Дія перша
Іван Карпенко-Карий
Застольна кімната на дачі у Марусі Барильченкової.
Ява І
Михайло, Іван і Карпо, одягнені у верхню одежу з шапками в руках, ждуть. Пауза.
Іван
(робе цигарку й закурює).
Ну й довго баби наші наряжаються.
Маруся
(виходе з зонтиком в руці).
Я готова!
Михайло
А Наташа поки на голові волосок до волоска прикладе, то й ноги заболять ждучи.
(Сідає).
Наташа
(з дверей).
Не можна ж іти гулять, розтріпавши волосся!
Михайло
А ти б гладенько, як Маруся, – любо глянуть!
Маруся
Спасибі.
Наташа
У кожного свій стрій і смак.
Іван
Та ще поспіємо до снідання прогулятись. Що це, Марусю, наш Нептун-Хвиля цілий місяць у нас не був?
Маруся
А певно, його підхопили хвилі і гойдають десь у морі.
Іван
Море, море, море!.. Сьогодня ми послідній день усі вкупі, а завтра кожного з нас підхопить житейське море і понесе на своїх грізних хвилях!.. Кого на міль посадить, кого об камінь розіб’є, а хто й сам захлебнеться водою… Один Карпо йде в натуральну життєву пристань. Знаєш, брат, мені завжди приятно згадать, як я колись у полі працював; я, брат, часто тепер жалкую, що не зоставсь з тобою святую землю оброблять, та вже пізно… П’ятнадцять літ артистичної діяльності витворили з мене штучну людину з розбитими нервами.
Михайло
Що за песимізм? Ха-ха-ха! Недавно ти свою працю і взагалі штуку вихваляв, а зараз землю й хліборобство хвалиш?..
Маруся
Цей сезон на дачі Іван частенько став впадати в песимізм… Мені здається, що він скучає тут зо мною.
Іван
Боже сохрани! Нерви, мила! Знаєш, брат, зараз я не тілько Карпові, а й тобі завидую!
Михайло
А я тобі!
Іван
Ха-ха-ха! Виходить, всі ми незадовольнені, всі один другому завидуєм, і кожному здається, що другому краще, ніж йому. Цікаво!..
Михайло
Я, власне кажучи, всім задовольнений і завидую тільки вільним професіям і талантам: незалежне становище, сам собі пан і обов’язків ніяких.
Іван
Ой, не кажи! Незалежність і панування без обов’язків неможливе! Ти в своїй праці щодня йдеш битим шляхом, без критики, гарантирований казначейством і зараз, і в будущині… Тут виростає самопевність, а самопевність дає душевний спокій! Наш же брат, артист, підлягаючи суду не тільки бездарних рецензентів, але суду кожного, навіть неосвіченого слухача, певного шляху не має, іде в своїй праці наосліп; живе щодня ілюзіями, без гарантії будущини, з тисячами щоденних неприятних випадків. При таких умовах до самопевності далеко, до спокою і задоволення ще дальше!..
Карпо
Правда, правда! Тяжка праця! Дивитись приятно, а буть в шкурі артиста я б не хотів!
Іван
Ще поки ти на сцені, то ніби почуваєш задоволення: публічність цікавиться тобою!.. Але це тільки так здається!.. Власне кажучи, цікавляться не тобою, а тією істотою, яку ти на сцені твориш всіма своїми нервами і доводиш публіку до ілюзії. Ілюзії зникли – і ти один! Громадське життя, зо всіми своїми питаннями, пливе мимо тебе, як щось чуже… От тоді почуваєш суєтство такої праці і хочеться сховатись так, щоб тебе ніхто не бачив, і ти щоб нікого не бачив, зоставшись самим собою, а не в шкурі витворених персонажів, які тебе вже навіть не цікавлять!
Михайло
(зітхає).
Ніхто не віда, як хто обіда!..
(Мовчать).
А ти задовольнений, Карпе?
Карпо
(сміється).
Я про це не думав і не думаю: ніколи, брат!
Іван
Робоча дисципліна! А? Натурально. А що натурально, то й гарно, й приятно, й спокійно; всі ж видумані людьми професії псують найкращого чоловіка, а в кінці кінців перетворюють саму здорову людину в неврастеніка, дітей же цих нещасних – роблять дегенератами!..
Михайло
Наташа! Я, єй-богу, роздягнусь і не піду гулять!
Ява II
Ті ж і Наташа.
Наташа
(виходячи).
Що за нетерплячка! Я чула вашу розмову і готова сперечатись без краю! Іван Макарович сьогодня хоче все прогнать з життя людського і проповідує смерть!..
Михайло
Ходім уже! Я хочу прогулятись, і тобі треба купить…
Наташа
Стривай! Тільки мертвяки можуть… Ах! Зонтик забула!
(Побігла в кімнату).
Михайло
Ну от! Де ж тут буть спокійним!
Всі сміються.
Наташа
(вискакує з зонтиком).
Спокій – смерть. Життя – вічна праця, вічне незадоволення; вони примушують чоловіка шукать кращого, а в цім – прогрес. Чоловік повинен кипіть, кипіть і кипіть, а википів, прохолонув – спи!
Михайло
Я вже википів (сміється) і йду спокійно подихать чудовим повітрям.
(Іде).
Іван.
Прошу!
Наташа
(за нею Іван і Карпо. На дверях).
Ти, Миша, ніколи не кипів!
(До Івана).
Миша спав і спить посеред сонних педагогів. Нудно так живій людині. Я не люблю життя сонного, одноманітного, як маятник. Як собі хочеш, Миша, я йду на сцену.
Голос зникає. Вийшли.
Ява III
Маруся, Катря і Пріська.
Маруся
Катерино!
Входе Катерина.
Приготовляйте стіл для сніданку, я зайду тільки в кондитерську і скоро вернусь.
(Виходе).
Катря
Прісю! Неси сюди посуду.
Входить Пріська з тарілками і скатеркою; накривають круглий стіл, що стоїть серед хати.
Надокучили вже гості – ніколи й погулять.
Пріська
Сьогодні вже всі, слава богу, роз’їжджаються.
Катря
А бідна Марія Данилівна зостанеться з дітьми сама! Сумно буде.
Пріська
Чого сумно? Менше роботи та й тільки. Я без роботи ніколи не сумую! А прийде твій коваль, а мій Махметка – і буде нам весело! Може, ще Махметка сторожем у наш двір стане.
Катря
Та я не про вас. Я кажу, що пані нашій буде сумно.
Пріська
А моряк?
Катря
(дивиться на Пріську мовчки).
Хіба?
Пріська.
Атож!
Катря.
Диви!
Мовчать.
Що ж це його давно так не видко?
Пріська
Жде, поки Іван Макарович виїде.
Мовчать.
Коли чоловік та жінка, як от наші, надовго розрізняються, то обоє розвагу знайдуть… Так скрізь… Думаєш, що Іван Макарович там десь буде сумовать?
Катря
А може, й буде, він сильно любе паню.
Пріська
Любе, а сумовать не буде! Якраз, такий він! Ще жінка, розрізнившись з чоловіком, буває, що зостається вірною йому; а чоловік ніколи в світі. Вони гірші нас, я їх за це ненавиджу!
Катря
А Махметка?
Пріська
Такий же! Татарська собака!.. Ще позавчора бачила, як присідав біля Мотрі… Ну й зацідила ж я його в мордяку, аж зубами клацнув!
Катря
Ха-ха-ха!.. І нічого?
Пріська
Вишкірив зуби, промовив: раз, два! Та й годі! Я, Катре, зла буваю, як собака, на увесь світ зла: правди нема! От і зараз: яка це правда? Вони пішли на проходку, а ми їм готуй сніданок. Хіба, ти думаєш, трудно панею бути?
Катря
Певно, трудно. Треба учитись багато!
Пріська
Нічого не треба! Треба тілько гарно одягатись – і пані… Я служила в Одесі, в гостиниці, з одною дівчиною, – її теж Катрею звали, – а потім я у неї служила за горничну!
(Клаца язиком).
От і знай!
Катря
Кому яке щастя!
Пріська
Правда, що вона гарна була, як намальована; пани їй проходу не давали… Вони страх люблять гарних дівчат; хто б вона не була – їм все одно, аби гарна! Єй, правда! І взяв її якийсь панич. Потім через год, чи що, наймаюсь я до пані. Дивлюсь – аж то Катря, тільки вже не Катрею зветься, а Ларисою. Розряджена в шовк, черевики на високих корках, голова як куделя, на все пхека, а сміятись вивчилась так гарно – прямо як канарейка співає; навіть я любила слухати її приятний сміх. Отам я надивилась… Тьфу! Паничі їй руки цілують, а вона їх по морді б’є.
Катря
Бий їх сила божа! І нічого?
Пріська
Нічого! Вдаре по морді і заллється своїм гарним сміхом, а вони й собі сміються.
Катря
Шкода, Прісю, що ми з тобою не такі гарні, як та Лариса.
Пріська
Я б не хотіла! Противне життя, паскудство! Гіршого немає в світі: краса злиняє, від роботи одвикне!.. Спершу москалі будуть бить по морді, а потім з торбою ходитиме!..
Ява IV
Хвиля і Маруся. Дівчата виходять.
Маруся
(з коробкою).
От і стіл готовий, а вернуться наші – будемо снідать. Сідайте. Де ви тут взялися так неждано?
Хвиля
Тілько що приїхав. Дивлюсь – кумпанія, хотів підійти, а потім побачив, що ви одрізнились і пішли в кондитерську, тоді я за вами по гарячому сліду… І от стою, дивлюсь і таю… Був я в Олександрії, Марселі, Лондоні і нігде не зрадив вам, день і ніч тілько про вас думав, мало не потерпів аварії… Як же ви поживаєте, моя радість?.. Я занудився за вами!
Маруся
Платон Пилипович! Ви знову за своє? Не смійте так говорить зо мною!
Хвиля
(бере шапку).
Ви в поганому настрої – я тікаю.
(Іде до дверей і стає).
Два місяці я вас не бачив!..
Маруся
Ви знаєте давно, що я не люблю таких відносин.
Хвиля
Щирих?
Маруся
Хоч би й найщиріших! Не забувайте, що ви для мене звичайний гість, друг мого мужа, і що я вам поводу ніколи не давала зневажать мене!..
Хвиля
Чим же я вас зневажаю? Я б тілько хотів буть рідним для вашої душі і серця!.. Я вас давно любив і люблю, а ви не хочете зо мною ласкаво говорить!.. Не хочете знать мене.
Маруся
Я вас знаю.
Хвиля
І що ж ви можете сказать недоброго про мене?
Маруся
Ви… не хочу говорить!
Хвиля
Говоріть! Лайте, тілько говоріть!
Маруся
Ви багатий, розпаскуджений удачами чоловік… Чого вам заманеться, ви хочете того добуть, і хоч би на шляху до вашої мети лягли трупи, вам однаково…
Хвиля
Малюнок вірний! І знайте, що я добуду, чого хочу!
Маруся
Ніколи! Ви злий чоловік, ви затесалися у дружбу до Івана і наважились ограбить вашого друга!
Хвиля
Боже сохрани, я не грабитель, мене ограбили! Я вас любив ще дівчиною, а ви, під впливом сценічних ефектів, проміняли мене на ілюзію щастя!
Маруся
Неправда! Я безмірно щаслива! Благородна висока душа Івана для мене рідніша, ніж ваша, черства, практична! Іван – поезія, а ви – проза!
Хвиля
Марія Данилівна, і ви проза.
Маруся
Може, а через те й люблю поезію.
Хвиля
Поезія легко зраджує – настрій для неї все.
Маруся
Іван чесний чоловік.
Хвиля
Я честі від нього не однімаю… Іван чесний чоловік; але, як артист, живе нервами і зраджує вам щодня, а нині цього за безчестя вже ніхто не лічить.
Маруся
Неправда ваша, – я лічу!
Хвиля
Бо ви багато казочок читали! У вас дитячий погляд на людські відносини! Ви ще не викупались в житейськім морі!
Маруся
Зате ж ви так багато в ньому купались, спускаючись на саме дно, що повні багна від того мулу, який зостався на вас.
Хвиля
А як я вам покажу, що на вашому Іванові більше мулу, ніж на мені?
Маруся
Знаєте, що я вам скажу?
Хвиля
Не знаю.
Маруся
Ідіть собі з мого дому і ніколи тут не появляйтесь або ніколи не говоріть мені нічого про мого мужа! Я люблю Івана, я вірю йому, а ви цілий год спокушаєте мене, хочете розбить мою віру і отруїть мою душу. Коли ви справді мене любите, то не віднімайте ж від мене своїми натяканнями тієї святої віри, якою я живу, якою я щаслива!
Хвиля
Колись люди впріли в казку, що земля стоїть на трьох китах; тепер знають істину, і переміна казки на істину не зробила людей нещасними! Я вам докажу, що Іван – зрадник, і ви будете щасливі зо мною!
Маруся
Ніколи в світі! На це я не здатна, і потеря віри в одного Івана для мене рівна потері віри до всіх, рівна духовній смерті.
Хвиля
Побачимо.
Ява V
Ті ж, Іван, Михайло, Наташа і Карпо.
Іван.
А, Нептун, властитель моря, здоров, друзяка.
Цілуються.
Що ж це тебе так давно не видко? Спасибі, що завернув! Я сьогодні од’їжджаю, так хоч поснідаєм укупі! Марусю, от ти все журилася, що сумно тут самій, а Платон? Він же мій друг і тебе так щиро поважає, що й без мене буде провідувать… Ти, брат Платон, не забувай Марусечку мою.
(Цілує Марусю в руку).
Мій тихий, світлий ангел, мій приют і пристань від бур житейських. Ах, житейське море, брат, страшніше, ніж те море води, над яким ти властитель! Ну, що ж, Марусечко, будемо снідати! Через час пароход одходить і нашим гостям треба їхать.
Маруся
Зараз звелю подавать.
(Вийшла).
Іван
Ху ти, господи! Платон! Ти ж не знакомий ще, а я, дурноверхий, забалакався та й забув.
(Підводить його до Наташі).
Моя братова. Нептун, бог моря, капітан власного корабля – Хвиля! А це мої брати Михайло і Карпо.
Михайло
Дєйствительний статський совітник Барильченко.
Іван
І кавалер, і директор гімназії… Треба ж сказать весь титул.
Карпо
Барильченко.
Іван
Без титула! А ні, стривай! Український козак! Я гордую тим, що родом сам козак. Колись, брат, наші діди над морем панували і на поганеньких човнах до Сінопа добирались і Скутар руйнували; а ми вже от плаваєм житейським морем і частенько руйнуємо своє здоров’я від того, що плавать не уміємо або пливем не туди, куди слід.
Подають сніданок.
От і снідання. Прошу сідать.
Сідають.
Горілочки?.. Марсали… Вам чого?
П’ють, їдять і балакають.
Хвиля
Сьогодні покидаєте наш благодатний Крим?
Михайло
Сьогодні. Пора. Більше місяця у брата гостювали.
Наташа
А мені здається, що я тілько вчора сюди приїхала! Звичайно, Крим не Рів’єра… Ах, Рів’єра, Рів’єра! Але тут, на дачі у Івана Макаровича, ми жили в товаристві великого артиста, дух котрого витає над усім! Мені весело було в такім товаристві, я не забуду ніколи тих хвилин високого настрою душі, які я мала, дякуючи Івану Макаровичу! День у мене плинув, як одна година: веселість Івана Макаровича, його глибокий юмор, його співи довго ще лунатимуть у моїм серці!
Хвиля
Чуєте? От так всі жінки йому співають. Щасливий!
Маруся
Івана всі люблять, і мені то мило.
Іван
Не завидуй, брат… А знаєте, Наташо, сучасним рецензентам не вадило б повчитись у вас писать рецензії… Жаль, що ви не пишете, а з вас був би приятний для акторів рецензент.
Михайло
Ха-ха-ха!
Наташа
І зовсім не смішно! Приїдете до нас – будуть ще кращі рецензії. Наш учитель словесності прекрасно пише.
Михайло
Учителям гімназії заборонено писать дурощі.
Наташа
Я попросю – і буде писать.
Хвиля
(до Карпа).
Ви, видно, хлібороб?
Карпо
Хлібороб. Тепер діти вже працюють, а я дозволив собі перший раз в житті покинуть землю, щоб покупатись в морі, по совіту лікарів.
Хвиля
І що ж, помогло вам море?
Карпо
Як бабі кадило. Що раз зопсуєш, того вже ніколи не поправиш.
Іван
І не тілько в здоров’ї, а і взагалі?..
Карпо
Природа не йде на компроміси.
Маруся
І я так думаю.
Наташа
Здається, вам, Іван Макарович, немає на що скаржитись: ви – цільна людина! Я рідко бачила таких.
Михайло
Недавно ти це саме казала учителеві словесності.
Наташа
Ну так що ж? І Тарас Петрович людина цільна – високого росту, брюнет, красивий.
Михайло
Та так. Тільки що ці ознаки до цільності натури мало стосуються.
Наташа
Відчепись, педант! Іван Макарович, а коли ж ви до нас приїдете?
Іван
На різдво.
Наташа
Ой, як довго ждать! Дожидаючи вас, наша публічність буде дні лічить.
Хвиля
Особливо ви.
Михайло сміється.
Наташа
(глянула на Михайла, знизнула плечима. До Хвилі).
Ви угадали.
Хвиля
Як бачу, ви велика поклонниця талантів.
Наташа
О, я умираю за сценою, особливо коли в театрі грають такі артисти, як Іван Макарович.
Іван
Мені вже страшно! Ви ще не бачили мене на сцені, а зарані уявляєте собі щось надзвичайне; це може дуже пошкодить вражінню: коли ждеш багато, то одбираєш дуже мало.
Наташа
Я жду того, що можливо взяти, і надіюся, що візьму і вип’ю повну чару.
Михайло сміється спокійним сміхом.
Іван
(з чаркою в руці співає; всі наливають і помагають співать).
Повнії чарки всім наливайте,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося (i т. д.).
(По скінченню пісні).
За ваше здоров’я, дорогі мої!
Наташа
Браво, браво!
(Підбігає і цілує Івана).
Карпо
(дивиться на часи).
Пора.
(До Марусі).
Дозволяєте?
Маруся киває головою. Встають.
У мене все готово, а от і фурман під’їхав.
(Цілується з Іваном).
Прощай, брат! Спасибі тобі за все! Не минай же старого гнізда! Мама сильно за всіма вами сумує, а особливо тепер, коли тато помер і вона зосталась сиротою. Знаєш, проживши п’ятдесят літ вкупі, чесно, злилися душами в єдину істоту, а потім раптом одного не стало… і мов тебе розрізано надвоє, і ти щодня чуєш незалічиму рану. Тяжко бува дивитись на її очі, повнії якоїсь невимовної журби!
Іван
Приїду, хоч би там що! Я тобі напишу. Поцілуй маму, Явдоху, Василину, Демида, усіх, усіх!
Карпо
А ти, Михайло? Може б, тепер оце зо мною заїхав; крюк не великий.
Наташа
Заїдемо, Миша!
Михайло
Ніяк не можна. Післязавтрього екзамени… Сам знаєш, як же без директора… Я ж отпуску не брав.
Карпо
Та так. Прощайте!
(Цілується з Марусею).
А ви до нас, з дітьми, погостювали б!
Іван
А що ти думаєш, Марусечко? Я з тобою спишуся, і ми з’їдемось укупі до Карпа.
Маруся
З радістю, якщо діти будуть здорові!
Наташа.
Ви напишіть мені – коли, то й я приїду.
Іван.
Добре.
Карпо
Прощайте, бувайте здорові!
Іван.
Кланяйся всім!
Маруся.
І від мене!
Карпо
Спасибі.
(До Михайла).
Не гайтеся!
(Вийшов).
Михайло
Ну, до побачення!
(Цілується з Іваном, цілує в руку Марусю і йде).
Спасибі за все!
(Попутно Хвилі).
Будете в нашім городі, прошу не минать моєї хати. Приятелі брата – мої приятелі. Наташа, Карпо жде.
Наташа
Підожде. Що ж я, не прощавшись, піду? Прощайте, Марія Данилівна! Просимо до нас на різдво.
(Цілується).
Іван Макарович, до приятного побачення!
(Цілує його, йде й обертається).
Михайло
Наташо, Карпо жде! Опізнимось!
Наташа
(на порозі).
Я так зріднилась з вами (чуть сльози), що прямо-таки розлучатися не хочу, а мушу…
(Витира очі).
До побачення!!
Всі виходять. Прислуга, що раніше почала приборку, виносить деякі пакунки, вертається і кінчає своє діло.
Ява VІ
Катря і Пріська, потім Іван, Маруся і Хвиля.
Пріська
А скільки вони тобі дали?
Катря
Генерал – карбованця, генеральша – два, а той мугиряка – четвертак.
Пріська
І мені так само дали.
Катря
Спасибі й за те. Буде чим почастувать коваля і Махметку… Тілько що Махметка не п’є, – їм заборонено.
Пріська
Та бреше! Якби люди не робили того, що їм заборонено, то дуже б сумно жилося!
Іван, Маруся і Хвиля вертаються.
Марія Данилівна! Махметка хоче найнятись до нас у двір за сторожа.
Іван
О, сторож вірний.
Маруся
Надежний. Нехай приходе. Приносьте, дівчата, решту білизни…
Дівчата вийшли.
Іван
А я приляжу, бо рано встав, утомився. Сон перед обідом – золотий. А ти, Платоне, обідаєш з нами?
Хвиля
Може.
Іван
Так я з тобою не прощаюсь.
(Виходить).
Ява VIІ
Хвиля і Маруся. Довга пауза. Маруся переклада речі і кладе їх в скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.
Маруся
Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.
Хвиля
Ви не любите слухать того, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.
Маруся
Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, і я не можу спокійно робить свого діла.
Хвиля
Дозвольте ж хоч дивитись на вас!
Маруся
З вами можна потерять і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не бачила!.. Якби я не була певна в своїх моральних силах, то розказала б все Іванові.
Хвиля
Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його уб’ю.
Маруся
Фу, противний! Що з вами сталось?
Хвиля
Я вас люблю безумно!
Входе Пріська.
Пріська
Марія Данилівна, Махметка тут.
Маруся
Клич.
Пріська вийшла.
Дуже рада, що так сталось. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку.
Хвиля
Не забувайте, що татари золото люблять.
Маруся
Не міряйте всього золотом. Махметка преданий мені чоловік, і за його плечима я буду тут сидіть, як у фортеці.
Хвиля
Нема такої фортеці, яка б після довгої осади не здалась.
Входе Махметка, на вид сильний чоловік.
Махметка
(кланяється).
Доброго здоров’я!
Маруся
Здоров, Махметка! Ти хочеш найнятись сторожем до мене?
Махметка
А чого ж не хотіть? Настояще хочу!
Маруся
Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а і від злих мужчин.
Махметка
Махметка сам злий, його знають: раз-два і через паркан сторч головою!
Маруся
Мені такого і треба. Маєш десять карбованців у місяць і харчі. Згода?
Махметка
Маєш вірного пса.
Маруся
З сьогоднішнього дня і зоставайся.
Махметка
Я вже зостався. Будеш довольна.
(Виходе).
Махметка слово держить!
Чуть дзвінок.
Маруся
Відчиніть двері.
Хвиля
До речі, подивлюсь, чи міцний замок.
(Іде).
Двері відчиняються і показується ефектна, красива артистка Ваніна.
Ява VIII
Ті ж і Ваніна.
Ваніна
(на дверях).
Простіть! Подзвонила і хотіла ждать, коли дивлюсь – двері не замкнені, і я увійшла.
(Підходе).
Вибачайте, може, не в пору? Артистка Ваніна. А ви, певно, Марія Данилівна, жінка нашого знаменитого артиста?
Маруся
Так.
Ваніна
(обніма і цілує).
Дуже рада з вами познакомитись. Ми з Іваном Макаровичем служимо в одній трупі.
Хвиля
Давно?
Ваніна
(глянувши на нього, до Марусі).
Іду на сезон і забігла спитать, коли їде Іван Макарович.
Маруся
Сьогодні. Прошу сідать.
Ваніна
Познакомте.
Хвиля
Капітан власного судна.
Ваніна
Моряк?
Хвиля
По сухому путі судном не плавають.
(Ідучи мимо Марусі).
Одна з багатьох.
Ваніна
Що ви сказали?
Хвиля
Нічого, я кашлянув.
Ваніна
(сміється).
Оригінальний кашель.
Хвиля
Морський!
Ваніна
(сміється).
Так Іван Макарович їде сьогодні? Дуже рада, що матиму попутчика.
Хвиля
(під ніс).
Приятного для серця.
Ваніна
О, та у вас сухий бронхіт!
Хвиля.
Застарілий, хронічний.
Ява IX
Ті ж і Іван з маленьким своїм синком на шиї, скаче конем.
Іван
Гоп, гоп, гоп! Тпр! О! Людмила? А ти де тут взялася?
Ваніна
(протяга йому руку).
Тільки що приїхала.
Іван
Руки зайняті. Де ж була?
Ваніна
На дачі Ракофукса, брала морські ванни. Іду на сезон і заїхала провідать вас.
Іван
Я зараз. Здам пасажира няні.
Маруся
Чому ж не одпочиваєш?
Іван
Ліг – не спиться. А тут Івасик прийшов… Ну, козак, держись, візьми батька за чуба! Так. Гоп, гоп, гоп!
(Скаче конем за двері).
Ваніна
Ах, яка чудова картина! І хто б подумав, що великий артист Іван Макарович такий, примірний сім’янин? У мене сльози на очах!
Хвиля
У вас на мокрім місці очі.
Ваніна
Моряк привик до води, і йому скрізь мокро, тільки душа, очевидно, суха і не почува сімейних радощів.
Хвиля
А ви сімейні?
Ваніна
Я женщина і артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця.
Хвиля
Зрозумів! Іван грає роль батька, а ви плачете?
Маруся
Даремно! Іван прекрасний сім’янин і благородний батько перш усього, а потім вже артист.
Хвиля
І поет…
Маруся
Щоб ви знали! Одно достоїнство не виключає другого, а тілько доповня і робить чудовий, гармонійний акорд, який чарує душі всіх!
Ваніна
Правда, свята правда!
(Цілує її).
Іван Макарович ніжний, благородний чоловік, а через те загальний кумир.
Хвиля
І ваш?
Ваніна
І мій! Ха-ха-ха! У вас, власне кажучи, язичний бронхіт, вам би не вадило полічитись!
Хвиля
Тут нема добрих лікарів. Один, правда, єсть; коли ж і той, під впливом поезії, не хоче практикувать! Може б, ви взялися полічить мене?
Ваніна
Приїжджайте до нас у Харків, там ми вас скоро вилічимо.
Хвиля
Боюсь, щоб мій бронхіт не обернувся в карманну сухоту.
Ваніна
А мені здається, що вам нічого боятись; у вас і зараз, певно, карманна сухота. Ха-ха-ха!
Хвиля
Хто сам сміється своєму остроумію, той не остроумний!
Маруся
(засміявшись).
Еге, ви вже ображаєтесь! Явна признака, що сіли на міль.
Хвиля
На такій мілі сидіть приятно.
Ваніна
Ха-ха-ха! Де ви його взяли? Єй-богу, оригінальний моряк! Я дуже люблю оригіналів.
Хвиля
А я дуже люблю гарних жінок!
Ваніна
(до Марусі).
З ним не заскучаєш!
Маруся
Докучить!
Входе Іван.
Ява X
Ті ж і Іван.
Іван
(до Ваніної, подає руку).
Ну, тепер доброго здоров’я.
Ваніна робить рух, хоче поцілувать Івана; Іван держить її за руку.
До Хвилі.
А що, правда Людмила Павлівна гарна і весела молодиця?
Хвиля
Бой-жінка!
Іван
А тобі, Людмило, як здається мій друг?
Ваніна
Бой-чоловік!
Хвиля
Пара п’ятак.
Ваніна
Дешева рибка – погана юшка! Я до тебе… я до Вас, Іван Макарович, на хвилинку, – мене там ждуть.
Хвиля
Хто?
Ваніна
Ану, вгадайте.
Хвиля
Звичайно: поклонник таланту.
Ваніна
Я не талант.
Хвиля
Гарненькі жінки всі з талантом.
Ваніна
Спасибі.
Хвиля
Вибачайте, чим бог послав, тим і частую!
Ваніна.
От чудак! З вами не зговориш…
Хвиля
Так договоришся.
Іван і Маруся сміються.
Ваніна
Та ну вас к чорту! Дайте побалакать з Іваном Макаровичем.
Хвиля
Сип!
Ваніна
(топа ногою).
Та постійте-бо хоч хвилину!
Хвиля
Ні, я краще посидю.
(Сідає).
Ваніна
Ха-ха-ха! От ще морський чорт! Як же ви себе почуваєте, Іване Макаровичу!
Іван
І добре і погано: добре, бо одпочив, погано, бо знову починається противна суєта, для якої я мусю покидать свій рай!
Ваніна
А ваша дача – справжній рай!
Іван
Це не моя – я тут гість; дача Марусина, і цей рай без неї не був би раєм!
Ваніна підходить до вікна, Іван іде до неї і стає поруч.
Хвиля
(Марусі).
Парочка.
Маруся
Мефістофель!
Ваніна
Ах, яка краса: і море видко, як на долоні… і гори…
Іван
(тихо).
І якого чорта ти приперлась? Писав же, що виїду сьогодні.
Ваніна
Не можна очей одірвать.
(Тихо).
Не видержала, прости! Ах, сад!
(Одходить).
Ах, сад який! Рай, рай кругом! Я вам, Марія Данилівна, завидую… Нікому не завидую – це не в моїй натурі, – а вам завидую: дача – едем і муж – великий артист! Щаслива!
Маруся
Наполовину. Я мужа не бачу півроку, а тут прикована тільки обов’язком матері…
Ваніна
О, обов’язок матері – приятний обов’язок: він над усім панує в жіночім серці, для нього все можна в жертву принести, все віддать!
Хвиля
І чоловіка?
Ваніна
І чоловіка.
Іван
Ну, це вже занадто!
Хвиля
Коли б материнство над усім так панувало в жіночім серці, то не робили б стільки абортів.
Ваніна
Причому тут борт? Моряк від борта ні на ступінь.
(Сміється, і всі сміються).
А ви, Марія Данилівна, як дивитесь на материнство? Вам і книги в руки.
Маруся
І я, і муж, і діти, і материнство – одне ціле, а ціле повинно буть вкупі, з нього не можна виділить і малої частини, бо тоді, крім стражданій душі, пропала й святість, і краса, і гармонія сім’ї.
Іван
О моя люба Марусечко! Ще небагато терпіння, і у тебе буде рента, яка дозволить нам не розрізнятись ніколи.
Хвиля
На старість.
Іван
Що ж робить?
Ваніна
Ой, засиділась! Нерано. Прощайте, дорога Марія Данилівна, найшасливіша між жінками! Дуже рада, що з вами познакомилась!
Цілуються.
До побачення, Іван Макарович! Я не виношу качки і в Сімферополі одпочину.
Хвиля
І я з вами.
Ваніна
Будьте здорові, бажаю вам вилічитись від язичного бронхіту.
Хвиля
Я зараз же їду за лікарем.
(Бере шапку).
Може, хоч він дасть мені певне лікарство.
Ваніна
Розумієте? Єй-богу, він хоче йти за мною. Я його боюсь! Придержте його, будь ласка!
Маруся
(сміючись).
Навіщо ж ви себе лікарем об’явили? Тепер лічіть! Пацієнт, знаєте, настирливий, – не відчепитесь…
Ваніна
(капризно).
Іван Макарович!
Іван
Та він жартує! Платон, ти ж зостанешся з нами обідать?
Хвиля
Я хворий, я не можу їсти, я іду за лікарем.
Ваніна
(заливається сміхом).
До зобачення! Я тікаю.
(Виходить і стоїть в сінях, сміючись).
Хвиля
Я не одстану.
Іван
(держить його).
Залиши, що за охота… Оставайся… Ти мене ображаєш і… слухай, що ти не бачив баб, чи що?
Хвиля
(тихо).
Не можу, брат, овощ хороша і жде, хіба не бачиш?
Іван
Що ж це ви, Людмила Павлівна: тікаєте, стоячи на місці? Певно, самі ждете?
Ваніна
(сміється).
А куди ж я від нього втечу? Дожене.
Хвиля
(в сінях).
Я з вами до Сімферополя! А поки що: руль лево на борт – в ресторан «Росія». Ручку! Повний ход!
Ваніна подає йому руку і, заливаючись сміхом, виходять.
Ява XІ
Іван і Маруся.
Іван
Чорт батька зна що!
(Іде до вікна).
Правда, що пара п’ятак!
(Дивиться у вікно. Про себе).
Твар!
(Мовчить. Потім зітхає).
Маруся спокійно складає речі в скриню. Іван барабанить нетерпляче по склу вікна.
Марусю!
Маруся
Що, Ваня?
Іван
А скоро буде обід готовий?
Маруся
Не раньше як через годину.
Іван
Ху, як довго!.. Мені, знаєш, щось їсти хочеться… Я за сніданком нічого не їв…
Мовчать.
Марусечко!
Маруся
Що, голубчику?
Іван
(підходе).
Давай, Марусечко, погуляємо сьогодні з тобою.
Маруся
(обнімає його).
Давай!
Іван
Ходім в ресторан. В «Росії», знаєш, хороший обід і шампанського мені скортіло випить з тобою на дорогу, а дома нема.
Маруся
Бог зна що вигадав! Сьогодні й у нас обід гарний, по твоєму заказу. Я не люблю кабацьких обідів, і повітря кабацьке мене завжди нудить!.. Шампанського я не п’ю, а дома єсть добре вино, яке ти любиш, і я вип’ю за кумпанію, потім одпочинеш.
(Дивиться йому у вічі).
Ваня, ти нахмурився. Чого, серце?
Іван
Ні, ні, моя голубко, чого б же я хмурився?
Маруся
Я хочу зостатись ці кілька годин з тобою сам на сам, будь же ласкавий!
(Обніма його).
Було б тобі зоставить Ваніну обідать у нас, і Хвиля б зостався.
Іван
Нехай їй чорт! Ти знаєш, я її ненавиджу! Фойда! Терпіть не можу таких!
(Ходе по хаті).
Нахалка! Ху! Нав’язалась незнакомому мужчині…
Маруся
(сміється).
Хіба тебе це ображає! Нехай собі фліртує. Що вона, замужня?
Іван
Не знаю. Я тілько перед кінцем прошлого сезону познакомився… Вона зо мною раньше не служила…
Мовчать. Іван ходе по хаті, про себе.
Падлюка!
Маруся
Ваня!
Іван
(сполоханий).
Я? Ніколи в світі!
Маруся
Що з тобою?
Іван
Нічого, серце, а що?
Маруся
Ти сказав «ніколи в світі»!
Іван
А-а, ха! Думки, знаєш, бродять в голові: не розрізнятися на той сезон з тобою, і вслух зірвалося рішеніє: «ніколи в світі».
Маруся
Хороше рішеніє! Може б, його зараз і виповнить, Ванюша?
Іван
Зараз?! Ні, це дуже раптово: все треба ламать. Цей сезон три переїзди з двома дітьми, в отелі, – і дорого і тісно… Ні! А на той сезон я устроюсь на однім місці, зарані найду хороше мешкання, і будем вкупі жить.
Мовчать.
Маруся
Ваня! По якій причині ви з Ваніною на «ти»?
Іван
Я? Хіба я їй говорив «ти»?
Маруся.
Навіть вона сказала тобі «ти» і поправилась потім на «ви».
Іван
Може, може! Звичайні театральні відносини – ніби по-товариськи… Це погано й справді. Я часто даю собі слово держать себе інакше, а проклята привичка звертає на старий шлях! Тобі це неприємно, Марусечко?
Маруся
Ні, не то… А так… Хто його знає, як і сказать! Односини на «ти» з молодою красивою женщиною ніби свідчать про якусь близькість, і потім прізвище таке у неї – «Ваніна».
Іван
О, ха-ха-ха! Це річ звичайна: один сезон – Ваніна, другий – Платонина!.. А ти трошки ревнива…
Маруся
Ні, мій любий! Ні! Поки я вірю, нішо мене не тривожить, а потеряю віру – нішо мені віри не верне! Я не здатна ні на ревність, ні на компроміси! Зрада і смерть – для мене одно! Хто мені зрадить, той умирає для мене назавжди, без повороту.
Іван
Чесно… Чесно… Але жорстоко! Пуританізм вийшов в тираж. Без компромісів жити не можна.
Маруся
Ніяких компромісів не розумію; прямота, чесність, чистота – мій девіз.
Мовчать.
Іван
(підходе до вікна).
Сьогодні буде качать. Глянь, Марусечко, яка краса: море бішено б’є своїми могутніми хвилями об скелі, реве і завиває, – мов сердиться, що нема у нього сили розбить предковічну препону, якою натура обмежила його від землі, – і мусить іти на компроміс!.. Іди сюди, Марусечко.
Маруся підходе. Іван обніма її за талію і пригорта до себе.
Марусечко, мені страшно робиться, коли я уявляю собі, яка манюня кузочка чоловік в порівнянні з тією силою, що он так велично розвернулася перед нашими очима і ховається в небесній блакиті… Глянь, який вал горне до берега, ніби хоче розбити свою препону – скелю! Ху! Розбився сам об скелю в манюні краплі, кришталем заблищали краплі на сонці, сяючи квітками райдуги… І могутньо, і красно, і страшно.
(Пригортає Марусю близько до себе і цілує в лоб).
Маруся
Чого ж страшно? Гарне не страшне, милий… Що з тобою? Ти знервований, увесь тремтиш, очі горять… Ти хворий?
Іван
Ні, моя люба, я здоровий! А нерви, справді, піднялися, мов перед виходом на сцену в новій одповідальній ролі… Я розлучаюся з тобою – це компроміс, а ти не признаєш компромісів, і мене смуток обняв.
Маруся
Це не компроміс!.. Це обов’язок, який на нас наклало життя і твоя професія. Ти свято виповняєш свій обов’язок до мене, до сім’ї; я виповняю свій – до тебе, до сім’ї, і цим самим не тілько не обтяжаємо один другого, а навіть сприяємо розвою і нашого щастя, і нашого благополучія в будущині. Ти працюєш, а я, щира твоя помічниця, дома з дітьми пильную наше гніздо і готую тобі спокійний одпочинок. Певність, що ми чесно ідем поруч до мети, помагає мені легше переносить скруху, яка часто окутує мене, одиноку. Коли ж зближається час твого приїзду, я оживаю! Тут знову настає весна для мене, і вкупі з тобою я забуваю всі пригоди нашого роздвоєного життя.
Іван
(бере її за обидві руки, дивиться на неї).
Світла, благородна душа у тебе, безцінна Марусечко! Для тебе житейське море не страшне, а я боюсь його.
Маруся
Чого ж, мій милий?
Іван
Там, в житейському морі, де я повинен плавать, – як і в морі води, – часто хвилями страшними заливає людей! Воно кидає ними, як малими трісочками, і б’є, і розбиває об ту межу, за яку вони не сміють переходить, а переходять по немощі своїй…
Маруся
Межі – річ свята, на те вони поставлені предковічною мудрістю, щоб здержувать людей від гибелі.
Іван
Ах, моя дорога! Якби ж то для чоловіка були такі міцні і видимі межі, як-от скеля для моря… А коли межі всі в людей духовні, їх не видко… І присплять тебе бажання злі, якими повна наша кров, і підхоплять хвилі, а вал дев’ятий розіб’є життя об межу, як зараз він розбив об скелю воду впрах! Тільки компроміси помагають.
(Весело).
Слухай, Марусечко! Невже, коли б я тобі зрадив, випадково, без крихти кохання до другої… а так, по-дурному, оставляючи завжди в своїй душі і в серці твою світлу, благородну істоту, невже ж, питаю, ти б не простила?
Маруся
(з страхом відступає).
Ти мене лякаєш: немов ти зрадив уже і ждеш прошенія від мене?
Іван
Ха-ха-ха! О ні, ні! Це так… теоретична розмова.
Маруся
(ласкаво).
А ти б що сказав, коли б твій друг, Хвиля, всі шість місяців нашого розлучення займав твоє місце?
Іван
Це інша річ. Це паскудство: формальне обдумане життя однієї женщини з двома – фі!
Маруся
Ха-ха-ха! І скільки я не чула розмов про це питання, всі мужчини ведуть до того, що їм все можна, а женщині – не можна!.. Ні, мій милий, чого мені не можна робить без потері честі, того й тобі не можна! Знай: я тобі не зрадю ніколи в світі – клянусь! А коли ти зрадиш – я порву навік з тобою!
Дзвінок.
Іван
Хто б це?
Іде в прихожу. Відчиняються двері. Ваніна, сміючись, у прихожій: «Не пускайте його, не пускайте!» Вбігає в кімнату.
Ява XII
Ті ж, Ваніна, а потім Хвиля.
Ваніна
Дорога моя, простіть! Єй-богу, я не знаю, що робить з вашим моряком? Прилип, як реп’ях до кожуха: куди я, туди й він. Не биться ж мені з ним! Мусила тікать під вашу опіку.
Маруся
(сміється).
Добре зробили, що вернулись! Роздягайтесь, будемо обідать.
Входе Іван і Хвиля.
Іван
(веселий).
А що?.. Найшла коса на камінь!
Хвиля
(на дверях).
Хто з нас камінь – не знаю; знаю, що я коса, а вона трава.
Ваніна
(скидає шляпу, жартовливо).
Нахал, неможливий нахал! Я такого мужчини ще не бачила, прямо хоч городового клич!
Всі сміються.
Маруся
Прісько! А ви, Людмила Павлівна, заведіть такого сторожа, як я.
Входить Пріська.
Поклич Махметку і давай обідать.
Пріська вийшла.
В наші часи навіть підлітки, гімназисти, маючи єдиницю за спряженіє глагола «люблю», грають в любов, фліртують і притупляють природну своєму вікові соромливість назавжди… Через це, по-моєму, з них, в кінці кінців, виходять не лицарі, як колись, а мужчини-кокотки! І от тепер жензині ходить без сторожа не можна!
Хвиля
Ха-ха-ха! Марія Данилівна – фанатик умовної чистоти… Ультрапуританка.
Входе Махметка.
Ваніна
Ах!
Хвиля.
Знакомий?
Іван сміється.
Ваніна
І не смішно, і не розумно.
Маруся
(дає картку Махметці).
Піди в крамницю Шарого і принесеш дві пляшки шампанського.
Махметка
Раз-два!
(Вийшов).
Маруся
А правда, надьожний сторож?
Хвиля
Від такого сторожа теж треба мать сторожа!
Ваніна
Єй-богу, на той сезон заведу собі Махметку.
Всі сміються.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 81 – 103.