Відзначилися всі

П.Лозняк

Коли ми розмовляли з Василем Варфоломійовичем Тараненком, секретарем парткому мотоциклетного заводу, якраз було підготовлено наказ по заводу. Документ, як документ – звичні, ніби буденні формулювання: «за своєчасне і якісне виконання завдання», перелік прізвищ, міра заохочення.

А насправді наказ незвичайний, і навіть ветерани підприємства не пригадують аналогічної ситуації.

Після аварії на Чорнобильській атомній багатьом трудовим колективам нашого міста довелося виконувати відповідальні завдання по виготовленню техніки, оснастки, матеріалів для тих, хто сьогодні на передньому краї, хто самовіддано усуває наслідки лиха. Дістали таке завдання і мотоциклобудівники: виготовити 480 обсадних труб.

– З технічного боку завдання було складним, – розповідає В.В.Тараненко. – Хоч труби ми мали, нарізати їх на потрібні відрізки нічого не варто, а от різьба, як зовнішня, так і внутрішня, яку мали зробити, – дуже незвичайна. Коли зробили першу прикидку, переконалися: операція по виконанню однієї різьби вимагає до однієї години часу. А часу не було. Всі розуміли, що той стислий термін, який нам дали, це тільки орієнтир.

У цих складних умовах колектив мотозаводу виявив і високу організованість, і чудовий професіоналізм, і справжнє почуття обов’язку. Негайно утворили штаб із семи спеціалістів на чолі із заступником головного механіка П.Н.Чорнобаєм, який діяв практично цілу добу. Бо у повні три зміни здійснювалося виконання відповідального замовлення.

Відібрали найкращих спеціалістів з інструментального, ремонтно-механічного цехів та цеху верстатобудування. Найуміліших, найкваліфікованіших токарів. І коли ми сьогодні говоримо про тризмінну роботу, це не повністю відтворює справжню картину. Бо чимало робітників особисту зміну довели до 12 годин на добу. Старший майстер ремонтно-механічного цеху Петро Артемович Ступак взагалі майже не полишав заводу, бо розумів, як потрібні товаришам його досвід, знання.

Сьогодні керівники заводу категорично відмовляються назвати кращих, хто найбільше відзначився в цій нелегкій роботі, виконаній, до речі, з випередженням встановленого мінімального строку.

Не даремно ж у наказі – прізвища всіх двадцяти токарів, яких відзначено почесними грамотами, та всіх семи інженерно-технічних працівників – членів штабу, яким оголошено подяку. Та все ж В.В.Тараненко говорить:

– Можна сказати так: усі працювали, як Павло Олександрович Чернишенко, Анатолій Андрійович Бойко, Євген Олексійович Раков, Олександр Іванович Турунцев, Микола Петрович Коба. А на цих товаришів можна рівнятись!

Прапор комунізму, 1986 р., 21.05, № 121 (2517).