Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія четверта

Іван Карпенко-Карий, Софія Тобілевич

Скелі висунуті на перед сцени. З правої і з лівої сторони в першій кулісі входи через пригорки. З лівої сторони на першому плані невеликі скелі, за ними видно провалля. З середини сцени крута стежка на самий верх. Уліво в останній кулісі, навскоси гостра скала, котра досягає падуг. Під ціє”ю гострою скалою, над проваллям, поза передніми скалами стежка, так звана Чортова. Направо є вихід за куліси по гребеню гір. Вершини скал середніх повинні бути широкі, бо там відбуваються сцени. Тильна декорація – ліс.

Ява І

Катерина, Соломія, Марина, Михайло, дівчата і парубки. Дівчата на сцені укладають у пучки зілля, парубки мальовничо сидять на скалах.

Хор дівчат

Ой у горі у крутій.

До темного гаю,

Ой ходімо, дівчатонька,

Рвать зілля-розмаю!

Хлопці

Ой ідіте, дівчатонька,

Рвать зілля-розмаю!

Дівчата

Назбираєм розмай-зілля,

Примовим словами,

Щоб скучали, щоб тужили

Молодці за нами!

Хлопці

Щоб скучали, щоб тужили

Молодці за вами!

Дівчата

Русую косу.

Хлопці

Русую косу.

Дівчата

Та заквітчаєм.

Хлопці

Та заквітчаєм.

Дівчата

Козаче серце

Та причаруєм.

Хлопці

Козаче серце

Та причаруєм.

Дівчата

Гоп, гоп, гоп, гоп!

Хлопці

Гоп, гоп, гоп, гоп!

Разом

Русую косу

Та заквітчаєм,

Козаче серце

Та причаруєм!

Гоп, гоп, гоп, гоп!

Катерина

(до дівчат, показуючи на хлопців).

Дивіться, дівчата! Замість, того, щоб зілля збирать, вони порозлягалися, як барани по скалах.

(До парубків).

Ану, ліниві, ідіть зараз сюди, несіть, хто що нарвав!;

Дівчата

Ану, хто перший на землю збіжить.

Парубки зриваються й біжать.

Михайло

(на землі).

Тпррр! Стій! Не оддавать зілля, поки дівчина не поцілує за те, що ми скиталися по горах!

Дівчата

Чи ба! Дивіться на нього – який мудрий!

Парубки

А так, так! Цілуйте, бо нема зілля!

Катерина

Побачимо, чи буде за що!

(Іде до парубків й оглядає в їх руках зілля).

Покажіть, покажіть. Материнка, васильки, барвінок, любисток.

Михайло

(сміється).

Ге-ге! Любисток! Мені здається, що тобі вже й таке зілля не поможе!

Катерина

(не слухає).

Все, чого треба!

(До дівчат).

Є за віщо цілувати!

Парубки підходять кожен до своєї: «Ой, го-го!..» Дівчата здригуються.

Михайло

Сміливо, хлопці, сміливо! То вони так удають, ніби не хочуть, а кожна рада, щоб її поцілували.

Кожний парубок обнімає свою дівчину, цілує й віддає зілля.

Соломія

Ну вже ці хлопці!.. Зараз цілувать і цілувать!

Михайло

Коли балакаєш, то я ще поправлю.

(Цілує її).

Один з парубків

Єсть, єсть. Та годі вже, а то Катря он дивиться та тільки слину ковтає… Мусе, бідолаха, постить!

Всі

(сміються).

Га-га! Правда! Для Катрі бракує хлопця.

Михайло

(оглядається).

А Гриць!

Всі

Правда, правда! Гриць, Гриць!

Гриць

(спиняється над Чортовою скалою і зрива зілля).

А що таке?

Михайло

А йди сюди скоріше!

Гриць

Зараз, зараз! Тільки зірву якесь зілля, що аж тут росте… Еге, високо!

(Спинається на верх скали й зрива).

Ага, є!

(Сходить на землю).

Соломія

Цікаво, що він там нарвав?

Катерина

Мабуть, знайшов що-небудь таке, що прикладають від ран.

Гриць

(приходить наперед з гарним пучком зілля).

Ну, я тут, чого хочете?

Михайло

Цікаво нам, для котрої назбирав стілько зілля?

Гриць

Для котрої? Та, котра схоче!

(Весело).

Я тепер у резерві, то можу дарувати тій, котра схоче, щоб пристав під її штандар.

Катерина

(умильно).

Всі мають своїх… тільки я одна…

Гриць

Туди к бісу! Під таким генералом, то це місяць служби за годи треба лічить, як на війні… А! Що робити, жовнір того не розпитує… Що на плацу, то й неприятель.

(Оддає їй зілля).

Маєш!

Всі

Га-га-га! Молодець Гриць, молодець.

Михайло

Ну, а тепер цілуй!

Гриць

Як – цілуй?

Михайло

Тепер можеш Катрю поцілувать.

Гриць

А нехай бог боронить, а то ж нащо?

Всі

Такий звичай! Поцілуй, поцілуй!

Гриць

(до себе).

А бодай його курка вбрикнула… Добре доскочив. Мав би сорок вісім годин одстоять на діжурстві, ніж такий старий редут штурмовать!

(Голосно).

І то безпремінно?

Михайло

А звісно! Звичай мусе буть звичаєм.

Гриць

Аж шкура на мені отерпла! Єй-богу! Гірш, ніж під Тузлою в Герцеговіні. Е, що там! Сміло, на штурм!

(Цілує Катерину).

Всі

Ура!

Гриць

Бррр. Так наче під носом картеч пролетіла… Якби знав таку пригоду, то позволив би на війні зранить себе так, щоб і друге око було зав’язане.

Дівчата

А велика рана?

Гриць

Ні, чорт зна яка! Так-а.

(Показує пальцем зверху чола до уха).

Свиснула бісова тінь кривою шаблею, як серпом, та й більш нічого.

Катерина

Боже мій! І за віщо ті люди, як звірюки, між собою гризуться…

Михайло

(цікаво).

І як же було там, на тій війні?

Гриць

А так! Мали ми битву з герцеголянами і босняками. Наші улани не могли йти, бо перед нами – скільки оком скинеш – росла цибуля… Котрий хотів іти попереду, то сковзається і летить на землю, як сніп. Тоді наш шкадрон задумав обійти з тилу неприятеля, щоб його збить, значить, з позицій, та й наткнувся на герцеголянів, котрі на нас кинулися атакою! Загнали нас в кукурудзу та й бувай здоров!.. Коні не йдуть, бо їм бадилля ноги позаплутувало.

Дівчата

Ой леле!

Парубки

(цікаво)

Ну й що ж, що?

Гриць

А що ж? Позлазили з сідел, давай рубать шаблями на капусту… Тут де не взявся один герцеголян, зачепив своїм серпом об мій лоб та трохи й дряпнув… Тоді я його як полоснув, так і розлупив голову надвоє.

Михайло

Але ж то, мабуть, страшно?

Гриць.

Що там за страх!.. Спочатку-то чоловіка лихорадка трясе… а потім – го-го!

Ява II

Ті ж і Текля, убрана як у третій дії.

Текля

(весело).

Ага, таки я вас знайшла!

Всі

Теклюня, Теклюня!

Соломія

Вбрана, як до шлюбу!

Текля

Не вспіла переодягнуться, бо мачуха не пустила мене і в хату.

Парубки

Добра баба!..

Дівчата

То не баба, а Луципір!

Текля

Тепер я вже спокійна. Піду за Юрка, й татка візьмемо до себе…

Соломія

А де ж Юрко?

Текля

Зостався біля матері, щоб її потішить.

Михайло

Треба б було й тебе поцілувать, бач, як оченята сміються! Давно вже не бачили тебе такою веселою!

Текля

Бо давно не була така щаслива, як тепер. Скільки я витерпіла од мачухи! Тільки тоді й була щаслива, як вирвусь, було, сюди на скали і тут на самоті, щоб ніхто не бачив, думаю за свого Юрка.

Михайло

А я тебе не раз тут бачив.

Текля

Сяду над річкою й слухаю, як річка, спадаючи з скали, клекоче. Думаю про Юрка, слухаю, і така туга обгорне моє серце, що рада б кинуться в кручу, аби не терпіть від мачухи.

Катерина

Отут злі чорти сидять, через те й місце прозвали Чортова скала.

Текля

І тут мені, нещасливій, приходила на думку пісня про Чортову скалу. Заспіваю ту пісню, і стане легше; тоді іду додому.

Дівчата.

Заспівай її нам тепер, Теклюню, заспівай!

Текля

З охотою!

Балада

Ой під горою та у садочку

Стоїть біленька хатина,

Ой там дівчина, та молоДенька,

Як в темнім лузі калина.

Тут козак любить, щиро кохає,

Коником сивим щодень буває.

А у дівчини батька немає,

Нерідна мати – сердита,

Козака любить, собі бажає,

Хоче дівчину згубить.

Кличе з собою у ліс Галину,

Ходімо, доню, ламать калину!

У ліс зелений, у ліс широкий

Пішли калину ламати.

Понад яр крутий, над яр глибокий

Повела дівчину мати.

Ой глянь-но, Галю, з гори в долину,

Проклинай, Галю, лиху годину!

Хилиться дівча над темну кручу,

Мачуха Галю згубила…

І в тую хвилю громова туча

Лихую мачуху вбила.

За останнім пригривком акомпанемента чуть далекий грім.

Соломія

Чуєте – грім? Запевно, буде буря…

Марина

А ми ще й з зіллям не готові!

Катерина

Ходім на зелений лужок, там нарвем мочерового зілля.

Всі

Ходім, ходім!

Михайло

Ну, хлопці! Кожний до своєї, поштиво, за ручку ведіть, щоб на камінь котра не впала.

Катерина

(іронічно).

О-о! Ніби й справді поштиві! Знаємо ми вас! Доки йдете до шлюбу, то кожний

(дражне):

«Помаленьку, помаленьку, он камінець, ногу вдариш». А як іде від шлюбу, то зараз: «Чи тобі повилазило, сліпа шкапа, що он камінь!»

Всі сміються.

Михайло

Та ти вже не спіткнешся! Ну, далі парами!

Гриць

Ідіть, ідіть, а я ззаду, вмісті з заклепаною гарматою!

(Бере Катерину під руку).

Всі виходять парами, з сміхом.

Ява III

По малій хвилі зліва виходять: Софія – весела. Назар – смутний.

Софія

Уже всі пішли.

Назар

Вони ще недалеко, бо чути гомін.

Софія

Ходім хутенько, то ми їх доженем.

Назар

Іди сама, а я піду вгору.

Софія

Як-то? То ти не хочеш іти зі мною?

Назар

Та бачиш… бо… бо мені треба знайти діда Семена… У мене до нього є дуже нужне діло… Я по дорозі нарву тобі зілля по скалах.

Софія

Ну, добре. Бо я сьогодні од радощів, що Юрко вернувся, й забула, що треба йти по зілля, та й спізнилась на рвання. Всі дівчата, мабуть, мають вже скальне зілля, коли пішли на луг.

Блискавка.

Ой, як гарно блиска!

Назар

Ти боїшся?

Софія

О ні! З тобою я нічого не боюся. Я така щаслива, так мені гарно, як ще ніколи не було.

(Тулиться до нього).

О, чуєш, як здалеку ліс гарно шумить, наче яка дивна музика або орган грає молитву… Що це?.. Ти плачеш? Ти маєш якесь горе й не хочеш мені розказати… Ну, не плач, не плач, заспокойся!

Здалеку чуть дзвін.

Чуєш, дзвонять до церкви? Станьмо тут навколішки, й наша сердечна молитва проб’є ті густі хмари і полине до господа!

Обоє стають на коліна й тихо моляться. Мелодрама.

Назар

(після короткої тихої молитви, наче мимоволі почина молиться голосно).

О господи многомилосердний! Прийми мою молитву. Татуню мій дорогий! Прости, прости мені! Пожалій мене, тату! Прости мені, благаю.

(Тихо молиться і нахиля голову).

Софія

(встає здивована).

Назаре, що з тобою? Чого ти так чудно молився?

Назар

Бо в моїй душі так темно й страшно, як. в тих хмарах чорних, що над нашими головами!

Софія

Бач, ти криєшся од мене. Може, ти мене не любиш, може, ти сказав, що кохаєш, од жалю, хотів мене потішить в сирітській долі?

Назар

Ні, Зосю, моя дорога! Я люблю тебе більш, ніж сонечко, більш, ніж зорі, ніж життя моєї А сьогодні, як довідався, що й ти мене кохаєш, то дознав такої радості, як би наново родився і передо мною прояснилось, що мені треба тепер зробить!

Софія

А скажи ж мені – чого тобі так важко зараз було?

Назар

О ні!.. Ні!.. Не я, не я, а дід Семен тобі те розкаже, од нього довідаєшся про все й обіщай, шо не будеш потім гордувати мною!

Софія

Ти й справді розум потеряв… Ну, опам’ятайся, згадай Йосипа, твого брата, котрого так кохаєш!

Назар

Братику мій, бідний, нещасливий! Що з тобою станеться? Зосю! Тобі його оддаю, кохай його разом з Юрком і навчіть його, щоб простив мені своє сирітство!

Софія

О боже мій, боже! Що це ти балакаєш? Назар. Я вас оставлю, ми мусимо розлучиться. Софія. Для чого?

Назар

Мушу, мушу! О, я бідний, бідний, бідний!

Софія

(з плачем).

Назарику мій дорогий!

Назар

Хотів би тобі оставить що-небудь на пам’ятку, але немає нічого!.. Нічого нема! Назбираю тільки квіток по скалах і зроблю віночок, а ти його повісиш у своїй хаті над віконечком, щоб тобі пригадував моє кохання… і моє нещастя.

Буря.

А тепер іди до дівчат, бо вже вечір і буря наближається.

Софія

О ні, я тебе не покину! Ти, певно, хочеш що-небудь над собою зробить!

Назар

Іди, іди!., не бійся за мене… Присягаю тобі, що нічого злого не зроблю з собою. Пошукаю тільки Семена в тих скалах! Будь здорова!

(Обнімає її й проводить за кулісу направо).

Софія

(з плачем).

О, мати божа! Чи ще не кінець мукам моїм?

(Виходе).

Назар

Так! Так! Все розкажу дідові Семенові, і нехай він радить, що маю робити.

(Вибігає на гору).

Діду Семене! Діду Семене!

(Вибігає на гору, зника направо).

Ява IV

Семен

(сам. По малій хвилі показується наліво в останній кулісі за Чортовою скалою з пучком зілля в руках).

Іди, мій приятелю, іди!

(Переходе Чортову скалу на верхи).

Що ж це – нікого немає? А мені здавалось, що хтось кликав… Думав, Марко…

(Розгляди).

Навколо – ні душі. Хто ж би то кликав?

(З усміхом).

Певно, вітер, старий приятель, хотів пожартувать. Жартуй, жартуй, вітре!

Буря.

Дми. Ти своїм завиванням краще промовляєш до мого серця, ніж люди, що тільки сичать уміють.

(По хвилі).

Що ж це Марко спізнився? Може, його що спіткало?

Буря.

Буря дужчає, тяжкі хмари пливуть над нашими селами! Ох! Пливіть, пливіть і забирайте з собою нашу недолю, краплями дощу змийте той бруд, що замазує душі діток наших…

(По хвилі).

Уже й смеркає, а Марка нема! Поки надійде, пошукаю зілля.

(Дивиться на скали).

О, там їх росте багато… Витягають до мене свої голівки… Ідіть, ідіть сюди, квіточки, загоїте не одну біль, не одну рану.

(Спинається над Чортовою скалою).

Мелодрама. Буря сильно завиває.

Ява V

Семен, Дем’ян і писар.

Дем’ян

(вибігає хутко зліва. Побачив Семена).

Є!

Писаp

(вибіга. До себе з радістю).

Сам! Ага! Не втечеш тепер!

(Вбіга хутко наверх).

Семен

(побачивши їх).

Дем’ян!.. Писар!.. А, круки! Знайшли свою харч!

(Сходе з скали).

Дем’ян

Га-га! Як поживаєш, старий! Підожди трошки!

Семен

(спокійно).

Чого ви хочете?

Дем’ян.

Хочемо побалакать з тобою.

Писаp

Недовго, не надокучимо.

Семен

(підніма очі в небо).

Царю небесний! Да буде твоя воля!

Писаp

(іронічно).

Прийшов просить тебе, щоб згодився на те, проти чого всіх згвалтував!

Семен

А, виродку! Ти думаєш, не знаю, чого сюди прийшов?

Писаp

Знаєш?.. То й добре.

(Торжествуючи).

Га-га! Рив підо мною яму, тепер сам у неї впадеш, як і премудрий Марко, котрий і не сподівався, який я йому погреб збудував власними руками.

Семен

(голосно).

То я правдиво догадувався!

Писаp

Догадувався!

(Сатанинський усміх).

Га-га-га! Недовго будеш носить свої догадки, бо й сам з Марком ляжеш!

Семен

(спокійно).

Ну, далі, далі! Чого ждете? Я готовий!

Дем’ян

А бодай тебе… Він думає, що й тепер будемо просити його!

Семен

Ну, Дем’яне, приступай ближче і пхай старого в пропасть. Не соромся перед цими скалами, що я тебе, сироту, пригорнув, годував своїм хлібом, притуляв до грудей, як дитя своє, таку гадину, змію!

Дем’ян

А пропадай к чорту!

(Кидається до Семена).

Сильний удар грому. Дем’ян стає.

Семен

Чого ж злякався? Ти ж мене батьком називав.

Дем’ян

Тебе – моїм батьком? Ірод! І що ж ти мені дав за те, що я, як собака на ланцюгу, був прив’язаний коло твоєї хати! Працював, як віл у плузі, а ти за те вигнав мене з хати, як чужого, як старця! Га-га! Тепер з тобою розплатюсь за все.

Семен

Я жду спокійно.

Писаp

(нетерпляче).

Годі з ним балакать. Жбурляй ту порохню в кручу!

Семен

Я смерті не злякаюсь. Умру з богом в серці.

(До писаря).

А ти перед судом справедливого, побачивши свої вчинки, затрясешся, як Каїн.

Дем’ян

(понуро).

Перед судом справедливого…[ В оригіналі цю репліку говорить Назар, але це явна помилка автора, (Упоряд.)]

Писаp

Старий дурень! Сховай свої вигадки! Я не боюся твого прокляття!

Семен

Я вас не проклинаю.

(Витягає руки).

Умираю з благословенням на вустах і молитвою в серці. Нехай смерть моя стане окупом ваших гріхів і дасть вам прощення на страшному суді.

Дем’ян

(розгублений, хвата себе за голову).

Я ошалів!

Писаp

(до Дем’яна).

Чого ж стоїш? Пхни ту шкапу, нехай там у кручі жде страшного суду!

Дем’ян

(до писаря).

До чого ти мене довів!

Марко показується на горах справа. Лице чисте, голова відкрита, бриль в руці.

Ява VI

Ті ж і Марко.

Семен

(побачивши Марка).

Спогляньте позад себе, побачите своє діло.

Дем’ян

(побачивши Марка).

Боже! Марія! Упир, упир!

(Утіка на Чортову скалу).

Писаp

(поражений).

Марко!

Семен і Марко

(побачивши, що Дем’ян тіка на Чортову скалу, кричать).

Стій! Стій, нещасний!

Дем’ян кидається з скали в пропасть.

Всі

Ох!

Грім і сильна блискавка.

Семен

(стає на коліна).

Боже, будь милостивий!

Марко.

О боже справедливий!

Хвиля мовчання. Мелодрама. Семен навколішках молиться. Писар стоїть, як прибитий поглядом Марка.

Марко

(до писаря).

Не сподівався мене побачити, пане Вишкварка?

Писаp

(опам’ятавшись, набік).

Марко! Мій ворог живий! Живий! Краще б грім зараз ударив у мою голову!

Марко

(підходить до нього).

Повстрічались ще! І де? На Чортовій скалі! Тут, де ти судив мені зостаться прахом, в місті, котре вибрав для схованки чорних діл своїх, щоб одхилить від себе справедливу кару!

Грім.

Чуєш, то голос розгніваного неба, котре встає проти твоїх діл і замірів!.. Правда, ти не боїшся божого суду; люди тебе осудять…

Писаp

(набік).

Чом тоді голови йому не розбили об скали, щоб уже не встав! Тепер все марно пішло! Все пропало.

(Вибіга з гори наліво).

Семен

(з плачем обніма Марка).

Марку мій, Марку!

Марко

Ти плачеш, старий? Звір був би прихильніший до тебе, ніж той… той нещасний!

Семен

Нехай йому бог простить!

(Не баче писаря).

А той, другий, ти його – пустив?

Марко

Не втече… Я сказав раніше жандармам, щоб стерегли його. Ми знайдемо його вже в їх руках. А тепер поспішим до мого сина, він невинен, невинен! Семене, скільки радості бог послав мені сьогодні!

Семен

Тепер розібрав, як воно сталося?

Марко

Все зрозумів. Це за те така дяка, що всіх, як братів, до грудей своїх хотів притулить!.. Ну, ходім, ходім, я хочу бачити сина, почуть його голос.

Семен

Ні, ні… Він тебе почита за мертвого. Так можна його навіки убить. Нехай попереду я з ним побалакаю.

(Повертається направо).

Цить!

Назар

(за сценою, справа).

Діду Семене! Діду Семене!

Марко

Чуєш?! Він, він!

(Хоче йти йому назустріч).

Семен

Що ти робиш? Вгамуйся, підожди!

Назар

Діду Семене!

Семен

(до Марка).

Швидше, швидше, щоб зопалу тебе не побачив! Марко збігає з скали на землю і стає при скалі.

(Семен радісно).

І розпогодилось. За хвилину небо прояснилося!

Назар

(за сценою).

Дідуню Семене!

Семен.

Я тут, моя дитино! Тут.

Ява VІI

Назар

(вбігає).

Насилу знайшов вас, мій дорогий дідусю! Всі скали оббігав за вами.

Семен

(сходить з ним на землю).

Я зілля тут збирав.

Назар

А я й тут був, та вас не бачив.

Семен

Був? Давно?

Назар

Як гриміти почало.

Семен

(ласкаво).

А! Тоді я був з твоїм татком там високо на Чортовій скалі.

Назар

(злякавшись).

З татком? Що ви кажете?

Семен

(бере його за руку).

Я знаю все, моє серденько!

Назар

Хто вам сказав?

Семен

Бог, мій Назаре! Він вислухав твою молитву, простив тобі, вернув батька, а з ним і його серце… Татко твій живий!

Назар

(з криком).

Живий!

Марко

(виходить).

Назаре, сину мій дорогий!

Назар

Ох!

(Стовбняк).

Марко й Семен його піддержують.

Марко

(обнявши).

Дитино моя дорога! Це я! Промов до мене слово. Я – твій отець! Я тобі простив!.. Одзовися!

(Одчаянно).

Боже, змилуйся! Доволі я вже терпів!

Семен

(до Марка).

Заспокойся, заспокойся!

Назар

(опам’ятавшись).

Що це?

(Вглядається Маркові в лице).

Таточку мій святий! Татку!

(Пада до ніг Марка і ридає).

По малій хвилі чути хор першої сцени. Справа сцена освішається.

Семен

Отож і дітки наші повертаються.

(Одходить до правої куліси).

Назар

(на колінах у ніг Марка, піднявши до нього руки і голову).

Батьку мій дорогий! Татку мій милий! Прости, прости!

Марко

(підводить його).

Ти спокутав свою вину! Нехай же я притулю тебе до своїх грудей, бідне моє дитятко!

Ява VIІI

Ті ж, Текля, Софія, Гриць, Катерина, дівчата, парубки.

Семен

(в кулісі направо).

Спішіть, дітки, спішіть, тут вас жде радість!

Всі

(входять).

Що тут?

Семен

Отець ваш і благодітель, наш Марко, живий і вернувся до нас!

Всі

Марко! Марко живий!

Текля і Софія

Боже!

Текля

О дорогий батечку хрещений!

Софія

Опекуне мій коханий, оборона наша!

Підбігають до Марка, стають на коліна і цілують його руки.

Всі

Живий, живий, наш благодітель!

(Обступають його і цілують руки).

Марко

Діти мої! Вернувся, щоб знову вас кохать, як перше кохав.

Групуються: спереду посередині Марко. Біля нього з одного боку Софія, з другого – Текля на колінах. При Софії Назар. Збоку ліворуч Семен, замислившись. Біля нього Гриць. Праворуч Катерина здивована і ніби недовіряє. Поза ними решта впівкола.

Марко

(підводить Теклю і Софію й обніма їх).

Встаньте, дітки, і притуліться до мого серця. Руки мої давно скучали, щоб вас обнять.

(Цілує в чоло Теклю).

Теклю мила, бог тебе наградить за любов твою до рідного батька!

Текля

(цілує його руку).

О мій дорогий ізбавителю!

Марко

(цілує Софію).

Зосю моя хороша! Сьогодні вже кінець твоєму сирітству!

Софія

(цілує руку).

Батьку мій!

(Бере Назара за руку).

Це твоя молитва нам вернула його, дорогий, коханий Назарику.

(Застидившись).

Хотіла сказати, братику.

Марко

Назви його дорогим коханим мужем, це моє саме щире бажання.

Назар

(обнімає Софію).

Зосю!

Софія

Назарику мій любий, єдиний!

(Обніма його).

Назар

(дає їй вінок).

Оце й віночок, що тобі обішав, мав буть на пам’ять мого кохання і нещастя. Тепер нехай буде в задаток радості!

Гриць

Ну, нехай же тепер Дем’ян з млина тікає.

Семен

Не потребує вже він нічого, опріч молитви.

Всі

Як-то?

Марко

Нема його на світі!

Всі.

Умер?

Марко

Знайшов там кару, де робив свої чорні діла. Спочиває насподі Чортової скали, з котрої хотів зіпхнуть старого Семена.

Всі

Невже?

Катерина

Ого! Чортова скала не подарує. Нехай обминає це місце кожний, котрий з богом не живе!

Семен

Я прощаю тому нещасному! А тепер, діточки, помолимося богу, що він нам вернув вмісті з Марком і радісні хвилі!

Марко

І радісні хвилі вернуться. Вернуться, щоб жити завше з вами, дітки мої! З’єднані любов’ю, згодою, працею і наукою, ми здобудем сили, щоб захистить себе від бур, котрі вихрем проносяться над нашими головами тільки затим, щоб одкрить нам ясне зоряне небо! Буря ламає дерева, грім потрясає землю, щоб вона родила кращі овощі!..

Хор.

Боже кріпкий, всемогущий,

З висоти твоїх небес,

Керуй нами, як дітками,

Ми – вінець твоїх чудес!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 342 – 357.