Дія четверта
Іван Карпенко-Карий
Кабінет.
Ява І
Михайло
(чита газету).
От тобі і старший писар Іван Барильченко! Первокласний артист, всі газети в один голос славлять. І за такий короткий час – всього два роки.
Входе Наташа.
Ява II
Михайло і Наташа.
Наташа
Я думала, що тут хто-небудь є, а це ти сам з собою говориш!
Михайло
Читав газети! І вичитав приятну новину. Я тобі, Наташа, не говорив ще: у мене є брат, так, знаєш, невдаха, недоучка, босяк по характеру… розумієш: босяк! І тепер раптом знаменитість! Первокласний артист за короткий час! Талант, і попав на свій шлях.
Наташа
Милий артист, босячок! Як би я хотіла його бачить! Де ж він?
Михайло
В Москві пожинає лаври! Щасливий: незалежність, лаври і гроші.
Наташа
Ох, як я люблю артистичне життя. Я перше хотіла бути артисткою, так татко…
Михайло
О, ти мала б поспіх – ручаюсь! Красива женщина і без таланту на сцені має більший поспіх, ніж некрасива з талантом.
Наташа
Хіба я гарна?
Михайло
Ти сьогодні гарна, як майський ранок!
Наташа
Тільки сьогодні?
Михайло
Щодня, раз у раз ти гарна, а сьогодні особливо! І як тобі личить ця нова причіска, і гепюри на рукавах, і…
Наташа
Ну…
(Затуля йому рот рукою),
Михайло
(цілує руку).
Так щоб така красавиця не мала на сцені поспіху? Зарані б поручився…
Наташа
То так тобі здається, бо ти сам в хорошому настрої: іменинник, статський совітник і інспектор!
Михайло
Це ти, моя зірко, така щаслива, це через тебе посипалось стільки життєвих удач на мене.
Наташа
Чого ж її? Особі твої заслуги, твоя докладна записка… Ну, дядя мій, директор, – все разом… Не в примір другим…
Михайло
А все ж через тебе, мій ти талісман, моя ти Маскотта!
(Цілує її).
Знаєш, коли і надалі так буде мені усміхатись фортуна, то я скоро і в директори вискочу, а там і дєйствительний статський не за горами! Само собою, що і статський так рано – приятно! Тільки статських тепер розвелось занадто багато! При тому статський все-таки не генерал, а дєйствительний – Ваше превосходительство!
Наташа
Як Ваше превосходительство, так і старий!.. Не хочу! От татко тепер генерал – Ваше превосходительство, і сліпий! Краще б він зоставався все життя полковником, тільки щоб бачив…
Михайло
Нещастя!.. А не осліпни твій батько так неждано, він пішов би далеко!..
Наташа
І ми б поїхали на той рік на Рів’єру, а тепер вже не побачу я тебе, красо всього світа, ніколи!
Михайло
Чого?
Наташа
На наше жалування і на таткову пенсію далеко не поїдеш; хіба твоя родина поможе…
Михайло
Бережливість поможе нам зробить запаси, а на запаси можна поїхать і на Рів’єру.
Наташа
Бережливість! Ха-ха-ха! Ми з татком жили на всі, і тепер з тобою живемо на всі! От і на сьогоднішній вечір вже багато взяли в борг! А пенсія ще не прийшла, і тобі з дому не присилають… Миша, чи не посварився ти з своїми?..
Михайло
Борони боже!
Наташа
А чого ж ти два роки збираєшся поїхать до батька і все зволікаєш? Не розумію! Може, вони сердяться, а через те й грошей тобі не присилають… Миша! Поїдемо, милий, до твоїх, повези мене, познаком! Я певна, що зумію приворожить твоїх старих… Я буду грать, співать; у вас же єсть піаніно?
Михайло
Поїдемо, поїдемо, весною поїдемо!
Наташа
Слово?
Михайло
Слово!
Наташа
Гляди ж!.. Кажуть, в Полтавській губернії чудова природа; а батьки твої давні поміщики, то, певно, посідають старинне яке урочище: замок, парк!.. Ах, як я люблю старинні поміщичі усадьби!
Михайло
О, там біля Лубень і в Лубнях – дуже гарно! Сула, гори, монастир, малоросійська Швейцарія.
Наташа
Ах, Швейцарія… Рів’єра! Коли я вас побачу?
Михайло
Побачиш, клянусь! Таткові вже вийшла пенсія і не мала… Куди він її діне, живучи при нас? Квартира казенна, моє жалування хороше, візьму ще побільше уроків, плюс бережливість, а там поїдемо в Полтавщину, візьмемо у батька добрий плюс – і на Рів’єру!
Наташа
Боже!.. Невже? Миша милий, голубчик!
(Цілує його).
Невже ми поїдемо на Рів’єру? Ах, ах! О незабутнє минуле! Ти знову воскрешаєш перед очима, ти знову наповниш душу тривогою широкого життя: виборне товариство, катання, гуляння, інтриги! Ах! Краса природи знову наллє у серце живущої і цілющої води i покличе до життя всі фібри молодого серця!.. Я наново рождаюсь від думки однієї! Миша, хороший мій, як я тебе люблю!
(Цілує його).
Михайло
О моя мила! я все для тебе зроблю!
Входе Акіла.
Ява III
Ті ж і Акіла.
Михайло
А, Акіла Акілович, як я рад, що ви прийшли! Поможете нам? Я чув від директора, Федора Івановича, що ви настоящий метрдотель!
Акіла
Можу! Ха-ха! Нащот закусок можу! Порядок тож… чай… єрунда! Наталія Петрівна не буде турбуватись.
Михайло
Спасибі вам, спасибі! Сідайте поки що, покуріть. Може, газету почитаєте?
Акіла
Не варт, єрунда!
Входе Тарабанов, одягнений в поношений жакет, в калошах, – одна глибока, друга мілка, – і в білому колпакові.
Ява IV
Ті ж і Тарабанов.
Тарабанов
Здравія желаю, ваше превосходительство! Явивсь по вашому приказу.
Михайло
Це повар, Наташа.
Тарабанов
Служив у барона Корфа! Акіла Акілович зна мене, рекомендуйте.
Акіла
Тверезий – зверхповар, п’яний – єрунда.
Тарабанов
Сьогодні чист, як хрусталь!
Михайло
Побачимо; у нас єсть і кухарка хороша. Так ти іди, брат, на кухню і роздивись на провізію.
Тарабанов
Я з кухні ретирувався, ваше превосходительство!
Михайло
Чого так?
Тарабанов
Кухарка войну об’явила: Паша бунт піднімає і, поставивши перед плитою неприступну барикаду – помийницю і величезний віхоть, страща мене облить помиями, коли осмілюся почати приступ до плити!
Михайло
Що вона з ума зійшла?
Тарабанов
Ревность, ваше превосходительство.
Михайло
Яка ревность?
Тарабанов
Ревнує мене до плити!
Акіла
От єрунда!
Михайло
Акіла Акілович! Будь ласка, примиріть їх там!..
Акіла
Борис! А ти тверезий?
Тарабанов
Як рекрут на часах!
Акіла
Єрунду мелеш! Ходім!
(Вийшов).
Тарабанов
Главне діло – Паша в воїнственном азарті, як воєвода Пальмерстон.
(Виходить).
Ява V
Наташа і Михайло, потім Ваня.
Наташа
А повар, знаєш, босячок; я люблю босячків, вони тепер в моді. Ну й злюка ж Паша! Що їй мішає повар?
Михайло
Очевидно, соревнованіє! Акіла їх помирить.
Входе Ваня.
А що, Ваня?
Ваня
Генерал питають, чи вже підшили червону підкладку під тужурку?
Наташа
Скажіть, скоро буде готова! Тільки, Ваня, голубчик, підкладка буде не червона, а зелена. Татко сліпий, йому усе одно, а ви не промовтесь!
Ваня
І мені все одно!
Наташа
Так ідіть і скажіть, що скоро буде готово; тільки не промовтесь.
Ваня
Будьте певні.
(Вийшов).
Михайло.
Що ти зробила, Наташа?
Наташа
А що?
Михайло
Ну як же таки можна, взяла і підшила тужурку генерал-майора зеленою підкладкою! Червону треба.
Наташа
Я знаю, милий! Тільки червону треба було купить, а у нас грошей нема: все з’їв сьогоднішній вечір; так я взяла свою зелену шерстяну юбку, попорола, і Дарина підшила зелену підкладку.
Михайло
Неприятно… і навіть жаль обманювать старого.
Наташа
Ну от! Татко не бачить, ніхто йому не скаже, і він буде задоволений. А сказать таткові, що у нас грошей нема, – гірше, і він не повірить, бо лічить тебе багатим. Ну, і неприятно, знаєш, признаться…
Михайло
Та воно так… Тільки… якось… А!.. Було б хоч пораятись, може б, я взяв матеріал у Івана Дмитровича в борг…
Входе Даша і несе сіру тужурку з генеральськими погонами і зеленою підкладкою.
Ну, хоч погони генеральські.
Наташа
Це татко сам купив раньше.
Ява VІ
Ті ж і Дарина, потім генерал.
Наташа
Глядіть же, Дарино, не промовтесь, що підкладка зелена, а не червона.
Дарина
Та їм, дорога моя пані, усе одно: чи червоне, чи зелене! Сказано – чоловік темний.
Входе генерал. Ваня його веде.
Генерал
Ну, готово?
Дарина
Готово, ваше превосходительство. Наташа цілує його в щоку, генерал гладить її по голові,
Генерал
Наташенька!
Михайло цілує його в шоку, генерал гладить по голові.
Миша! Здоров, брат! Здоров, підгенерал! Ха-ха-ха! Ну, Дарина, давай надінем генеральську тужурку.
(Скида халат).
І халат підіб’єм генеральською підкладкою.
Подають тужурку і помагають надіть.
(Надівши тужурку, одвернув полу, погладив рукою, потім погладив лацкана і, взявши рукою погони).
Чую під рукою, що погони генеральські, а от підкладку.
(Знову одвертає полу і гладить).
Не розберу!.. Червона?
Наташа
Червона, татку!
Генерал
Сліпий! Не бачу! Ох, яка тяжка потеря!.. От сьогодні будуть гості вінтить, а я не можу! Умираю, брат, за картами!.. Ну що ж, прийду, хоч посидю, послухаю, як другі (передражнює): дві піки… три піки… три черви… малий шлем в бубнах… Ха-ха-ха! Люблю, коли гра туго намотується на нервовий вал… Температура піднімається, нерви настроєні по високому камертону… Ху! Жарко! Брат, Федор Іванович, бере прикупку… Заліз – прикупка ні к чорту!.. Судорога пройшла по виду… Переводить дух, оддувається, витира лисину і починається турнір! Ха-ха-ха! Тепер не дай бог буть партнером Федора: всі помилки – на нього! Грім і блискавка!
Наташа
Я навіть боюся за дядю Федора: гарячиться, кричить, кашляє, аж синіє, і знову кричить! Здається, от-от буде параліч!
Генерал
А-а! Грім і блискавка!
Наташа
І увесь грім за три копійки.
Михайло сміється.
Генерал
А-а! Ха! Три копійки! Не в тім річ! Тут умственна еквілібристика: чоловік дума, ріша, розріша, кипить і раптом – тарах! не той ход – без однієї!.. Тарах, без двох! Нерви витягнулись, одна помилка повела за собою другу, третю, все вверх ногами! Ну, і баталія! Тут життя! А… а… Ха-ха-ха! Люблю! Ну, поки проб’ють барабани і закипить на зеленім полі бой смертний, ходім, Ваня, дочитувать «Розвідчика».
(Бере Ваню за руку і ідуть).
Ява VIІ
Михайло і Наташа, потім Акіла.
Михайло
Як жаль татка! Скілько у нього енергії! Ще б служить, повишаться, – і на тобі таке нещастя: сліпота!
Наташа
Це у нас в роду. Дід мій, теж генерал, осліп під старість… А що, Миша, коли я осліпну? Боже мій! Як страшно!
(Починає плакать).
Я… я… стара… зморщена і сліпа, нікому не потрібна… Миша, ти мене покинеш, а татка вже не буде… ох, ох! Як біля серця здавило.
Михайло
Наташа, мила моя, годі! Охота мучить себе нікому не відомою будущиною! Коли там що буде, та ще й чи буде, а ти зараз псуєш свої ясні очі! Від сліз очі теряють ясність, яскравість і красу…
Наташа
(витирає очі).
Невже?
Михайло
Ну, як же можна: гості – і ти заплакана! Скажуть, що ми сварились, що я тебе бив; мало чого не видумає баронеса, вона з павутини вірьовку сплете!
Наташа
Не буду, не буду! Побіжу припудрюся.
(Вибігає).
З других дверей виходе Акіла.
Ява VIІI
Михайло і Акіла.
Михайло
Ну що, все благополучно?
Акіла
Єрунда! Помирив! Випили по чарці і помирились. Тепер весело прийнялись за роботу; самовар я велів ставить; тепер ознакомлюсь з буфетною силою, з закусками і треба приготовить десерт!
Михайло
(в двері).
Дарино!
Входе Дарина і подає письмо.
Дарина
Поштальйон приніс.
Михайло
Так от, Дарино, покажіть Акілу Акіловичу буфет, закуски, десерт… я ж уже до цього не мішаюсь: коли що і як подать – це ваше діло, Акіла Акілович!
Акіла
Єрунда!
(Пішов, Даша за ним).
Ява IX
Михайло, потім Наташа.
Михайло
Від кого ж це?
(Розрива конверт, вийма лист і повертає до підпису).
Твій брат Карпо Барильченко… Подла фамілія!.. Так неприятно для слуха: «Барильченко». Зараз видно простоту рода. Дєйствительний статський совітник – Барильченко. Чорти батька зна що! І перемінить не можна, куди не поверни, все чується погане якесь «барило!»
(Пробігає письмо).
Недоставало!
(Читає тихо).
І чого б я їхав за п’ятсот верстов, та ще в такий… день… прямо наче навмисне змовились!.. І що його робить?..
Входе Наташа, тихенько підходе.
Наташа
А від кого це лист?
Михайло
Та від одного знакомого.
Наташа
Дай я прочитаю…
Михайло
Не варт!..
Наташа
Дай! Може, це від женщини?
Михайло
Ну от! Коли хочеш, по правді, це від брата.
Наташа
Від артиста, від босячка? О, це дуже цікаво! Дай!
Михайло
Ні, це брат не цікавий. Вік прожив в селі.
Наташа
Ну, дай же!
Михайло
Ти не прочитаєш. Поганий почерк. Я сам прочитаю. «Коханий брате, Михайло! Що з тобою сталося, що ти два роки не приїздиш? Перше писав, то сим, то тим заспокоював батьків, а тепер замовк, і мама мучиться тут і всіх мучить своїм неспокоєм. Оце днями так плакала, що мусили згодитись, щоб їхала одвідати тебе празниками. Потім нагадали, що ти скоро іменинник, і от мама приїде на цей день до тебе. Пишу тобі, щоб ти виїхав на вокзал і зустрів її, бо вона, мабуть, не потрапе. Дома все благополучно. Іван пішов на сцену, де має великий поспіх і заробля гроші немалі. Петро женився на дочці предсідателя окружного суда і нині вже судебний слідователь. Батько, і мати, і ми всі кланяємся твоїй жінці, хоч і не знаємо її. І чому б то не приїхать, щоб матір заспокоїть? А тепер доведеться нам турбуватись: як-то вона добереться до тебе в такім великім городі! Хіба, може, батько поїде з нею. Твій брат Карпо Барильченко».
Наташа
Яка я рада, яка я рада! Нарешті таки побачу твою матір, а може, і тата, бо ти наче навмисне ховаєш їх від мене! Де ж таки! Два годи, як ми побрались, і ти досі мене не повіз додому до своїх! Я думала, що ти в сварці; а тепер бачу, що мама тебе любе, коли старістю приїде на твої іменини. Побіжу зараз, скажу таткові.
Михайло
Стривай, Наташа!.. Прости мене, що я тобі раньше не говорив… Все збирався та й досі не зібрався… Нелегко, знаєш, випутатись, коли запутается, як муха в павутину!.. Ах, якби ти знала, як мені і тепер не хочеться говорить, то ти б пожаліла мене…
Наташа
Та що там? Ти мене лякаєш! Говори мерщій!
Михайло
Бачиш: ти роду настоящого дворянського, дід твій – генерал, батько – був полковник на шляху до великих чинів, і я боявся открито сказать, що я…
Наташа
Та що ти втік з каторжних робіт, чи що?
Михайло
Я із простого роду… Розумієш? Батько мій – багатий козак, просто сказать – мужик, гречкосій, і мати така ж сама проста людина! Вони добрі, чесні, розумні, трудолюбиві – нас повчили, і через науку ми стали рівні всім панам, а вони як були, так і зостались простими мужиками. І от тепер вони їдуть сюди, може, от-от одчиняться двері – і на поріг; а тут у нас збереться городська знать: баронеса, предсідатель з міської управи, директор і другі. Я не знаю, що мені робить, як мені перед бомондом показать своїх батьків-мужиків? Порай!
Наташа
Ах, ах!
(Пада на диван і закрива лице руками).
Боже мій! Так ти мужик?
Михайло
Я статський совітник, а батько та мати…
Наташа
Мужики! Фі! Як же ти посмів так обманить нас?
Михайло
Неправда! Я не обманював: мене не питали – я промовчав!
Наташа
Ох… ох! Боже мій! Жінка мужика! Від нас же одступиться все фешенебельне панство. Як же я тепер людям покажусь? Що батько бідний буде почувать? Генерал – і мужики! Слава богу, що він осліп, принаймні не побачить своїх сватів.
Михайло
Що ти говориш, опам’ятайся! Наташа, мила моя!..
Наташа
Не підступайте до мене близько. Від вас житнім хлібом пахне! Ви – мужик, я вас не люблю, я з вами розведусь!
Михайло
Розумні люди будуть сміятись над твоїм горем!
Наташа
Неправда! Всі пожаліють мене, нещасну. Ах, ах! Яка подлість на світі завелась: мужик кінчає університет і його не пізнаєш, хто він? Попадає в вище коло людей, їде на Рів’єру і ловить благородну з діда-прадіда дівчину, як дурну рибку в сітку, обнімає її ніжний стан своїми мужицькими лапами, цілує її мужицькими губами… Фі! Обман, низький обман, від якого не можна навіть і встерегтись!..
Михайло
Ха-ха-ха!
Наташа
Він ще й сміється! Нахал, мужик!
Михайло
Неправда! Твій муж статський совітник, а ти дурочка!
(Підходе до неї).
Наташа
Ай! Не підходьте! Я не виносю запаху житнього хліба!
Входе генерал.
Ява X
Ті ж і генерал, його веде Ваня.
Генерал
Чую – баталія! Ну, думаю, Федір за картами! Пробили барабани, і зелене поле одкрилось…
Наташа
Ваня, вийдіть! Я вас покличу.
Ваня виходе.
Генерал
Що з тобою, Наташа? Ти заговорила таким голосом, неначе зосталась на великім шлемі без п’яти?
Наташа
Ах, таточку, голубчику, я все програла! Я нещасніша людина!
(Хлипа).
Генерал
Що там? Пропала провізія на кухні, розбили вино?
Наташа
Осудовисько, осудовисько!
Генерал
Заспокойся! Все можна достать в ресторані; хоч і дорожче, але що робить? Де ж Миша?
Михайло
Я тут.
Генерал
Що з нею?
Михайло
Я одібрав лист з дому…
Генерал
Ну і що ж?
Михайло
Сьогодні буде моя мати, а може, й батько.
Генерал
Ну, і слава богу! А все ж таки не розумію: в чім же тут осудовисько, Наташа?
Наташа
(плачучи),
Його мама… і тато…
(Реве).
Мужики!
Генерал
Ха-ха-ха! Ну і прекрасно! Через мужа і ти зіллєшся з великим народним океаном, обновиш кров дітей, не будеш рождать сліпих! А Михайло, твій муж, через науку, єсть благородна щепа!.. Розумієш? От проста яблуня, її коліровали, прививку зробили, – і родяться кальвілі, вищий сорт яблук… Корінь простий, а яблука кальвіль! Ха-ха-ха! Я думав, бог зна що трапилось… Ну, заспокойся!
Наташа
Як? І тобі, таточку, нічого? І це тебе не обража?!
Генерал
Ні краплі!
Михайло його цілує.
Я знав давно, мені сказав дядя Федір; із формуляра видно! Тепер тільки дурні носяться з своїм, може, незаслуженим, часто случайним аристократизмом… Чесність, образования, наука, ум, талант – важно, а решта – плювать!
Наташа
Таточку! Ти не смієшся? А батько, мати… вони мужики і сьогодні приїдуть.
Генерал
Сьогодні приїдуть, а завтра поїдуть… Ну, помирись! Я чую, що ти образила Мишу!
Наташа
(поглядає на Михайла).
Миша!.. Іди сюди!
Генерал
Ні, брат, ти іди до нього…
Наташа
(підходе і обніма Михайла).
Прости!
(Цілує його).
Михайло
А чим пахну?
Наташа
Духами… трефль!
Михайло
Як скоро випарився житній хліб.
Дзвінок.
Наташа
Гості!
(Кидається в залу).
Михайло
(підбігає до дверей).
Акіла Акілович, гості!
Акіла в дверях.
Акіла
Єрунда!
Михайло
(бере генерала під руку).
Зараз одкриється кумпанія на зеленім полі; присоглашаю, як воєнного посередника!
Генерал
Ха-ха-ха! Ну, брат, признайся, що без посредника і тобі було погано!
Михайло
Аякже, замість пороху запахло житнім хлібом!
Обидва сміються і виходять,
Ява XІ
Виходе Акіла, йде до зали, загляда в двері.
Акіла
П’ять утроб! Директор, баронеса і ще один, два, три, – так п’ять! Єрунда!
(Іде до дверей).
П’ять стаканів!
По хвилі офіціант несе на підносі: чай, сухарі і другі, потрібні до чаю, приправи.
Акіла
А ром? Дарина! Ром! От єрунда!
Дарина подає, установляють на підносі.
Взяв і забув! Директор любе з ромом.
Дзвінок.
(Загляда у двері).
Ще три… Наші учителі – єрунда, підождуть.
Офіціант вертається.
Три ще.
Дзвінок.
(Загляда).
Один.
(До офіціанта).
Наливай чотири.
Дзвінок.
Підожди, щоб разом… От, єрунда, як розходились! Ну, носіть чай з Дашею, – я приймусь готовити десерт.
(Пішов).
Часто дзвонять. Ходять в залу то Даша, то офіціант; туди несуть чай, назад – порожні стакани. Пізніше, по хвилі, дружний сміх, [вигуки] трьох-чотирьох голосів: «Я цього не люблю! Грать, так грать, нічого постоли морщить. Хто ж з ренонса ходить? Бабський ход! Ну, грач!» Появляється Акіла, подивився в двері.
Двадцять два чоловіка.
Крик: «Козиря, козиря! Чим же крить?»
Директор уже кричить!
Входе Михайло.
Ява XIІ
Акіла і Михайло, потім Наташа.
Михайло
Спасибі вам, Акіла Акілович! У вас знаменитий порядок…
Акіла
Порядок і дисципліна, решта єрунда! Думаю подать десерт, єсть гулящі дами, нехай гризуть і їдять, ніколи буде гризти ближніх!
Михайло
Ха-ха-ха!
Акіла
Єрунда!
(Пішов).
Із зала входе Наташа.
Михайло
І ти покинула гостей?
Наташа
Там ніколи угору глянуть: Марія Петрівна і Глафіра Афеногенівна розбирають родословну Зімича; Катерина Александрівна і Михаліна Купер’янівна завели спор про оперу: одній Фігнер до серця припав, а другій Собінов; решта слуха. Така розмова затягнеться довго; а я запримітила, що ти вийшов, і собі… Милий, ти не сердишся?
Михайло
О ні, ні! Я, знаєш, сам тривожусь нащот приїзда батьків!.. Бачиш, те, що ти говорила про мене, – дитяче непорозуміння з фактом; але справді ввести батька і маму в наше коло, де розбирають родословну Зімича, і знову баронеса… прямо-таки страшно… За чоловіка страшно.
Наташа
Ах, ах! Не говори! У мене голова болить.
Михайло
Ти краще подумай, що робить! Власне кажучи, все єрунда, як говорить Акіла; а от нема смілості ввести своїх батьків, одягнених у селянську одежу, в залу. Чорт зна що! Це халуйство, – я розумію, і от за всім тим мучусь: що скаже баронеса! Ще хоч би одежа друга, знаєш, загальна… Мама і тато дуже розумні люди, лишнього не скажуть… але одежа… одежа! Особливо жіноча… а!
Наташа
Миша, я твою маму переодягну в чорне плаття моєї покійної мами!
Михайло
Ангел мій, чудова ідея! А як не зійдеться? Моя мама – жінка, знаєш, огрядна…
Наташа
А шнуровка нащо? Ми з Дариною добре її зашнуруємо і прийдеться.
Михайло
Ідея, ідея! Ангел мій!
(Цілує її).
Добре придумано!.. Ти ж маму умовиш сама, вона податлива і згодиться для тебе все зробить, а от батько!.. Ну, батько нічого: оригінал поміщик, ходе в національній одежі! Чудово, чудово!
(Дивиться на часи).
А знаєш, уже час, як харківський поїзд прийшов. Сьогодні їх не буде! Воно й краще – без маскараду; ну, а завтра хоч і приїдуть, байдуже, аби без гостей.
Наташа
Миша, а ти попросиш у них грошей на Рів’єру?
Михайло
Попрошу, і дадуть!.. Батько чоловік багатий, дуже багатий, а мама – віск! Дадуть, дадуть, тільки треба прийнять ніжно, ласкаво!
Наташа
Дадуть? Милі мої мужички, ах, як я люблю їх! А щодо прийому, то я їх зачарую…
Входе Дарина.
Нікого нема?
Дарина
Нікого. Тільки там на кухні знову іде колот: повар п’яний, і кухарка, здається, під шефе!
Михайло.
А щоб їх чорт узяв! І наша випила?
Дарина
Щось на те похоже.
Михайло.
Акіла Акілович;
Акіла на дверях.
Тарабанов п’яний!
Акіла
Треба зараз вигнать.
Михайло
Ради бога, навідайтесь, що там!
Акіла
(іде).
От єрунда! Дарина, подавайте десерт.
(Вийшов).
Наташа
Я на хвилину і зараз назад.
(Вийшла).
Михайло
А я підожду Акілу Акіловича.
Дарина і офіціант несуть десерт і скоро вертаються.
Баронесі, потім директору, предсідателю.
Офіціант
Десерт просто ставиться на столі, так і Акіла Акілович веліли!
Михайло
Ага, на столі?.. Гаразд, гаразд! Поставте на столі!..
(Пішов).
Так краще, не буде очевидно, кого більше шанують.
Дарина, що вернулася однести десерт, на дверях
Дарина
Там якісь мужики питають вас.
Михайло
(про себе)
Це батько і мати…
(До Дарини).
Нехай ідуть.
Дарина зникає.
Якісь мужики!.. Навіть для Дарини батько і мати – мужики! І все подла одежа робе.
Входе Тетяна і Макар, одягнені празниково: Макар в новій, чорного, тонкого сукна, чумарці, без пояса; Тетяна в червоних чоботях, розкішній плахті, пов’язана по очіпку чорною хусткою і тонкою наміткою; зверху темна керсетка з рукавами
Ява XIIІ
Ті ж, Макар і Тетяна, потім Наташа.
Тетяна
Сину мій!
(Кидається Михайлові на шию і цілує його).
Дитино моя дорога! Що ж це ти нас відцурався!
Михайло
Мамочко!
(Цілує її).
Ніколи… Служба… Збирався… Єй! І не міг… Тату!
(Цілується).
Як же вас бог милує?
Макар
Помалу, сину!
Мати держиться за Михайла і заглядає йому в вічі.
На превелику силу тебе знайшли. Заїхав в гімназію, заплатив сторожеві карбованця за те, що провів.
Тетяна
А де ж жінка… Наташа…
Михайло
Вона зараз… у мене гості.
Тетяна
Ти ж іменинник!
(Цілує його).
Пошли тобі боже щастя!
Михайло
І іменинник, і статський совітник, і інспектор!
Макар
(з тривогою).
Он як!.. Нехай тебе… господь благословить!
(Цілує).
Бач, стара, де йому приїздить до нас, коли треба служить. Недурно ж стільки заслуг має.
(Утирає сльози).
Входе один із гостей на дверях.
Гость
Михаїл Макарович, ви вступающий?
Михайло
Я ісходящий!
Гость зникає, входе Наташа.
Наташа! От мама, тато!..
Наташа
Мамочко!
(Цілує її).
Тетяна
Яка ж гарненька, як янголятко! Зірко моя! Дай же я тебе ще поцілую.
(Цілує її).
Макар
Як королівна!
(Цілує її).
Наташа
(набік).
Фу, як житнім хлібом запахло!
Михайло
Наташа, поведи маму до себе! Шанже ля роб!
Наташа
Ходім до мене, мамочко.
Тетяна
Ходім, ходім, моя королівно!
Пішли.
Макар
Там, сину, я зоставив дівці жарене порося, гиндичку, півпуда масла. Тепер у тебе гості, якраз пригодиться.
Михайло
Гаразд! Сідайте, тату!
Входе Акіла.
Ну, що?
Акіла
Єрунда! Пропала вся вечеря!
Михайло.
Як?
Акіла
Повар п’яний, Паша п’яна… Ну, драка і все полетіло в помийницю, а що було на плиті – в вогонь!
Михайло
Скандал!!
Акіла
Єрунда! Я достану в ресторані. Давайте грошей.
Михайло
Грошей!
(Шукає).
Треба до Наташі!.. Тату, дайте, будь ласка, поки Наташа, двадцять п’ять рублів.
Акіла
Єрунда! Найменше сорок!
Михайло
Невже?
Акіла
Двадцять п’ять персон, по два блюда, в кращім ресторані.
Макар
(достає і дає гроші).
Та там же, сину, велике порося, сите… гиндичка годована, може б, обійшлося?
Акіла
Порося і гиндичка – єрунда, хіба так, на підмогу, як холодна закуска! Ну, я іду!
(Виходе).
От єрунда!
Макар
Клопоти, сину, великі у тебе клопоти, – нелегко ті чини достаються!
Вбігає Паша, а слідом всовується Тарабанов.
Ява XIV
Ті ж, Паша і Тарабанов.
Паша
Рощитайте мене!
Тарабанов
(показує на Пашу).
Вот в воїнственнім азарті
Воевода Пальмерстон
Поражає Русь на карті
Указательним перстом!
Михайло
(гнівно, здавленим голосом).
Убирайся! Босяк! Що ти наробив з провізією? Все пропало… Пріч, п’яниця!
Тарабанов
Горький, ваше превосходительство! Одначе простіть, я не виноват.
(Пада на коліна).
Як лист перед травою!
(Показує на Пашу).
Неприятель вискочив на позицію і все повалив в помиї.
Паша
Брешеш, босяк, ти повалив!
Тарабанов
(встає).
Кухарка, руки по швам: з тобою говорить повар барона Корфа!
Михайло
Пішли вон обоє! Я вас, тварі, в участок.
Тарабанов
Ваше превосходительство, перемініть гнів на милость! Я все поправлю: витягну провізію з помий, вимию уксусом і на плиту. Я не раз так робив. Всі повари так роблять, а господа їдять і хвалять.
Макар
Ідіть, люде добрі, коли честю просять.
Тарабанов
Мужичок, не твоє діло!
Михайло
Убирайся, говорю!
Тарабанов
Ваше превосходительство, дозвольте остаться одному і доказать свій талант. А Пашу я в потилицю!
Паша
Ах ти, босяк морожений! Ти мене будеш гнать в потилицю?
(Засукує рукава).
Тарабанов
(робить прийом на руку).
Ударю в штики! З нами бог.
(Грає на губах наступленіє, не переміняючи пози).
Входе Акіла, хапа обох за коміри і виводить. Тарабанов не перестає грать і в той мент, коли його веде Акіла.
Ява XV
Михайло, Макар, потім один з гостей і Акіла.
Михайло
Ху ти, господи!
(Сідає в крісло і обмахується газетою).
Макар
Спочинь, сину, спочинь! Цур йому, яка морока! Ох, нелегко ті чини достаються!
Входе один з гостей.
Гость
Михайло Макарович, ідіть сюди!
Михайло.
Простіть, я не маю часу.
Входе Акіла.
Гость
З директором, Федором Івановичем, удар!
Михайло
(зскакує).
Що? Боже мій!
(Біжить в залу).
Акіла
От єрунда!
(Теж пішов у залу).
Макар.
Хто ж це осмілився його ударить? От тобі і благородна кумпанія.
Входе Наташа і Тетяна, одягнена в чорне плаття, у чепчику. Макар не пізнає жінки, почтиво піднімається і кланяється.
Це, мабуть, ваша мама? Доброго здоров’я, свахо! Привів бог поріднитись.
Тетяна
Та що ти, старий, – це я! Це так невісточка мене нарядила, щоб вивести до своїх знатних гостей! Тілько я не можу ходить… Як спутана і під груди підпирає! Ой, не можу дихать!
(Хоче сісти).
І сісти не можна!
Наташа
То з непривички, мамо. Воно пройде, обійдеться. А зате як вам гарно! Прямо – баронеса! Жаль, що ви не захотіли припудритись!
Макар
Чи ти не здуріла, стара? Як ти могла дозволить такий глум зробить над собою?
Тетяна
Коли ж Наташа так просила, так просила, що я не змогла одмовити і мусила одягатись… Ой, яка тісна супоня, не можу дихать! Ой дочко, розпережи мене, бо я задавлюсь.
Макар
І ти, дурочко стара, дозволила зробить з себе малпу! Іди зараз переодягнися! Невгодні ми такими, як є, не треба! Прощайте, бог з вами! Ще чого доброго, вимажете нас сажею і будете показувать для сміху своїм гостям.
Наташа
Моя мати так одягалась, і ніхто не сміявся.
Макар
Коневі сідло, волові ярмо! Переодягайся мені зараз та й гайда додому!
Тетяна
Та бог з тобою, старий! Мені вже нічого; я можу витерпіть який там час.
Входе Михайло.
Ява XVI
Ті ж і Михайло.
Макар
Подивись, полюбуйся, як твою матір жінка перевела на чорта, на відьму з лисої гори…
Тетяна
Старий! Та мене вже не давить!
Макар
Так мене давить сором – я не можу тебе бачить, так наче тебе опльовано!
Михайло
Дурощі говорите! Який тут сором? Хто оплював? Переодягли в благородну одежу і більше нічого! Пожалійте вже хоч ви мене: я так утомився сьогодні, що не можу говорить, не можу думать. Ти знаєш, яке нещастя, Наташа? З Федором Івановичем удар! Зараз побігли за лікарем.
Наташа
(біжить в залу).
Ах, ах!
Михайло за нею.
Ява XVII
Макар і Тетяна.
Тетяна
Ой старий, умліваю, під грудьми давить, ребра тріщать, – не можу дихать!..
Макар
От безглузда! Що ж тепер робить?
(Роздивляється).
Не видко, де починається супоня; хоч би ніж.
(Шука в кишені).
Нема!
Тетяна
Ой, рятуй, задавить супоня! Клич ту молодицю, що мене супонила… Боже мій, забула, як її звуть.
Макар
Хоч сядь.
Тетяна
Не можу пригнутись, печінку випира. Дарино, Дарино! Слава богу, нагадала.
Входе Дарина.
Ой, розпусти супоню, бо я лусну!
Макар
Скоріше! На милость божу, зглянься! Що ти зробила з старою жінкою? Гріх так знущатись!
Дарина
Так велено! Ходімо, я зараз розпустю,
Тетяна хоче іти і путається у шлейфі.
Одкиньте ногою, ногою одкиньте! Отак.
(Показує).
Макар
Хвицни, стара, хвицни!
(Піднімає шлейф).
Вона випуталась і пішла.
Тетяна
(ідучи).
Ой мати божа, змилуйся! Ой, розперізуй мерщій!
Зникли. Входе Акіла.
Ява XVIII
Макар і Акіла.
Макар
Що там сталось? Хто так смертельно ударив директора?
Акіла
Кіндрат!
Макар
От твар нечувственна! Таку особу осмілився ударить.
Акіла
Єрунда, він не розбирає осіб. Тепер для вашого сина одкриється вакансія директора.
Макар
Одному – горе, другому – радість, одному – смерть, другому – благополучіє і почесті.
Акіла
Одно слово – єрунда!
Макар
Чудне, незрозуміле життя людське.
Входе Наташа і Михайло.
Наташа
Даша, шляпу!!
Акіла
А що директор?
Михайло
Прийшов до пам’яті, повезли додому.
Даша хутко вносе шляпу. Наташа надіває перед дзеркалом.
Наташа.
Пальто!
Даша хутко йде і вертається з пальтом; Наташа надіва.
Акіла
Так я туди!
Михайло
І ми туди.
Наташа
Чого ж стоїш, Миша? Одягайся!
Михайло
Я зараз… А ви, тату, вибачайте посидьте тут самі, ми тілько подивимося, що там з директором.
Виходить Наташа попереду, за нею Михайло.
Акіла
(до Макара).
Три копійки програв у карти і так сердився, що достав параліча.
(Повертається).
От єрунда.
(Вийшов).
Тетяна
(на дверях, переодягнена в свою одежу).
Куди ж це вони? Покинули нас, а самі повтікали?
Макар
Тікаймо і ми звідціля мерщій в старе своє гніздо! Там гарно все – і ясно, і просто, і спокійно, як небо і земля! А тут кругом, як бачу, одно: суєта суєт і всячеськая суєта!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 58 – 78.