Підносити над собою людину
Л.Яковенко
Один в одного – мужні, сильні характери
У них така робота – рятувати інших. Дуже часто вона вимагає не тільки чіткості дій, високого професіоналізму, але й рішучості, сміливості, мужності. Кожну мить ці люди повині бути готові виявити згадані риси, бо інакше вони не виконають свого обов’язку.
Професія їхня – пожежники.
Нам іноді здається, що будні у пожежників прості. Хіба коли пожежа трапиться… А так – ледь не відпочинок.
Ні, будні у них дуже нелегкі. Саме у буднях, у тих спокійних годинах, коли не звучить сигнал тривоги, у цих людей виховуються всі ті найкращі якості, які вони виявляють у критичних ситуаціях.
Наша газета вже писала про героїчні дії співробітників пожежної охорони Києва на ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Треба писати ще і ще. Без перебільшення, кожен з них заслуговує найкращих слів і найвищої вдячності.
Я сьогодні розповім лише про одну оперативну групу Центральної пожежної частини по охороні Шевченківського району, яка, виконавши завдання в зоні АЕС, повернулася у свій колектив.
…Перед тим, як познайомити мене з членами оперативної групи, начальник пожежної частини, капітан внутрішньої служби О.М.Філатов поклав переді мною їх службові характеристики. Читаю лаконічні рядки і намагаюся уявити людей. Що за ними стоять. А втім, навіщо? Життя, як уже тисячі разів доведено, мудріше і краще будь-яких наших фантазій.
І ось я розмовляю з Олександром Івановичем Дорошенком, заступником начальника частини, старшим лейтенантом внутрішньої служби. Це він, як один з досвідчених співробітників пожежної охорони, очолив оперативний загін.
Про аварію Олександр Іванович дізнався, будучи у Москві на екзаменаційній сесії. Другого травня він повернувся до Києва, на службу. А п’ятого вранці з групою підлеглих виїхав у район Чорнобиля.
Перед загоном стояло завдання: встановити на території АЕС пожежний автомобіль і прокласти від нього рукавні лінії для подачі спеціального розчину на покриття головного корпусу, що знаходиться над аварійним блоком. Це потрібно було для пониження радіації. Висота, на яку піднімалися рукави, – 32 метри. В іншій ситуації це в принципі не проблема. Але тут…
У діях підлеглих, як розповів Олександр Іванович, не було жодної неточності. Ось що означає високий професіоналізм. І тому цю операцію загін виконав за мінімальний час. Запрацював насос – і пішов розчин. Тиск у рукавах вдвоє більший від того, що потрібен для води. В розпал першої їхньої зміни трапилося пошкодження – не витримавши тиску, рукав лопнув. Але ніхто не розгубився. Молоді співробітники (кожному з яких менше 30 років) рядові Олександр Литвин та Анатолій Коломієць, які виявилися поблизу, ризикуючи одержати травму, в лічені секунди замінили пошкоджену ланку. І робота продовжилася…
Не можу не запитати Олександра Івановича:
– З яким почуттям ви їхали на завдання? Про що думали?
– Звичайно, ми знали, що робота буде дуже складна, – говорить Дорошенко. – У кого вона в зоні легка? Але комусь же її треба робити. Якщо підходять для цього наші знання, уміння – значить, ми повинні. Особиста небезпека? Якось не думалось про це. В загоні майже всі були добровольці. Обмірковували до деталей, як найкраще виконати завдання.
Олександр Іванович, як й інші його товариші, не любить багато говорити. Розповідь його коротка. Ніяких емоцій, ніяких епітетів. Лише справа. Майже, як в рапорті. Так, мабуть, і чинять справжні чоловіки: завдання виконано – і це найголовніше.
Віддаю належне скромності членів оперзагону, але все-таки трохи розповім про них.
Олександр Іванович Дорошенко. 36 років. Член партії з 1984 року. В органах уже 16-й рік. В зоні своє завдання розумів так: як комуніст і керівник, мушу показувати приклад іншим. Так думали і двоє інших комуністів – старшина внутрішньої служби, заступник секретаря партійної організації частини В.Д.Гніца, рядовий О.О.Литвин. Але, як виявилося потім, в цій ситуації кожен з них міг служити прикладом: і молодші сержанти внутрішньої служби В.В.Рябий та І.В.Лазоренко, і рядові А.І.Корнієнко та А.І.Коломієць.
У характеристиках усіх членів оперзагону є такі слова: мужній, сміливий, з високим почуттям обов’язку. В інший час, можливо, подумалося б: писані під копірку. Нині ж ясно інше: характери в цих людей один в одного – мужні, сильні характери. Одним словом, радянські.
В одному із своїх нарисів публіцист Геннадій Бочаров писав: «Рятувати – означає хоча б на якийсь час підносити над собою людину, яку ти рятуєш, або справу рук людських, якій потрібен твій захист».
Для героїв цієї розповіді, як і для всіх, хто працює в зоні АЕС, на першому місці – не власне благополуччя. Вони думають передусім про нас з вами. А якщо є такі надійні люди серед нас, значить, ми спокійні.
…У той день, коли я була у пожежній частині, до від’їзду в Чорнобильський район готувався ще один оперативний загін. Очолив його начальник частини, капітан внутрішньої служби О.М.Філатов.
Прапор комунізму, 1986 р., 21.05, № 121 (2517).