Дія друга
Іван Карпенко-Карий
Уборна Івана і Крамарюка.
Ява І
Іван в одежі і гримі Отелло перед дзеркалом. Поправляє грим. Крамарюк в углу куре. Посередині Ваніна, біля неї граф і Хвиля. По паузі в двері виглядає Кактус з книжкою в руках.
Кактус
Іван Макарович, скоро друга сцена.
(Зачиня двері).
Хвиля
Сьогодні ми, Людмила Павлівна, вечеряєм?
Граф
А слово?
Іван
В чім діло?
Граф
Після спектаклю графиня вас жде в Європейській.
Іван
А ви, Людмила Павлівна, з Платоном?
Ваніна
(сміється).
Ви в ролі Отелло – я вас боюсь.
Хвиля
Щоб ревності не викликать?
Іван
Ха-ха-ха! Даремна річ! Я взагалі не ревнивий. Марусечка моя – сама вірність. А тут?.. Тут мені нема кого ревнувать.
Хвиля
Людмила Павлівна, він правду каже?
Ваніна
Я не смію судить: Іван Макарович говорить про свою жінку.
Кактус
(в дверях).
Іван Макарович, друга сцена!
(Зникає).
Іван
Іду.
(Іде, з ним Хвиля; Іван обертається до графа, котрий шепчеться з Ваніною).
А ви, граф?
Граф
Іду, іду! Ви на сцені – і я іду.
Всі виходять.
Ява II
Крамарюк і Ваніна.
Крамарюк
Граф вийшов для виду і зараз вернеться.
Ваніна
Я боюсь, Стьопочка! Та ще лиха година принесла підглядача Хвилю… не знаю, що робить.
Крамарюк
Ах, мій ангел, а я нащо? Ви поїдете з графом, Іван Макарович з графинею, а Хвилі я скажу, що у вас болить головка, і сам піду з ним вечерять – от і все! А поки Іван Макарович скінчить спектакль, поки вернеться з вечері, ви будете спать сном праведниці.
Ваніна
Гляди, Стьопо, щоб ми не попались: Ваня ревнивий, а у ревнивих очі бачать учетверо, а чуття уявляє їм все невідоме вдесятеро.
Крамарюк
Я, Людочка, старий горобець, – одні зуби з’їв, другі вставив, – зо мною в сільце не піймають! Притому, все склалось натурально: Іван Макарович – з графинею, а ви з графом. Ха-ха-ха! І там і там – безгрішний флірт, може, який невинний поцілуйчик та й годі!
Ваніна
Що ти, Стьопа! Ти знаєш, як я люблю Ваню… Мені просто хочеться покататись хорошими кіньми.
Крамарюк
Ангел мій! Це непрактично! Невинний поцілуйчик дасть графу надію в будущині – і от в бенефіс подарунок.
Входе граф
Ява III
Ті ж і граф.
Ваніна
Граф! Ви не в театрі?
Граф
Голова почала боліть… А ніч чудово поетична: морозна, ясна, я хочу проїхатись за город, поки спектакль скінчиться… хочете зо мною?
Ваніна
(соромливо).
Ніяково…
Граф
Зо мною?
Ваніна
Щоб не подумали чого, я соромлюсь.
Граф
Соромливість красить женщину взагалі, а гарну – робить кращою удвоє. Прошу!
Ваніна
Степане Кузьмичу, можна?
Крамарюк з графом
Людочка? Можна!
Ваніна
(до Крамарюка).
На ваш отвіт…
(До графа).
Зараз! Ждіть у вестибюлі.
(Хутко вийшла).
Граф
(подає руку Крамарюку).
Спасибі. Вечеря за мною.
(Виходе).
Крамарюк
(проводжає).
Рад служить! Рад служить!
(У двері).
Вася, Вася!
Ява IV
Крамарюк і портний.
Кактус
(на дверях).
Тихо! Іван Макарович на сцені.
(Зник).
Входе портний.
Крамарюк
Приший мені, голубчику, пуговицю до сюртучка, і там під пахвою трошки розпоролось.
(Скидає сюртук).
Портний зашиває.
Портний.
Іван Макарович сьогодні сердитий: Людмилі Павлівні пальцем посварився, а мене тут же вилаяв ні за це ні за те…
Крамарюк
Роль, знаєш, така бішена: страсть, ревність, в п’ятім акті давить жінку… ну і настрій!.. Легко, думаєш, задавить женщину? Великий артист говоре, як Отелло, а почуває, як Іван Макарович! Може, і у нього є своя Дездемона, а у Дездемони Касіо, а збоку Яго… ке-ке-ке!
Портний
Здається, граф.
Крамарюк
Тс! Вася, ні слова! Боже тебе сохрани, хто-небудь почує.
Входе Хвиля. Портний кінчив роботу, подає сюртук, Крамарюк надіває.
Спасибі.
(Тихо).
Вийди!
Портний вийшов.
Ява V
Крамарюк і Хвиля.
Хвиля
Дозвольте з вами познакомитись: Хвиля, друг і приятель Івана Макаровича.
Крамарюк
Артист Крамарюк, друг і приятель Івана Макаровича.
Хвиля
А?.. В такім разі і ми повинні буть приятелями…
Крамарюк
Дуже рад!
Хвиля
Не менше! Я, знаєте, драм і страшних трагедій не люблю. Доволі з нас і своїх драм в щоденнім житті!
Крамарюк
Так, так! Ах, в житті багато драм, я сам люблю більше кумедію.
Хвиля
Будем правду говорить, що хороша з сучасного життя драма теж слухається охотно.
Крамарюк
А-а! Так, так! І я люблю хорошу з сучасного життя драму.
Хвиля
Хоча тепер драми з сучасного нашого життя нема, все більше переводні.
Крамарюк
Переводні, всі переводні.
Хвиля
А з нашого життя одноманітні, безідейні; флірт – і більш нічого.
Крамарюк
Одноманітні, аж нудить, безідейні, флірт – і більш нічого… справедлива рецензія!
Хвиля
А де ж Людмила Павлівна?
Крамарюк
Голова розболілась, пішла додому.
Хвиля
А я хотів з нею повечерять.
Крамарюк
Знаю, знаю… Людочка теж мій друг і приятель. Вона мені сказала: «У мене головка болить, а ти, Стьопочко, іди з моряком вечерять!»
Хвиля
(про себе).
Ідея! За вечерею підпою і вивідаю все, що для мого плану треба.
(До Крамарюка).
Прошу, прошу!
Крамарюк
Сердечно дякую, сердечно дякую. Людочка так і сказала: «Він сам тебе попросить». Ке-ке-ке… Мене граф просив, але я відрікся. Не люблю аристократів, хоч і сам потомствений дворянин.
Хвиля
А Іван, здається, з графинею?
(Клацає язиком).
А?
Крамарюк
Ке-ке-ке! Великий артист нарозхват!.. Тілько Іван Макарович – ні-ні!
Хвиля
Боїться Ваніної?
Крамарюк
Ваніної?
(Довго дивиться на Хвилю, качає головою).
Не знаю.
Хвиля
Ну от, ну от! Це не таємниця – всі знають.
Крамарюк
Невже всі знають?
Хвиля
Та що там, залишіть! І ви знаєте.
Крамарюк
Я?! Ке-ке-ке! Ви не прокурор?
Хвиля
Е, дружище, при чім тут прокурор? Ви старий кіт і розумієте добре, що кохання не утаїш, а публіка слідкує за кожним рухом знаменитого артиста – ну, і знає все.
Крамарюк
Правда, правда. Публічність страшенно цікава. Єсть такі, що, повірите, розпитують, що їсть Іван Макарович; ну, а брехунців у нас в трупі багато, і від них все йде у світ… Живіть тихо, смирно – ніхто не знатиме й хто ви; а бийтеся, лайтеся, сваріться, залицяйтеся, то не тілько всі будуть підслухувать, розпитувать, а навіть у двері заглядають! Ка-ка-ка! Люди люблять скандали більше, ніж людей.
Хвиля
Та тут і скандалу нема. Світова річ: Іван Макарович без жінки, Ваніна незамужня, диявольськи гарна, куліси, ілюзії, настрій, молода кров, ну… Натурально.
Крамарюк
Натурально, натурально! Я не судю! Боже сохрани! Я нікого не судю: сам був молодий.
Хвиля
Та ви ще й тепер, певно, ходок!
Крамарюк
Ке-ке-ке! Більше язиком!
Хвиля
А! Ха-ха-ха!
Кактус
(у двері).
Тихо!
(Зачиняє).
Хвиля
Ну, дружище, я тілько сьогодні приїхав, не поспів зробить Іванові візиту. Де вони живуть?
Крамарюк
В отелі «Росія»; розкішні номера.
Чути аплодисменти.
Хвиля
Кінець акту?
Крамарюк
(прислухається).
Так. Визови!
(У двері).
Вася!
Хвиля
Ходім пропустимо.
Крамарюк
Коньячку? А-а-а! Жаль, що ми не пішли раніше, тепер треба підождать Ваню.
Входе портний.
Хвиля
Я тікаю.
(Виходить).
Крамарюк
І я прибуду зараз.
(До портного).
Будь тут, може, що треба.
Ява VI
Крамарюк, портний, потім Усай.
Портний
Івана Макаровича оточили дами – не дадуть і переодягтись.
Крамарюк
А Усая не бачив?
Портний
Там, лає робочих.
Крамарюк
Сердитий?
Портний
Збор неповний.
Крамарюк
Погано. Не дасть авансу.
Входе Усай.
Усай
(до портного).
Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, нігде не знайду?!
Портний
Я тут…
Усай
Бачу. Які ти штани дав Родріго? А?
Портний
Звичайні, як завжди.
Усай
Звичайні, як завжди? У тебе все звичайне… На самому поганому місці дірка.
Портний біжить.
Ну, народ, не дай бог! Тільки сам не глянь – скрізь проріхи.
Крамарюк
Добривечір, Луп Лупич! Сьогодня приймають дуже добре.
Усай
Приймають, приймають! На чорта мені їх прийом? Що я – актор? Вам аби прийом, а жалування злупите з Лупа! Мені нужно чотириста вісімдесят три рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.
Крамарюк
Сьогодні мало не повний.
Усай
А контрамарки ти лічив? А ученичеські ти лічив? А ті двохрубльові міста, що я продав по шістдесят копійок, аби не пустували, лічив? То-то, одних контрамарок: офіціальних, півофіціальних, редакціонних, типографських, реквізиторських, кумовських, сватовських, музикантських – півтеатру.
Входе портний.
Бачив, які ти штани даєш?
Портний
Там манюня дірочка, треба шукать, щоб побачить.
Усай
А ти ждеш, поки буде велика.
Крамарюк
Луп Лупич! Завтра буде повний збор…
Усай
Постой! До завтрього далеко. Позич мені сьогодні п’ять рублів; будь друг, позич! Нестало заплатить вечорових.
Крамарюк
Дав би з радістю, та нема. Я хотів у вас просить авансу п’ять рубликів.
Усай
Ну, народ! Скажи мені, ти жалування береш число в число?
Крамарюк
Авансиками все забираю до числа.
Усай
І не маєш п’яти рублів, щоб в нужді запомогти бідному антрепренерові? А хто ж мені плате жалування, хто? Та я найбідніший між вами чоловік, мученик нещасний; що де не зірву, та все вам, та все вам! І удень і увечері тільки чую: дай, дай, дай! Сімдесят ротів щодня роззявляють пельку – натли їх! Боже мій! Навіщо ти мене зробив антрепренером і віддав на муку Крамарюкам?!
(Вийшов).
Ява VII
Крамарюк і портний.
Крамарюк
Чув? Приятний чоловік! Позич йому п’ять рублів… Ах ти, кундель! Та якби у мене було п’ять рублів, то я б з тобою не говорив. Ти зрозумій, Вася: я дворянин, потомствений дворянин, прадід мій мав таких лакеїв, як Усай, а тепер…
(Розводить руками).
Кланяйся Кунделю. Ні, фортель, фортель який, – з нього був би хороший буф-комік, – щоб не дать мені авансу, він у мене позичає п’ять рублів. Подумай: сорок тисяч лежить у Волжсько-Каменськім банкові, а він бере а ресторані один обід на два дні.
Портний
Через те-то у нього гроші є, а ви, Степан Кузьмич, любите їсти по-панськи.
Крамарюк
Люблю, Вася, люблю! Грішний чоловік, особливо солоні закусочки: сьомгу, омари, баличок, ікорку… Та тілько я, брат, їм раз у раз на чужий кошт! У мене кожний вечір єсть карась, а карасі люблять частувать нашого брата і лічать це для себе за честь. Напоїть актора для карася рівно виконанню високого довгу; а вже от грошей ніхто з карасів не дасть. Сто рублів проп’є, сто рублів для хвастовства спалить, а бідному не дасть і трьох карбованців.
Портний
А де ж ви діваєте свої гроші, жалування?
Крамарюк
Чорт їх знає! Зрозумій! Візьму в цю руку карбованця, перекладу в другу
(показує маніпуляцію),
дивлюсь – десять копійок. Тягнусь за панами і раз у раз в довгах.
Портний
(сміється).
Чудак.
Ява VIII
Іван, дами, мужчини, діти.
Іван
Прошу, прошу!
(Одчиня двері, входять дами).
Сідайте! Вася, дай, брат, ще стілець!
1-а дама
(кладе на стіл квітки).
Великому артистові!
Іван
Спасибі, спасибі! Ви щоразу вітаєте мене квітками. Глибоко ціню вашу люб’язність!
(Нюхає квітки).
2-а дама
А ви мене обманили: я вас сьогодні ждала на кофе.
Іван
Не можна було ніяк; я був сьогодні в осаді цілий день.
2-а дама
Так я вас завтра жду обідать
Іван
Обідаю з приятелем.
2-а дама
Увічливо, нічого сказать… Мені дали слово, а обідаєте з приятелем.
Іван
Простіть, я вам слова ще не давав.
2-а дама
Ну, так дайте слово зараз!
Іван.
Не можу!
Стук у двері.
Голос
Можна?
Іван.
Прошу!
Входять два пани і двоє дітей.
1-й пан
Крутицький! А це мої діти Стьопа і Петя – будущі інженери.
Іван
(здоровкається до 2-го пана).
А, Деркач! Здоров, земляче! Що ж це тебе давно не видко в театрі?
Деркач
Зате жінка щодня.
2-а дама
Неправда, вчора не була.
2-й пан
Бо Іван не грав.
Крутицький
Стьопо, Петя! Дивіться на великого артиста. Тілько – руки по швам!
Діти заглядають Іванові у вічі і зачіпають на столі то се, то те.
Іван
Сідайте, куріть!
2-а дама
(до Деркача).
Сеня! Я в одчаї. Іван Макарович відрікається від нашого хліба-солі; а я закликала до себе на завтра ціле товариство, щоб показати їх знаменитість.
Деркач
Що ж, коли не можна завтра, так другим разом!
Портний
Будем переодягатись?
1-а дама
Ах, ми тут заважаємо! До завтрього!
(Подає руку Іванові, виходе).
Крутицький
Петя, руки по швам, не зачіпай.
При слові «руки по швам» Петя кладе руки по швам на одну мить, а потім знову зачіпає що попало
2-а дама
Так коли ж обідать до нас?
Деркач
Прошу від щирого серця, як земляка!
Крутицький.
Стьопо, руки по швам! Ти дзеркало розіб’єш!
Стьопа, як і Петя, кладе руки по швам і знову щось зачіпа.
Іван
Сьогодні у нас четвер… Так… Я у вас обідаю… в неділю.
2-а дама
Ждем. Глядіть же, не зрадьте!
Крутицький
Дуже рад, що познакомився, довго збирався. Стьопо, Петя ходім.
Стьопа зачепив і звалив дзеркало, воно розбилось.
3-я дама
Ах!
Іван
Нічого, нічого…
(Про себе).
Погана приміта!
Крутицький.
Ніколи тебе не візьму в театр… Простіть!
(До дітей).
Ну, руки по швам! Марш!
Всі виходять, крім 3-ї дами. Чути дзвінок.
Іван
О, перший?.. Я не буду переодягатись, не поспію.
Портний виходе.
Крамарюк
Я зараз, можна?
Іван
Іди.
Крамарюк вийшов.
3-я дама
Тут так гарно, весело, що й виходить не хочеться. Артистична атмосфера наповняє душу якоюсь радістю, особливо коли зостанешся з вами наодинці.
(Закачує очі під лоба).
Ах, талант, талант… Яка це велика громадська святиня! Без сильних талантів ми закиснемо в мізерії щоденщини. Ви будите у нас найвищі поривання до світлих ідеалів.
Іван
Спасибі, спасибі! Тілько я не розумію, до чого високого я, власне, вас розбудив.
3-я дама
(оглядаючись)
Як до чого, як до чого? Ах, противний, він ще й питає, неначе сам не знає!
Іван
Не знаю.
3-я дама
Ви сьогодні нелюб’язні: напруженість нервів вас утомила.
(Дивиться довгенько на нього).
Страсний Отелло!.. Я вас люблю безумною страстю бальзаковського возраста!
Іван
(встаючи, кланяється).
Спасибі! І я вас люблю страстю прожори: такого знаменитого борщу, таких солоних огірків і маринованих баклажанів, як у вас, я нігде не їв! Очевидно, тілько бальзаковський возраст уміє так смачно готовить страву.
3-я дама
Що? Ви насміхаєтесь над святим чуттям?
Іван
Пелагея Іванівна, дайте спокій і ніколи не говоріть мені про вашу страсть, а то скажу Колі, щоб він вас в театр не пускав.
3-я дама
Ви – божевільний чоловік, розпаскуджений поганими женщинами, які, крім брудних почувань, до вас нічого в своїм серці не мали, а свята ідеальна любов до вашого таланту, яка виключає з себе все низьке, крім духовного єднання, для вас незрозуміла.
Іван
А при чому ж тоді страсть бальзаковського возрасту?
3-я дама
(іде до дверей).
Я лічила вас далеко розумнішим, а тепер бачу, що можна буть великим артистом і не менше великим дурнем.
(Виходе).
Ява IX
Іван, потім Надя в білій сукні.
Іван
Ха-ха-ха! Страсть бальзаковського возрасту поміша мені добрий борщ їсти. Пропали лукуллівські обіди!..
Заглядає Надя.
Надя! Заходь!
Надя
А нема нікого?
Іван.
Як бачиш, нема.
Дзвінок.
Надя
Другий!
Іван
Нічого, перша сцена без мене. Заходь, дитя, освіжи атмосферу своєю чистотою.
(Бере її за руку і садовить).
Я тебе виглядаю в кулісах цілий вечір! Твій світлий образ ангела дає мені силу творчості!
Надя
Не могла доступитись до вас і тільки здалеку дивилась. Я боюсь підходить: Людмила Павлівна обіщала облить мене сірною кислотою. А тепер вона поїхала з графом кататись, і я до вас забігла…
Іван
Людмила? З графом? Хто тобі сказав?
Надя
За кулісами всі говорять. А я сама бачила Людмилу Павлівну і графа в вестибюлі.
Іван
А-а!.. Чорт з нею!
(Дивиться на Надю).
Чому я тебе раніше не зустрів… Ти – чистий ангел, ти б не зрадила.
Надя
І не зрадю! Я люблю в вас свій ідеал.
Іван
Але ти не моя…
Надя
І не можу буть вашою ніколи – ви жонаті…
Іван
(тре лоб).
Жонатий?.. Так, так, дитя моє! Слова твої, мов молотом, ударили мене по голові: я… жонатий, люблю свою Марусечку і… твар!.. Бр-р!.. Край! Завтра почну нове життя, а ти будеш моєю музою і своєю чистотою освіжиш мою попорчену душу.
(Цілує її в лоб).
Іди, дитя!
Надя виходе.
Ах, яка мука зразу насіла на душу! Говорю одно, роблю друге. Нема у мене нравственної дисципліни… Але я її добуду, добуду… світлий образ Наді поможе очиститься і стать кращим!
Входе Крамарюк.
Завтра порву з Людмилою!
Ява X
Крамарюк і Іван. Крамарюк ковиряє в зубах і причмокує.
Іван
Випив і закусив?
Крамарюк.
Ке-ке-ке!
Іван
Де Людмила Павлівна?
Крамарюк
(жує).
Людочка? Пішла додому, головка болить.
Іван
Брешеш!
Крамарюк
Коли Людочка неправду сказала, то й Стьопка бреше.
Іван
Лукавий прислужник!
Крамарюк
Єй, не знаю нічого!
Іван
Я стояв на виході і бачив, як граф вернувся за куліси.
Крамарюк
Свята правда. Граф заходив.
Іван.
Ну, говори далі святу правду!
Крамарюк.
Так, заходив, заходив. Постривайте. Чого ж він заходив?
(Дивиться вгору, нагадує).
А, портабак шукав і сказав, що йде в ресторан вечерю для вас заказать.
Іван
А Людмила де була?
Крамарюк
Забув. Не пригадаю. Чи тут… чи вже вийшла… Де тут пригадать, коли у нас, як в калейдоскопі, все міняється.
Іван
Вона поїхала з графом!
Крамарюк
Не може буть?!
Іван
Скотина ти!
Крамарюк
Де моя шапка, я тікаю.
Кактус на дверях.
Кактус
Степан Кузьмич, у вас не була Пелагея Осипівна?
Крамарюк
Яка?
Кактус
Ваша… Наша… Ставська! Вона Емілію грає, а зуби пропали…
Іван
Що?
Кактус
Послідня сцена спочивальні готова, а Емілія без зубів.
Іван
Які зуби? При чому тут зуби?
Кактус
У Пелагеї Осипівни були свої, хоч і цілі, та жовті зуби, а вона всі свої повиривала і вставила свіжі, білі. В першій сцені вийняла зуби – десну давили – і вийшла, а хтось взяв зуби.
Усай
(вбігає, до Кактуса).
Зуби, зуби! Де зуби?
Кактус
Не знаю.
Усай
Жалування одбираєш число в число, а не знаєш, де зуби? Шукай!
Кактус вибігає.
Стьопо, у тебе всі зуби вставні, певно, ти мав практику, п’яний не раз губив зуби; як ти думаєш, де можуть бути зуби Пелагеї Осипівни?
За сценою плаксивий голос: «Де мої зуби? Хто пожартував, верніть мені мої зуби!»
Крамарюк
Стривайте! Я якось спав на пароході, зуби випали, і собачка Пелагеї Осипівни занесла під стіл.
Усай
Ідея!
(Біжить і ще на дверях кричить).
Шукайте зуби у Амішки, може, собачка взяла!
(Пішов).
Іван
Ну, милий, я з тобою ще побалакаю. Завтра перебирайся в другу уборну…
Крамарюк
Чим же я винен?
Іван
Я тебе знаю – ти сприяв.
Кактус
(в дверях).
Іван Макарович, починаю.
Іван
А зуби?
Кактус
Єсть, єсть – Амішка гризла.
Іван
Грай тепер трагедію! А-а-а! Весь настрій пропав!
(Пішов).
Ява XI
Крамарюк, потім Райська.
Крамарюк
Пропав і у мене настрій! Хвиля пішов вечерять, а я тут жди; він повечеря сам, а я лягай голодний спать – от де настояща трагедія.
Входе Райська.
Райська
Іван Макарович на сцені, і я користуюсь, щоб побалакать з вами.
(Починає плакать).
Я нещасніша женщина!
Крамарюк
Що робить, я нещасніший мужчина.
Райська.
Мужчина не може буть таким нещасним, як я.
Крамарюк
Який я мужчина? Я тепер гірше женщини; я
(зітхає)
без пола!
Райська
Не жартуйте, Степан Кузьмич, у мене серце болить… Ви близький чоловік до Івана Макаровича, розкажіть йому моє горе, бо я не смію і попросить, щоб заступився.
Крамарюк
Що ж там сталося? Ви справді стривожені.
Райська
(здержано хлипає).
Уявіть собі: мій Альоша завів амури з вдовою, купчихою Козодоєвою…
Крамарюк
Ах, шельма! Що ж вона, багата?
Райська
Багата, падлюка, щоб її чорт узяв з її багатством!
Крамарюк
Щасливий Альоша – вічний кусок хліба.
Райська
А я, а я?
(Витира сльози. Спокійно).
Хто такий Альошка? Безграмотний босяк, а я дочка полковника, і через його подлу красоту покинула свою сім’ю…
(Плаче).
Ах, скільки горя, мук я пережила, поки помирилась з батьком! Подумайте: босяк, разночинець – і дочка полковника!.. Нарешті батько поміг… Я вивчила Альошу грамоти, одягла, вивела на дорогу. Тепер він артист і кидає мене.
(Ридає).
На дверях Кактус.
Кактус
Тихо! Бога ради, тихо! Там трагедія, а ви тут кумедію ламаєте.
(Зника).
Крамарюк
Тихо, тихо, Павлино Павлівно! Там трагедія – Отелло убива Дездемону. Заспокойтесь.
Райська
(хлипаючи).
Я вже спокійна, я вже спокійна.
(Витира очі).
Попросіть Івана Макаровича, щоб він сказав пару слів Альоші, Альоша його шанує, він його послуха! подла твар, жирна Матрьошка, не могла собі знайти пожарного – давай їй актора!
Крамарюк
А, принадно! Що не кажіть, а принадно! Альоша, знаєте, грає то королів, то вельмож, а пожарний… Що таке пожарний? Все життя таскається з кишкою. Порівняння не може буть… Ну, заспокойтесь! Я скажу Івану Макаровичу. Тільки треба, знаєте, вибрать підходящий настрій.
Райська
(встає, бере за руку Крамарюка).
Ви артист, ви благородний чоловік, у вас чула душа і серце, ви розумієте чужі страждання, як свої!..
Крамарюк
О, розумію, розумію.
Райська
Надіюся на ваше добре, благородне серце!
(Виходе).
Ява XII
Крамарюк, а потім Кругляков.
Крамарюк
Ах, шельма Альошка! Виудив такого карася: до смерті забезпечений чоловік!.. Трапляється людям щастя.
В дверях голова Круглякова.
А вам чого? Сюди заборонено ходить.
Кругляков
Кому?
Крамарюк
Всім незнакомим, а вас я перший раз бачу.
Кругляков
Так познакомимся: залізнодорожний чиновник Кругляков.
Крамарюк
Дуже рад! Тілько я сьогодні вечерять з вами не піду, мене вже закликано, а завтра з великою охотою.
Кругляков
Вечерять? Я сам голодний лягаю спать – подла жінка все промотує на театр!.. Скажіть мені, будьте ласкаві, тут не буває щовечора з квітками женщина: маленька, чорненька, кругленька, гарненька?
Крамарюк
Тут, милий, всякі бувають: і маленькі, і великі, і чорненькі, і біленькі, і гарненькі, і поганенькі, і кругленькі, і плесковаті. Кого ж ви шукаєте?
Кругляков
Жінку! Розумієте, збожеволіла!
Крамарюк
Так шукайте в домі божевільних.
Кругляков
Я ж і шукаю її тут! Подумайте. Я мучусь на ночних занятіях, заробляю горбом, щоб сім’ю прогодувать, а вона, подла, кида дітей, і щовечора в театрі! Я сам люблю театр до смерті, ми з жінкою були перші артисти в залізнодорожнім театрі. Там познакомились, полюбились і женились… Але грать – одно, а платить гроші за театр – зовсім друге! Ну, нехай би пішла раз в тиждень, а то – щодня. Приходжу додому змучений працею, голодний, діти теж голодні пищать, як перепелята, а її нема! Де мама? В театрі! Браслет заклала, літню кохту і чорну спідницю однесла в ломбард і все квітки купує Барильченкові. Сьогодні не видержав, прийшов сюди, хочу гнать додому в потилицю і не знаю, як знайти; думав, в уборній у Барильченка – нема. Порайте, де її шукать.
Крамарюк
Евріка! Одна пані часто сюди носить квітки, страшенно кричить на визовах і кидає на сцену свою шляпку.
Кругляков
Вона! Вже дві шляпи побила і уранці хрипить, як з перепою.
Крамарюк
Біжіть зараз до музикантського бар’єра, там маса учнів і пань, там, певно, і ваша жінка буде кричать.
Кругляков
Спасибі. За раду колись вечерею почастую! Я її за уха виведу з театру.
(Побіг).
Ледве чуть визови і аплодисменти.
Ява XIII
Крамарюк, Іван, потім Усай і актор.
Голос Івана
Доволі вже! Я більше не піду! Це подла інтрига!
Крамарюк
Певно, завісу не в час спустили.
Входе Іван, кида парик.
Іван
Ох!
(Сіда).
Усай
(вбігає).
Ради бога! Прийом – велика річ!
Іван.
Не піду!
Входе портний.
Усай
Іване Макаровичу, голубчику, вийдіть! Гам, крик, визови роблять ефект – і завтра збор.
Іван
Мучишся, витягаєш нерви, а тут тобі навмисне портять сцену, убивають всю працю.
Усай
Я її оштрафую.
Іван
Ні, ви побоїтесь п’яного її чоловіка і не оштрафуєте.
Усай
На цей раз, побий мене бог, оштрафую! І Дениса оштрафую за п’янство.
Кактус
(на дверях).
Іван Макарович, кличуть!
(Зника).
Усай
Чим же публіка винна! Слухайте, як кричать!.. Пожалійте дамські голоса! Може, яка з них співає в концертах або в театрі трезвості – зовсім порве голос.
Іван нервно встає і виходе.
Усай
Ху, слава богу!
Крамарюк
Що там сталось?
Усай
Ет, відчепись! Газети не пропустять скандалу – послі й прочитаєш.
(Виходе).
Крамарюк
(до портного).
Завісу дали пізно, чи рано, чи хто зірвав сцену?
Портний
В публіці був сміх, Іван Макарович лаяв Софію Іванівну, Денис Павлович п’яний заступався за жінку; а в чім діло – не розібрав.
Крамарюк
Тепер кому скрутиться, а Стьопі змелеться.
Входе Іван.
Іван
Дияволи! Жінка сцену портить, а п’яний чоловік лізе на бійку! Бездари прокляті!
(Сіда).
Кактус
(у дверях).
Ще кличуть!
Іван.
Іди к чорту! Хіба не бачив: там почався домашній спектакль: якийсь чоловік тягне від бар’єра за ухо ту даму, що квітки носить щодня. Женщина кричить не своїм голосом, одбивається; всі тепер зайнялись цим фарсом і аплодирують вже не мені, а домашнім акторам, які розважають публічність після трагедії… Не піду! Чого стоїш?
Кактус
Я дам залізну завісу!
(Зникає).
Іван
(скида верхню одежу, сіда і розгриміровується).
Ну спектакль!
Крамарюк
Великий артист напружує мозок, нерви, а бездари…
Іван
(схоплюється).
Ні, ти тільки уяви собі: після удушення Дездемони трагічний настрій опанував душами слухачів в театрі тихо, мов нема нікого… Постукала в двері Емілія… Отелло читає монолог… Далі, далі… нарешті… «О, тяжкая страшная годино! Тепер, здається, мусило б настати затміння сонця і місяця і з страху розпастися вселенній…» – і в цей мент раптом Дездемона захарчала, як недорізане порося!
Крамарюк
(хапа себе за волосся).
Ах, ах, мороз по кожі!
Іван
Ілюзія щезла, сміх – і все пропало!
(Сіда, розгриміровується).
Не ждав, щоб Софія Іванівна, доволі порядочна актриса, викинула таке коліно; інтрига бездари, її чоловіка, який готов би мене в ложці води утопить!
За сценою: «Я не дозволю ображать мою жінку, вона першорядна актриса!»
Входе актор, його держить Усай і тягне назад.
Усай
Іди, голубчику, додому.
Крамарюк
(підбіга).
Денис, Доня, залиши!
Актор
Підгравайте йому, роби, як він хоче, а творить – не смій!.. Він – великий артист!.. Я сам не менший артист і пораяв Соні захрипіть. Удушена женщина харчить – це натурально!
Іван
(хапає стул).
Вон, п’яна морда!
Крамарюк
(тягне за одну руку актора, Усай за другу до дверей).
Доня, Доня! Постраждаєш, будеш каятись!
Актор
Пустіть!
Усай
Ходім, я дам аванса! Чуєш: аванса дам!
Актор
Аванс? Спасибі! Ходім… Соня – першорядна актриса, вона хотіла легше захарчать, ну… зірвався голос… ну… вийшов кікс!.. І більше нічого!
(Дражнить).
«Харчала, як недорізане порося!..»
Виводять.
Я тобі покажу «порося».
Іван
О, прокляття на вас: п’яниці, бездари! Присмокчеться до театру, як п’явка, держать його ради жінки, і він нічого не робе, завидує і інтригує! Ах, вимучився! Доволі!.. Тікаю в строкові!
Входе Усай.
Усай
Заспокойтесь, Іване Макаровичу! П’яний Донька – божевільний; він завтра попросить у вас прощенія.
Іван
Вигнать їх з театру мітлою обох! Я не буду служить при таких умовах…
Усай
Ах, боже мій! Ах, боже мій! І нащо ти мене зробив антрепренером і віддав у руки п’яницям, ослам, скотам, свиням!
(Іде до дверей).
Повішусь, єй, повішусь!
Вбіга Крамарюк.
Крамарюк
(до Івана).
Графиня жде вас!
Іван
(до нього).
А Людмила з графом… У… У… У…
(Мовчить; одривчасто).
Я утомився… Нездужаю… скажи – не піду.
Усай
(підбіга).
Іван Макарович, не ображайте графиню. Вона щодня бере саму дорогу ложу!
Крамарюк
Просять обоє. І граф тут.
Іван
Покатався? Ха-ха-ха!.. Скажи: буду, тільки розгриміруюсь!
Усай
І чудесно, і чудесно! Вечеря і хороше товариство вас заспокоять. Добраніч!
(Вийшов).
Крамарюк
(тяжко зітхає).
Ох, не знаю, чи повечеряю ж то я сьогодні.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 103 – 121.