Дія третя
Іван Карпенко-Карий
Розкішно убраний номер в отелі, кроваті нема.
Ява І
Іван, Крамарюк і Ваніна.
Ваніна в ранішнім пеньюарі, п’ють чай. На столі масло, молоко, сир, ветчина. Іван ходе по хаті, куре, кида одну цигарку, зараз запалює другу.
Ваніна
Стьопочка! Їж ветчину, чудова!
Крамарюк
(що раніше намазав хліб маслом, кладе на нього ветчину і їсть з великим смаком).
Я їм, я їм.
(Запихається).
Я без церемоній!
Мовчать. Крамарюк їсть і запива. Іван ходе. Ваніна слідкує за його рухами. Іван підходе до дверей і надавлює пуговицю – чуть електричний дзвінок.
Ваніна
Ваня, чай прохолоне.
Мовчать; по паузі входить номерний.
Номерний
Дзвонили?
Іван
Після обіду одну кровать із того номера перенесіть сюди і поставте тут, чуєте?
Номерний
Чую.
Іван
Більше нічого.
Номерний вийшов.
Ваніна
Ха-ха-ха! Божевільний, єй-богу, божевільний.
(До Крамарюка).
Розумієте? Я каталась з графом: знамениті коні, ефектні сани… граф просить… як же не покататься?
Іван
Удвох в час спектакля… уночі…
Ваніна
Чуєш, Стьопо, він сердиться!..
Крамарюк
(розжувавши і ковтнувши).
Ай-ай-ай! Іван Макарович! Ви гніваєтесь на Людочку, на ангела?
Іван
Слухай ти, стара лисиця!
Крамарюк
Я – лисиця?! Де моя шапка! Ай-ай-ай! Я – лисиця! Я, що в огонь і в воду за вас, за Людмилу Павлівну!.. Не ждав. Де моя шапка?
(Шука).
Бог з вами, Іван Макарович, бог з вами!
Ваніна
Стьопа! Що ти за чудак? Іван на мене сердиться, а на тобі злість зриває; сідай.
Крамарюк
Для вас я сяду.
(Сіда).
Для вас.
(По паузі).
Я черв’як і прийму всяку обиду ради вас, мій ангел.
Іван
Старий ти дурень!
Крамарюк
(встає).
Іван Макарович! Ви жартуєте чи справді лічите мене дурнем? .
Іван
Без жартів.
Крамарюк
(бере шапку).
В такім разі прощайте, я не можу витерпіть такої образи!
Іван
Витерпиш! Ти привик, така твоя судьба.
Крамарюк
(зітхає).
Від судьби не втечеш.
(Сіда).
Іван
Де ти бачив, скажи мені, ангелів в розкішних пеньюарах, навмисне пошитих так, щоб вабить мужчин? Від кого ти чув, щоб ангел грав ролі кокеток?
Крамарюк
Ха-ха-ха! Логіка, яка необорима логіка! А? От і раз у раз так! Іван Макарович одним словом мене поб’є! Простіть, Людмила Павлівна.
(Цілує їй руку).
Я, справді, за сорок літ служби ангелів на сцені не бачив і не чув, щоб ангел де-небудь грав ролі кокеток.
Ваніна
(весело).
Ах, Стьопа, Стьопа! Та ще ж позавчора, при тобі, Ваня сам звав мене ангелом.
Крамарюк
Так!! Звав, єй-богу, звав – я сам чув! Іван Макарович, ви ж позавчора Людмилу Павлівну самі ангелом величали, а тепер збиваєте мене з пантелику!.. Ай-ай-ай!
Іван
Виходить, і я такий же дурень, як і ти.
Крамарюк
А! Ну, то я тепер не ображаюсь: рівність – річ велика!
Іван
Ех ти, вітряк, старий чортяка!..
Крамарюк
(сміється).
Іван Макарович, у мене рогів нема; я десять літ як другий раз овдовів.
Іван
Так були.
Крамарюк
Так, були! Єй, були!
Ваніна сміється.
Я два рази був жонатий і обидва рази, замість лаврів, ходив увінчаний рогами… Я люблю правду і кожен раз жалію, що правду не страшно говорить тільки про себе.
Іван
Слухай, не крутись же, як чорт перед утренею, а скажи правду: ти устроїв катання Людмили з графом?
Крамарюк дивиться то на Ваніну, то на Івана.
Ну?
Крамарюк
(зітхає).
Грішний чоловік – я! Людмилочка якось говорила, що у графа блискучий виїзд, кращого в городі нема, і що приятно було б покататись… А я люблю робить приятність, ну і устроїв… Не криюсь, я правду люблю.
Ваніна
Я говорила?! Стьопа! Ти говорив…
Крамарюк
Я?.. А, так, так! Я говорив, що у графа приятні коні… то єсть не приятні, а хороші коні, а Людмила Павлівна…
Ваніна
Стьопа! Я нічого не говорила, а через день після розмови з тобою граф покликав мене прокататись…
Крамарюк
Свята правда! Тепер пригадав: Іван Макарович пішов з графинею вечерять, а ви з графом кататься.
Іван
Неправда! Я пішов додому.
Крамарюк
Так, так!.. То було другим разом, а тепер – я пішов додому…
Іван
Не ти, а я пішов додому.
Крамарюк
Ах, боже мій! Ви мене збили.
Іван
Противно слухать.
Ваніна
Мовчи, Стьопа!
Крамарюк
Мовчу!
По паузі.
Іван
Допивай чай і піди скажи Кактусу, що я на репетицію не прийду.
(Мовчить).
А може, і грать сьогодні не буду.
Ваніна
Ваня!
Крамарюк
Як-то можна – «грать не буду»? Я цього не скажу.
Іван
Скажеш, не вдержиш язика за зубами!
Крамарюк
Геній, єй, геній! Як він знає чоловічу душу! Правда ваша, не видержу – скажу! Я нічого не можу утаїть, я люблю правду.
Іван
І брехню.
Крамарюк
І брехню… Іван Макарович, не збивайте мене: чуть-чуть не сказав, що й брехню люблю.
(Сміється нехотя).
Ка-ка-ка! Я вмент!
(Бере шапку).
Іван Макарович, Кактус живе далеко, ножки у мене старенькі… А?
Іван
Грошей?
Крамарюк
Яка догадливість! Бісмарк! По одному натяканню все зрозумів… Що я сказав? Людмила Павлівна, що я сказав? Одно слово, і не слово, а літеру «а»? І Іван Макарович догадався. Великий артист!
Іван
А де ж аванс?
Крамарюк
Вчора Луп не дав, а той, що взяв раньше, програв Ставському в стукалку.
Іван
Скотина!
Крамарюк
Правда! Я люблю правду.
Іван
(дає гроші).
На! Щоб ти мені тиждень не приставав за грішми!
Крамарюк
(взявши).
Боже мій, місяць не скажу ні слова.
(Трясе на руці червінець).
А шедрість, щедрість, щедрість яка! Кін… що Кін?.. Кін – цуценя в порівнянні з нашим Іваном Макаровичем.
Іван
Ну, йди вже! Ти так тут начадив улесливістю, що у мене почина голова боліть.
Крамарюк
Нерви, нерви!.. У геніїв благородні нерви! Я вмент!..
(Підбігає до Ваніної і, повернувшись до Івана).
Іван Макарович, можна сказать Людмилі Павлівні «ангел»?
Іван
Говори і йди к чорту.
Крамарюк
От ви знову збиваєте мене: посилаєте до Кактуса, а говорите: «Йди к чорту»! Я не знаю, де чорт живе.
Іван
Он у тій кімнаті.
Ваніна
Ха-ха-ха! Разом з тобою?
Іван
На горе!
Крамарюк
Ай-ай-ай! До зобачення, мій ангел-хранитель!
(Цілує руку Ваніної).
Не можу надивитись на вас: ви… перл…
Іван
(криком).
Годі! Іди вже!
Крамарюк
Летю!
(Вибігає).
Ява II
Іван і Ваніна. Мовчать.
Ваніна
Ванюша!
Мовчать.
От дурень!
(Підходе до нього).
Заспокойся, мій сокіл ясний, я більше не буду!
Іван
Тільки цей раз, а то вже не буду… Ха-ха-ха! І так сім раз на тиждень. Я кидаю трупу!
Ваніна
Що? Серед сезону?..
Іван
Платю неустойку й тікаю. Я не можу тут більше зоставатись; я почуваю себе погано… Моральний стан мій розбитий!
Ваніна
І це все через те, що я з графом каталась?
Іван
Це тільки послідня капля; вона полилася через край і розбудила мою совість. Я давно стражду невимовно. Справді, яке я право маю ждать від тебе вірності, коли я сам зрадник перед своєю жінкою? Безуміє страсті відняло від мене розум, і я не міг себе спинить! Розум шептав одно, а кров перемагала все, і я купався в пороках: став лицеміром, обманював себе, всіх обманював і оскверняв чистую, як херувим, Марусечку мою і моїх дітей, пригортаючи їх до свого порочного лона, цілуючи устами, на яких зосталися сліди твоїх цілунків… А!.. Для кого я так мучу свою душу?.. Там мир, любов і чистота, а тут порочна страсть! Годі! Чад пройшов, я рву усе…
Ваніна
Дурень, єй-богу, дурень! Нерви розходились, і він плете таку нісенітницю, що сором слухать. Мир, любов, чистота! Неначе справді вірить, що його Маруся свята! А Хвиля? Невже ти думаєш, що цей нахал не користується ласками твоєї Марусечки?
Іван
Мовчи, твар! Я задавлю тебе за одно ще слово зневаги до женщини, яких немає серед вас, яких вже мало є на світі, якими й світ тільки держиться, а без них йому пора давно вже, як Содому, завалитись.
Ваніна
Ха-ха-ха! Єй-богу, мені здається, що ти граєш роль з якоїсь, ще невідомої мені, кисло-солодкої мелодрами.
Мовчать.
Іван
(ходе по хаті. По паузі).
Тікать треба в свій тихий приют, де жде мене щира голубка, моя благородна Марусечка.
(Стає і ніби маріє).
Я збився з шляху, я потеряв смак до чистого життя… А там я знайду рівновагу, спочивок і тиху радість; там я вилічу свою душу, розшатану, розбиту хвилями житейського моря!
Ваніна
Там ти закиснеш, запліснявієш, заснеш, а щоденщина будньова погасить святий огонь творчості! Великий артист не сміє мирно спать в сімейному покої… Ти – вибранець, покликаний життям запалювать серця сонної публічності, а для цього артистові потрібні сильні, свіжі вражіння, які заставляють його почувать радість битія і дають йому могутню енергію!.. Ну, подивися ж в мої очі, що світяться коханням тільки до тебе одного!.. Ванюша! Ми любимось обоє, тут і гріха нема, за нас заступиться натура.
Іван
(робить рух до неї).
Людя!
(Одступа).
Ні! Не підходь.
(Закрива лице руками).
Не дивись на мене, я знаю яд твоїх очей – доволі вже отрути!
Ваніна бере його за руку і мов хоче приблизить до себе.
Пусти!.. Коли кохаєш, то, ради любові, посприяй вилічить мою хвору душу!..
Ваніна випускає його руку. Іван сіда. тяжко зітхає, схиливши голову на руки, обперті об коліна. Ваніна тихо підходе до столу, сіда, кладе лікті на стіл і обпирає на руки голову. Пауза.
Ваніна
(по паузі підніма голову. Встає і тихо підходе до Івана. Велично).
Я чую серцем, що ти хочеш наново родиться! Натура твоя і твої благородні нерви почувають більше правду життя, ніж я, ніж всі ми! Жіночим серцем, повним кохання до тебе, я зараз це зрозуміла і у сто крат більше тебе полюбила чистим, високим, благородним коханням – друга! Склоняюся перед твоїм бажанням, воно тепер для мене святиня!..
(Сідає біля нього і запускає йому руку в волосся).
Заспокойся, я тілько другом тобі буду. Як ніжна мати, я стану нянькою тобі, слугою, усім, усім… ти оживеш душею.
Іван піднімає голову і дивиться на Ваніну.
Совість твоя знайде спокій… Я закую серце своє в ледяну кору і не дозволю йому битись до тебе коханням, яке ти зараз лічиш низьким! Ну, руку, друг!
Іван
(бере її за руку і цілує пальці. Держить її Руку в своїй руці).
Як ти посвітліла від таких чистих думок! У тебе в очах сльози… О мої божественні зорі!
(Притяга її до себе і цілує в очі).
Як брат, утомлений нудьгою тяжкого життя, я рад спочить у твого лона…
(Схиляється до неї на плече, обнявши талію).
Ваніна цілує його в руку і гладить по голові. Пауза.
Як приятно почувать, що біля тебе і з тобою розцвітає нове, високе, святе бажання – стать кращим чоловіком! Людя! Я тебе образив – не гнівайся на мене!
Ваніна
О моє безцінне, трошки капризне дитя! Ти був знервований, а через те, може, і сказав що гостре; але я все забула. (Стає проти нього і кладе йому обидві руки на плечі). Ти не спав, ти утомився, бо мучивсь і зітхав на цій канапці цілу ніч, і не хотів прийти до своєї Людочки.
(Бере його за вуха).
Ревнива шельма! Ходім спочинемо.
Іван
Людочко, а ти не зрадила мені з графом?
Ваніна
Тобі?! Та нехай мене бог накаже! Ти один властитель моєї крові і душі.
Дивляться один на другого, а потім одним рухом обнімаються і цілуються. Сильний стук у двері.
Ах! Двері не замкнені…
(Тікає в другу кімнату).
Іван
Досадно!
Стук.
Одчиняйте!
Ява III
Іван і Хвиля.
Хвиля
(на дверях).
Чую запах женщини! У мене, брат, нюх на цього звіра надзвичайний…
Іван
Ха-ха-ха! Я, брат, по своєму амплуа пропитався запахом парфюмерії… Деякі з жінок виливають на себе перед спектаклем цілі шклянки! Ну, здоров, дружище!
Цілуються.
Сідай! Куди ти дівся вчора, я не міг з тобою і побалакать.
Хвиля
За кулісами, як на ярмарку, народу, так я вже і не заходив, щоб не заважать. Я тут був раніш два рази; та одно – що не знав, де ти, а друге – діл багато мав…
Іван
Спасибі, що зайшов; в театрі, справді, ніколи і балакать: то зайнятий, то чужі люди… Що ж там моя Марусечка поробляє? Здорова? Я недавно їй писав, а одповіді не маю.
Хвиля
Здорова, цвіте, шиє, з дітьми возиться, а перед твоїм портретом молиться.
Іван
Свята женщина! Правда, Платоне, таких нема на світі?
Хвиля
Мало.
Іван
Нема, нема!
Хвиля
Правду сказать, я таких затворниць не знаю. Що видумала: поставила на дверях божевільного свого Махметку, а той і мене навіть не пускає. Я був всього разів три-чотири, бо приймає тілько в празник, коли у неї цілий день гостює її приятелька, довгов’яза міс Крокет.
Іван
Ха-ха-ха! Де ж ти став?
Хвиля
У приятеля. Діла багато. Забіг ангажувать тебе, на обід, щоб хто раніш не взяв; ти ж, певно, нарозхват? Так в три, Гранд-отель, згода?
Іван
Добре.
Хвиля
А лікар мій, Людмила, де? Хотів би бачитись і її закликать пообідать вкупі. Приятна баба! Смілива, весела, красива – бой-жінка! Жанр, знаєш, сучасний, нервно-кипучий, модерн, що тепер в моді.
Ваніна
(за дверима).
Спасибі за комплімент! Тілько я вас боюся!
Хвиля
Розумію, розумію, так, як і той раз?
Ваніна
Ха-ха-ха!
Хвиля
Покажіть ваше чарівне личко!
Ваніна
(одчиняє двері, показує голову).
Доволі з вас!
(Зачиняє сміючись).
Іван
Як же це так, Людмила Павлівна, я і не знав, що ви можете двері в мою кімнату замикать і одмикать своїм ключем.
Чуть сміх Ваніної.
От нахалка!
Хвиля
Людмила Павлівна, будемо сьогодні обідать в Гранд-отелі?
Ваніна
А хто там буде?
Хвиля.
Я, ваш кумир і ви.
Ваніна
Дуже рада.
Іван
(тихо).
Я не піду, коли вона буде… Я терпіть не можу жіночої кумпанії, особливо Ваніної; я її не переносю.
Хвиля
Іван! Не лицемір перед другом. Я ще в ті рази мого приїзду чув… Не будь страусом! Всі, брат, знають, а ти граєш роль прекрасного Йосипа. Залиши!
Іван
Що ти, бог з тобою! Подлі пльотки і перекази – та більше нічого!.. Слухай, ти Марусі, гляди, не ляпни; я тебе знаю, у тебе язик слизький, а женщини, знаєш… Та ще такі пуританки, як моя Маруся… біда! Будь друг, не говори ні з ким того, чого й сам не знаєш певно. Брехні точить тобі не пристало.
Хвиля
І як тобі не сором! Я ніколи не думав, що ти разом і кіт, і заєць! Ха-ха-ха! Коли боїшся – не шкодь, а коли шкодиш – не бійся!
Іван
Я нічого не боюся, бо ніколи не шкодю.
Хвиля
Ну, і край! Не варт про це балакать… Так я заверну. Прощай, до трьох!
Ява IV
Ті ж і Крамарюк.
Іван
Старий грішник Стьопа! Театральна шкапа, суб’єкт цікавий в часи розваги.
Хвиля
Я вчора познакомився!
Крамарюк
(важно).
Старий заслужений артист Крамарюк, а зовсім не шкапа! Іван Макарович у нас великий артист, геній, а ображать старого артиста не слід.
Іван
Ну, признайся, Стьопо, що ти шкапа, то підеш сьогодні зо мною обідать в Гранд-отель.
Крамарюк
Обідать чи не обідать – байдуже… а коли порівнять мене і вас, то, звичайно, я – шкапа!
Іван
І випить майстер. Тобі дасть десять очків уперед.
Крамарюк
Даремна річ! Я, Іван Макарович, не п’ю…
Іван
Зарік дав?
Крамарюк
Ні.
(Зітхає).
Нема за що.
Хвиля
А!
(Сміється).
Ваніна
(з другої кімнати).
Слухайте, оригінальний мужчина! Кличте обідать і Стьопу.
Крамарюк
(хапливо. Бере Хвилю за руку).
Спасибі, спасибі! Буду, хліба-солі не цураюсь.
Хвиля
Будьте ж готові! До побачення!
(Вийшов).
Ява V
Іван, Крамарюк і Ваніна.
Крамарюк
Ну й переполоху ж я там наробив.
Іван.
Де, якого переполоху?
Крамарюк
Кактус побіг сповістить Лупа, що ви не будете сьогодні грать.
Іван
Дурень.
Крамарюк
Кактус?
Входе Ваніна.
Іван
І Кактус, і ти! І ти теж розумна! Якого чорта, як був Хвиля, ти обізвалась з-за дверей, потім відчинила двері?
Ваніна
Ну от, ну от! Що за питання! Я – твоя сестра, друг, мати… поводжусь просто, натурально і нікого не боюсь.
Іван
Стьопа! А ти як думаєш, хто вона?
Крамарюк.
Артистка Людмила Павлівна Ваніна.
Іван.
А для мене?
Крамарюк
(поглядає то на Івана, то на Ваніну).
Людочка.
Іван
Кажи ясніше.
Крамарюк
Боюсь, що не попаду так сказать, як ви хочете.
(Ласкаво, тоненьким голосом).
Людмила Павлівна, хто ви?
Ваніна заливається сміхом.
Іван
Тобі як здається, тобі?.
Крамарюк
Як здається?.. Ви питаєте, як здається мені? А, зрозумів… Мені здається… так, як вам!
Іван
Стьопа! Скажи ж правду, свою правду! Ти ж любиш правду?
Крамарюк
Ка-ка-ка! Люблю, тільки боюся говорить.
Ваніна
Говори, Стьопо! Чого боїшся? Тут нічого поганого нема.
Крамарюк
(цілує їй руку. Іванові, ніжно).
Фавориточка!
Іван
Ну от! Так здається Стьопі, Хвилі і всім.
Ваніна
А мені приятно буть твоєю…
Іван
Не афішируйся!
Ваніна
Сестрою!..
Іван
Чуєш, Стьопа?
Крамарюк
Я завжди всім говорю, що Людочка як сестра ваша.
Іван
Іди ж одягайся, щоб не задержать.
Ваніна
Я зараз. Не сердься ж, братіку, на мене!
(Вийшла).
Іван
Чув? А подлі люди не розуміють благородних відносин між женщиною і мужчиною…
Крамарюк
Падлюки! Благородні відносини вимазують в багно. Тварі!
Іван
А ти, друг, повинен, де тілько трапиться, обмивать багно.
Крамарюк
Я божусь, присягаю, плачу, доказуючи, що Людочка вам як сестра, що відносини чисті, – сміються!..
Вбігає Усай.
Ява VІ
Ті ж і Усай.
Усай
О господи, о господи! Ху, ху, ху! І нащо ти мене покарав, за які гріхи прародительські ти мене зробив антрепренером? Краще буть волом, конем, собакою, ослом, ніж антрепренером! Зборів нема – жалування плати, а тілько хороший збор – самий кращий актор одказується грать, – вертай гроші! Стьопа, на тобі двадцять копійок.
(Дає).
Крамарюк бере.
Іди купи хорошу бичовку, ми тут з тобою повісимся!
Іван
Що з вами, Луп Лупич?
Усай
Та як же? Сказали зараз, що ви сьогодні не будете грать, а збор повний.
Іван
Я пожартував, а осли зараз донесли.
Крамарюк
Ка-ка-ка! Знаменита рифма.
Усай
(дивиться на Крамарюка).
Так це осли напутали?
(Кланяється в ноги Іванові).
Ви спасли життя моє! Стьопа, верни двадцять копійок.
Крамарюк
(вертає).
Слава богу, пообідаю в Гранд-отелі, а то мусив би за кумпанію повіситись.
Усай
Другий раз ти сам повісишся з голоду! Осли безухі! Розтривожили мені нерви вкрай! Один осел, не розуміючи жарту, говоре другому ослові, другий біжить до третього!
Крамарюк
Двох ослів я знаю, а хто ж третій осел, Луп Лупич?
Усай
Лічи: перший осел ти!
Крамарюк.
Знаком.
Усай.
Другий осел Кактус!
Крамарюк
Приятель. А третій? Кактус же побіг до вас…
Усай
Не гостри язика, юродивий! Біг до мене і зустрів на дорозі третього осла, п’яницю, твого приятеля, газетного хронікера… І от вже літає по городу слух, що спектакля не буде. Ах, Іван Макарович! Який я мученик! Подумайте: за театр плати Скаред-Бабицькій сто вісімдесят три рублі за вечір; топливо, авторські, афіші, розклейка, розноска, наряд, освітлення, трупа – триста, – і того чотириста вісімдесят три рублі треба мать в касі, щоб піднять завісу без убитку! Печі в театрі старі, дві завалились, в трьох перегоріли колосники. Скаред-Бабицька не хоче поправлять – сам поправив. Сімнадцять печей з’їдає в день п’ятнадцять рублів. Бігаю за пічниками, сам топлю, лазю в труби. В театрі тепло, як у вусі; а в газеті «Лисичий хвіст» пишуть: «Холодно, в партері дме по ногах», – бодай тобі живіт роздуло! Біжу в редакцію, бачу, що сердяться за те, що не у них афішу печатаю, але цього сказать соромляться, і от – претензія, що матері редакційного сторожа не дали місця в партері. Насилу уладнав, обіщав щодня ложу секретарю… Ху, ху!
(Витира лице).
Далі нова неприятність, забігаю в аптекарський склад, – у мене хронічний бронхіт, – п’ю емс. Знакомий аптекар питає: простудились в театрі? У вас, холодно; актор ваш з червоним носом – це ти, скотина! – брав емс і сказав, Що в театрі простудився. Розумієте? Стьопа від перепою хрипить і п’є емс, а звертає на простуду в театрі і в кумпанії з газетою розповсюджує слух, що в театрі холодно.
Крамарюк
Я? Єй-єй, не говорив.
Усай
Говорив, говорив! Він тебе знає – червоний ніс! Ну, у кого ще єсть такий червоний ніс, У кого?
Крамарюк
Багато є. Я бачив у попечителя народної трезвості.
Усай
Неправда! Ху, ху! Дай води! Ох, задавить мене театр, задавить! Кожний день неприятність… Вчора побились перед спектаклем Ткач і Драч, і вже в газеті надруковано. І що тут цікавого для громадського життя? Драч – ламповщик, Ткач – сторож! А пишуть: бились артисти… Чорт батька зна що пишуть!
Крамарюк
Сприяють іскуству. Ка-ка-ка!
Усай
Прошу главного закройщика газети «Лисичий хвіст»: напишіть розумну рецензію, моя вечеря! Сідайте, каже, і пишіть самі – я все надрукую… А чорт його знає, як писать, я не журналіст, і страшно: нароблю граматичних помилок – будуть сміятись…
Крамарюк
І не пишіть, боже вас сохрани! Один мій знакомий купець, гласний думи, написав в газету статтю: ветеринара назвав «веретинар», а замість сигнал – написав «сингал». Так і надрукували: «веретинар», «сингал».
Іван
(сміється).
Хороша коректа!
Крамарюк
Язичники городські підхопили і пішло: «Сингал Веретинарович!» Повірите, куди бувало не повернеться, скрізь чує: «Сингал Веретинарович!» Нарешті забули, як його справжнє ім’я; не видержав: мусив все продать і тікать з рідного города.
Усай
(сміється).
От ти на сцені шкапа, а брехачка з тебе добра.
Крамарюк
Я б і на сцені себе показав, тільки нема у мене ні одної ролі по моєму амплуа, а я самого себе добре граю! Ка-ка-ка!
Усай
І сміяться не умієш! Пора вже тобі на покой в один з чайних театрів.
Крамарюк
Устройте, благодітель! Тепер у нашім городі чайних і тверезих театрів п’ятнадцять! Саме підходящі місця для одставних акторів.
Усай
(сміється).
Ну тебе! Ти мені надоїв, а я Івану Макаровичу надоїв з моїми скаргами; а влізьте в мою шкуру!
Іван
Ха! Мені і в своїй шкурі тісно. У вас болить карман, а у мене душа. Нині у публічності понизився смак і виросла байдужість до старого літературного репертуару. Іде хороша, строга комедія – кажуть: «Скучно»; іде драма – кажуть: «У нас своя щоденна драма»! Давайте голих женщин, давайте веселого, веселого!.. Ха-ха-ха! Ніхто не хоче думать і страждать, нині всі хочуть весело жить, і закривають очі, і затуляють уха, щоб не бачить і не чуть стогону наболілої людської душі!.. А на цьому веселому грунті ростуть егоїзм, цинізм і байдужість до прекрасного, і виганяють і виженуть з людської душі справедливість і любов!
Крамарюк
(витира очі).
Геній! От би на театральнім з’їзді таку річ сказати!
Усай
Ти ж нічого не зрозумів, а плачеш.
Крамарюк
(б’є себе в груди).
Тут, Луп Лупич, артист живе – хоч не розуміє, то почуває.
Усай
А мені усе одно: грай що попало, аби збор! Помилуйте: чотириста вісімдесят три рублі вечорового розходу! До зобачення.
(У дверях).
Скалозуб! Гляди, не напийся сьогодні!
(Вийшов).
Ява VIІ
Іван і Крамарюк.
Крамарюк
Кулак.
Іван
Дурак!
Крамарюк
І дурак! Я люблю правду!
Іван
Ти, брат, дурень!
Крамарюк
Я? Де моя шапка?
(Іде до дверей, а коли Іван говоре, помалу вертається, кладе шапку і слуха).
Іван
Такого чоловіка, як Усай, треба шанувать. Він розумом живе і через те всім нам платить жалування в строк. Це справжній антрепренер, а ти – «кулак»! Думаєш, що можна буть антрепренером і підставлять свою кишеню ілюзіям, і із-за ідеї чистого іскуства ходить по шпалах? Ти »ж, та і всі, не подаруєте йому мідного п’ятака! Давай! Артисти повинні самі чистоту іскуства поселить на сцені, а для цього треба збиратись в товариства! Ну, а скажи мені, що можна зробить з такими товаришами, як от ти?
Крамарюк
Нічого! Ке-ке-ке! Господи, твоя воля! 1 де у чоловіка стільки розуму набралось? Геній! Слухаю і чую, що я справді дурень, і навіть це мене тепер не ображає. Я люблю правду!
Входе Хвиля, а за ним вслід Маруся під густою спущеною вуаллю. Іван зразу її не пізнає.
Ява VIIІ
Ті ж, Маруся, Хвиля і Ваніна.
Хвиля
Ну, от і я! Людмила Павлівна готова? Прошу!
Ваніна
(виходить)
Давно, тільки тут була нецікава розмова, і я ждала вас.
Маруся підніма вуаль.
Марія Данилівна!
Іван
(що обернувся був до Крамарюка, раптом обернувся і, бачачи Марусю, остовпів, не може говорить і, мов перед призраком, закриває руками очі, а потім одкриває, зробивши ступінь назад).
Ти?
(Простягає руки вперед).
Марусечко!
Маруся
Я в поганій ролі шпіона…
(Оглядає кімнату).
По-сімейному: тут прийомна, там опочивальня.
(Хитається).
Хвиля її піддержує і садовить на крісло. Ваніна тікає в другу кімнату.
Хвиля
(вслід).
Людмила Павлівна, тут сімейне діло, а ми ходім обідать.
(Підходить до дверей).
Чуть, як Ваніна двері замикає на замок.
Ну, от!
(Стоїть в кутку з Крамарюком, тихо розмовляє).
Іван
(подавши воду Марусі).
Марусечко! Чом же ти не написала?
Маруся
(опанувавши над собою, встає).
Приїхала навмисне невзначай!.. Тепер каюсь! О, краще осліпнуть і оглухнуть, ніж потерять віру в того, кого лічила найкращим між людьми!..
Іван
(падає до ніг).
Марусечко, прости!..
Маруся
(стривожено).
Я вас ні в чім не виную… Встаньте і вислухайте мене.
Іван встає і стоїть, похиливши голову.
Очевидно, ви не власні були над своєю душею і серцем, як я тепер не власна! Я не хочу примусу робить над вами ради довгу, який ви потоптали ногами, не робіть же примусу і ви надо мною; не вимагайте прощенія від мене: я на компроміси не піду!
Іван
Марусечко, Марусечко! Не розбивай мого життя!
Маруся
Моє розбито вже навіки!.. Ах, безумна я, божевільна женщина!..
Іван
О-о-о!
(Пада на канапу).
Маруся
Для чого я послухала лукавого бездушного егоїста!.. Я не повинна була знать ваших низьких таємних діл і довго не хотіла піднімать завісу, яка ховала від мене ваші пороки.
Іван
(ламає руки).
Прости!
Маруся
І от зробила нерозумно: забруднила себе шпіонством; тепер я знаю все і наказана за це знання жорстоко: віра моя, мін спокій і щастя сім’ї розбились в прах!
Іван
Не розбились! Ти, ти, тільки ти одна пануєш над моїм серцем і душею! А те, що було, єсть подлість – признаю; але це хвилевий настрій, безуміє крові, хміль випадкової страсті, все це пройде, як неприятний сон, розвіється, як туман, – клянусь!..
Маруся
Ні, ні, ні! Ви знали давно мої погляди, ви знали, що я компромісів не признаю!
(Плаче).
Крамарюк
Ви – свята женщина!
(Стає на коліна).
Простіть! Генії і живуть, і грішать більше, ніж ми, нещасні черв’яки…
(Остається до краю в одній позі, з плаксивою міною).
Маруся
Махметка!
Входить Махметка.
(До Хвилі).
Ви виграли заклад!
(До Махметки).
Ну, вірний сторож, їдем! Прощайте, Іван Макарович!
(Ридаючи).
Край всьому!
Хвиля
Куди, нещасна? Вашу руку!
Маруся
Пріч, гадина! Я бачить вас не можу, я гидую взять руку ката!..
(Прудко йде, за нею Махметка).
Махметка стає на дверях, показує кулак і виходе.
Хвиля
Божевільна пуританка під обороною скаженої собаки стала зовсім неприступна!.. Пропали всі надії!..
(Виходе).
Картина: Іван, взявши себе за волосся, одкинув голову назад, стоїть нерухомо; Крамарюк піднімається і обтрусює платком коліна штанин.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 122 – 137.