12.1904 р. До Івана Нечуя-Левицького

Високоталановитий і славетний наш письменнику

Іване Семеновичу!

Давно, ох! давно то було… Ще сивий волос не засівався на моїй голозі; укрита темно-русими кучерями, вона схилялася тільки від важких думок, що так неодступно клопотали її, – як свій вік звікувати, куди свою молоду силу подіти, на яке її ткнути діло, щоб і людям від його була добра споминка, і собі утіха, і задля свого краю хоч яка-небудь невеличка користь?

Святі думки моїх молодих літ! Вони, як ті хмари, щодня облягали мене, закинутого сліпою долею у невеличкі повіти рідної мені Полтавщини, і не давали спати… А кругом жили люди своїми щоденними клопотами, утішаючи себе то гульнею та веселощами, то добуванням собі добра, то вишукуванням значної посади… Ні перед ким було своєї душі висповідати, ні в кого було попрохати щирої поради, як годилося б і собі на світі жити?

І от у ті часи молодого смутку та часом гіркої туги довелося мені дві невеличких книжечки добути. То були твої "Рибалка Панас Круть" та "Дві московки"… Наче хто бризнув цілющою водою на моє серце і занімив болячі виразки, що в йому нили! Наче ясне сонце, роздерши чорні хмари, виприснуло на волю і залило увесь світ своїм яскравим сяєвом, освічуючи непримітну серед людського життя стежечку і вказуючи мені на неї як на той шлях, яким треба простувати, щоб знайти задля себе і втіху, і корисну роботу.

І я пішов по тому шляху… Що з того вийшло – не мені про те знати й казати; запевнюю тільки, що задля себе то була такая утіха, що я ще й досі не навтішаюся нею, і тепер ще вона моє старе та літами знівечене серце гріє, і ще й досі пориває мої знесилені руки до роботи.

Учителю мій дорогий! У цей славний час, як увесь рідний край святкує його, зійшовшись вітати тебе за твою 35-тилітню невсипущу працю на користь рідної мови, – мені пригадалося моє те давнє, і любо мені його пригадати. Подозвіль же ще мені, дуже жалкуючому за тим, що не маю вільного часу добутися до Києва, щоб скласти перед тобою низький, аж до самої землі, поклон, подозвіль мені хоч оцим німим листом виявити перед тобою свою несказану подяку за все те, що ти зробив потайно – задля мене – задля широкої України.

Слава нашому найпершому повістяреві, що своїми талановитими працями вивів на світ життя людей свого краю – від простої селянської хати і до високих хоромів, де доводиться йому калічитись і збувати свої рідні ознаки!

Слава великому артисті рідного слова, що з простої речі виробив таку дзвінку та співучу мову, немовби то великий музика на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає душу і серце!

Слава нашому невсипущому трудовникові Іванові Семеновичеві Нечуєві-Левицькому за все те, що він зробив задля слави рідного краю і його поступу у широкі світа, де пора вже йому зайняти постать рядом з другими освіченими народами!

Слава! Слава! Слава!

Суди йому, щасна доля, вік довгий і поспіх добрий!

Панас Мирний.

Полтава

Примітки

З листів Панаса Мирного до І. Нечуя-Левицького нині відомий тільки один (уривок його опубліковано в «Історії української літератури», т. 4, кн. 1, «Наукова думка», К., 1969, стор. 260). Листи І. Нечуя-Левицького опубліковано у виданні: І. С. Нечуй-Левицький, Зібрання творів у десяти томах, т. 10, «Наукова думка», К., 1968, стор. 457 – 458, та в журналі «Радянське літературознавство», 1970, Nq 5, стор. 78-81.

Повністю лист Панаса Мирного подається вперше за автографом (ф. 5, № 1386). Датується за змістом – 35-річчя літературної діяльності І. Нечуя-Левицького відзначалося 1 січня 1905 (19 грудня 1904) р.. В архіві письменника збереглася й чернетка цього листа (? 333).

…«Рибалка Панас Круть» та «Дві московки"… – ці оповідання Нечуя-Левицького вперше надруковані 1868 р. в журналі «Правда». Оповідання «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» вийшло 1869 р. у Львові окремим виданням.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 515 – 516.