Ляльки-мотанки України, Польщі та Росії
Анастасія Стахурська (Ніжин)
Цікаво, що лялька-мотанка поширена майже на всій території світу. Проте в кожного народу своя лялька з тканини, її назви теж різняться. Але на території України, Росії та Польщі мотанки мають багато спільних особливостей. Самим корінням мотанка походить від давньослов’янських часів, тому ці ляльки так схожі. Українська має хреста замість обличчя, польська – безлика, а от російські більшість безликі, але зустрічаються мотанки й з мальованим обличчя. Можливо, саме мальоване уособлює ігрову мотанку. На сьогодні постає актуальною проблема існування мотанки в цих регіонах, потрібно з’ясувати спільні та відмінні риси.
В слов’янський міфології існує міф про богиню Берегиню. Саме так часто називають ляльку-мотанку в Росії, Польщі та Україні. «Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься… І казав їм Сварог: «Спочатку кутину будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті…»
Далі мова йде проте, що люди попросили навчити Сварога будувати хати, а ткати полотно повинна була навчити Берегиня. Тоді промовила до людей Берегиня: «Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле й м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога. Я навчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як нитку сукати, полотно ткати, як його вибілювати та вишивати». Люди слухали та раділи. Та лютував Сварог та Мара, і хотіли їм наробити шкоди. «Але їм це не вдалося, загнала Берегиня чорних ящурів Мари в річку Рось. І краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як Захисницю Білої Хати. І стали люди віншувати і молитися їй, Захисниці дому людського від чорних сил. І, навчились робити полотно, стали роси, і гукри, і кияни вишивати не тільки «стріли Перуна» та «соколів», а й – Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вирізблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно» [5, 103-106]. Можливо, саме лялькою-мотанкою Берегинею задобрювали богиню. Можна навіть зустріти мотанки в яких руки зосереджені до неба. Але в цих країнах поширені не лише мотанки Берегині, але й інші види мотанок. Також можна додати, що мотанки виготовляються з натуральних тканин. Обов’язковою умовою є використання натуральної тканини всередині, а для одягу можна використовувати й інші тканини. Парадоксально, але в слов’янський міфології зустрічаються богині які теж подарували людям прялку.
В давнину вважалося, лялька-мотанка повинна бути безликою, щоб в неї не переселився злий дух. Ляльки-мотанки України виготовляються із зображенням хреста на обличчі, але можна зустріти також і безликі ляльки. Ляльки Польщі та Росії – безликі [6, 17-26].
Способи створення ляльки були різними: скручування, скочування, змотування, зв’язування, звивання. Слов’яни – це народ, який здебільшого займався землеробством, а Землю порівнювали з жінкою. Мати – Сира Земля, яка уособлювала родючість [10]. Саме звідси виходить перевага жіночих образів над чоловічими. Мотанка – постає символом матері-прародительниці, берегинею роду, могутнім талісманом і символом вічноті життя, втілення віри в добро та захист від злих сил. Образ молодої дівчини характерний для слов’ян не тільки щодо родючості, а й взагалі життя. Богинею плодючості, кохання і шлюбу у праслов’ян була Прія. Днем Прії була п’ятниця.
Після переслідувань язичницької віри богиню стали називати – П’ятницею. Богиня П’ятниця у слов’ян уявлялася жінкою з довгими золотими косами, яка крутить колесо прядки. Проте зустрічається згадка ще про богиню Дану, яка за легендою подарувала жінці першу прядку. Вона вважалася богинею води, яка породила на світ Любов, Землю та різні речі на ній. Після того як людина навчилася прясти полотно з його залишків вона створювала ляльки. Наші предки тоді не знали голок та ножиць звідки ляльку просто стали мотати. В давніх поляків богиню весни та родючості називали Леда, яка була рівнозначною слов’янській богині любові та краси Ладі.
Давньоукраїнською богинею родючості, рукоділля, мистецтва та води була Мокош, яка виступала заступницею вагітних та породіль. Всі ці богині слов’янської релігії походять від одного праджерела – Богині-Матері – заступниці роду, материнства, плодючості, добробуту, лялька-мотанка в собі містить ті ж функції, які виконували ці богині, тож можна задуматися за чиїм образом стали створювати мотанки [9].
Вважалося, що краще цю ляльку виготовляти власноруч тоді вона зберігає позитивну енергетику свого творця та постає справжнім сімейним оберегом. Кожна лялечка була індивідуальним витвором майстра, несхожим на інших. Цю традицію на мою думку потрібно зберегти, бо кожна сучасна дівчина зможе виготовити мотанку. Вважалося, що її потрібно виготовляти цілком і відразу не відкладаючи на другий день. Бо люди думали, що зроблене вдруге перекреслює те, що створене вперше й таким чином оберіг втрачає свою силу [10].
Мотанку не можна було робити вночі, коли відьми та русалки виходять на прогулянку, кращим періодом для її виготовлення вважалася зима. Можливо, саме зима, тому що навесні, влітку, восени – це періоди коли слов’яни займалися посівом, доглядом та збиранням урожаю жінці важко було знайти час для виготовлення ляльок, а от взимку роботи ставало менше й жінка могла зайнятися улюбленою справою. Невдалим часом були свята й вихідні дні, а також середа й п’ятниця (в ці дні займатися рукоділлям вважалоя за гріх). А чи задумувалися ми чому в ці дні не можна займатися рукоділлям та й звідки коріння цього правила?
Слов’яни середу уявляли в образі худорлявої високої жінки, яка ввечері проти середи заглядає по вікнах, і карає тих молодиць, які займаються рукоділлям. В середу навіть не розчісували волосся, «бо коси не ростимуть», не купались, не пряли, не садили городину. П’ятниця вважалася днем Прії, і в цей день теж не дозволялося працювати. Знову, можна, простежити зв’язок мотанки з слов’янськими богинями [9].
Для виготовлення мотанки-оберегу брали клаптики ношеного одягу, до того ж «щасливого» – того, який носили в найкращі періоди життя, який не був затьмарений бідами, хворобами чи бідністю. Одяг міг бути особистим або належати комусь із родичів. Відомий фольклорист та етнограф М. Грушевьський подав дуже цікаві відомості про матеріал з якого роблять «кукли», і сам спосіб їх виготовлення:
«Клаптики з краму якого, чи з нового, чи з старого – це все матеріал зветься він крам, крамники, крамки, прибір, приборники, до того ще й прядиво держать, бо це потрібно задля того , щоб було з чого куклу зробить – перш пожують хліба в роті, а тоді з його виліплять таке, як голова в молодиці.
Як засохне, то молодицю зв’язують наче молодицю хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива і, узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде шия, встромлюють паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і крест одягають.
Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Роблять, то й співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки» абощо. Бува і так, що ляльок і двадцять носить дівчина за собою у скринці або у платочку якому і всіх по імені зве. Де хатки роблять або пічки копають – там і ляльки розсаджені на видних місцях. Старші люди дивуються: «Чом хлопці до цього байдужі такі? Їм сокирка, ножик, батіг потрібні, з палички ножика зробить і буде носитися…» [2, 85].
Тут Грушевський описує спосіб роботи саме над вузловою, традиційною лялькою для Середньої Наддніпрянщини лялькою, яку крутять, роблять без голки.
Існувало три типи ляльок-мотанок: Немовля, Баба-берегиня, Наречена (Княгиня). Коли народжувалася дитина використовували ляльку-немовля. Лялька виконувалася у вигляді немовляти у пелюшках. Цю ляльку клали в ліжко немовляти поряд з ним. Часто цій ляльці надавали лікувальних рис. В саму мотанку могли вкласти цілющі трави, наприклад лаванду, яка заспокоювала б дитину.
Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім’ї. У середину вкладалися монети, вовна, зерно, щоб зберегти домашнє тепло, отримати хорошу вовну з овець, грошовий достаток. Лялька-наречена захищала від пристріту та виготовлялася, щоб підтримувати свого господаря по життю. Цю ляльку багато вдягали та прикрашали, тому що вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.
Проте взагалі в слов’ян поширено більше 50 видів мотанок. Навіть на території нинішнього Північного Кавказу археологами були знайдені мотанки. Цим лялькам, як і українським, властиве хрестоподібне обличчя, але сама форма хреста відрізняється на дніпровщині – це солярний хрест, а кавказькі ляльки несуть в собі знак більш схожий на трипільські символи, зокрема родючості, жіночого начала. Хрест на обличчі характерний і для ляльок деяких російських регіонів, Курської і Білгородської областей, Чувашії, Хакасії.
Хрестоподібні обличчя ляльок із тканини виплітаються складними візерунками з різнокольорових ниток. В областях на півдні Росії у традиційних ляльок-мотанок обличчя були перетягнуті червоною ниткою у формі косого хреста. Як пояснювали майстрині Курської та Білгородської областей, це позначало підборіддя і пухкі щоки ляльки [10]. Символ косого хреста – це знак заклинання, знак родючості, традиційно він перетягує ляльці груди, південноруські мотанки несуть його на обличчі де він вписаний в символічне сонячне коло. У таких ляльок не було волосся, голова велика, більша за реальні пропорції, з відсутності волосся сама уособлювала сонце. Іноді навіть головне вбрання такій ляльці не робили, щоб підкреслити символ, як, наприклад, Золяна лялька Воронежа.
Форма кола була символом: стабільності, захищеності, повторюваності життя, що було властиво соляному хресту [8]. Хоча здебільшого на території Росії поширені безликі мотанки. У польській етнографії зафіксовано стародавній звичай, пов’язаний з використанням магічної ляльки при народженні дитини. Коли у вагітної жінки починалися перейми, вона переходила до лазні. Тим часом її чоловік розвішував на дверях приміщення, де перебувала породілля мотанки. Згідно з народними повір’ями, це робилося для того, щоб злі духи були збиті з пантелику цими ляльками й не змогли нашкодити ні жінці, ні ново родженій дитині [10].
Проте існували й інші мотанки створені з різною метою: Кормителька – відповідала за достаток, Дзвіночок мав приносити добрі вісті, Зілярка опікувалася здоров’ям, Пана / Мужатка була подвійною жіночою лялькою, що уособлювала собою перехід зі становища дівчини до положення заміжньої жінки, а тому зображувалася у вигляді двох поєднаних ляльок, на голові однієї з яких був дівочий вінок, а на голові іншої хустина, Матка з Дитятками символізувала побажання великої родини, Нерозлучники дарувалися молодятам як символ вічного нерозлучного кохання, Жаданиця мала виконувати важливі бажання, тому для цієї ляльки прийнято було дарувати гостинці, просячи допомоги, Зернушка відповідала за урожай і хліб на столі, а її чоловік Богач забезпечував багацтво для всієї родини.
В Україні кількість різновидів мотанки за призначенням теж значно велика: Коляда, Масляна, Веснянка, Зернянка, Нерозлучники, Горобинка, Десятиручка тощо [6; c. 26]. От наприклад лялька горобинка виступала символом жіночої мудрості, материнства, домашнього вогнища. В слов’ян горобина виступала деревом молодят, в давнину до горобини зверталися для захисту наречених: у їх взуття та кишені ховали листя. Серед всіх слов’ян існувала заборона рубати та ламати горобину, використовувати її на дрова, обривати квіти й навіть ягоди. У магії використовували горобину для захисту будинку від магічних злих духів. Для цього горобину садили біля ганку або біля воріт. Іменини дерева горобини святкували чотири рази на рік [11]. Восени, на четверті іменини, коли визрівали плоди, робили мотанку Горобинку. На мою думку в цю ляльку вкладалися плоди горобини, тому що на зиму дерево завмирало й не могло захищати, а отже лялька тепер виступала захисником, а потім коли дерево знов вбиралося в листя, то ляльку віддавали гратися дітям, а на зиму виготовляли нову [10].
При виготовленні ляльки-мотанки кожна «дрібниця» має своє значення. У давнину для виготовлення мотанки брали шматочки «щасливого» одягу – того, який носили в найкращі періоди життя, не затьмарених ні бідами, ні хворобами – що символізує дух пращурів, мудре минуле [1, 17-18].
Виготовлення голови – найважливіший момент. Для цього можуть використовуватися як намотані шматки тканини, що є символом плинності життя та руху, так і горішок – символ мудрості, або зернята пшениці – символ життя і небуття. Адже коли зерно «ховають», воно оживає, проростає і знову розпочинається одвічний коловорот життя. Аби привернути щастя й удачу, усі елементи ляльки намотуються за рухом Сонця, по спіралі, бо ж це – один із найдревніших символів безконечності буття та родючості в усіх народів світу. Намотуючи матеріал, начитуємо молитви, вкладаємо свої думки та наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти своєму власнику. Коли жінка сідає виготовляти мотанку, то в неї повинен бути гарний настрій. Тому, що мотанка несе в собі тепло рук, любов і турботу, сонячну енергетику [3, 13].
Дівчата до створення мотанки ставилися так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника. Вона завжди була пов’язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою. У вбранні намагалися відобразити традиційні елементи одягу окремих регіонів України, віхи історії національного костюму. Іграшки з різних місцевостей України мали свій неповторний орнамент, вбрання: київський, волинський, подільський, буковинський, черкаський. Щоб виготовити мотанку потрібно трішки часу, фантазія, та мінімальні знання вишивки свого регіону. Хоча сучасні майстрині не звертають уваги на регіональну відмінність вишивки, а намагаються створити мотанку, як найгарнішу.
Усі елементи одягу, його колір мають своє значення. Спідничка символізує землю, сорочка – часовий простір, головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – зв’язки з небом. Головний убір – це невід’ємний елемент одягу ляльки. Обов’язково барвистими стрічками прикрашали фартух – символ захисту жіночого начала. І звісно велику силу має вишивка, особливо старовинна, яка несе в собі позитивну енергію багатьох поколінь. Вишивка на рукавах була покликана «захищати» руки-годувальниці жінки. Серце і сонячне сплетіння захищені намистом, пояс – крайкою, нижня частина – довгою спідницею із відповідно вишитими символами [6, 19-24].
О. Найден описує виготовлення мотанки, зазначаючи:
«Головне – спосіб творення і внутрішня основа ляльки. Має вузловий характер і робиться шляхом зав’язування і намотування шматочків тканини без допомоги голки. Ось чому лялька має назву «мотанка». До голови зі звисаючими кінцями хустки прив’язуються або накручуються клапті, що імітують сукню або спідницю, плахту, запаску, фартух. На голову одягається убір, інколи схожий на обрядовий убір, інколи схожий на обрядовий убір нареченої. Навіть коли жінка робила ляльку для дитячої гри, вірила у магічний засіб викликати появу на світ ще однієї дитини» [4, 138].
Ж. Капшук описує правила виготовлення мотанки:
«Значення мотанки як оберегу відбилося у традиційності її виготовлення: існують певні правила за якими робиться лялька. Хрестоподібні символи містяться не тільки на обличчі, але й на тілі мотанки: традиційно мотанка обмотується ниткою навхрест на тілі від шиї до талії, та й загалом тіло мотанки робиться у вигляді хреста: ручки мають перетинати тіло, не виходити з нього. Це надає мотанці дійсно оберегового значення.
Є й інші правила, за якими робляться українські мотанки. Так, потрібно використовувати лише природні матеріали: натуральні тканини, нитки, дерево, трави тощо. Намотувати нитки й тканину варто за годинниковою стрілкою, а не проти неї, вузликів в’язати не бажано, краще просовувати нитку за нитку» [8].
Як зазначають українські лялькарки, якщо в’яжеш вузлики, потрібно в’язати не парне число вузликів. В давні часи, що стосується волосся ляльки, ляльку-бабу робили в хустині, а ляльці-княгині зав’язували косу, тому що більшість українських жінок були заплетені в косу, бо існував такий обряд, який називався закосичення. Коли в родині дівчина підростала, то проводили цей обряд. Жінки співали обрядових пісень, а мати розчісувала дочці волосся, заплітала косу, читаючи замовляння, вплітала в нею стрічку й надягала жінці перший вінок. Мотанки з розпущеним волоссям зустрічалися інколи, хоча на сучасному етапі вони є доволі поширеними [7, 25, 41, 51, 54].
При виготовленні мотанки досить важливо дотримуватися символічності кольорів. При наматуванні хреста на обличчі використовували різноманітні кольори, але враховували їх символічний зміст. Саму мотанку мотали з світлих кольорів, зокрема брали біле полотно, або лляне, яке мало коричнюватий відтінок. Сучасні майстрині здебільшого дотримуються такої системи. Коли виготовляли підюпник для мотанки він теж був світлий. Проте, до кожного свята коли виготовляли мотанку теж підбирали кольори [10].
Коли виготовляли мотанку Веснянку, то використовували яскраві кольори. Її волосся традиційно було дуже яскраве, воно мало незвичайні кольори – червоний, жовтий, зелений, адже зображувала вона не людину, а Дух, який пробуджується. Пасхальна голубка виконувалася в червоному кольорі – символі любові. При виготовленні мотанок не розлучників теж використовували клаптики яскравої тканини, брали й яскраві нитки, щоб під час весілля спрямувати всі погляди на ляльок і відвести заздрість від молодої пари.
Коли виготовляли мотанку на вдале заміжжя, то намотували хрест на обличчі із червоно-рожевих ниток, що свідчило про її сором’язливість. Коли виготовляли ляльку-мотанку на вагітність, то не використовували яскравих кольорів. У цієї ляльки був неяскравий одяг – щоб не звертати на неї зайвої уваги, червоні груди – щоб уберегтися від уроків, фартух-живіт, у якого сховано дитину.
Взагалі були мотанки буденні та святкові. Для них використовували вбрання різних кольорів з різноманітних дорогих тканин ритуальна лялька, яку використовували в різних обрядах (народження дитини, весілля, збір урожаю), була білого кольору й поділена червоними смужками на три частини. Це своєрідне втілення світогляду прадавніх українців про природу як єдине ціле: сакральний світ був зверху, посередині – світ людський, внизу світ померлих.червона нитка означала кровний зв’язок між усіма поколіннями роду: минулим, майбутнім і теперішнім.
Усі елементи одягу, його колір мають своє значення. Обов’язково барвистими стрічками прикрашали фартух – символ жіночого начала. Червоно-зелені відтінки підбирають для одягу ляльки, яку творять на добробут і здоров’я людини, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя в коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні [12].
З цього можна з’ясувати, що в мотанці кожна річ символічна, а сама лялька теж символ. Для українців та росіян притаманний поділ мотанок на: Оберегові, обрядові, а потім лише з’являється ігрова функція. О. Тарасова вважає: «Спочатку лялька виникла як атрибут обряду, згодом з’явилася лялька-оберіг. І тільки після цього лялька стала дитячою іграшкою» [7, 5]. Можна сказати про такий обряд, що відбувалося коли народжувалася дитина. Саме в російський традиції використовується лялька Кувадка, яка виготовлялася при народженні дитини. Саме за допомогою цієї ляльки увага злих сил була відвернута від дитини. Виконувався такий обряд:
«Мужчине, отцу ребенка, при родах отводилась активная роль. Он присутствовал при рождении ребенка и обеспечивал защиту от нечистой силы, совершая магические обрядовые действия. Эти обряды называются «кувада». В предбанник выставлялось лукошко с куриными яйцами. Мужчина садился на лукошко, делая вид, что высиживает яйца (по поверьям, яйцо являлось первоосновой жизни).
Громкими неистовыми воплями, подражая крикам роженицы, мужчина выманивал злых духов в предбанник. Чтобы обманутые и разозленные духи не вернулись к роженице, в предбаннике развешивались обрядовые куклы. Верили, что в эти первые попавшиеся на глаза неодушевленные образы людей и вселялись злые духи.
Самого младенца прятали в чулане, а мужчине подкладывали спеленутую куклу. Чтобы понадежнее обмануть злых духов, в некоторых деревнях сразу после родов женщины переодевались в мужнину одежду и начинали вести домашнее хозяйство, а мужчины чуть ли не целую неделю, до крещения младенца в церкви, пролеживали в постели с тряпичной куклой. После родов куклы сжигались во время обряда очищения» [13].
Цей обряд був призабутий у ХІХ ст. Схожі обряди є й в український та польський культурі. Наприклад, у Польщі при народженні дитини використовувалася лялька-мотанка Дзвіночок, за допомогою цієї ляльки господар ходив і відлякував злі сили. В Україні використовують ляльку Немовля. В ХХІ ст. цими обрядами не користуються вони відійшли в минуле, навіть не всі знають, що були такі обряди. Та цікаво, що вони притаманні для трьох культур.
Проте деякі обряди минулого збереглися. Для трьох країн в давнину було притаманне використання ляльок Нерозлучників. Ці ляльки використовувалися на весіллі. Вони супроводжували молодят після вінчання. На весільному кортежі садовилися наперед, таким чином захищаючи від злих сил. Особливістю цих ляльок була одна спільна рука. Цей обряд нагадує коли на весіллі перев’язують руки молодим, і в них тобі також одна спільна рука. Мабуть, це показує, що вони нерозлучні. Навіть нині можна зустріти ляльок на весільному кортежі, вони можуть заміщатися й іншими речами. Звичайно – це вже не мотанки. Але традиція сягає в глиб віків.
Отже, можна побачити, що ляльки-мотанки України, Польщі та Росії мають більше спільних рис ніж відмінностей. Вони часто використовувалися в обрядах трьох народів. Стосовно сучасних ляльок цих країн, то традиція їх виготовлення залишається популярною, хоча століття назад була призабутою.
Джерела та література
1. Генсіровська К. Лялька-мотанка – Берегиня роду // Жіноча Січ. – 2013. – № 2 – С. 17 – 18.
2. Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. – Київ: «Либідь», 2006. – 256 с.
3. Гузенкова Д. Лялька-мотанка: іграшка і оберіг // Рівне вечірнє. – 2011. – № 84 – С. 13 – 14.
4. Найден О.С.Українська народна іграшка: Історія.Семантика.Образна своєрідність.Функціональні особливості. – Київ, 1999. – 120 с.
5. Плачина С. Міфи і легенди Давньої України. – К.:ФОП Стебеляк О. – 2015. – 304 с.
6. Сало А., Луняк Є. Лялька-мотанка в духовній культурі України і Польщі // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Поляки на Чернігово-Сіверщині» – «свої»/ «чужі»» Україна та Польща крізь призму століть. – 2014. – С. 17 – 26.
7. Тарасова О. Ляльки-мотанки. – Харків. – 2014. – 126 с.
8. Капшук Ж. Лялька-мотанка: мандрівка крізь віки: [].
9. Дні тижня в слов’ян: [].
10. Кукла-мотанка истоки оберега: [].
11. Культ дерев у давніх слов’ян: [].
12. Значення кольорів: [].
13. Значення обряду Кувадки: [].
Подається за виданням: Україна між Польщею та Росією. – Ніжин: 2016 р., с. 162 – 171.