Дія друга

Іван Карпенко-Карий

Палац вельможного пана. Ганок. Двірські постройки. Ззаду парк.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Ява І

Гавенда і Домця.

Гавенда

Ну, Домцю, що ж, як наше діло?

Домця

(соромливо).

Я вже пробувала робить, що ви мені веліли.

Гавенда

І що ж?

Домця

(закривається фартухом).

Ледачий спокою не дає, бігає за мною слідком, як цуцик.

Гавенда

Ха-ха-ха! Закохався?

Домця

Мені вже прикро обманювать Ледачого і соромно, коли на людях він у вічі лізе! Навіщо, пане маршалку, вам здалась оця рахуба?

Гавенда

Вельможний граф комедію якусь задумав і звелів, щоб ти Ледачого у себе закохала.

Домця

А далі ж що? Може, вельможний пан захоче, щоб для комедії я за Ледачого ще й заміж вийшла?

Гавенда

О ні! Цього не бійся… Все це жарт.

Домця

Так дозвольте мені про все хоч таткові сказати.

Гавенда

Борони боже! Це таємниця, і коли зламаєш ти присягу, що дала, мовчать, вельможний граф розгнівається, і ти впадеш в його немилость.

Домця

Єй-богу, мені страшно робиться… Я боюсь уже і Ледачого, і його зальотів, коли не будуть другі знать, що все це тільки жарт.

Гавенда

Не бійсь нічого! Води за ніс Ледачого, і граф для тебе зробе більш, ніж ти сама попросиш. Ага, цигани йдуть – вони мені потрібні.

(Йде за ганок).

Ява II

Домця, а потім Ледачий.

Домця

Ну й що його у світі божому робити… Як Клим побачить зальоти Ледачого, то ще відкинеться від мене, коли не буде знать, що все це жарт. І нащо я на образ присягалася мовчать? О, чорти несуть сюди противну мацапуру.

(Іде в официну).

Ледачий

(побачив Домцю).

Домцю, зіронько! Домцю, ягідко, постривай!

Домця стає, Ледачий прудко наближається.

Домця

О господи, коли б хоч не бачив Клим!

Ледачий

(бере її за руку).

Цілу ніч не спав – все снилися ведмеді, собаки і ти, Домцю…

Домця

На подвір’ї нам небезпечно балакати, щоб хто не запримітив і щоб не вийшло поговору..

(Хутко пішла).

Ледачий

Сама кличе в хату! Закохалася! І що ж тут дивного? Неабищо, а доїзжачий, та який доїзжачий…

Гавенда показує циганам на Ледачого, і зникають за ганком.

Ведмедів і вепрів давлю, як кошенят, і від шляхтича, сам граф казав, стою я на ступінь… А зубки, а губки у Домці… Так і тягнуть до себе… І з думки не виходять! Чого ж я? Кликала – піду!

(Пішов за Домцею),

Ява III

Гавенда й дві циганки (одна стара, друга молода).

Гавенда

Добре ви його запримітили?

Стара циганка

Не турбуйся, ласкавий пане, ми не помилимось.

Гавенда

І пам’ятай усе, що я тобі казав, бо як прогніваєте чим ясновельможного ви пана, то канчуків скоштуєте доволі.

Молода циганка

Я бачить би хотіла графа, бо він Земфіру добре знає.

Гавенда

Не диво, що граф наш тебе знає, – твоя краса палка, як жар південного сонця, – а тілько граф тепер слабий.

Молода циганка

О, Земфіра вміє танцювать, співать, уміє глянуть так ласкаво і палко, що граф одужає одразу!

Гавенда

Як буде на те час, то я тебе покличу.

Виходить Ледачий.

Він… ідіть на ганок і вийдете, коли я кашляну.

Циганки зникають.

Ява IV

Гавенда і Ледачий, а потім Клим.

Ледачий

Почина вже дратувать: я в хату, а вона з хати – треба мерщій сватать.

Гавенда

А що це, пане Харку, зажурився так?

Ледачий.

Хіба змарнів?

Гавенда

Ні, ти поганшим не будеш, як уродився.

Ледачий.

Ну, то вже даремно… якби був поганий, то дівчата б не кохали.

З стайні виходить Клим і слуха.

Гавенда

Бога ти бійся. Хіба можна такий кендюх любити?

Ледачий

О! Вже й кендюх! І все ви на жартах… Ха-ха! Ну, який же з мене кендюх? Сама шляхетна постать! А якби ви знали, скілько за мною дівчат умлівало!

Клим

Як таку мацапуру зненацька побачиш, то, певно, умлієш.

Гавенда

Щось у твоїй сорочці бреше, бо якби тому була правда, то й тепер би що-небудь похожого було.

Ледачий

Є й тепер! Тілько біда моя, що я й сам либонь закохався.

Гавенда

Невже, у кого?

Клим

У дідька болотяного та у шкляного бога.

Ледачий

Я вам признаюсь, тілько ви, будь ласка, мовчіть, бо будуть на жарти піднімать, а я того не витерплю, розсердюсь – ви ж знаєте мою страшенну силу, – задавлю кого-небудь одразу.

Гавенда

Та в кого ж, кажи!

Ледачий

(таємничо).

У Домцю!

Клим

Що? Та я тобі за неї й живіт розпорю!

Гавенда

Невже? Тото я бачу, що у тебе очі баранячі зробилися.

Ледачий

Коли будете глузувать, то я мовчатиму. Як таки можна сказать: «баранячі очі»! У доїзжачого баранячі очі! Я дивлюсь, як сокіл.

Клим

Тілько на сову похожий.

Гавенда

Ну, нехай так. Як же то сталося?

Ледачий

Чорт його знає. Зустрілись раз, зубки показала…

Клим

А, щоб ти подавився своїм язиком, коли цьому правда.

Ледачий

Удруге стрілись – теж.

Клим.

Невже він правду каже?

Ледачий.

Де я, там і вона!

Клим.

От тобі й Домця!

Ледачий

Потім кличе – сама кличе, єй-богу, пане Харку, каже, чому ви до нас ніколи не зайдете?

Клим.

І хто б подумав?

Ледачий

Зайшов, вона й частує, й жартує. А я чи п’ю, чи не п’ю, чи їм, чи не їм, а з неї очей не спускаю.

Клим.

Бодай вони тобі повилазили!

Ледачий.

Мало не повилазили! Вона ж, неначе зна мою думку, ще більше упадає… Та як вийшов з хати, мов одурів!

Гавенда

Що ж маєш робить здуру?

Ледачий

Женюся!

Гавенда

Для двірських парубків?

Ледачий

О, бодай вас! Хіба ви не знаєте, що я ведмедів давлю, підкови ламаю, карбованця на долоні згинаю, дубчаки-десятилітки з корнем вириваю, як бур’ян? Та як попаду кого-небудь, то прямо звалю, візьму за ногу і як надмусь… Та як смикну, так і витягну ногу з м’ясом!..

Клим

(раніше наблизився. Став біля Гавенди й слухав).

Не повірю я вам, діду!

Ледачий

От я тобі в морду як заїду, то буде тобі Діду!

Клим

Ну, дядьку!

Ледачий

І не дядьку, а пане Харку – от що! Я, може, на ступінь від шляхтича, а ти на десять миль від мене.

Клим

Так, правда, я бачу сам, що ви тепер стоїте на ступінь від шляхтича, пана Гавенди, але і я від вас не далі, – гляньте хоч і самі – о!

Ледачий

Ой, не налазь, ой, не налазь, бо битиму, та ще й як битиму, а не хотілось би мені тебе окалічити, жаль – молодий ще!

Гавенда

Покажи йому, Харку, що ти не дід.

Клим

А баба!

Ледачий

Пане Гавендо, держіть мене. Бо я як ухоплю його за ногу, то, побий мене бог, через дах перекину або ногу з м’ясом висмикну! Хіба вам не жаль його, кажіть прямо…

Гавенда

Що мені жаліть його, коли він заслужує на те.

Ледачий

Ну, коли так, то я з нього подавлю олії… Молись богу!

(Іде на Клима).

Клим стоїть нерухомо і засукує рукава. Ледачий підходить до нього близько, вилупив очі, витягнув голову, вишкірив зуби, навіть клаца ними, мов хоче з’їсти.

Клим

Починайте!

Ледачий

Щастя твоє, що я не дуже сьогодня сердитий.

(Відходить).

Клим.

Ха-ха-ха-ха!

Ледачий

Засмієшся ти ще на кутні, як я розпалюся!

Гавенда

Годі вам, свині!

Клим

Пане Гавендо! То й пан Харко свиня?

Гавенда

Атож.

Клим

Я так і знав.

Ледачий

Чули? Я свиня?

Гавенда

Чув, чув, ти – свиня!

Ледачий

Так глядіть же, не забувайте – я свиня!

Клим

Як морква поспіє, то ви самі нам нагадаєте, а тимчасом до зобачення.

(Пішов, куди Домця).

Ледачий

Щастя має, що пішов, бо я якраз розпалився. Стривай!

Клим

(вертається).

А чого вам?

Ледачий

(одступа).

Я завтра обскубу тобі баранячу голову.

Клим

Добре. То я завтра сам до вас прийду.

(Пішов ).

Ледачий

Пане Гавендо! Він хоче мене бить завтра, то дайте мені двох гайдуків, і я його провчу сьогодня.

Гавенда

Я до цього діла не мішаюсь.

Ледачий.

То я зарядю пістоля, і тілько він до мене прийде, буду стрілять.

Гавенда

(кашля).

Про мене.

Показуються циганки.

Гей, чорнухи, ідіть сюди!.. От як тобі гарно випада – і ворожки тут. Поворожи краще за Домцю, Харку, а я піду подивлюся, як там мої юристи молотять жито.

(Іде).

Ледачий

(йому вслід).

Пане Гавендо, не забувайте – я свиня.

Гавенда

Знаю.

(Пішов).

Ти – свиня!

Ледачий

Пожалуюсь графу. Доїзжачий – свиня.

Циганки підійшли.

Ну, котра ворожка?

Ява V

Ледачий і циганки.

Стара циганка

А покажи руку, уродливий!

Молода циганка

Урода справедливий!

Ледачий

Тільки не бреши, бо як махну – як муху розтовчу.

Стара циганка

Урсула ніколи не бреше.

(Дивиться на руку).

Щасливий, кохаєш, і тебе кохає дівка.

Ледачий

І не спить, і не їсть…

Стара циганка

(бере то одну, то другу руку).

Ой!

Ледачий

(оглядається).

Чого ти?

Стара циганка

Ясновельможний пан переодягся доїзжачим і хоче мене морочити… Та Урсулу не одуриш.

Ледачий

Який пан? Хто пан?

Стара циганка

Ти пан, ти ясний граф.

(Цілує йому полу й бере знов за руку).

Ледачий

Що ти мелеш? Який я граф?

Стара циганка

(глянула на нього, покрутила головою).

Граф, побий мене сила божа! Ой, буде чудо!.. Страшне чудо!

Ледачий

Ходім звідціль, щоб хто не підслухав, бо й мені страшно стало!

(Іде).

Розкажи товком, що ти за чудо на мені бачиш?

Стара циганка

Ой леле, ой леле! Буде чудо… Урсула бачить, далеко бачить.

Зникають.

Ява VI

Клим, а потім Гавенда.

Клим

Що ж це за напасть? Прямо йди на смертоубийство, але ось пан Гавенда.

Входе Гавенда. Клим кидається йому в ноги.

Змилуйтесь, пане, не дайте вік молодий загубити: я люблю Домцю, вона мене, а ви хочете віддать її за доїзжачого заміж, взяли з неї присягу…

Гавенда

Цить, дурню, не репетуй. Он іде Ледачий… Що тобі Домця казала?

Клим

Плакала, та й більш нічого… Вона, каже, присягала вам мовчать, а я бачу, що доїзжачий туди вчащає й заходився її сватать за вашим приводом. Що ж воно буде, невже ви хочете, щоб я його вбив?

Гавенда

Це комедія, і убивать кого-небудь тут не приходиться! Мовчи, як мовчить Домця, і вір мені – ти женишся на ній, тільки роби, що я звелю.

Клим

Буду мовчати, поки змовчу, а як припече, то не видержу.

Гавенда

Не будь дурним, бо діло зопсуєш! Як вийде граф, то ти пантруй – що буде робить чи казать Ледачий, а ти й собі за ним те саме, як сорока: граф буде радий посміяться, бо за ці дні дуже занудився.

Входе Харко, замислившись.

А що, Харку, циганка сказала?

Ледачий

То моє діло.

Клим

І моє.

Ледачий

(дає дулю).

На!

Клим.

З’їжте!

Ледачий плює в кулак, робе два ступні по ганку. Показується граф.

Ледачий

Маєш щастя, що вийшов граф.

Ява VII

Ті ж, граф, гайдуки і козачки. Граф сіда на ганку. Гавенда підходить до нього.

Граф

Що нового?

Гавенда

Все як слід. Юристи молотять вже по півкопи, схудли, штани перевеслами з соломи підперезали. Сьогодня дав їм крупничок.

Граф

Накинь їм ще по десять снопів, щоб до копи мерщій догнать.

Гавенда

Добре.

(Тихо).

Харко закохався, а Клим його ревнує!

Граф

Ха-ха-ха! А що, Харку, так повісив носа?

Гавенда шепче Климові.

Ледачий

(підходе до графа, за ним слідком підходить Клим).

Ти чого?

Клим

(до Ледачого).

Ти чого?

Граф

Що скажете, шути?

Клим

Харко шутий, поки не женився, вельможний пане, а потім в нього роги будуть.

Ледачий

Проженіть, вельможний пане, Клима.

Клим.

Проженіть, вельможний пане, Харка.

Граф

Чого вам треба?

Клим

Ми змовились смішить вельможного пана.

Ледачий

Брешеш!.. Дозвольте мені взять шлюб з Домцею: вона мене, а я її кохаю.

Клим

Брешеш! Дозвольте мені взять шлюб з Домцею: вона мене, а я її кохаю.

Ледачий

Він мене дражнить!

Клим

Він мене дражнить!

Ледачий

(штовха Клима).

Цить!

Клим

(штовха Ледачого).

Цить!

Ледачий

Ой!

Граф

Ану, Харку, покажи нам свою силу – намни Климові боки, як мняв ведмедеві недавно!

Ледачий

Ясновельможний пане, звеліть, щоб йому зв’язали руки, то я його як тарахну по морді, так і полетить.

Граф

Ха-ха-ха! То ви обидва хочете жениться на одній?

Ледачий

Я хочу, а він дражнить.

Клим.

Де там вам, дядьку, хотіть – ви тільки дражните.

Граф

Як же я вас помирю? Коли ожениться на Домці Клим, то Домця не достанеться уже ніколи Харкові; а як Харко ожениться на ній, то Домця, певно, буде Климова. Женися, Харку, ти!

(Закида голову, ніби дрімає) .

Ледачий

Спасибі!

(Кланяється графу. До Клима).

А що? Е!

(Відходить).

Піду візьму пістоля і заховаюсь на горищі, щоб втн мене не вбив.

(Пішов).

Клим

(до Гавенди).

Що ж це воно буде?

Гавенда

Усе на твою користь.

Клим

Ледачий жениться на мою користь? Це мене дурять для панської потіхи! Не діжде він жениться: я його уб’ю раніш, ніж шлюб він візьме з Домцею!

(Пішов).

Гавенда

(до графа).

Там людей багато з міста жде – всі хочуть бачити ясновельможного графа.

Граф

Клич!

Гавенда

Ідіть усі сюди, перед очі ясновельможного пана.

Ява VIII

Ті ж. Входе багато жидів, жидівок усякої масті і кілько селян, між ними Іван. Всі низько кланяються графу. Промовляють: «Слава богу!» .

Граф

Навіки слава!

Борох

Мордохай, промовляй!

Мордохай

(виходить наперед з срібним підносом, на ньому хліб).

Ласкавий і ясновельможний граб’я, наш державець, наш заступник! Ми всі панські слуги, вельку радість мами, що граб’я тутай жиє, що нас не всяка шельма буде бить, а тілько сам граб’я!.. Ми вшистки жичими: нех граб’я вік жиє.

Всі жиди

(з поклоном).

Нех граб’я жиє!

Мордохай подає хліб.

Граф

(приймаючи).

Спасибі, бердичевський Ціцерон!

Борох

Ми чули, що у графа буде весілля скоро, дай боже погулять. Ми раді, що будемо мати молоду графиню.

Граф

(зскакує з місця).

Весілля! Графиню вам треба? Так ви прийшли сюди радіть тому, що мене засмажать на брачній сковороді, мов рибу безкровну? А-а? Скликай хортів, цькуй їх собаками, ведмедів на них випускай – нехай всіх роздирають, як котів… Стріляй їх, як ворон!

Всі

(падають навколішки, дрижать).

Змилуйся! Пожалій! Ми твої слузі!

Гавенда

(тихо).

Ясновельможний пане, що це? Не варт заходу!

Граф

(до Гавенди тихо).

Проси, щоб я помилував.

Гавенда

(на колінах).

Прости їх для першого разу!

Всі

Змилуйся!

Граф

(до Гавенди).

Ти просиш? Для тебе прощаю! Встаньте, прощаю всіх, а йому

(показує на Бороха)

дать десять канчуків.

Гайдуки беруть Бороха.

Борох

Ну, ти, хамула! Може, пан жартує!

Гайдук

Які там жарти, ходім.

Борох

Ясновельможний пане, я не витримаю, у мене сухота! Ясний пане! Пане ясновельможний! Хіба у жида шкура з бубна?

Граф

Пустіть!

Гайдуки одходять.

Борох

(до гайдука).

У! Свиняча морда, за малахай дасть око виколоть!

Граф

А з чого на тобі шкура, з оксамиту?

Борох

З чого? Звісно, з чого: я не знаю, тільки як б’ють, то болить.

Граф

А ти кричи, коли б’ють, то воно легше.

Борох

Вчора ми всі кричали на все горло, а проте спина болить ще й сьогодні… Мене… його… нас трьох учора повбивали.

Граф

Ну, та не на смерть же?

Мордохай

Так… але то добре, що ми витримали. Ну, а за віщо він нас бив, то й сам не знає. Ми прийшли вельможному панові скаржиться на Івана, бо то він винен.

Борох

Навіщо ти бив чужих жидів? А через те й твоїх били.

Іван

(виступа вперед).

Та побий мене бог, коли я бив чужих жидів, хіба мені мало своїх?.. Вчора їх з десяток насідало до мене на віз і за злота я підрядився їх везти до міста. Під гору коні почали ставать: дощик випав, слизько – і не везуть. Звісно, народу на возі сила, важко! А тут, дай бог здоров’я якомусь шляхтичеві чи козакові, їхав він назустріч – та бачить, що важко, а жиди не встають, щоб облегшити воза, та й присікався до мене: «А, каже, піймався! Ти, каже, за віщо моїх жидів бив отоді й отоді, каже?» А я не то що його жидів, а й самого перший раз бачу. От щоб я дітей своїх… як будуть, не бачив, коли брешу. «За віщо ти, каже, моїх жидів бив?» А це кажучи, розпустив здоровенну пугу. «Я ж, каже, тепер твоїх буду бить». Та з цим словом як опереже з усієї сили вподовж воза – аж засвистіло, раз і вдруге. Так мої жиди, як ті метелики, позлітали з воза, та ну тікать на гору. А той шляхтич чи козак каже мені: «їдь мерщій, бо повертаються і посідають знову, я, каже, нарошне їх порозганяв, щоб тобі легше було виїхати на гору». А вони причепилися до мене, що я винен: нібито бив чужих жидів.

Мордохай

(набік).

Хамула: як жида не зачепить, то йому низько в головах.

Граф

Поганий же з мене господар: всі б’ють моїх жидів, а я ж кого буду бить? Хіба тебе, Іване? Хочеш?

Іван

Ні, спасибі вам, пане. Я й так паном доволен – дай вам бог здоров’я, та я й не охочий до канчуків, а краще, пане, дайте скільканадцять канчуків Борохові або Мордохаєві, то вони принаймні для панської потіхи так будуть кричать, що аж у Ярмолинцях почують, а коли вже ласка ваша, то дозвольте мені держать їх.

Граф

Хто хоче заробить?

Жиди

(по черзі)

Я, я, я!

Граф

За десять канчуків, щоб сам тільки лежав, дам 20 дукатів.

Між жидами йде рада.

Мордохай

Нема охотника…

Граф

Жаль.

Мордохай

Ми ясновельможному пану пришлемо з містечка…

Граф

Хто перший приведе охотника, тому дам 2 дуката.

Жиди виходять за кон.

Стій! Ви будете довго йти, сідай один на другого верхи і вскач на містечко… Старі на молодих… А тобі нема на кому їхати? Сідай на Івана.

Іван

Краще, пане, я на нього сяду, він верхи не вміє їздить.

Граф

Ну, ну, іди! Він тебе не довезе.

Іван

Оце вже чорти батька зна що! Краще б мені дали 10 канчуків, ніж я маю по містечку жида возить.

(Виходить. За коном).

Сідай!

Граф

Рицарі! Марш! Ха-ха-ха! Посполите рушення! Пане Гавендо! Пошли наглядать, щоб усі верхові їхали до містечка, щоб, бува, коні їх не поскидали і на них не посідали.

З другої куліси виїздить на коні гонець або піший і подає лист.

Які вісті?

(Читає).

Ага! Пане Гавендо, скоро буде тітка! Вари сьогодні наше пиво, щоб вигравалось і щоб поспіло, а завтра приймемо гостей своїх на диво!

За коном Горпина кричить: «Не віддаси? Побачимо! Ходім до пана, нехай розсудить!».

Граф

Що там?

Гавенда

Баба якась стягла Бороха з коня й веде його сюди.

Ява IX

Граф, Гавенда, Борох, Петро і його жінка Горпина.

Горпина

Віддай кожух, сто чортів у бороду тобі, і твоєму батькові, і твоєму дідові! Віддай, бо висмичу пейси!

Борох

Ш-ша! У тебе в очіпку сто чортів, мабуть, сидить. Віддай талір, візьмеш кожух!

Горпина

Ти ж взяв назад таляра?

Борох

То я взяв одного, а мені слідувало два.

Горпина

За віщо? Бодай тобі ярмулка на голові приросла!

Борох

За позику, бодай тобі язик усох.

Горпина

Єй-богу, знов у бороду вчеплюся.

Граф

Мовчи, бабо!

(До Бороха).

Розкажи, в чім діло?

Борох

Нехай Петро розкаже!

Горпина

Та він дурний, вельможний пане!

Петро

Брешеш!

Горпина

Хто бреше? Хто, хто?

Граф

(до гайдуків)

Придержте її трохи, щоб очей не повидирала, та зав’яжіть їй рот платком, щоб не кричала.

Горпину держать, часами вона хоче щось сказати, їй затуляють рота.

Петро

Весною загадали платить подимне. З мене слідувало злот. Грошей не було. Пораїлись ми з жінкою, і я поніс Борохові кожуха на заклад, щоб взять у нього таляр, то вже було б і на обихідку, і на подимне.

Горпина хоче говорить, але на слові «я» затуляють рота, і виходить бурчання.

Жінко, не гарчи! Дав я йому кожуха, а він мені таляр з таким договором, щоб восени принести йому два таляри. Взяв я таляр – і вже хотів іти, а Борох каже: «Петро!» А я кажу: «Га!» – «Я тобі дав таляр?» – «Дав!» кажу. «Ти мені винен два?» – Винен, кажу, два».

Горпина знову хоче говорить і тілько гуде в руку.

«Тобі важко буде восени віддавати мені два таляра?» – «Важко, кажу, бо іменно важко». – «То віддай мені, каже, тепер один і восени принесеш один, так буде легше». Так я віддав йому того таляра та й пішов додому.

Горпина виривається, її хотять піймать.

Граф

Пустіть.

Горпина

Я, паночку, питаю: «Де кожух?» Каже: «Заклав!» – «Де таляр?» Каже: «Віддав». – «Як?» Так і так. «За віщо ж ти будеш восени віддавати ще таляра?» – «За позику», каже. «Де ж вона?» – «Віддав», каже. А бодай ти пропав, та тобі ж всі сусіди скажуть, що ти дурний!

Петро

Так, іменно так. Тепер і я бачу, що дурний: кожух віддав, таляра не взяв і ще й винен зостався таляра.

Борох

Ясновельможний пане! Він чоловік бідний: у нього жінка, діти, йому треба на це і на те, восени йому буде важко віддавати два таляри, то я з нього взяв тепер один, а восени один, щоб йому було легше. Хіба це худо?

Граф

А візьміть їх обох і всипте їм по п’ятнадцять: Борохові, щоб не був такий розумний; а Петрові, щоб порозумнішав.

Горпина

Спасибі вам, дай бог вам здоров’я, паночку! Нехай же Борох віддасть кожуха.

Борох

Коли панська воля, то я віддам йому і кожуха і два таляра, де вже моє не пропадало.

Граф

Нехай посидять, а після обіда я буду слухать, як Борох кричатиме.

Борох

Коли завгодно, то я для пана зараз буду кричать на все горло, ну, а як будете бить – то буде боліть, і я буду плакать, – хіба вам не жаль мене?

Граф

Що маєш робить? Жаль, а бить треба! Ведіть їх!

Гайдуки беруть Бороха.

Борох

Ясновельможний пане! Петро любить малахаї, то я йому свої подарую, ще й таляра дам.

Петро

Я чужого не хочу. Ходім, не опинайся.

Бороха повели.

Горпина

Паночку, голубчику, звеліть, щоб мого Петра не били по штанях, бо в нього тільки одні, та й ті поб’ють.

Петро

Чорт зна що розказує, дурна, наче не можна штанів полатать! Не слухайте її, пане, бийте так, як слід.

Пішли.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 17 – 31.