Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія третя

Іван Карпенко-Карий, Софія Тобілевич

Декорація І акту.

Ява І

Соломія, Марина, Софія, Катерина, дівчата, Михайло.

Дівчата вбрані, як дружки, з весільними подарунками, стоять під Павловою хатою. У Соломії здоровий калач, у других великий хліб, сир, мисочки з медом, пляшки з напитками й т. п. Софія одягнена бідно, держиться збоку, у неї в руках вінок з незабудків. Катерина в одежі різних кольорів, убрана як дружка, в величезнім вінку з сухозлітками на голові, заміта кон. Михайло в шапці з квіткою, пляшка й квітчаста хустка в руках. Лінивий до роботи, тут шмига і увивається біля дівчат.

Хор.

Світить місяць в полуночі,

І зіронька сяє.

Молодая дівчинонька

Козака чекає.

Ой ходила з дружечками

На холодну росу,

Під віночок розпустила

Свою русу косу.

Ой ходила з дружечками

В вишневий садочок,

Сплели її та дружечки

Рутв’яний віночок.

Ой ходила з дружечками

З ярок на базарок,

Купили їй та дружечки

Весільний подарок.

Горпина

(несе мед на тарілці).

Як рибонька, будь здорова,

І, як пташка, веселенька,

Твоя доля нехай буде,

Як мед оцей, солоденька!

Хор

Нехай тобі господь дає,

На все добре помагає!

Соломія

(з калачем)

Будь весела і щаслива,

Нехай родить твоя нива.

Прийми ж, Текля, від сестриці

Ці пшеничні паляниці.

Хор

Нехай тобі господь дає.

На все добре помагає!

Марина

(з сиром).

Благослови боже милий

Твій, Теклюню, вік щасливий,

І хатину, і комору,

Твою ниву, і обору!

Хор.

Нехай тобі господь дає,

На все добре помагає!

Софія

(з вінком).

В темнім лузі калинонька

Буйним цвітом процвітає.

Нехай серце шасливеє

Тяжке горе забуває!

Хор.

Нехай тобі господь дає,

На все добре помагає!

Хор.

Ми тим часом не дрімаймо

Та гарненько погуляймо,

До вечора, до півночі,

Звеселимо вік дівочий!

По закінченні пісні дівчата складають подарунки на стіл, що стоїть під хатою.

Михайло

Що це наша молода так довго не показується, невже ще не вбралась?

(До Катерини).

Ей! Чуєш, стара!

Катерина

(образилась).

Стара! Стара! Я ще дівчина, а до того ще й дружка!

Михайло

(сміється).

Чудесна дружка з віником у руках! Якби відьма з куцим шлюб брала, то тобі якраз було б пристойно стать за першу дружку.

Катерина

(заміряється віником).

Дам я тобі відьму, каплоухий!

Михайло

Ну, ну, відчепись, бо ти мені нову свиту замажеш.

Соломія

Та ну вас, годі! Що це Текля робе? Дружки ждуть під хатою з подарунками, а вона не виходить.

Катерина

Е! Дай їй спокій! Іде, сердешна, заміж по неволі, то сидить там бідолаха в коморі та плаче.

Дівчата

Плаче? Чого?

Катерина

Еге, чого? Дем’ян – то не парубок, а супостат. Ще й не повінчався, а він вже до бича береться.

Марина

То нехай відцурається від нього та й квита!

Катерина

Так мачуха неволить.

Марина

Цікава річ – через що їй так хочеться, щоб Текля йшла за Дем’яна?

Соломія

Через що? Хоче збутися дівки з хати та й годі!

Катерина

(значительно).

А може, через що інше?

Михайло

(підморгуючи).

Ге-ге! Мені теж так здається! Та воно так і є, що через щось інше!

Катерина

(набік).

Дурний, так і пре!

(Побачивши Теклю, котра іде з хати).

Ага! От і панна молода.

Ява II

Ті ж, Текля, потім Назар. Текля виходить убрана до шлюбу, бліда, заплакана.

Катерина

А що ж ти, зовсім прибралась? Бо скоро музика піде по молодого, а як гості зійдуться; то й до шлюбу зараз.

Текля

(зітхаючи).

До шлюбу, з Дем’яном! О боже! Приходить мій час. Серце болить!

Катерина

А тепер треба повносити подарунки в хату.

(Йде до столу).

Текля

Нехай вам бог заплатить… Бог заплатить!

(Побачивши Софію, котра висовується із-за дівчат з вінком).

А! Зося!

(Вітається з нею).

Софія

(несміливо).

А я не маю тобі чого подарувать, тільки цей вінок з незабудків. Приймеш його? Правда?

(Кладе їй вінок на голову).

Текля

Від усього серця, кохана моя Зосю!

Софія

О, я знала, що будеш йому рада, бо і мій бідний братик любив ці квіти.

Текля

Юра, мій коханий, пішов у чужу землю! А може, його вбито на війні!

(Бере вінок з голови і цілує з плачем).

О, і я з жалю за ним скоро зсохну, як квітка на цьому вінку!

Михаило

Агов! Назар, здоров! Як поживаєш?

Назар

(виходить справа через тин, несе кілька кусків дерева і пилку в руках).

Спасибі!

Софія

(набік).

Назаре!

Соломія

(до Софії).

Чого ти так почервоніла?

Софія

(змішавшись).

Хто?.. Я?.. Ні!

Михайло

(до Назара).

Шукав тебе, щоб просить на весілля, та не було в хаті.

Назар

Ходив по дерево, хочу трохи ложок наробить, може, на базарі що вторгую.

Михайло

(п’є).

Будь здоров!

Назар

Спасибі! Я не п’ю…

Михайло

(подає йому).

Ну ж торкни каплю… Від дружка кожний повинен випить – такий звичай!

Назар

Коли сказав не п’ю, то не п’ю; більш мене не проси.

(Побачив Софію).

Софія!

(Іде під свою хату, сіда на лавці і струже).

Текля

(до Михайла).

Дай йому спокій! Він, нещасний, стурбований, бо писар спродує грунт, хату і все господарство.

Михайло

А правда, правда! Після покійного Марка зосталось багато якихсь довгів.

Текля

Е, слухай, що тобі писар набреше. Він всім так каже, а йому й вірять!

Софія

Бідний Назар!

В оркестрі піано грають краков’яка.

Соломія

Чуєте, дівчата, музика вітає пана молодого, а ми ще й досі тут! Ходімо хутенько, щоб не спізниться!

Дівчата

Ходім, ходім!

Михайло

Ну, за мною, як за боярином! Та співайте веселої, щоб аж по скелях розлягалось луною!

(Співа).

Неси, коню, під віконню,

Будем грати, вигравати,

Будем грати, вигравати,

На весілля закликати.

Михайло йде наперед дівчат і співа. Уходять. Текля йде у хату.

Ява III

Назар і Софія.

Назар

(кладе роботу, тихо кличе Софію, котра йде остання за дівчатами).

Софіє!.. Зосю!..

Софія

(повертається).

Ти мене кличеш?

Назар

(несміливо).

Тебе… Хотів би довідатись…

Софія

Що таке?

Назар

(набік).

Боже, як серце б’ється!..

Софія

(набік).

Що з ним сталось? Забалакав…

(Голосно).

Тобі чого-небудь треба від мене?

Назар

(не знає, як почать).

Та то… я хотів з тобою побалакати, тільки ти, може, не захочеш мене слухать?

Софія

Кажи, кажи, мій Назарику, буду слухати.

Назар

(радісно).

Спасибі тобі! Яка ти добра, що не втікаєш від мене!

Софія

Чого ж я буду утікать?

Назар

(гірко).

Бо від того чоловіка завжди тікають, котрим гордують!

Софія

Господь з тобою! Що ти? Я тобою гордую?!

Назар.

Я того стою.

Софія

Не думай так за мене! Правда, що й мені, і матусі гірко, що ти ніколи до нас не заговориш, а тільки ми на тебе не сердимось, бо знаємо, що кожний нещасний тікає від людей.

Назар

Мого нещастя ні в самотині, ні в сні не забудеш! Нема йому кінця-краю!

Софія

Після смерті хрещеного батька ти відцурався від нас, як від чужих; а ми з тобою разом виросли, я для тебе як сестра. Поділився б зо мною своїм нещастям, і тобі було б легше!

Назар

З тобою поділиться, тобі розказать? Тобі?.. Ніколи в світі! Лучче вмерти!..

Софія

(з виговором).

Бачиш, який ти недобрий?!

Назар

А хоч би тобі й розказав – не зрозуміла б!

Софія

(з смутним усміхом).

Хто зна!

Назар

Як то?

(З страхом сам до себе).

Чи, може, вона довідалась?

Софія

Розумію я, як то тяжко жить на світі, коли хто взяв наше серце, а свого ні крихти не зоставив… О, як тяжко тоді на душі! Як темно! Ніби сонечко на небі загасло!

Назар

(дивується).

Про що ти кажеш, Софіє?

Софія

Тобі жаль Насті?..

Назар

(сердито).

Насті?

Софія

Бо ти її ще кохаєш, а вона пішла в світ, забула тебе.

Назар

О, нащо ти мені нагадуєш про неї?

Софія

(смутно).

А бачиш, бачиш, що я правду кажу! Прости мені, я не думала цим так уразить тебе.

(Набік, гірко).

Він її ще й досі коха!

Назар

Настя – злий дух!.. Вона довела мене до нещастя!

Софія

А проте жалкуєш за нею?!

Назар

Я не знаю, як тобі й сказать! В тім були якісь чари, що вона мені подобалась, бо я її і тоді не любив, і тепер не люблю!

Софія

(радісно).

Не кохаєш її! Не кохаєш! І то правда? О боже, яка я щаслива!

Назар

(радісно).

Що?.. Ти щаслива?! Ти себе тим утішаєш?.. Я більш…

(Огненно).

Моя Софієчко дорога!

(Хоче її обняти).

Софія

(так само).

Мій коханий!..

(Здержується і поправляється засоромившись).

Коханий братику!

Назар

(смутно).

Ох!

Софія

(хутко).

Ти не гніваєшся на мене і не заборониш тебе братом почитать? Правда? Будеш мені нагадувать дорогого нашого Юрка.

Назар

(набік).

Не любить вона мене! Я її не варт!

Софія

Бувай здоров! Треба поспішать до матусі, може, вже прокинулась. Так тяжко слабі, що цілу ніч і очей не заплющила, тільки ранком, зморившись, заснули.

Назар

І я в тім винен, що дозволив забрать від вас останню поміч – млин, але якби ви знали все…

Софія

І чого ти вигадуєш! Матуся заслабли від жалю за Юрком, як його взяли до війська. Ще поки не знали, що пішов на війну, то сяк-так тягались, а як довідались, то звалились і вже з ліжка, не встають.

Назар

Треба б доктора привезти з города!

Софія

А чим же йому заплатити, коли ні копійки при душі? Пішла б на роботу, коли ж матусі нема з ким покинуть. То так тільки ягід назбираю, продам і за ті гроші куплю трохи молока та пшінки скілько качанів.

Назар

(несміливо).

Я вчора на ярмарку купив дві булки… Я скоро знову буду на базарі, то куплю, а для Йосипа стане тим часом… Візьми одну…

Софія

(засоромившись).

Бідні ми, правда, але…

Назар

Матусі, хворій матусі!

Софія

(тихо).

Матусі! О, для неї все зроблю!

(Дає йому руку).

Нехай тобі бог заплате!

Назар

Підожди ж хвилину, я зараз винесу.

(Одходе до дому).

А доктора сам приведу.

Ява IV

Софія, Дем’ян, потім Назар.

Софія

(сама).

Який він добрий! А люди так кривдять його!

(Зітхає).

А нема гіршої на світі долі, як доля сироти!

(Помовчавши).

Він за мене дума, а Настю забув, не любе її! О боже! Мало серце не вискоче з грудей од радості! Може, це й не добре, але я рада, що і він тепер такий бідний, як я! Може… Може!.. Ох! Що б то було за щастя!.. Боже мій милий.

(Наче марить).

Поставила б собі маленьку хатку, там між скалами вгорі! Він би з малим братом ложки робив, а я б збирала гриби, ягоди!.. Зимою б пряла, аби заробить на кусок хліба. І так вчотирьох з моєю матусею жили б собі, далеко від людей, щасливі, щасливі…

(Закривається хвартухом).

Дем’ян

(виходе зліва напідпитку).

А бодай вас скрутило! Така ураза мені, молодому! Га-га!

Софія

(злякано).

Ой Дем’ян! Якби зобачив з Назаром…

Дем’ян

Безголові дівки! Заставили мене ждати. Мене, Дем’яна!

(Побачив Софію).

А ти, старчихо, що тут робиш, га? Прийшла ревіть знову з Теклею, що твого брата коха! О, я научу, як другого кохать! Коли так дуже любе, то буде чого плакать! Дам я їй того Юрка, волоцюгу!

Софія

Чого тобі від мене треба?

Дем’ян

Всього! Тямиш? Все зробимо з писарем… Як нам захочеться, щоб умер хто, – то й умре, так як Марко! Га-га!

Софія

(набік).

Він п’яний!

Дем’ян

О, наш писар – велика штука! Тільки на одно дурний, що йому до вподоби така старчиха, як ти!

Софія

(набік).

Знову пристає! Мати божа, оборони мене, бідну сироту!

Дем’ян

Ну, чом нічого не кажеш? Чого прийшла? Ага! Надумалась і прийшла до писаря на ту саму службу? Так? Ну, це добре! Дуже добре! Що ж согласна? Га-га-га!

Софія

(дрижить).

Чoго ти в’язнеш?

Дем’ян

Ніби ти й не знаєш? Ге-ге-ге! Хіба тобі погано буде в нього? Ще яку панну зробе з тебе!

Софія хоче відійти, а він заступа дорогу.

Коли я до тебе балакаю, то слухай, а не (дражнить) ме… ме… ме!..

Софія

(плаче).

Пусти! Ти чоловік без душі! Кожне твоє слово розрива моє серце, палить чоло, але вибачаю тобі, бо ти п’яний.

Дем’ян

(з усміхом).

П’яний? То й добре! Легше скажу те, що маю на мислі… Я хочу тобі помогти…

Софія

(з плачем).

Нещасна сирітська доля! Не треба просить від людей напасті, бо як нема їм чого лихого зробить, то хоч в думках покривдять.

Дем’ян

А бодай тебе вовк з’їв! Служити у такого пана, як писар, кривда! Роботи ніякої, а всього по вуха: будеш, як сир в маслі, купаться!

Софія

Лучче з голоду вмерти, ніж їсти всякі присмаки, куплені за мій стид, за мою зневагу!

Дем’ян

Га-га-га! От дурна! Не одна б городська панна тобі позавидувала! Але сама прийдеш, просить будеш!

Софія

О, краще смерть!

Дем’ян

Ого-го! Дика голубка як високо в скалах робить гніздо, та й то можна піймать! Не хочеш по добрості, то підеш по злості!

Софія

(плаче).

Боже! Дай мені силу і будь моєю обороною!

Назар

(виходить з хлібом).

Що тут таке? Що сталось? Софійко, ти плачеш?

Дем’ян

Ага, ось і другий, якраз такий самий, як і вона!

(До Назара).

Саме вчас прийшов. Поможеш вибить у неї дурість з голови, бо мені невдача.

Назар

А тобі до неї що?

Дем’ян

Мені?.. Нічого!.. Але твоєму опікунові хочеться взять її до себе у службу, та вона, дурна, не хоче!..

Назар

О іроди, пекельні душі, мало вам мене! Ще й її з’їсти хочете?!

Дем’ян

Ну, ну! Не хоче – обійдеться й без хотіння! Нехай і сам чорт стоятиме на дорозі, то писар зуміє справиться з дівкою!

Назар

Нехай попробує напастись на неї! Нехай попробує!

Дем’ян

Що ж ти йому зробиш? Га?

Софія

Дай йому спокій, бачиш – він п’яний!

Дем’ян

П’яний, п’яний! А тобі яке діло? Ти, свята!.. Вона мені буде дорікать! Та-та-та…

(Заміряється).

Я тебе тут так витверезю, що тебе й чорт не пізна!

Назар

(заступа Софію).

Геть від неї! Бо тут тобі амінь. Уб’ю, як собаку!

Дем’ян

Що? Ти мене уб’єш!

(Насмішливо).

Ну, ну! Я знаю, що ти до цієї роботи майстер, але зо мною так легко не удасться, як з твоїм…

Назар

(вражений).

Дем’ян!

(Слабим голосом).

Мовчи, не договорюй, на милість божу, прошу тебе!

Дем’ян

Га-га! А бачиш?!

Софія

(набік, дивуючись).

Що це за знак?

Дем’ян

(нагло).

Ну, чого ж замовк, наче тобі хто за шию води налив? Га? Жандарми в голову прийшли? Що? Правда? А вони сьогодня тут, тільки словечко шепнуть!

Назар

(ламає руки).

О господи, змилосердься ж наді мною!

Софія

Назарику, що з тобою? Чим він так стращає тебе?

Назар

Нічого, нічого.

Софія

Бідненький, ти дуже страждаєш. Я бачу!

Назар

О, нестерпуче! Зверх людської сили! Але доволі вже! Нехай буде, що буде, треба скінчить!

Дем’ян

(набік).

Що він балака? Може, справді здурів?

Назар

(до себе).

Братику мій, бідний мій братику, що з тобою буде, як мене не стане?

(До Софії).

Іди, іди, бо тебе там матуся виглядає, може, голодна! На булочку!

Дем’ян

Булочку! То ти хліба просила, старчиха!

Софія

(засоромилась, не бере хліба).

Боже!

Назар

(обижено).

Дем’яне!

Дем’ян

Ось де я! Значить, брать не стидно, а працювать і служить у пана писаря – то ганьба для неї!

Назар

Без милосердія ти чоловік, без бога!

Дем’ян

Така здорова, молода дівка, замість роботи, попід хатами милостині просе! Всім розкажу!

Софія

Ох, якби могла, під землю б заховалась від цих людей!

(Не бере хліба. Утіка хутко направо).

Назар

Софіє! Зосю!

Дем’ян

(сміється).

Га-га-га-га! Бач, як убира! І не писнула!

(Іде до дверей хати й дивиться вслід Софії).

На! На! На! Давай собаку на старця! Давай собаку!

(Цькує).

Туйво! А-га-га-га!

(Присвистує).

Старече плем’я. Га-га-га!

(Пішов у хату).

Назар

О боже милосердний! Нащо стільки невинних терплять на землі?! Доволі! Нехай роблять зо мною, що хотять, а я її обороню!

(Вибіга за нею з хлібом, гукаючи).

Софійко моя! Софійко моя дорогая!

Ява V

Марко

Яку хвилю сцена пуста. За кулісами чути голос Марка.

Марко

Смоли! смоли! Кому треба смоли, купуйте!

(Виходить одягнений смоляром, лице заросло, потемніло, волосся побіліло, сорочка замазана в смолу. Бриль повстяний, з широкими полями, старий. В’їжджає тачкою, на котрій лежить бочонок із смолою).

Смоли! Смоли! Смоли!

(Опускає тачку, оглядається й витира піт з лиця).

Ох, який жар всередині, язик горить, голова крутиться, сил нема, ледве на ногах можу стоять!

(Сіда біля криниці, набира малим горнятком води з колодязя й п’є).

Ох!.. Ні! То так! То пройде! То я затривожився, що побачив рідне село, рідну оселю!.. О, як радісно серце забилось, коли ще здаля побачив і скалу, і ліс.

(Встає й оглядає).

Дороге моє село! Як я тоскував за тобою, лежачи в тяжкій хворобі. Був між життям і смертю, а думка бігла сюди, в цю сторону… А сьогодні знов утішаюсь тобою, дихаю твоїм повітрям!.. Ось хатка кохана! Тут прожив з радістю і надіями в серці, що моя праця даремно не пропаде…

(По хвилі).

А що сталось? Рідний син!.. Власна дитина, котрого годував боязнею бога, поїв любов’ю і милостю до ближнього, котрому навіть і тепер готов пробачити за єдине слово, за єдину сльозу покаянія.

(По хвилі, грізно).

Ні, ні! Геть від мене милость!.. Милость – слабість батьківська!.. Тобі не вольно згинатися під вагою болізні, ти повинен жити не для помсти, а для справедливості!

(Оглядається неспокійно).

А, хтось надходить. Не хочу, щоб мене зараз пізнали.

(Надіва бриля, насуває на очі, хвата тачку і гука).

Смоли! Смоли! Смоли!

Ява VІ

Марко, Пилип, Галушка, Вертун, потім писар.

Пилип

(до радних).

Ну, вибачайте, а де ж писар?

Галушка

Зараз прийде, тільки закінчить той контракт з німцем.

(Підходять наперед сцени).

Марко

Смоли! Смоли! Смоли! Чи не треба кому смоли?

Вертун

Якийсь смоляр.

Марко

(не скида бриля, нахиляється головою).

Щасти боже до роботи.

Пилип

Дай боже! А звідкіля ви з цією смолою, га?

Марко

От там з-за яру, од Липовця.

(До Пилипа).

Може, купите, хазяїн?

Пилип

(надимається і показує медаль).

Не хазяїн, вибачайте, але війт!

Марко

Простіть мені, я не примітив.

Пилип

(покровительственно).

То, вибачайте, нічого не шкодить.

Марко

Купіть, пане війте. Смола чудесна, сосняна, ні єдиної грудки землі. Купуйте, господарі!

Пилип

Нам тепер немає часу, бо буде рада. Та до того скажу тобі, чоловіче, що мені, вибачайте, як війту, не випада гендлювати, бо маю на собі знак. От як жінка моя, Палажка, прийде, то вона собі купе, коли їй треба. Підождіть тут, поки всі зберуться на весілля, то, може, вибачайте, що уторгуєте.

Марко

А!.. Маєте весілля в селі?

Пилип

Еге. Дівка з тієї хати іде за парубка з млина.

Марко

(набік).

Мабуть, Юрко жениться на Теклі! Дякую богу, бо й за ними був непокійний.

(Голосно).

Спасибі за добру раду. То я відпочину собі в холодку, сонечко припіка, кістки старі, а промахався таки добре.

(Ставить під повіткою тачку, сідає на сніпку соломи з боку від акторів).

Галушка

То диво, але оцей смоляр наче мені знайомий!

Пилип

Може, коли проходив уже по селу.

Вертун

(дивиться наліво).

Писар іде, писар!

Входе писар, одітий по-європейському гарно, але без вкуса. Всі кланяються.

Писаp

Ага! Вже тут!

(Погляда на Марка).

А то що за чоловік?

Марко

(набік).

Писар!

Пилип

Смоляр з-під Липовця, відпочиває, бо душно.

Писаp

Хіба тут корчма, щоб всякий розлягався?!

Пилип

А нехай собі, землі не оддавить.

Марко

(набік).

Як мене пізна – все пропало.

Писар

Ну, годі про нього!

(До Пилипа остро).

Що ж я довго буду ждать, поки видасте мені приговор?

Пилип

Коли ж не готово.

Писаp

(грізно).

Чом неготово?

Пилип

Ще не вся рада, бракує старого Семена.

Писаp

(набік).

Завжди та стара порохня стає на моїй дорозі.

(Вголос).

То послать за ним.

Пилип

(до Галушки).

Треба послать за Семеном на скали, він, певно, пішов зілля збирать.

Галушка

Та його там тепер ще нема, бо він завжди ходе по заході сонця зілля збирать.

Писаp

Що ж це? То я буду ждать! Зараз мені гайда за ним! Купцеві нема часу зволочуваться з контрактом.

Марко

(набік).

Еге, якась лятрига купує участок.

Пилип

(до Вертуна).

Збігайте ви самі за Семеном.

Галушка.

Скажіть йому, щоб зараз прийшов, бо писар казав.

Писаp

Хто такий? Хто? Що ж ти, дурню, не знаєш, як повинен мене називать?

Галушка

(здіймає шапку).

Вибачайте, вельможний пане, я так казав затим, що не до вас була річ.

Писаp

Мовчать!

(Ходе сердитий).

Пилип

(до радних).

І хто б, вибачайте, подумав, що то мужицький син? Наче зроду пан.

Вертун

Га! Всякі талани бог людям дає.

Писаp

(до Вертуна).

Ще й досі тут мнешся?

Вертун

Зараз, в один мент!

(Вибігає наліво).

Писаp

Я вас навчу, як обходитися зі мною.

Ява VIІ

Ті ж, Дем’ян, потім Явдоха, пізніше Павло, в кінці Семен і Вертун.

Дем’ян

(входить зліва, ударяє писаря по плечу).

Як поживаєш, Юхим?

Писаp

(як ошпарений).

А! Скотина!

Дем’ян.

А! Що? Що так?

Писаp

(остро).

До кого ж це ти так балакаєш?.

Дем’ян

(недбало).

А до кого ж? До тебе!..

Писар.

Просю тебе інакше зо мною поводиться!

Дем’ян.

Як же у біса?

Писаp

І оддавать мені поваження як слід!

Дем’ян

Не надувай губів і не піднімай кирпи, коханий приятелю! Не думай, я всякому раду дам!.. А вдвох, то й чорта загнуздаємо! Коли зуміли з таким мудрієм, як Марко, то…

Писаp

Мовчи, сатана!

Марко

(набік).

Що це за знак?

Явдоха

(входе).

Дем’яне, бійся бога, що ти робиш? Іди за дружками, та й до шлюбу пора, в церкві ждуть.

Дем’ян

То нехай не ждуть, хіба я їх просив, чи що? Ото ще недоставало, щоб я за дружками лазив; не знають дороги до вашої хати?

Явдоха

Що з ним зробиш, коли він п’яний?

(До хати).

Старий! Чуєш? Гей, старий!

Павло неохотно виходе з хати.

Побіжи до млина, скажи дружкам, що Дем’ян тут, нехай ідуть сюди з музикою, скоріше, все уже готово!

Павло

Зараз іду!

(До себе).

Бідна моя дитина, вона загине з тим п’яницею!

(Вийшов наліво).

Марко

(набік).

То це Дем’ян жениться з Теклею! Нещасна!

Пилип

(котрий з Галушкою установили біля дерева стіл, що стояв коло хати).

Ну, канцелярія готова!

(Виймає з кишені й кладе на стіл).

Папір, чорнило, перо, печатки.

(Шукає по кишенях).

А куди ж я подів дзвінок? Ага, єсть!

(Виймає маленький дзвінок з кишені й ставе на стіл).

Входе Семен і Вертун.

А, Семен. Так давно ждем, ждем, а вас і не видко!

Семен

Був у вашій хаті, думав, що рада одійде, як то слід, у війта.

Пилип

Та воно правда, що рада повинна б одбуваться у моїй хаті, коли от вельможний пан писар казали, то треба було слухать.

Семен

(кива головою).

Угу! Ну, коли так, то й так! Чого ж це ви нас скликали сюди на раду?

Пилип

Та все ж за те саме! Відносно продажі, вибачайте, цегельні й каменоломні громадської.

Марко

Боже, що я чую?

Пилип

Я вже раз вам казав, але ви й слухать не хотіли. З вами, вибачайте, ніяк до согласу не дійдеш! Кончаймо зразу, та й по всьому, а то шкода часу гаять. Скоро весілля надійде, то треба б і погулять, вибачайте, по цих клопотах!

Галушка

Та тут і робити небагато – підписать і кінець.

Семен

Як так, то й небагато! Нічого й балакать! Що ж, хіба велика шкода змарнувать чужу власність, обібрать сироту! Це тепер у нас звичайна річ!

(Становчо).

Робіть же, що хочете, а я на то не згоджуюсь і нe підпишу.

Дем’ян

А щоб тебе скрутило!

Пилип.

Та не будьте ж уперті! Бачите самі, що грошей треба… і податні не заплачені. 20 жовнірів стоїть на екзекуції, а тут нівідкіль копійки вирвать. До того ж, нам ті хвабрики жодного дохода не приносять, бо нема кому біля них, вибачайте, працювати.

Дем’ян

На біса нам хвабрики! Хіба ми німці?

Галушка.

Бо й правда! Мужик на те, щоб сіять, садить, а гендлювать не наше діло.

Вертун

Нарешті, ми не тямимо цього діла.

Семен.

Опам’ятайтесь! Не доволі вам, що змарнували вже те, що здобувалося тяжкою працею, ще хочете сьогодні до решти знищити і запропастить останнє? По-п’яному, з чарками в руках хочете підписати приговор над сиротами й згубить дітей вашого брата, вашого благодітеля?

Писаp

А хто ж тому винен, коли не він сам?

Семен.

Він сам? О боже!..

Писаp

А сам!.. Заховав свої гроші десь так, що їх і знайти не можна було!

Семен

То й добре, що не знайшов, бо й гроші так саме розвіяв би!

Писаp

До кого ж це ти так балакаєш, суха шкарука?

Семен

До тебе, виродку! Злий духу! Приблудо, прийнятий людьми з милості під свою стріху!

Писаp

(підскакує до Семена).

А, смердючий старець!

Марко

(набік).

Боже!

Пилип, Галушка і Вертун

(заступають Семена).

Ні з місця!

Писаp

Що?

Семен

Удар, удар! Бо, може, до твоїх вчинків цього ще бракує.

Пилип

Семене, опам’ятайтесь!

Писаp

(набік).

Не сподівався!

Дем’ян.

А нехай тобі дідько!

Семен

І для такого чоловіка хочете покривдити себе самих, хочете віддать добиток сиріт!

Пилип

А що ж ми винні? Він вчений, і ми повірили йому.

Семен

А так, учений! І що ж з тієї науки! Рідного батька довів до торби і, замість того щоб бути у своїм стані, з котрого вийшов… проводирем, порадником, навчать добру своїх простих братів… Він зробився ворогом їх, їх грабителем!

Пилип

Погано, погано! Вибачайте, що ж робить? Порадьте, Семене.

Семен

Треба донести судові, щоб з’їхалась комісія, може, потрапить на слід – яким способом писар узяв над бідним Назаром таку таємничу силу, опутав його, як павук, павутиною! Може, тут виявиться, як і Марко зникнув!

Писаp

(набік).

Проклятий!

Марко

(набік).

Ніяк не зрозумію, що тут робиться.

Пилип.

То робіть же, як буде найкраще!

Радні розмовляють з Семеном тихо.

Дем’ян

(до писаря).

І що ж? Хіба на нього немає способу?

Писаp

Треба знайти, треба! Конечно треба! Але що?

(Наче нагадав).

Га!

Дем’ян

Що?

Писаp

Так, так! Не можна іначе! Постривай же!

Дем’ян.

Що таке?

Писаp

Слухай! Сьогодні увечері, по заході сонця, він піде на скали збирать зілля.

(З значенієм).

Розумієш?

Дем’ян

Ну, я знаю, що піде, але що з того?

Писаp

І ти питаєш?.. Не догадався? Там бескеття, повно круч, ям, жива душа не буде бачить, як то сталось.

Дем’ян

(зрозумівши).

А!! Як мені зразу в голову не прийшло?

Писаp

Зрозумів?

Дем’ян

Акуратно.

Писар

Тільки – мовчать!

Дем’ян

Та я своє діло знаю,

Писаp

А тепер забери до себе війта, радних і частуй їх, скільки влізе, щоб до вечора й на ногах не встояли. Сам же будь на чеку… а по заході сонця біля Чортової скали! Пам’ятай! Будь здоров!

(Одходе до дому Марка).

Дем’ян

До зобачення.

Марко

(набік).

Об чім ті злі духи шептались?

Дем’ян

(до радних).

Ну, коли вже по раді, то ходім до комори, треба перед весіллям підкріпиться!

(Тихо до Явдохи).

Забирай їх у хату.

Явдоха

(до радних).

Заходьте у хату, поки дружки з ним прийдуть.

Пилип

То й ходім! Ходімте і ви, Семене!

Семен

Спасибі, я не піду! Не можу я веселитися сльозами бідної дівчини.

Явдоха

Як не хоче, то й без нього обійдеться! Заходьте, заходьте, милості просю!

Явдоха й радні входять до хати.

Дем’ян

(іде за ними, погрожує Семенові. До себе).

Постривай, старий діду! Побалакаємо ми з тобою!

(Уходить).

Ява VIIІ

Семен і Марко.

Семен

Бідна, бідна Теклюня! Яке їй життя буде з таким чоловіком! Нехай бог милосердний її помилує.

(Повертається, щоб іти).

Марко

(встав, оглянувся кругом і тихим здержаним голосом).

Семене!

Семен стає.

Семене!

Семен

(дивуючись).

Хто то? Смоляр…

Марко

(підходить).

Семене, це я.

Семен

(з криком).

Боже, Марко, Марко!

Марко

Ради бога, не кричи!

Семен

(радісно).

Марко, ти живий? Живий!

(З сльозами).

Предвічний боже! Це чудо! Це ласка твоя, царю царствующих!

(Простягає руки).

Брате мій! Приятелю коханий!

Марко

Друже сердешний!

(Обніма його).

Семен

(держить руки на плечах Марка й пильно дивиться йому в вічі).

Ти, ти? Наш доброчинцю! Наша оборона! О мати божа, не вірю очам своїм!

(З дитячою радістю).

Але ні! То правда, правда! О, серце моє вискочить від радощів!

Марко

Ну, заспокойся, мій дідусю, бо нас можуть побачити, а не треба… Розумієш, не треба, щоб мене зараз бачили, пізнали.

Семен

А так, так! Що ж це з тобою зробилось? Де пробував? Ми тебе давно вже оплакали!

Марко

(з горіччю).

Оплакали!.. Ти плакав, плакав Юрко, Зося, Теклюня – всі, тільки не він! Ні!

Семен

А Назар? А твій син?

Марко

(з боллю).

Мій син!

Семен

Він, він стільки витерпів. О, яка то радість буде для нього, як тебе побаче!..

Марко насилу стоїть на ногах. Семен хвата його за руки.

Що це? Ти тремтиш? Всім тілом тремтиш? Що з тобою?

Марко

(силкується опанувати собою).

Нічого, нічого. Слабий ще, змучений, вчора тільки з ліжка встав після довгої хвороби!

Семен

То ти слабів? А ми нічого об цім не знали… Молилися за померлого, думали, що ти впав з Чортової скали і убився!

Марко

А так!.. По-міністерськи все зроблено! Недоставало тільки одного – щоб всі повірили. Повинен радуваться, що мені бог дав такого сина, а правда, Семене, я щасливий від такої утіхи на старість.

Семен

(дивуючись).

Ради бога, що таке? Що означає ця мова? Ти балакаєш, наче потеряний.

Марко

Га! І що ж би в тім було дивного? Почитував би себе сто раз щасливішим, якби навіки стерявся!

Семен

(розкрива руки).

Дитя моє дороге, ти чогось мучишся. Іди сюди, сюди. Нехай твоя голова відпочине на моїх старих грудях! Дай мені частину твого горя, будемо вмісті терпіть, і тобі буде легше,

Марко

Сказать тобі, що мене муче? Хочеш, щоб я тобі виявив мій стид, мою зневагу! Хочеш, щоб я рвав моє серце, як непотрібну ганчірку, і перед очима цілого світу топтав його в багно?

Семен

Боже, що ж оце все означа?

Марко

(трохи бореться, а потім).

Ну, добре, розкажу тобі! Ти один будеш знать усе, але під словом святої присяги, що нікому об тім не спом’янеш.

Семен

Присягаю!

Марко

Слухай же… Розкажу тобі діла, від котрих здригнеться вся твоя душа, біле волосся твоє підійметься вгору, кров у жилах стане… і заплачеш ти, старий, що від батька почув про таке темне діяніє його сина, його власної дитини…

Семен

Боже милосердний, твій син Назар…

Марко

Причина моєї смерті, мого зникновенія.

Семен

Не може статься!

Марко

Слухай. В той страшний вечір, як мав іти в Осикове, я замкнув Назара на горищі, щоб помішать йому бачиться з тією фойдницею Настею біля конопель…

Семен

Так, так! Пригадую!

Марко

В ту хвилю, коли уже зовсім збирався іти, я примітив, що Назар виліз через димар, і схопив його тут же, на гарячому місці, а він, замість того щоб покоритися і вернутися знову в хату, уперто став против моєї волі… Я розгнівався, схопив його за руку, щоб упхнуть в хату, а він силою вирвався і так дуже шарпнув мене за собою, що я упав на землю, ударився головою об цямбрину і потеряв пам’ять.

Семен

Нещастя! Але то нечаяно, згарячу.

Марко

Постривай. Коли я прийшов до пам’яті, то лежав на самому споді Чортової скали.

Семен

(з криком).

Ох!

Марко

Ох!.. Розумієш тепер?.. Пощитавши мене убитим, заніс тіло моє на дно прорви, щоб ухилиться від кари! Радісно мать такого сина?!

Семен

Господи! Та, може ж, все оце не так сталось!

Марко

Зібравши мислі, я з горя онімів; прибіг до села. Кругом панувала тиша. У мене в хаті було спокійно, наче ніякого нещастя тут і не було, наче ангел добра витав над безпечним сном мого сина… Нестало у мене одваги зайти в хату… Боявся глянуть синові в лице, щоб не побачить дикого звіра. В ту хвилю до мене здаля долетіли веселі співи діток наших, що верталися від конопель… Наших діток, мій Семене, котрих ми випестили, носили на руках, притуляли до грудей… і тільки затим, щоб, як підростуть, мали сили шарпать, поневірять, волочить по землі сиве наше волосся! Правда, Семене, бог нам дав добрих діточок?!

(Закрива лице руками і плаче голосно).

Семен

Мати божа! Я розум трачу!

Марко

Веселий спів і проміння ранньої зорі палили мені голову; стидно мені стало ясного неба за своє дитя! Я кинувся бігти, як дикий звір, до скали, до лісу… в провалля, щоб там заховать свою зневагу, своє горе, свій стид, щоб не бачить людського веселого лиця, щоб не чути, як люди жалкуватимуть над моїм нещастям, над соромом, що покрив мою сиву голову! Так біг без мети й не знаю, як опинився біля воріт лісничого та й упав неживий.

Семен

У Мокрицях?

Марко

Еге. Добрий лісничий прийняв мене під свою стріху, не допитуючись, від чого покинув власну хату. Там перележав в тяжкій хворобі аж до вчорашнього дня.

Семен

Чом же не дав нам звістки, що живий, що хворієш?

Марко

Оскаржить сина? Виявить світові його зневагу до мене…

Семен

Правда, правда!

Марко

(хвата його за руку).

В гарячці, мов у полум’ї, серед безсонних ночей жив думкою про вас, нагадував моє дитя, й оживала надія, що вернеться до мене моє здоров’я.

Семен

О великий, всемогущий бог! Він вернув тебе до нас… Ти один здолаєш всі ті біди, що без тебе нас осіли; ти один зумієш побороти писаря, котрий, як злий дух, нівечить і пустошить ціле село.

Марко

Писар?!

Семен

Він завладів тут усім, загарбав твої і громадські власності. Хто його розбере, що воно все це означа… Може, ще твій син не так винен, як думаєм.

Марко

Як-то?

Семен

Може, Чортова скала – то писарева справа?

Марко

О, якби то була правда! Коли б син мій не був винен! Семене, Семене! Яка б то радість, яке щастя було для мене.

(По хвилі думки).

Стривай! Так, так! Тепер розумію, що тут робилося за хвилю, тепер розумію Дем’янову річ про моє зникновеніє! Яким способом довідаться правди, щоб не розбудить у них страху, щоб не здогадались?

Оркестр гра тихо весільну музику.

Семен

О, писар – то лисиця! Але дійдемо до всього.

(Слуха музику. Дивиться наліво).

Га! То дружки, вже весілля йде. Іди ж звідціля.

(Живо).

Утікай, утікай, бо пізнають і все пропаде.

Марко

Що ж зробимо… Де побачимося, щоб…

Семен

Порадиться, щоб не бачили?

(Думає).

Слухай, по заході сонця будь на Чортовій скалі. Я піду туди збирать зілля, там порадимося, що нам робить. Може, господь пошле нам світ, і ми наскочимо на щасливу дорогу, по котрій і підемо. А тепер тікай, бо вже підходять.

Марко

(подає йому руку, надіва бриля і хвата тачку).

А вона, вона! Перше всього треба рятувати ту нещасну дівчину.

Семен

Теклюню?

Марко

Не можна допустити шлюбу з тим розбійником.

Семен

Правда, правда! Треба помішать, а як?

Гам наліво.

Чуєш – ідуть! Тікай, тікай! Хутко, щоб тебе не пізнали.

Марко

А ти рятуй її, рятуй!

Входе весілля,

(Марко кричить).

Смоли, смоли, смоли!

(Виїжджає наліво).

Музика грає тихо до кінця акту.

Ява IX

Семен в глибині кону. Входять Павло, Михайло, Катерина, Соломія, Марина, дівчата, парубки. Зліва – Дем’ян, Явдоха, Пилип, Галушка, Вертун, Текля, потім Гриць і Юрко.

Михайло

Чого ж цей смоляр од’їжджа, чом на весіллі не остається?

Явдоха

(виходить з хати).

Ну, насилу поприходили!

(До себе, побачивши Семена).

Чого той старий чорт тут плутається?

(Голосно в хату).

Гей, Дем’яне! Текля! Ану ж хутенько, весілля прийшло, треба йти в церкву.

Дем’ян, Пилип, Галушка, Вертун виходять з хати.

(Явдоха жорстоко до Теклі).

Ну, Текля! Що ти там куйовдишся?

Текля виходе, плаче.

(Явдоха тихо до неї).

Годі вже ревіть, стидно; що люди скажуть!..

Семен

(до себе).

Що тут робити? Не можна їй сказати, що Марко живий, а так…

Текля

(побачивши Семена, біжить до нього).

Дідусю дорогий!..

Семен

(обніма її).

Дитя моє!

(Тихо і живо).

Теклюню, слухай, прошу тебе…

Явдоха

(одтягає Теклю за руку).

Годі вже! Тепер нема часу ніжиться!

(До дружок).

Ану-бо, дружки, робіть своє діло!

Семен

(до себе).

О боже! Що його в світі робити?

Михайло

(з другими дружками беруть Теклю під руки, котра в знемозі не противиться).

Ну, ставайте в пари й гайда до шлюбу!

Всі

До шлюбу, до шлюбу!

Дружки беруть Дем’яна.

Михайло

Ану, музика, різніть! Ну ж вперед з басами!

(Співає).

Грайте, скрипки і цимбали,

Гудіть, баси, напропале!

Гриць

(за кулісами).

Гучно, басе, ти гудеш!

Що заробиш, те й проп’єш!

Показуються Гриць і Юрко в уланських мундирах як отпускні жовніри. У Гриця око й чоло зав’язані чорним пасом.

Всі

Одпускні, одрускні жовніри!

Гриць

(співає).

Грай же мені тропака,

То заробиш п’ятака!

Всі

Гриць, Гриць!

Гриць

(іде на перед сцени).

Як поживаєте? Та тут, як бачу, весілля, то мені й на руку!

(До Юрка, котрий задивився на весілля).

Юрко! Ану-бо йди сюди, чого там дивишся?

Музика переходить в мелодраму.

Всі

Юрко, Юрко!

(Розступаються так, щоб середина була пуста і щоб Юрка було видно у глибині).

Текля

(виривається й біжить на середину з криком).

Боже! Юрко! Мій Юрко!

Юрко

(біжить до неї).

Теклюня!

Обнімаються.

Дем’ян

А бодай тебе скрутило!

Юрко

(з тривогою).

Що значить це весілля? Хто тут жениться?

Явдоха

А тобі яке діло? Хто сміє лізти в чуже життя? Чого стали? Дем’ян! Ну ж бо, дружки, чого задержуєте? До церкви, до церкви!

Дем’ян

(одстраняє Юрка).

Пусти її! Вона зараз буде моя!

Текля

Ні за що в світі! Юрко мій вернувся! Убийте мене, коли хочете, а до шлюбу не піду!

(Кидається Юркові на шию).

Дем’ян

Нехай же тебе скрутить!

Явдоха

О! Задавлюся від злості… Постривай! Дам я тобі!

Семен

(піднімає руки вгору).

Благодареніє тобі, милосердний, що одвів від людей розгнівану твою руку!..

Завіса


Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 1 – 342.