Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія перша

Іван Карпенко-Карий, Софія Тобілевич

Улиця поміж двома хатами. По лівій стороні від публіки – велика хата з хлівом, одні двері посередині хати в сіни, а другі в кінці хати в хлів. Напереді два вікна від світлиці, а далі одно віконечко в хлів з кілками навхрест. Під вікнами призьба. По правій стороні клуня на солому. В глибині, просто від зрителя трохи в праву руку, хата Марка, вкрита соломою, направо від дверей два вікна, а наліво одно вікно; на стрісі димар широкий. Затилок і причілки обсаджені деревами. З лівої сторони коло хати криниця і відро на шнурі. По правій стороні від хати Марка аж до клуні – тин з перелазом посередині. На краю кону від публіки з лівої сторони стоїть липа, а перед липою пень до рубання дров. На дверях хати висить хомут. Перед хатою зліва лежать граблі, вила й т. д.



Ява І

Текля, Катерина, Соломія, Марина, Горпина, дівчата, Гриць.

Дівчата крутять перевесла з соломи на рядні біля клуні. Гриць сидить на снопові перед клунею, дивиться й сміється з дівочих танців.

Хор дівчат.

Гей, дівчата, до роботи

Заспіваймо для охоти!

Вже сонечко спочиває,

Темна нічка наступає,

А ми підем працювати,

Конопельки вибирати.

Вітер віє, повіває,

Туман поле покриває,

А ми підем з музиками,

З веселими парубками

Розмовляти, танцювати,

Конопельки вибирати.

Світять яснії зірниці,

А дівчата чарівниці

Конопельки вибирають,

На козаченьків моргають:

Ой підемо ж працювати,

Козаченьків чарувати!

Після кожного куплета музика одграє, дівчата танцюють.

Гриць

(сміється й потягається на соломі).

Ха-ха-ха-ха! настоящі відьми!

(Співа).

Дощик іде, сонце гріє,

Стара відьма кукіль сіє.

Посіяла, не зібрала,

Десь з чортами загуляла!

Катерина

Грицько! А ти чого лежиш? І що це за ледачий парубок, то й сказать не можна. Нічого не робить, тільки співає та спить.

Гриць

Це найкраща робота для наймита.

(Співа).

Як піду у найми, буду слабувать.

Сало буду їсти, на печі лежать!

Катерина

Та годі, ледащо!

Гриць

(співа на все горло).

Співаю, співаю й чорта не боюся,

Хоч мене й повісять, сам я одірвуся!

Катерина

(сердито).

А бодай ти онімів! Заткни вже свою пельку та принеси соломи, бачиш, що не стає! Ну, ледащо! Такий твій і батько був парубком і…

Гриць

(перебива, співаючи).

Який старий вовкулака,

Такий його син, собака!

Катерина

(сердито).

Отакий, якраз! Такий тобі самісінький! Там ледащо було – не приведи господи: лежачи їв, лежачи робив, а як залицявся до мене, то я мусила нагинаться перед ним, щоб поцілував, бо йому було тяжко підвести свою пику!

Гриць

А бач, що я не такий, як батько, бо хоч би ти передо мною навколішки ставала, то я б тебе не поцілував.

Дівчата сміються.

Текля

Ану вас! Буде вже! Буде! Ось візьми, Грицьку, краще перевесла та занеси на віз.

Гриць

(чуть встає).

Ну та й обридла мені ця робота!

(Співа на все горло).

Роби вік свій, як у плузі, –

Штанів нема, серце в тузі.

Текля

(перебива).

Та не дерись-бо так!

Гриць

Коли ж я сердитий, як сто бісів! Ну, така вже в мене натура: чи веселий, чи сердитий – усе співаю та співаю, бо як перестану, то так мені щось у горлі дере, що й ради не дам! І який чорт видумав ще оці коноплі! Чоловік і не виспиться за бабськими звичаями!

Катерина

Бач, який розумний! Бабські звичаї! А чи ти ж не знаєш, що це найкраща робота в світі, настоящий празник жіночий!

Текля

Правда, правда! Чудовий празник; а як радісно, як весело на серці, коли гуртом ідеш у поле! Музика гра, дівчата співають, а хлопці танцюють.

Гриць

Тим-то ви так і любите поночі коноплі рвать, щоб з хлопцями покрутитись! Знаю я добре та гаразд, чого вам так любо коноплі рвать гуртом… уночі… ха-ха-ха-ха!

Катерина

Що з тобою балакать: піп у дзвін, а чорт в калатало!.. Слухай, Теклюню, не знаєш, чи піде Настя з нами до конопель?

Текля

А хто її зна. Як прийде, то й буде рвать.

Катерина

А то десь через неї Марко запер Назара на горищі?

Текля

Мабуть-то, бо він забороня йому й балакати з нею.

Катерина

Парубок як дуб, а сидить у батька на горищі запертий! Ха-ха-ха-ха!

Дівчата сміються.

Гриць

Так йому й треба! Нехай висидиться, щоб мав сором та не бігав за такою фойдою, як Настя. А то ганяється дурний за нею, як за чим путящим, а вона з кожним…

Ой дівчина-горлиця,

До всякого горнеться…

Катерина

(сердито).

Знову розкричався. Перестань, кажу, а то, їй-богу, як дам, то скоро заціпить! І чого він хвастає?! Ось коли б усі дівки набрались розуму, як я, та змовились, щоб ні одній не йти заміж, то вас всіх би чорти похватали й на насіння б не зосталось…

Гриць

А звісно, звісно! Якби всі були такі красулі, як ти, то ніхто б у світі і не подумав жениться.

Катерина

Тю, дурний! Та якби я хотіла, то й зараз би пішла, але на біса мені це здалося! Всі ви баламути, шибеники! Якби моя воля та сила, то я вас би всіх к чорту видушила, витруїла!

Гриць

Не лютуй, голубко, не лютуй, знаємо ми вас! Кожна стара дівка – то настояща оса. Мені батько розказував, що в кожній старій дівці сидить чорт, а в іншій то й по два, й по три. Старі люди знають! Через те тепер ні одного живого чорта не побачиш.

Текля

Не пустуй-бо, Грицю, а то я мачусі скажу; ти знаєш, що вона не помилує, як б’є?

Гриць

Та ми це добре знаємо з тобою обоє; ну, а що вже твій батько, то найбільше знає. Достається йому, сердешному! Ну, якби мені така жінка, то я б її два рази на день чустрив батогом! Дав би я їй гарту!.. Рад би я знати, об чім вона сьогодні з Дем’яном змовлялася? Мені здається, що вона собі пари шукає і чіпляється до Дем’яна, як реп’ях до кожуха.

(Співає).

Нащо мені женитися, нащо мені біда,

Коли гарна жінка є у мого сусіда.

Текля.

Ну-бо, дівчата, скоріше! А ти, Грицю, занеси перевесла на віз та побіжи по батьків до корчми, бо вже й вечеря готова.

Гриць

(бере перевесла).

Іду, іду! Може, там і мені хто купе хоч восьмушку горілки.

(Іде співаючи).

Ява II

Ті ж, а послі Назар.

Дівчата

Ходім, ходім! Тим часом бувай здорова, Теклюню, не забаримось!

Назар

(з димаря показується голова).

Візьму та вилізу сюди. О! Дівчата збираються по коноплі, та між ними і Настя буде, а я тут мушу сидіть, мов той злодій взаперті! Ні, нехай що буде, то й буде, а не дамся більше батькові в руки – піду і я!

Марина

(побачила).

Дивіться, дівчата, дивіться!

Дівчата

Що? Що? Де? Де?

Соломія

А он, в димарі!

Дівчата сміються. Назар сховав голову.

Бачите, як шморгнув! Га-га-га!

Марина

(співа).

Оце ж тобі, козаченьку,

Вірнеє кохання,

Щоб не сидів у вдовиці

З вечора до рання.

Од зіроньки вечірньої

До ранньої зорі.

Хор

Тепер сидиш, мов той злодій,

Запертий в коморі.

Соломія

Знає батько, знає старий,

Де синове щастя.

Не подоба на невістку

Удовиця Настя:

Удовиця, вража птиця

Не буде робити,

А в шиночку на риночку

Мед, горілку пити.

Хор

Тепер стогне, тепер плаче,

Що вдовиці не побаче.

Соломія.

Тепер стогне, тепер плаче,

Що вдовиці не побаче.

Горпина

Ой не одна в темнім лузі

Червона калина,

Ой не одна у батенька

Красная дівчина!

Було ж тобі, вражий сину,

Дівчину любити,

Не звелів би твій батенько

В коморі сидіти!

Хор

А він стогне, і ридає,

І з комина виглядає.

Дівчата, сміючись, розходяться. Текля іде в хату.

Ява III

Гриць

Гриць

(вбігає з правого боку через тин і кричить ще за коном).

Гей! Текле, Текле! Чи ти знаєш, що вчинилось? Тобі й не сниться, що…

(Оглядається на кону).

Де ж це вони у біса поховались! І кому б оце у голову прийшло? Я й сам думав, що Дем’ян, як повернеться, то жениться з Настею! А він свата нашу Теклю! Гай, гай! Що то буде, як Юрко довідається? Скрутиться, як підстрелений заєць! А Текля ж то буде ревіть, як мачуха почне силувать за того розбійника! Стану та послухаю, як старости почнуть промовлять!.. От якби я був старостою, то вже наговорив би їм… а співав би, співав, аж чорти б танцювали!

(Співа).

Ой приїхав козак на воронім коню,

Питається неньки, чи дівчина дома?

Ой іди, козаче, у степ – чисте поле,

Там твоя дівчина пшениченьку поле.

Явдоха підійшла тихенько до Грицька і ударила його кулаком в шию так, що він не вспів доспівать посліднє слово.

Ява IV

Гриць, Явдоха, Павло, Пилип, Палажка, Галушка і Вертун.

Явдоха

А до роботи, дармоїде! Чого ти тут стоїш руки склавши! Я тобі задам!

Гриць

Ну, а хіба що?

Явдоха

Ти мені ще будеш розказувати! Що ж то роботи нема, що ти став тут та й заводиш?! Іди мені зараз за кіньми на степ! Чуєш?

Гриць

Та чую, чую! Не позакладало мені.

(До себе).

Ну, чортова баба, так мене штовхнула, що аж гикавка напала й пісні не доспівав.

(Бере уздечку з дверей).

Ні, таки доспіваю, а то аж у горлі душить.

(Співа).

Там твоя дівчинонька пшениченьку поле.

Явдоха

(біжить до нього).

А це що? Ще будеш мені жартувать! Стривай, стривай, я ж тобі дам!

Гриць

Та я ж вже йду!

(До себе).

А бодай тебе, лукаву бабу…

(Вибіга).

Явдоха

Стривай! Дам я тобі, як прийдеш.

Павло

Е! Дай йому спокій, нехай собі співає…

Явдоха

А ти чого обзиваєшся? Жалко тобі дармоїда?! Ви обидва однакові! Один спить або співа, а другий лежить цілісінький божий день та стогне! Дармоїди!

Павло

Та я ж не стогну, тільки говорю!

Палажка

(з батогом в руках до чоловіка).

Ну, а що ж з тим сватанням? Як маєте що казать, то кажіть, а то мені у поле до вівса треба!

Павло

(до Пилипа).

Та кажіть-бо ви, куме Пилипе, бо жінка сердита, то мені щось не теє…

Пилип

(до Явдохи).

А то, вибачайте, треба нам побалакать за те сватання.

Явдоха

Що тут балакать! Як я сказала, так і буде!

Павло

(до Пилипа).

Та скажіть-бо, куме, про Юрка, скажіть.

Пилип

(до Явдохи).

Та усе гаразд, тілько… вибачайте, ваш Павло щось не теє…

Явдоха

А хто його буде питать, чи він хоче, чи ні?!

Павло

(до Пилипа).

Скажіть же, куме, про Юрка.

Пилип

(до Явдохи).

Павло кажуть, чого б так хапатись з тим Дем’яном?

Явдоха

А того, що мені так хочеться та й годі!

Павло

А як Текля не схоче?

Явдоха

Не схоче, не схоче! Бачите! Та нехай ще подякує, що її сватає найкращий парубок з усього села!

Павло

Коли він тобі до вподоби, то це ще нічого не доказує.

Явдоха

Що? Як? Мені до вподоби? Це все брехня. Хто це казав, що мені до вподоби? Не правда, брехня!..

Павло

Та ти ж сама говориш.

Явдоха

Я?! Коли? Чи ти здурів, старий діду?

Павло

Ну, диви? Чи ти при своєму умі? Таж сама тільки що казала, що він найкращий парубок у селі.

Явдоха

Ну, це правда! Так що ж?

Павло

Нічого? А що ж має бути?

Явдоха

(до себе).

Оце мене перелякав! Думала, що чортів дід уже довідався.

Пилип

Та вибачайте на цім слові, той Дем’ян раз у раз у корчмі сидить; а що у полі – то його й не побачиш ніколи.

Явдоха

Як ожениться, то не буде в корчмі сидіть, а тепер що ж він робитиме?

Павло

Ет! П’яниця п’яницею й буде! І за такого-то п’яницю віддавати мою дитину?

Явдоха

П’яниця проспиться, а дурний дурним і зостанеться! Що ж ти собі думаєш, що я твою дівку ще довго держатиму та годуватиму!

Павло

Та вона ж моя дочка, вона мій хліб їсть, а не твій.

Явдоха

Що? Як? А хто тут хазяїн – я чи ти?! Вже, мабуть, забув, що як брав мене, то записав на мене все господарство. Та?

Павло

Та я ж… не перечу, але бачиш, я боюся, що Текля буде нещаслива з цим Дем’яном. Коли вже так конечно хочеш…

Явдоха

То шо? То що?

Павло

(до Пилипа).

Кажіть, куме, ви, бо я боюся.

Пилип

(до Явдохи).

Та оце кум Павло кажуть, що коли ваша воля віддати дівчину з хати, то нехай би йшла за Юрка, бо, вибачайте, вони, либонь, любляться собі обоє.

Явдоха

Що! За того старця, що нічого не має й чужою стравою живе?

Пилип

Як нічого? А млин, а поле – то ж…

Явдоха.

Хіба ж то його?

Пилип

Правда, що це усе слідує до Марка належати. Тільки Марко усе їм віддав і удова там живе з дітьми, як на власній землі.

Явдоха

Та що мені там до того за діло?

(До чоловіка).

А ти мені мовчи й не протився моїй волі, бо… розумієш?

Павло

Коли ж я боюся віддавати дитину за такого розбишаку, а потім де ж він житиме, коли старий Семен виганяє його з хати і навіки цурається?

Явдоха

А чорт його бери, того Семена, то ми дамо Дем’янові комору і буде з нами хазяйнувати.

Павло

І ти на те пристаєш?

Явдоха

(до себе).

Дурний старий! Не догадується, що я тільки того й бажаю, щоб жить вмісті з Дем’яном!

(Голосно).

А що ж робить? От уже й Дем’ян іде. Ходім же у хату та побалакаємо!..

Всі ідуть у хату.

Ява V

Дем’ян і писар. Дем’ян молодий з довгими вусами, пристойний. Штани й шапка воєнні. В руках повно пляшок. Писар літ 30 – 35. Лице мошенничеське; убрання вполовину городське, убоге й обшарпане.

Дем’ян

(шука когось).

А де ж це він?

(Кличе стиха).

Гей, старий!.. Батьку Семене! Чи ви тут?.. Нема діда! А бодай тебе скрутило!.. Може, сховався у хату?

(Загляда через двері).

Ні, нема! І що я з тим старим опудалом буду робить?

Писаp

(завжди з насмішкою).

А що він тобі казав?

Дем’ян

Ось що! Ходім, кажу, до Павла та зговоримось з ним за дівку, бо я хочу її сватати. А він витріщив на мене очі та й каже: «А що мені до твого сватання! Я знати і відати нічого не хочу!» Ось який, бодай його скрутило!

Писаp

Дурний, дурний! І ти йому нічого?

Дем’ян

Хотів я йому дати пам’яткового, та помішали люди. І старий тоже, побачивши, що непереливки, сказав, що прийде сюди.

Писаp

І ти йому повірив?! Побачиш, як своє вухо.

Дем’ян

О, я його знайду, хоч би його там й скрутило! А як по волі не піде, то за чуприну притягну!

Писаp

І що ж йому зробиш, коли вже при свідках написав бумагу, що одрікається від тебе і, по своїй смерті, не оставить тобі нічого. Отак-то, Дем’янку! Підеш з торбами з власної хати!

Дем’ян

Я, з торбами? О, цього не буде! Пекло переверну, усіх чортів зворушу, а таки присилую старого чорта, щоб мені записав усе хазяйство! Хто його просив брать мене за сина, а взяв, то нехай дає, що мені слідує.

Писаp

Старий Семен має право відцуратись від тебе, бо ти його не шануєш, зневажаєш…

Дем’ян

Що? А бодай його скрутило! Чого ж йому ще від мене треба? Хіба я не робив йому, як який наймит! А як вислужив три роки у війську, вернувся, то хотів взять це хазяйство на себе, а він не дав! Так ще й руки цілувати йому та дякувати? Хай його скруте! Не буде цього! Не буде! Сьогодні ж зроблю кінець! Зараз притягну сюди!

(Хоче йти).

Писаp

(задержує його).

Стривай ще, стривай! Треба ж нам наперед побалакать за сьогоднішню ніч, знаєш? А що буде з тими грішми?

(Показує на хату Павла).

Дем’ян

Куди мені сьогодні об цім думать?

Писаp

Або сьогодні, або ніколи. З неділі оберуть нового війта, завтра прийде комісар на ревізію книг і каси громадської, а в касі недостає 60 руб. Тепер розумієш, що мені треба мать гроші в руках цієї ночі, хоч кров з носа!

Дем’ян

(подумав).

Ну, а як не удасться?

Писаp

А чом не удасться? Парубки з дівчатами поїдуть в поле, і старий Павло, певно, за ними потягне. Мачуху заманимо в корчму, я забавлятиму та поїтиму горілкою, а ти тим часом за діло! Кращої оказії ніколи не буде!

Дем’ян

Та як же влізти в комору, коли двері від хати зачинені на замок? Якби на засув, то я б дав раду, а так – не придумаю.

Писаp

(сердито).

Дурна твоя мужицька голова! Ніколи нічого не придумаєш!

Дем’ян

Нехай тебе скрутить! Коли лаєшся, то кради сам!

Писаp

(гордо).

Ну, ну! Ти не дуже! Чого тикаєш?! Я з тобою свиней не пас? Хто я, а хто ти? Мужик! Забув вже, що мені винен…

Дем’ян

А! Що? А, винен?.. А щоб тебе скрутило! Що я тобі винен? Коли що вкрадемо разом, то ти завжди більшу половину видереш.

Писаp

Як то – украдемо?!

Дем’ян

А крадемо ж ми удвох?

Писаp

Ти крадеш, а я, яко власть, ніби цього не бачу, покриваю. Розумієш?

Дем’ян

Як не хочеш помагать мені, то я обійдуся і без твоєї помочі.

Писаp

(плеще по плечу).

Буде вже, буде! Чого сваритися, кінчаймо діло. Влізеш до комори?

Дем’ян

Та куди ж, куди?

Писаp

Зараз поясню. Як парубки будуть їхать, відсунь помаленьку засувку від хліва.

Дем’ян.

Ага!

Писаp

З хліва є двері до хати.

Дем’ян.

Правда, правда!

Писаp

(дає долото).

Оцим долотом одкрутиш замок від комори, а в коморі з лівої сторони під третім сволоком стоїть скриня соснова.

Дем’ян

Та хоч би й дубова.

Писаp

Насподі під одежею лежить калитка, а в ній – більше як сто карбованців!

Дем’ян

Невже!.. Більш як сто?

Писаp

Я сам своїми [очима] бачив, як одбирав подать, що Явдоха туди гроші ховала.

Дем’ян

(в страху).

А як хто побачить?

Писаp

Хто там дознається? Чого ти, дурний, боїшся? Я покрию. Не бійся, действуй! Та хоч би хто й побачив тебе тут, так не здивують, бо сьогодні ж твоє сватання.

Дем’ян

Та ще й те сватання, бодай його скрутило! На Теклі женюсь, бо ти совітуєш, а тут мачуха її проходу не дає мені з своїми любощами!

Писаp

Так що ж? Хіба не гарна баба?

Дем’ян

Нічого собі, і любить… аж труситься! А за дівку не знаю, може, вона ще й не схоче.

Писаp

Не твоє діло, так буде, як мачуха звелить.

Дем’ян

Звісно, що баба мудра… та тут ще є поміха, я й забув – Юрко!

Писаp

Що за Юрко?

Дем’ян

А той, з млина, що колись тебе прогнав палицею од сестри; він же з Теклею любиться. Та цей ще нічого, не страшний, але його покровитель Марко…

Писар

(скаженіє).

Га! Той хам проклятий, мудрій! Благотворитель! Він мені в печінки в’ївся! Цілою громадою заправляє! Пишається! Але прийде й на нього час – вже я в тім! Я! А за Юрка, за того старцевода, я теж придумав: завтра піде геть з села, і мудрій Марко не поможе!

Дем’ян

А бодай його скрутило! А де ж ти його подінеш? І яким способом?

Писаp

Як? Віддам його у військо жовніром.

Дем’ян

Що ти вигадуєш? То ж він один у матері, мати стара, удова, через те саме й на весну не ставав до прийому, бо заявляв о своїй вельготі, подавав прошеніє.

Писаp

Ха-ха-ха-ха! Атож! Я підвів таку машину, що от-от прийдуть жандари й потягнуть його, яко дезертира, в ланцюгах, а тоді усе пропало, послужить таки років із три.

Дем’ян

(радісно).

А бодай його скрутило! Ось хто має голову як слід! Та ти не тілько за писаря, але і за комісара справився б!

Писаp

Що комісар! Га? Ха-ха-ха-ха! Велике цабе! То для вас, дурних хамів, комісар – птиця, а не для мене.

Дем’ян

Що ти, все хам та хам! І сам же хам!

Писаp

Я хам? Га!.. Ну, годі об цім, краще йди по старого та кінчай те сватання.

(Ходе сердито).

Дем’ян

А правда! Я зовсім і забув про нього… Та знайду ж я його, а тоді бережись.

(Іде направо через тин, голос тихне за кулісами).

Ява VІ

Писаp

(сердитий ходить по кону, дивлячись за Дем’яном).

Дурна малпа! Він мене сміє з собою рівнять? Мене! Я хамського роду?! Я?.. Уродився я, правда, в селі і зовуся Вишкварка, але ж кров у мене не хамська… тут тайна… Ненавиджу хамів, гидуюсь їх. Дякуючи судьбі, піднявся з мужицького болота і став нарівні з панами хоч не грішми, то розумом! О, за розумом не буду в кишеню лізти і знаю більше, ніж усі учені хвилософи, котрим волос побілів над книжками. Не в тім штука, щоб учені книги читати, а в тім, щоб викрутитись з кожної оказії, щоб уміть чужу воду пускати на свої колеса! Ого! Коли б мужиком не родився, то далеко б зайшов з моїм розумом! Очортіли мені, видираючи очі тим, що я хамського роду! Постривайте, будете пам’ятать мої руки, коли б мені удалось те, що я задумав!

Ява VIІ

Писар, Пилип, Галушка, Павло, Явдоха, Палажка, [Вертун], після Дем’ян.

Явдоха

(тихо до писаря).

А де ж Дем’янко?

Писар.

Зараз прийде, пішов за Семеном.

Говорить тихо з Явдохою. Палажка з Павлом виносять стіл з хати, покритий рушником. На столі закуска, хліб, сіль і чарка.

Палажка

(ставляє стіл під липою).

Отак гарно. Усе, здається, як слід на сватання. Рушник, хліб, сіль. Ще бракує горілки.

Вертун

Ой горілки, горілки, бо аж за кишки тягне. Де ж ті пляшки?

(Постеріг пляшки під липою).

А, ось вони! І як тихенько стоять, наче поснули! Хитрі! Ходіть же до кумпанії.

(Налива і п’є, до Галушки).

Куме Панасе, на здоров’ячко нам!

Галушка

(п’є).

Пийте здорові.

Палажка

А де ж дівка, де ж Дем’ян?

Пилип

А ось, вибачайте, Дем’ян іде.

Входить Дем’ян.

А де ж старий Семен, вибачайте?

Дем’ян

А, щоб його скрутило, того старого діда: просив, клятого, просив – не хоче йти! Хотів за чуприну приволокти, так люди одняли. То все його Марко проти мене підбиває! Ач, гнилий пеньок, який добрий! Я з власної хати йду в приймаки, а він же благословить мене не хоче! Але я зроблю по-своєму й на злість старому женюсь з Теклею!

Пилип

Коли таке діло, що Семен не благословить, то, вибачайте на цім слові, нічого з цього не буде…

Явдоха

А чом не буде, коли я цього хочу! Я не подивлюся на те, що старий Семен не хоче благословить Дем’яна! Який він йому син? Він годованець. І без його благословення обійдеться!

Пилип

Ну, коли так кажете, то вибачайте, нехай буде по-вашому. А де ж дівка?

Павло

А там у хліві корови доїть.

Явдоха

Клич її зараз.

Павло

(іде).

Теклюню! А ходи сюди!

Текля

(за коном).

Не маю, таточку, часу!

Явдоха

(кричить).

Іди мені зараз, коли тебе кличуть! Чуєш?

Павло

Та не кричи-бо так, жінко!

(Підходить до дверей).

А йди, йди, моя дитино!

Ява VIIІ

Ті ж, і Текля.

Текля

(входить).

Чого вам, таточку, треба від мене?

Павло

А ось бачиш чого…

Явдоха

Мовчи, старий, коли не тямиш! Пилипе, кажіть ви!

Пилип

Скажу, скажу! Та то, вибачай, прийшов, Текле, і твій день!

Текля

Що, що таке?

Пилип

А оце, вибачай, Дем’ян тебе сватає!..

Текля

(зрозумівши).

Дем’ян? Хай бог боронить! Я не хочу Дем’яна, дядьку. І що це ви задумали мене сватать за такого…

Явдоха

За такого? Га? Бачите? А який же то він?

Текля

Та нехай собі буде який хоче, а я за нього не піду та й годі.

Явдоха

Чуєте, люди добрі? Та я тобі кажу: або підеш за Дем’яна, або собаками тебе зацькую. З двору підеш на чотири вітри! Ще сьогодні підеш з торбами!

Текля

Робіть що хочете, а за нього мене не присилуєте. Я і знати його не хочу!

Явдоха

Коли так, то йди з хати, чортове зілля, й на очі мені не навертайся!

Текля

Тату, тату, заступіться хоч ви за мене!..

Павло

Бійся бога, жінко, що ти робиш?

Явдоха

А! І ти за неї заступаєшся? Геть звідціля обоє! Геть!

(Тягне за руку Теклю).

Ява IX

Ті ж, Юрко, а потім Марко.

Юрко

(вбіга).

Що тут таке?!

(Обніма Теклю і одпиха Явдоху).

Бійтесь бога, Явдохо, що ви робите?

Явдоха

А ти, старцеводе, чого тут хочеш? Чого чіпляєшся до дівки? Хто тебе сюди кликав?

Юрко

(до Теклі)

Що тут подіялось, чого ти плачеш, Теклюню? Боже!

(Грізно).

Хто її тут скривдив? Та кажіть хоч ви, дядько Павло, чого вона плаче?

Павло

Мачуха силує її за Дем’яна, а вона не хоче!

Юрко

Теклюню, серце моє! Не дам я тебе скривдити, скоріше пропаду!

Явдоха

Та бодай ви всі пропали! Геть з очей! Геть з моєї хати усі! Прокляті! Геть!

(Виганяє).

Марко

(входить з правої сторони через тин з граблями на плечах).

Здорові, люди добрі!

Юрко, Текля і Павло

(разом).

Марко, Марко! Слава богу!

Писар і Дем’ян

Чорт його приніс!

Марко

(обнімає Юрка й Теклю. Дивиться грізно на писаря і Явдоху).

Що тут діється?

Текля

Батьку наш рідний! Рятуйте мене! Силують заміж за Дем’яна. Обороніть мене!

Марко

Не плач, Теклюню, не підеш за нього!

Явдоха

Справді? А хто ж то мені заборонить віддать, за кого схочу?

Марко

(твердо).

Хто? Я забороню!

Явдоха

(насмішливо).

Ха-ха-ха-ха! Ви забороните мені віддати дочку, за кого я схочу? Ха-ха-ха-ха!

Марко

(бере її за руку, веде наперед кону і впівголоса).

І бога ти не боїшся, молодице, за свого полюбовника віддати дівчину? За що ти її кривдиш? І що ж твій чоловік скаже за таку зневагу для нього і для його дитини?

Явдоха

(з страхом).

Ох, лишенько! Ви знаєте?! Ох, не губіть же мене, дядечку! Не кажіть чоловікові!

Марко

Добре, не скажу, але пам’ятай: покинь того Дем’яна, забудь за нього, а то, присягаю богом, Павло вижене тебе з хати. Це все хазяйство, по закону, Теклі належить, бо осталось од її матері.

Явдоха

Дядечку, голубчику! Усе зроблю по вашій волі, тілько не губіть мене!

Марко

Ну, пам’ятай же!

(Голосно).

Бачиш, Теклюню, мачуха не така зла, як ти думаєш, вона не хоче тебе за Дем’яна віддати, але думає віддати за Юрка, з котрим ви, либонь, любитесь обоє!

Юрко й Текля

(обнімаються).

Ох, які ж ми щасливі!

Марко

Отак гарно! Це гаразд, що є свідки ваших заручин.

Павло

Я то давно бажаю, щоб вони побрались, та коли ж моя не хотіла!

Марко

Павлиха вже на все пристала.

Всі

Здорові були, молодята!

Пилип, Галушка і другі п’ють горілку і частують.

Дем’ян

Бач, щоб їх скрутило! Ще й моєю горілкою запивають.

(До писаря).

Що це таке діється?

Писар мовчки розводить руками.

(До Явдохи).

Ну? Як же? А що зі мною буде?

Явдоха

(хутко, тихо).

Та мовчи-бо, бога ради, а то буде лихо!

Дем’ян

(до писаря).

Бодай його скрутило! А що ж мені тепер робить?

Писар мовчки розводить руками.

Марко

Гей, писарю!

Писаp

(почувши своє ім’я, схопився й затрусився, як би його хто штовхнув).

Га!

(Опам’ятавшись, гордо).

Та чому ж не кажеш – пане писарю?

Марко

Громадська каса і книги в порядку чи ні?

Писаp

(гордо).

Ще цього недоставало, щоб всякий стрічний-поперечний мішався в мої діла писарські…

Марко

(іронічно).

Знаю, знаю, що ти дуже щиро виповняєш свої писарські діла, зате ж і награду получиш!

Писаp

(дивуючись).

Що таке?!

Марко

А таке, що треба тебе наградить за те, що рвеш прошенія до воєнного присутствія!

Писаp

(збентежився).

А, біс твоєму батькові!

Марко

Хоч воно й дуже корисно для війська, що ти хотів лишнього жовніра дать у армію, ну, та цього не буде; а все ж таки, пане писарю, награда тебе не мине і получиш ти її в уголовному суді!

Писаp

(злякавшись).

Я в тім не винен, то помилка…

Марко

Ну, ну! На цей раз доволі. А от як завтра передивимося в книгах, тоді видно буде вашу заслугу, пане писарю.

Писаp

(набік).

Цікаво мені дуже, яким правом він улізе в мої діла, коли ревізовать книги може тілько член повітового присутствія та комісар!

Марко

Граф, на врем’я свого виїзду до Відня, передав мені свою должность, і сьогодні увечері я йду в Осикову за бумагами…

Писаp

(набік).

Пропав я! Тепер до зарізу нужні гроші.

Дем’ян

(до писаря).

Що ти там балакаєш та й балакаєш, а я сиджу, як собака в човні! Кажи ж, що робить з оцим сватанням?

Писаp

(тихо).

Відчепися! Не об цім тепер думаю!

Дем’ян

(сердито).

А щоб тебе скрутило! Нащо ж я потеряв тілько гроші на те сватання?!

Писаp

Відбереш собі з тих грошей, що вкрадеш сьогодні уночі! Та не забудь одсунуть засувку. Я іду в корчму й там буду ждать тебе й Явдоху!

Дем’ян

Та коли, бачиш, сьогодня щось охоти немає.

Писаp

Сьогодня, сьогодня! Завтра вже буде пізно, розумієш? Пам’ятай, що коли я у біду влізу, то й ти зо мною!..

Дем’ян

А щоб його скрутило!

Писаp

Гляди ж, щоб усе було готове, а ні – то пропадеш!

(Хутко виходить).

Пилип

(до Марка).

Вибачайте в цім слові, я щось неначе одурів! Не можу зрозуміть: що оце все значить?

Марко

А те значить, що вас, Пилипе, зробимо війтом, бо ви, либонь, бажали цього!

Пилип

Невже?.. От, вибачайте, стара моя зрадіє.

Ява X

Ті ж, Гриць, Катерина, Марина, Соломія, Горпина, Савка, парубки, дівчата, музика, народ.

Гриць

(за коном).

Тпр-р-ру! Стій же! Ну, Савка, піди витягни віз із стодоли і запрягай, а я піду та перекусю, бо хочу їсти, як сто вовків.

(На кону).

А що вже по речах?

Марко

Ні. Ще речі будуть на весіллі Теклі з Юрком.

Гриць

То вона не схотіла за Дем’яна?! Нехай же їй господь дає здоров’я.

(Дивиться на Дем’яна).

Ха-ха-ха! Недурно йому твар скорчило!

(Співа).

Ой Дем’яне, Дем’яне, великий чудаку,

Сватав єси Теклюню, та з’їв дулю з маком.

Павло

Грицю, повнось усе в хату і зачиняй двері від хліва.

Гриць

Зараз, зараз, занесу.

(Бере стіл).

О! Тут і горілка є! Та й вип’ю ж я добре, але нехай в хаті, щоб ніхто не бачив.

(Несе стіл).

Дем’ян

(набік).

Тепер треба мені влізти в хату, щоб ту засувку… Та як же? А!..

(Голосно).

А де ж це моя горілка? Гей, Грицьку. Постривай! Дам я тобі!

(Біжить хутко в хату за Грицьком).

Музика грає, дівчата й парубки парами танцюють, входять на кон, за ними народ, попереду музики, співають.

Михайло

Коли гляну в твої очі,

Мало серце не вискоче;

Дай же, милая, рученьку,

Заграй мені, козаченьку!

Хор.

Грайте, скрипки і цимбали,

Гудіть, баси, напропале.

Після куплета всі танцюють парами.

Горпина

Чого в’язнеш? Відчепися!

Коли любиш – одружися;

А як хочеш пустувати,

Іди к бісу собі з хати!

Хор.

Грайте, скрипки і цимбали,

Гудіть, баси, напропале.

Танцюють.

При кінці танцю і пісні виходить Гриць з хати і їсть велику скибку хліба з шматком сиру; за ним Дем’ян з пляшками під пахвою. Гриць зачиняє двері від хати на замок і ключ віддає Явдосі; вона бере ключ і виходить.

Дем’ян

(набік).

Він засунув, а я відсунув тихенько!

(Показує).

Він так, а я так!

(Іде).

Гриць

(бере сніп з-під клуні на плечі).

Ану, ходім вже! Збираєтесь, як жиди на ярмарок… сідайте на віз, а дехто гайда пішки! Ходіть, хлопці, ходіть, дівчата, сідать на віз! Гайда.

Виходять усі, окрім Марка, Пилипа, Галушки, Вертуна, Теклі і Юрка.

Пилип

(до Марка).

Поїхали б і ви, куме, з нами подивитись на молоде покоління та повеселитись на їх радощі.

Марко

Рад би я, куме, та часу нема, мушу йти зараз до Осикова.

Юрко

Не поспієте, бо не близький світ.

Марко

Піду стежкою через Чортову скалу, то не так далеко!

Всі жахнулись.

Пилип

Ой, не ходіть тудою, бо там, вибачайте, не трудно упасти в кручу! Дуже небезпечно! А ще вночі, то щоб вас нечистий за ноги в кручу не потяг!

Марко

Я чоловік небоязкий, та й місяць світить.

Вертун

Та коли там, кажуть, нечиста сила вночі ходить!

Юрко

А стежка вузенька! Не ходіть, батьку!

Марко

Не бійтесь за мене, люди добрі: я дорогу добре знаю, не раз вже тудою ходив.

Текля й Юрко

Ну, так бувайте здорові! Нам пора.

Марко

Ідіть здорові, мої діти!

Павло.

Оставайтесь здорові, куме.

Всі виходять, опріч Марка. Марко йде за ними. Після стає й слухає одну хвилю. Вечір. На кону темно.

Ява XІ

За коном чуть пісню, спершу голосно, а після тихо, так тихо, щоб чуть було монолог Марка.

Настала тиха ніч,

Спустився ангел сна,

Помолимося богу

Отут біля хреста!

Всі навколішках тут,

Щиро благаєм тя:

«Добро нам, боже, дай,

Щасливе дай життя!»

Пісня затихає, музика грає, той самий мотив піаніссімо до кінця монолога Марка.

Марко

(замислившись слухав).

Як мило! Який чудовий голос цієї божественної пісні!.. Щирі богобоязливі люди! З якою вірою вони віддають себе під покров божий!

(Приближається наперед кону).

А скільки треба було праці, щоб освітити їх серця високою божественною любов’ю, скільки треба було викоренить забобонів, упертості, сумління, щоб повернуть серця їх до правди і науки! Бог милосердний благословив мої труди, і тепер щастя і добробут моїх братів – найкраща мені награда від бога!

Музика перестає.

Але вже пізно. Треба поспішить, щоб узять у графа бумагу, котра мені поможе вигнать того мошеника писаря.

(Іде, а потім вертається).

А! Забув взять з собою панські книги й газети.

(Пішов у свою хату).

Мелодрама.

Ява XIІ

Писар, Дем’ян, потім Назар, а після Марко. Писар і Дем’ян ідуть крадучись, присідають, оглядаються. Пауза.

Дем’ян

(оглядається).

Нема нікого.

Писаp

Іди ж скоріше, а я останусь тут насторожі.

Дем’ян біжить скоро в двері від хліва.

Постривай же ти, проклятий мудрію!

(Показує в сторону Маркової хати).

Піду я з села, але ж і тобі оставлю пам’ятку! Ледве здолав підговорить Дем’яна, щоб йому цієї ночі хату спалив, разом з його ніжним синком, що сидить запертий на горищі. Поки він опам’ятається і пошле мене шукати, я вже буду далеко, а з тим дурним Дем’яном нехай робить, що хоче. Ха-ха-ха-ха!

(Боязко).

Що це? Хтось іде?

(Біжить в клуню і ховається).

Музика перестає на хвилину.

Назар

(висовується з димаря).

Темно і тихо, як у вусі. Ніхто не побачить! Татуся нема, вже, певно, десь далеко відціля, пішли до Осикова.

(Вилазить на стріху).

Побіжу в поле до конопель, побачу свою Настусю, а після тудою назад в хату влізу. Коли б лишень не впасти! Ага, ось і драбина!

(Йде помаленьку, по стрісі й ко драбині сходить на землю).

В ту саму хвилину Марко виходить з хати з книжками під пахвою, побачив Назара і хватає його за свиту. Мелодрама.

Марко

Злодій, злодій!

Назар.

Боже милий, батько!

Марко

(здивувався).

Назар! Так-то слухаєш батька?!

Назар

Батьку! Не гнівайтесь на мене! Я тільки хотів…

Марко

Хотів іти в поле, щоб побачитись з Настею з безпутною? Постривай же!..

Назар

(гаряче).

То неправда, що люди кажуть, Настя – чесна жінка, і я її люблю!

Марко

Мовчи! Пішов до хати й не виходь ані на хвилину без мого дозволу.

Назар

(подумав).

Я… я… не піду, батьку!..

Марко

Що, що? Що ти кажеш?

Назар

Не піду. Не хочу буть посміхом усього села! Вже і так пальцями на мене показують. Я не дамся, щоб надо мною знущались!

Марко

Мовчи, іди в хату!

Назар

Ні, не піду!

Марко

(іде до нього).

Побачимо.

Назар

(страшно зворушений).

Не зачіпайте мене, батьку! Я не хочу і не піду!

Марко

Сину, не виводь мене з терпіння, іди!

Назар

Ні, ні, ні!

Марко

Як ти так, то я ж тебе сам поведу!

(Бере його за руку і тягне в хату).

Назар

(вириваючись, тягне за собою батька).

Ні, не піду! Не піду!

Марко

(падає й б’ється головою об цямбрини криниці).

Боже милий! Мій син, моя рідна дитина!

(Зомлів).

Назар

(опам’ятавшись).

Що це? Що це таке? Тату!

(Стає навколішки).

Татусю! Татусю мій любий! Вибачайте мені, простіть! Я нехотя!

(Обмацує тіло).

Боже милий! Люди добрі, рятуйте!

(Біжить у хату по воду).

Писаp

(вибігає з клуні).

Га! Діждався потіхи з твого розуму, гордий мудрію! Рідний син тебе почастував!

(Схиляється над ним, мацає і схоплюється радісно).

Неживий! Ха-ха-ха-ха! Неживий, неживий! Наша взяла! Тепер я тут хазяїн! Я тут пан! Не будеш мені більше мішать, не виженеш мене уже з села! Ха-ха-ха!

Дем’ян

(вибіга з хліва).

Є гроші! Є! Гайда мерщій звідціля!

(Побачив Марка).

Що це таке?

Писаp

Ха-ха-ха! Дивись, наш ворог! Вже не встане більше, щоб нам мішать!

Дем’ян

А бодай тебе скрутило! Це ти його так почастував?

Писаp

Ні, дурний! То його власний син Назар таку нам послугу зробив.

Назар

(біжить з водою).

А, це ви! Змилуйтесь, рятуйте мого батька!

Писаp

Е, даремне! Він вже помер.

Назар

(кидається з криком на батька).

Помер! Татусю мій, татусю! Що ж я наробив?!

Писаp

Так це ти вбив рідного батька?

Дем’ян

Ха-ха-ха-ха! Шибеник який!

Назар

Боже милосердний! Він неживий! Я! Я! Вбив мого батька!

(Припадає до трупа і плаче).

Писаp

(набік).

Стривай!.. А!! Ось що! Він сьогодня мав іти до Осикова через Чортову скалу… Добре! Тепер я вже багатий!

(Голосно).

Слухай сюда, Назаре, я тебе визволю з біди!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 279 – 300.