Вулиця Київська

В.Козловський, спецкор «Прапора комунізму». Іванків – Київ

Фоторепортаж

Усе ніби звичне для киянина: сиджу в автомобілі з київськими номерами, їду по вулиці Київській, за кермом поруч – комсомолець С.Диченко, водій управління механізації «Київзеленбуду». Та маю внести деяке уточнення: поливальна машина, керована Степаном, прямує однією з магістралей не нашого столичного міста, а Іванікова. (Як відомо, тут також розмістилися мешканці районів, що прилягають до Чорнобильської АЕС).

Водій управління механізації «Київзеленбуду» С.Диченко.

– Вулиці міста, як бачите, велелюдні, – відзначає мій співрозмовник. – Кількість жителів помітно збільшилася за рахунок тимчасово евакуйованих. Тому потреба в роботі по додержанню чистоти неабияка. Як відомо, ворог зараз у нас один – пилюка.

За час короткої зустрічі я вже дещо знаю про С.Диченка. Йому 25 уроків. Біографією він не вирізняється з-поміж багатьох інших його ровесників: закінчив школу, потім – армія. Відслуживши, прийшов до «Київзеленбуду», з яким і пов’язав свою трудову долю.

– Зараз нас тут одинадцять, водіїв-поливальників з Києва, – продовжує Степан. – Влаштувалися чудово. Є змога і дозвілля провести змістовно, але намагаєшся якомога більше часу віддавати роботі.

На вулиці Київській.

«Кияни»… У це слово наші земляки вкладають особливий зміст. У цьому я пересвідчуюся, зустрівшись за кілька хвилин із молодшими науковими співробітниками Інституту гематології та переливання крові І.С.Дягель і А.Є.Сверстюком. Персоналу центральної Іванківської лікарні вони надають консультаційну допомогу.

– Робота, в основному, носить профілактичний характер, – ділиться думками Андрій Євгенович. – Доводиться постійно проводити обстеження первинні і повторні. Результати аналізів не викликають побоювання за здоров’я людей. Але постійний контроль за його станом, звичайно, необхідний.

І.С.Дягель та А.Є.Сверстюк під час перерви між консультаціями.

Додам: лише напередодні у І.С.Дягель і А.Є.Сверстюка пройшли консультацію 60 чоловік.

– Незабаром додому, – говорить Андрій Євгенович і раптом теплішає обличчям. Помітивши запитання у моїх очах, додає: – Дочка у мене народилася другого травня. Ще одна киянка.

Повертаючись до реакції, знову бачу на одному з будинків Іванкова назву – «вул. Київська». І думаю: не помилилися місцеві жителі, з повагою пов’язуючи це наймення з однією з вулиць свого міста.

Прапор комунізму, 1986 р., 21.05, № 121 (2517).