Чехи та поляки Криму в умовах політики коренізації міжвоєнної доби
(20-30-ті роки ХХ століття)

Григорій Кондратюк (Сімферополь)

Однією з найбільших за чисельністю національних груп в УРСР була польська. Значна кількість поляків мешкала в західних регіонах УСРР, але польська громада існувала і в Кримській АРСР.

Перші поляки з’явились на Кримському півострові фактично з часу приєднання Криму до Російської імперії. Для них Крим стає місцем заслання, як, наприклад, для видатного польського поета Адама Міцкевича. Згідно даних перепису 1897 року, в Криму проживали 6929 поляків, які становили 1,3% загальної кількості жителів Таврійської губернії. Таким чином, поляки не відносились до значних за кількістю національних груп на території півострова.

1917-1920 роки були часом громадянської війни на кримському півострові. Частина польської громади виїхала за межі півострова. В листопаді 1920 року була встановлена радянська влада. В квітні 1921 року був проведений перепис населення півострова. Усього на півострові проживало 720873 чоловіки. Згідно даних перепису в Криму проживало 5734 поляків. За місцем проживання поляки Криму розподілялись так: міських жителів – 4703, селян – 1020 [1, 54]. Від загальної кількості населення Криму, згідно даних перепису 1921 року, поляки складали 0,80% . Якщо порівнювати цю чисельність поляків з даними перепису 1897 року, то за 23 минулих роки чисельність поляків скоротилась на 17,25% [2, 5].

Скорочення чисельності польського населення відбулось за рахунок еміграції. Не слід забувати, що в результаті національно-визвольних змагань була відтворена Польська держава Юзефа Пілсудського і ця обставина стала важливим стимулом до повернення на історичну Батьківщину. Перепис 1921 року зафіксував також і кількість письменних серед поляків Криму. Із загальної кількості 5734 чоловік письменними були 4186, а неписьменними –1548. З 4703 жителів міст грамотними були 3502, а неписьменними – 1201. З 1031 селянина – 684 письменних, та 347 – неписьменних. [3, 31]. Ці дані засвідчують, що в цілому, для поляків був характерним високий рівень писемності.

В квітні 1923 року на XII з’їзді РКП(б) була проголошена політика коренізації. Коренізація мала багато векторів здійснення. Влада прагнула створити собі базу підтримки серед представників різнонаціонального селянства. Коренізація демонструвала наявне здійснення тези про знищення гноблення однією нацією іншою. Для більшовиків важливим було закріпити свій вплив серед багатонаціонального складу УСРР. Таким чином, коренізація є варіантом національної політики. Найважливіший аспект коренізації – це робота серед національних меншин. Коренізація включала декілька напрямків. Зокрема, це ведення пропагандистської роботи через національні клуби і товариства.

Одним із найважливіших напрямків коренізації в Кримській АРСР серед польського населення була робота в галузі освіти і культури. Причина в тому, що кількість польського населення була відносно невелика, тому економічний аспект не мав тієї гостроти, як для кримськотатарського чи німецького населення. 31 серпня був зареєстрований статут культурно-просвітницького польського товариства «Праца», основні програмні положення якого польське товариство прагнуло реалізувати на території Криму. Більшовики прагнули показати себе як освободителів народів із самодержавної «тюрми народів». Тому задоволенню культурних потреб приділялась певна увага. Влада пішла на зустріч населенню і сприяла створенню двох польських шкіл.

В 1921-1922 роках в Кримській АРСР діяли 2 польські школи першого ступеня – в Сімферополі і Севастополі. Значна частина учбового процесу в зазначених школах здійснювалась польською мовою. Наприкінці 1922/23 учбового року Севастопольський окружний відділ народної освіти намагається закрити польську школу, мотивуючи це рішення браком коштів. Батьки учнів об’єднуються з метою протидіяти закриттю навчального закладу. Для досягнення цієї мети в листопаді 1923 року було створено культурно-просвітнє товариство. Зазначене товариство співпрацювало з Сімферопольським польським товариством.

В 1924 році представники Севастопольського товариства проводять обстеження стану польської школи в Сімферополі. Ця школа діяла при костёлі. При костёлі була бібліотека, яка налічувала понад 3000 книг на польській мові.

В листопаді 1924 року при Севастопольському товаристві почав діяти польський клуб, єдиний польський клуб в Кримській АРСР. При клубі працювала бібліотека і театральний гурток. Для клуба виписувались польські газети.

Питання розвитку польських шкіл стали предметом обговорення на засіданні Нацкоміссії, створеної при ОК РКП(б). На перше засідання Нацкомісіії яке відбулось 23 жовтня 1925 року було запрошено народного комісара освіти Кримської АРСР Усеїна Баліча. Нарком виступив з доповіддю «Об ітогах та перспективах роботи НКО серед національностей». Нарком охарактеризував основні напрямки роботи в галузі освіти серед національних меншин, та відзначив, що працюють 2 польські школи в яких налічується 70 учнів та 3 викладача [4, 16зв.].

Необхідно зазначити, що для більшовиків освіта була цінною не сама по собі, а як джерело знань про комуністичне суспільство і партійні настанови. Нове покоління радянських громадян, яке навчалось у школі, повинно було засвоїти комуністичну догматику. Тому нарком Усеїн Баліч у своєму виступі не був вільним від політичних оцінок. Баліч доволі скептично висловився про так званих «нацменах Заходу». На комуністичному новоязі цім терміном відзначали німців, чехів, поляків, естонців які мешкали в Криму. Більшовицька влада відносилась до них з недовірою, вважаючи представників цих народів своєрідною «п’ятою колоною». У своєму виступі Баліч казав:

«Якщо прийнято народності першої категорії (німці, естонці, чехи, поляки, частково – євреї) вважати «культурними» не варто доказувати, що їх хвалена «культурність», «цивілізованість», майже повна грамотність… як раз обратно пропорційні придатності для радянізації, їх можливості бути залученими до активного робітничо-селянського будівництва» [5, 20].

Однією із важливих компаній, яка проводилась властями, була ліквідація неписьменності. Як правило, лік пункти здійснювали ліквідацію неписьменності на рідній мові. Серед поляків Криму ліквідація неписьменності також здійснювалась на рідній мові. З 13 ліквідаційних пунктів 1 був польський і він працював в місті [6, 21].

Політико-просвітницька робота серед національних меншин Криму здійснювалась в формі клубної роботи. Більшість клубів виникала в результаті ініціативи громадських організацій та на їх кошти. В Сімферополі працював клуб Національних меншин (Нацмен) Заходу ім. К. Лібкнехта та також спеціалізований польський клуб [7, 22]. Клуби були популярними, так як польське населення було здебільшого міським. Устав клубу Національних меншин Заходу фіксував, що його метою є «об’єднання національних меншин Заходу в місті Сімферополі і в Криму на грунті культурно-просвітницької роботи та організація розумного відпочинку та розваг для членів клуба, а також встановлення смички міста з селянством західних нацменшин» [8, 9]. В клубі працювали національні секції. Клуб здійснював роботу у формі театральних постановок здійснюваних театральним гуртком, проведення лекцій, роботи бібліотеки. Устав також фіксував необхідність «розповсюджувати серед своїх членів теоретичні та практичні відомості з сільського господарства, промисловому та кустарному виробництву і в загалі здійснювати заходи щодо культурного та господарського підйому своїх членів» [9].

Одним із пріоритетів в діяльності органів державної влади по здійсненню коренізації щодо польського населення Кримської АРСР була робота шкіл. В 1924/25 навчальному році працювали 2 польські школи першого ступеню. В наступні два навчальних роки збереглась зазначена кількість польських шкіл [10, 10зв.]. Але ж, на жаль, цієї кількості шкіл було недостатньо. Польська національна школа охоплювала тільки 10% дітей. Звіт Народного Комісаріату Освіти Кримської АРСР констатував:

«Значний відсоток дітей шкільного віку єврейського, вірменського, грецького, польського та караїмського міського населення здійснюється загальною школою, особливо молодшими групами семирічок та дев’ятирічок» [11, 11].

В 1927/28 навчальному році функціонували 2 польські школи першого ступеню в яких навчалось 82 дітей и викладали 2 вчителів [12, 40]. Цей факт свідчить про процеси русифікації, яким не змогла протидіяти польська громада в Криму. Поляки були переважно міськими жителями, серед яких асиміляція здійснювалась значно швидше. Польська молодь навчалась також і в інших учбових закладах. В професійно-технічних навчальних закладах налічувалось 27 поляків, що складало 0,75% від загальної кількості учнів. В індустріально-технічних професійних школах навчалось 10 поляків, а в сільськогосподарських профшколах – 3 учні, в музичній профшколі – 1 чоловік, в школах фабрично-заводського учнівства – 3 поляків, в промислово-економічних технікумах – 3, медично-фармацевтичному технікумі – 2, в музичному технікумі – 3 поляків [13, 17].

17 грудня 1926 року був проведений Всесоюзний перепис населення. Згідно з його результатами в Кримській АРСР проживало 4514 поляків, що становило 0,6% загальної кількості жителів. Дані свідчать, що відбулось як абсолютне, так і відносне скорочення кількості поляків, що мешкали на півострові [14, 8]. Дані перепису свідчили також про те, що поляки Криму були міськими жителями. В Сімферополі мешкало 1200 чоловік, Севастополі – 1020, Ялті 430, Феодосії – 280, Євпаторії – 190, Керч – 140, Джанкой – 40 поляків [15, 82].

Національна політика щодо поляків координувалась на загальносоюзному рівні. Комплекс заходів здійснювався в різних регіонах країни на загальних засадах. Ці заходи розроблялись на основі партійних настанов, а також здійснюваних нарадах. В тих регіонах, де мешкали поляки діяли бюро чи секції а рамках Агітпропів обкомів партії. В кримському обкомі РКП(б)-ВКП(б) діяла Нацменкомісія Агітпропу. Спеціальної польської секції в Кримському обкомі створено не було, роботу здійснювала Нацменкомісія. З 7 по 12 травня 1928 року в Москві була проведена Всесоюзна нарада робітників польських бюро. З головною доповіддю виступила Дзержинська. В своїх рішеннях нарада звертала увагу на пожвавлення ідеологічної роботи, агітації та пропаганди. Польські бюро повинні були допомагати в підборі необхідних робітників, розвитку культурно-освітніх закладів. Важливіший напрямок був позначений як радянізація поляків, активний ідеологічний вплив на них. Влада констатувала, що

«цей процес радянізації супроводжується процесом розпаду національної єдності в польському селі, зростанням політичного розшарування польського селянства, зростанням ролі бідноти, як і деяким послабленням впливу католицького духовенства» [16, 9].

Таким чином, громадянська ідентичність повинна була прийти на зміну національній. Влада ставила завданням «розмивання» національної єдності заснованої на релігії та збереженні рідної мови. Польська мова виступала тепер як засіб донести до поляків ідеологічні догми. В резолюції по докладу «О стані роботи серед трудящих поляків СРСР» зазначалось, що

«в справі радянізації польського населення особливе значення має робота серед молоді та дітей. Відмічая зростання комсомолу за рахунок польської молоді, слід також признати це зростання недостатнім і в подальшому посилити залучення в комсомол робітничої, батрацької та бідняцької молоді… здійснюючи рішучу боротьбу за молодь на ідеологічному фронті (релігія, націоналізм, побут)» [17, 13].

За результатами Всесоюзної наради було прийнято документ «Завдання культурного будівництва серед трудящого польського населення». В документі був здійснений аналіз ситуації і сформульовано завдання, серед яких першочергова – боротьба з польською інтелігенцією. Зокрема, констатувалось що:

«Польське вчительство в своєї більшості не відповідає призначенню. Частина його, і не мала, знаходиться під впливом ворожих нам елементів, зокрема – духівництва. Частина – не має достатньої педагогічної підготовки. Громадська цінність також радянські налаштованої частини вчительства має бути кращою. Все ще слабкий комуністичний та комсомольський прошарки серед польського вчительства… Наявний кадр вчительства (окрім тієї частини яку потрібно із’яти зі школи перепідготувати педагогічно та політично, як на спеціальних польських, так і на загальних курсах)» [18, 17].

Питанню якісного складу інтелігенції було приділено увагу на обласній партійній нараді з питань національного будівництва, яка проходила в Сімферополі в 1929 році. Інтелігенція формувала національну свідомість своєї етнічної групи, тому нарада проаналізувала складові стратегії щодо цієї соціальної групи. Партійна нарада в своїй резолюції зазначила, що

«здійснення завдань соціалістичної реконструкції і подальшого посилення соціалістичного наступу на капіталістичні елементи в місті та селі, при посиленні активності і спротиву цих елементів в умовах багатонаціональної Кримської АРСР, придає особливого значення питанню про інтелігенцію» [19, 20].

Обласна нарада з питань національного будівництва у своїй резолюції також зазначила, що

«здійснення швидкого темпу індустріалізації, проведення земельної реформи, підйом та соціалістична реконструкція сільського господарства та посилення соціалістичного наступу на непмана та кулака, повинні складати основний зміст роботи кримської партійної організації з національного будівництва Кримської АРСР» [20, 13].

В 1930 році згідно з постановою від 25 червня ЦК ВКП(б) було введено обов’язкову початкову освіту. Наркомос Кримської АРСР здійснив комплес заходів по виконанню зазначеної постанови. Був проведений загальний перепис усіх дітей шкільного віку. В Криму мешкали 80396 дітей. З них 191 складали польські діти [21, 16]. Введення загальної обов’язкової освіти потребувало значних фінансових ресурсів та організаційних заходів.

Влада прагнула залучити до реалізації цього завдання широкі кола громадськості. Найбільш поширеною формою стали конференції та все кримські наради. Вони повинні були активізувати громадськість національних меншин на підтримку шкіл. Наради та конференції серед національних меншин Криму, як елемент національної політики, повинні були також просумувати громадську думку різних національних груп. 26 квітня 1930 року в Сімферополі пройшла Всекримська нарада нацменшин. В роботі зібрання прийняли участь 150 делегатів. На кожну національну групу, що мешкала в Криму, були виділені квоти кількості делегатів. Для поляків було виділено 2 місця [22, 11].

На нараді обговорювалось широке коло питань, зокрема хід колгоспного будівництва, розвиток культури, участь національних меншин в радянському будівництві. Головний доклад мав назву «Національна політика радянської влади та чергові завдання національного будівництва Кримської Республіки» і в ньому характеризувався комплекс заходів здійснюваних місцевим партійним керівництвом. Одним із важливих заходів стала так звана коренізація в органах влади та управління.

В органах влади виділялись квоти згідно чисельності того чи іншого народу, що мешкав в автономії. Сутністю цього заходу було формування діалогу між владою та громадянами. Чиновники, та перш за все селяни, повинні були розмовляти однією мовою. Між владою та чиновниками не повинно було бути мовного бар’єру. РНК та ЦВК Кримської АРСР ініціювали також кампанію «висуванців». Критеріями для зайняття посади на щаблях влади були соціальне та національне походження. К 1930 року в управлінських апаратах державних установ в результаті здійснення зазначених заходів коренізації налічувалось 36 поляків, що складало 0,1% від загальної кількості працюючих чиновників [23, 33].

В Кримській АРСР організаційним центром роботи серед поляків та інших слов’янських національних меншин став Агітаційно-пропагандистській відділ (Агітпроп) Кримського обкому РКП(б)-ВКП(б). 22 квітня 1924 року в Сімферополі відбулась нарада комуністів-поляків. На нараді були присутні Дзешкульська, Росоцецький, Сайба, Стахович, Шведов та Міронов. Нарада прийняла рішення щодо створення польського бюро при Сімферопольському райкомі партії та затвердила план роботи серед польської меншини Криму [24, 2].

Основні програмні положення товариства «Праца» поляки прагнули реалізувати і на території Криму. Ця організація носила загальнодержавний характер. Вона була створена у Москві в серпні 1922 року при безпосередній участі Польського бюро при ЦК РКП(б). Польбюро контролювало діяльність товариства, розробляло його основні концептуальні завдання. Головне Управління Товариства в Москві здійснювало політичний контроль над регіональними відділеннями, зокрема кримським [25, 14]. Тому задоволенню культурних потреб приділялася певна увага. Влада пішла назустріч населенню і сприяла створенню двох польських шкіл.

В 1923 році в Севастополі був створений також польський клуб та при Севастопольському райкомі партії почало діяти Польбюро. Польське бюро розповсюджувало серед мешканців міста газету «Комуністична Трибуна», яка видавалась Польбюро ЦК РКП(б). Для досягнення цієї мети в листопаді 1923 року було створено культурно-освітнє товариство, яке співпрацювало з Сімферопольським польським товариством.

В 1924 році представники Севастопольського товариства проводять обстеження стану польської школи у Сімферополі. Ця школа діяла при костьолі. При костьолі була також бібліотека, яка налічувала понад 3000 книжок на польською мовою.

В листопаді 1924 року при Севастопольському товаристві почав діяти польський клуб, єдиний польський клуб у Кримській АРСР. При клубі працювали бібліотека і театральний гурток. Для клубу передплачувались польські газети.

Зокрема, в 1924 році в польській школі в Севастополі навчалось 40 дітей. В віці від 7 до 9 років – 21, від 9 до 13 – 19. В звіті підкреслювалось, що всі діти «пролетарського походження» [26, 35]. В звіті по результатам обстеження польської школи в Сімферополі зазначалось, що «стан школи незадовільний, так як там відсутнє політичне керівництво, вчительки безпартійні та набожні, знаходяться під впливом клерикалізму… існує благоприємне поле діяльності укріплення національної контрреволюції в Криму» [27, 81]. Ця школа була розташована в Сімферополі по вулиці Салгірній (нині проспект Кірова), і більшовиків особливо дратувало те, що школа була в одному дворі з польським костьолом.

Серед поляків Криму ліквідація неписьменності також здійснювалась рідною мовою. З 13 ліквідаційних пунктів один був польський. Він розташовувався в Севастополі, в приміщенні польської школи. З березня 1924 року ліквідація неписьменності серед доросли відбувалась вісім занять на місяць [28, 10]. Ліквідація неписьменності була неможлива без створення бібліотек, щоб у людей які пройшли курс освіти була можливість читати і бажано рідною мовою. В Сімферополі до 1921 року існувала польська бібліотека. З встановленням радянської влади вона була закрита, а книги передані в Центральну бібліотеку. Загалом налічувалось близько трьох тисяч польських книжок, але керівні органи не влаштовував їхній зміст. Тому перед поляками-комуністами Сімферополя було поставлено завдання скласти їх опис та провести відбір потрібної літератури [29, 81].

Політична складова роботи клубів була на центральному місті. На засіданні польського-культурно просвітницького товариства, яке відбулось 12 квітня 1925 року відзначалось, що «товариство буде прагнути протиставити свій вплив впливу католицького духівництва та церкви» [30, 43].

Згідно з даними перепису 1926 року, в УСРР налічувалось 476,4 тисячі поляків, які складали 61% всього польського населення СРСР. На Правобережжі мешкали 400 тисяч поляків, які складали 84% поляків УСРР. На остальній території України проживало 76 тисяч поляків, чи 16% загальної кількості. В РРФСР мешкали 197 тисяч поляків, чи 25 % загальної кількості польського населення Радянського Союзу [31, 164]. Звертає на себе увагу той факт, що серед поляків, які мешкали в УСРР в містах проживало тільки 21% загальної кількості, а основну масу складали селяни, на той час як в Криму переважали жителі міст.

Національна політика щодо поляків, а також болгар та чехів координувалась на загальносоюзному рівні. Комплекс заходів здійснювався в різних регіонах країни на загальних засадах. Ці заходи розроблялися на основі партійних настанов, а також на нарадах, що проводились в тих регіонах, де мешкали зазначені слов’янські меншини, діяли бюро чи секції в рамках Агітпропів обкомів партії.

У березні 1927 року відбувся з’їзд Товариства кримських чехів. Товариство нараховувало біля 200 чоловік, серед яких за соціальним складом були: 161 селянин, 12 кустарів і 7 робітників, а також 16 службовців. Компактними групами чехи проживали у Джанкойському і Сімферопольському районах, зокрема в селі Олександрівка. Товариство мало свою бібліотеку книг чеською мовою. Цією бібліотекою користувались учні двох чеських початкових шкіл. З’їзд обрав правління Товариства кримських чехів. Головою був обраний Гавелко, секретарем Сватоша.

В Кримському обкомі РКП(б)-ВКП(б) діяла Нацменкомісія Агітпропу яка здійснювала поточну роботу серед поляків, а також інших слов’янських національних меншин. Спеціальної польської секції в кримському обкомі не було створено, роботу здійснювала Нацменкомісія. Польське бюро було створено в Сімферопольському райкомі. Польські бюро мали формувати нового «радянського громадянина» і вести «боротьбу з костьолом» [32, 9].

Отже, громадянська ідентичність мала прийти на зміну національній. Влада ставила завданням «розмивання» національної єдності, що базувалася на релігії та збереженні рідної мови. Польська мова виступала тепер як засіб донесення до поляків ідеологічних догм. Послаблення національної свідомості сприяло асиміляції поляків серед інонаціонального оточення. Так, згідно даним перепису 1926 року тільки 46,3% поляків вважали польську рідною мовою. В сусідній БРСР тільки 37% поляків вважали польську рідною. Так, Костюшко І.І. прийшов до висновку, що

«радянізація польського населення не отримала значного поширення і мала переважно поверхневий характер. Більшість поляків не схвалювала політику радянської влади, частина з них чинила пасивний чи активний спротив її заходам. Разом із тим, проявлялась пересторога влади по відношенню до польського населення, котра в наступні роки набула репресивних рис» [33, 168].

Така ситуація цілком відповідала настановам інтернаціоналізації в СРСР [34, 13]. В документі було зроблено аналіз ситуації і сформульовано завдання, серед яких першочергове – формування нової, радянської інтелігенції [35, 17]. Аналогічні тенденції партійної і радянської роботи бачимо і серед інших слов’янських національних меншин. Завдання перепідготовки вчителів було поставлено і на Всекримській нараді з культурної роботи серед болгарського населення, яка проходила 4-5 березня 1926 року. Зокрема, планувався «перевід шкіл, обслуговуючих болгарське населення, на рідну мову викладання, шляхом призначення вчителів, володіючих літературною болгарською мовою» [36, 14]. Було прийнято рішення командирувати за кошти Кримського НКО двох болгар для здобуття освіти в УСРР, в Преславському педагогічному технікумі [37, 15].

Отже, можна зробити висновок що робота з польською громадою не відносилась до числа пріоритетів національної політики в Кримській АРСР. Цей факт обумовлений перш за все малою чисельністю поляків на півострові. По-друге, русифікованістю поляків Криму. Польські діти навчались в загальних російськомовних школах і тільки до 20% були охоплені 2 національними польськими школами. По-третє, були відсутні компактні маси польського населення, воно було розпорошене серед інших національних груп. Проживання компактною общиною виступає як перешкода на шляху асиміляції, сприяє збереженню мови та традицій.

Важливо відзначити, що більшість поляків були міськими жителями. Міський образ життя сприяє асиміляційним процесам. Місто в Криму було російським і розмовляло російською мовою. Також необхідно звернути увагу на те, що на практиці представники влади негласно поділяли народи на «лояльні і ворожі». Відносини Польщі Пілсудського були не надто добрими з СРСР і негативне ставлення до поляків, яким випало жити в радянській країні, очевидне. До числа таких же «ворожих націй», окрім поляків, були віднесені німці, естонці, чехи. Відношення влади к полякам було «прохолодно-ворожим», влада не прагнула завоювати симпатії польської громади, як це було у випадку з кримськими татарами. Робота з польським населенням здійснювалась в загальному контексті роботи з «нацменшинами Заходу».

Джерела та література

1. Отчёт Крымского экономического совещания на 1 октября 1921 года. – Симферополь: Госиздат КрымОблОтдел, 1921. – 57 с.

2. Статистико-экономический атлас Крыма. – Симферополь: Издание КрымСтатУпр. и КрымИздат, 1922. – 50 с.

3. Предварительные итоги переписи в Крыму в 1921 году. – Симферополь: Издательство КрымЦСУ, 1922. – 115 с.

4. ДААРК. Ф. П. 1, оп. 1, спр.435, арк. 16зв.

5. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.435, арк.20.

6. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.435, арк. 21.

7. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.435, арк. 22.

8. ДААРК. Ф. П. 7, оп.1, спр.119, арк.9.

9. ДААРК. Ф. П. 7, оп.1, спр.119, арк.9.

10. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.698, арк. 10зв.

11. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.698, арк.11.

12. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.698, арк.40.

13. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.698, арк.17.

14. Бюллетень ЦСУ. №9. – июнь 1928.

15. ДААРК. Ф. П.1, оп1, спр.547, арк.82.

16. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.819, арк.9.

17. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.819, арк.13.

18. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.819, арк.17.

19. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.1032, арк.20.

20. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.1032, арк.13.

21. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.1039, арк.16.

22. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.1032, арк.11.

23. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр.636, арк.33.

24. Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ). Ф. 63, оп.1, спр. 616, арк. 2.

25. РДАСПІ. Ф.63, оп.1, спр. 616, арк. 14.

26. РДАСПІ. Ф. 63, оп. 1, спр. 601, арк. 35.

27. РДАСПІ. Ф.63, оп. 1, спр. 602, арк. 81.

28. РДАСПІ. Ф. 63, оп. 1, спр. 601, арк. 10.

29. РДАСПІ. Ф. 63, оп.1, спр. 602, арк. 81.

30. РДАСПІ. Ф. 63, оп. 1, спр. 602, арк. 43.

31. Костюшко И.И. Польское национальное меньшинство в СССР (1920-е годы) / И.И. Костюшко. – М.: Институт славяноведения РАН, 2001. – 222 с.

32. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр. 819, арк. 9.

33. Костюшко И.И. Польское национальное меньшинство в СССР (1920-е годы) / И.И. Костюшко. – М.: Институт славяноведения РАН, 2001. – 222 с.

34. ДААРК. Ф. П. 1, оп. 1, спр. 819, арк. 13.

35. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр. 819, арк. 17.

36. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр. 566, арк. 14.

37. ДААРК. Ф. П. 1, оп.1, спр. 702, арк. 15.

Подається за виданням: Україна між Польщею та Росією. – Ніжин: 2016 р., с. 217 – 228.