Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія друга

Іван Карпенко-Карий, Софія Тобілевич

Велика і заможно убрана хата війта Пилипа. На стінах образи, гарно мальована скриня. Наліво піч, направо при стіні полиця з кухонним начинням – ложки, миски, горшки і тарілки. На других полицях – книги, регестри, папір, перо, знак війта на пасі, велика печать, газети, маленький дзвінок, такий, як лошатам чіпляють на шию. Направо двері в хату до писаря, напереді вікно. Наліво двері в комору. Попід стінами лави, кілька стільців без ручок. Наліво стіл і три прості крісла з ручками.

Ява І

Палажка і Михайло.

Палажка

(зав’язує мішок з оброком і кричить).

Михайло! Михайло!

Михайло

(входить. В’ялий тілько до роботи парубок. Балака нехотя, ліниво).

Чого?

Палажка

Чого?.. Хомут приніс?

Михайло

Нащо ж би я мав з ним носиться? Отам під хатою лежить!

Палажка

Ну, то гаразд! А тепер візьми оброк, поклади на віз та напій коней! А пута де?

Михайло

Ну, а де ж їм буть? Отам висять на тину, на кілку… І з якої речі ви даєте підводу рекрутам? Аби тільки скотину ганять. Підвода ж слідує від Харитона!

Палажка

У нього коняка захворіла, не може їхать, треба ж допомогти сусідові в нещасті.

Михайло

Гм-м! Та воно правда! Так і покійний Марко учив, але проте від хазяїна підводи не слідує, бо він війт і служить урядові.

Палажка

То не його коні, а мої. А нарешті – тобі яке діло? Не совай свого носа скрізь, а роби, що велять! Ну ж повертайся хутко, бо день не стоїть!.. Винось, кажу тобі, мерщій на воза оброк.

Михайло

(пробує піднять мішок).

Повнісінький мішок наперли вівса без січки, такий важкий, що й не зворушиш його!

(Возиться з мішком).

Ні, я не підніму!

Палажка

Наче три дні не їв, повертайся! Ну ж.

Михайло

Добре вам приказувать! Щоб підірвався абощо.

Палажка

(передражнює його).

О! Який ніжний панич! Боїшся добре потягти, щоб жила не тріснула? Що ж ти за парубок такий солом’яний… Ну, піддай же!

(Бере мішок за гузир із злістю; Михайло бере зісподу. Палажка йде спиною у двері й зачіпа Пилипа),

Ява II

Ті ж, Пилип, Галушка, Вертун, потім Павло, Явдоха, Катерина, Соломія й другі, парубки, потім Гриць.

Пилип

(від мішка заточується).

Палазю! Не штовхайся, бо я, вибачайте на цім слові, яко війт!.. То…

Палажка пускає мішок, Михайло з мішком падає.

Михайло

(пада).

Ой-ой-ой!

(Береться за спину).

Ой, щось тріснуло всередині!

(Стогне).

Палажка

(сердито).

Ну, вже й силач! Як муха восени!

(Хвата мішок на плечі й виходе).

Галушка

(дивується).

Здорова баба!

Пилип

Ого-го! Моя Палажка, то, вибачайте на цім слові, як Самсон який!

Входять всі без Гриця.

Павло і Катерина

Здрастуйте вам у хату!

Михайло

(лежить і стогне).

Ой-ой-ой!

Катерина

А ти чого так стогнеш, наче тебе колька схопила?

Пилип

От як я його мазну по пиці, то у нього, вибачайте, зараз і кольки пройдуть.

(До Михайла).

Ну, чого квилиш, лінивий! Іди зараз скажи десятникові, щоб скликав рекрутів. Треба надвечір виїхать, бо до города не близько.

Михайло

(встає ліниво).

Нема тобі ні неділі святої, ні празника. Так раз у раз і ганяй, як та собака.

(Виходить).

Старі сідають на лавках і на стільцях, а молоді біля дверей. Пилип бере з полиці книги, папір, перо, каламар, печать і дзвінок, все кладе на стіл, надіває знак на шию і сіда за стіл против публіки, з боків Галушка й Вертун.

Савка

У нашого війта така канцелярія, як у якого нотаріуса або судії.

Всі

Правда, що пишно!

Пилип

(задоволений).

А так і слід, бо, вибачайте, війт, то треба усе якось з пихою робить!

Гриць

(вбіга весело з газетами. Співа),

Долинкою пішла, долинкою прийшла,

Ходила до школи, розуму знайшла!

Всі

Гриць, Гриць з газетами!

Гриць

Газети! Буде що читать, дивіться!.. Забрав усі з пошти… О, гляньте, що тут є: «Хлібороб», «Огородник», «Селянин»… Ого-го! На цілий вечір читать.

Всі

(цікаво).

Давно вже, давно нічого з газет не чули.

Пилип

(дзвоне).

Вибачайте на цім слові, не нарушайте порядку.

Гриць

А які тут чудові розмови е: і про господарство, і про школи, і про все; я вже дорогою прочитав дещо.

Всі

Дуже цікаво! Читай же й нам!

Пилип

(дзвоне).

Вибачайте. Не тепер, а потім… порядок нарушається!..

Гриць

(показує на одну газету).

От у цій газеті розказує, що в якійсь биседці всі жиди постили сорок день через те, що бачили, як п’ятикнижіє Мойсея упало на землю!

Всі

Що? Що таке упало?

Гриць

Та якийсь телець жидівський… П’ятикнижіє.

Савка

Від чого ж постили, коли вони страви не їдять? Хіба від цибулі?

(Сміється).

Катерина

А де ж то трапилось? У городі?

Гриць.

В биседці.

Катерина.

В якій биседці?

Гриць

Хіба я знаю; мабуть, чи не в кущі, бо вони кучки в биседках відправляють.

Галушка

Прочитай, прочитай, а попереду…

Гриць

(розвертає газету).

Зараз!

Пилип

(дзвоне).

А, вибачайте на цім…

(Кричить).

Тихо!

(Сіда з повагою і дзвоне).

Порядок нарушається! Тут мусе буть тихо…

Тиша.

Так і треба! Наперед усього рада і, яко війт, я одкриваю (показує навколо рукою) засіданіє!

Савка

От править важно! І де він так навчився?..

Павло

Отак, де? Бував в городах по разних присутствіях, і присяжним засідателем, й гласним повітовим, то там і бачив!

Гриць

То читать не будемо?

Пилип

(дзвоне).

Вибачайте… порядок…

Всі

Е, що там, попереду читай!

Катерина

Читай, Грицю, спочатку!

Пилип дзвоне.

Гриць

(читає).

Що тут в городі?

Всі

Слухайте, слухайте!

Пилип

(дзвоне і дуже кричить).

Тихо! Порядок парушається! Що ж це за рада! Вибачайте на цім слові, всі як на ярмарку!

Палажка

(входе хутко).

Чи ти не бачив, старий, дзвінка, що був у теляти на шиї?

(Побачивши дзвінок у Пилипа в руці).

Бач, де він!

(Вириває дзвінок з руки).

Пилип

Та не бери-бо дзвінка, Палазю, бо мені нужен на засіданії.

Палажка

А! Дай мені спокій з твоїм засіданієм. Тут треба теля випустить на пашу, влізе отам у бур’ян, то впослі без дзвінка хто його знайде.

(Виходе).

Всі сміються.

Пилип

(озадачений).

Але вибачайте… що ж тепер робить?

Гриць

Стривайте, я вам порадю…

(Бере з полиці невеличке горня, витягає з кишені шпагат і в’яже за ухо).

О! Тепер печаткою калатайте всередині, то буде якраз дзвінок.

Пилип

(б’є печаткою всередині горнятка).

Вибачайте… народний!

Всі сміються.

Пилип

(дзвоне).

Не нарушайте порядку!

(Тихо).

Вибачайте, шановна рада! Найперше усього треба ствердить вибір писаря Юхима Терентійовича Вишкварку в опікуни до іменія і дітей покійного Марка Могильного з тим, щоб вищеречений Вишкварка управляв всім імуществом чесно.

Павло

То опікуном буде писар?

Гриць

А Назар?

Пилип

Назар несовершенний літами.

Гриць

То де ж таки вибирать писаря! Він живе, як звір… гірше татарина… в бога не вірує…

Всі

Правда, правда!

Павло

Краще б було обрать Семена!

Пилип

(дзвоне).

Вибачайте… порядок нарушається! Я маю голос… Нікого другого не можна обирать, ніхто нічого не порадить! Тут, вибачайте на цім слові, треба ученого, бо у Марка є і цегельні, й каменоломні, і випалюється вапно, і ліс.

Галушка

Та це ж усе громадське!

Павло й Вертун

Хвабрики громадські!

Пилип

(дзвоне).

Вибачайте!.. Ні слова, що воно громадське, але покійний Марко всім тим заправляв.

Всі

Правда, правда!

Пилип

От і виходить, що писар, яко вибачайте, учений, то й повинен Марковими ділами орудовать.

Павло

Так, так!

Вертун і Галушка

Ну, то підписуймо.

Пилип

(дзвоне).

Вибачайте… Підписуйтесь, де я покажу.

(До Галушки, показує місце на папері).

Тут!

Галушка підписує, а, підписавшись, відходить до печі і там запалює люльку.

Вертун

(підписує і каже голосно те, що пише).

Варфоломей Вертун – радний.

Пилип

(підписується й каже машинально).

Вибачайте на цім слові, Пилип Круглий – війт… А тепер печать.

(Бере печать.і папір. Огляда, що б підкласти під папір).

На чім би тут притиснуть?

Гриць

Стривайте, стривайте! Я підложу полу від свити, то воно краще відіб’ється.

(Підкладає кінець свити під папір).

Пилип прибива печать.

Ява III

Ті ж і Семен (дуже старий і почтенний чоловік),

Семен

Господи боже христе!

Всі.

На віки віков!

Пилип

Здрастуйте, Семене!

Явдоха

(набік).

Він так тут нужен, як на мосту дірка.

Гриць

(шука стільця).

Дайте ж стілець для нашого старенького дідуся.

(Подає стілець).

Сідайте, діду Семене.

Семен

Спасибі тобі, синашу!

(Сіда).

Гриць

Що з вами, дідусю, чи ви, бува, не хворі, що так ослабли?

Семен

Та слава богу, сину! Може, Христос змилується надо мною і візьме з цього світу.

Всі

Бог з вами, дідусю, що ви кажете?

Явдоха

Других умієте лічить, а себе ні?

Семен

А які ж ти ліки знайдеш на злого чоловіка?

Гриць

Певно, Дем’ян вас знову обижає?

Семен

Він… він! Отой розбійник, що я його на власних руках виховав, випестив, тепер, як гадюка! О боже мій! Що мені робить, нещасному?!

Пилип

А що ж маєте робить! Нічого не поможе, треба віддать йому хазяйство.

Семен

Борони боже! Як я віддам йому хазяйство, то й на тім світі не посмію стати перед моєю старою, котру він в домовину загнав!

Явдоха

(набік).

Лицемір єхидний!

Пилип

А що ж його робить?

Гриць

А чого ж наш поліцейський Клюква глядить? Взять би зараз такого шибеника, зв’язать та й одіслать у острог.

Всі

Ходім, Грицю! Ми з ним миттю справимось.

Семен

Ні, дітки, бог з ним, я не хочу!

Пилип

Так не можна, хлопці, а спершу, вибачайте, треба до суда скаржиться.

Семен

Нема нашого Марка, то й нікому оборонить мене від мого розбишаки.

Пилип

Еге, вибачайте… то правда! Марко завжди умів так якось мирить, що в нашім селі не було ніякої тяганини…

Семен.

Він був наш ангел, наш доброчинця! Кожного зарятує, розважить, утішить!…

Катерина

І так марно, сердешний, згинув.

Всі

(смутно).

Ох-хо-хо!

Галушка

А хто ж його знає, чи загинув Марко, чи ні?

Пилип

А звісно, загинув, коли живого нема! Вчора вже тиждень минув, як пішов вечором до Осикова, а переходячи через Чортову скалу, упав і вбився.

Галушка

Ну, а де ж би він подівся, коли його тіла не знайшли?

Пилип

Бог же його зна!.. Може, вода забрала, бо на другий день під скалами, біля річки, вибачайте, знайшли й книги, й газети, що він односив до двору, а самого і сліду нема! Певно, водою занесло в печеру, що під горою.

Катерина

Ох! Не лежить він у святій землі, бо він упир.

Всі

Упир!!!

Катерина

(обижено).

Що правда, то не гріх! Я сама бачила його упирем.

Всі

Богородице діво!

Гриць

Яким же битом?

Катерина

Отож слухайте… Тієї самої ночі, як ми з дівчатами рвали коноплі у Теклі Павлової, біля Лопатівки, – уже було за північ – ми скінчили там роботу, і тільки зосталось трохи біля Варчиної балки… недалеко від Чортової скали.

Всі

Біля Чортової?

Катерина

Чую я, хтось біжить від нашого села, наче тіка. Я й притаїлась у бур’яні і дивлюся: а то Марко женеться, як вихор, без шапки, волосся скуйовджене…

Всі

(цікаво).

І що, і що?

Катерина

Хотіла кричать на нього, коли ж такий страх напав, що диханіє в грудях сперлось… А він підняв руки над головою і щез між скалами.

Явдоха

Мабуть, стереже своїх грошей, бо він їх десь заховав так, що тепер ніяк і не знайдуть.

Семен

Неправда, неправда! Так тобі здалося. Сиділа уночі в пустім місці, набила свою голову страхами, то й почало ввижатися, а тепер і верзеш нісенітницю… Марко святий чоловік! Це неправда!

Катерина

А я вам скажу, що він упир. Одно – я сама його бачила, а друге – що й Назар ходить такий замучений, мов з того світа повернувся; та все плаче, певно, що батько ходе ночами й мучить його.

Семен

Горює, сердешна сирота, за батьком, через те й плаче і змарнів.

Явдоха

А хто зна, може, то він забрав у мене з комори гроші й через них покутує тепер?

Всі

(невдоволено).

Ну, ще що вигадайте!

Семен

Без серця ти, молодице! Постережися кривдить такого чоловіка!

Явдоха

А мені що?.. Марко тільки удавав з себе доброго, то ніхто на нього й не думав, а тим часом скрізь по селу були крадіжки… Мені сам жандар казав що той якийсь мудрий злодій краде, а хто ж мудріши від Марка?

Дехто

А бог його зна…

Семен

(склада руки й підніма очі в небо).

Боже милосердний, прости їм, бо не знають, що чинять!!

(До громади стривожено).

Люди добрі! Чи не гріх же осуждать мертвого?.. І ви не боїтесь кари божої?.. Віра наша – усе, щоб за умерших молились, бо вони до бога належать, а ви зневажаєте його прах!..

Явдоха

(набік).

Одного не стало, знайшовся другий, щоб проповіді читать!

Семен

(ударя себе в груди).

Я знав Марка, знав, як свою власну душу, знав його змалку – і відаю, який то чоловік!

(З виговором).

Бога побійтесь!.. Він для вас віддав все: молодість, науку… Відказався від панського стану і нас, простих, любив, як своїх братів, просвіщав, утішав, обороняв від напасників і виривав з темноти!! О!

(З плачем).

Десь ми в пекло запродані, що не чуємо, кого потеряли, і ще й кривдимо його!

Мала пауза. Всі з опущеними головами, витирають сльози.

Ява IV

Ті ж, Назар і писар.

Назар блідий, змінився, вся постать нервово неспокійна, але симпатична. Писар пантрує за Назаром, щоб той не проговорився в чім.

Семен

(протяга руки до Назара).

Назарику! Дитя моє! Бідна сиротино, ходи, ходи сюди! Борони пам’ять твого отця!

Назар

(наче просипається від сна).

Мого отця?

Семен

Борони його, сину, борони! Бо мої руки уже старі, не подужають вирвать брехливий язик!

Писаp

(набік).

Ще оцей трухлявий пеньок мені заважає.

Назар

(цілує Семена).

Що? Що таке?

Семен

(заспокоївшись).

Ох! Навіщо я зворушую тебе. Що ти зробиш, коли й сам, бідний, нещасливий!

Назар

(закривається руками).

О! Без міри нещасливий я, дідусю!

Писаp

(набік).

Як він його розтривоже, тоді готов усе розбовтать.

Семен

І ти не переконаєш цих кам’яних людей, що твій батько не був злодієм?

Назар

(мов його прутом електричним ударено, гвалтовно).

Батько мій! Хто це сказав? Хто?!

Всі

(засоромившись).

Та чи… ми нічого… тілько…

(Поглядають на Явдоху).

Явдоха

(до Назара і Семена негостро).

Що ж ви думаєте, що я вас боюся?

Назар

(з плачем).

О мій татку! Дорогий! Мій рідний!

(Грізно).

То неправда!.. Чуєте?! Брехня!!

Явдоха

А хто докаже, що в той вечір…

Назар

Я! Я сам!

Всі

(дивуються).

Ти?!

Явдоха

Дуже цікаво!

Писаp

(тихо до Явдохи).

Цить! Ані слова більше!

Явдоха

(дивуючись).

Що?..

Пилип

(до Назара).

Може, ти знаєш, що з твоїм отцем зробилось?

Назар

(з рішимостю).

А, нехай буде, що буде!

Писаp

(тихо до Назара).

Божевільний!.. Що, тебе закортіло на шибеницю?!

Назар

(котрий набрався одваги, щоб сказать, зразу в великім страсі опуска голову на груди, тихо).

Боже! Боже!..

Всі

Розкажи ж, розкажи, що ти знаєш?

Писаp

(хутко).

А що ж він зна? Не більше від вас! Він же в той час був замкнений на горищі… і тільки на другий день довідався, як і ми, що отець впав з Чортової скали і убився.

Пилип

Але, вибачайте, Павлиха…

Писаp

Павлиха сама не тяме, що базіка.

Явдоха

(не зна, що казать).

Ну… авжеж… звідкіля б могла… хіба ж я те знаю…

Семен

Годі вже, годі! Такими розмовами ми тільки вражаємо сироту, нагадуючи його нещастя! Як забуде, тоді заспокоїться!

Назар

(набік).

Забути! Якби то можна забути!

Ява V

Ті ж і Палажка.

Палажка

(входе хутко).

А, боже мій! Діду Семене, ідіть скоріше, вас там шукають. Яків Скирта упав з коня і ногу собі переламав.

Всі

Ото нещастя!

Семен

(поспішає).

Боже! Боже! Сю ж хвилину…

(бере шапку).

Видимо, господь нас карає: все більше й більше нещасних случаїв!

(Виходить).

Гриць

(до парубків).

А ми, хлопці, ходім до корчми, там же рекрути наші. Трохи погуляємо наостанку та й помандруємо геть! Далеко… в світи!!

Всі

Ходім, ходім!

Пилип

То й я з вами піду, бо як рекрути загуляють, то, вибачайте на цім слові, і ради не даси. Ще сьогодня й не виїдемо.

Всі виходять. Пилип за ними.

Писаp

(заступа йому дорогу).

А що ж указ?

Пилип.

Цебто об опікунстві?

Писар.

Еге! Чи готовий?

Пилип

Аякже.

(Показує папір).

Вранці, вибачайте, одішлю до суду.

Писаp

(бере бумагу).

Це вже я й сам зроблю.

Пилип

То й добре!

Писаp

А ви глядіть ваших рекрутів.

Пилип

(з уразою).

Е! Ще мене будеш учить, чого я маю глядіть! Коли я війт, то, вибачайте, знаю своє діло!

(Виходить).

Ява VІ

Писар і Назар.

Писаp

(радісно трусе папір).

Ага! Тепер все в моїх руках!

(Приглядається до Назара, котрий стоїть, мов одерев’янів).

Коли б тільки цього чорт за язик не потяг, щоб часом не виявив усієї правди.

(Підходить до Назара, б’є його по плечу. Суворо).

Слухай! Що ти вигадуєш? Чи не з ума ти зійшов?!

Назар

(наче просипається).

Що таке?

Писаp

(сердито).

Ще й пита! Кажу тобі останній раз – коли не заспокоїшся і не перестанеш дуріть, то роби тоді собі, що хочеш, гний у острозі, коли тобі так подобається, я більш не буду вмішуватись ні до чого!

Назар

(обезсилений).

Чого ти ще хочеш від мене?

Писаp

Щоб мав розум і держав язик за зубами!

(Сердито).

А то лазиш по селу, як мара, плачеш, стогнеш, виєш, наче що поможе?! Що з воза впало, то пропало. Пізно жалкувать, мій коханий, не треба було штовхать батька! А тепер…

Назар

Я ненарошне! Я ненавмисне – я нехотя!

Писаp

(стращая).

Так, так! Іди ж розкажи судіям! Іди! Думаєш повірять? Іди! Іди!.. Розкажи всім, то побачиш, куди тебе запровадять.

(Удає спокійного).

Коли хочеш острога, шибениці, то розказуй всім, всім розказуй!

Назар

О, який я нещасливий! Лучче б земля підо мною провалилась і пожерла мене, ніж таку муку терпіть!

Писаp

(озирається неспокійно набік).

А щоб тебе вовк задавив, проклятий мугир! Ні як з ним не потрапиш на лад, треба ще з другого боку.

(Підходить до Назара. Ласкаво).

Ну, ну, годі, заспокойся, ніхто ж нічого не знає: всі думають, що батько упав з Чортової скали і убився.

Назар

Та де він подівся, де подівся?! Ви з Дем’яном взяли мого тата, пошматували його!

(Хвата писаря за груди).

Кажи! Кажи! Де ви його поділи?! Оддайте мені його!

Писаp

(перелякався).

Та ну, бог з тобою! Не кричи так! Я ж тобі казав, що ми поклали його на березі річки, під скалою, як условились тоді.

Назар

Неправда, неправда! Брешеш! Ви щось друге з ним зробили, бо його не знайшли там!.. Боже мій, боже!

Писаp

Я й сам не знаю! Міркую, що він з крутого берега посунувся у річку й поплив за водою.

Назар

І я навіть не знаю, де й могила мого батька!.. О, тяжке, невимовне горе!..

Писаp

Ну, ну, годі, заспокойся!

(Хитро).

Я знаю, що ти не винен, але перед судіями не можна оправдатися без доказательств. Що ж би потім було з твоїм меншим братом, як він сам зостанеться на світі?

Назар

Правда, правда!.. Бідний Йосип, бідний мій братик! Опріч мене, тепер у нього нікого не зосталось!

Писаp

А бачиш! Отже, гляди, не зрадь сам себе, мовчи, ані писни! Всіх остерігайся, а найпаче старого Семена. Тільки в такім разі і можна справиться з цим нещастям.

(Удає набожність).

І господь милосердний, і батько твій покійничок простять тобі, бо вони бачать і знають, що ти не винен.

Назар

(радісно, складаючи руки як на молитву).

Простіть, простіть! О, мій боже! Я буду любить свого малого братика, душу свою в нього положу; буду любить і шанувать всіх людей! Змилуйся ж, господи милосердний, і прости мене!

Писаp

А звісно, простить!.. Ну, а тепер йди додому, бо тут скоро вся громада буде з рекрутами. Краще йди з очей, щоб не питали, бо ти ще промовишся…

Назар

Спасибі, нехай вам бог заплате! О! Бог вам заплате за вашу раду! Якби не ви, то не знаю, що б я й робив на цім світі?!

(Виходить).

Ява VIІ

Писар, потім Дем’ян.

Писаp

(проводить Назара й вертається).

А щоб тебе чорти взяли, проклятий плаксій!

(Обтира хусткою лоб).

Аж упрів!

(Кива головою).

От тобі й май діло з мужиком!.. Така ще темнота, що ні словечка розсудливого тобі не зрозуміє. Зараз треба проповідь казать!

(Гордо).

Скот!

(По хвилі сміється).

Мало сам не розплакався, як почав йому молоть о милосердії, о прощенії. Не знаю, звідкіля мені те у голову прийшло?.. Коли ж це найкращий способ, щоб мать вплив на темноту, а потім – роби з ним, що хочеш!

(По хвилі).

Важна пожива! Велике господарство, цегельня, каменоломня, вируб лісу… І то все попадає в мої руки! В мої! Скоро й собі власний хуторець заведу, а потім… га!

(Проходжується і потира руки).

Хотів мене згубить проклятий мудрій, а тимчасом сам пропав, як собака в ярмарку… Однак дивно: де він подівся?..

(Хутко до Дем’яна, котрий виходе).

Ну, що? Що?

Дем’ян

(трясеться й дзвонить зубами).

А, бодай його скрутило, змерз, як собака! Бр-р-р! Бач, трясуся, як осиновий лист!

Писаp

І ніякого сліду?

Дем’ян

Ані-ні! Цілісіньку річку обходив – нічого нема!

(Показує кілька раків у червоній хустці).

Добре хоч раків напечерував.

Писаp

Раків? А то для чого?

Дем’ян

Ну, а ти як би хотів – щоб я людям сказав: «Марка шукаю?..» Я удавав, що пішов по раки!

Писаp

(довольно).

Чудесно! Дуже догадливо!

Дем’ян

Еге, догадливо! В такий холод по вуха в воді. Бр-р-р! Мало-мало з шкури не вискочив!

Писаp

А оглядав же добре скрізь?

Дем’ян

Ну, а як же? Скинув з себе одежу і вліз у воду, а вода, брат, холодна, мов хто бритвами ріже! А я давай мовчки від каменя до каменя, від печери до печери, мацаю то руками, то ногами, а люди сміються, думають, що сказився!

Писаp

(неспокійно).

Чи не догадався, бува, хто?

Дем’ян

Отак пак! Хіба я вже такий дурний? Питають – чого шукаєш? Та тут, кажу, один пан дав п’ять карбованців, щоб напечерував раків, бо він до них дуже ласий і хоче довідаться, де вони зимують?

Писаp

(до публіки).

Отаких людей давайте мені побільше! Побачите, що зроблю!.. Просвіщенний чоловік!

(Б’є Дем’яна по плечу).

Зух, єй-богу, зух! Ну і що ж, ніякого сліду?

Дем’ян

Слухай. Пройшов всю річку. Дойшов аж до ями, де вода б’є з гори. Там вода реве, як машина, а крутить, як у пеклі! Я насилу вдержався за коріння. Коли Марка ухопило в цю воду, то він звідціля не винирне і на страшний суд!

Писаp

Добре, що книги і газети, котрі ми положили біля нього, знайшлись. Це обстоятельство ясно Доказує, що Марко упав, ідучи в двір, а що тіла його нема, то це ще краще: не буде следствія, менше клопоту.

Дем’ян

Та воно так, тілько жаль, якщо при ньому гроші.

Писаp

Не може статися, щоб при собі носив. Певно, десь заховав.

Дем’ян

Бодай же його скрутило! Ну, де ж таки так ховать, що тепер і не знайдеш.

Писаp

Хоч би вони і під землею були, то знайду, будь покоен! Тут вже моя голова…

Дем’ян

Ну, вже й голова! Чорт його бачив другу таку!

Писаp

А може, ні? За кілька днів ціле село прибрав. Тепер всі за мною і в огонь, і в воду б вскочили!

Дем’ян

Е, всі! Тільки не мій старий!

Писаp

(сердито).

А, правда! Та ще мені мокра печериця!

Дем’ян

Я йому те саме зроблю, що Назар своєму батькові!

Писаp

Га! Якби то можна! Потерпи! І на нього знайдеться способ. Тільки тимчасом не треба його дражнить, обходься з ним поштиво, бо він мені нашкодить.

Дем’ян

Одначе треба ж мені кінчать, щоб оженитися на Теклі. Тепер, як Юрка не стане, вона піде за мене, а де ж я буду жить, коли стара собака з хати виганя?

Писаp

Я тобі дам млин.

Дем’ян

Який млин?

Писаp

Я ж тепер опікун над усім Марковим іменієм… Юрка збулися, він і не сподівався, як йому лоб забрили, а матір його вижену з млина і тобі віддам.

Дем’ян

Оце так!.. Ніхто і не догадається, як ти його запер у військо; а сам він надіється, що це помилка, що його вернуть.

Писаp

Ого! Багато води утече, поки Юрко в село вернеться!

Дем’ян

(загляда у вікно).

О! Рекрути надходять!

(Зривається і біжить до дверей).

А бодай тебе скрутило. Стривай, дам я тобі!

Писаp

Що таке? Що там сталося?

Дем’ян

А! Що? Юрко Теклю за руку веде!

Писаp

Ну, так що ж?

Дем’ян

Як то що? Піду пополуплю його… Я йому покажу, як баламутить дівчину, на котрій я женюсь.

Писаp

Велике діло опеньки! Нехай собі там надивляється одно на другого. Що то тобі пошкодить?

Дем’ян

Як що пошкодить?

Писаp

Ну, йди, йди! Не треба, щоб тут нас бачили вмісті.

Дем’ян

Одначе…

Писаp

Іди ж, кажу! Мужик, хамула!

Дем’ян.

Чуєш ти! Не показуй мені зубів, бо…

(Іде до дверей).

Писаp

(бере його за плечі і веде в бокові двері).

Не туди, болван! Через мою хату іди, скотина!

Дем’ян

Ну, то ти так і кажи!.. Коли жартуєш, то й я не сердюсь, але…

Виходять направо. Голос никне за кулісами.

Ява VIIІ

Юрко і Текля. Юрко входе з мішком за плечима. Кладе його в глибині сцени, за ним Текля, держить хвартух при очах. Плаче.

Юрко

Ще нікого нема?

Текля

(укоряє).

Бачиш, а ти так хутко з нами прощався і поспішав, наче й справді тут всі тебе ждали.

Юрко

Бо мені дуже тяжко було дивитися, як матуся плаче. Через те я поспішав з дому, щоб швидше од’їхати, може, мені буде легше, як не буду бачить материного горя…

Текля

Хочеш мерщій утекти і забуть нас?

Юрко

О ні, Теклюню, не забуду!.. Тяжко йти між чужі люди і покидать та, що всією душею кохаєш: стареньку матір, сироту сестричку, скали, ліса, навіть туркот мого млина, що так довго розмовляв зо мною своїм клекотом…

Текля

(з плачем).

Всього тобі жаль, нічого не забув спом’януть, тільки за мене не згадав.

Юрко

За тебе не згадав, об тобі забув, об тобі?

(Обніма Теклю, цілує й тулить до свого серця. Текля ридає. Він садовить її на лаву і сам сіда рядом з нею).

Не плач, не плач, Теклюню, не одбирай від мене і решти розуму, бо я собі що-небудь лихе зроблю!

Текля

(живо).

Не кажи так, Юрко, не кажи – гріх!

Юрко

Я не знаю, що з моєю бідною головою робиться, скільки нещастя разом! Один був у нас заступник і опікун – хрещений батько, – і того господь узяв до себе, нема кому боронить нас.

Текля

О, якби він був, то не попустив би, щоб тебе взяли від старої матері.

Юрко

Я зовсім не розумію, як воно сталось? Прийшли, схопили, закували й повезли в город, ніби я укривався від повинності! Просив, плакав, нічого не помогло. Звеліли присягнуть і зостаться на службі. Тільки й випросився на кілька день, щоб попрощаться з вами. Бачить бог, що хоч мені й важко покинуть нашу хатку, наше гніздечко, але ж я б пішов лучче охотою служить, ніж примусом. О боже! Не скажеш словами, як мені важко покидать стареньку матір і сестру без помочі, без защити!..

Текля

Без помочі? Без защити? А я ж, мій Юрку?

Юрко

Ти, моя голубко?! Що ж ти поможеш, бідна моя дівчино? Тобі самій треба оборони від злої мачухи, від Дем’яна, котрий силою хоче на тобі женитися, а як мене не стане, то тебе, певно, приневолять, щоб за ньог вийшла!

Текля

Ні за що на світі! Я тебе одного кохаю! Як тебе бачу коло себе, то мені весело, радісно й так гарно, що весь світ, всі люди здаються добрими, навіть серце на мачуху відходе, хоч вона мені і татові стільки злого робе…

Юрко

А я ні до кого жалю не маю. Ото як побачив я, що Дем’ян тебе сватає, так не знаю, що зо мною сталось. В грудях заболіло – неначе що запекло! І мені здається – убив би того, хто захоче одібрати від мене твоє кохання.

Текля

Як же тобі не гріх так думать, коли моє серце стало для тебе, як те сонечко, що світе високо і ніколи не гасне! А ти підеш в світ між люди і забудеш свою бідну Теклю, як не будеш її так довго бачить!

Юрко

(обнімає її за шию і дивиться пильно в лице).

О! Ніколи, ніколи! Поки життя мого – не забуду тебе, моя зірочко! Всю тебе в серці моєму носитиму. Я хоч не дивлюся, а тебе бачить душа моя!.. Ти завжди стоїш перед моїми очима!

Текля

Мій милий!.. А я рано і вечір буду молить господа, і він мене послуха, щоб ти щасливо повернувся додому.

Юрко

Дай господи!

Текля

Скоро пролетять ті кілька років; я тим часом тільки о тобі буду думать!

(Обнімає його за шию. Любовно).

З пташками разом буду розмовлять об моєму Юркові, а вони полетять далеко, далеко… туди, де ти будеш, і своїм щебетанням розкажуть, як я тебе кохаю!

Юрко

О ти моя пташино!

(Хвиля гарячих об’ятій).

Який я щасливий! Хотів би, щоб зараз життя скінчилося, а душі наші щоб так у парі зосталися, доки світ сонця!

Текля

Голубчику мій, як ти гарно говориш!

(Ще обнімаються).

Пам’ятаєш, Юрко, як ми читали про одного жовніра, котрого кулі не брали через те, що у нього на шиї був образ богоматері?

(Зніма з шиї образок й віша Юркові).

Це остання пам’ять моєї матері, тобі віддаю, носи його, мій милий, і божа мати з ясного неба буде оборонять тебе від усього злого.

Юрко

Нехай тебе господь наградить, золото моє!

Ява IX

Ті ж, Пилип, Галушка, Вертун, Катерина, Гриць, парубки, дівчата, рекрути, музики, потім Палажка.

Пилип

(входе).

Ого! Вибачайте, Юрко вже тут. Добрий з нього буде жовнір, бо… як то кажуть… вибачайте… ага – пунктуальний!

Всі ввійшли.

Гриць наостанці з музиками.

Гриць

(дуже веселий, співає).

Батьки з матерями

Зосталися самі,

А ми помандруєм

Під карабінами…

Гу-га!

Пилип

А Гриць, вибачайте, раз у раз веселий!

Гриць

Це, знаєте, як то кажуть, голий, та веселий, дурний, та здоровий! А чого мені журитися? Я собі жовнір, а до того ще й улан! Як уберуся в мундир з китицями на плечах та сяду на коня – буду як намальований. Тоді всі дівчата стануть за мною бігать і не одна заспіває.

(Співає).

Їде улан, їде, їде,

Чом до мене не заїде:

В мене овес, в мене сіно,

Горілочка, мед і вино.

Палажка

(входе).

Старий, чи вже запрягать? Коні готові.

Пилип

Запрягай, запрягай! Тільки уберемося, зараз і в дорогу!

(Виходить наліво. Палажка в середні двері).

Гриць

Ну, хлопці, чого носи повісили? Що з вас за жовніри, коли ви виглядаєте, як смажені кури!

Савка

Добре тобі балакати, що сам один і нікого покидать.

Гриць

Ага! А ти покидаєш Марину! Не будь дурний, не люби дівчат, бо любощі печеної цибулі не варті! Кожний закоханий похожий на того барана, що, одрізнившись від отари, заблуде, вставить баньки в одне місце та й муркоче, а додому вже не потрапе!

Катерина

Не буде нашого Гриця! Хоч він і докуча, а всіх і співами своїми розважа.

Гриць

Що за врагова мати! Наче й люблять мене, а тільки захочу до якої дівчини пригорнуться, зараз тіка! Е! Якби так потрусив у кишені срібні гроші, то… га! зараз би була не одна!

(Співа).

Коли б мені мірка грошей,

Оженився б на хорошій,

Коли ж нема копійчини,

Не вибирай вже дівчини!

Ява X

Ті ж, Софія, Семен, потім писар, Пилип і Палажка.

Семен

Здрастуйте ще раз, дітки!

Всі.

Будьте здорові, дідусю!

Софія

(біжить до Юрка).

Братику мій коханий!

(Обніма).

Юрко

Сестричко!

Семен

Приволік і я старі кістки, щоб з вами попрощаться, мої хлопці!

Рекрути тісняться до Семена й цілують йому руки.

Рекрути

Спасибі вам, дідусю! Спасибі!

Гриць

О, які ви добрі, дідусю наш дорогий, що прийшли своїх онуків на дорогу поблагословить!

Рекрути

Благословіть нас, благословіть нас, дідусю!

Писар виходить із своєї хати, одягнений в бурку з капюшоном, шапка на голові, поглядає з презирством на всіх. Мелодрама (піаніссімо).

Семен

Добрі мої діточки, нехай вас господь благословить і проводжа в дорогу. Хто зна, чи побачимось ще на цій землі, бо мені небагато вже зосталось жить, скоро вже в могилу ляжу! То візьміть, мої любії, до серця слова старого, которий радувався, як ви родились, научав вас, як підростали, а тепер прощається з вами надовго, а може, й навіки! Пам’ятайте бога, будьте поштиві!.. Покидаєте ваші хатки й ваші ниви, бо мусите йти в світ… А коли господь вам допоможе вернутися, принесіть з собою ті самі поштиві, добрі серця, любов до ближніх своїх і ті самі руки, щирі до праці, а не вертайтесь, як другі, котрі виходять з війська розбещені, ліниві, не вірять в бога, не шанують людей, а ні їх добитку!

(Обнімає всіх).

Бувайте здорові! Бувайте здорові! Нехай вас господь проводжа й благословить!

Всі

(з чувством).

Амінь!

Писаp

(набік).

Темнота!

Рекрути

(махають шапками).

Бувайте здорові!

Всі.

Нехай вам бог помага!

Пилип виходить зліва в кобеняці, в руках шапка з навушниками. Палажка виходить з середніх дверей і подає Пилипові батіг; обоє остаються біля дверей зліва. Писар справа, усміхається презрительно. Юрко напереді сцени; у нього з боків Текля і Софія, котрі обняли його за шию й тулять до його грудей лиця. Семен позаді їх. Дівчата всередині прощаються з рекрутами. Музика переходе з ліричної мелодрами в марш.

Мужський хор.

Гей, гей! Хлопці, час в дорогу!

Помолимось щиро богу!..

З ясним чолом в світ полинем,

Сміло ж, браття, – не загинем!

На війні ми з ворогами

Будем битися орлами!

А як славоньки здобудем,

То й горенько все забудем!

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 301 – 320.