6. Війна відьом

Анатолій Свидницький

Ходить відьма доїти все сухою, найбільше, кажуть, хортицею, біла завсіди і вим’я аж при землі теліпається. Іде ж в обору просто-таки ворітьми. Часом навіть і нічим не перекидається, а йде жінкою.

Хто хоче спіймати відьму, то, кажуть, хай зробить борону всю з осичини, щоб ні заліза, ні другої ніякої деревини не було, а лиш сама осика. Мавши таку борону, або ще й перед тим, повинен украсти три жмені землі з ріллі, як перший раз побачить навесні, що орють, то з тої ріллі з скиби щоб узяв три жмені землі, так, щоб орачі не бачили.

Проти Юра чи проти якого другого врочистого свята, але найлучче-таки проти Юра, розвести ту землю непочатою водою, обмаститись по голім тілі від ніг до голови і твар помастити тою грязюкою і сісти голому за тою бороною, сперши її на тин коло воріт, що до обори. Аби не пробитись часами, то можна зубцями від себе сперти. Та треба ще мати очкур семилітній напоготові. Крізь ту борону відьма не побачить, а чоловік її таким способом може побачити і може спіймати на той очкур семилітній.

Один чоловік, кажуть, так і зробив і спіймав відьму, суку білу, хортицю та й привів до хати, прив’язав до лави та давай бити! Так б’є! Так б’є! Чим могла – вона перекидалася: і різною звіриною, і всякою птицею, а він усе б’є та й б’є! Аж от перекинулась тріскою. Тоді він за ту тріску, за сокиру та й перетяв надвоє до колодки. З’явилась молодиця. «Спасибі вам, дядечку, що ви відучили мене відьмувати!» Та йому до ніг – розчіпчана і розперезана. Він і пустив тоді, «йди, – каже, – та не согрішай!»

Це я не раз чув, що як бити відьму, то вона всім-усім перекидається, нарешті, і тріскою перекинеться. Як ту тріску перетяти, то молодиця зостанеться молодицею, а відьмовання пропаде.

Хто хоче так лиш зобачити відьму, то на страсть, як ото дзвонять на євангелію, нехай за кожен раз проколе дірочку в папері. А на Великдень, як ото на всеношні обносять плащівницю круг церкви і всі з церкви повиходять за попом, сам нехай зостанеться в церкві за дверима і дивиться крізь той поколений папірець, то всіх відьом зобачить, скільки їх буде в селі.

Напроти цього хтось видумав, що як зостатися тоді в церкві, то зобачить янголів, що літатимуть. Або, кажуть, за кожен раз, як дзвонять на страсть, нехай викине поліно на горище – там збереться їх дванадцятеро, а на великдень нехай запалить ними в печі, то конче прийде відьма вогню позичати, бо то, значиться, її пектиме.

Як хочеться помучити відьму, то не дати вогню, нехай трохи пошквариться. Або ще, кажуть, треба зробити маленьку трійцю проти Нового року, на цілу ніч настромити її на ворота; то відьма прийде і покусає ту свічку, що буде в трійці. На другий день її засвітити або гріти перед піччю, то також конче прийде відьма чогось позичати, бо то її будеш пекти, а не свічку.

Так пізнати відьму, без нічого, може тільки собака первак (ярчук), да рідко який виховається, бо відьми, як і чорти, бояться таких собак і ще маленькими стараються попередушувати. Щоб не приступила відьма до щенят, роблять для них, як і від чорта, будку з осичини, а осикові обручики вішають на шийки.

Не знаю, що за потреба відьмам їздити на війну з собою! Коло Києва вони з’їжджаються на Лису гору, а на Поділлі тощо – і на границю, і на Лису гору, не знаю тільки, коли саме, – здається, в горобину ніч. їздять вони верхом на коцюбі (кочерга) або на дзиглику (ослін) верхом; а перед цим то оре припічок, ралить, сіє просо якесь, волочить.

Того ж самого вечора те просо зійде і достигне, а вона вижне, змолотить та в макітру і зітре на муку. Потім ту муку розведе непочатою водою і тим пійлом намаститься по голім тілі, і все в один вечір. За тим сідає верхом на коцюбу або на дзиглик, і це помастивши тою приправою, та й гайда в каглу, а там крізь комин та й на границю. Кажуть також, що відьми розводять ту муку не просто водою, а юшкою з зілля, що кипить, як сама з тим просом порається.

Розказують, що якийсь-то парубок – москаль він був, чи що – ночував у відьми якраз тієї ночі, що їй треба було на границю. А ще перше почувався він, що вона повинна бути відьма – вже так душа його чула. От і лежить він, прикинувся, що спить; а вона встала і тихесенько вийшла надвір, Щоб не збудити його. Прийшла назад до хати і питає:

– Чи ти спиш?

А той мовчить.

– Чуєш! Гей! Чи ти спиш? – запитала знов голосніше. А той все мовчить. Запитала ще й третій раз, а він і на цей раз змовчав.

– Ну, спи ж! – каже вона і почала вогню видувати, а потім і коло того проса заходилась. Скінчила геть усе і намастилась. Накрила черепок з приправою під припічком, а сама за мечик, на коцюбу і майнула в каглу. Той усе бачив та й думає-каже: «Підожди ж! Ану і я так!» Встав, обмастився й собі та на другу коцюбу, за шаблюку і в каглу. Прилітає на границю – сама коцюба довезла.

Прилітає – куди там! з шаблюкою в руках; а ті відьми так б’ються мечиками і все приговорюють: «Що втну, то не перетну». А цей і собі став воюватись і приговорює: «Що втну, то перетну». І справді, як утне котру, то так і перетне. Аж підходить до його та його знайома.

– А ти чого тут?

– Або я знаю чого!

А там якісь стоси стояли.

– Іди, – каже вона, – під стоси заховайся, бо як зоглядяться, то для кожної й по шматку тебе не стане.

Забрався той під стоси і тремтить зо страху; вже йому й коцюба відлетіла, і війна. А тут, може, ще й холодно було!..

Вже аж перед світом почали відьми роз’їжджатися. Цілісіньку ніч воювалися! Аж тоді вже зогляділися, що стільки сестриць полягло трупом, та вже пізно було розправи шукати. Як розлетілися всі, що лиш сама зосталася ця знайома відьма, то і прийшла до стосів.

– Вилазь! – каже, – та рушай додому. Да не кажи тпрру, бо будеш пішки йти.

Бистрій коня понесла коцюба додому, а той все но та й но! Дійшло до того, що от-от злетить, от-от! Страшно стало, він і гукнув – тпру! щоб поправитись! Коцюба коцюбою стала, ще й забився добре. «Но! Но!» – а вона щоб то з місця, сказано – коцюба… Тоді він коцюбу в руки і подибав пішки додому. Скілька ночів ішов, поки додому зійшов, бо вдень іти устидався, і вже коцюбу ніс, а не коцюба його.

З якоїсь речі відьми ще й на фігуру [Хрест, що при дорозі ставлять, – високий і з образом Христ розп’ятого і зо всім. По лівий бік Дніпра я бачив фігури лиш на цвинтарі на гробах помежи хрестами; а при дорозі ніде не бачив. Кажут що це ніби від унії зосталось. – А. С.] лазять, догори ногами, все поночі і проти врочистого свята. Або, кажуть, щ вони зорі крадуть і держать в новім горшку під новою по кришкою на полиці або в криницю опускають. Розказують, що якийсь хлопець не знав та й відкрив той горщик, а ті зорі так і обліпили йому голову раз коло разу. Так він і ходив з зорями, так і вмер.

Бургарські магйосниці здіймають і зорі і місяць та й доять (від бургар чув у Києві).

По смерті інша відьма ходить, а інша то й ні – як доведеться. Ми вже бачили одно оповідання, як відьма ходить по смерті, а як від неї спасаються – то ж «Вій» Гоголя. А то ще в однім оповіданні розказується, що той ховався від відьми в притворі, на розпалений леміш ставав. І через той леміш відьми його не бачили.

Примітки

Проти Юра… – тобто перед святом Юрія (24 квітня за ст. ст.). Обряди в цей день у стародавніх скотарсько-землеробських народів мали магічне значення. Юрій виступав покровителем родючості і плодоношення.

…на страсть… – тобто на вечірнє богослужіння у так званий страсний четвер напередодні великодня.

…дзвонять на євангелію… – Йдеться про ту частину богослужіння, під час якої читалося євангеліє.

…на всеношні… – тобто під час церковної служби, що в урочисті свята тривала уночі.

Плащівниця (плащаниця) – тканина, якою, за біблійними переказами, жінки покрили знятого з хреста Ісуса Христа. У православній церкві полотнище із зображенням тіла Христа в труні.

Лиса гора – місцевість між Воскресенською і Микільською Слобідками у Києві, куди, за переказами, зліталися на шабаш відьми.

Подається за виданням: Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 442 – 445.