, як от ти.
Галя
Та й що ж?
Янкель
А він її пита: «Чи ти підеш за мого пана заміж?»
Галя
А вона що?
Янкель
(дивиться на неї пильно).
А ти, Галю, що б отвітила, коли б я сказав: Галю, є у мене жених хороший, добрий і тебе любить, чи ти підеш за його?
Галя
(схиляє голову).
Не знаю, я ніколи ще цього не думала.
Янкель
Ніколи?
Галя заперечно киває головою.
(Янкель підходить до неї близько).
А коли б батько тобі сказав: «Це від господа бога нашого, така його свята воля, іди, дочко, за його».
Галя, потупившись, мовчить.
А хіба ти б не спитала, хто той суджений мені від бога?
Станіслав показується в кулісах; Галя, побачивши його, закриває лице руками, хватає відра і хутко пішла.
(Янкель потирає руки).
Ми їх поженим!
Ява XІ
Станіслав і Янкель.
Станіслав
Ху, як гарно! Ну, що, старий, чи спочив хоч трохи?
Янкель
Та таки спочив.
Станіслав
Що ж, не скучно тобі тут було одному?
Янкель
Ні, я з Галею балакав.
(Нюхає табак).
Знаєш, Станіславе, Галя… м… м… така дівчина…
Станіслав
(стрепенувшись).
От бач! Я ж тобі казав…
Янкель
Розумна і хазяйка, години марно не сидить.
Станіслав
А я ж тобі казав!
Янкель
(сідає коло нього).
Знаєш, що я подумав: а що, коли б її замуж видати?
Станіслав
(скрикує).
Як! Галю?
Янкель
(спокійно).
Еге ж, Галю!
Станіслав
І що ти оце вигадав?
Янкель
А чом же її не віддати?
Станіслав
Та вона ж ще молода, куди там їй замуж іти!
Янкель
(переконливо).
Зовсім вона не така молода, якраз впору. Їй вже буде літ сімнадцять або вісімнадцять!
Станіслав
(сердито).
Відчепись! І чого ти причепився? Завжди таке вигадаєш, що бридко й слухати.
(Хоче іти).
Янкель
(держить його).
Чого – відчепись! Я діло кажу.
Станіслав
Вона не піде.
Янкель
(впевнено).
Піде! Коли я їй дам молодого, красивого хлопця, хазяйського сина, не волоцюгу, не п’яницю, то вона й піде!
Станіслав нетерпляче одвертається.
Воно, я тобі скажу, і для твоєї вигоди треба, щоб Галя вийшла заміж за хорошого парубка, бо Іван вже старий, нездужає…
Станіслав
(перебиває).
Іван здоровший від мене і зовсім не такий старий.
Янкель
Ні, що не кажи, а літа своє беруть. Треба йому помічника.
Станіслав
(гаряче).
Іван не дозволить, щоб зять хазяйнував і робив по-своєму. Та ще до того треба й мене спитать: чи я хочу другого орендатора.
Янкель
(наївно).
І я теж говорю, щоб ти сам для своєї вигоди дав своє согласіє, бо парубок дуже хороший. От я тобі його приведу. Ти сам скажеш, що він якраз хороший чоловік для Галі.
Станіслав
(сердито).
Не хочу я його бачить.
(Встає і, схвильований, ходить по сцені).
Янкель
Який ти чудний! Ти тілько подивися на хлопця. А коли й батько, і дочка будуть согласні, то що ж ти скажеш?
Станіслав
Скажу, що не согласен, і тілько всього!
Янкель
А через що ж не согласен?
Станіслав
Не твоє діло! Чого ти причепився, як той реп’ях!
Янкель
(спокійно).
Чого ж ти сердишся? Хіба ж я тебе чим обидив?
Станіслав
Хочу сердитись і сердюсь. Обридло вже мені слухать про те гаспидське сватання. І яке тобі діло до Галі?
(Сідає і одвертається від Янкеля).
Янкель підходить і кладе йому руку на плече.
Янкель
Так ти ось як гримаєш на старого Янкеля, на приятеля твого отця, що тебе на руках носив! Не розумію, чого ти так розсердивсь? Яке тобі діло до того, що я хочу бути сватом у добрих людей? Я Галі добра зичу, затим і стараюся для нього. Вона така дівчина, що другої такої не знайти. Так нехай же вона буде щаслива і, може, згадає коли старого Янкеля.
(Хоче іти).
Станіслав
(хутко встає).
Янкель!..
Янкель
(добродушно).
Чого?
Станіслав
(помовчав, махнув рукою).
Іди к бісу!
Янкель виходить. Станіслав іде кілька ступнів вслід за ним, а потім стає і помалу вертається на сцену.
Ява XIІ
Станіслав
(один, прикладає руку до серця).
Що це зо мною діється? І яке мені справді діло до того, за кого Галя заміж піде?
(Раптом сідає).
Ох!
(Береться за голову).
Чи я з ума зійшов, чи я… О боже!.. Ні, не може стати, щоб я справді полюбив цю дівчину! Ні, цього не може бути! Щоб я… Та хіба ж я можу женитись на ній? Це було б чудо: щоб я… женивсь! Нізащо в світі. Чого ж у мене так серце болить! Чого мені так страшно стало, як старий забалакав про… Ні, не може цього бути! Ні-ні.
(Задумчиво).
Мабуть, тут мені тим так весело, що вона тут!.. Ні-ні! Цього не може бути! Треба тікать швидше, тікать відціля! Поїду зараз додому, зберу своїх приятелів, підем в пивну, там арфлянки, а між ними і вона – Стеха… Візьму музику…
(Задумується, тре лоба рукою).
А як мені важко! Як серце болить!
(Спохватившись).
Ні, треба тікати! Не буду й прощатися! Піду зараз сам осідлаю нишком коня та й поїду, щоб ніхто й не бачив.
(Хватає шапку, хвилину стоїть, потім повертається до хати).
Прощай, Галю! Прощай, моя зіронько!
Чуть голос Галі.
Боже! Це вона! Прощай навіки!
(Утікає).
Ява XIIІ
Янкель і Іван.
Іван
Що ж мені вам казати про те сватання. Галя ще молода, нехай ще подівує. А коли парубок, як ви кажете, смирний та роботящий, то нехай до нас ходить, щоб привикли одне до другого, а там побачимо!
Янкель
Ну, а як тобі сам пан Станіслав скаже.
(Зове).
Станіслав!
(Оглядається).
Де ж це він?
Іван
Мабуть, пішли в садок або на пасіку, бо вони дуже люблять дивитися, як бджоли працюють біля меду.
Янкель
(одкриває хвіртку в сад і кличе).
Станіслав! Станіслав! Ні, його тут немає!
Іван
Так вони, певно, у хаті.
(Хоче іти, але в цей мент чуть кінський тупіт).
Янкель
(хутко підходить до куліси, дивиться здивований. Крикнув).
Ого!
Іван
(обертаючись).
Що це ви?
Янкель
Глянь, це Станіслав верхи поїхав, це він тікає відціля!
Ява XІV
Ті ж, Галя (показується на порозі).
Галя
Пожалуйте снідать.
Іван
Пан Станіслав кудись поїхав!
Галя
(здивовано).
Пан Станіслав?!
Іван
Еге! Он глянь, ще видко, як коняка біжить. Та ще як прудко.
Галя
(біжить до куліси, дивиться, потім помалу вертається, сідає на ослін, закриває лице руками, плаче).
Іван
Що це? Ти неначе плачеш? Чого ти?
Галя
Батечку! Сама не знаю!
Янкель
Не займай, не тривож її, Іване! Нехай собі! Мабуть, щось переварилось або підгоріло.
Чути пісню, співає хор косарів.
Іван
От і косарі обідати йдуть.
(Кричить в двері).
Марусю! Косарі йдуть обідать, лагодь!
(Виходить).
Янкель
(сідає біля Галі, бере її за руку).
Не плач, небого, поправимо діло.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 391 – 404.