Дія друга
Іван Карпенко-Карий
Проста хата, світлиця. На полу багато одежі, килимків, подушок у цвітних наволоках. Великий стіл. Віденські стільці, канапка. Обідають всі. Михайло сидить на покуті, коло нього з одного боку Петро, з другого Карпо і батько, далі з обох боків сидять Демид, Іван і Василина. Мати і Явдоха подають обід.
Ява І
Михайло
(їсть).
Порося чудово засмажено, і полковник Сорокотисячников похвалив би! Недавно я обідав у нашого директора. Подавали теж порося – куди! Ні один повар так не засмажить поросяти, як мама!.. А начинка, начинка – таїть!..
Макар
Їжте, діти, їжте та вибачайте, що все просте, хуторське!
Карпо
Дай боже повік!
Петро
О, якби нас в городі годували хуторськими харчами, добре б було!
Макар
Погано в городі годують. Я колись з тобою обідав.
Михайло
Наш директор і його брат, полковник Сорокотисячников, люблять смачно поїсти… А я до кулінарії маю охоту.
(їсть).
Макар
(до Карпа).
До чого Михайло має охоту?
Карпо
Любе поварювать.
Макар
А!..
Михайло
(проковтнувши).
І навчив я свого директора деяким приправам, так він часто кличе мене попробувать обід по моєму рецепту. Особливо нам печериці удаються.
Входе Явдоха і Тетяна. Одна несе макітру з варениками, а друга кисіль на емалірованім блюді. Василина хутко приймає тарілки, Явдоха ставе макітру, Тетяна блюдо з киселем, потім достають тарілки з шафи, що тут же стоїть, і переміняють Михайлові, Петрові і Демидова. Все робиться хутко, а разом з тим йде балачка.
Тетяна
Завтра достанемо і ми печериць! Михайло, вареничків! Так, як ти любиш: запечені в свіжім маслі з сметаною. Петя, а ти? Їж, сину, бач, як вимучився! Василино, внеси зливок до киселю. Їжте, діти, їжте!
Василина встає.
Явдоха
Сиди, сиди, я сама!
(Пішла).
Петро
От якби таких вареників дали в кухмистерській, та ще на голодні зуби!..
Іван
Можна луснуть.
Михайло
Ха-ха-ха! В кухмистерській! І у нашого директора не дадуть! Дорого. Подумай! Свіже масло і сметана в городі!.. А вареник любе масло і сметану: ллєш, ллєш, а він вбира та й вбира в себе; зате ж як і запечеться в цій приправі – прямо безе!
Тетяна
Що ти сказав, сину?
Михайло
Безе! Поцілунок!
Іван
Добрий поцілунок! Як брусом заляже в животі, то мусиш цілувать бабу знахарку, щоб одшептала!
Михайло
Ха-ха-ха!
Тетяна
А ти їж кисіль, коли боїшся вареників.
Іван.
Чого я їх буду боятись? Ого! Нехай вони мене бояться!
Явдоха вносить молоко. Їдять, розказують, приймають, що було на столі, і виносять.
Карпо
(по паузі).
Ну, браття! Вип’ємо ще за здоров’я батька і матері, що годували нас, одягали, учили і до розуму довели.
Всі
Будьте здорові, тато, мамо!
Карпо
Випийте ж і ви, мамо.
(Налива і дає).
Явдохо!
(Дає).
Демид
(до Василини).
Мені так приятно у вашій сім’ї, мов у рідних.
Василина
Я навіть забула, що ви чужий.
Демид
Спасибі! Слова ці для мене дуже дорогі.
Тетяна і Явдоха
Пошли боже всім щастя!
Макар
(через сльози).
Щоб… Щоб… ви наш рід возвеличили і прославили, щоб до генералів дослужились!..
Петро
Спасибі!
Михайло
Дослужимось!
(Встає, цілує батька, матір).
От тепер би кофейку та гавану.
Тетяна
(до Карпа).
А ти, сину, і забув кофію купить?
Карпо
Забув!
Макар
(до Карпа).
А гавану?
Карпо.
То дорога цигарка, тату.
Макар
А-а!
Іван
(до Михайла).
А ти курив коли-небудь гавану?
Михайло
Курив! А ти?
Іван
Цілу сотню мав. Не люблю, роздав.
Михайло
Невже!
Макар
Та бреше він; де б він достав, як воно дороге?
Іван
От ви вже, тату, не вірите, що я курив добрі цигарки. Не забувайте, що я старший писар!.. Як наші поверталися з Китаю через Одесу, так мені привіз гостинця мій приятель.
Петро
А чом ти не поїхав у Китай? Побачив би світа!
Іван
Не захотів.
Михайло
Чого так? Грошей би привіз.
Іван
Я не люблю чужого.
Макар
Він любе спать.
Іван
Хто спить, той не грішить.
Михайло
І то правда. Заспівать би. А-а! Іван! Зацвірчи, брат, цвіркуном! Після такого обіду приятно посміятись і згадать дитячі літа.
Петро
Ні, свисни соловейком!
Іван
Забув уже усі штуки.
Михайло
Невже забув? Жаль!
Іван
Давня річ!
Петро
А як з театра виводили за те, що цвіркуном кричав, забув?
Карпо
(сміється)
Про це недавно згадували.
Іван
Ні, я цього не забув і не забуду… А от мені цікаво: чи ви з Михайлом пам’ятаєте, як вас обох виводили з церкви за уха?
Михайло
Коли?
Тетяна
Бог зна що вигадав!.. Ніколи я не повірю, щоб Михайла або Петра виводили з церкви, та ще за уха!
Іван
(сміється).
От же, єй-богу, виводили!
Тетяна
Не вірю!
Макар
Вигадки!
Іван
Він же, тату, тоді не був учителем, а дитиною. Петро, невже і ти забув?
Петро
(сміється).
А виводили.
Михайло
Чорт зна що!.. Може, Петра і виводили, тільки не мене.
Петро
Обох вивели! Пам’ятаєш, ми були раз на страсті, я тобі показав трубочиста, що стояв у церкві, як з кагли виліз. Ти розсміявся, ухопив себе за носа, щоб не вибухнув сміх, та надувся, рука сприснула з носа, і ти кикнув на всю церкву, а я й собі!.. Де не взявся кучерявий сторож, пам’ятаєш?
Іван
Живжа бривжа, собача каривжа, ашина радова, кошки, ножки, собачі торошки!
(Сміється).
Михайло
Дурацькі слова!
Петро
Ха-ха-ха! І видумають! Так цей самий, кучерявий, взяв нас одного і другого за уха і так, як пару бичків, співаючи разом з хором «разбойника», вивів із церкви!
Михайло
Нічого подібного… Нарешті це зовсім лишні згадки. Охота! Мама може пригадать ще й не такі випадки, коли ми спали в колисці… Зовсім лишнє!..
Макар
А все Іван!
Тетяна
Може б, ти заснув, сину?
Михайло
Ні, посидю з вами, мені дуже приятно побесідувать з своїми, бог його знає, коли побачимось, а я думаю завтра їхать.
Макар
Як?
Тетяна
Що ти? Оце вигадав! Два года не бачились, а на третій увійшов в хату, поздоровкався і назад… Ми ж на тебе ще не надивилися.
Макар
Посидь, сину, з нами!
Михайло
Я рад душею… Я б сидів біля вас, може, все життя, якби не так склались мої діла…
Карпо
Які там у тебе діла. Екзамени покінчив і гуляй до августа.
Михайло
Другі діла. Як будете знать причину, то ви й самі скажете: їдь, сину!.. Я б просив, щоб тут зостались тільки тато, мама, Карпо і Явдоха.
Явдоха
Вибачайте, мені треба навідатись до дітей.
(Пішла).
Іван
А ми ходім усі в леваду, там поляжемо під великою старою вербою, поспіваєм. Я люблю цю вербу; вона давня-давня і так нахилилася до води, мов вітається з нею, а як зашумить своїм листом – наче шепче воді любовні речі.
Петро
Ого! Та ти поет!
Михайло
Через півгодини приходьте сюди та заспіваємо; я вже давно чув спів.
Василина
Гаразд.
Йдуть.
(До Демида).
Ви торік гарно співали.
Демид
І тепер співаю і на скрипці граю.
Василина
А заграєте на скрипці?
Демид
Я буду у вас довго, то ще й надоїм.
Карпо
Ніколи йому буде грати.
Василина
А у неділю?
Карпо.
Хіба.
Вийшли.
Ява II
Михайло, Карпо, Макар і Тетяна.
Михайло
У вас, мамо, неначе сльози на очах! Чого це? Заспокойтесь.
(Цілує її).
Тетяна
І від радощів, сину, і від печалі, що хутко так від’їздиш… Тілько один Карпо з онуками, спасибі, біля нас!
Михайло
Бачите, мамо, от у Карпа єсть діти, онуки ваші, і ви радієте… І я хочу, щоб і у мене були діти… Треба мені женитися… А через те я повинен зараз вас покинуть, бо у мене є молода, і треба її навідать.
Тетяна
Молода є? Ти хочеш женитись? Слава богу!
Макар
Нехай бог благословить!
Тетяна
І пошле тобі щастя!
(Цілує його).
А хто ж твоя дівчина, сину? Де вона, сину? Чия вона, якого роду?
Михайло
Дівчина гарна, інтелігентна, скінчила Смольний інститут з шифром.
Тетяна
(утираючи сльози).
Господи! Господи!.. Які є дівчата!
Макар
З шифром? Що ж то, сину?
Михайло
Особий знак достоїнства.
Макар
Достойна, виходить! Дай господи, дай господи!
Михайло
Дочка полковника – Наталія Сорокотисячникова.
Макар
І придане добре.
Карпо.
Це, тату, прізвище таке.
Макар
А!.. Ну, знаєш, воно недаремно таке прізвище – Сорокотисячні! Мабуть, багата?..
Михайло
Я не знаю, тату.
Макар
А чом же не розпитав? Розпитай, сину!.. Там хоч вона і достойна, а все, знаєш, придане не вадить! Ти ж неабихто – скоро сам генералом будеш!
Михайло
Вона одна дочка, що є – то її.
Макар
Ага! Одна? Ну, це добре. Вже як одна, то, звісно, все їй достанеться.
Тетяна
Чорнява, сину?
Михайло
Чорнява, мамо, а очі сині, як намальована!
Тетяна
То ти ж її привезеш до нас, покажеш? А може б, ми з старим поїхали на оглядини: так годиться. Вони б нас побачили, а ми їх…
Михайло
Далеко це, мамо! Вони тепер за кордоном, на Рів’єрі… Батько її лічить очі, – бояться, щоб не осліп.
Тетяна
Ото, нехай бог бороне!
Карпо
Так ти аж туди поїдеш?
Михайло
Треба їхать. Не можна інакше. Ми умовились з Наталею Петрівною там побачитись… Тепер розумієш: не поїхать, вийде – фе! Хамство! А поїхать, – грошей треба! У мене є небагато, я зберіг, скільки міг… А вернувшись, треба мешкання гарне, повара… Хоч на перше врем’я; знаєш – рідня: наш директор – дядько, та й батько – полковник!.. Потім можна буде перевести на демократичну ногу, а зразу… Та воно і для кар’єри… Теж… Ти все розумієш, що там тобі розказувать…
Карпо
Та я одно розумію, що тобі грошей треба.
Михайло
(провів пальцем по горлу).
До зарізу!
Макар
Хіба не можна, сину, тут їх підождать? Навіщо терять гроші по чужих краях?
Михайло
Не приходиться; слово дав, що приїду, і вони там ждуть! Як же так? Скажуть: хвастун, мужик, бідняк і… розумієте… справді вийде по-свинськи…
Тетяна
Напиши, що грошей нема.
Михайло
Ну, мамо!.. Більше на мене теряли – поможіть востаннє: дайте п’ятсот рублів!
Макар і Тетяна дивляться на Карпа, Карпо тре голову і розводить руками.
Брат! Карпо! Ти достойніший із людей! Порятуй!
Карпо
Де ж я їх візьму? Мені на уборку трави і хліба треба немало, та ще ж, певно, і Петро, і Іван, і Василина попросять… Я не знаю, що робить!
Михайло
Виручай! Послідній раз!.. Тату! Мамо!
(Цілує то одного, то другого).
Макар
(до Карпа).
Може, позичить у Кравченка; він дітей не учив, то в нього гроші є.
Карпо
Та є-то, є, так треба процента великого заплатить; знаєте, який Кравченко?
Тетяна
Що ж маєш робить…
Карпо
Ваша воля… Як ви согласні, то я поїду до Кравченка.
Макар
А що ж робить, коли треба.
Михайло
(обніма Карпа).
Голубчик! Я сам почуваю, як тобі важко тягтись! У мене серце болить, що ми так тебе виснажаєм, але що ж робить? Будь я простий зовсім, неосвічений чоловік, – цього б не було; а раз, брат, вліз в цю шкуру, тягнись за другими!.. При тому, знаєш, директор – дядько, батько – полковник і знову – Рів’єра… Це знаменитий курорт, там можна зустрітись і познайомитись навіть з міністрами і… і… одне слово: раз на Рів’єрі, то, виходить, чоловік багатий… і… і… неабихто! Розумієш? В душі я демократ, а всі ці забобони ненавидю, я рад був би помінятись з тобою… з кожним селянином… і жить тихо, мирно, серед нашої благодатної природи, без всяких витребеньок. Не можна! Течія несе в велике море…
Макар
Ох, несе!..
Тетяна
Чого ж воно несе?
Макар
Так говориться…
Карпо
Попробую. Я, тату, візьму у Кравченка, якщо позичить, тисячу; бо як не стане на всі видатки, то знову бігать…
Макар
А так! Урожай хороший, якось викрутимось.
Карпо вийшов.
Тетяна.
Поможи тобі, боже!
Михайло
Тату, мамо! Я… я… не знаю, як вам дякувать за цю поміч! Розумієте? Обіцяв знатній баришні приїхать… і не поїхать – хоть кулю в лоб!
Тетяна
Захисти тебе цариця небесна! Навіщо все те добро, що ми маємо, здалося, коли через п’ятсот карбованців прийшлось би убить себе… Цур йому! Не говори так… А коли ж, сину, весілля? Ти зарані дай нам звістку, щоб ви приготовились. Треба ж весілля одбуть гучно, щоб усі знали і бачили, на кому ти женився.
Михайло
У нас, мамочко, ніякого весілля не буде! Тепер не та мода, що колись була, особливо серед знатних людей, де я беру собі жінку.
Макар
Як, нема весілля?
Михайло
Нема.
Тетяна
І не вінчаються?
Михайло
Ні, вінчаються! Тільки після вінця молодий і молода зараз на поїзд і поїхали там куди на неділю чи й на місяць.
Макар
Он як! Все не так, як у людей…
Тетяна
То це ми не погуляємо і на твоїм весіллі? І невістки не побачимо?
Михайло
Як можна? Я потім зберусь і приїду до вас, або ви приїдете до мене, та й побачимось…
Тетяна
Дивно якось! Не знаю, що й сказать! Може, воно й добре, а тільки щось у мене до такої моди серце не лежить. Весілля в дорозі, на поїзді! Ні людей, ні музик – це не весілля!
Макар
Пам’ятаєш, стара, як ми весілля справляли?
Тетяна
Два тижні. Покійний тато аж заслабли.
Макар
Людей, як комашні; гвалт, співи, музика тне; спершу молодь, а потім старі такі танці затинали, що землі в коліно вибили на подвір’ї. Згадав і наче помолодшав сам.
(Цілує Тетяну).
Тетяна
(сміючись).
Отакої! Мало не сорок літ, як побрались, а він цілуватись!
Михайло
Ха-ха-ха! Так ми справимо знову ваше золоте весілля.
(Позіхає).
Тетяна
Може б, одпочив, сину? Там у Явдохи гарно, ані мушки, і холодок.
Михайло
Ні, мамо, вже не рано, скоро й вечір.
Входе Терешко.
Ява III
Ті ж і Терешко.
Терешко
Здорові були! З неділею, сестро!
Тетяна.
О, брат Терешко.
Цілуються.
Де ти взявся?
Терешко
Навмисне приїхав. Здоров, Макарю!
Цілуються.
Чув ще позавчора, що приїдуть учені племенники, взяв свого Матюшу та й поїхав, щоб побачитись! А це ж, певно, Михайло?
Михайло
Я, дядюшка!
Терешко
Пан, справжній пан, страшно і підступать! Поцілуємося, чи що?
Михайло
Аякже! Я для вас не пан.
Цілуються.
Терешко
І пахне паном, єй-богу! Вуси пахнуть наче мнятою чи любистком.
Михайло.
Ха-ха-ха!
Терешко
Гарний! А мундир, бач, який!.. Ну, вже і я своїх меншеньких учу, може, і мені бог пошле щастя діждатись такого пана! Матюша перейшов у перший клас! Бідовий! Там, брат, чита, заслухатись! Оце недавно читав у чайнім домі трезвості, та так йому плескали, що ой, ой! У нас село величезне, так трезвість театр поставила, і самі наші парубки і чоловіки, які молодші, роблять представлення. Все іде за приводом нашого писаря: він перше служив у театрі, а тепер писарем, так зна це діло. Скоро все містечко буде представлять!.. І нічого, розважають; оце зимою підеш – ніч довга, а там і не оглянешся: трохи послухаєш, трохи поспиш, диви – і півні заспівали!
Михайло
Це добре, дуже добре, що в селі є театр, корисна розвага!
Терешко
Одно погано, що менше стали прясти і ткать: як представлення, то вже і ткач, і пряхи там!
Макар
(сміється).
Прядуть!.. Туди нашого Івана недостає…
Терешко
Вернувся? І що ж, дослужився до якого чина?
Макар
Старший писар.
Терешко
Слава богу і за це! Все ж не простий мужик. Писар, брат, тепер важна птиця. От забалакався, а коні стоять нерозпряжені, і Матюша сидить на возі. Я зараз.
(Іде).
Макар
Стривай, я звелю, щоб робітники розпрягли, а Матюша нехай іде в хату!
(Виходить).
Тетяна
А я вам дам пообідать.
Терешко
Спасибі, сестро! Я такий, що й сам би сказав, якби їсти хотів. Ми з Матюшею у Балабанівці, у мого кума, добре пообідали. Коней попас і пообідав!
(Виходить).
Ява IV
Тетяна і Михайло.
Тетяна
Що ж би я своїй невістці подарувала? Так все наскоро, що й не придумаєш; та я, сину, і не знаю, що можна подарувать знатній та ще багатій панночці?
Михайло
Краще, мамо, нічого. Бо подарунок треба зробить не менше як в сто карбованців, а де ви їх візьмете, коли і мені треба дать, і тому, і другому… Нехай уже колись те зробите, як менше буде розходу.
Тетяна
Ні, сину, не можна так. Мені покійний батько Макарів, ваш дід, як я ішла під вінець, подарував самими червінцями сто карбованців. Так вони і лежать у мене; то я тобі, сину, віддам, а ти від мене подаруєш їх своїй… як її звуть?
Михайло
Наташа… Наталка!
Тетяна
Еге, еге, Наташі! Подаруєш їй, щоб вона знала, яка у тебе приязна мати; хоч і проста, а обіход, мовляв, знає.
Михайло
(цілує в обидві руки).
Спасибі, мамочко! Це мені дуже приятно, і Наташа буде он як рада.
Ява V
Ті ж, Макар, Терешко і Матюша.
Терешко
(тягне за руку Матюшу).
Та не соромся! Іди, іди, Матюша! Що ж, що він губернський учитель? Нічого! А все-таки двоюрідний брат тобі.
(Вводе).
От глянь! Бач, який мундир? Такий і в тебе буде. Будеш учитись – будеш паном! Тільки не цурайся, сукин син, батька. Ну, здоровкайся!
Матюша незграбно, по-дитячому, спершу одводить, а потім приставля праву ногу до лівої. Михайло цілується з ним.
Уштивий, поштивий – вже й воно на щось закандзюбилось: бач, як ногу приставив… Сказано – наука! Одно мені боязко: отак учиш, учиш, сучої пари, дітей з посліднього, а потім, дивись, вийде такий супис, як Білоконенко! Ти знаєш, Макаре, Білоконя?
Макар.
Сидора?
Терешко
Еге! Син його тепер, брат, у війську, ротмістер, шкадроном командує! Неабищо, а все ж таки син! Білоконь же на нього скільки потратив! Одного коня купив за триста рублів. І що ж би ти думав? Поїхав старий до нього аж у Варшаву, так що ж? Він його, супостат, не прийняв! Були гості, охвицери, так аж поки не розійшлись гості, старий сидів на кухні з денщиками. А? Ну, вже б я не подивився, що він ротмістер!
Михайло
Скотина!
Терешко
Атож! Твар нечувственна! Посоромився батька прийнять при всіх, а? Ти мені, вилупок, гляди! Я, брат, сердитий і палений! Я не Білоконь! Вернувся додому і давай хлипать, що син дуже запанів. Кислиця дурна! Я б його при всіх охвицерах… Нехай би тільки одважився зневажити мене! Хто тебе родив? Я! Хто тебе вивчив? Я! Хто тебе ротмістром зробив? Я! Та за чуба, та в морду! Отак їх треба учить, щоб проти роду носа не драли! Чуєш?
Михайло
Хто соромиться простоти свого батька чи матері, простоти свого роду – такого не варт і чоловіком назвать!..
Терешко
Чуєш? Бач, он мундир який, губернський учитель, – це тобі не яка-небудь свиня, а поштивий до батька, до неньки! Гляди мені!
Матюша
І я буду поштивий, от побачите!
Терешко
(ніжно).
Ах ти, каналія! Та я знаю, що ти гарний хлопчина; це так говориться, що бач, які є виродки!.. А як він читає? Чудово! Ану, прочитай, Матюша, напам’ять гуси!
Матюша
Та я зіб’юся!
Терешко
Ну, ну, сміливо!
Вбіга Василина.
Ява VІ
Ті ж і Василина, а потім Іван, Петро і Демид.
Василина
(до Михайла).
Можна?
Михайло.
Ідіть, ідіть!
Терешко
Перебили.
Василина
От якби ти, Михайло, почув, як наш Іван співає.
(Побачила Терешка).
Здається, дядько Терешко.
Терешко
Уже й здається! Та він же, він, не який лисий чорт! Бач, як виросла за рік! Дівка хоч сьогодні заміж!
(Цілується).
Діждала, сестро?..
Тетяна
Слава богу!
(Утира сльози).
Терешко
Чого ж плакать? Танцюй, радій! Ех, ти! А це мій Матюшка, Василино.
Матюша так само ногу приставляє і цілується з Василиною.
Це твоя сестра, двоюрідна сестра. Бач, яка панянка вийшла, а все через те, що вчилась. Ну, читай же гуси.
Входе Іван, Демид і Петро.
Помішали знову!
Ява VIІ
Ті ж, Іван, Демид і Петро.
Всі
А! Дядько Терешко!
(Цілуються).
Терешко
(показує на Демида).
А це ж чий? Може…
(Підморгує до Василини).
Га? Ха-ха-ха!
Демид.
Та ви мене знаєте, учитель Демид.
Терешко
Паньків?
Демид
Еге!
Терешко
Знаю, знаю. Здоров будь.
(Цілується).
Ай, бравий козарлюга! Може, неправда, Василино?
Василина соромиться і ховається за спину матері.
Отак! То й учені соромливі, а я думав, що тільки наші дівки раків печуть. Ну, ну, не буду. Що ж, Іване, добра московська каша?
Іван
Добра, дядьку, тільки дома краща.
Терешко
А звісно!
(Цілується з Петром).
Прокурор чи хто ти будеш?
Петро
Ще не знаю, ще тільки поїду на службу.
Макар
Кандидат прав.
Терешко
Еге, еге, розумію… Я й сам, брат, кандидат на старшину, а ти, виходить, кандидат на прокурора!
Макар
Всі права має!
Михайло
Ну, заспівайте що-небудь! Я так люблю українські пісні!.. І я підтягну.
Терешко
І я люблю! У нас у трезвості чудово співають по-нотному! Писар наш ловко ноту знає, ну і муштрує.
Петро
Іване, заспівай! Чудово співає!..
Василина
Співай, Іване!
Іван
Підтягуйте, то й я буду.
Василина
Сам, сам!
Іван
Гуртом краще.
Терешко
Гуртом.
Всі співають. Іван виділяється, або заспівує, або співає соло, якщо актор має голос. Пісня: «Ой що ж бо то та й за ворон, що по морю крякає» і т. д.
Михайло стоїть проти Івана. По скінченню пісні Михайло почина аплодировати. Терешко теж, Матюша за ним.
Так і у нас у трезвості ляпають; і Матюші теж ляпали. Матюша! Катай гуси!
Михайло
Ну, брат Іван, ти талант. Колись ти дражнив соловейка, а тепер сам, як соловейко, співаєш. І скажи на милость, де в тебе голос взявся?
Іван
Який там голос?
Михайло
Талант, талант!
Іван
То так здається: хата мала – і голос великий! Талант – це видумка. Нема кращих, ти будеш гарний. Я у солдатському театрі грав, так все офіцерство в один голос кричало: талант, талант! Само собою, що я краще грав від наших москаликів – ну і талант. І так все на світі.
Михайло
Ні, знаєш, як там не говори, а талант зразу видко. Серед усіх чуєш… Теплота голоса… Якась… така… як би сказать?., іскра! Щиро раю тобі на сцену.
Іван
Боюся!
Макар
Здавна комедіянщик і боїшся?
Тетяна.
Вже коли Михайло каже, то він зна.
Терешко.
А зна, то він послухає мого Матюшу…
Петро.
І чого б я боявся?
Іван
Нема певності! А що як сяду не в свої сани? А театр засмоктує чоловіка і що саме гірше, що в цім ділі пишно буяє самопевність, нахабність, і чоловік теряє самокритику! Кому завгодно можна доказать, що він помиляється і погано робить свою роботу, акторові ж і письменникові ніколи не докажеш, що вони не мають таланту, а через те так багато поганеньких акторів і письменників.
Терешко
Іменно! Свята правда: нікому нічого не докажеш! От у нас там, у трезвості, читав мій Матюша гуси, а Крутьків Оксент читав, дай бог пам’ять… Матюша, що Оксент читав?
Матюша
Сиву кобилу.
Терешко
Еге, еге! Сиву кобилу. Так одні кажуть, що Матюша краще, а другі, що Оксент. Я вже мало не бився з старим Крутьком! Виходить, що хоч говори – не докажеш! От ви самі почуєте, як Матюша читає. Матюша…
Іван
Отак і наші солдатики: ходить не уміють по сцені, а тільки через те смішно грають, що дуже погано; тимчасом після двох-трьох разів і вони лічать себе артистами і маріють поступить в актори! Це великий самообман, і кожний чоловік легко йому піддається!
Михайло
Я ніяк не ждав почуть від тебе такі мислі. Хвала, хвала! Видко, що ти немало працював над собою, над самоосвітою. Після цього я з глибокою певністю скажу, що ти Іван – талант! Самий страх твій перед ділом, до якого ти, можна сказать, родився, – свідчить про твій талант. Іди на сцену! Благословляю! Повір мені, що ти талант…
Макар
Недарма ж з театру виводили і вигнали за театр з гімназії.
Терешко
(хутко виводе Матюшу на середину, хапаючись, щоб хто не став на перешкоді).
Ну, Матюша, катай гуси, покажи себе! Слухайте!
Матюша
(кланяється, як і перші рази).
Гуси.
Михайло
(поправляє по-великоруськи).
Гусі.
Матюша
Гуси!
Предлинной хворостиной
Мужик гусей гнав в город продавать.
Михайло поправляє по-великоруськи
Терешко
Не перебивай-бо, слухай, він же так точнісінько каже, як і ти. Катай далі.
Матюша
Збився!
Терешко
От бач! Починай зразу. Не перебивай!
Матюша
(чита «Гуси» до половини і вимовляє великоруські слова по-малоруськи без фарса, не підкреслюючи, а як можна натурально. На половині стає).
Забув!
Терешко
Збили! Нічого, і так гарно.
(Цілує Матюшу в голову).
Талант! Хіба я не бачу? А кругом заздрять і кажуть: Оксент краше! Ну, як тобі здається?
Михайло
Добре, тільки акцент…
Терешко
Оксент, Оксент! І ти Оксент! Хто тобі казав? Та нехай Оксент тричі умиється, а проти Матюші не вийде!
Михайло
Я не чув Оксента…
Терешко
Так коли не чув, то й не говори, а то і ти Оксента приплів!
Іван, Петро, Демид тихо сміються.
Михайло
(сміється).
Та воно так… Крім того, дядьку, я вам ще скажу, що Матюшу рано пускать на сцену: це псує дітей.
Терешко
Отакої! Всі будуть славить своїх дітей, всі будуть у трезвості представлять, а мій Матюша повинен задніх пасти? Ні, брат, ми штурмом візьмемо! Всі представляють – і Матюша буде представлять! Він талант – сам писар казав!
Входе Карпо.
Ява VIIІ
Ті ж і Карпо.
Михайло
Ну що?
Карпо
Достав!
Михайло
(цілує його міцно).
Спасибі! А коли поїзд одходить на Одесу?
Терешко
Здоров, Карпе!
Карпо
Доброго здоров’я, дядюшка.
(Поцілувався).
Ти питаєш поїзд? Стривай!
(Пригадує).
Терешко
Жаль, що ти опізнився, не чув, як Матюша читав гуси.
Карпо
То він мені потім прочитає… Поїзд одходить увечері, у восьмій годині, а удень – у першій!
Михайло
(дивиться на часи).
Ще рано, я можу поспіть на вечірній поїзд, тут недалеко.
Тетяна
Ой, не пустю сьогодні, нізащо в світі! Бійся бога! Я не успіла надивитись на тебе, наслухатись твого голосу, а ти зараз од’їздить. Може, і ти, Петя, сьогодні поїдеш? І ти, Іване? Може, і Карпо нас покине на старість літ!..
Михайло
Ну, заспокойтесь, мамо, я вже зостанусь до завтрього.
Тетяна
І завтра не пустю!
Терешко
Годі тобі, сестро! Хіба не знаєш: квочка потрібна курчатам поки малі, а побільшають, то як вона ні квокче, курчата біжать вже не до неї, а туди, де їм більше подобається!
Макар
Заспокойся, стара! Буде з нас Карпа; слава богу, що хоч він біля нас! Помремо, то буде кому очі закрить, а цих всіх – несила удержать при собі! Не на те ми їх учили!
Терешко
Чуєш, вилупок, як мати та батько побиваються за дітьми? Слухай же і на вуса мотай!
Матюша
У мене нема ще вусів.
Терешко
Ах ти, каналія.
(Цілує в голову).
Талант! Ще виростуть і вуси.
Тетяна
(схилившись на Михайла).
Росли ви, то ми вас не бачили, і виросли, знатними людьми поробилися – та й кидаєте нас самих, старих, немощних! Як у цій пісні співається: «Ми повиростаємо та й розійдемося…»
(Плаче).
Михайло біля неї, її утішає. Демид, Іван, Петро і Василина (співають).
Ой не журись, нене, не журися нами!
Як повиростаєм, розійдемось самі.
В цім місці Терешко бере Карпа і Матюшу за руку і веде на перед кону. Коли пісня іде далі
«Буде нас, мати, по горах, по долинах, а й буде нас, нене…» – в цей мент мати плаче дужче, пісня лунає далі, а Матюша чита гуси: «Предлинною хворостиною…», поки не опуститься завіса.
Терешко
(цілує Матюшу в голову).
Талант!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 26 – 41.