Дія третя
Іван Карпенко-Карий
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10
Ява І
Катря і Ярина (шиють).
Ярина
Немає й досі наших чумаків.
Катря
Не на радість нам вони й прийдуть.
Ярина
Ох, правда! Ще більше горя буде, бо тілько ж їх і ждуть… А там… Шлюб з нелюбом! Ох, мати божа, рятуй мене!
Мовчать.
Катря
Я завтра піду від вас.
Ярина.
Куди?
Катря
Світ за очі! Хіба ж я можу бачити, як Андрій другу поведе до шлюбу, з другою буде жить, другу буде милувать на моїх очах!
Ярина
І Остап казав, що піде з очей.
(Плаче).
Нещасні ми, нещасні.
Катря
Утоплю своє поре в Дніпрі!
(Плаче).
Нещасні ми, нещасні.
Ява II
Ті ж і баба Бушля.
Бушля
Так і є! Чого ви, мої голуб’ята? Певно, по чумачці тужите?..
Катря
Хіба ви не чули про наше нещастя?
Бушля
Боже мій, боже мій! Догадуюсь, догадуюсь! От тобі й тарань, от тобі й чабачок, от тобі й сіль, дулю з’їси! Ще й десять карбованців пропало! Недурно бабі Олексисі зелена огудина приснилася, побіжу розкажу людям.
(Хутко вийшла).
Ява III
Ті ж, без Бушлі, а потім Хома.
Ярина
Що вона молола?
Катря.
Бог її знає, за тарань щось.
Ярина
Та ще зелена огудина якась… Чи не збожеволіла вона?
Катря
Це вже щось виплете на нас.
Входе Хома з похилою головою, ні на кого не дивиться. Сіда до столу, схиляє голову на руки і тяжко зітхає.
Ярина
Бачиш, як батько зажурились!
Катря
Бачу. Вони весь час цей, як чумаки пішли в дорогу, смутні і невеселі, наче хворі, вже аж змарніли.
Ярина
Щось-то воно є, а тілько не можна дізнатись.
Обидві вийшли. Хома зітхає разів три. Входе Настя.
Ява IV
Хома і Настя
Настя.
Зараз від свахи, там все готово на весілля.
Мовчать.
Чого ж ти все мовчиш? Чого зітхаєш та сумуєш?
Хома
Нема мені спокою, точить мою душу і вдень і вночі.
Настя
Чого?
Хома
Не знаю.
Мовчать.
Настя
От горе, от лихо з таким чоловіком! Пора вже щось думати й нам за весілля, а він мов неприкаяний: сидить, мовчить та зітхає, аж пожовк увесь. Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить?
Хома
Нічого не болить, а тільки за серце давить! От і дітей просватав, і все зробив по-своєму, а як чумачку вирядив – світ мені перемінився, з голови й досі не виходить той мент, коли чумачка почала рушать… От і зараз бачу: Віталій стоїть, і я стою, і не дивимось один на другого, – постояв він, зітхнув, і повернувся, щоб іти, а моє кляте серце і не поворухнулось, щоб сказать: «Боже поможи!» Віталій оглянувся, постояв, зняв шапку, перехрестився і пішов за валкою, повісивши голову! Біля серця у мене гадина закрутилась. Чумачка заховалася за шпиль. Нудьга насіла на мою душу – здавило серце, хотілось плакать, кричать, доганять чумачку, щоб помириться з братом, та посоромився тебе, і переміг я сльози… І з того часу нудьга якась точить моє серце й точить… Не знаю, що робить з собою, не сплю, не їм і чую, що гріх тяжкий лежить на моїй совісті і не знайду покути я для себе! Одна думка: за віщо я з братом посварився? Не виходить з голови!.. Пішов оце до Соломії…
Настя
То це ти так за Соломією сумуєш?
Хома.
Мовчи, не допікай мені, бо я повісюся з нудьги!
Настя
Тю на тебе, божевільний!
Хома
Я тілько що дознався, що в Соломії їсти нема чого дітям, а вона соромиться сказать, купує в борг у людей та позичає й нічого мені не каже – Віталій не велів нічого брать від мене; на превелику силу оце упросив її, щоб прийшла і взяла всього, що треба. Обіщала сьогодня прийти, велів запрягти воза, щоб одвезти їй харчів, а вона не йде!
Настя
Бо, певно, бреше! Є у неї всього доволі.
Хома
(кричить).
Нема, кажу тобі! І люде кажуть, і я бачив.
Настя
Чого кричиш? Віддай їй хоч і все своє добро, про мене!
Хома
Брат Віталій поневіряється в дорозі, працює на мою користь, а його сім’я голодає у мене на очах, і я не бачу і не знаю!
Настя
Аж схудла, певно, Соломія?
Хома
Гарчи, гарчи!
Настя
Та, звісно, я собака, тілько гарчу, а от у Соломії серце чудове – і до одного брата, і до другого лине.
Хома
Щоб ти знала, тобі з нею не зрівнятись! Піди подивись, як вона працює, дітей доглядає, і не плаче, і не журиться, і не жалується.
Настя
Чого їй сумувать? Один поїхав, другий утіша.
Хома
Собака ти, собака!
Входе Соломія.
Ява V
Ті ж і Соломія.
Соломія
Сорочки дітям стирала, та так уже поспішала, щоб мерщій скінчить роботу, бо, певно, не сьогодня-завтра Віталій приїде, то щоб татка всі зустріли в білих сорочках – він так любе!
Хома
Мені аж плакать хочеться, коли я отакі від тебе речі чую; та ще як нагадаю, що ти ввесь цей час голодаєш, то серце у мене розривається!.. Здається ж, перед тим, як Віталій їхав у дорогу, тобі одвезли харчів два вози.
Соломія
Та спасибі тобі, коли б те все зосталося, що тоді привезли, то я б нужди не знала.
Хома
А де ж воно поділось? Обікрав тебе хто, чи як?
Соломія
Ні. Віталій все одвіз назад до вас у двір, хіба тобі про це нічого Настя не казала?
Хома
Як так?
Соломія.
Диви!.. Ти нічого не знаєш?
Хома.
Нічогісенько.
Соломія
Та бачиш, Настя сказала Віталієві, що ти, Хомо, гніваєшся за те, що нібито ми тебе об’їдаєм, що сила йде сала та пшона і що вона дуже вже для нас батує усього… Ну, а Віталій ото з тобою посварився і все назад одвіз до тебе у двір.
Хома
Насте!
Настя
Чого?
Хома
Ти чуєш?
Настя
Так що ж, що чую! Нехай бреше… Собака гавка, а вітер несе!
Хома
О, тепер світ мені проясняється… Так бач, де зло? А я, безглуздий, і не туди-то, що мене розпалюють навмисне, і так обезумів, що й сам не пам’ятаю добре, що я робив і що я братові казав! Ну, стривай же, Насте, я тебе не так до рук прийму!
Настя
Візьми зараз батога і бий! Бий до синяків, саме добре перед весіллям, щоб усі люде бачили, як ти хороше живеш зо мною, який ти хазяїн поважний та добрий муж! У! Волоцюга!..
Соломія
Якщо Настя не хоче, то я й не візьму нічого.
Хома
Не слухай нікого, моє добро, а не її, наплюй на її речі, вона гарчать привикла, а я тепер і жодному слову її не буду вірити. Ходім, бери що хочеш і скілько треба!
Пішли.
Соломія
Бувай здорова, Насте!
(Вийшла).
Ява VI
Настя
(сама).
Бодай ти подавилася моїм добром! Це вже Віталій як приїде, то Хома прилипне до нього, як вовна до вівці. Та дарма, я знайду причину, щоб знову їх посварить… Людям трудно перший раз полаяться, а потім вдруге, третє і десяте – посваряться за масляні вишкварки, а таких вишкварок у житті багато, щодня можна знайти скілько завгодно.
Входе Хома.
Що, вирядив коханку?
Хома
Говори, говори! Торохти горохом об стіну!
Настя
Помирилися? Вона тобі гарненько усміхнулась, певно, там, в коморі, поцілувала? Іди ж зараз слідком, як той цуцик.
Хома
І піду.
Настя
(дражнить).
«Нудно мені, що з братом посварився!» Брешеш! Неначе я не бачу, тебе за серце брало, що до Соломії не можна ходить через сварку з братом.
Хома
Та вдарся хоч об стіну головою, може, порозумнішаєш, бо мене тепер не розсердиш, ні! Слава богу, світ мені прояснився, одлягло від серця, товчи скілько хочеш воду в ступі, буду мовчать… Я радий, що все виявилось перед моїми очима.
Настя
Виявилося, що Віталій розумний, а ти дурний? І ти раденький, що дурненький… Хи-хи-хи!
Хома
Бо таки й справді! Коли б я був розумний, то з доброго дива не послухав би переказів твоїх, не посварився б з братом за те, що його розумним люде лічать, розумного дурним не зробиш, хоч скілько хоч йому завидуй, від того він ще розумнішим буде.
Настя
О, тепер за носа водитиме тебе Віталій, а що вже Соломія… Певно, й чумачку їй віддаси?
Хома
Віддам.
Настя
Недурно вона розказує, що тілько моргну і побіжить.
Хома
Побіжу.
Настя
Нехай Віталій приїде, я йому все розкажу.
Хома
Так він тобі й повірить.
Настя
Я присягну, що сама бачила.
Хома
Та ти присягнеш, що я й чоловіка вбив.
Настя
Я й свідків підведу…
Хома
Таких брехливих, як сама.
Настя
Я на всю округу тебе ославлю, всім розкажу!
Хома
Ну, що ти будеш з нею робить? Бить!..
(Іде з заміром ударить).
Не хочеться соромить себе, бо вона тілько й хоче, щоб бешкету наробить.
Настя
Ану вдар!.. От тілько вдар! Хоч раз удар, бо я вже бачу, що кортить; зараз побіжу до сватів і розкажу, який ти хвойдник і яка цяця Соломія, що одбила у мене чоловіка! Ох, я нещасна сирітка, хто ж мене порятує!
(Плаче).
Хома
(бере шапку).
Хоч тікай з хати.
Настя
Тікай до Соломії, тікай!
Хома кида шапку.
Вона вже жде тебе… Певно, умовились? Чого ж сидиш? Іди!
Хома
Мовчи, люде ідуть.
Настя
Нехай і люде бачать, нехай і люде знають, як я тії сварки боюся, а ти мене загризаєш, колотишся щодня!.. Ох, гірке ж моє життя за тобою.
Входе Петро.
Ява VII
Ті ж і Петро.
Петро
Слава богу!
Хома
Навіки слава! А що скажеш?
Петро
Та що, наш благодітелю пане Хомо… Люде послали до вас спитать: чи нема вістей яких? Тривожаться усі, що довго так чумачка наша не вертається…
Хома
А їм що?
Петро
Як, благодітелю наш, що? Всі люде бідні послідні гроші вам свої повіддавали на вигоду, а тепер страх, знаєте, насідає на всіх: що, кажуть, коли, нехай бог боронить… то як тоді буде з грішми?
Хома
Та що це ви, чи не подуріли, буває, га? Мені і в голову нічого не приходить, а ви, неначе пугачі, віщуєте вже лихо!
Петро
Страх насідає… Стривожились всі люде. Чумачка Русаловського й Чичері повернулась, а Віталія нема, – він же раз у раз уперед всіх чумаків вертався додому… Ну і страх! Що коли не приведи господи! Так от люде тривожаться… Послідні гроші… Я сам, благодітелю наш, до копійки все, що мав, віддав!
Хома
Це ти мене мов обухом по голові ударив! Що ж я можу знать? Я й сам нічого ще не знаю.
Петро
А чого ж ваші дівчата плакали і пані господарка зараз плаче? Чи нема якої звістки лихої?
Настя
Отакої! Дівчатам дорого плакать… А мені єсть чого: он дочку заміж віддаю, сиротою зостаюсь… Мало чого!
Петро
Та правда, правда, що в вас і весілля скоро. Та й за дівчат чутно було, що з пари розрізняють… Так! То, виходить, ніяких вістей лихих не маєте?
Хома
З часу на час жду, тілько не лихих вістей, нехай бог боронить, а жду свою чумачку! І кому, скажи на милость, це в голову вступило, щоб смуту якусь наганять?
Петро
Баба Бушля забігала! Оце другий день скрізь бігає, шукає письменних людей, щоб прочитали її квиток – скілько виходить там грошей, риби і солі, особливо за чабака тривожиться: чи стоїть у квитку чабак? Ну і піднімає гвалт, що чумаків довго немає, що бачила, як дівчата ваші плакали і говорили їй про нещастя… Ну й почала: каже, що й не приїдуть, що й гроші наші, і риба пропаде… Та так слово по слову і між іншими людьми піднялась тривога. Сказано, народу сила зацікавлена поворотом ваших чумаків, бо то ж всяке дало гроші. Ну зараз і пішли розкази, перекази, натякання, а нарешті нагадали, як три годи назад розбійники ограбили Віталія, ну, а тут баба Бушля репетує, гвалтує – от і сполошились…
Настя
А щоб їй язик усох! Бач, яке сплела… У мене й серце не на місці.
Петро
От бачите, пані господарко, коли ви стривожились, то як же людям, що посліднє віддали, та не тривожитись?
Настя
Зрівняв… У нас тисячі, а у вас що?
Петро
Кому тисячі, а кому й десяти карбованців шкода, бо то посліднє… Сказано, голота, а голота голодна і на гроші жадна.
Хома
Так ще ж, благодарить бога, нема нічого лихого, навіщо ж веремію піднімати? А коли Бушля так боїться за свої десять карбованців, то я їй зараз ті гроші віддам – от і край.
Входить Бушля.
Бач, легка на спомині! Чого це ти там веремію піднімаєш?
Бушля
Ой, пане Хомо, благодітелю наш і батьку наш, ви ж багаті, як князь, а ми бідні… Не гнівайтесь на мене, повірите, так щодня тарані хочеться та чабачка, а тут як побачила, що дівчата плачуть та приговорюють: «Нещасні ми, нещасні», – я і стривожилась, бо я вже собі вищитала, що чумаки повинні були ще вчора повернутися…
Хома
Ну, а як сьогодня приїдуть?
Бушля
Дай господи, дай господи, то сьогодня і рибка буде у мене.
Хома
Так якого ж біса ти гвалтуєш? Всіх людей он стривожила! На твої десять карбованців, віддай мені квиток!
Бушля
Еге! А тарань та чабак?
Хома
Так ти ж не хочеш ждать!..
Бушля
Та я вже підожду. Не гнівайтесь, благодітелю наш, я знаю, що за вами не пропаде.
Петро
Ходім, бабо! Це все через вас і мені, і вам сором, так наче справді малі діти: ні з сього ні з того веремію піднімаємо! Що то голота, за того карбованця готова очі повиколювать…
Входять Шкварковський і Мичковський.
Ява VIII
Ті ж, Шкварковський і Мичковський.
Хома
От і гості дорогі!
Шкварковський
Достопочтенним сватам від свата Русаловського низенький уклін!
Кланяються.
Хома
Спасибі. Щиро дякую. Як же вони поживають і що поробляють?
Мичковський
Здорові, підскакують.
Шкварковський
І веселяться!
Мичковський
Приймали нас і частували нас он як!
Шкварковський
Істинно, частували, як багатим хазяїнам пристойно: досить!
Мичковський
Оце вже шостий день, як їх чумачка прийшла з Дону.
Хома
А нашої нема й нема.
Шкварковський
І не диво!.. То ж сила, поки наважать чи налічать риби, поки накладуть риби на вози, поки вшнурують, рощот зроблять, ой-ой! Це не десять і не двадцять возів, а перша найбільша валка з усії України! Та й Русаловського чумаки кажуть, що коли вони виїздили, то ваші ще зоставались на Дону!
Хома
А тут он бачите, вже наші вкладчики тривогу піднімають, особливо оця баба за свої десять карбованців.
Бушля
А чи десять же тут стоїть!
(Почина вив’язувать з хустки квиток).
Хома
Ну, відчепись, мені не до тебе тепер.
Петро
(до баби).
Дурощів, бабо, наплели, а тепер кліпай очима.
Бушля
(до Насті).
Хіба то я, серденько? То капосна баба Олексиха!.. Я, бач, обіщала їй саму більшу одну тараню там за одно діло, так вона щодня за нею ходе, а тут нема, і підбила мене на сумління: каже, що їй огудина зелена снилась, виходить не їсти нам тії тарані… Знов, прийшла сюди – дівчата плачуть… Мені і самій тепера сором!
(Виходить, за нею Петро).
Вибачайте, не гнівайтесь, благодітелю наш!
Мичковський
Анагрики! Вічна пустиня в животі, вічна пустиня в голові!
Хома
Еге!
Мичковський
Свати збираються до вас сьогодня, хотять допевнитись: чи все готово на весілля?
Настя
Та що ж там і готовить? Готово, слава богу, все.
Мовчать.
Мичковський
(роздивляється).
Так, так.
Шкварковський
Собрат! На чім то горілка у Русаловського настояна?
Мичковський
От не нагадаю… А ніколи такої не пив.
Шкварковський
Смаковита, але й я не нагадаю… Достойні люде Русаловські.
Мичковський
(зітхає).
Іменно, іменно! Приймали і частували досить!
Хома
А принеси, стара, весільної горілки та почастуй старостів.
Шкварковський
Спасибі, спасибі, не трудіться, ситі от поти!.. А впрочем, не вадить! І на чім то горілка настояна у Русаловського?
Настя
Може, на ріжках.
Мичковський
Іменно! От і знакоме слово: ріжки, а не згадав!
Настя
То й я вас почастую настояною на ріжках.
Шкварковський
Одно упоминовеніє визиває жажду.
Настя пішла.
Мичковський
Будучи оце у Русаловських, згадували про вашу сварку з братом Віталієм і соболєзнували.
Хома
Ох, і не кажіть – душа болить.
Мичковський.
А ми вас помиримо.
Хома.
Та я вже душею з ним помирився.
Мичковський.
Помиримо! Братам сваритись гріх!
Шкварковський
Ах, як то хороше і як приятно жить братам укупі. Згода і мир, яко дорогий єлей, на голови стікающий, на бороду Ааронову, стікающий на края одежди його, яко роса Єрмонськая, сходящая на гори Сіонськія!
Мичковський
Учений мій собрат приложить стараніє.
Шкварковський
Напрягу всю мою мудрість і всю вченість.
Хома
Дай боже помиритися, бо жити в сварці я не можу.
Мичковський
Кротость, любов і мир – райські утіхи, а сварка – диявольськоє навожденіє! От вік прожив, ніколи не сварився! Краще змовчу, уважу, уступлю, але свариться не буду вовіки.
Шкварковський
(цілується з Мичковським).
Гнів од диявола! Я так же миролюбив і кроток єсть.
Хома
Та я певен, що ми помиримось, бо, єй, не знаю, за що посварились. Та й брат Віталій простить мене, дурного; коли б тільки господь дав, щоб вертався скоріше!
Настя входить, ставить на стіл горілку і закуску. Наливає і частує.
Шкварковський
Помиримо, помиримо! Я на своїм віку мирив многих, але сам ніколи не сварився, ібо уступчив зело!
Настя
Ану, покуштуйте ще й моєї на ріжках.
Шкварковський
(п’є).
Малвазія дорогая!
Мичковський
Жили воспаляющая.
Ярина з дверей тривожно.
Ярина
Мамо, мамо!
Настя
Чого там! Ти мене аж злякала.
Ярина
Ідіть сюди, мамо, та зараз.
(Зачиня двері).
Настя
Чи не Русаловські їдуть?
Шкварковський
Може!
Настя пішла.
Так, так… Люде часто не відають, що творять… А вчений чоловік всім приємний!.. Ібо знає, чого він хоче. От і я: нічого не маю, ні про що не дбаю, а люде почитують і всегда кличуть на пораду.
Мичковський
Єсть люде, котрі менше вашого науки вкусили, але і ониє люде миролюбієм своїм благодать в доми приносять.
Шкварковський
Неук ніколи не дасть тих думок златих, які ученую главу повсякчас посідають… Душа моя жажде науки!.. Був писарем і я, але скоро покинув подлое писарское занятіє.
Мичковський
По якій же причині писарство єсть подлое занятіє?
Хома
(частує).
Веселіше піде розмова.
Мичковський і Шкварковський протягають руки до чарки, Шкварковський бере перший чарку і випиває.
Шкварковський
Писарство, почтєнний собрат, не во гнів вам будь те сказано, удаляє чоловіка ученого, от як я, від науки і приучає до гнусного любостяжанія.
Мичковський
А наука поселяє в голові гнусноє любомудріє, через котороє часто спина отвіт дає. При цьому треба вам нагадать, що й писарів не всіх же б’ють за любостяжаніє, як от вас, почтєнний собрат!
Шкварковський
Положим, хоча мене й били…
Мичковський
Та й не раз: і в Переяславі, і в Деркачах, і…
Шкварковський
Постойте! Я не одрікаюсь! Били! Гріх сказать – били! Але хто бив?
Мичковський
Не в тім річ, хто бив, а в тім, що били!
Шкварковський
Е… Та хто?
Мичковський.
Цікаво.
Шкварковський
Любостяжательноє, неученоє сословіє – стультуси писарі!
Мичковський
Ви самі стультус!
Шкварковський
Одначе я ж не на вас кажу, бо ви ж мене ще не били.
Мичковський
Так буду бить.
Шкварковський
О? Тоді й ви будете носить це почотне ім’я – стультус!
Мичковський
Ой, буду бить, от побачите!
Шкварковський
Жду терпеливо, але за що?
Мичковський
За хвастливі речі! За них вас били скрізь, і тут дочекаєтесь побоїв.
Хома
(частує).
Здається, ви сваритесь? Не треба!.. Краще випийте!
Мичковський
(хапає чарку).
Не величайтеся ученостію і тим не принижайте других, прочих, котрі тож… От що!..
Шкварковський
Собрат і соученик! Не ображайтеся і тим не показуйте, що ви похожі на других, бо всі писарі вельми заздрісні і тілько бувало побачать, що мене більше чтуть за вченость, ніж їх, зараз починають ображатись і не тілько словом, але й кулаком дають понять свою прирожденную неспособность до краснорічивого словопренія.
Мичковський
Вчений! Вченость! Де ж то вас так чтили?
Шкварковський
Та навіть і в Русаловських хазяїн, упиваясь моїми мудрими річами, почастував мене шість раз, і я випив шість чарок, а ви тілько три…
Мичковський
Бо ви хапались!
Шкварковський
Еге! Хапались! Ні! Розумійте язиці!
Мичковський
Тобто ти такий учений?
Шкварковський
Дойшов до философії.
Мичковський
(співає).
Був Грицько мудрий родом з Коломиї…
Шкварковський
(співає).
Вчився він добре на филозопії!.. Іменно вчився, а тебе вигнали…
Мичковський
Стривай, стривай! Та й тебе ж вигнали.
Шкварковський
Так. Не скриваю. Але тебе перше, а мене більше як через год! А! От у цім я маю учену перевагу і можу в словопренії всякого писаря загнати на слизьке! От попробуй… Ану, подеспотуєм віршами…
Мичковський
Гляди, щоб я тобі носа не розбив.
Хома
Чи ви сваритесь, чи ви бавитесь?
Шкварковський
Ти можеш тілько кулаком у носа вдарить, а я тебе словом вдарю так, що ти зробишся червоний, як варений рак. От тобі вірша, а от ще слухай:
Хто до Шмуля, хто до Мошки,
Щоб випити у них трошки,
А учені люде, ми (показує на себе)
Прийшли в гості до Хоми!
Хома
Гарно, єй-богу, гарно.
(Частує).
Веселіше буде.
Шкварковський
(хапає чарку. З чаркою в руці).
Ану, ти! Не втнеш? Висохла голова й розмок язик!
Мичковський
Отже я тобі сьогодня буду забивать баки кулаком у тім’я…
(Встає).
Хома
От не розберу: чи ви нас будете мирить, чи самі будете биться?
Шкварковський
Хазяїн наш Хома,
А жінка його Настя,
У мене розум є –
В нього нема,
Хай же йому трясця!
Мичковський схоплює шапку й хутко йде до порога, бере палицю.
Хома
Куда?
Мичковський
(на порозі).
Обійдоша мя пси мнозі! Жезл твой і паліца твоя та мя утєшіста!
Шкварковський
Не способен до словопренія!
Мичковський
(од дверей показує кулак).
Стривай, я тобі сьогодня випру око з лоба!
(Вийшов).
Ява IX
Хома і Шкварковський, потім Настя.
Шкварковський
Стультус Мичковський, відомий всім піяка, Азінус богословський – в шинках первий забіяка!
Хома
От тобі й помирили!
Шкварковський
Неук Мичковський посрамлен!
Ява X
Вбігає Настя.
Настя
Ой Хомо, ой серденько, пропали ми!
Хома
Що там, нехай бог боронить!
Настя
Ой, пропали, ой, прогнівили бога!
Хома
Та що таке?
Настя
Погибла наша вся чумачка, і ми тепер старці!
Хома
Та відкіля ти це взяла? Чи не знову баба Бушля веремію підняла?..
Настя
Ой ні! Сама бачила Віталія і деяких наших чумаків, сама чула! Люде гвалтують, сюди йдуть править гроші! Ой боже мій, ой боже мій!
(Ламає руки).
Хома
Господи!
(Береться за голову і схиляється на стіл).
Настя
Це через мене бог послав на нас таку тяжкую кару, за мою заздрість, за мою жадність, за мою лютість. Господь з старцями нас зрівняв, щоб ми не величались тим, чого самі не заслужили й не заробили!.. Я, я всьому виною, бо навмисне підняла всю веремію і посварила вас! Все, що говорила я, була брехня, і тим я бога прогнівила! Хомо, чого мовчиш? Скажи хоч слово, хоч удар мене, хоч плюнь на мене, хоч налай!
Хома
Старець, старець!
Настя
(падає навколішки і підніма угору руки).
Ой господи, ой боже мій! Ой, помилуй мене, я більше не буду!..
(Плаче).
Шкварковський
Багатії обніщаша і взалкаша!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 205 – 219.