Друзі пізнаються в біді
Фото Д.Злобінського
Не думали й не гадали Марія Погурська, Валентина Навальна, Тетяна Кривенок, що доведеться їм тимчасово залишити свою швейну фабрику у Чорнобилі і переїхати до Тетієва. У Тетіївському філіалі Білоцерківського виробничого швейно-галантерейного об’єднання їх зустріли мов рідних, близьких людей. Створили добрі умови праці, оточили увагою й теплом. Марія, Валентина й Тетяна вже видають тут першу продукцію.
– Будемо трудитись так, щоб нашим новим друзям не соромно за нас було, – каже Марія Погурська.
Робітниці з Чорнобиля у Тетієві.
Її разом з Валентиною і Тетяною ви бачите на фото ліворуч.
Жителі Тетієва радо поділились з чорнобильцями всім – житлом, роботою, а головне – виявили людяність, розуміння обставин. У подружжя Майстренків – Тетяни Олексіївни та Василя Івановича – гарний просторий будинок, ще й літній будиночок у дворі, де жили, поки зводився новий. Вони прийняли до себе сім’ї Марченків – Марію Володимирівну, товарознавця, та Івана Денисовича, будівельника, Тимко – Олександру Миколаївну, швею, та Андрія Федоровича, будівельника, Людмилу Григорівну Степенко, теж швею. На фото ви бачите їх усіх за спільним сніданком у садку Майстренків. За кілька хвилин жінки разом з господинею дому, бригадиром зі швейно-галантерейного об’єднання, відправляться разом на роботу. І чоловікам знайшлося діло – будівельних майданчиків у Тетієві чимало. У Тетієві, який став їх новим домом.
Родини евакуйованих у сім'ї Майстренків у Тетієві.
В Тетіївський райком партії поступають заяви: готові прийняти прибулих до нас жителів Чорнобиля. Іван Йосипович Бевза пише, що звільнив у своєму домі три кімнати. Про це ж пишуть і просять поселити у них чорнобильців жителі Тетієва Віктор Олексійович Кравчук, Євгенія Іванівна Бойко, Сергій Петрович Бубен та багато-багато інших.
Що ж, справжні друзі пізнаються в біді. Своєю готовністю підставити плече, розділити біду навпіл, коли біда вже й бідою перестає бути, віддати все, що є, аби людям, що зазнали горя, було легше.
– Мов у рідний дім, до рідних людей приїхали, – схвильовано каже Марія Володимирівна Марченко, яку ми застали на подвір’ї Майстренків. – Ми – радянські, ми – одна сім’я. І це головне. Будемо жити на новому місці, будемо працювати. І впевнені, що буде нам добре, що все можливе для нас зроблять.
Київська правда, 1986 р., 21.05, № 121 (18603).