25.10.1902 р. До Михайла Коцюбинського

Вельмишановний добродію Михайло Михайловичу!

Спасибі Вам за звістку про альманах, присвячений пам’яті Куліша. Мені дивно тільки те, що, – кажете, – цензура де-де пошкодила "Серед степів". А з Києва до мене заслали 1 книжку моїх творів, в яку разом з другими приточено і "Серед степів". У цій книжці "Серед степів" цензура не зробила аніякісінької заборони, – ні слова, ні півсловечка навіть не зачеркнула. Дивно: одного батька, та не однакові діти!

Шкодую, що Ваше дуже покалічено. Чи не через те цензура так прикро доглядалася, що збірник присвячувався Кулішеві?

Про наш збірник на спомин Гоголя ніхто з наших і словечком не обізвався. Чутка доходила, що кияни були взагалі проти такого збірника. Хіба, мовляв, мало наших покійних народолюбців, котрих слід пом’янути збірниками, щоб ще заходжуватися поминати рідною мовою, хоч і такого великого художника слова, як Гоголь, але чужого нашій мові слова?

Це – правда, оже і не зовсім сута правда: Гоголь хоч мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи з "Мертвих душ", – це – зразки з наших панів, а не кацапських. Візьмімо, наприклад, його Плюшкіна і Іудушку Щедріна, – се ягоди з одного поля; оже Плюшкін зовсім наш, а Іудушка – з кацапського краю. Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш. Через це слід би його нам ушанувати. Це мало б тим більшу вагу, що наші вороги не мусили б попрікати нас нелюбовою до Гоголя; та, певне, і цензура, чого доброго, не так гостро доглядалася до наших робот. Та нічого про це казати, бо я й сам на цей раз так само винуватий, як і всі наші прихильники. Літом розпочав був роботу задля збірника, оже не викінчив її. А з осені почала моя жінка недугувати нервами, та й мої так наструнчила, що вони наче з валу стали – нікуди кчемні. Так і пішло все шкереберть!

Щодо "Повії", то я її уже одним тим не можу дати до "Вісника", що вона й досі не викінчена, – дві частини ніяк не діждуться ні доброї години, ні зайвого часу, щоб їх викінчити. До того ж я обіцяв "Повію" киянам до моїх повних творів, – повинна б піти до 4 тому, якщо до того часу виготовлю. Пообіцяти одному, а дати другому – це не личить. От через це напишіть д. Гнатюку, що не можу я дати "Повії" до "Вісника", бо вона й досі не викінчена.

Я знову нагадував бібліотечному комітеті про їх обіцянку виписати Ваше "Дорогою ціною". Один з наших прихильників певне обіцяв це зробити. Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома, і через це не можу тепер від нього дознатися, чи виписав Ваше видання комітет. Як вернеться він з мандрівки і побачуся з ним, то знову запитаю і попрошу безпремінно виписати.

До Вас прихильний П. Рудченко.

Р. S. Чого ж це Ви, добродію, розхворілися? Це погане діло – недугувати. Бажаю Вам якнайшвидше протурити від себе цю непрохану гостю – хворість.

Примітки

Вперше надруковано в «Науковому збірнику за рік 1924», стор. 189 – 190. Подається за автографом (Чернігівський державний літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, № А-2041).

… за звістку про альманах… – Панас Мирний відповідає на лист М. Коцюбинського від 15 (2) листопада 1902 р. (див.: Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5, стор. 330 – 331).

…до «Вісника»… – «Літературно-наукового вісника».

Один з наших прихильників… – М. А. Дмитрієв.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 493 – 494.