Реалізація стратегії партнерства в українсько-польському міжкультурному співробітництві
Олена Бучковська (Рівне)
Республіка Польща здавна є стратегічним партнером України. Такий її статус визначений історичними, економічними і політичними чинниками. Тривалий час становленню українсько-польських взаємин значно заважала по суті міжнародна ізоляція України, викликана дезінтеграційними процесами у Радянському Союзі, однак і на той час, виважена політична позиція Польщі у відносинах з Україною, сприяла формуванню позитивного іміджу України як у майбутньому надійного партнера. На думку Я. Турчин від залагодження суспільно-політичних негараздів в Україні великою мірою залежить геополітична успішність й політичне лідерство самої Республіки Польща [7, 120]. А отже польське керівництво першим вітало появу України на міжнародній арені як суб’єкта міжкультурного діалогу й міжнародного права.
Набуття Україною незалежності і встановлення дипломатичних відносин у січні 1992 р., перегорнуло нову сторінку у довготривалих відносинах – відбулося «відкриття» України польською політичною елітою, підписання перших історичних документів про двостороннє співробітництво й вивчення потенціалів держав-партнерів, розробка спільної позиції щодо інтеграції в ЄС.
Нині у взаємовигідних партнерських відносинах з Республікою Польща відкриваються нові перспективи і співробітництво залишається пріоритетним та взаємовигідним для обох сторін. У даному контексті важливість українсько-польського міжкультурного діалогу набиратиме все більшої вагомості для усього континенту, оскільки Україні разом з Республікою Польща належатиме забезпечити вирішення відповідального завдання – формування стрижня стабільності і безпеки у центрально-європейському регіоні.
Щоправда налагодженню взаємозацікавлених суспільно-політичних й культурних відносин, виробленню взаємної державної стратегії України та Польщі іноді стають на заваді відгомони українсько-польських конфліктів в історичному минулому – визвольної війни 1648-1654 рр., другої світової війни, неоднозначне тлумачення обома сторонами суспільно-політичної значущості постаті С. Бандери й вояків УПА, трагічних подій на Волині.
Подолання антагонізмів минулого та залагодження потенційних конфліктів сьогодення є стратегічною метою керівництва України й Польщі. Задля формування партнерських відносин, що грунтуються на взаємній зацікавленості у стабільності і сталому розвитку, був укладений ряд документів: Міжурядова угода щодо охорони пам’ятних місць та місць поховання жертв воєн та політичних репресій (1994), Угода про охорону і повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей (1996), Спільна заява президентів Республіки Польща й України «Про порозуміння та єднання» (1997), Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти (1997), Спільна заява Президентів України та Республіки Польща «Про примирення – в 60-у річницю трагічних подій на Волині» (2003), послання греко-католицьких єпископів України та римо-католицьких єпископів Польщі з нагоди акту взаємного пробачення і поєднання (2005), Спільна заява Президента України та Президента Республіки Польща з нагоди 60-ї річниці акції «Вісла» (2007), спільна декларація між Українською греко-католицькою церквою та Римо-католицькою церквою Польщі з нагоди 70-х роковин злочину на Волині від 28 червня (2013).
Важливим кроком стало заснування керівниками зовнішньополітичних відомств України й Республіки Польща у 2011 р. Українсько-польського форуму партнерства метою діяльності якого є створення платформи для конструктивних дискусій щодо уникнення небажаної політизації спірних сторінок українсько-польської історії та ефективного залагодження проблем, що виникають у двосторонньому співробітництві як на рівні міждержавної політики так і на рівні громадянського суспільства.
Діалог між істориками, політиками та культурними діячами, як і суспільством загалом має продовжуватись, зокрема і для виявлення історичної правди Волинської трагедії і вироблення взаємоузгодженої позиції у зв’язку із ухваленням Сенатом і Сеймом Республіки Польща постанов від 7 і 22 липня 2016 р. щодо Волинської трагедії, які українською стороною розглядаються як такі, що перекреслюють «весь конструктивний політичний і дипломатичний доробок та зусилля двох держав і народів, спрямовані на взаємне прощення та примирення і вшанування пам’яті невинно убієнних українців та поляків» [2].
Отже, важливою для обох країн є узгоджена об’єктивна оцінка історичним подіям, адже у Спільній декларації «Про порозуміння та єднання» зазначається про неприпустимість замовчування або упередженого висвітлення історичних фактів польсько-українських взаємин, адже їх приховування або фальсифікація лише посилить образу скривджених і їх близьких й не сприятиме налагодженню взаєморозуміння і взаємоповаги між нашими народами [6].
Незважаючи на постійні дискусії політиків і дипломатів щодо визначення стратегічних та перспективних партнерів (зокрема, нині Україна має близько 20 стратегічних партнерів), фахівці вважають, що саме з Республікою Польща стратегічне партнерство характеризується найвищим рівнем розвитку двосторонніх відносин у політичній, економічній, гуманітарній сферах [8, 230].
Зазначене сприяє розвиткові міжвідомчих зв’язків й формуванню договірно-правової бази, виведенню двостороннього стратегічного партнерства на діалоговий рівень відносин. Змістовне вдосконалення українсько-польських стратегічних відносин вагомо збагатило скарбницю базових цінностей усієї європейської спільноти.
Українсько-польським взаєминам притаманні стратегічна інтенсифікація міжкультурного діалогу на найвищому, регіональному й місцевому рівнях, динамізація культурно-освітніх, гуманітарних контактів. За суспільно-політичним значенням українсько-польське міжкультурне співробітництво з Центрально-Східною Європою правомірно порівняти з альянсом Німеччина-Франція, який позитивно позначився на повоєнній історії Західної Європи [4].
Важливим напрямком у розгортанні українсько-польських культурних зв’язків є плідна взаємодія на ниві дослідження подій глибокої минувшини й новітньої історії. Спільними зусиллями українських вчених: Л. Алексієвець, Д. Горуна, Я. Грицака, Л. Зашкільняка, Я. Ісаєвича, І. Кураса, М. Кучерепи, Ю. Макара, І. Мельникової, Л. Чекаленко, М. Янківа та їх польських колег: П. Андрусечка, Б. Бердиховської, Б. Геремека, Я. Драуса, З. Войцика, В. Зайончковського, Я. Качмарчика, Й. Козакієвича, Р. Кузнежа, Е. Місила, Г. Мотика, П. Кролля, Л. Попека, В. Серчика, Г. Стронського, В. Філяра та ін. досліджуються складні за змістом і характером події історії обох народів, аналізується польсько-українське стратегічне партнерство в політиці, економіці, культурі, визначаються базові засади еволюції відносин в умовах багатополярного світу.
Перспективний розвиток українсько-польської культурної співпраці був документально започаткований Попередньою угодою між урядами України й Республіки Польщі з питань культурної та наукової взаємодії (1992).
З початку 90-х років ХХ ст. в українсько-польських відносинах відбулися помітні зрушення, що виявилися у проведенні багатьох спільних круглих столів, міжнародних конференцій, збільшенні кількості публікацій та наукових осередків, які досліджували проблеми двосторонніх взаємин [11, 253].
Вагому роль у цьому напрямку відіграла укладена 2003 р. двостороння Угода про умови гостьових та туристичних поїздок громадян обох країн з дотриманням безкоштовності візи для громадян України як запоруки безвізового режиму для громадян Республіки Польща. Плідний розвиток двостороннього міжкультурного діалогу України та Республіки Польща грунтується на широко розгалуженій мережі постійно діючих консультаційних механізмів діалогового міжкультурного співробітництва.
Результатом культурної взаємодії України та Польщі стало проведення Днів української культури в Польщі й польської в Україні, у рамках яких репрезентуються концертні виступи, літературні та музично-танцювальні вечори. Стратегічною складовою реалізації культурних зв’язків між Україною й Республікою Польща є спільні видавничі й мас-медійні проекти.
Особливу увагу польські й українські засоби масової інформації приділяють питанням культурно-історичної спадщини як важливої передумови розв’язання назрілих українсько-польських проблем в реалізації політики взаєморозуміння та примирення між Києвом і Варшавою. Українське телебачення й радіомовлення у Польщі є більш розвиненими, ніж польські в Україні, що зумовлюється достатньою державною фінансовою підтримкою діяльності національних меншин у Республіці Польща.
Активізується безпосереднє співробітництво між кінематографічними установами, організаціями та виробниками. У 2015 р. в Україні пройшов ювілейний десятий фестиваль Дні Польського Кіно. Успішно функціонують Центр української культури у Варшаві та Центр польської культури в Києві, піднесенню суспільно-політичного й культурного іміджу України у Польщі сприяє діяльність української трудової еміграції.
Водночас у Польщі діалог поміж українцями та поляками відбувається за підтримки й активної участі широкого кола наукових інституцій, що активно працюють у галузі міждисциплінарних українознавчих студій та, зокрема, своїм завданням ставлять дослідження непростої гами українсько-польських проблем. Так С. Козак у статті «Polsko-ukrainskie kulturowe pogranicze» відзначає широкий ареал дієвих у Польщі осередків українознавчих центрів переважно пов’язаних з університетами, що підносить їх наукове значення і відповідно забезпечує належний рівень міжнародних конференцій, дискусій, дослідницьких проектів: Інститут Центрально-Східної Європи у Любліні, кафедра україністики Варшавського університету та Польське українознавче товариство, кафедра української філології Ягеллонського університету, Південно-Східний інститут у Перемишлі, Католицький університет та Університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні, Вища педагогічна школа в Ряшеві [10].
Активна діяльність культурно-освітніх та релігійних товариств сприяє розширенню вивчення української мови, літератури, історії та географії в Республіці Польща і польської мови, літератури та полоністики в Україні. Україна та Польща співпрацюють у сфері збереження на своїх територіях об’єктів історико-культурної спадщини та здійснюють відповідні заходи з їх охорони, реставрації, наукового дослідження та використання.
Особливе місце в активізації міжкультурної взаємодії й розгортанні діалогу між двома братніми народами посідають польські громадські організації, й передовсім національно-культурні товариства, мистецькі об’єднання, діяльність яких спрямована на формування психологічного клімату країн-партнерів, так необхідного для успішного українсько-польського співробітництва у контексті розв’язання будь-яких розходжень. Натомість, вважає Н. Завітневич, на цей процес впливає й низка негативних факторів, які позначаються зниженням культурного рівня потенційних можливостей польської меншини, спричиненим еміграцією польської еліти за кордон; загостренням духовної кризи в суспільстві як результату розбазарювання цінностей, створених поколіннями протягом багатьох десятиліть; знеціненням людської праці і її продукту в умовах світоглядної невизначеності та екологічної нестабільності; обмеженням сфери користування польською мовою у багатьох галузях соціально-політичного життя країни [1].
За спільної ініціативи міністерств культури обох країн проводяться проблемні семінари з подальшого розвитку польсько-українських відносин за участю освітян і науковців, майстрів мистецтва, видавців, громадських та релігійних діячів. Окреслюються завдання розбудови культурно-інформаційної інфраструктури й удосконалення механізмів реалізації культурної співпраці, зокрема, у напрямку активізації гастрольно-театральної діяльності у сусідній країні, розширення кількісного складу учасників культурного діалогу України й Республіки Польща. Водночас у цьому контексті виникла потреба започаткування та поглиблення наукового українсько-польського діалогу, який має відбуватися із залученням до нього окремих учених, університетських закладів, різноманітних наукових осередків тощо.
Різноманітність заходів, що проводяться обома країнами задовольняє велику кількість зацікавлених в ознайомленні з особливостями культури та традицій сусіднього народу. Поляки та українці мають змогу вільно спілкуватися, виконувати різні твори мовою своїх пращурів. Їх підтримка та проведення є свідченням виконання положень нормативно-правових актів щодо національних меншин на території двох держав.
На думку польської перекладачки Ю. Чеховської, спершу Майдан, а потім війна на сході України для поляків стали потужним каталізатором значно глибшого зацікавлення українською культурою. За останні два-три роки в Польщі видали десятки книжок, присвячених Україні, зокрема художніх. Це, наприклад, переклади нових творів Юрія та Софії Андруховичів, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Наталії Сняданко. Світло денне побачили й польськомовні антології сучасної української поезії, зокрема, майданної та воєнної. Видано й низку репортажів з України, написаних польськими авторами – скажімо, «Вбити дракона» Катажини Квятковської-Москалевич чи «Прийде Мордор і нас з’їсть» Земовіта Щерека [5].
Кількість поляків та українців, які прагнуть більше дізнатися про історію, культуру, традиції обох країн зростає і культура у польсько-українських взаєминах поволі стає помостом для взаєморозуміння і примирення. Великий ентузіазм поляків, викликаний суспільними змінами в Україні, змінив їх ставлення до українців і України на більш позитивне, залишаючи простір для вирішення спільних спірних історичний подій. У свою чергу, солідарність поляків з українцями у цей період здобула симпатію останніх і пробудила зацікавленість Польщею. Належить докласти зусиль, щоб цей інтерес у майбутньому лише посилювався і призвів до того, щоб офіційне «стратегічне партнерство» ставало справжнім партнерством.
Наголошуючи на значенні Польщі для України, Ліна Костенко констатувала: «На сьогодні Польща в долі України – це неоціненна підтримка, це її чітко артикульований курс на добросусідство, на входження України в Європейську Співдружність. Завдяки цій солідарності Україна є менш самотньою в світі. Завдяки Польщі тримається міст між Україною та Європою над каламутною вирвою євразійської політики» [3, 537].
Підводячи підсумок, зазначимо, що стратегія партнерства у міжкультурних відносинах України та Польщі характеризується динамічним поступальним розвитком, що зумовлюється спільними національними інтересами країн-сусідів у різних сферах діяльності, їх історичними й культурними зв’язками. Українсько-польське співробітництво інституалізувалася на державному, парламентському, урядовому, місцевому самоврядувальному, громадському рівнях, насамперед у науковій, культурній, освітній сферах. Україна і Республіка Польща здійснюють культурний взаємообмін, використовуючи найрізноманітніший інструментарій співпраці. Культурне співробітництво реалізується шляхом проведення Днів культури в Польщі та Україні. Розширенню культурних зв’язків сприяють участь у міжнародних фестивалях, розроблення спільних творчих проектів, заходи з презентації культурної спадщини та досягнень сучасних митців, зокрема у Центрах сучасного мистецтва у Києві і Варшаві.
Країни зацікавлені у подальшому безпосередньому співробітництві своїх областей, воєводств, міст, культурних та мистецьких установ, музеїв, художніх шкіл, творчих спілок, об’єднань, закладів та центрів культури. Адже це сприяє взаємозбагаченню культур українського і польського народів, становленню, утвердженню і розвитку культурно-наукових взаємин.
Джерела та література
1. Завітневич Н. Г. Гуманітарний чинник в українсько-польських міждержавних відносинах : автореф. дис. … канд. політ. наук : 22.00.04 / Завітневич Наталія Георгіївна ; Інститут міжнар. відносин Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. – Київ, 2008. – 24 с.
2. Заява Комітету Верховної Ради України у закордонних справах у зв’язку з ухваленням Сенатом і Сеймом Республіки Польща постанов від 7 і 22 липня щодо Волинської трагедії [] / Комітет Верховної Ради України у закордонних справах ; Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України.
3. Івшина Л. Усе було в польській історії. Не було руїни духу : інтерв’ю з Ліною Костенко / Л. Івашина, Ю. Шаповал // Війни і Мир, або «Українці – поляки : брати/вороги, сусіди» / за заг. ред. Л. Івшиної ; упоряд. : В. Горобець, В. Панченко, Ю. Шаповал. – Київ, 2004. – С. 536–538.
4. Мельникова І. М. Україна в новому геополітичному устрої Центральної та Південно-Східної Європи (90-ті роки ХХ століття) / І. М. Мельникова, А. Ю. Мартинов // Міжнародні зв’язки України : наук. пошуки і знахідки : міжвід. зб. наук. пр. / відп. ред. С. В. Віднянський. – Київ, 2001.– Вип. 10. – С. 101.
5. Савицький Ю. Війна в Україні збільшила зацікавленість поляків українською культурою – Чеховська [Електронний ресурс] / Ю. Савицький // Радіо свобода. – 2016. – 11 жовтня. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/28046185.html. – Заголовок з екрану.
6. Спільна заява Президентів України і Республіки Польща «До порозуміння і єднання» // Урядовий кур’єр. – 1997. – 24 травня.
7. Турчин Я. «М’яка сила» України в Польщі : особливості та механізми реалізації / Я. Турчин // Українська національна ідея : реалії та перспективи розвитку. – 2012. – Вип. 24. – С. 119–125.
8. Янків М. Д. Україна і Польща: стратегічне партнерство в системі геополітичних координат: політико-економічний та секторальний аналіз: монографія / М. Д. Янків. – Львів : Світ, 2011. – 399 с.
9. Kochanowski J. Komunikacyjny (polilogiczny) model zarządzania jakością w szkole wyższej / Jacek Kochanowski // Nauka i szkolnictwo wyższe. – 2008. – № 1 (31). – S. 85–98
10. Kozak S. Polsko-ukraińskie pogranicze : między konfliktem a dialogiem [] / S. Kozak.
11. Stryjek T. Stosunki polsko-ukraińskie XX wieku we współczesnej historiografii polskiej / T. Stryjek // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. – 2000. – Z. Х. – S. 253.
Подається за виданням: Україна між Польщею та Росією. – Ніжин: 2016 р., с. 244 – 252.