Дія третя
Іван Карпенко-Карий
У батьків в хаті.
Ява І
Тетяна, Василина і Явдоха. Тетяна плаче.
Василина
(біля неї, по паузі).
Не плачте, мамочко, не плачте, рідна! Я вже вас не покину, я не поїду більше вчитись, я буду з вами жить, вам помагать, я за цей час уже привчилась до хазяйства, і воно мене не так лякає, як перше.
Явдоха
От і гаразд, от і розумно, а то одно товчеш: поїду та й поїду на якісь там курси…
Василина
Мамо, не плачте ж! Сказала, що зостаюсь при вас, то вже зостаюсь.
Тетяна
(витирає очі).
Дорога моя! Ти ж у мене одна; ми достатки маємо, чого тобі тинятись, кидать нас, старих? А бог пошле пару, збудуємо тобі хорошу хату; не схочеш з Карпом укупі вести хазяйство, ми справимо вам власне, дамо землі; ти принаймні старість нашу доглянеш, очі нам закриєш, а то сини, бач, розвіялись скрізь та й забули за нас; один Карпо сидить на грунті, та й того рідко бачу, бо його діло не хатнє.
Явдоха
Ми вже вас не покинемо, доглянемо і вас, мамо, і тата.
Тетяна
(цілує Явдоху).
Невісточко моя золота, розумного батька ти дитина; я тебе шаную он як! Я з тобою, як з рідною дочкою, увесь час живу… а сини відцурались: Михайло оженився, Петро оженився – та й на весіллі не була і невісток не бачила, байдуже їм, що мати тут вбивається, як чайка при дорозі, упадає за дітками, що розлізлись по степу широкім, та ночами темними квилить, та постіль дрібними умиває. Їм там скрізь весело, вони молоді, звили свої гнізда, вони в чинах, в почоті, а що ж нам зосталося на старість літ? Тільки й радощів, що тішить око, дивлячись на щастя дітей, а дітей нема, – діти розбіглися, забули!..
Явдоха
Та не вбивайтеся, мамо! Ще і Михайло, і Петро приїдуть, ще побачите і невісток своїх, пань знатних.
Тетяна
Ох, дочко, чує моє серце, що вони чужі нам будуть: ми прості, а вони панії! Коли б хоч зятя доброго господь послав! Який би він не був, хоч би учений-преучений, то він буде добріший до тещі, що вигодувала йому жінку гарну, та й дочка більш має впливу на зятя, аніж син на невістку! Зяті давно б вже послухали своїх жінок і приїхали б провідать жінчиних отця, неньку стареньку; а невістки свекрух не люблять і, певно, не хотять їхать до нас, та й синів не пускають. Петро тут недалеко оженився, у Полтаві, а й чутки нема!
Василина
Ну, я Петрові не дивуюсь: одно – недавно оженився, а друге – він смирний, як овечка!
Явдоха
Як баранчик, скажи!
Тетяна
Не шпеть його, моя дитино, мені жаль Петра, він і справді смирний, а вона, може, не пускає…
Василина
А Михайло?
Тетяна
На кого, на кого, а що на Михайла, то не надіялась ніколи, щоб його так посіла жінка, що й з дому не пускає, з родом-родиною побачитись…
Явдоха
Учені, а серця не мають!..
Тетяна
Ні, ні!.. Не кажи так! Вони б он як, та жінки!..
Чуть голос Карпа: «Демиде, ходім у хату».
Сюди йде Карпо і Демид. Карпо не любе, що я вбиваюсь так за Михайлом і Петром. Ходімо до тебе, Явдохо, там ще побалакаєм, не будем їм тут заважать. Ох, цей Демид був би мені любим зятем: і поштивий і хазяйновитий.
Явдоха
Розумний, учений і сильно працьовитий.
Василина
Та цитьте, ось вони вже в сінях.
Явдоха
А ти б, Василино, пішла за Демида?
Василина
От, єй-богу!.. Ще почують.
Явдоха
Де там почують! Вони на подвір’ї… Слухай, не крути-бо хвостиком, як лисичка. Бач, мати б хотіла такого зятя, як Демид… Невже між вами не було ніякої розмови?
Василина
Авжеж що не було.
Явдоха
Не повірю. Він очей з тебе не зводить.
Входе Демид і Карпо.
Ява II
Ті ж, Демид і Карпо.
Демид
Добридень, мамо! З покровою будьте здорові!
(Цілує її у руку).
Ви не дивуйтеся, що я вас кличу мамою, бо інакше не приходиться сказати! Я тут прожив чотири місяці, як у рідних.
Тетяна
І я тебе люблю, Демиде, ти гарний і добрий парубок! Ходімо, діти!
Карпо
А з нами ж чом не хочете посидіть?
Явдоха
Та у нас діло бабське, а у вас мужчинське!
Карпо
Хіба!
Вийшли.
Демид
Ну от, сьогодні і строк мій закінчився!
Карпо.
Ще вчора.
Демид
Скажіть мені, Карпо Макарович, як вам за час увесь мого тут пробування подобалася моя праця?
Карпо
Не тілько мені, але і батькові, і матері і ви, і Іван здавалися дивовижними робітниками! Вірить не хотілось, що це працюють непривичні люде! Тепер ви сміливо можете вести самі мале своє хазяйство і знанням, і працею служить зразком не тільки школярам, але і їх батькам!
Демид
Ну, слава богу, коли так! Зараз буду писать проект свій у земство, про зразкове хазяйство при школі, а тимчасом почну заводитись…
Карпо
Тільки хазяйку треба добру.
Демид
Та я собі наглядів, тілько не знаю, чи піде.
Карпо
Ха-ха-ха! Не знаю, чи піде!.. От тобі й парубок!
Демид
Та парубок, здається, не з послідніх, але трапляється частенько, а може, і найбільше, що нам подобається той, кому не до вподоби ми!
Карпо
Бува! І ще гірше бува: нам треба вола, а подобається кінь, і ми купуємо коня! Тоді один в ярмі опиниться, другий же буде басувать на добрій паші… Так трапляється найбільш з панами… А як ти його спряжеш коня з волом? І біблія нам таку супрягу забороняє.
(Сміється).
Стережіться, щоб з вами так не трапилось.
Демид
А що б сказали ви, якби я вас спитав: чи до пари мені буде ваша сестра, Василина?
Карпо
О… Це вам скоріше знать… А любить вона вас?
Демид
Не знаю, бо я ще не питав.
Карпо
От тобі й маєш! Так ви попереду спитайте!
Демид
А віддадуть?
Карпо
Ех ви – лемішка, лемішка!
Демид
Я, знаєте, чоловік бідний…
Карпо
Та хороший, розумний!
Демид
Спасибі!
Карпо
Богові дякуйте за це! А на мою думку, коли дівчина кохає щиро, то буде все робити так, як хоче чоловік: у сім’ї ж аби згода – то вже й до пари!
Демид
Багато разів вже можна було признаться, побалакать, та я боявся…
Входе Терешко, Сергій і Тарас.
Ява III
Ті ж, Терешко, Сергій і Тарас Гупаленки.
Терешко
А що? Еге не ждав? Доброго здоров’я, з празником!
Сергій
З покровою – само собою!
Карпо
Спасибі! Будьте і ви здорові, з празником! Сідайте!
Терешко
А мати, батько, Василина, дома?
Карпо
Мати і Василина дома, а батько сьогодні раненько поїхали в город з Іваном.
Сергій
Так.
Терешко
А ти знаєш, хто це?
Карпо
Ба! Не знаю.
Терешко
Сергія Гупаленка не знаєш?
Карпо
Не знакомі, а фамілія відома! Перші хазяїни на всю околицю, тисячу десятин посідають, як же не знать?
Терешко
А цей козарлюга – його небіж, Тарас Гупаленко!
Тарас
(весь час самопевний тон має).
Із Петербурху. Унтер-офіцер конногвардійського полка в запасі.
(Подає руку Карпові).
Карпо
Вернулись на хазяйство?
Сергій
Само собою.
Тарас
Не хотів вертатися – мені і в Петербурзі було добре, та отець і мати просили.
Терешко
А чого ми приїхали, так я тобі зараз скажу: оцей самий козарлюга (показує на Тараса) хоче сватать Василину.
Демид
(схоплюється. Шукає шапки).
Чи я в шапці сюди прийшов, чи без шапки?
Карпо
(усміхаючись).
Не примітив.
Демид
Мабуть, у вас зосталась.
(Хутко вийшов).
Ява IV
Ті ж без Демида.
Терешко
(показує на шапку Демидову).
Оце ж, мабуть, його шапка! Ха-ха! Чого це він зашамотався так, неначе перелякався?
Карпо
(усміхаючись).
Не знаю.
Терешко
Щось він давно тут треться; чи не дума теж сватать Василину? Га?
Карпо
Може, то його діло!
Терешко
Чуєш, Тарасе? Не піддайся!
Тарас
А як пробувши п’ять літ в столиці Петербурзі, – ми соперників не боїмося і за себе встоїмо!
Сергій
Само собою.
Карпо
Давно вернулися додому?
Тарас
Мені здається, більше года, а на провірку виходе – всього три неділі. Ха-ха-ха! Життя в столиці Петербурзі і прирівнять до вашого не можна!.. Там всі мають, знаєте, модність і формальність, а тут?
(Вийма і дивиться на золоті часи).
Одно слово – хахландія! Ні з ким кумпанію водить…
Сергій
Само собою.
Терешко
Ну, брат, не кажи! То ти ще не придивився! У нас, у Лубнях, теж учених багато: і прокурор, і ісправник, і директор гімназії, і архітектор, і… багато людей достойних. Якої ж тобі ще кумпанії?
Тарас
Лубні від нас недалеко… Та й Лубні ваші – не столиця. Нема, як столиця Петербурх: опера, цирк, своя братія живе в казармі, як у розкішному палаці… Весело! Не те, що у вас, в хахландії! Ха-ха-ха!
Карпо
До Лубень справді далеко, а там біля вас близенько земський начальник живе; він петербурзький.
Тарас
Ага! Та все не було случаю; а тепер прийдеться завести знакомство… Знаєте, дядюшка Сергій, Кулішеві воли геть-чисто пообтирали наші скирти сіна… Так треба до земського.
Сергій
Само собою.
Карпо
От і кумпанія.
Сергій
Само собою.
Тарас
Нема кращої кумпанії, як образована дама! А де її взять? Кругом подивився – мужики, хахли, прямо смуток за серце взяв… А тут дядюшка Терешко на той смуток нагодився і каже: так і так, учена племінниця, вісім класів скінчила… Ну, я стрімглав сюди! Хочу себе показать і даму серця побачить! А як пробувши п’ять літ в столиці Петербурзі, не думаю, щоб гарбуза піднесли. Ха-ха-ха!
Терешко
Де ж таки!
Сергій
Само собою!
Терешко
А ти, Карпе, як думаєш? Ти ж тут усьому голова.
Карпо
Тут усьому голова – Василина.
Терешко
Та що там Василина! Глянь, який козарлюга!.. Усяка дівка тільки побаче – козою за ним поскаче!
Сергій
Само собою.
Тарас
Ха-ха-ха! Хороша примовка: «Побаче – козою поскаче!» А що ви думаєте? Бувало, усього бувало… І скакали! єй-єй, скакали!.. Я не хвастаю, – катався, як сир в маслі. В Петербурзі образовані дами кругом…
Сергій
Столиця – само собою!
Терешко.
Тільки одно, що Василина тебе наукою переважить.
Тарас
Не думаю. Я й сам, дядюшка Терентій, не без науки; формальність розумію і з ученими дамами знакомства мав не раз; в каретах навіть їздив, єй-єй! Бував і в опері, і в цирку… Світ бачив, і хоч кому не дам у кашу наплювать, і через те хочу сватать учену; проста дівчина мені не під стать: ніякої формальності нема. Куди з нею підеш? В опері засне, в цирку перелякається. Ха-ха-ха! І кліпай очима перед людьми.
(Вийма знову часи і кріпко закриває).
Сергій
Само собою – кліпай!
Терешко
Так, виходить, і тебе вчено? Он як! У нас є унтер-офіцер Крайка – так зовсім простий; а ти, бачу, вчений!
Тарас
З Петербурху і учебну команду пройшов! Без науки в унтер-офіцери конногвардійського полка не вискочиш…
Терешко
Невже, слухай, ти знаєш: ла-мер, ла-пер?
Тарас
Як?
Терешко
Ла-мер, ла-пер!
Тарас
Щось не пригадаю…
(Протягом).
Ла-пер! Ага! Як же, як же, знаю: це ресторація така! Бував, бував!
Терешко
Ні, брат, не туди попав! Це наука!
Тарас.
Виходить, в учебній команді її не проходять.
Терешко
То-то що не проходять, а от мій Матюша проходе.
(До Карпа).
Біда з тією наукою. Оце недавно був у городі, провідував Матюшу, французьке, брат, учить почав…
Тарас
Французьке?
(Дивиться на часи).
Знаю. Мерсі?
Терешко
Та ні, яке там мерсі!.. «Ла-мер», «ла-пер» – одно слово – наука! І ніяк не потрапиш сказать: неначе так, та не так! Я вже найняв Матюші научителя і сам довго сидів біля них. Слухав, слухав, нічого не второпав. Матюша каже: «ла-мер», «ла-пер», «ла-сер»! Усі сміються. Учитель поправляє і поправляє, – я ж чую, – так само: «ла-пер», «ла-мер», «ла-сер». Тю, бий вас сила божа! Та й Матюша ж так само говорить: «пер, мер»! Ні, кажуть, не так! Матюша аж плакав… Біда!
Карпо
Нічого, згодом налама язика.
Тарас
Налама, налама – це правда! В учебній команді зразу теж сильно важко і незрозуміло, а як язик наламаєш – пішов!
Сергій
Само собою – пішов!
Тарас
А як бувши в столиці Петербурзі…
Вбігає Василина, за нею Демид
Ява V
Ті ж, Демид і Василина.
Василина
Доброго здоров’я, дядюшка!
(Цілується з Терешком).
Тарас
(до Сергія).
Настояща дама серця… підходяща!
Сергій
Само собою!
Василина
(до всіх).
З празником!
В цей мент Демид говорить тихо до Карпа.
Тарас
Унтер-офіцер конногвардійського полка, Тарас Гупаленко, із Петербурха!
Василина робе кніксен і відходить до Карпа. Тиха розмова. Карпо її цілує, а потім Демида.
(Тимчасом до Сергія).
Ловка і всі формальності зна!
Сергій
Само собою – зна!
Терешко
А що, хіба не краля?
Тарас
Не ждав таку в хахландії найти… Думав шукать у Петербурзі… Дама настояща, і формальності… і все… наче в Петербурх попав прямо на Невський!
Терешко
А я ж казав!
Тарас
Дядюшка Терентій, ідіть зразу в атаку на приступ!
(До Сергія).
Настояща дама серця!
Сергій
Само собою – з серцем.
Карпо
(до Василини і до Демида)
Ну, слава богу, що так сталось! Дуже, дуже рад!
Терешко
А що, Василино, скоро нас покличеш на весілля?
Тарас
(до Сергія).
Ловко атакує.
Василина.
Ще не знаю.
Терешко
Мабуть, без дядька не обійдеться… Треба буде поклопотать… а?
Василина
А не обійдеться!
Тарас
(крутить вус і дивиться на часи).
А коли що, то й ми поможемо…
Василина
Спасибі!
Тарас
(до Сергія).
Чуєте? Які формальності!
Василина
Коли ласка, то за боярина прошу.
Тарас
Не в согласії! Бажаю стать у першу шеренгу!
Карпо
Опізнились! Василина іде заміж за Демида Семеновича!
Терешко
Оце так!
Тарас
(відходе, до Сергія).
Промах!
Терешко
А чом же ти відразу не сказав?
Карпо
Бо й я не знав. А поки ми тут говорили, їх там, у мене, благословила мати.
Тарас
Неприятний промах!
(До Сергія).
Так нам тут нічого робить.
Сергій
Само собою.
Карпо
Просимо з нами пообідать, зап’ємо заручини!
Балакають тихо з Василиною і Демидом, Василина весело сміється.
Терешко
Пообідаємо справді!
Сергій.
Само собою!
Тарас
Та вам нічого, а я осоромився. Тепер – ні в сих ні в тих; не той узяв приціл і не попав в мішень. Шпак сміяться буде в вічі; ні, краще ретируюсь! Прощайте!
Прощаються.
Карпо
Ви ж нашої хати не минайте!
Сергій
Само собою!
(Виходить).
Тарас
Не надіявся. Тепер хоч не показуйся в Петербурх-столицю… Попорчена мендаль!
(Вийшов).
Терешко
(чухає голову, про себе).
Пропала поросна свиня!
Карпо
А ви, дядьку, зостанетесь?
Терешко
На чиїм возі їдеш, того й пісню співай! Прощайте! А на весіллі погуляєм! Пошли вам боже щастя. Ха-ха-ха! Пропала вся пиха столична у Тараса.
(До Карпа).
Ти думаєш, що я не розумію, що – він, а що – Демид? Розумію! Маладець учитель! Хвалю! І Василину хвалю: до пари вибрала дружину!
Виходить, Карпо за ним.
Бач, столична птиця кирпу гне, а ла-мер, ла-пер і не нюхав…
Вийшли.
Ява VІ
Василина і Демид, потім Карпо.
Демид
Ще кілька хвилин, і я б зоставсь в дурнях!
Василина.
Чого так?
Демид
Якби я перший не посватав, то Гупаленко б вас узяв.
Василина
А хто його зна.
Входе Карпо.
Він гарний!
Демид
От бачите! І гарний, і багатий!
Карпо
І дурний, і нахаба, і самопевний! Звичайний старший городовий із Лубен, а послухали б, що він тут говорив: кругом хахландія, мужики… і нема йому кумпанії! А? Самий противний покруч посліднього сорта, і той глузує над хахлом! І таких немало і між освіченими і неосвіченими бездарами! Їх обійшла природа своїми дарами; творила, бачите, дуже хапко, наскоро і забула покласти їм у голови хоч грудочку доброго, простого мужицького мозку, а через те вони і крутяться усе життя, мов в ополонці, не пристаючи ні до якого берега!.. Я рад, що на обід він не зостався. Немає гірше, як чоловік, зіпсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом то об той, то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини!
Демид
Браво, браво! Чудовий малюнок!
Василина
А цей малюнок, знаєш, зачіпає трохи і мене…
Карпо
Ха-ха-ха!
Демид
Може, колишню, давню?
Карпо
Був той гріх! Ну, а тепер ти вийшла вже на шлях простої, натуральної людини.
(Цілує її).
І через те модність і формальність, як каже Гупаленко, тобі будуть противні.
Входе Іван, одягнений в нову пару,
Ява VIІ
Ті ж і Іван.
Василина.
Гляньте, як Іван нарядився!
Іван.
«Хоч горя набрався, зате ж у робу вбрався», – як кажуть херсонські кабатажні матроси!
Карпо, Демид і Василина обступають Івана і ніби пробують матерію, пощипують його.
Карпо
Нічого.
Іван.
Ай!
Демид
Добре сукно.
Іван
Та ну тебе!
Василина хоче піймать за рукав, Іван ухиляється. Василина пада на Демида. Демид її обніма.
Карпо
Ага, піймалась! Ну, користуйся ж случаем – цілуй!
Демид хоче поцілувать Василину, вона ухиляється і дає йому тумака в спину.
Демид
Ого!
Карпо
Це перша проба.
(Сміється).
Іван
(сміється).
Чудовий настрій! Певно, щось тут без мене сталося доброго? Ну, признавайся, Демиде!
Карпо
Е, брат, що тут сталося, – довго розказувать! А коротенько: Василина іде заміж за Демида!
Василина тікає в двері, Іван її придержує.
Іван
Стривай, лисичко!..
Василина хова лице на груди Івана. Він її обнімає і цілує.
Поздравляю з закінченням лікарських курсів.
Сміх.
Входе Макар. Василина, сміючись, виривається від Івана, біжить до Карпа і тулиться до нього; всі сміються.
Ява VIIІ
Ті ж і Макар.
Макар
От як у вас весело! Певно, Іван смішить? Гляньте, яка тютя! Прямо-таки предсідатель земської управи!
(Сміється).
Карпо
Тут, тату, загальна радість. Василину посватав Демид, і мама вже дала своє благословення. Тепер ще ждали вас, щоб і ви поблагословили!
Демид
(бере Василину за руку і підходить до Макара в парі, стають навколішки).
Благословіть, тату!
Макар
(по паузі).
Благословляю і благаю господа милосердного
(підводе їх і цілує),
Входе Тетяна і Явдоха.
Щоб він послав вам любові і згоди в сім’ї на многі літа!
Тетяна
Та тільки знайте, що я не одпустю Василини з свого дому: живіть при нас! Це моя найпершая умова! Буде вже з мене, наплакалася і настраждалася!
(Здержуючи сльози).
Повилітали птахи з гнізда і покинули нас, старих: ані Михайло, ані Петро і носа сюди не покажуть!.. Поженилися на панночках і забули батька, матір. А Василини не пустю від себе! Одна, та й ту не буду бачить?
Макар
(витирає сльози).
Та не плач! От іще! Всі раді, а вона плаче! Чого їм від нас відходить? Демид любе хліборобство, – бачила, як працював чотири місяці, – збудуємо їм гарну хату, поруч з Карповою, та й нехай хазяйнують хоч укупі з Карпом, хоч нарізно; а тут же і школа є, можна з нашим учителем помінятися…
Демид
Не журіться, мамо, ми вас не покинемо.
Карпо
А з учительством діло уладнаємо. Ну, давайте ж обідать та зап’єм заручини. Явдохо! Внеси, голубко, слив’янки.
Явдоха іде. Мати, Василина і Демид окремою групою балакають тихо. Мати гладить Василину по голові, та цілує їй руки.
А слив’янка, певно, добра, бо п’ять літ ждала цього случаю.
Макар
(до Івана).
А ти, сину?
Іван.
І я вип’ю слив’янки.
Макар
Слив’янка слив’янкою, а ти б женився.
Карпо
Поїдем до Кравченка! Там, брат, дівчина Тетяна, як маків цвіт!
Макар
Еге, еге! Кравченки – хазяїни, сину, давні, рід хороший, чесний, багатий, а до того і сусіди. Катай!
Іван
(жартівливо).
В Китай!
Макар
Та ну-бо, не вигадуй! Ти ж показав себе он яким робітником, тепер пора звить гніздо, женися!
Тетяна
Женися, сину! Я Тетяну Кравченкову бачила і знаю. Хороша-прехороша.
Іван
А ви думаєте, я не бачив? Бачив у церкві і балакав на паперті з нею.
Тетяна
Бачив? Балакав? От і гаразд! А правда ж гарна?
Іван
Кращої і не треба!
Карпо
Так їдемо сьогодні надвечір, чого зволікатись?
Іван
І справді нічого зволікатись! Приборканий я був і тільки мріями літав туди, де серцем жив давно! І от тепер я спробував себе на тяжкій праці строкового, здобув робочу дисципліну, набрався певності у своїх силах – і воскрес: у мене крила одросли, я почуваю сміливість в душі і йду на сцену!
Карпо
В театр?
Макар
От тобі й маєш!
Тетяна
(схоплюється).
Куди ідеш?
Іван
Служить в театрі, мамо, хочу!
Макар
Тільки що успів зробитись добрим робітником, справжнім чоловіком, і на тобі: знову химера! Залиши, сину, цю химеру! Осядься на землі – святе діло!
Тетяна
(утирає сльози).
І цей кида!
Іван
(цілує матір).
Я вас ніколи не покину, ніколи не забуду!
Карпо
Театр… Страшна, мій брате, річ! Ти сам раніш казав, та і я знаю… краще вік жить строковим робітником, принаймні єсть харчі, ніж бездарою-актором поневірятись, старцювать!..
Іван
Ах, Карпо! Я так люблю театр, як божевільний свої фікси! Зрозумій, брате: всі лічать мене невдахою, і сам себе я мучив думкою, що уродивсь нікчемним! Дай же мені спроможність попробувать на сцені свої сили! А може ж я талант!
Карпо
А пам’ятаєш, ми бачили у городі акторів, і, не дослухавши п’єси до кінця, ти втік з театра? Ха-ха-ха!
Іван
Хіба то п’єса, хіба то актори?..
Карпо
А може ж і ти кращим не будеш? Скажу твоїми словами: мрії твої – суєта!
Іван
Демид! Заступайся за мене! Карпо! Може, я і справді чудодій, може, мої мрії – суєта; сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене! Тільки з театра, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони – позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! Геть їх з театра! Мітлою слід їх замести. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам’яні серця і, кору ледяну байдужності на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно, цей стяг священний!
Демид
(міцно стискує руку Івана).
Я поділяю твою думку, я чую серцем, що ти артист і справді! Карпо! Не ламайте чужої волі, я певен, що Івана сцена жде давно, – віддамо його сцені!
Василина
Таточку, мамо, Карпо! Не силуйте Івана жить в селі! Нехай він робить те, що любить.
Карпо
Та боже поможи йому, і я рад помогти.
Тетяна
Може, і справді там його щастя?
Макар
Ну що ж, нехай іде… і Михайло щось про це казав і раяв.
Іван
(цілує батька, матір, Карпа).
Спасибі, спасибі за поміч! Тепер життя мене до себе манить і усміхається так мило, як Василина усміхнулась зараз Демидові! Ви щасливі – і я щасливий у цей час! Ура!..
(Цілує Василину і Демида).
Макар
Стривайте! Здається, хтось під’їхав.
Карпо
(загляда у вікно).
Коляска графа Тюті!.. Що це, чого це?..
Іван
(загляда ззаду).
А в колясці наш Петро.
Тетяна
Петро!
(Біжить з хати).
Макар
(іде за нею).
Та не біжи-бо так, стара, а то ще упадеш.
(Вийшов).
Василина
(радісно скаче).
Петя, Петя! Слава богу, хоч мама заспокоїться!
(Вийшла).
Іван
А з ним поруч якась пишна краля – певно, жінка! Хто ж то ще верхи?
Карпо
Старший син графа Тюті.
Іван
Угу! З кавалером замість приданого…
Карпо
Якесь паскудство! А бідна мама, дивись, дивись: мало не звалила Петра!..
Іван
(відійшов від вікна).
О матері! Якби вас діти так любили, як ви дітей, тоді б не жаль було так упадати біля них!
Карпо
Ведуть під руки кралю.
Іван
І знову суєта! А, подла суєта! Ну, ну, побачимо, що за птиця Петрова молодиця!
Карпо
Граф коня пришпорив і подався з двору!
Іван
Не удостоїв.
Карпо
Ану його! Скатертю дорога.
Входять Аделаїда, одягнена гарно, модно, ефектно. Мати легенько їй держиться за рукав, заглядаючи у вічі. Слідом Петро, одягнений в судейську одежу, зверху шинеля наопашки. Василина і батько.
Ява IX
Ті ж, Аделаїда, Петро, Тетяна, Василина і Макар.
Тетяна
(упадаючи біля Аделаїди).
Невісточко моя, паняночко!.. Як намальована – гарнісенька! Роздягайся, роздягайся!
Тимчасом Петро цілується з братами і Демидом. Тетяна повернулася до Петра, біля Аделаїди стає Василина, хоче їй помогти скинути шляпу, та одводе її руку.
Петя! Як же ти перемінився!
Петро
Одежа друга, мамо!
(До Аделаїди).
Адя! Це брати мої, Карпо і Іван, а це – Короленко.
Аделаїда
(стрепенувшись, радісно і цікаво).
Писатель?
Петро
Сільський учитель.
Аделаїда
(нехтуючи).
Учитель…
(Робить загальний уклін і сіда).
Іван
(до Карпа).
Привітлива!
Карпо
Що то у неї у тій торбі ворушиться?
Тетяна
А я тут ждала тебе з жінкою, ждала, умлівала, мало не злягла з печалі.
(Скида раптом [з Петра] шинелю і кладе на скриню).
О, і в тебе аполети, як у Михайла.
Петро обертається до Івана і Карпа. Мати загляда йому у вічі і цілує.
Аделаїда
(до Василини).
Ви учились в гімназії?
Василина
І скінчила.
Аделаїда
Бідна!
Василина
Чого?
Аделаїда
Скінчила гімназію і живете на селі у простій мужицькій хаті.
Василина
Це прадідівська, у нас є гарний дім.
Аделаїда
(до мішечка).
Чого тобі, Амішка?
(Розпускає торбочку, звідтіля показується голова білої манюньої собачки).
Бідненька, як носика зморщила! Повітря негарне? Зараз поїдемо!
(Тулить собачку до лиця).
Мишка моя хороша.
(Цілує її).
Це граф привіз з Парижа і мені подарував. П’єр!
Петро так кинувся, що мало не звалив матір, і підбіг до Аделаїди.
Я задихаюсь, таке важке повітря.
Василина
Це пахнуть так васильки.
Аделаїда
Фі!.. Мишка! Не кусай!.. П’єр! Там нас ждуть!
Петро
Адечка, мила, посидимо – ще ж рано.
Аделаїда.
Зуби, як голки!.. Як у вас багато рушників – ви, мабуть, всі тут умиваєтесь?
Петро підійшов до матері.
Василина
Це для краси.
Аделаїда
(притулила собаку до щоки).
Ха-ха-ха! П’єр!
Петро
(схоплюється і підбіга).
Що, Адечка?
Аделаїда
Їдем. Ай!
Тетяна
Що там?
Аделаїда
Противна Амішка вкусила за ухо!
(Запиха собачку в мішок).
Сиди там, зла фурія!.. П’єр! Їдем!
Тетяна
Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг, та й з хати?
Петро
Мамочко, голубочко, ви бачите, що я до вас на хвилиночку…
Тетяна
Як на хвилиночку? Що ти говориш, мій сину?
Петро
Бачите, Адя давно запрошена до графа. Вона училася разом з його дочкою, а та сьогодні іменинниця, так нас там ждуть обідать… Я, мамо, завтра заїду.
Аделаїда
П’єр!
Петро
(біжить до неї).
Та посоромся хоч рідні!
Тетяна
Петя!
Петро повертається до матері.
Аделаїда
П’єр!
Петро прибігає.
Їдем, а ні, то я сама поїду.
Тетяна
Боже мій, боже мій!
(Хлипа).
Макар
Стара, годі! Коли запрошено до графа, то нехай їде! Може, там кращий обід!
Петро
(до батька).
Не то що… А запрошено… якось… знаєте… обіщали! Коней вислали… син графа сам зустрічав…
Аделаїда
(іде до дверей).
П’єр!
Петро
(хапа шинелю).
Я зараз!
Аделаїда
(робе загальний поклін).
Прощайте.
(Цілує Василину).
Мені вас жаль!
Василина
А мені Петю жаль!
Аделаїда
П’єр! Уже нерано, там ждуть.
(Вийшла).
Петро наскоро цілує матір, батька, біжить до дверей, вертається, хоче попрощатись з Карпом. Чуть: «П’єр!» Він кидається з хати, приговорюючи: «Завтра заїду, завтра заїду, завтра…» – «П’єр».
Карпо
Ехе-хе! Ускочив!
Тетяна
Сину мій, Петрусю, дитино моя дорога, занапастив ти свою голову!
(Плачучи, іде надвір).
Макар
Оце невісточка!
Іван
Чу-чу! Свинота!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 42 – 58.