Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Середина багатої господи.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Ява І

За столом сидять: Хома, Віталій і Шкварковський. Баба Бушля і Глечик сидять на лаві біля дверей. Шкварковський пише. Настя сидить біля печі, пряде, часами сердито зиркає на Хому і Віталія. Чоловік п’ять стоїть біля порога, двері одчинені і видно, що й в сінях стоять люде, у кожного з них невеличкий шматок паперу в руці.

Хома

(показує на Бушлю і Глечика).

Ще тілько від оцих двох запишете гроші, зготуєте їм квитки – й край, більш грошей приймать не буду.

Настя

Наприймав і так багато, мабуть, і не злічиш сам.

Хома

Мовчи, не піднімай веремії.

Настя

(про себе).

Пришелепуватий.

Петро

(з гурту, що стоїть біля порогу, за дверима і сінях).

Спасибі вам, пане Хомо, від усіх людей спасибі! І Вам, пане Віталію, дякуємо.

Віталій

Мені нема за що, люде добрі, дякувать, я й сам на готовім братовім грунті сидю та ще й чотирнадцятеро своїх дітей годую.

Настя

А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш, скоро й вуха об’їдять.

Петро

Ви наші благодітелі. За вашим розумом, що вам господь послав вкупі з багатством, і у нас голови не болять: ніхто навколо не знає лиха, всіх рятуєте, всім помагаєте, всіх визволяєте.

Хома

Та воно так, звісно. Ви мені зносите гроші скілько хто має, я їх пускаю в діло, маю користь, й вам даю вигоду.

Петро

А хто таке придумає, хто таке зробе: і риб є у нас, і сіль у нас щороку є, та все некуповане, і про наші цілі.

Всі

Дай боже й вам, і вашим дітям.

Петро

І онукам.

(Кланяється).

Всі

І правнукам!

(Кланяються).

Хома

Спасибі.

Петро

Поможи, боже, благополучно повернутись вашим чумакам.

Всі

Щасливої дороги!

Хома

Спасибі.

Всі вийшли.

Шкварковський

Нечипір Глечик!

Чоловік, що сидів рядом з бабою, підходе.

Це квиток тобі на сто карбованців, а вигоди маєш: півтора пуда солі, два десятка тарані, два десятка платаного чабака.

Глечик

Дай боже й вам заробить. Прощайте.

(Вийшов).

Бушля

Ой, одпустіть же мене, бо у мене дома ні душі, а на печі кваша, а в печі каша, одно збіжить, а друге згорить.

Шкварковський

Не торохти.

(Пише).

Віталій

(до Хоми).

А скілько в цім році прийняв від людей грошей?

Настя

Хіба він зна.

Хома

(до Насті).

Мовчи.

(До Віталія).

П’ять тисяч рівно.

Настя

Матінко! Таку суму… І для чого, спитать тебе, то й сам не знаєш!

Хома

Не піднімай веремії.

Настя

Своєї рідної чумачки, мабуть, і в сто возів не вбереш, та й гроші, слава богу, є свої. Так ні, чужим ще грошам треба товк давать.

Хома

Ой Насте, ой Насте! Кажу тобі: мовчи, не сікайся!

Віталій

Хліб на хліб, сестро, не вадить! От розбери, що бідний чоловік зробе, як у нього там тих двадцять та чи й сто карбованців! Нічого! А коли ми, отак частинами зібрали до купи п’ять тисяч та пустимо у ход і братові всі гроші, не солить же їх, то справимо ще п’ятдесят возів чумачки і товару он скілько навалимо… Отут і користь для всіх, і гроші цілі, і вигоду вони добру мають, і чумачка братова виросте на славу! А працювать однаково, чи коло малої, чи коло великої чумачки.

Настя

Може, й так, звісно, ти премудрий Соломон!

Віталій

Ну й не люблю я цього слова: «премудрий Соломон». Навіщо ти, Насте, таке кажеш?

Настя

Всі так кажуть, і я так кажу, бо й справді ти премудрий.

Віталій

Мало чого люде не скажуть, вони часто розумного лічать дурним, а дурного розумним.

Настя

(про себе). Мудрий, своє добро провів і наше проведеш.

Шкварковський

Олена Бушля!

Баба підходе.

Оце й тобі квиток на десять карбованців.

Настя

Ха-ха!

Шкварковський

П’ять штук тарані і 15 фунтів солі за вигоду.

Бушля

Прибавте ще чабака п’яток, я страх як люблю цю рибу.

Шкварковський

Як всім, так і тобі!

Бушля

Я не вас просю, пане бакаляре, а пана Хому, господаря й благодітеля.

Шкварковський

Не торгуйся, не торкочи.

Бушля

От прикусіть язика, пане бакаляре, нехай Хома своє слово скажуть.

Шкварковський

Ти діждешся, що тобі кулак покажуть.

Бушля

Пхи! Хомо!. Добродію наш! Нехай прикинуть ще п’ять штук чабака – що вам то варт? А я щосереди та п’ятниці буду згадувать вас та дякувать. Паніматко Насте, прибавте!

Настя

Хоч цілий віз, про мене.

Хома

Насте, вийди краще з хати!

Настя

Мені і в хаті добре!

Хома

Припишіть їй, бо не відчепишся.

Шкварковський

Давай квиток.

Бушля

(віддає).

Бачите, хазяїн не такий свиня, як ви!

Шкварковський

Злорічивая баба.

Бушля

(про себе).

Капосний халтурник, мало не одняв риби з рота.

Шкварковський

(віддає квиток).

На і щезни, яко дим.

Бушля

А чи тут же стоїть ще п’ять рибок?

Хома

Та дамо, дамо, не в’їдайся, бабо!

Бушля

Часом забудете! Вам що п’ять рибок? Все одно, що собаці муха, а мені й одна рибка празник зробе, особливо у петрівку: чи в кулешик, чи в галушечки кропу, петрушечки та головку з риби вкинеш, то так пахне, так пахне страва.

Шкварковський

Годі вже, бабо, бо ти так смачно розказуєш, що й мені тарані захотілось.

Бушля

Е, пане бакаляре, ви ж ту тараню та чабака, дякуючи Хомі, щодня їсте, та й то вам захотілось, а як же то мені, коли я за весь вік привчилася тільки нюхать її.

Хома

От халепа з тобою, бабо! Іди вже! Тридцять чоловік сьогодня гроші принесли і квитки взяли, але з тобою одною приходиться більш часу гаяти, ніж з цілим десятком народа! Принесла п’ять карбованців…

Бушля

Ох! Десять, серденько, десять! Ох, моя ненько! П’ять кажете?

(Дає квиток).

А подивіться, може, тут і справді помилилися та написали п’ять, а взяли десять?

Хома

Я помилився словом. Шкварковський. Написано десять.

Хома

І прийняв я десять, відчепись.

Бушля

Ох, не приведи господи, коли ви у квиткові та помилилися, а подивіться ще раз.

Віталій

(подивився).

Десять.

Бушля

Десять? А не п’ять, нехай бог бороне? Може, ви недобачаєте, та ще так наскоро глянули.

Хома

Та кажуть же тобі десять, виходить, десять.

Віталій

Хто ж вас захоче обманювать?

Бушля

Помилка, бачите, не обман. А потім забудуть та й лічитимуть тілько те, що написано у квиткові. Ох! Я аж упріла від переляку. Де ж таки: то десять, а то п’ять! Я цілий рік їх збирала, щоб віддать їх вам за вигоду, щоб мати тараню, та сіль, та чабачок, і ще й грошики щоб були цілі, нехай вас бог спасе.

Хома

От же, їй-богу, одніму квиток і гроші віддам назад! Чого не віриш? Іди вже, не докучай.

Бушля

Не гнівайтесь, пане Хомо, ви ж такі розумні, та такі добрі, нехай вам бог дає.

Хома підводиться з лави.

Прощайте!

(Хутко зника).

Шкварковський

Це та баба, що чорт на махових вилах чоботи їй подавав.

Бушля відчиня двері.

Хома

Знову? Чого тобі?

Бушля

Не гнівайтесь, серденько, я тут упустила три шаги, як гроші з хустки вив’язувала, а вони й випали.

(Шукає).

Нема. Побий же того сила божа, хто взяв! А хто ж узяв? Кундель, бо він тут і сидів біля мене. Тілько що ж? Не віддасть! Коли він ятір украв у Панька, та й то пропав.

Віталій

На тобі три шаги, тілько відчепись.

Бушля

Спаси Христос.

(Іде до дверей і знову вертається).

Так ви ж пам’ятайте, що я вам принесла десять карбованців.

Хома

Тьфу!

Віталій

Віддай квиток! На тобі гроші, хай ти тямишся.

Баба зникає.

Шкварковський.

Многорічивая, злорічивая і глупоглаголивая баба!

Входе школяр

Ява II

Ті ж і школяр. (Школяр в здоровенних батьківських чоботях і свиті).

Школяр

А йдіть до школи, там приїхав якийсь знайомий ваш, неначе дяк.

Шкварковський

Певно, скиталець із бурси, пиворіз голодний.

Хома

Так приходьте на обід.

Шкварковський

Рад всякий день трапезувать з вами. Дозвольте й гостя привести.

Хома

Просимо! Ну й чоботи у вашого школяра.

Шкварковський

У нас на школу одні чоботи і одна свита на всяку ногу і на всякий возраст приходяться! Ходім, псалмопевець!

(Виходить, за ним школяр).

Ява III

Хома, Віталій і Настя.

Хома

Ну, брате, мені аж страшно, що я так багато чужих грошей набрав.

Віталій

Бог з тобою! Хіба це первина.

Хома

Та стілько ще не зносили.

Віталій

Не бійся! На всі гроші прибавимо волів і возів: і людям вигода, і чумачка виросте на славу.

Хома

А скілько у нас возів піде у дорогу?

Віталій

Та коли грошей стане на товар, то можна й півтораста возів вирядить, розбивши на дві валки – одна у Крим, друга на Дін.

Хома

А що ж, нам хіба гроші закопувать, чи як? Коли на те пішло, то на всі гроші, скілько у мене є і скілько люди принесли, справимо чумачку собі на славу, людям навдивовижу, щоб багатирів таких, як Русаловський та Чичеря, аж завидки взяли! Благодареніє богу! За твоїм розумом і хистом, брате, я, здається, скоро увесь Дін і Крим увесь своєю чумачкою перевезу додому, вона побільшала утроє з того часу, як ти керуєш нею.

Віталій

Не покладайся ні на себе, ні на мене, бо все, що маєш ти, в руках господніх.

Хома

Правда твоя.

Віталій

Пам’ятаєш, як перший рік, коли ми поділились, я в Крим по сіль пішов, а ти зостався дома, бо від поганої зими скотина вибилася з тіла.

Хома

Тоді сміялись з мене і запевняли всіх, що я не здатен до чумачки.

Віталій

Еге, сміялися… А тимчасом фортуна батьківська зосталась при тобі, вона тебе й в дорогу не пустила… І зараз бачу: випрямилась моя чумачка, як стрічка! Воли сірі, рогаті, ситі, а на переднім мальованім возі я – гордую, пихою всім у вічі б’ю: п’ятдесят возів і двадцять чумаків – валка немала! І що ж? Вернувся з батіжком! Розбійники напали, порізали сонних людей і все добро заграбували… І ледве я та ще три чоловіка живими з рук харцизів утікли!

Хома

Лиха пригода! Другий би збожеволів від такої втрати.

Віталій

Гордим бог противиться. І я смирився, покорився його волі! Так, знать, треба, щоб я був бідний, ти багатий!

Хома

Я ж тебе не обіжаю, брате?

Віталій

Ні, спасибі тобі.

Хома

І щоб ти знав мою правду, за твою працю біля мого добра ти маєш від мене двадцять пар волів і двадцять возів з товаром.

Віталій

А я, за твою правду, не одійду від тебе до смерті. Тоді і бог нам буде помагать, і люде будуть шанувать! Пам’ятаєш, як покійний батько нам казав частенько: живіть укупі, діти, не діліться; брати, коли у злагоді живуть, укупі, міцніші, ніж столітнії дуби.

Хома

Пам’ятаю. Нехай же батькова душа усміхнеться, дивлячись на нашу згоду та любов! Від цього часу он як воно буде: все, що наживем удвох, будемо лічить нарівно, і твоїм, і моїм без переділу.

Віталій

Поможи нам, боже, у такій згоді прожить до смерті.

Цілуються.

Настя

(урвала нитку, про себе).

Не можу слухать, бо серце лусне, так і хочеться наплювать межи очі обом.

Хома

Ходімо ж, брате, та подивимось, та роздивимось на все укупі разом, у мене все готово, вози як скрипочки стоять, воли викохані і вже ревуть, бо, знать, дорогу чують. Та не забудь послать додому харчів і наймичку до помочі найми, бо Соломія з дітьми не справиться сама, то ж гурт – чотирнадцять чоловік!

(Сміється).

Віталій

(сміється).

Готова валка своїх чумаків!

Хома.

Ходім.

Вийшли.

Ява IV

Настя, а потім Соломія.

Настя

(одна).

Ох, у печінках у мене сидить братік Віталій. Взяв мого Хому за чуба та й водить кругом себе. Що я скажу – Хома не вірить мені і не слуха, а робить так усе, як того Віталій хоче. В своїм добрі я не господиня! Ну, та дарма! Сьогодня не повірить, завтра не повірить, а я все-таки своєї: порву Хомову віру до Віталія. Посварю їх, і ніхто не стане тикать носа у моє добро.

Входе Соломія.

Соломія

Здорова, сестро.

Настя

Яка я тобі сестра? Тілько що ятрівка.

Соломія

Так хіба що? Чужі та й то кличуть одне другого сестрою, а ми ж з тобою жінки рідних братів.

Настя

На лихо!

Соломія

Ото! Яке ж тобі від цього лихо?

Настя

Бодай не казать! Тілько дітей твоїх натлить, то й то скілько лиха для комори.

Соломія

Та діток як овечок: чотирнадцять хлопчиків господь послав, нехай не поменшає.

Настя

Звісно. Хома прохарчує.

Соломія

Мусить. От я й зараз прийшла набрать на цілий місяць борошна, сала і пшона, щоб потім не заглядать тобі у руки.

Настя

З’їдять, все дотла з’їдять.

Соломія

Ми заробляємо все те, що нам Хома дає; і хоч я не візьму зараз нічого, то Хома сам привезе усе.

Настя

Так побивається за тобою?

Соломія

Віталій для Хоми побивається, а Хома для мене.

Настя

Ой, не дратуй же ти мене.

Соломія

Та чим же я тебе дратую?

Настя

Ти одбиваєш у мене чоловіка.

Соломія

Тю!

Настя

Побий мене бог, кричатиму на всю округу, що ти Хому мого до себе чарами приворожила, і він таска до тебе з двору все, що в руки попаде.

Соломія

І що ти мелеш? І як тобі не сором отаке плескати? Та ти скілько хочеш говори дурощі, то мене тим не розтривожиш, бо я знаю, що ти хочеш звести всіх на сварку і піднять таку веремію, щоб брати порозбігались врозтіч! Тілько це тобі не поможе, бо я мовчатиму, хоч ти що хоч!

(Вийшла).

Ява V

Настя

(сама).

От клята молодиця, от завод! І де вона на мою голову отака вродилась? Що б я їй не сказала, ніколи нікому не перекаже, не поскаржиться, а через те ніяк не можна посваритись! А серце моє так і кипить, так і підскакує, аж у грудях клекотить!.. Хочу посварить Хому з Віталієм, не випада. Ну, та вже я не я буду, а коли не сьогодня, так завтра посварю братів, розрізню Хому з Віталієм.

(Дивиться у вікно).

О, Соломія і Віталій щось балакають… Невже вона йому не обмовиться ані словечком про нашу суперечку? Коли б господи розказала та щоб посвариться! Ану, попробую випитать!

(Відчиняє вікно).

Віталій, брате! А чого ж ти не заходиш, скоро обідать будемо. Соломія не може, бо там же дітки ждуть, так хоч ти з нами пообідай!

(Зачиняє кватирку).

Чи зайде ж то, чи, може, розгнівався?

Входе Віталій.

Ява VI

Настя і Віталій.

Віталій

(на дверях).

Ще ж рано обідати.

Настя

Ну, та хоч присядь, одпочинь.

Віталій сідає.

А де ж Хома?

Віталій

Там одсипає пайок для мене борошна, сала, пшона, солі, щоб забезпечить Соломію.

Настя

Сердешна молодиця, скілько вона лиха натерпиться з тими дітками, з тим дріб’язком! Вже й пішла, певно.

Віталій

Та що ж їй тут робить?

Настя

А все ж таки знаєш, хоч би трохи посиділа та побалакала по-рідному… Ми ж таки сестри. Може, гнівається на мене?

Віталій

За віщо? Та ви ж коли-не-коли бачитесь. От якби укупі жили, то, певно, вже б давно посварились.

Настя

Ні, братіку, я не така. Ми б і вкупі жил в ладу, бо я господи як боюся тієї сварки. Так боюся так боюся… як і мати моя, покійничка – царство ї небесне – теж боялися сварки… Оце бувало сядемо обідать, а покійний панотець візьмуть та й надкусять ненароком материн шматок хліба, то матуся, покійничка бувало за чуба панотця, та по морді, та по морді Не заводься, кажуть, не сварися, сякий-такий, бо я тієї сварки до смерті боюся! Отака і я! Боже, як боюся тієї сварки.

Віталій

Та хто її любе?

Настя

Єсть такі, єсть… А я господи боюся сварки Та я поли вріжу та втечу від неї… Тілько що ж з того що я така? А хто-небудь набреше на мене – от і гнів… Людям, бач, заздро, що ми з Соломією в миру живем, як рідні сестри…

Віталій

Ми ніколи брехням та переказам не віримо.

Настя

От бачиш! То вже виходить, щось було, тілько що ти не повірив? Може, тобі що Соломія сказала? Не крийся, братіку, краще вивести все на чисту воду, ніж мовчать та гризтись, бо я… господи як боюся тієї сварки.

Віталій

Та Соломії ніколи брехні та перекази точить, то з дітьми возиться, то їсти варить, то їсть, то присипляє дітей, то сама спить.

Настя

(про себе).

От пес єхидний, нічого у нього не схопиш з язика!

(Йому).

А мені іноді здається, що ти гніваєшся на мене.

Віталій

Я?! Нема за що.

Настя

А чого ж ти вчора вечерять не зайшов?

Віталій

Загаявся біля свого скарбу.

Настя

Хіба й ти замість Хоми приймаєш гроші від людей?

Віталій

Ні. У мене свій єсть скарб, поки перелічу, поки вкладу, то й спать пора самому.

Настя

Так, виходить, розбійники не зовсім тебе ограбили?

Віталій

А ні. У мене зосталося таке багатство, що й братовому з ним не зрівняться.

Настя

Це вже я знаю, це вже ти так розумом своїм похваляєшся!.. Правда, що ти розумний, це всі знають… Так хіба ж Хома дурний?

Віталій

(сміється).

О! Бодай тебе! Я говорю про скарб, а ти про розум, та ще й Хому чогось сюди приплутала…

Настя

Бо я тебе не розберу! Де ж ти скарб той, таку силу грошей дістав, що треба лічить щовечора?

Віталій

Де? Бог дав! Та я свій скарб, своє багатство ні з чим не зрівняю! Та коли б мені не то що п’ять таких чумачок, як у брата, а світ увесь за скарб мій віддали, то й світа усього, зо всім, яке на ньому є добро, не взяв би я за скарб свій дорогий, бо скарб той – кров моя, мої діти!

Настя

Діти? Та що ти знову морочиш мене? Хто ж таки щовечора дітей лічить?

Віталій

Я лічу, бо як не полічиш, то, гляди, й морока: одного або й двох найменших немає – де звалиться, противне, там і спить. Так я вже їх щовечора лічу. Зберу всіх над захід сонця і по одному у сіни заганяю, як овечат, бо то ж чотирнадцятеро, не всіх і наймення знаю. Вчора аж двох не долічився. Сюди, туди, насилу знайшов: одно на вигоні заснуло, а друге на току в соломі.

Настя

(сміється).

Ну й утішний ти, що не вигадаєш, то все не так, як у других.

Входе Андрій.

Андрій

А йдіть, дядьку, покажіть, які хвашії різать на запас в дорогу, бо батько повезли з Остапом пайок до вас.

Віталій

Ходім.

Вийшли.

Ява VII

Настя

(сама).

І розумний, клятий чоловік, і єхидний! Що не кажи, а він таки премудрий Соломон! Ну, як ти його посвариш з Хомою, коли він, як почне говорить, як почне крутить, то зовсім зіб’є з пантелику. От і нічого він мені, здається, не зробив лихого, а ненавидю й дивиться на нього. А Хома? Диви, як той цуцик, сам пайок повіз до Соломії. Яку б мені підняти веремію, щоб посварити Віталія з Хомою?

(Думає).

Попробую Хому запевнить, що Віталій скрізь його дурнем славить, що нібито Віталій усім хазяйством і чумачкою керує, що через Віталія всі люде Хому за дурня лічать. Попробую ще з цього боку.

Входе Хома.

Ява VIII

Хома і Настя.

Хома

Ху, натомився!

Настя

А що, одвіз пайок до Соломії?

Хома

(зиркнув на Настю, трохи помовчав).

Одвіз.

Настя

Прости мене, мій мужу, не гнівайся на мене, дурну…

Хома

Що ти? Хіба я сердюсь, чи що?

Настя

Не сердишся? Бач, який ти добрий… Уранці трохи посварились з тобою, а тепер серце болить, бо бачу я, як ти працюєш і день і ніч гірш вола, гірш наймита-сіроми.

Хома

А хто ж за мене буде працювать? От вирядю чумачку у дорогу, тоді спочину.

Настя

Другий не видержав би такої праці… Єй, упав би, збився б з ніг…

Хома

То ж другий, а не я.

Настя

А тобі нічого?

Хома

Нічогісенько! Та ти дай мені ще стілько діла – і те справлю!

Настя

Господи, господи! Що то розум!

Хома

О, вже коли господь кого полюбе, то наділя його всім: і здоров’ям, і пам’яттю, і розумом.

Настя

І люблю ж я тебе за твій характер. Хоч ти й упертий, але мені це до вподоби, принаймні все робиш по-своєму; вже як навратишся на що, ніхто тебе не зіб’є на своє.

Хома

О, я такий!

Настя

При людях я б тобі цього й не сказала, бо не годиться вихваляти свого мужа, а от нас тілько двоє, і я не витерплю, скажу тобі по правді, що таких, як ти, небагато; та де там небагато? Зовсім нема!

Хома

А таки й нема, щоб ти знала!

Настя

На кого не гляну, то всі дурні, хисту не мають ні до чого.

Хома

Еге… Поки, знаєш, розчовпають, що воно і як…

Настя

А у тебе одразу!

Хома

З маху!

Настя

Куди ж, куди їм до тебе! Я вже добре придивилась… От і Віталій на що вже, здається, премудрий Соломон, і всі кричать: розумний, розумний, а все ж за твоїм приводом і він робе.

Хома

Так я ж старший…

Настя

У тебе все в руках прямо кипить.

Хома

О, я так люблю, щоб… аж палахкотіло!..

Настя

І за віщо ти не візьмешся – користь!

Хома

Бо діло своє знаю.

Настя

Все за твоєю головою!.. От же піди ти, які люде злі. Чула я сьогодня отут-таки, у нас на подвір’ї, люде гроші принесли, а тебе не було, так вони довгенько сиділи і весь той час тебе судили, Хомо!

Хома

Кого не судять? Байдуже!

Настя

Та байдуже-то байдуже, і я б так сказала, коли б же тілько чужі люде тебе судили, а то й Віталій тут між людьми сидів.

Хома

І Віталій разом з людьми мене судив?!

Настя

Побий мене бог! Я сама все чула. Стояла в сінях за дверима і навмисне підслухала… Розумний, кажуть, Хома, бо грошей багато.

Хома

Авжеж! У дурного гроші не вдержаться.

Настя

Якби, кажуть, не Віталій, то й чумачка б пропала, і гроші б розкотилися, як горох по льодяній горі… Хома, кажуть, братовим розумом тілько й живе! А Віталій тут же сидить слуха та вуса підкручує! Хома, кажуть, дурний, як постіл!

Хома

Сто чортів їм усім у самий ніс! І Віталій нікому нічого на це не сказав?

Настя

Де там! Не хочеться й говорить, так мені прикро. Засміявся! Та так засміявся, ніби й сам промовив: «Правда ваша, Хома дурний!»

Хома

Дивно!

Настя

Хто, кажуть, вигадав брать у людей гроші на вигоду? Віталій! А Хома, кажуть, і сьогодня не хотів грошей приймать, бо не зна, що з ними робить… Так Віталій йому, тобто тобі, звелів, щоб брав, – і приймає! Сказано, Соломон! Отут, Хомо, Віталій покрутив обидва вуса і засміявся знову… Хоч би вже не сміявся, а то так мене уразив тим сміхом, мов ножем порснув у серце! А далі повернувся до людей та й каже: «Що я звелю, те Хома і зробить», – і пішов.

Хома

От тобі й любий братік! Господи, яке лукавство…

Настя

Хомо, дружинонько моя, я не хотіла тобі про це й говорить, щоб часом не посварився ти з Віталієм, бо ти ж знаєш, як я боюся тієї сварки? Але як же його мовчать, коли тебе так судять-гудять за твою хліб-сіль! І хто? Рідний брат.

Хома

За моє жито та мене й бито.

Настя

Ну, нехай би там робив з твоїм хазяйством, з чумачкою, з тобою що хоче, нехай би приказував тобі, нехай би ти його слухав, нехай. На те він премудрий Соломон, а ти дурний, що маєш робить. Так хоч би ж при людях цього не виявляв, щоб хоч не всі знали, що ти дурний.

Хома

Так, бач, йому іменно при людях треба це казать, щоб усі мене дурним лічили.

Настя

Для чого ж, Хомо, для чого?

Хома

Для слави! Щоб усі бачили, що він один орудує не то моїм добром, а ще й мною. О, тепер я розумію, чого то всі до нього обертаються, з ним радяться, бо мене, бач, він дурником зробив.

Настя

Еге, тілько ти, Хомо, не сварися з братом, бо ще в сварці виявиш, що від мене все те чув.

Хома

Це вже й ти мене за дурня маєш?

Настя

Нехай бог боронить! Говори що хочеш, чи хоч і мовчи, аби про мене нічого не казав, бо я тії сварки господи як боюся, точнісенько, як і покійна моя матуся…

Хома

Що я при людях пораю, він усміхнеться, щоб, виходить, бачили, що я нічого не тямлю; а як люде підуть, то він тоді мою раду приймає і робить так, як я сказав. Правда, що Соломон!.. І хто б його подумав, що він такий лукавий?

Настя

Ох! Хомо, Хомо! Лукаві вони обоє. Так уже до речі скажу: і Соломія похваляється своїм подружкам, а ті мені переказали, тілько я мовчала, бо я боже як боюся тії сварки… Каже… Коли схочу, то він – тобто ти, Хомо, – не то що сам возитиме до мене в двір пайок, а побіжить за мною куди схочу, як цуцик, і всю чумачку, каже, мені віддасть!

Хома

Та нехай за нею трясця тепер біга! От тобі й тиха, як янгол, людина… Лукавство, кругом лукавство! Л все моя довірчивість, моя простота та щирість до людей; хто що сказав, то все то й правда, взяв зараз і повірив, а люде он як: моєю вірою до них користуються на те, щоб мене за ніс водить, щоб мене дурнем лічили всі!.. Ото господи неначе хто голову мою побив макогоном, так заболіла… Піду запруся в хижі, не хочу бачити Віталія сьогодня!

(Вийшов).

Ява IX

Настя сама, потім Шкварковський, Мичковський і Ярина.

Настя

(сама).

Аж тепер, здається, я наскочила на свою стежку, дошкулила таки Хомі, попала в саме серце, я вже бачу! Тілько не знаю, що то з цього вийде! Треба масла підливать, щоб не погасло.

Входе Мичковський і Шкварковський.

Шкварковський

Благодать дому вашому!

Мичковський

Мир і любов.

Настя

Спасибі, просимо сідати.

Шкварковський

А де ж достойніший Хома?

Настя

Десь вийшов.

Шкварковський

Покличте, господине, та й самі приходьте: Діло є до пана Хоми і до вас, господине! Сей учений муж привіз порученість до вас із-під Чигрина. Діло хороше і приятне.

Входе Ярина.

Настя

Яке ж там діло?

Шкварковський.

Сватів сподівайтесь.

Настя.

О?

Ярина

Боже, що я чую! Пропали ми…

Шкварковський.

Так.

Настя.

Від кого?

Шкварковський

Від Русаловського і від Чичері.

Ярина

(набік).

Ох лихо! Це ж по мою і по Андрійову душу. Треба мерщій Остапові й Андрієві розказать.

Настя

Сідайте ж, щоб усе добре в нас сідало, тимчасом і Хома прийде.

Ярина

(нервово).

Мамо, йдіть побудьте коло печі, а ми з Катрею води наносимо.

(Вийшла).

Настя

Вибачайте, що вас самих покину.

Мичковський

О пані господарко, у нас балакать єсть об чім, ми двадцять літ не бачились.

Настя

От і гаразд. А я тимчасом обід зготую.

(Вийшла).

Шкварковський

Велеліпно!

Ява X

Шкварковський і Мичковський. (Сідають, дивляться один на другого і усміхаються).

Шкварковський

(легенько ударяє по коліну Мичковського).

Так-то, Калістрат!

Мичковський

(після паузи легенько ударяє по коліну Шкварковського).

Так-то, Сосипатр!

Шкварковський

Так, так!

Мичковський

Так, так, так! Много братії нашої із бурси удалилося, убояхося бездни премудрості, розійшлись по світу і многії дяки, пиворізи, як нас величають, погибли.

Шкварковський

Рибку малую бистрії ріки несуть у море широке, а там ненаситнії акули її пожирають. Скажу тобі кратко про своє життя: після довгого шатанія по світу був дяком в пустинях волинських.

Мичковський

Почотне місце.

Шкварковський

Так, але із празднословія вийшло замішательство, і я утік. Був інспектором школьним біля Чернігова.

Мичковський

Ого, яку петлю метнув!

Шкварковський

Школа прив’язала б мене навік, але страсть моя до сатири мене погубила: я в віршах осміяв панка одного доволі злорічиво і, будучи уловляєм ним для сугубого ізбієнія, покинув школу страха ради!.. Потім співав в Переяславськім кафедральнім хорі і тут мало життям не поплатився за злорічиві вірші… Бас Єрмолай, лютий діоклетіан і туполобий стультус, взяв за обіду мої вірші і ранив камнем во главу, від чого довго я хворав… Оправившись, з бродячими голодними собратами, латинниками і бурсаками, ми інтерлюдії по корчмах і по домах шляхетних виставляли, але дикі комедіанти, аки лютиє діоклетіане, за міднії шаги та за ковбаси, найпаче же за ролі зо мною посварились, і я покинув їх, будучи на дорогу легко ізбієн Іваном Мухомором! О, веліє много вод і прісних, і солоних, і навіть гірких іспив в своїм шатанії.

Мичковський

О собрат! На віку – як на довгій ниві. Терпів багато бід і я; за все хватався, все робив, не маючи ніяких знаній. В монастирі мені було найкраще, але лукавий спокусив мене попробувать в малярстві силу, і так намалював я Зосима святого, що патерицею мене економ вигнав за ворота… Посліднії три роки у Русаловського та у Чичері під Чигрином учив дітей. І от, спасибі цим багатирям, попав сюди за писаря до сотника Ботуза.

Шкварковський

Халтурне місто.

Мичковський

Так-то так, а поки що мені, собрат; страшенно підвело живіт: і алчу я, і жажду!

Шкварковський

І моя утроба вопіє. Одначе надіюсь, що Хома нас добре почастує, бо я і сам, хоча інспектор школьний, і бакаляр учений, кулешиком живу, і всякий раз шукаю случаю поспіти на обід до доброго господаря, і, услаждая слух цих олухів-анагриков то віршами, то медоточивим гласом пісні, свою утробу насищаю!

Ява XI

Ті ж, Настя і Віталій.

Настя

Заходьте у світлицю, будемо обідати.

Мичковський

З обіда на обід! Так обгодуєте, що й захворієм!

Шкварковський

Хліб на хліб не вадить.

Вийшли.

Настя

А ти, Віталій, чом не йдеш? Без тебе, милий брате, буде сумно в хаті.

Віталій

Я зараз.

Настя

Цікаво мені, як вони будуть балакати тепер з Хомою.

(Вийшла).

Віталій, а потім Ярина, Андрій, Остап і Катерина

Віталій

(сам).

Чого це Настя на лапках біля мене скаче? Соломію мало не вкусила, а до мене лащиться! Вона давно збирається підняти веремію, та все їй неудача! Хома не слуха, і Настя сумна ходила, а це вже щось занадто ласкава й привітна… Ой, недарма… Піти й справді пообідать, чи не вивідаю чого від Хоми.

За дверима чуть тихий гомін.

Голос Андрія

(за дверима).

Ходім мерщій за радою до дядька, він один нас тілько порятує.

Віталій

Голос Андрія, наче стривожений… Що воно?

Голос Ярини

(за дверима)

Ходім-бо, ходім! Поки батько й мати обідають з сватами.

Віталій одчиня двері. За дверима стоять Андрій, Катря, Остап і Ярина.

Віталій

А що там сталось, діти?

Молоді люди засоромились, переминаються.

Чого ж ви мовчите? Я чув тут, за дверима, що ви за радою до мене йшли.

Остап

Кажіть же котре.

Андрій

Одному страшно.

Ярина

Катре, нум всі разом!

(І з цим словом кидається в хату, за нею другі, говорять разом).

Андрій і Остап

Дядьку!

Ярина і Катря

Дядечку, лебедику!..

Віталій

Що з вами сталось? Андрій блідий як крейда, в Остапа очі горять, як у вовка, дівчата плачуть. Що сталося, питаю?

Остап

Ще, дядечку, не сталося, але готується таке, що коли станеться, воно уб’є нас всіх чотирьох на смерть!

Ярина і Катря

Пропащі ми, пропащі; дядечку, рятуйте нас!

Віталій

Еге-ге! Це вже дуже щось страшне, певно, кохання? Розкажіть же до ладу, хто з ким кохається і чого так сполошились?

Остап

Я, дядьку, наймит ваш, люблю хазяйську дочку, люблю вашу племінницю Ярину, і вона мене.

Андрій

(мало не плаче).

А я, дядьку, люблю нашу наймичку Катрю, і вона мене.

Ярина

Мене ж, дядечку ріднесенький, свата нелюб Русаловський, і могорич вже п’ють.

Андрій

А мені хотять посватать рябу Чичерину дочку Явдоху…

Віталій

Кепсько!.. Та ще як кепсько! Русаловський і Чичеря – багатирі на всю округу, і діти їх стають на вашому шляху до щастя. Не рівні пари, що й казать! Кепсько! Навряд чи я вас порятую…

Дівчата

(плачучи).

Мати божа, що ж з нами буде… Ми помремо з печалі.

Віталій

Годі, діти, годі! Я вас всіх люблю, як рідних, і все, що зможу, те й зроблю, аби не розлучать таких дві пари.

Всі четверо кидаються до Віталія, цілують його, хто в руки, хто в плечі, хто в лице, приговорюючи (Разом).

Ярина

Дядечку!

Катря.

Голубчику!

Андрій.

Рятуйте!

Остап.

Бог вам заплатить!

Віталій.

Заспокойтесь!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 169 – 189.