21. Лист Кранцберга до Гната Бибельського

Юліан Опільський

Любий товаришу!

Цікаві часи переживаємо оттут, у Лембергу, і надіємося з весною взяти діяльну участь у найбільшій війні всіх часів. Тінь велетня, яка аж досі падала на схід Європи, тепер паде на захід. Ся війна – се останній подвиг Бонапарта, бо другої такої армії, як ся, що згинула на московському шляху, не було, нема й, мабуть, не буде у світі так швидко. Щоби утворити таке зборище вишколених воєнних людей, на се треба сотні баталій та двадцятьлітньої війни з усім світом, а, що найважливіше, таке військо мусить вийти з революції. Наші масони сказали би загадково-високолетним стилем: «Революція повстає, коли на народне живло паде тінь велетня, осяяного промінням філософії». Та се була би неправда, бо революцію підняли пігмеї, а велетень вбив її довбнею, чи, pardon, своїми легітимістичними претензіями.

Аж дивно! Людина, яка виросла з революції, стала синонімом всемогучості товпи над жменею шляхти та прелатів, вилазить на звишку і шкірить зуби у вивченому усміхові графа Нарон, нічим малпа!

Маю вражіння, що і сим разом через саму звичку й інерцію пірве Наполеон за собою масу і витовче ще не раз і не два наших приятелів москалів та пруссаків. Ми тішимося зі сього, бо небезпека для Австрії може прийти не тільки від заходу, але й від сходу, а той від півночі. Тому, коли всі ті три потентати новітньої Європи пооббивають собі гарненько носи, аж тоді ми устромимо свій у цілу авантуру і доїдемо кінця… побідженому! Се найновіший стиль нашої віденської політики, впрочім, дуже схожий на політику хитрого мужичка, який юдить на себе двох сусідів, щоби під час процесу викупити за песі гроші добро обох. Що ж? Ми не французи й не німці, ми держава, яка держиться тільки династією. Тим-то й не здобудемося ніколи на розмах, на самостійну, державну думку, на яку здобулися в Таурогах пруссаки всупереч волі суверена. На такій безконфенсійності ми виросли ще з 1805 року, від неї, мабуть, і помремо.

Розуміється, що про поклик до народів, як у 1809 року, нема й помину. Вправді, добродій Шлегель виробив і написав цісареві щось таке, але се, що є в ньому, се гадки самого Шлегеля, а не імператора Франца, який, певно, не стане числитися зі зобов’язаннями якогось там професора. Се подекуди й оправдане, бо, розбурхавши живло народу, ніколи не можна сказати, куди саме звернеться його могутній зрив і чи не сі стануть його жертвами, що дали йому перші бажану волю. Цікавий я, що зробив Гарденберг після війни зі своїми розполітикованими пруссаками. Хіба не додержить зобов’язання по добрій волі! У нас буде в кождому разі краще, бо де не було одушевлення, обітниць, надій, не буде й заводу. Страшно підла потіха! Правда?

Все-таки шкода, що тебе тут нема. Гадаю, що за гроші, які заплатив тобі Кольоредо, ти обзавівся недвижимим майном і господарюєш на славу, отже, ти вже не звичайненький собі офіцер чи урядовець, а шляхтич гербовий і маючий. Такі роблять у нас кар’єру, а ще й під час велетенської війни, яка заповідається. Подумай над проектом і, якщо рішишся, прибувай пока до нас, до Львова. Саме вчора приїздив сюди від Шварценберга генерал Кленау. Війна Франції з Росією неминуча. В Таурогах пруський генерал Йорк перейшов на московський бік, а се значить боротьбу a l’outrance. Або побіда або… ешафот! Весна принесе страшні, але й незвичайно цікаві події.

Натомість не тішать мене вісті про тебе, яких так скупо уділяєш мені від нашого розстання. Бачу з жалем, що у твоїй вдачі є якась, нічим не оправдана м’якість, якась кислість у світогляді – ні то сентимент, ні то романтика. Таки добре казав Кольоредо, що ти фантаст. Бачу вже, як-то твої аналізовані почування скінчаться подружжям, а там тобі й амінь! Може бути, що се краще, доцільніше, миліше, але се, по-мойому, надто вже в’яже діяльну людину. Бачу се в Наполеона, у його маршалів та генералів, а побачу ще й у тебе.

Рутен у тобі вб’є майбутнього генерала чи яку другу визначну фігуру. Пишеш, приміром, що гадаєш стати гречкосієм для добра поневоленого люду. Се дуже гарно, чутливо, старий Гете прислав би тобі за се рішення том руссівського Еміля у розкішному переплеті, – але я, позволь, забавлюся в романтичну іронію і скажу: – Гм! Карі очі (правда, що жарт?) та круглі точені плечі – безумовно, понадна і цінна аквізиція для нашого брата… тільки що воно в тебе інакше називається.

Примітки

Подається за виданням: Опільський Ю. Твори в 4 томах. – Льв.: Каменяр, 2005 р., т. 4, с. 580 – 582.