Інформативний потенціал актової книги м. Козельця (друга половина XVII – перша половина XVIII ст.)

Ірина Кривошея (Умань)

Актові книги XVII ст. є одними з найбільш цінних та надзвичайно інформативних джерел української історії цього періоду. Найкраще збереглися документи Полтавського полкового уряду, Стародубського магістрату, частково Ніжинського магістрату, Бориспільської, Лохвицької й Пирятинської ратуш [1–5, 7–14, 17–19, 21–28]. Частина їх опублікована, частина доступна дослідникам у фондах різних українських архівів, насамперед Центрального державного історичного архіву України в м. Київ та Інституті рукопису НБУВ [7–13, 29].

У XVII ст. уряди були «обопільними», тобто спільними для козацької та міщанської адміністрації. Практичне розділення книг записів почалося лише з 20-х років XVIII ст., коли повною мірою запрацювали полкові канцелярії. Лише тоді записи стосовно старшини й козаків майже зникли з магістратських книг, що засвідчує перегляд книг Стародубського магістрату 20–30-х років XVIII ст. [29]. Запис обопільного уряду мав сталу форму, у якій спершу вписувалися козацькі урядники, потім неурядова старшина й далі представники міщанства.

Полки Гетьманщини суттєво різняться за збереженістю джерел їх історії. Київський полк належить до тих полків, чия документальна база щодо XVII ст. залишається дуже слабкою, тому актова книга м. Козельця дозволяє заповнити деякі лакуни історії цього полку.

Оригінал актової міської козелецької книги зберігається у відділі рукописів бібліотеки ПАН у Кракові. Доступна вона також у копії в бібліотеці Народовій м. Варшави [30]. Це актова книга обопільного козелецького уряду другої половини XVII – першої половини XVIII ст. Назва книги в каталозі польського архіву «Księga rządowa kozacka miasta Kosielca w gub. Czernikowskiej. w. XVII – XVIII, k.184». Книга складається зі 184 двосторонніх аркушів розміром 20 х 32.

Полковий київський уряд, через величину міста та високий статус міської спільноти Києва, перебував почергово в сотенних містах Острі й Козельці [16, 69]. Відомо, що резиденцією полковника київського Г. Коровки-Вольського в 1682 р. став Остер [15, 239]. Так як Козелець тривалий час був полковим містом Київського полку, то це посилює значення актової книги як джерела.

На першому розвороті книги, не пронумерованому архівістами, є чимало різночасових записів. Кілька разів повторюється дата 1697 р., потім згадується протокол, датований 1664 роком. Нумерація сторінок починається з наступного розвороту, що містить актовий запис у традиційній формі.

Хронологічно записи в актовій книзі охоплюють період від 1664 р. до 1765 р., але між 1702 і 1725 рр. – перерва. Фактично послідовний запис у цій книзі припинився в 1702 р. Перед ним на вільних сторінках у 1730 р. війт А. Набок вписав кілька своїх купчих. Стандартні й компактні записи угод, здійснених протягом 1725–1731 рр. полковником київським Антонієм Танським, становлять окремий пізніший блок. Після нього розміщено ще три документи: купча 1765 р., якою Феодосія Петрівна Войтехова уступила спадкові козацькі грунти, розміщені поблизу хутора Закревських, козаку Федору Закревському; судовий розгляд про млини колишнього полковника К. Мокієвського на Козелецькій греблі 1729 р. Останній акт у книзі датований 1686 р., а на кінцевому розвороті послідовно вписано тропар Покрові (30.01.1719) та короткі записи по арешти майна за 1685 – 1687 рр. [30].

Починається актова книга березневими записами 1664 р. Акторами були, в основному, міщани, серед яких достатньо чітко виділяється шляхта, названа «славетним» панством проти «уцтивого» міщанства. У січні 1665 р. з’являється перший запис полкового уряду на чолі з полковником київським Гнатом Кальницьким, сотником козелецьким Павлом Клименком, отаманом городовим Прокопом Кіндратовичем та іншими урядниками козелецькими, підписаний писарем полку Київського Андрієм Митченком. Ішлося про справу товаришки сотенної Тетяни Василевої Лишчиної, за першим чоловіком – Семенової Волошиної в суперечці з козаком козелецьким Федором Коломійцем.

На високий соціальний статус Тетяни, товаришки сотні Козелецької (це засвідчує ранню традицію фіксації з іменем дружини військового звання чоловіка, що стане нормою в документах XVIII ст.), вказує декрет київського полковника в судовій справі, що вносився нею до актової козелецької книги. Усі, хто судився з Тетяною, не довели її провини. Найцікавішою тут є вказівка на суму «вини», що свідчить про кількаразовий розгляд справи, намагання покарати настирних позивачів та достатньо високий соціальний і майновий статус самої Тетяни в тодішній ієрархії.

Позивач, як вказано в документі, «сам на себе закладаю на вельможного його милость пана гетмана» 200 коп, на полковника – 100, потім на отамана та інших урядників 100 коп, «счо вичинати мает зол. тисяча» [30, 14]. Лише з цього одного акту дізнаємося про невідомих раніше полковника й писаря полкового, сотника козелецького, розширюємо дані про роки на урядах інших осіб, отримуємо генеалогічні дані про основних фігурантів справи, впливовість дійових осіб, існуючі способи запоруки в тодішній судовій системі та багато іншого.

Актова книга з 1664 р. детально фіксує персональний склад міського козелецького уряду та, значною мірою, персональний склад козацького уряду, в основному сотенного, але часто й полкового київського. Вписувалися документи не лише мешканців Козелецької сотні, а й інших сотень полку та приїжджих людей з інших полків Правобережжя й Лівобережжя. Загалом у документі фігурують імена 10 полковників київських, 2 обозних, 3 суддів полкових, 5 осавулів полкових, 5 писарів полкових, 4 комонних половників, 7 сотників козелецьких, 13 отаманів городових козелецьких, 1 осавула сотенного козелецького, 4 сотників носівських, 3 отаманів носівських, 1 писаря сотенного носівського, 2 сотників остерських, 1 отамана городового остерського, 2 сотників гоголівських, 1 отамана городового гоголівського, по 1 сотнику іваницькому та морівському, усього 66 старшин полкового й сотенного рівнів.

У найповнішому на сьогодні реєстрі козелецьких сотників, укладеному в 2013 р. В. Кривошеєю, вказано щодо другої половини XVII ст. імена 17 сотників та 8 отаманів городових [16, 69–70]. Окрім суттєвого розширення інформації про періоди їх перебування на урядах, додаємо з міської книги дані про 5 нових сотників (Клименко Павло, Гаврило Карпович, Дворецький Іван Васильович, Бутко Лук’ян Іванович, Жила Василь) та 9 городових отаманів козелецьких (Андрій Гаврилович, Матвій Васильович, Безпальчий Леонтій, Жила Роман, Сидко Іван, Хворостовський Влас, Марченко Степан, Лях Федір, Голод Михайло). У справах міської книги згадано імена 43 представників неурядової старшини різних рівнів (див. додаток 1).

Ще більше інформації отримуємо про міський козелецький уряд. Майже порічно відбувалися вибори, а імена урядників фіксуються систематичними записами (див. додаток 1). Усього з актової книги відомі імена 12 війтів, 29 бурмістрів, 51 райці та 45 лавників, які виконували належні функції з 1664 по 1702 (1727–1731) роки. Персональні дані урядників, включно з додатковою інформацією про родини в окремих документах, дають можливість відновити генеалогії багатьох козацьких й, особливо, міщанських родин Козельця та сіл сотні.

Переважно до книг вписували акти про право власності на рухоме та нерухоме майно у вигляді купчих, уступних, тестаментів, розподілів, договорів оренди та інших видів документів. Вони доносять інформацію про розміщення дворів, їх інфраструктуру, вартість, про власників сусідніх дворів. Соціальний та майновий статус у XVII ст. засвідчувало володіння млином. Договори про оренду млинів чи їх продаж часто містять чимало цікавих фактів.

Так, у вересні 1660 р. мельник і мешканець козелецький Григорій Лукашенко з дружиною Пелагеєю Петрівною Мельниківною віддав в оренду на 2 роки за 100 золотих млин пану Юрію Івановичу, міщанину й колишньому райці козелецькому [30, 41v]. Млин дістався від покійного тестя Петра Мельника. Стояв на міській Козелецькій греблі на р. Остер в одному лотку з Охрімом Котляром біля млина Івана Борсука. У млині було 2 мучних каменя, і він потребував ремонту та добудови.

В угоді прописано, що Юрій Іванович зобов’язаний покрити клітку новою дранню, вставити нові двері, постачати для млина «необхідне залізо» та добудувати своїм коштом ступняк зі ступами просяними й фалюшами суконними. Також він повинен був платити з млина податки: третю мельницьку частину та міські. Після закінчення терміну оренди Григорій Лукашенко зобов’язувався відшкодувати Юрію Івановичу всі затрати на будівництво.

Як правило, такий договір – це договір про продаж млина. Безгрошів’я змусило Г. Лукашенка віддати млин в оренду і, як засвідчують подібні приклади, через два роки становище змінюється хіба на гірше, тому млин за невелику доплату остаточно переходить у власність орендаря. Акт інформує нас про сусідні млини та їх власників, розмір млина, його функціональні можливості та про запланований ремонт.

Також в актовій книзі трапляються кримінальні справи й рішення про захист гідності особи [30, 51v., 53v.–54]. Зустрічаються розслідування службових зловживань козацькими урядниками. Зокрема, дві справи сотника Лук’яна Бутка та справи про облаштування млинів із різноманітними порушеннями двома колишніми полковниками київськими Г. К. Коровкою-Вольським та К. Мокієвським [30, k.137–140, 145–146, 147v.–148v., 179v.–180]. Звісно, справи проти колишніх сотника й полковників було порушено вже після завершення їх каденції.

Сотник козелецький Лук’ян Іванович Бутко в 1699 р. зумів виправдатися від звинувачення 5-літньої давнини в організації крадіжки речей у попаді, знайшовши підставних свідків, які взяли на себе провину [30, 145–146]. Через вісім місяців, у березні 1700 р., його було звинувачено в привласненні хутора Яцька Янченка, на який він мав підробний лист, нібито складений за наказом полковника, та сіна, призначеного до полковницького двору [30, 147v.–148v.].

Фактично, будучи сотником, він обдирав підлеглих від імені полковника та позбавляв двір полковника від належних платежів. Від засудження Л. Бутка врятував милостивий наказ полковника зважити на його колишні військові заслуги. Покарали винуватця штрафом у 50 талярів. У судовому записі знаходимо згадку про сльози вдячності засудженого й про штраф, одразу покладений до військової шкатулки.

Актова книга містить цікаву інформацію про рух власності та генеалогічні матеріали стосовно жителів містечка Печерська. У 1686 р. до міської козелецької книги попросив вписати документи міщанин печерський, орендар шинків Антон Гаврилович із дружиною Оксинією Гавриловичовною. Першим вписано лист 1661 р. І. Гізеля, архімандрита печерського Антону Гавриловичу на пожиттєву оренду за 200 золотих двору Котковського з плацом і грунтами на вулиці до брами Васильківської, що біля двору Войтеха Аптекаря [30, 66,68].

У вересні 1666 р. Інокентій Гізель засвідчив продаж пану Антону Гавриловичу за 100 золотих грунту з плацом аптекаркою й міщанкою Анною Вилчковною Войтеховою Залецькою [30, 66v.–67]. Наступним листом від 07.1668 р. І. Гізель засвідчив продаж мельничкою Тетяною, за першим чоловіком Пархомовою Прасоловою, за другим – Кіндратовою Передерієвою, двору з грунтами в Печерську біля Васильківської вежі на передмісті Васильківському за 70 золотих славетному пану Антону Гавриловичу [30, 67v.–68]. У листі вказано, що проданий двір розташований біля дворів Петра Пальчикевича, через дорогу від батька Пархома й тестя Тетяни, і від дядька Андрія Борисовича.

У міських козелецьких актах найчастіше згадуються різницький, кравецький та ковальський цехи [30, k.37v.–38, 82v., 130v.]. У 1669 р. цехмістром різницького цеху був Йосип Савич, одружений у першому шлюбі з Гафією Степанівною. Її рідні брати Мисько й Леонтій позивалися з Йосипом Савичем за батьківський спадок, внесений сестрою при одруженні (сестра та її діти померли під час епідемії). У 1688 р. цехмістром ковальського цеху був Семен Короб. Відомий також цехмістер кравецького цеху в 1699 р. Іван Юркович Болиголова.

Значна кількість імен неурядової старшини в актовій книзі пов’язана не лише з їх особистими справами, а й із тим, що судова функція була однією з основних для значного товариства. На участь у судах неурядової старшини в спеціальній літературі увага майже не зверталася. Кількома словами означив проблему Л. Окіншевич [20, с. 135]: він вказав на присутність у суді «зацних» осіб, які були колишніми урядниками, наприклад, В. Горобець [6, с. 244], а також справедливо наголосив на хибах істориків щодо трактування присутності в суді «зацних» осіб. Утім, не ототожнив їх із неурядовою старшиною й загалом не ставив завдання аналізу їх участі в судовому процесі.

Чим вищий статус мали позивачі чи відповідачі, тим вищим був рівень суду (сотенний, полковий, генеральний). Для розгляду справ щодо значного товариства військового, крім полкових урядників, збиралася колегія значних товаришів військових, а якщо товариш перебував під особливою гетьманською обороною – збирався виїзний генеральний суд, також з обов’язковим представництвом значного товариства військового. На уряді полковому козелецькому в 1676 р. розглядалася справа про вбивство хлопця Якубом Лисим, товаришем військовим компанії пана Павловського [30, 56v.]. У 1695 р. чернігівський бурмістр пан Ісак Григорович позивався в суді до військового в Батурині Григорія Карповича (Коровку-Вольського), товариша значного військового за спадок по померлій дружині Григорія Євгенії Василівні Радченко. Відібравши відсуджене, бурмістр видав квита, а Григорій Карпович вписав його до козелецької міської книги [30, 117].

Лише наведені приклади та добірка персонального складу козелецького міського та козацького урядів (додаток 1) дозволяють стверджувати, що актова міська козелецька книга має значний інформаційний потенціал для дослідження різноманітних проблем української історії другої половини XVII – першої половини XVIII ст. Особливе значення цей документ має для вивчення регіональної історії та краєзнавчих проблем.

Додаток 1

Урядники міські, козацькі та неурядова старшина в «Księga rządowa kozacka miasta Kosielca w gub. Czernikowskiej w. XVII – XVIII» [Складено за: Biblioteka Narodowa w Warszawie. Dział mikrofilmów. Krarów PAN 280, mf. 9105. 184 k.]

Джерела та література

1. Актовая книга Стародубского городового уряда 1693 г. / Черниговская губернская архивная комиссия; под ред. В. Л. Модзалевского. – Чернигов : Тип. Г. М. Веселой, 1914. – 138 с.

2. Актовые книги Полтавского городового уряда ХVІІ века / под ред. и примечания В.Л. Модзалевского. – Чернигов : Изд. Черниговской губернской ученой архивной комиссии, 1912. – Вып. 1: Справы поточные 1664–1671 годов. – 236 с.

3. Актовые книги Полтавского городового уряда ХVІІ века / под ред. и примечания В. Л. Модзалевского. – Чернигов : Изд. Черниговской губернской ученой архивной комиссии, 1913. – Вып. 2: Справы вечистыя 1664–1671 годов. – 115 с.

4. Актовыя книги Полтавского городового уряда ХVІІ века / ред. и прим. В. Модзалевского. – Чернигов : Изд. Черниговской губернской ученой архивной комиссии, 1914. – Вып. 3 : Справы вечистыя 1672–1680 годов. – 124 с.

5. Акты Мейского уряда 1612–1699 гг. / предисл. А. В. Стороженко // Киевская старина. – 1892. – Т. 37, № 4. – Прилож. C. 1–32; № 5. – Прилож. C. 33–48; № 6. – С. 49–64 ; № 7. – С. 65–112.

6. Горобець В. Влада та соціум Гетьманату: дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України: монографія. – К. : Інститут історії України, 2009. – 271 с.

7. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ). – Ф. І. – Спр. 55256. – 365 арк.

8. ІР НБУВ. – Ф. І. – Спр. 55257. – 200 арк.

9. ІР НБУВ. – Ф. ХIV. – Спр. 6966. т.І. – 78 арк.

10. ІР НБУВ. – Ф. ХIV. – Спр. 6966. – т. ІІ. 70 арк.

11. ІР НБУВ. – Ф. ХIV. – Спр. 6966. – т. ІІІ. 160 арк.

12. ІР НБУВ. – Ф. ХIV. – Спр. 6967. – 69 арк.

13. ІР НБУВ. – Ф. ХХVІІІ. – Спр. 49–84. – 74 арк.

14. Книги третие меские Ператинские // Стороженки: фамильный архив: в 8 т. – К., 1908. – Т. 6. – 499 с.

15. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини: [монографія]. – К. : ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2008. – 452 с.

16. Кривошея В. Старшина Козелецької сотні Київського полку // Запорозька Січ і Українське козацтво: зб. наук. праць / ред. колегія: В. В. Кривошея (голова) [та ін.]. – К. : ДП «Пріоритети», 2013. – С. 69–87.

17. Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст.: (збірник актових документів) / підг. до видання О. Маштабей, В. Самійленко, Б. Шарпило. – К. : Наукова думка, 1986. – 222 с. – (Пам’ятки української мови. Серія актових документів і грамот).

18. Миллер Д. Стародубского магистрата книга справ поточных: (1690–1722). – Х., 1894. –16 с.

19. Модзалевский В. Л. Отрывки из Стародубской меской книги за 1664–1673 гг. / В.Л. Модзалевский. – Чернигов, 1911. – 37 с.

20. Окіншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст. // Записки наукового товариства імені Шевченка. – Мюнхен : Заграва, 1948. – Т. CLVII: Праці Історико-Філологічної Секції. – 223 с.

21. Отрывки из Нежинских магистратских книг 1657–1674 годов. – Чернигов : Типография губернского правления, 1887. – 66 с.

22. Отрывки из Стародубовской меской книги за 1664–1673 гг. // Труды Черниговской губернской архивной коммиссии: 1909–1910. – Чернигов, 1911. – Вып. 8. – С. 71–105.

23. Пиріг П. Протоколи Ніжинського магістрату 1659 і 1674 рр. // Сіверянський літопис. – 2002. – № 2. – С. 32–42.

24. Пиріг П. Цивільні і кримінальні справи Ніжинського магістрату 1651–1657 рр. // Сіверянський літопис. – 2001. – № 4. – С. 26–35.

25. Протокул до записованння справ поточных на рок 1690. – Чернигов: Тип. Губернского правления, 1852. – 180 с.

26. Протокулъ до записования справъ поточнихъ на рокъ 1690 // Черниговские губернские ведомости. – 1852. Год пятнадцятый. – №№ 36–44. – С. 381–383, 396–401, 414–418, 429, 441–443, 462–468, 482–485, 490–500.

27. Протыкулъ справъ поточнихъ 1683 годъ // Черниговскія губернскія ведомости. – 1857. – № 21–33. – С. 175– 288.

28. Стародубского магистрата книга справ поточных : (1690–1722) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Х., 1894. – Т. 6 : Труды педагогического отдела историко-филологического общества, вып. 2. – С. 259–274.

29. Центральний державний історичний архів України в м. Київ (ЦДІАУК) – Ф. 208. – Оп. 1. – Спр. 24–29, 34–49, 82–91.

30. Biblioteka Narodowa w Warszawie. Dział mikrofilmów. Krarów PAN 280, mf. 9105. 184 k.

Подається за виданням: Україна між Польщею та Росією. – Ніжин: 2016 р., с. 137 – 149.