30.03.1903 р. До Михайла Коцюбинського

Вельмишановні добродії!

Одібрав я Ваш лист та й замислився… І от більше вже місяця думаю над Вашим заходом видати збірник такий, як Ви загадали, тобто: нових творів з життя сучасної інтелігенції, а також на теми соціальні, психологічні, історичні і інші. Добре діло! що й казати. Оже судячи по тому, що Ви вище сього у свойому листі пишете: "за сто літ наша література живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією", що збірник призначається задля інтелігенції, – я от і замислився, – невже то Ви геть зовсім зречетеся творів з життя селянського, – того життя, що виробило нашу живу мову, що давно заснувалося і ще й досі дає свої живі оригінальні зразки своїх типів, а не общечоловіків?

Що ж до нашої інтелігенції, то її ще досі не було, вона ще тільки починає складатися, та й то, вихована іншою школою, вона досі не подала таких яскравих зразків, щоб їх можна було назвати своїми, оригінальними… Через те і література не захоплювала їх, бо нічого було захоплювати. Кожна література, якщо вона хоче бути не мертвою, а живою, зможе подати тільки те, що дає само життя; тягти ж її на дибу вищих матерій, то це обрікати її стати літературою Тредьяковських, Озерових і т. ін.

Такі твори, як "Дубенко" М. К. або "Дарочка" Яновської, не дивлячись на талановитість авторів, живу і виразну мову, – бринять у моїх вухах не своїми, рідними, оригінальними, тільки облямовкою чужого життя, от якби я своєю мовою почав малювати побут німця чи француза. Чи варто нам за це тільки братися, тягти досі нашу живу літературу на диби високих матерій і робити її не оригінально-творчою, а тільки описательною (кращого терміна не пригадаю)? Мені здається, що не варто, щоб не довелося нам піти по слідах Тредьяковського або Озерова.

Треба головніше всього звертати увагу на життя і захоплювати те, що подає воно. Потроху та помалу, як життя виробе свою інтелігенцію, то й література скористується нею і подасть живі зразки. От через це то я й боюся, коли б Ваш захід – видати збірник задля інтелігенції і тільки з життя її, – не подав у світ такої страви, що нею тільки смакували б одні і геть-то завзяті народолюбці.

А проте – все ж таки мені не хочеться не запомогти Вам в доброму замірі видати корисний збірник. Тільки що ж мені дати Вам, коли в мене немає нічого такого, що б цілком дотикалось до Ваших думок? Рився я, рився, як та миша у засіці, по своїх схованках і наткнувся на свої давні віршові твори. Деякі з їх здалися мені підхожими – не скажу, щоб цілком – до Ваших замірів, а все ж таки трохи підхожими. Я їх почав визбирувати та нанизувати і вийшли з цього нанизування пісні про кохання, не селянське-парубоче, а більше городянське-інтелігентне. Назвав я їх коломийками, бо вони, справді, більше на коломийки скидаються. Підобрав їх по такій системі, – спершу, – як у молодому серці чуття прокидається, як воно розростається і, стрінувши справжню дружину, як її починає пестити та голубити, сподіваючись запобігти щастя; а як такого щастя не довелося запобігти, – то як воно гірко нудьгує та плаче. Це справжні невеличкі романси, тільки до їх недостає голосу, оже про це повинні клопотатися ті, хто правує не словом (як ми), а голосом, – тобто композитори.

Засилаю до Вас отаких 20 коломийок та ще й з заспівом. Якщо Вам вони подобаються та знайдете Ви, що вони підійдуть до Ваших думок і замірів, – то скористуйтесь ними задля свого збірника, а як ні – то поверніть назад.

З щирою до Вас повагою

П. Рудченко.

Примітки

Вперше надруковано в «Науковому збірнику за рік 1924», стор. 190 – 191. Подається за автографом (Чернігівський державний літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, № А-2043).

…Ваш лист… – лист М. Коцюбинського та М. Чернявського від 10 лютого (28 січня) 1903 р. (див.: Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5, стор. 338 – 339), в якому писалося:

«…Ми маемо иа меті видати літературний збірник (поезії, новели, повісті, драматичні твори), в якому хотілось би помістити нові, ніде не друковані твори переважно з життя сучасної інтелігенції, а також на теми соціальні, психологічні, історичні і ін.».

Альманах вийшов 1905 р. в Херсоні і мав назву «З потоку життя».

…зречетеся творів з життя селянського… – у листі від 16 (3) липня 1903 р. М. Коцюбинський відповідав Панасові Мирному:

«…Ми не мали на меті взагалі зректися творів з життя селянського, як Ви зрозуміли з нашого листа. Борони божеі Обмежовувати джерела творчості зовсім не наша програма, ми якраз, навпаки, хочемо розширити та поглибити їх. Про це зазначено було і в листі, де ми писали, що життя селянське цілком ще не вичерпане нашою літературою. Задумавши видати такий збірник, в якому не було б сливе творів з життя селян, ми тільки хотіли зробити спробу, хотіли звернути увагу наших літературних сил на інші верстви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний і т. п.» (див.: Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5. стор. 353).

Озеров Владислав Олександрович (1769 – 1816) – російський драматург; здобув гучну, але дуже не тривалу славу поєднанням у своїй творчості класицизму та сентименталізму.

«Дубенко» М. К. – нарис, надрукований у «Літературному збірнику… на спомин Олександра Кониського», стор. 143 – 172, М. К. – криптонім, очевидно, Надії Кибальчич (Симонової).

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 498 – 500.