Дія четверта
Іван Карпенко-Карий
Ява І
Іван і Крамарюк.
На столі кілька бутилок порожніх і дві повних. Іван – розпатланий, п’януватий – курить, кидає одну цигарку, закурює другу, ходить по хаті і стає. Крамарюк допиває малими ковтками стакан.
Іван
Хто б ждав того, що сталось?
(Ходить).
Зненацька, як грім з чистого неба, упала на мене пригода! Мов вихор могутнім подихом вітру зруйнував п’ятнадцятилітню мою будівлю – і зник!.. Я наче сплю!
(Мовчить).
Стьопа, ти твердо пам’ятаєш, що тут була Маруся?
Крамарюк
Як вас бачу зараз, так і її бачив.
Іван
І я бачив… була і зникла, як сон…
Крамарюк
Скрізь об’їхав, ні в одній гостиниці не було і нема.
Іван
І тільки п’ять хвилин пройшло, поки я опам’ятався і кинувсь навздогін.
Крамарюк
Менше.
Іван
Десять розсильних шукали – не найшли… Ні, це сон, привиддя!.. Мозок мій мов хто долотом довбає… Голова тріщить!
(Пауза. Ходить).
Стьопа, мені здається, що я божевільний і що ти – не ти.
Крамарюк
Я, єй-богу, я!
Іван
(довго дивиться).
Так – ти; морда дурацька, нахальна і п’яна – ти!
Крамарюк
Хороші приміти. Ка-ка-ка!
Іван
(подумав).
І Хвиля був з нею, з Марусею! Друг! Приїздив два рази, вивідав і підвів усе, як у кумедії, падлюка, шпиг! І Маруся з ним заодно!
(Безумно).
Ха-ха-ха! О Стьопа, Стьопа.
(Пада на диван і плаче. По хвилі піднімається).
Людмила!
Крамарюк
Нема. Вийшла кудись.
Іван
Куди? Ху! Від совісті, як і від своєї тіні, не втечеш.
Крамарюк
Не втечеш.
Іван
І якого чорта я жив рядом з нею – номер з номером? Осліп!
Крамарюк
Так, так – помраченіє.
Іван.
(довго дивиться на нього, хитаючи головою).
Ти!
Крамарюк
Я.
Іван
Наливай.
Крамарюк
Іване Макаровичу, сьогодні спектакль.
Іван.
Уже скінчився.
Крамарюк.
Як?
Іван
А-а-а!
(Сміється нехотя).
Ху-ху-ху! Як? Так. Все життя людське – спектакль: трагедія, кумедія, мелодрама, і фарс, і оперетка – разом все; і мій спектакль – фарс – скінчився!
Крамарюк
Ваш?
(Зітха).
Скінчився! Строга женщина.
Іван
І як противно, як пусто на душі, коли побачиш кінець найкращому, що є в житті у чоловіка!.. А кінець е всьому, всьому…
Крамарюк
Так, так! Всьому, всьому!
Іван
Що ти мені підтакуєш?
(Бішено).
Спритчайся, скотино, моїм думкам, доказуй, що я винен, що помиляюсь, розбий впеньок все те, що я кажу!.. Не такай, дай щирості мені!..
(Мовчки ходе).
Наливай!
Крамарюк
(суворо).
Не дам вина! Грать сьогодні треба.
Іван
Я не буду грать! На чорта я ламатиму свою душу! Доволі, моя кумедія скінчилась…
Крамарюк
Ніщо не починається і ніщо не кінчається… Так було, єсть і буде.
Іван
Шут! Говори ясніше: я туману не люблю!
(Сам наливає).
Пий і говори свої думки… Ну, говори!.. Скотина ти, скотина, – все життя тілько такаєш! Побілів, зуби повипадали, і досі не чоловік, а… Чорт тебе знає, хто ти!
(Надпива з стакана).
Хто ти? Хто, питаю?
Крамарюк
(зітхає).
Шкапа.
Іван
Брешеш, лицемір! Ти міг би мені опитну правду сказать, оберегти від пороків, а ти благословляєш всіх на безпутство! Вон!
Крамарюк встає.
Крамарюк
(бере шапку).
Де моя шапка?
Іван
(бере у нього шапку).
Сиди!
(Цілує його).
Прости! Ти не винен: і тебе, і мене скалічило життя! Пий, Стьопа!
(Витира сльози).
Далі, впротяг монолога Крамарюка, Іван сідає, встає, ходе, куре цигарку за цигаркою, п’є.
Крамарюк
Ти правди хочеш, правди?
Іван.
Правди, блазень.
Крамарюк
Ну – на! Я шкапа, у мене все криве, все гниле, мені не можна вірить ні одного слова, я – твар!
(Випиває).
Думаєш, легко сказать на себе таке слово, легко?
(Б’є себе в груди, через сльози).
І у мене була душа, і я любив правду, пробував говорить і говорив правду (стає в позицію) прахвостам, які мотають і промотують з веселими жінками батьківщину, які для хвастовства запалюють сторубльовкою цигарку, а бідному і гривни не дадуть; я говорив правду розпутним мужам і жінкам, які святість мудрих заповітів лічать умовними, аби догодить своїм хотінням… І що ж? Вони сміялись надо мною, цурались, не любили. Скучний чоловік, мораліст глупий, і, покиваху на мя головами, одвертались, і не хотіли кумпанії водить зо мною!.. Я черв’як, бездара, театральна шкапа, я не мав сили самостійно іти на боротьбу, а їсти хочу так само, як і таланти!.. Ну… і став я всім годить, щоб буть люб’язним, приятним чоловіком і напхать своє черево! І побачив я, що це добре, і привик, і блазнем став, і низькість так до мене приросла, як голова до шиї. Я не почуваю вже сорому, у мене нема честі, і всі раді мать такого компаньйона – з ним легше жить, він потура всьому… От ти великий артист, а я блазень, шут; яка я тобі кумпанія? Одначе ти, як і всі, любиш мою кумпанію!.. Через що? Через то, що й ти падлець такий же, як усі!
Іван
Браво, паяц! Далі, далі! Ну ж, блазень, бичуй пороки короля, він у нещасті, не бійся, лий на його голову помиї!
Крамарюк
Тобі треба мати при собі блазня, над яким ти будеш сміятись, кепкувать, плювать йому у морду, а він – лизатиме у тебе руки! Ти і такі, як ти, сильні таланти в літературі і на сцені взагалі – єсть божі вибранці! Ви повинні правдою жить і правду говорить усім; а ви боїтесь правди, шукаєте лицемірної приязні від усякої тлі і усім неправдам потураєте, топчете мораль під ноги, у вас бракує мудрості! Ви правду говорите тільки з сцени, – і то чужу правду, – і хорошими словами ловите душу слухача, щоб славу тим собі здобуть, а самі не почуваєте і на макове зерно того, що солодко так ллється з вашого божественного горла! Ви проповідуєте любов, справедливість, всепрощеніє, а самі – розкрашені гроби, в яких повно нечисті усякої… А? Чув? Я, брат, був колись першим оратором між дурнями!..
Іван
Далі, далі! Крутись, паяц, пускай заучені ядовиті слова, дай уволю наслухатись п’яної твоєї правди! Далі!
Крамарюк
Ага – п’яної! Вже нудить від правди, і ти її п’яною звеш. Слухай: ти забув своє розбите корито і через те не думаєш над тим, що робиш!.. Аби тобі було приятно! Ти заробляєш стільки, що можеш їздить вкупі з жінкою і дітьми, але тоді треба моральну уздечку надіть на свої примхи; і ти кидаєш жінку на шість місяців, а сам тут догоджаєш своїй крові!.. Дурак!
Іван
І падлюка!
Крамарюк
От бач! Фортуна вдарила тебе по голові – ти очмарів і помнякшав, бо побачив, що і для великого артиста, і для блазня один кінець, коли вони нехтують справедливість і догоджають своєму «я»! От і вся моя правда! Коли хотів ти її знать – так знай!
Іван
Браво, браво! Молодець, Стьопа! Справжній королевський шут із класичної трагедії! Ах ти, каналія! Та ти порядний актор, тебе не оцінили. А я ціню. Я люблю благородні слова і говорить, і слухать, хоч би вони вилітали з гадючого горла, і от зараз лишній раз упевняюсь, що хороші слова частіше всього говорять послідні падлюки.
(Підходе до нього і дивиться довгенько).
Шут, ти без серця! Ти умієш лизать руки, лицемірить, обманювать і убитому судьбою “чоловікові говорить суворі слова, докорять його тим, що і без твоїх докорів вогнем пекло і пече його немощну душу; тобі захотілось вилить свою жовч, яка накипіла у тебе давно, і ти без жалю нанизав на своє жало тисячу, заучених давно тобою, чужих слів і колов мене у наболілу душу! А де ж твоя мудрість, старий пес? А? Милосердіє, прошеніє, любов, порада старої мудрої голови, якими б ти залив мою болючу рану і умастив єлеєм кротості страждущу душу? Нема? Вон, паяц!
Крамарюк
Ка-ка-ка! Іван Макарович! І охота вам від шкапи ждать єлею? Колись у Нижнім я п’яному купцеві говорив такі ж рації, а він дав мені два рази по морді, і ми зосталися друзяки. А ви стаєте на прю зо мною і ждете поради…
(Плаче).
Що ж я можу вам пораять, коли я ніколи не міг собі нічого путнього пораять.
(Ридає).
Іван
Чого ти плачеш?
Крамарюк
Я співчуваю вам всім серцем!
Іван.
Щиро?
Крамарюк
Клянусь моєю смертію, а смерті я боюся більше, ніж гріха.
Іван
Стьопо! В твоїх ядовитих словах було багато правди. Ти п’яний говорив те, що думаєш тверезий. Іди сюда!
Крамарюк підходе, Іван його цілує.
Віднині ти не шут, а друг! Один благородний друг жінку одняв; побачу, що зробить другий! Для першого разу скажи, друг, можу я п’яний показатися на сцені перед публічністю, котру я люблю за її любов до мене?
Крамарюк
(думає).
Не можеш, ти потеряв все – оберігай ім’я!
Іван
Благородно. Іди і скажи це саме антрепренеру. Не бійся, я беру тебе під свою оборону.
Входе посильний.
Ява II
Ті ж і посильний.
Посильний
Дозвольте знать: хто з вас буде Іван Макарович Барильченко?
Іван
Я.
Посильний
(подає лист).
Пані прислала.
Іван
К чорту!
Посильний
Я своє діло роблю.
(Кладе лист на столі і виходить).
Іван
(кида лист).
К чорту.
Крамарюк
(підніма і дивиться на адрес, читає).
Від Марії Барильченко.
Іван
Що?
(Вихоплює лист).
Почерк Марусі.
(Хапливо розриває лист).
Боже, вона ще тут, вона пише.
(Читає).
«Іван Макарович! Коли ви получите цей лист, я буду в путі. Я знаю, що ви покинете усе і поїдете додому, щоб бачити мене. Даремно! У нас тепер нема свого дому. Дача – моя, вона для забезпечення дітей. З нею я зроблю, що схочу потім, а зараз беру дітей і виїду далеко, де б ні мене, ні вас ніхто не знав. Не шукайте мене! Я присвячую своє життя дітям і остаюсь вірною клятьбі, яку дала перед алтарем. Вам же раю, крім робочої дисципліни, яка помогла вам матеріально, виробить нравственну, і вона поможе вам зостатись духовно чистим чоловіком і колись поцілувать своїх дітей чистими устами. Дітям буду говорить, що ви емігрировали в Америку. Марія Барильченко».
(Прочитавши, довго дивиться на Крамарюка, котрий витирає очі).
Крамарюк
(плаче).
Надзвичайна женщина. Я б і сам хотів виробить нравственну дисципліну, та не знаю як.
Іван
Я знаю! Проти всякої отрути є ліки! Я тебе й себе вилічу… Тікать треба звідціля в натуральну життєву пристань, де стеля – небо, а діл – земля, де свіже повітря не надрива грудей, де нерви, кров і мозок урівноважені робочою дисципліною, де я колись у полі працював, де кріпкий сон обновляє сили, де спочивок від тяжкої праці дає райський спокій і тілу, і душі. Розумієш?
Крамарюк
Нічого не розумію.
Іван
Я їду сьогодні додому і, коли Марусі там вже не застану, тоді на хутір до Карпа – і ти зо мною – спасать душу! Їдем?
Крамарюк
Що ж я там буду робить?
Іван
Стерегти огород, пасіку, баштан, капусту поливать.
Крамарюк
Скучно буде. А ресторанчик там є?
Іван
А-а-а! Ха-ха-ха! Ресторанчик, музика, п’яна кумпанія безецників, женщини… Старий чорт! Треба очиститись від бруду, а то тебе Харон утопить в Стіксі, і не побачиш ти, як викидень, ні пекла, ані раю.
Крамарюк
Трудно очиститься!.. Я увесь багно… Можна всього мене розмить на брудну воду, а вимить вже не можна! Мене вилічать тільки гробаки в могилі!..
Іван
А мене?
Крамарюк
І тебе!
Іван
Брешеш, паяц! Я не увесь ще бруд, на мене ліг грим брудний; я його змию покутою, і очистюсь, і стану достойним достойної женщини! Сьогодні я немощний, я п’яний, і не можу віддати кров під владу мозку, а завтра я покличу на поміч всю енергію свою і поборю гріхи, а ні – так уб’ю себе: навіщо така ганчірка здалася? Щоб вийшов потім Стьопка-паяц!
(Випива вино).
Ну, марш до Усая з докладом!
Ява III
Входе Ваніна несміло, стає біля дверей і витирає сльози. Крамарюк бере шапку, підходе до Ваніної, цілує її в руку, піднімає вгору очі і руки, трясе руками і, хлипнувши, мов здержав плач, виходе.
Іван і Ваніна мовчать. Ваніна, не переміняючи позиції, плаче тихо.
Іван
Гріх мій стоїть перед моїми очима і плаче… І я плачу… п’яний гріх плаче! Ха-ха-ха! Гарна кумедія, чудові нюанси… Людя! Ти – гріх мій.
Ваніна
А ти – мій!
Іван
Ти розбила мою сім’ю!
Ваніна
А ти – мою душу і серце!
Іван
Обоє розбиті! А хто ж винен?
Ваніна
Не знаю.
Іван
Ти. Риба йде на удочку через те, що на крючку принада. А хто принада? Ти! Хто риба? Я! Ти закинула удочку; твої очі, усмішка, молодість, краса, стан, ласкавий голос, улеслива любовна річ – принада! І я, як дурна рибка, на крючок попав! Ти піймала, а Хвиля і Маруся засмажать і з’їдять.
Ваніна
(простяга до нього руки).
Не дам нікому! Я тебе люблю, я з ума зійду без тебе.
Іван
А я тебе ненавиджу!.. Я через тебе потеряв мій тихий рай, мій приют, мою безцінну Марусечку!
Ваніна
Холодну егоїстку, шпіона, що умовну прописну мораль ставить вище кохання, в якім не властен чоловік спинити свою кров. Вона має право жінки, ти її любиш, ти її не кидаєш, чого ж ще їй? А я пожертвувала своїм іменем і честю, не маючи ніяких прав, і завтра, може, я зостануся одна, покинута тобою, опльована перед цілим товариством, – і все-таки люблю тебе! Невже ж твоє широке, чуле серце мене ні крихти не жаліє?
Іван
(ласкаво).
Дитя моє, мені жаль тебе!
Ваніна
(підбіга і стає біля Івана навколішки).
Жаль?
Іван
Вип’єм, Людя, з горя!
Ваніна
Я п’яна від горя, а ти – і від горя, і від вина. Буде з нас, більше не треба! Це легкодухість; тобі не личить буть таким; перенеси, як слід мужчині, свою пригоду! Маруся не втече від тебе! Повір! А я?..
Іван
(встає, дивиться на неї, бере за підборіддя).
І ти!
Ваніна
Що, Ванюша?
Іван.
Не втечеш!
Ваніна
Я прикована до тебе.
(Схиляє голову йому на груди).
Іван ласкає і цілує її в голову,
А ти хочеш, щоб я зосталася твоєю?
Іван
(дивиться на неї).
Хочу, щоб и ти, і Маруся!.. У Марусі прекрасна душа, а ти нектар життя.
(Обнімає її за стан, потім одводить од себе і одпихає).
Пріч! Я обезумів від вина, а ти користуєшся моїм станом і знов п’яниш мене диханням страсті.
Ваніна
(тихо, кротко, ніжно і соромливо).
Ванюша… Я? Все я… А ти?
Іван
А-а-а! І я, і я! Безуміє страсті, як і безуміє хмелю проходе, остається чад і біль в душі. Навіщо все? Навіщо ж блискуча, паляща кров, краса, коли у ній отрута для душі? Невже у цім життя? Ах, Людя! Гріх до гріха магнітом тягне необоримо, і я не можу до тебе доторкнутись, щоб не почуть огню по нервах, який палить мою кров, і я теряю мозок!.. Прости! Дай, киця, лапку!
Ваніна простягає йому обидві руки.
Ну, мир!
Вбігає Усай, за ним Крамарюк.
Ява IV
Ті ж, Усай і Крамарюк.
Усай
(захекався).
Іван Макарович! Іван Макарович!
(Хапається за серце).
Ах!.. Стьопа, дай води! Іван Макарович, що ви робите?
(П’є воду).
Іван
П’ю вино… Сідайте, вип’ємо!..
Усай
Бога побійтесь! Два дні ледве ставало на вечорові розходи. Сьогодні збор – нема ні одного місця в театрі, все продано, а ви не хочете грать!
Іван
Не можу, я розбитий на голову.
Усай
Я потеряю тисячу чотириста рублів!..
Іван
Я потеряв усе – я п’яний і грать не можу.
Усай
Ви хочете мене пустить з торбами, оставить без шматка хліба мою сім’ю?
(Кланяється йому в ноги).
Пожалійте будущих дітей моїх! Ще зосталося півгодини до підняття завіси, в першім акті вас нема, можна задержать початок спектакля і антракт, ви будете мать дві години; уксус на голову, сода, нашатирний спирт – і хміль пройде.
Іван
В другій годині ночі я їду додому.
Усай
(пада на диван).
Караул, граблять! Стьопо, дай води! Людмила Павлівна, рятуйте, Іван Макарович, не робіть мене банкротом! До поїзда шість годин; ви поспієте, скінчивши спектакль!
(Підбіга до Ваніної).
Скажіть своє слово, поможіть нещасному антрепренеру, інакше я виїжджаю разом з Іваном Макаровичем і жалування не платю.
Вбігає капельдинер.
Ява V
Ті ж і капельдинер.
Капельдинер
Луп Лупич!
Усай
Що, пожар?
Капельдинер
Касир прислали сказать вам, що електричества нема й досі; публіка збирається; требують гроші назад, пожалуйте в театр…
Усай
Зарізали, ограбили!
(До Ваніної).
Станція п’яна.
(До Крамарюка).
Іван Макарович електричества не дає!
(Б’є себе в груди).
Спектакля нема! Віддавай гроші – і банкрот!
(До капельдинера).
І яка падлюча твар видумала ще на мою голову електричество?
(До Ваніної).
Інженер десь грає в винт!
(До Крамарюка).
Механік, самоучка, пішов чаю пить; кочегар – п’яний; перервався пас; проволока тріснула; електричество погасло, поправить нікому і ніхто не… одповіда за потерю! Ах, боже мій! Навіщо ти мене зробив електричеством?
(Достає хутко гроші з гаманця).
На двадцять копійок, забіжи по дорозі і купи вірьовку.
Капельдинер
Товсту чи тонку?
Вбігає другий капельдинер.
Усай
Що, що? Контрамарочники касу б’ють, лопнула водопроводна труба, залива театр?.. Бабицька по контракту требує гроші за спектакль?.. Говори, ріж!
Капельдинер
Електричество дали, все благополучно, режисер прислали нагадать Івану Макаровичу, що вони сьогодні грають.
Усай
Електричество єсть? Да благословить бог електричество!
(До капельдинера).
Початок спектакля задержать, нехай електричество грає три рази, оркестр на сцені притушіть, щоб даремно не горіло!
Капельдинер
Поняли!
Виходять.
Усай
(до Івана).
Спасайте! Повішусь, єй, повішусь! Хто ж вам жалування буде платить?
(З сльозами).
У музикантів діточок багато, остануться бідні без молочка; пожалійте невинні тварючки!
Іван
А! Ха-ха-ха! Ради молочка для дітей музикантів буду грать п’яний.
Усай
(робить земний поклон).
Благодітель!
(Хапа за руку, Іван не дає).
Іван
Умова: десять день одпуску; я їду і Стьопу беру з собою.
Усай
Согласен, согласен! Стьопа! Дожени капельдинера Вакулу, візьми у нього двадцять копійок. Поклич звощика, Іван Макарович, поспішайте!
Іван
Я з Людею приїду сам.
Крамарюк
(до Усая).
А вам ізвощика?
Усай
Не треба, не треба – я бігом скоріше! Іван Макарович…
Крамарюк вийшов.
Іван
(кричить).
Буду, буду, буду!
Усай
Я певен, я певен!
(Тихо).
Людочка, мила, привозьте його скоріше! Боржом, нарзан, соду і нашатирний спирт візьму у аптекаря за контрамарку!
(Пішов).
Ява VІ
Іван і Ваніна.
Іван
В душі пекло… в печінці коти деруть… в мозку черви злості і досади… на серці жаль пекучий… голова п’яна – іди забавляй публічність! Ха-ха-ха!
(Б’є себе по лобі).
Паяц, паяц!
Ваніна
А після спектаклю я тебе вечерею частую на прощання, послідній раз; сам на сам з тобою погуляю!
Іван
І вип’єш?
Ваніна
А?.. Нарівні з тобою!
Іван
Ну? Ніколи тебе в хмелю не бачив. Пікантна річ! Пікантна річ! Після спектаклю ти даєш спектакль для мене!
(Бере її за бороду і цілує в уста).
А потім я тебе уб’ю, прокляту чарівницю, щоб не доставалася нікому!
Ваніна
О, яка б я була щаслива умерти на твоїх грудях! Ваня! Давай повечеряєм, уп’ємось отрутою ласки і приймемо трутизну разом, щоб не прокидатися ніколи. Отрута у мене є!
Іван
Послідній спектакль?
Ваніна
І послідній день мук!
Іван
Адськи ефектна сцена! Марусі телеграма: «Умираю!» Ефект! Ефект надзвичайний! Газетам тема, публічності розвага! Гвалт! Знаменитий артист з любовницею своєю отруїлись разом! Все сонне царство захвилюється. Драми вони не люблять, і всі прийдуть подивитись на гидку сцену самогубства… Ха-ха-ха! Фі! Як противно! Бр!.. Ні, в смерті красоти нема! Красота – життя! І я хочу жить, жить, по правді жить! Розумієш? По правді, а правди у мене самого нема… Дай же мені правди, правди, правди мені дай!
Ваніна
На!
(Цілує його палко).
Моє кохання – правда!
Іван
Кохання – правда? Ха! І там десь Хвиля з Марусею, може, правду знайшли в коханні!.. Ох, яка страшна думка пронеслась в голові! Він завладіє чистим тілом херувима, і це все – правда! О-о-о! Прокляття!
(В позі Отелло).
Я б краще хотів буть жабою і годуватись темничним смородом, ніж оддавати куточок в серці женщини другому! Ні, ні, ні! Тут правди нема! Нема, нема, і душа моя пережива невимовні муки, шукаючи її; а вона є!.. Є!.. Тілько не тут! Порай же мені, скажи мені, де правда?.
Ваніна
Життя моє, радість моя, моє ти щастя! Ти – моя правда! Другої я не знаю!
Іван
Ні, Людя! Чистота життя – правда, сім’я – правда, діти – правда, і я цю правду потеряв!.. П’ятнадцять літ я будував гніздо своє і сам розвалив його, а тепер крутюсь, як гад, я боюся правди – вона сувора! Ах, Людя!.. Правда там, де свята природа, де землю поливають кривавим потом праці, де я здобув колись робочу дисципліну і тепер чую в замученій душі ніжний, тихий голос матері; вона кличе мене до свого лона! Туди, туди лечу думками, там я здобуду дисципліну нравственну!
Ваніна
Це мрії. Не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш, повір мені, що…
Вбігає Крамарюк.
Ява VIІ
Ті ж і Крамарюк
Крамарюк
Ради бога! Бога ради! Іван Макарович, Людочка! ідіть в театр! Спектакль задержали, партер стука, гальорка кричить, свистить, поліція требує починать; Луп біга, лається, б’ється об куліси головою, Кактус і портний поховались від нього на колосники, – прямо світопредставлення!
Іван
А!.. Суєта! Ходім!
(Бере шапку).
Сьогодні, Стьопа, після спектаклю – їдемо!
Крамарюк
(потираючи руки).
Вечерять?
Іван
На по-ку-ту!
Ваніна
Ах, Ваня, не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш!
Іван
Ні, ні, ні! Я не обманюю себе! Егоїзм, суєтні бажання хмарою нависли, надо мною, оповили мене ласощами, як дитя сповивачем, отруїли мій мозок, я вчадів, віддався на волю житейського моря і потеряв свою волю, а дев’ятий вал, голублячи, ніс мене до скелі, щоб розбить!.. Тепер у мене чад пройшов, скеля ще далеко, я поборюсь усіма силами душі, випливу і в тихій ясній пристані обновлюсь душею!
Ваніна
І твій кумир – театр – покинеш?
Іван
(торжественно).
Обмившись сам, і в храм іскуства я чистоту внесу!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 138 – 149.